Geum.ru

Психологічна та психотерапевтична допомога дітям та молоді

Вид материалаДокументы

Содержание


Кухарук Світлана
Лазос Гелена Петрівна
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

^ Кухарук Світлана

практичний психолог

м. Тернопіль


Корекція психогенного патохарактерологічного формування особистості


Частою проблемою звертання в психологічну консультацію є проблема адаптації – одного із ключових понять, які використовуються сьогодні в психології. Адаптація передбачає психічне здоров’я особистості, гармонію із самим собою і оточуючим світом. Повної адаптації, на жаль, не буває, але найкраще, на що можна розраховувати – як можна ближче підійти до ідеалу психічного здоров’я.

Ми не можемо змінити вроджені основи адаптації, але є ще фактори, які підсилюють або зменшують набуту адаптацію (виховання, навчання, спосіб життя, самооцінка, рівень домагань…). При невдалому збігу природно низької адаптивності і факторів, які затрудняють адаптацію, виникає дезадаптація.

Початок пубертату часто актуалізує псевдокомпенсаторні механізми і яскраво проявляються патологічні реакції, які при відсутності корекції можуть привести до більш довготривалих патологічних станів, а з часом до психогенного патохарактерологічного формування особистості.

В компетенцію психолога – консультанта входить корекція дезадаптації без явищ дизонтогенезу.

На протязі 2-х років в умовах загальноосвітньої школи апробований метод комплексної корекції дезадаптація у дітей 12-15 років. В роботі прийняли участь 30 дітей та їх батьки. Заняття проводились 2 рази в тиждень по 1-1,5 год. протягом навчального року.

Ми ставили перед собою такі корекційні завдання:
  • показ-програвання типових ситуацій з психологічними труднощами;
  • виділення і впізнавання типових форм адаптивної і не адаптивної поведінки;
  • набуття і закріплення конструктивних стереотипів поведінки і способів вирішення конфліктів;
  • розвиток навичок самостійного вибору і побудови дітьми адекватних форм реакцій і дій в різних ситуаціях.

В основу роботи були покладені групові поведінкові ігри:
  • програвання ситуацій з типовими інцидентами;
  • відреагування внутрішніх негативних переживань;
  • загадки на вирішення різних конфліктних ситуацій;
  • самостійні ігри-фантазії з проекцією внутрішніх емоційних проблем і актуальних переживань.

В комплексі використовувались прийоми директивної і недирективної ігрової психотерапії, ігрової терапії побудови стосунків, ігрової терапії від реагування, елементи психогімнастики, індивідуальні і групові консультації для батьків.

Обов’язковими елементами занять були зворотній зв’язок, обмін спостереженнями і почуттями.

Група – найбільш вдале середовище для проведення повноцінної гри. Гра приводить до нормалізації соціальних стосунків, вирішення зовнішніх конфліктів. Все це створює сприятливий фон для вирішення внутрішніх конфліктів і профілактики психогенного патохарактерологічного формування особистості.


^ Лазос Гелена Петрівна

асп., лабораторія практичної психології та психотерапії

Інституту психології ім.Г.С.Костюка


Негативні переживання підлітків та способи їх корекції


Підлітковий вік — це період, протягом якого вплив емоцій на психічне життя людини є найочевиднішим. Переживання стають глибшими, з'являються стійкіші почуття, емоційне ставлення до певних явищ життя стає тривалішим і сталішим, набагато більше явищ соціальної дійсності стають значущими для підлітка і викликають у нього різноманітні емоції та переживання [2;4; 12;14;15;18].

Багато дослідників одним із основних джерел появи негативних переживань у підлітковому віці називають дитячо-батьківські взаємовідносини [4;7;10;14;15]. Незважаючи на те, що вивченню цього питання присвячено значну кількість праць радянських і пострадянських психологів, динаміку, глибину й етіологію негативних переживань підлітків у взаємовідносинах з батьками вивчено не достатньо.

Дослідження переживань підлітків у радянській психології визначені переважно поглядами Л.С. Виготського, який ще в 1930-ті рр. розглядав переживання як одиницю вивчення особистості та середовища, одиницю, на основі якої формується свідомість. Зокрема, в більшості вітчизняних досліджень розгляд генези негативних переживань відбувався, в першу чергу, через призму зовнішніх чинників їх виникнення і зовнішніх ознак їх прояву, а корекційні програми зводилися до розроблення раціональних спеціальних прийомів научіння підлітків стратегіям, що допомагають упоратися з негативними переживаннями, формування у них системи довільної регуляції та обмеження їхньої імпульсивності. Корекційний вплив досягався за допомогою використання: зразків «правильної» поведінки і каральних санкцій у разі відхилення від зразків; навіювання; самонавіювання; гіпнозу [1;2;5].

Починаючи з 80-х років минулого століття, деякі вітчизняні психологи на основі вивчення і узагальнення психотерапевтичного досвіду колег із-за кордону, почали розвивати інші підходи для подолання важких, кризових переживань у дітей. Одним із головних принципів, що забезпечують успішність психологічної допомоги, стає визнаний багатьма закордонними школами принцип відкритого вираження емоцій. Під час психокорекційного процесу, індивідуального або групового, завданням психолога є організація емоційно безпечного середовища, допомога клієнтові шляхом рефлексії та знаходження засобів вираження емоцій. З-поміж основних методів психокорекції використовуються різні види групової психотерапії: ігрова, малювання проективного малюнка та ін.

У цих дослідженнях як і раніше визначальними є психосоціальні чинники — чинники негативного впливу навколишнього середовища на особистість підлітка, до яких належать: міжособистісні стосунки в сім'ї, дитячо-батьківські взаємовідносини, комплекс стосунків, в які залучається підліток у процесі навчання в школі (успішність, стосунки з вчителями й однолітками), стресогенні життєві події. У контексті вивчення впливу названих складників на особистість підлітка виділено основні негативні переживання, характерні для цього віку: переживання самотності; відчуження; переживання, пов'язані з власним майбутнім; різноманітні страхи. [4;6;7;10].

Іншу групу чинників виникнення негативних переживань підлітків становлять біологічні причини: соматична ослабленість дітей унаслідок частих захворювань, генетичні передумови. Варто зазначити, що негативні переживання не є прямим результатом хвороби — вони пов'язані з труднощами соціальної адаптації хворої дитини, а також з особливостями її самооцінки [4;5;6]. Частіше емоційні порушення зустрічаються у дітей, в анамнезі яких спостерігаються обтяжливі біологічні чинники в пренатальний і постнатальний періоди, але вони також не є визначальними у виникненні емоційних труднощів.

Багато науковців виділяють власне психологічний чинник як один з основних, особливо в підлітковому віці. Зокрема, це особливості емоційно-вольової сфери дитини: порушення адекватності її реагування на дії ззовні; недостатність розвитку навичок самоконтролю тощо. В.І. Гарбузов, наприклад, особистісними властивостями дітей, що спричинюють виникнення переживання страхів називає: невпевненість у собі, тривожність, несамостійність [5]. До подібних чинників належать і психофізіологічні зміни, характерні для підліткового віку, що викликають, так звані, дисморфічні переживання, зумовлені змінами, що відбуваються в зовнішності дітей, переживання ними власної неповноцінності як розумової, так і фізіологічної та ін. [12].

Отже, дослідження негативних переживань в підлітковому віці у 1980-ті роки значно поглибили вивчення цієї проблеми — розширився діапазон корекційних методів і програм, що передбачали вже роботу безпосередньо з внутрішнім світом дітей. Водночас глибинні механізми виникнення і перебігу емоційних труднощів, зокрема негативних переживань підлітків, не були предметом пильної уваги. І лише, починаючи з 1990-х років, вітчизняні вчені, які досліджують це питання, спираючись на праці закордонних психологів, у поле своїх наукових інтересів ставлять дослідження глибинних детермінант емоційних труднощів як дорослих, так і дітей, і починають освоєння та розроблення відповідних, глибинно орієнтованих методів корекції негативних переживань [8;11;19].

Як вже зазначалося, одним із найважливіших чинників виникнення негативних переживань у підлітків є вплив їхнього соціального оточення, і в першу чергу сім'ї.

Зі всіх аспектів сім'ї, що мають потенційну можливість викликати негативні переживання у підлітків, найбільш значущими у цьому сенсі є взаємовідносини з батьками [3;4;7;10;14;20;21]. На основі здійснених вітчизняними та закордонними вченими досліджень можна виділити кілька груп стрес-факторів (стимулів), що сприяють виникненню та реактивації у підлітків негативних переживань, безпосередньо пов'язаних зі взаємовідносинами з батьками: перехід сім'ї на новий життєвий етап — «сім'я з підлітком»; 2) сімейні психологічні деформації (дисгармонія сімейних відносин; порушення ролей у сім'ї; порушення комунікативних процесів; патологічне сімейне виховання; психосоціальні порушення в батьківській сім´ї — жорстке поводження, сексуальне насилля, алкоголізація); 3) сімейні структурні деформації (розлучення батьків, неповна сім'я, змішані сім'ї).

В межах нашого дослідження варто уточнити роль перелічених стрес-факторів. Ми розглядаємо їх не стільки як причини, що зумовлюють виникнення негативних переживань у підлітків, а як зовнішній стимул для проявлення тих чи інших внутрішніх емоційних станів, а також як середовище, в якому такі стани безпосередньо можуть виникати і функціонувати. На нашу думку, один і той само стимул зовнішнього середовища викликає різні реакції та емоційні відгуки у різних людей, залежно від особливостей їхнього «внутрішнього змісту», досвіду попередніх стосунків і переживань в них. Адже відносини, сформовані в період раннього дитинства, до яких належать дитячо-батьківські відносини, відрізняються особливою міцністю і стійкістю. Чинником, що визначає стійкість цих відносин, згідно з твердженнями представників психодинамічної парадигми, є їх сильна емоційна забарвленість і зв'язок зі сферою інстинктів. Велика частина цих відносин, що закладаються в період раннього онтогенезу, в наступні роки розвивається, удосконалюється і стає свідомою [15;16]. Дитина, занурюючись з дитинства в певний комунікативний простір, що панує в його сім'ї, «приймає» той стиль взаємин, який нав'язує йому сім'я. Як результат — серія дрібних і серйозних потрясінь, що відбуваються в житті дитини практично щодня, пов'язаних з патологічним сімейним вихованням, нерозв’язаними конфліктами на різних стадіях психосексуального розвитку, недостатньо хорошим холдингом і відсутністю емоційної прив’язаності як у дитини, так і у батьків (матері), можуть залишитися в пам'яті як складні, травматичні ситуації, що спричинюють негативні переживання, які відображаються на поведінці й емоційному житті дитини і згодом можуть реактивуватися в підлітковому віці за наявності перелічених вище зовнішніх стрес-факторів.

Чому саме підлітковий період є особливо сенситивним до реактивації негативних переживань, пов'язаних з батьками і взаєминами в сім'ї? Щоб відповісти на це питання, розглянемо психологічні особливості розвитку підлітка та ті зміни в об'єктних відносинах, які відбуваються в цей період.

Як зазначав З. Фрейд, одним із найзначущіших, але водночас і найболючіших досягнень підліткового періоду є отримання незалежності від батьківського авторитету, це «процес, який власне створює протистояння між новим поколінням і старим» [16]. Е. Якобсон зазначає, що певне і остаточне подолання практичної та психологічної залежності від батьків часто супроводжується сильним почуттям провини, якому немає аналогів в дитинстві [14]. Це почуття, на думку А.Левальда, пов'язане з тим, що руйнування батьківського авторитету і посилення власної значущості в психічній реальності подібне до «вбивства батьків» — руйнується не тільки їхня влада, але й вони самі як лібідні об'єкти [14].

П. Блос описав основні завдання об'єктних відносин у підлітковому віці як процес вторинної індівідуації, що містить два взаємнопроникних процеси — віддалення та відмову від батьків як головних об'єктів любові; знаходження заступників поза сім'єю. Найважливішим аспектом процесу вторинної індівідуації є дєідеалізація репрезентацій батьківських об'єктів, сформованих в ранньому дитинстві, можливо, десять і більше років тому. У той час розумові процеси дитини були егоцентричними, і вона сприймала батьків як дивовижні, ідеальні фігури. Причиною такого сприйняття є центральна позиція батьків, яку вони займали в житті дитини. Навіть, якщо підліток тримається за ідеальний образ цих люблячих, все виконуючих інфантильних об'єктних репрезентацій, він різко критикує своїх батьків, яких схильний розглядати тепер як людей неадекватних і несправедливих. Послаблюючи свій контроль, батьки як лібідні та авторитетні об'єкти, можуть викликати у підлітка почуття самотності, беспорадності, покинутості та, навіть, відчуження. Такий стан душі Г. Фрейд характеризує як «втрату внутрішнього об'єкта». П. Блос також підкреслює, що відроджена амбівалентність певним чином створює у підлітка велику кількість лабільних суперечностей в афектах, імпульсах, думках і поведінці. Коливання між крайнощами: любов’ю і ненавистю, активністю і пасивністю, зачарованістю і відсутністю інтересу, регресивним прагненням до залежності і прагненням до незалежності цілком відповідають цьому віку.

Отже, хід розвитку об'єктних відносин у підлітковому віці є корисним і збагачувальним, хоча часом і дуже болючим процесом. Саме «мінливості» об'єктних відносин, супроводжуючи підлітковий розвиток, значно пояснюють причини реактивації негативних переживань у цьому віці.

Здійснений аналіз специфіки впливу сімейних чинників на виникнення негативних переживань у підлітків свідчить про те, що подолання їх в межах психокорекційної допомоги з великою вірогідністю припускає роботу з глибинними детермінантами переживання, а отже, на наш погляд, й використання перш за все методів глибинно-орієнтованої психотерапії.

У нашому дослідженні для роботи з негативними переживаннями підлітків ми використовуємо глибинно-орієнтований метод кататимно-імагінативної психотерапії (символдрами), спираючись на положення З. Фрейда, Г. Фрейд, К. Юнга, Х.-К. Лейнера й інших дослідників у сфері спроможності та властивості несвідомих психічних процесів проявлятися у вигляді образу і символу. Згідно з твердженнями К. Юнга психіка є складною системою, здатною саморегулюватися шляхом залучення на певних стадіях розвитку компенсаторних процесів, що, проявляючись у символах, допомагають впоратися з психічною дисгармонією. Варто звернути увагу також на теоретичні положення представників психодинамічної парадигми, які стверджують, що можна не тільки діагностувати внутрішні глибинні конфлікти завдяки несвідомим символічним проекціям, але й корегувати їх, створюючи і трансформуючи символ, що, у свою чергу, дає змогу врегулювати ці конфлікти і подолати негативні переживання [9;11].

Щодо теоретико-методичних принципів власне символдрами, які пояснюють можливості її роботи з глибинним змістом негативних переживань підлітків, то, крім описаних вище, значущими для нашого дослідження є положення Х.-К. Лейнера про те, що певні мотиви (образи) співвідносяться з певною проблематикою і стадіями дитячого психосексуального розвитку (наприклад, оральна тематика розкривається за допомогою мотивів «Луг», «Струмок», «Корова», «Кухня в будинку»; для дослідження фіксацій на едіпальній стадії розвитку використовується мотив «Гора»; для розкриття агресивно-експансивної тематики — мотиви «Лев», «Дика кішка», «Отвір на болоті» та ін.) [9;11]. Малювання названих образів створює додатковий ефект, що є терапевтичним, оскільки, з одного боку, стимулює фантазію підлітка, з іншого — має систематизуючу і обмежувальну дію.

Метод символдрами дітей та підлітків має певні переваги порівняно з іншими методами психотерапії. Автор праць з дитячої та підліткової символдрами, Г. Хорн виділяє такі його переваги [17]: символдрама певним чином заповнює прогалини між ігровою та розмовною психотерапією дітей та підлітків; цей метод дає змогу дитині розібратися з власними конфліктами і проблемами на символічному рівні, без їх інтелектуального аналізу, до чого він може бути ще не готовий; символдраму можна використовувати як основний вид психотерапії і в комбінації з іншими видами: як у формі індивідуальної психотерапії, так і у формі психотерапії пар (психотерапевт одночасно працює з дитиною і одним з батьків); завдяки образам дитини і особливо їхньому відображенню на малюнках батькам значно зрозуміліші процеси внутрішнього розвитку і специфічні проблеми їхньої дитини, чим за інших форм (бесіди і переконання).

У якості основних мотивів символдрами для підлітків Х. Лейнер пропонує такі: «Луг» — як початковий образ кожного психотерапевтичного сеансу; «Підйом в гору»; «Проходження уздовж струмка вгору або вниз за течією»; «Обстеження будинку»; «Зустріч з особливо значущою особою» (мати, батько, брати і сестри, кумир, вчитель й ін.) в реальному або символічному вигляді (в образі тварини, дерева тощо); «Узлісся» — спостереження і очікування істоти, яка вийде з темноти лісу; «Човен»; «Печера». Разом із зазначеними мотивами останнім часом також часто використовують три додаткові мотиви: 1) «Спостереження і встановлення контакту з сім'єю тварин» — задля отримання уявлення про сімейні проблеми та їх корекції; 2) «Отримання у володіння ділянки землі, для того, щоб потім її обробити та що-небудь на ній побудувати»; 3) «Уявлення себе приблизно на 10 років старшим (старшою)» [11].

Г. Хорн визначив, що за використання методу символдрами принципова відмінність роботи з підлітками у процесі психотерапії від роботи з дітьми молодшого віку полягає в тому, що вже на першому сеансі необхідно дослідити мотивацію приходу підлітка до психотерапевта. Основне завдання, що стоїть перед психотерапевтом на цьому етапі, — викликати довіру підлітка. Підліток повинен бути упевнений, що батьки не дізнаються нічого з того, що він розповідає психотерапевтові або уявляє в образах. Також важливо звернути увагу на роботу з батьками цієї дитини. Складниками такої роботи є: перша ознайомлювальна бесіда, пропонування надання психологічної допомоги; загальна виховно-консультативна бесіда; збір анамнезу; підготовча бесіда з батьками, що передує проведенню психотерапії з дитиною; зустрічі з батьками, що супроводжують проведення психотерапії з дитиною; бесіда у разі загострення стану, допомога у кризових ситуаціях; бесіда під час відвідин дитини психотерапевтом вдома; бесіда з вчителями і вихователями; бесіда зі всією сім'єю; завершальна бесіда [17].

Отже, вивчення значення глибинних детермінант і труднощів об'єктних відносин підліткового віку спричинило освоєння і розроблення відповідних глибинно-орієнтованих методів корегування негативних переживань, тому ми у нашому дослідженні для роботи з негативними переживаннями підлітків використовуємо глибинно-орієнтований метод кататимно-імагінативної психотерапії (символдрами).


Литература
  1. Антонова А.Г. Психология переживаний подростка. – К.: Общество «Знание», 1988.
  2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. – М.: Просвещение, 1968.
  3. Боулби Дж. Создание и разрушение эмоциональных связей /Пер. с англ. В.В. Старовойтова. – М.: Академический проект, 2004.
  4. Вассерман Л.И., Горьковая И.А., Ромицина Е.Е. Родители глазами подростка – СПб., 2004
  5. Гарбузов В.И. Практическая психотерапия, или как вернуть ребенку и подростку уверенность в себе, истинное достоинство и здоровье. – СПб.: АО «Сфера», 1994. – 160 с.
  6. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. – М.: Медицина, 1982.
  7. Карабанова О.А. Цели и задачи коррекции детско-родительских отношений // Матер.конф. «Психологические проблемы современной российской семьи» в 2-х ч. Ч.2 – М.МГУ, 2003. – С.154-157
  8. Кисарчук З.Г., Юрченко Т.П. Символдрама в украинской практической психологи // Практична психологія в контексті культур: Збірник наукових праць /Відп.ред. З.Г.Кісарчук. – К., 1998.
  9. Лейнер Х.-К. Кататимное переживание образов. – М.: Эйдос, 1997. – 286с.
  10. Лидерс А.Г., Спирева Е.Н. Стиль родительского воспитания и личностные особенности родителя // Семейная психология и семейная терапия. – 2001. - № 4. – С.71-84
  11. Обухов Я.Л. Символдрама. Кататимно-имагинативная психотерапия детей и подростков. – М.:Эйдос, 1997. – 112с.
  12. Психология подростка. Полное руководство. /Под ред. А.А.Реана – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2003.- 423с.
  13. Столин В.В. Соколова Е.Т., Варга А.Я. Психология развития ребенка и взаимоотношения родителей и детей как теоретическая основа консультативной практики // Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования /Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. – М., 1989.
  14. Тайсон Р., Тайсон Ф. Психоаналитические теории развития. Пер.с англ. – Екатеринбург: Деловая книга, 1998 – 528с.
  15. Фрейд А. Теория и практика детского психоанализа. – М.: Апрель Пресс, 1999.- 400с.
  16. Фрейд З., Фрейд А. Детская сексуальность и психоанализ детских неврозов. – Ек.: Ин-т психоанализа, СПб., 1997. -143 с.
  17. Хорн Г. Шесть этапов развития ребенка в зеркале символдрамы // «Символ и драма», 2000, № 1.
  18. Якобсон П.М. Изучение чувств у детей и подростков (Развитие нравственных оценок у школьников) Психология чувств. Ч.II – М., 1961.
  19. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокоррекції: Активнее соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2004.- 679с.
  20. P.Blos. The second Individuation Process of Adolescence. New York: Free Press, 1967.
  21. Psychoanalysis. Study Child, 22: 162-186/ Blos, P. (1968). Character formation in adolescence.



Ловська Беата

член Малої Академії, учениця ЗОШ №7,

керівник Яцина Олена Федорівна

Ужгородський Національний університет

м. Ужгород