Geum.ru

Психологічна та психотерапевтична допомога дітям та молоді

Вид материалаДокументы

Содержание


Викладання етики в школі з врахуванням гешталь-підходу та основ теорії гендеру
Бушко Наталія
Шпаргалка для дорослих, або Що важливо врахувати під час гри
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Братасюк Наталья Михайлівна

Голова методичного об’єднання вчителів етики

психолог, член УСП та УАГТ

м.Ужгород


^ ВИКЛАДАННЯ ЕТИКИ В ШКОЛІ З ВРАХУВАННЯМ ГЕШТАЛЬ-ПІДХОДУ ТА ОСНОВ ТЕОРІЇ ГЕНДЕРУ


У 2005-2006 навчальному році в програмі загальноосвітньої школи введено новий курс, що належить до суспільствознавчого блоку світоглядних дисциплін – „Етика”. Її часто називають практичною філософією. Програмою передбачено вивчення курсу „Етика” в 5-6-х класах загальноосвітніх навчальних закладів.

Основною метою курсу є створення умов для формування моральних цінностей і орієнтирів особистості, моральної культури і культури поведінки учня.

Програмою визначено наступні завдання курсу: поглиблювати знання учнів про людину, моральні взаємини в суспільстві, основні моральні норми та цінності українського суспільства, людства, правила етикету, правила людської культури поведінки; удосконалювати вміння керуватися в поведінці моральними нормами та цінностями, виявляти дружелюбність, повагу й чуйність до інших, толерантність та милосердя, відрізняти моральність та аморальність, дотримуватися етикетних норм у повсякденному житті, контролювати, оцінювати та регулювати свої взаємини з іншими, здійснювати вибір у складних життєвих ситуаціях, орієнтуючись на моральні цінності; формувати позитивне ставлення й мотивацію до застосування моделей поведінки, орієнтованих на моральні цінності; збагачувати досвід моральних взаємин з однолітками, батьками, вчителями, знайомими й незнайомими людьми; стимулювати пізнавальний інтерес учнів до етичного знання, до основ моральної культури.

Як бачимо, спектр завдань сформульовано за кількома напрямами навчальної діяльності: поглиблювати знання, удосконалювати вміння, формувати мотивацію, збагачувати досвід, стимулювати інтерес. Тобто, після проходження двохрічного курсу „Етика” учні 11-12 років повинні отримати певну суму знань, вміти застосовувати на практиці набуті вміння та навички, бути вмотивованими морально взаємодіяти з оточуючими, здобути позитивний досвід взаємин з соціумом.

Виконати поставлені завдання покликані педагоги гуманітарної сфери, які в роботі з учнями повинні використовувати інтерактивні технології навчання, а саме: обговорення проблеми в загальному колі, мікрофон, робота в парах, робота в малих групах. Саме із запровадженням в практику викладання інтерактивних технологій починаються ті проблеми, на які варто звернути увагу.

Кожен педагог, психолог знає, що будь-який вид роботи з учнями потребує отримання зворотного зв’язку, рефлексії чи само рефлексії. Зважаючи на об’єм матеріалу, що пропонується для засвоєння, а також особливостей інтерактивних технологій на практиці виконання завдань курсу за одну годину на тиждень виявляється проблематичним.

Маючи певний багаж психологічних знань з вікової та загальної психології, володіючи методикою ведення групи, простіше зрозуміти, в якому класі, які інтерактивні форми роботи будуть результативними. Класні колективи відрізняються за рівнем інтелекту, вихованості, чимало педагогічно занедбаних дітей, які не бажають нічого змінювати у власному житті, „включають” психологічний захист – все це, а також причини девіантної поведінки може збагнути тільки психолог.

За умови творчого підходу до викладання етики вчитель може тільки опиратися на підручник і вибудовувати інтерактивний урок з елементами тренінгу, що дало б можливість успішно закріпити необхідні навички, або слідувати за авторами підручників, виконуючи запропоновані завдання. Перший варіант здійснити дуже важко за 45 хвилин уроку, адже надзвичайно важливий момент рефлексії чи само рефлексії може залишитися невиконаним, крім того, урок втратить свою традиційну структуру і складатиметься з кількох вправ. В другому випадку, курс буде за теоретизовано (хоча слід зазначити, що підручник з етики Оксани Данилевської та Олени Пометун є інтерактивним, але досить складний для сприйняття „середнього” учня). Питання методики викладання етики є важливим і потребує обговорення в педагогічних колах. Тут в пригоді можуть стати різноманітні напрямки сучасної психології.

Один з таких підходів, а саме, викладання етики через призму гештальтпсихології(1) пропоную вашій увазі.

За сучасних темпів розвитку цивілізації успішна самореалізація особистості усе більше залежить від суто „людських” якостей: комунікативності, творчості, навченості. Така потреба змушує освітян шукати технології, у яких акцент робиться не на передачі максимальної кількості інформації, а на розвитку цих якостей у дітей. Основною рисою таких технологій є їхня психологізація, тобто така побудова навчально-виховного процесу, за якого опанування певного обсягу знань є матеріалом для практичного використання в життєвих ситуаціях різного роду, тобто мова може йти про психологічну доосвіту школярів. За такого підходу дитині стане зрозумілішою власна поведінка, причини вчинків, розуміння того, що є віковою нормою або еволюційною особливістю, а коли слід просити допомоги у дорослих.

В цьому сенсі гештальтпсихологія дає розуміння будь-якого явища або об’єкта навколишнього світу як системи, дозволяє поділяти його на підсистеми, уводити його як елемент у більш загальну систему (над систему), встановлювати зв’язки між елементами, бачити властивості, що виявляються при взаємодії окремих елементів, і в такий спосіб створювати цілісну картину світу.

Так, під час розгляду тем „Яке значення має для людини сім’я?”, „З чого починається дружба?”, „Як досягти поваги в колективі?”, „ Якими є правила життя людей у суспільстві?” (5 клас), „Яку роль відіграють емоції та почуття в житті людини?”, розділу „Спілкуймося з відкритим серцем” (6 клас) можливе використання гештальтпсихології, а саме та її частина, в якій йдеться про еволюційні особливості чоловіків та жінок, а отже й хлопчиків та дівчаток. Такий підхід дасть розуміння того, що дві половини людства – чоловіча та жіноча – є партнерами в житті, обов’язках, почуттях, у стосунках.

Вивченню цієї теми присвятив багато років французьський психотерапевт Серж Гінгер, український психотерапевт, президент УАГТ – Лариса Дідковська (2).

Зараз я запитаю вас, які соціальні ролі вам найчастіше доводиться виконувати в житті? (слухачі перелічують). Якщо б ми узагальнили те, що почули, то отримали б приблизно ось таку табличку (3). Першим, як ми бачимо, з’явилися такі базові речі як мама і тато,інакше нас на світі не було б. Але дуже важливо, що цей перелік закінчується однією спільною характеристикою – партнер. Справді, чоловікам і жінкам доводиться домовлятися, разом жити або співіснувати, дбати про те, щоб їх існування ставало продуктивним, конструктивним і результативним.

Звернемось у далеке доісторичне минуле, коли жили первісні люди, адже все розпочалось саме з первісних чоловіків та жінок.
  1. основне призначення чоловіка, жінки; особливості чол.., жін.;
  2. провідний тип діяльності;
  3. особливості дівчаток та хлопчиків;
  4. висновки експериментальних досліджень лабораторії Келлера;
  5. конкуренція;
  6. дитячі сльози;
  7. „каліфорнійський стандарт”.


Фріц Перлз – засновник гештальт-терапії сказав про наше партнерське співжиття так (5): „Я роблю своє, а т робиш своє. Я живу в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням. А ти живеш в цьому світі не для того, щоб відповідати моїм. Ти – це ти, а я _ це я. І якщо нам поталанить знайти один одного – це чудово. Якщо ні, цьому неможливо допомогти.”

Спробуйте застосувати ці знання до власних дітей і своїх учнів, і наші діти проживуть довше, якісніше, з меншою кількістю психотравм.

Практично при викладанні етики застосування цих знань можливе під час розгяду життєвих ситуацій, які пропонуються до уваги учнів у вигляді малюнків (5 клас) та у вигляді ситуацій (6 клас).

Так, під час роботи над темою „Що означає поважати інших?”(6 клас) у завданні №3(6) пропонується в групах обрати одну з ситуацій та, проаналізувавши її, довести, що в ній ідеться про рояви нетерпимості.

Виконуючи завдання потрібно опертися на визначення толерантності, проаналізувавши ситуацію на предмет наявності/відсутності ознак толерантності сформулювати доведення. Наступним кроком може бути обговорення цих ситуацій (поведінки, вчинків дітей) з точки зору загальнолюдської моралі. Третій шлях – розглянути подані ситуації з точки зору еволюційних особливостей чоловіків та жінок.

В такому разі результати роботи виглядатимуть наступним чином:

- 1-а ситуація - різний погляд на одні й ті ж питання;

- 2-а ситуація – хлопчача конкуренція;

- 3-я ситуація - дівоча конкуренція;

- 4-а ситуація – дівчинка займалася „хлопчачою” справою;

- 5-а ситуація – хлопчача конкуренція.

Що ж тепер робити дорослим? Вчити дітей нікому не допомагати, не прийти на виручку товаришеві, а дівчаткам взагалі готуватися стати домогосподарками? Звичайно, ні. Просто розуміння причин такого ставлення до себе вбереже дитину від зайвої драматизації ситуації, образи на однолітків, інших руйнівних для особистості почуттів.

Кожний із цих підходів не виключає іншого. Швидше навпаки – вони доповнюють один одного. Учні можуть працювати в групах. Тоді одна група виконує завдання з підручника, друга група розглядає ситуацію з точки зору загальнолюдської моралі, а третя – з точки зору еволюційних особливостей чоловіків та жінок.

Таким чином, крім етичних знань, учні одержать і психологічну доосвіту, якої бул и позбавлені ми.


^ Бушко Наталія

психолог, член УСП,

секція системної сімейної психотерапії

м.Ужгород


Значення гри та іграшки в психічному розвитку дитини


Часто, коли дорослі дивляться, як діти будують що-небудь із кубиків, грають в поїзда чи в літака, бігають навипередки, то думають, що це всього-навсього забавка, зовсім не те, що серйозна справа як приготування уроків, а пізніше – робота. Та вони так вважають, бо ще змалку їх привчили, що гра – це тільки забава, домашні завдання у школі – обов’язок, а робота – це важка і нудна необхідність.

Немовля перекладає брязкальце з однієї руки в іншу, дитина вчиться підійматись і опускатись униз по сходинках, хлопчик штовхає кубики по підлозі, імітуючи поїзд, - і всі вони зайняті важкою і напруженою роботою. Діти пізнають світ. Вони готуються до наступної серйозної роботи так само, як студент університету, що вивчає вищу математику. Дитина любить гратись, але не тому, що це легко, а тому, що важко. Щодня дитина намагається досягнути чогось більшого, того, що вміють інші діти і дорослі.

Іграшка виникає в історії людства як засіб підготовки дитини до життя в системі суспільних відносин. Іграшка – предмет, що служить для забавки і розваги, але одночасно є засобом психічного розвитку дитини.

Ще в періоді немовляти дитина отримує брязкальця, які визначають зміст її поведінкової активності, її маніпулювання. Підвішені перед її очима іграшки вона уважно розглядає, що тренує її сприйняття (форма, колір, виникає орієнтування на нове, з’являється перевага).

У ранньому віці дитина отримує так звані автодидактичні іграшки (матрійки, пірамідки тощо), які несуть в собі умови розвитку ручних і зорових співвідносячи дій. Розважаючись, дитина вчиться співвідносити і розрізняти форми, розміри, кольори. У цьому ж віці дитина отримує багато іграшок – замінників реальних предметів: предмети побуту, машини тощо. Через подібні іграшки дитина засвоює функціональне призначення предметів.

Коли дитині близько двох років, їй дуже подобається наслідувати дорослих. Спочатку її приваблюють повсякденні справи, якими займаються тато і мама, такі як прибирання, підмітання, миття посуду, ремонтування авто чи гоління. Після двох років уява дитини розвивається, стає більш творчою. Це період ляльок і лялькових меблів, вантажівок і машин і перш за все кубиків. Кубики покладені один на одного – хмарочос, один біля одного – поїзд, розкладені на підлозі – огорожа, будинок чи човен і так до безкінечності. Для будь-якої дитини до шести-семи років коробка з кубиками зможе замінити навіть кілька іграшок.

Іграшки – копії реальних предметів мають інші функції, ніж самі предмети. Вони служать для розвитку в дитини не професійних спеціалізованих якостей, а деяких загальних, напр., кмітливості, спритності, охайності, працелюбності. Іграшки – копії предметів, які існують в побуті дорослих, допомагають дитині пізнати їх функціональні призначення, що допомагає їм психологічно ввійти у світ постійних речей.

Більшість предметів може бути використана по-різному, в залежності від сюжету гри і ситуаційних завдань, у грі ці предмети виступають як багатофункціональні. Вони, виступаючи замінниками багатьох предметів, допомагають дитині уже в трирічному віці оволодіти діями заміни. Якщо ж дитина отримує в руки предмет із закріпленою за ним функцією, вона діє з ним у відповідності до функції і їй важко використати його за іншим призначенням. А багатофункціональний предмет дитина легко використовує в якості багатьох предметів, які вона замінює. Наприклад кубики, що одночасно можуть бути і цеглинками, і столиком, і містком; стілець – машиною, кораблем, літаком тощо.

Особливе місце серед іграшок займають ляльки та м’які іграшки – зайчик, песик, лисичка, котик та ін.. Спочатку дитина виконує з лялькою тільки ті дії, які їй показує дорослий: колихає її, возить у візочку, вкладає в ліжечко. Це наслідувальні дії. У подальшому, коли дорослий пропонує дитині ляльку чи іграшкову тваринку, то вона вже є об’єктом для емоційного спілкування. Дитина вчиться піклуватися про неї, співчувати та співпереживати у її «житті». Завдяки волі та уяві дитини, лялька «поводить» себе так, як це потрібно в даний момент її власнику. Вона розумна і слухняна, вона лагідна і весела, вона вперта і брехлива. Дитина переживає з лялькою всі події власного і чужого життя у всіх емоційних проявах, доступних її розумінню.

Лялька чи м’яка іграшка замінює дитині ідеального друга, який все розуміє і не пам’ятає злого. Тому потреба в такій іграшці виникає у кожного дошкільника – і не тільки у дівчаток, але і в хлопчиків. Лялька для дитини є не тільки донькою чи сином, а в першу чергу партнером у спілкуванні у всіх його проявах. У кожної дитини встановлюється особливі відносини зі своєю лялькою чи тваринкою, вона по-своєму прив’язана до іграшки, переживаючи, завдяки їй, безліч різноманітних почуттів.

Великий вплив на емоційне відношення до іграшки має також матеріал, з якого вона виготовлена. За допомогою вдало підібраної фактури іграшки у дитини легше викликати по відношенню до неї радість, доброзичливість, співчуття. Спостереження показують, що малята більше полюбляють гратись з м’якою іграшкою. Вони саджають її біля себе під час обіду, лягають з нею спати, під час перегляду мультиків беруть її на коліна. Важливим є також співвідношення голови і тіла іграшки. Пухкенькі щічки, великі очі, маленький ніс – такий вигляд іграшки викликає у дитини ніжні почуття.

Ляльки – копії людини мають різне призначення у грі. У традиційної ляльки-принцеси великі очі з довгими віями, яскравий ротик і маленький носик, обов’язково довге і розкішне волосся. Така лялька може бути донькою, мамою, сестрою чи принцесою. З такими ляльками граються переважно дівчатка. У характерної ляльки (хлопчика чи дівчинки) виражені певні людські риси – наївність, глупість, пустотливість. Ці ляльки служать для розігрування різних сюжетів (особливо в груповій грі, напр., у дитячому садку). З ними полюбляють гратися всі діти.

Ляльки – герої казок, мультиків теж характерні за зовнішністю, проте несуть в собі певний образ поведінки (притаманний їх героям). Такі ляльки претендують у грі на роль з визначеною поведінкою. Таким чином улюблена іграшка вчить дитину здатності ідентифікуватися з лялькою, з іншими людьми.

Інколи батьків лякають так звані агресивні іграшки – зброя, дротики, пістолети. Проте вони виготовлені саме для того, щоб виражати гнів, агресію. Але при купівлі, особливо при сьогоднішньому їх різноманітті, вибирати їх треба обережно. Лук і стріли, металеві дротики, гострі шпаги та інші подібні іграшки повинні бути виключені, тому що вони небезпечні як для самої дитини, так і для оточуючих. А резинові м”ячі, пластикова зброя, пістолети, мішечки для биття є безпосередньо безпечними засобами вираження агресії (важливо встановити правила у грі – в людей, тварин та інших живих істот не стріляємо).

Окрім іграшок, створених спеціально для дитячої гри, можна використовувати різні побутові предмети (пляшечки, коробочки, олівці, клаптики, мотузочки тощо) і так званий природній матеріал (шишки, гілочки, корінці, листочки, каштани). Дорослий може підказати дитині можливість використання подібних предметів в якості замінника реальних.

Саме в ігровій діяльності найбільш інтенсивно формуються психічні якості і особистісні риси дитини. Ігрова ситуація та дії в ній постійно впливають на розвиток розумової діяльності дитини дошкільного віку. У грі дитина вчиться діяти з замінниками предмета – вона дає заміннику нову ігрову назву і діє з ним у відповідності до назви. Предмет-замінник стає опорою для мислення. На основі дій з предметами-замінниками дитина вчиться мислити про реальний предмет. Поступово ігрові дії з предметами дедалі рідшають, дитина вчиться мислити про предмети і діяти з ними в іншому, розумовому плані.

У грі дитина-дошкільник бачить один і той самий предмет з різних сторін, сама приймає різні ролі. Молодші дошкільники, як правило, грають самі, у своїх предметних і конструкторських діях вони вдосконалюють сприйняття, пам'ять, уяву, мислення і рухові навички. Сюжетні мовні ігри дітей цього віку зазвичай відтворюють дії тих дорослих, за якими вони спостерігають у повсякденному житті. Поступово ігри стають спільними. Головне в них – не повторення поведінки дорослих, а імітація певних стосунків між людьми. Дитячі ігри мають різну тематику, з якою дитина знайома з власного досвіду. Ролі, які відтворюються дітьми у грі, можуть бути сімейними (мама, тато, син, донька, бабуся тощо), професійними (лікар, вихователь, продавець) чи казковими (принцеса, зайчик, вовк). Виконавцями ролей можуть бути люди (діти і дорослі) чи іграшки-замінники (ляльки). Правильно підібрані дорослим ігри допомагають подолати відхилення в поведінці дитини, попереджувати виявлення несприятливих форм поведінки.

Якщо дитина неспокійна, розгальмована для неї будуть корисними ігри за правилами, переважно такі, в яких рухова активність контролюється ігровою роллю чи сюжетом (бігти за сигналом, деякий час стояти нерухомо).

Якщо дитина тривожна, боїться темноти, собаки чи має інші страхи, корисно буде підвищувати її самооцінку, впевненість у своїх силах. Необхідно постійно відзначати успіхи дитини, навіть незначні, і хвалити її.

Замкнутій дитині, що погано входить в контакт з однолітками чи дорослими, корисно грати в ігри, які допомагають дітям наблизитись один до одного. Це ігри-забавки, хороводи, деякі сюжетні ігри, що потребують взаємодії.

Проте, що стосується дітей з затримкою психомовного розвитку чи поведінковими розладами, то варто зазначити, що саме через ігрову діяльність можна не тільки покращити пізнавальну сферу дитини, а й надати їй емоційного полегшення, що дозволяє дітям адекватніше проявити свої здібності. Сам процес гри доводить, що поведінкові проблеми криються більшою мірою не в інтелектуальних проблемах, а в емоційних.

Одна мама скаржилась, що її дитина якось не так розвивається. Вона відмовляється гратись з дорогими розвиваючими іграшками, а хоче бавитись тільки кухонно-побутовими речами і часто навмисно ламає їх. Одна з причин цього – це усвідомлення дитини, що мама не грається іграшками, а каструлями і мисочками, тому саме вони здаються дитині цікавішими. Постійне джерело сварки між батьками і дитиною – «випадково» зламані іграшки чи побутові (домашні) речі. Дітей постійно попереджують: «Не ламай! Не розбий!» , а вже як наслідок – частенькі наказування і «шльопання» здивованого і переляканого маляти: «За що? Я не кидав! Вона сама впала!». Дитина не має на меті нашкодити, зламавши іграшку, а розбирає її для вивчення зсередини, для знаходження джерела звуку чи руху, для зручнішого використання її у грі (зламати дах поїзда, щоб розмістити по вагонах звірят і подібне). Таким чином дитина пізнає світ, вчиться аналізу і синтезу.

Малятам зазвичай краще подобається гратись з простими іграшками, і це тому, що у дітей дошкільного віку – яскрава уява. Якщо металічний поїзд може їхати тільки по рейках, то поїзд, зроблений зі звичайних кубиків, можна складати і розкладати, робити довгий поїзд-маму і короткий поїзд-дитинку, можна перевозити звірят тощо. Одна з переваг гри з кубиками заключається в тому, що вона дозволяє дітям будувати і руйнувати без катастрофічних наслідків. За допомогою кубиків можна миттєво будувати, ламати і будувати знову – і за все це ніхто не сваритиме. Агресивна дитина може знову і знову знищувати будинок з кубиків, розуміючи, що її гнів і агресія не катастрофічні. Невротична дитина може взнати, що внутрішні імпульси можна спрямувати в навколишнє оточення, і ніхто не засуджуватиме її. Таким чином діти вчаться знаходити безпечні виходи для своїх стриманих емоцій. Кубики дозволяють дітям, незалежно від рівня їх розумового розвитку, отримувати задоволення від творчості. Для будь-якої дитини-дошколярика коробка з достатньою кількістю кубиків вартує більше кількох інших іграшок.

Дорослий, граючись з дитиною, часто ускладнює гру – вчить гратись «правильно». Тато купує дитині кольорові олівці і розмальовку. Дівчинка бере жовтий олівець і замальовує траву. Та батько, не стримуючись, говорить: «Ой, ні, не так! Дивись і вчись як треба. Я тобі покажу». Насправді реалізм гри дитину зовсім не хвилює. Через десять хвилин нудних вказівок батька у дівчинки виробиться стійка неприязнь до малювання і неприємне відчуття, що вона не виправдала його очікувань.

Дитина захоче навчитись правильно гратись, розмальовувати на певному етапі свого розвитку. Важливо не поспішати. Якщо це робити, то вона почне відчувати розуміння своєї невмілості, невпевненість у собі, несамостійність. Дитині подобається гратись з дорослими, коли вони граються на рівні з нею, за її правилами (коли дитина сприймається не як об’єкт, а як суб’єкт стосунків у грі).

Варто зазначити, що багато проблем, пов’язаних з відхиленнями в поведінці дітей дошкільного віку (агресивність, сором’язливість, замкнутість, невпевненість у собі, емоційна нестійкість, нервовість, надмірна дратівливість тощо), причому незалежно від того, чи має це відхилення в своїй основі нервово-психічне порушення чи ні, пов’язані з незнанням батьками основних закономірностей розвитку дошкільнят і в зв’язку з цим – підвищені вимоги, що ставляться до дитини, орієнтування на завжди слухняну, «зручну» дитину, нетерпіння до прояву її самостійності.

Найкращий спосіб допомогти розвитку особистості дитини – це забезпечити дитину найнеобхіднішим – оточити її сприятливим і безпечним середовищем, людьми, які будуть своєчасно реагувати на її емоційні та інтелектуальні потреби. Наука про вивчення властивостей мозку підтверджує те, що всі ми знаємо: діти потребують любов і підтримку від людей, які їм співають, їх обіймають, читають їм, граються з ними, а не просто доглядають їх.

^ Шпаргалка для дорослих, або Що важливо врахувати під час гри:
  • сприяти формуванню в дитини образу власного «я» і позитивного ставлення до себе;
  • викликати в дитини зацікавлення різними іграми-вправами, пізнавальну активність;
  • не вимагати від дитини абсолютної тиші під час гри, занять різними видами продуктивної діяльності (малювання, конструювання, ліплення);
  • не обмежувати прагнення дітей бути самостійними, експериментувати;
  • не давати негативну оцінку дитині чи результатам виконаних нею завдань, порівнюючи з результатами інших дітей;
  • не обговорювати ті чи інші труднощі дитини в її присутності;
  • бути природніми і привітними до дитини.