Психологічна та психотерапевтична допомога дітям та молоді

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Програма навчальної дисципліни психологічна допомога потерпілим в надзвичайних ситуаціях, 399.81kb.
• Психологічна допомога випускникам у період підготовки до зовнішнього незалежного оцінюванні, 175.65kb.
• Долинська районна рада івано-франківської області, 30.8kb.
• І нструкц І я з організації медичної допомоги хворим на віл-інфекцію/снід, 291.66kb.
• Методичні рекомендації Київ-Кременчук 2007 ббк 88. 8: 74. 56 Удк 159. 9: 616. 89-008., 1375.57kb.
• План. Перша допомога в екстремальних умовах. Послідовність дій при наданні першої допомоги, 143.54kb.
• Допомога при народженні дитини у 2012 році, 32.67kb.
• Психологічна служба в структурі освіти, якій в 2001, 117.27kb.
• Тинства, дітям -інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям, кфк 090302, кекв, 18.15kb.
• Сумська обласна державна адміністрація розпорядження голови обласної державної адміністрації, 46.87kb.

Література

1. Лёйнер Х. Кататимное переживание образов. – М.:Эйдос, 1997. – 286 с.

2. Лёйнер Х. Основы глубинно-психологической символики // Журн. практ. психолога. – 1996. –№ 3, 4. – С. 22–28.

3. Марковская И.М. Тренинг взаимодействия родителей с детьми. – СПб.:ООО Изд-во «Речь», 2000. – 150 с.

4. Мирошниченко И.А. Современные теории в психологии личности. – СПб.: Изд-во Михайлова, 2003. – С. 118–121.

5. Овчарова Р.В. Родительство как психологический феномен: Учебн. пособ.- М.: Моск. псих.-педагогический институт, 2006.- 496с.

6. Хямаляйнен Ю. Воспитание родителей: Концепции, направления и перспективы: Книга для воспитателей детского сада и родителей.- М., 1993. –С. 14.

7. Эйдемиллер Э.Г., Добряков И.В., Никольская И.М. Семейный диагноз и семейная психотерапия: Учебн. пособ. для врачей и психологов.- СПб.: Речь, 2003. – 336 с.


Штепа Олена Станіславівна

канд.псих.н., каф.психології

Львівського Національного університета ім.Івана Франка

УДК 159.923.2


Особливості особистісної зрілості у юнацькому віці


Сучасне суспільство характеризується науковцями як суспільство епохи трансформації, тобто таке, що переживає суттєві модифікації у своїй соціальній організації. Нова парадигма розглядає особистість як таку, що своєю соціальною активністю пристосовує соціальні структури до інтересів соціальних груп, знаходить компроміси з іншими суб’єктами і разом з тим обґрунтовано декларує власні цінності та пріоритети.

Очевидним стає питання щодо готовності молодих людей бути суб’єктами трансформаційного суспільства, зрілими людьми, які визначатимуть напрямок його розвитку.

Особистісну зрілість нами визначено як ефект самостійно пережитої людиною у зрілому віці ненормативної кризи ідентичності. Цей ефект являє собою динамічну особистісну структуру, пропріум, важливий для его-ідентичності. Рисами особистісної зрілості є синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація, життєва філософія. (О. Штепа, 2005, с.76).

Феномен зрілості у віці 19 – 20 років тісно пов’язаний, у першу чергу, з саморозумінням, що є однією з детермінант особистісної зрілості, а також з особистісною трансформацією і чіткістю Я-концепції (О. Штепа, 2005).

Можна припустити, що молода людина, прагнучи саморозуміння, починає більш реалістично сприймати риси власної особистості, індивідуальний стиль спілкування і професійні здібності. Це спричиняє певні перетворення, трансформації, які, за К. Юнгом (за У.Крейном, 2002), ведуть особистість до набуття цілісності, завершеності. Це підтверджується тим, що найбільш значущою рисою у пропріумі молодих людей є саме синергічність.

Аналіз взаємозв’язків у пропріумі особистісно зрілих людей та пропріуму молодих людей 19 – 20 років виявив, що: 1) пропріум молодих людей містить усі риси-індикатори особистісної зрілості. Це може підтвердити, що потенційно особистісна зрілість присутня як субособистість у структурі особистості практично здорової людини; 2) між рисами особистісної зрілості 19 – 20-літніх функціонують значущі взаємозв’язки, які визначають особливості пропріуму зрілої особистості.

А саме: креативність пов’язана з життєвою філософією, а остання, у свою чергу, – з глибинністю переживань; синергічність тісно пов’язана з самоприйняттям, автономністю і відповідальністю; 3) між рисами пропріуму молодих людей існують взаємозв’язки, які не характерні для пропріуму зрілих людей – взаємозв’язок автономності з життєвою філософією та самоприйняттям, глибинності переживань – з відповідальністю і самоприйняттям. Натомість відсутня така значуща магістраль, як „автономність – креативність – відповідальність – життєва філософія”.

Представлений факти дозволили припустити, що молода людина скоріше переживає, ніж усвідомлює власну особистісну зрілість. Причому це переживання близьке до переживання себе, як Мана-особистість, і внаслідок особистісної трансформації основний акцент самоставлення молода людина робить на самоприйнятті. Свою цілісність вона уявляє лише, як цілковиту внутрішню гармонію, що, вірогідно, призводить до недиференційованості синергічності як неконфліктного розуміння себе і світу і автономності як умінні довіряти собі і своїй системі цінностей.

Описаний комплекс „самоприйняття – синергічність – автономність” пов’язаний з життєвою філософією, цінності і життєва позиція якої, вірогідно, створюються під впливом переживання ситуації успіху-неуспіху, що закарбовується у глибинності переживань. Тому припускаємо, що у життєвій філософії молодих людей чимало ірраціональних переконань, настанов, що в результаті спричиняють їх ілюзорні уявлення щодо власної особистісної зрілості.

Можна сказати, що Я молодої людини повертається з простору ілюзій до реальності таким, що більш гостро сприймає межі своєї ідентичності. Такі роздуми виводять на рейки означення особистісної зрілості, як результату пережитої кризи ідентичності, а також підтверджують думку К. Юнга (за У. Крейном, 2002) про неминучість для людини особистісної трансформації.

Відповідальність молодої людини пов’язана з самоприйняттям і глибинністю переживань. Вірогідно, у такий спосіб вона може почувати себе автором певних вчинків, що супроводжуються або спричиняються піковими переживаннями. У свою чергу, це переживання є важливим для самоприйняття, тобто ставлення до себе, як до суб’єкта свого життя.

Висновки

Молода людина 19 – 20 років, головним чином, відчуває або може вважати себе особистісно зрілою, але ще не є такою насправді. У пропріумі молодих людей відсутня ключова магістраль пропріумі зрілої людини „автономність – креативність – відповідальність – життєва філософія”, через яку можливо пояснити його функціональне призначення – формування унікальності. Загалом, можна сказати, що молода людина ще не створює сама себе, вона лише володіє необхідним для цього потенціалом.


Література

1. Крэйн У. Теории развития. Секреты формирования личности. − СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. − 512с.
   
2. Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. − К. : Рута, 2001. − 320 с.
   
3. Штепа О. С. Феномен особистісної зрілості // Соц. психологія. – 2005. – №1. – С. 62 – 77.
   
4. Штепа О. С. Формування особистісної зрілості у підлітковому і юнацькому віці // Соціальна психологія. – 1(15). – 2006. – С.129 – 146.
   

Яковлєва Наталія

дитячий психотерапевт, Психотерапевтичний центр ЛОДКПЛ

член УСП ,секція дитячої та юнацької психотерапії

Іванків Надія

дитячий психотерапевт, психіатр Львівського обл. дитяч. психоневрологічного диспансеру

член УСП, секція дитячої та юнацької психотерапії

м.Львів


Про страх без страху


Страх є невід’ємною частиною нашого життя. Постійно змінюючись, він супроводжує нас від народження до смерті. Історія людства від минулого до теперішнього складається зі спроб перемогти, применшити або пересилити страх. Магія, релігія і наука прикладають для цього зусилля, але не усувають страх повністю, а лише допомагають його витримувати і тим самим забезпечують можливість розвитку та самовдосконалення. Надія на можливість прожити без страху залишається ілюзією. Він супроводжує наше існування та віддзеркалює нашу залежність і наше усвідомлення неминучості смерті.

Хоча страх невідступно пронизує все наше життя, це не обов’язково означає, що ми постійно його усвідомлюємо. Він може виникати у свідомості миттєво, концентруючись на внутрішніх або зовнішніх переживаннях.

Страх існує незалежно від культури і рівня розвитку народу або його окремих представників. Єдине, що змінюється, це об’єкти страху. На сьогоднішній день ми вже не боїмося грому, блискавки, затемнення сонця, а відносимось до них, як до цікавих явищ природи. Проте ми відчуваємо страх перед загрозою нових хвороб, перед нещасними випадками у транспорті, перед старістю та самотністю.

Страх має свою історію розвитку і починається практично з моменту початку нашого життя, тобто народжується разом з нами. Якщо розглядати страх „ без страху”, то складається враження, що він несе подвійний зміст: з одної сторони він активує нас, а з іншої – паралізує. Страх завжди є сигналом про небезпеку, і одночасно подає імпульс до подолання цієї небезпеки. Усвідомлення самого страху та джерел його походження свідчать про ступінь нашого розвитку, про досягнення зрілості. Втеча від пояснення страху призводить до його фіксації, а це, в свою чергу, гальмує наш розвиток і залишає нас на тому етапі дитинства, коли границі страху нездоланні.

Наш розвиток супроводжується абсолютно нормальними страхами, пов’язаними з віковими змінами, які здорова людина переростає. Згадуючи свої перші кроки в дитинстві, ми відчуваємо страх, коли материнські руки вперше залишають нас, страх самотності перед подоланням вільного простору. Впродовж усіх значимих подій нашого життя ми згадуємо страх, який відчуває дитина на початку шкільного життя, при зміні стосунків в сім’ї на стосунки в суспільстві; страх перед першим знайомством з протилежною статтю, перед першими кроками у професійному житті, перед створенням власної сім’ї, страх материнства та батьківства, страх перед зустріччю з смертю.

Всі ці види страху є органічними складовими нашого життя, оскільки тісно пов’язані з соматичним, душевним та соціальним розвитком. Страх супроводжує кожен новий крок при переході від чогось звичного і відомого до нового і невідомого нам.

Поряд з цими страхами існує безліч індивідуальних страхів, нетипових для вказаних ситуацій. Ці страхи є не зрозумілими для інших, оскільки вони неусвідомлені нами самими. Для одних пусковим механізмом страху є самотність, для інших – скупчення людей, для третіх приступи страху виникають у відкритому просторі, четверті не можуть знаходитись у замкнутому приміщенні, у декого виникає страх в присутності тварин: жуків, павуків, мишей. Отже уявити собі всю багатогранність страхів у різних людей практично неможливо.

Методи боротьби зі страхом упродовж століть суттєво не змінились. Хіба що замість принесення жертв та магічних заклинань на сьогоднішній день модно прикривати страх фармакологічними засобами. Новою можливістю опрацювання страху є сучасна психотерапія. Вона, в першу чергу, розкриває індивідуальну історію розвитку страху, досліджуючи його зв’язок з сімейними та соціальними умовами. А також сприяє зустрічі особистості з джерелом страху з метою його опрацювання та подолання.


Психологічна та психотерапевтична допомога дітям та молоді./ Матеріали обласної науково-практичної конференції (Ужгород, 25-26 травня 2007 року). – Ужгород, 2007 р. – с.


У червні 2008 року планується проведення V обласної науково-практичної конференції присвяченої Дню захисту дитини.

До участі в роботі конференції запрошуються науковці, практичні психологи, психотерапевти, соціальні працівники, психіатри, сімейні лікарі, педагоги та студенти.

Метою конференції є створення інформаційного простору для професійного спілкування та поглиблення співпраці спеціалістів, що працюють з дітьми та молоддю.


Контактна особа: Онищук Вікторія Віталіївна

тел. 8-095-558-65-12, e-mail: ovita2002@mail.ru


Сайт УСП www.usp.lviv.ua


Відповідальний за випуск: голова Закарпатського осередку Української спілки психотерапевтів, ст.. викладач Закарпатського інституту ім..Августина Волошина МАУП В.В. Онищук