Психологічна та психотерапевтична допомога дітям та молоді

Вид материалаДокументы

Содержание


Фомічова Катерина
Фурсова Снежана
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Література

Защиринская О.В. Сказка в гостях у психологии. Психологические техники: сказкотерапия. - СПб.: Изд.-во ДНК, 2001. - 152с.

Зинкевич-Евстигнеева Т.Д. Практикум по сказкотерапии. - СПб.: Питер, 2005. -310 с,

Черняева С.А. Психотерапевтические сказки и игрьі. - СПб.: Питер, 2004.-166 с.


Тихобаєва Галина Василівна

дитячий психотерапевт,

волонтер приватного дитячого будинку м.Львова


Діти-сироти: болючий досвід терапевта.


Викладений матеріал базується на практичному досвіді роботи з дітьми-сиротами у приватному дитячому будинку. Психотерапевт на основі власних спостережень робить певні висновки і узагальнення, що характеризують стан дітей, які виростали без батьківської опіки, у яких не задовільнялися життєво важливі потреби в безпеці, любові, спілкуванні, пізнанні навколишнього світу. Висновки подаються як відкриття-роздуми терапевта, які він зробив для себе, з конкретних епізодів практики, описаних у статті.

1. Діти не знають світу поза межами дитячого будинку, де вони виросли. Великий пласт інформації про зовнішній світ ніби залишився поза ними. При цьому вони, так само, як і їхні ровесники, «домашні» діти, знають літери, числа, вміють читати, молитися, декламують вірші.

2. Діти ідентифікують себе лише з групою, не сприймають, не відчувають себе. Перебуваючи в сиротинці, де виховний процес орієнтується на колективні форми, що нівелюють особистісні запити, потреби дитини, вони не мали можливості адекватно сформувати свою ідентичність.

Діти «забороняють» собі відчувати, тому, що у них є досвід, що відчувати – це боляче. Сприйняття навколишнього світу без емоцій є збідненим, стереотипним. Вони також не переживають почуття любові до себе і тому їм важко сформувати відчуття сласної значущості.

3. Дефіцитарність. Дефіцит переслідує дітей-сиріт, виявляється на різних рівнях. Дефіцит батьківської любові і турботи, уваги і догляду в громадській установі, дефіцит їжі, одягу, іграшок. Як наслідок дефіцит довіри до світу, дефіцит формування особистості.

Діти були «голодні» ( в широкому значенні цього слова), їх треба «нагодувати доброю їжею» ( в найширшому значенні цього слова) і тоді буде можливість компенсувати дефіцит. А компенсаторні механізми у цих дітей працюють на 100%. Це їх сильна сторона.

4. Минулиий життєвий досвід дітей-сиріт не є для них ресурсом.

5.Домінування бажань матеріального характеру є компенсацією соціальної ситуації, яка склалася в житті дітей, що виросли в сиротинцях. Отже, змінивши соціальну ситуацію, ми зможемо закласти основу для сприйняття справжніх цінностей.

6. Відсутність відчуття безпеки генерує страх, який провокує агресію. У наших дітей це «лягає» на ранні травми. Чим раніше покинули дитину батьки, тим сильніший у неї страх, бо ця ситуація загрожувала її життю.

7. Будь-яка сім’я – своя, не зовсім добра, чи прийомна для дітей-сиріт є кращою, ніж громадський заклад, навіть найбільш комфортабельний. Найдосвідченіші, найпрофесійніші вихователі не можуть замінити навіть поганих батьків. Тому формування безпечного середовища (відчуття дому) є одним з наважливіших моментів у вихованні дітей-сиріт.

8. Все треба робити навпаки – виховувати не дітей, а вихователів. Недаремно, одна з основних тенденцій, які простежуються у сучасній світовій практиці роботи з дітьми -сиротами – це психологізація виховної, профілактичної й охоронно-захисної діяльності, тобто посилення психологічної допомоги і підтримки (супроводу) для тих, хто працює з дітьми: фостерним сім’ям, опікунам, вихователям, соціальним працівникам, педагогам, психотерапевтам.

9. Інститут хресних (духовних) батьків, який історично склався у нашому суспільстві, є потужним інструментом у вихованні усіх дітей, не лише сиріт, нагадуючи нам, дорослим членам суспільства, про наші обов’язки перед дітьми.

10. Волею долі сталося так, що я зустрілася з цими дітьми. Не знаю, як складуться наші взаємини в майбутньому. Проте переконана, де б я тепер не була, і, що б не робила в житті, цей досвід і ці діти завжди будуть зі мною.


^ Фомічова Катерина

студентка ЗІ.ім.Августина ВолошинаМАУП

спеціальність психологія

член УАГТ

м.Ужгород

Кризи в житті особистості


В повсякденному житті людина має справу з різноманітними ситуаціями. Серед багатьох ситуацій особливо виділяються ті, які можна визначити як критичні життєві ситуації. Під ними в психології зазвичай розуміються значні проблемні або важкі ситуації, які потребують вирішення або подолання.

Відповідно критична життєва ситуація – це емоційне переживання життєвих обставин, яке в сприйнятті людини представляє складну психологічну проблему, трудність, яка вимагає свого рішення і подолання, тобто люди часто користуються поняттям стресу чи конфлікту. В психології під стресом розуміють стан психічної напруги, який виникає в людини під впливом складних, важких, неблагополучних обставин або в особливих, екстремальних ситуаціях. Конфлікти перш за все асоціюються у нас з різного роду протиріччями і сутичками. Дійсно, конфлікт – це протиріччя, але не всяке протиріччя стає конфліктом. Таким чином, конфлікт – це протиріччя, яке сприймається людиною як значима для неї психологічна проблема, яка вимагає свого рішення і викликає активність, направлену на його подолання.

Виділяються нормативні та аномальні кризи. До нормативних належать: вікові, сімейні, екзистенційні, кризи ідентичності, кризи світосприйняття і т.д. Найпоширенішим психологічним визначенням кризи є вікові кризі – це певні, відносно нетривалі за часом (до року) періоди онтогенезу, що характеризуються різкими психологічними змінами. Вікові кризи відносяться до нормативних процесів необхідних для поступового ходу особистісного розвитку.

Загальною характеристикою всіх критичних життєвих ситуацій являється необхідність їх конструктивного рішення. Мова йде про стресову ситуацію, конфлікт або кризу, які стають домінантою внутрішнього життя людини і супроводжується сильними емоційними переживаннями. Вони можуть негативно вплинути на людину, руйнуючи або деформуючи її особистість і життя. І навпаки, їх успішне подолання може стати джерелом особистісного росту, розвитку особистої зрілості і, в кінцевому результаті, фактором підвищення задоволеності життям.

Для прикладу хочу привести всім відому періодизацію Еріка Еріксона і ті полярні якості що формуються при успішному подоланні вікових криз:


Стадія розвитку

При успішному подоланні

При неуспішному подоланні

Вік немовляти (0-1)

Базова довіра до світу

недовіра до світу

Раннє дитинство (1-3)

Самостійність

сором, сумніви

Дитинство (3-6)

Ініціатива

пасивність, вина

Шкільний вік (6-12)

Компетентність

неповноцінність

Підлітковий та юнацький вік (12-20)

Ідентичність особи

Дифузність образу “Я”

Рання зрілість (20-25)

Близькість

ізоляція

Середній вік (25-65)

Продуктивність

застій

Пізня зрілість (після 65)

Цілісність особистості

відчай


Відомо, що в китайській мові ієрогліф “криза” складається із двох ієрогліфів, один із яких означає ризик, небезпеку, а інший – можливість. Це точно відображає описану подвійну природу кризи, в якій, безумовно, присутній ризик її деструктивного переживання особистістю, який понижує її можливості розвитку, самореалізації, задоволення жити повним життям. З іншого боку, будь-яка криза, конфлікт, протиріччя – це можливість позитивних змін, переосмислення свого життя, а може й початку нового шляху, якісних перетворень у сфері соціальних відносин, діяльності і свідомості.

Нас зацікавило суб’єктивне сприйняття криз дорослими людьми.З метою дослідження даного питання розроблена анкета, яка була запропонована 24 особам, з них 17 заповнили її. Переважна більшість опитаних чоловіки з вищою освітою, віком від 22 до 29 років, одружені, що мають дітей.

Отже на питання: ''що ви розумієте під словом криза? '' Були отримані такі выдповіді:

  1. “стан, коли людина знаходиться, як їй здається, в безвихідному становищі і не бачить виходу з нього, або коли різко погіршуються деякі аспекти життя” Тетяна, 43 роки, одружена
  2. “Неможливість утримувати сім’ю на свою заробітну плату” Корнелій, 37 років, одружений
  3. “Конфлікти між людьми через різні точки зору” Світлана, 26 років, неодружена
  4. “это ощущение безысходности и невозможности что-либо изменить, как будто в туннеле на машине без тормозов, а впереди стена, и только подъехав видно, что там поворот” Ігор, 46 років, одружений
  5. “періоди в житті людини, які гостро переживаються і в подальшому можуть нести якісь наслідки” Наталя, 27 років, одружена


У зв’язку з подвійною природою кризи, одне з питань у анкеті звучало так : “До яких позитивних наслідків призвело проживання вами кризових періодів життя?”. Так, саме позитивних наслідків, тому, що негативні наслідки криз нам згадати легко, а щоб пригадати позитивні наслідки потрібно зазирнути в глибину себе, нестереотипно поглянути на життя.

Респондентами були відмічені такі наслідки:

  1. набуття життєвого досвіду, мудрості, пошуку нестандартних рішень
  2. поштовх до навчання
  3. надання об'єктивної оцінки кризовій ситуації
  4. використання із криз лише позитиву
  5. філософське відношення до життя, віра в майбутнє
  6. схуднення
  7. зміна думки про сімейне життя;
  8. усвідомлення того, що найвищою цінністю є здоров'я і життя людини;
  9. усвідомлення: все що не робиться в житті – все до кращого
  10. “ кризис – это своего рода экзамен. Сдал – стал жить лучше, не сдал – хуже, но к счастью все пока сдавал успешно”


У ході дослідження учасникам було запропоновано перерахувати ті кризи які вони пережили протягом свого життя – вікові згадали 7% респондентів (під віковими мається на увазі підліткова та криза середнього віку), і 11% респондентів вказали, що пережили ці кризи найлегше.

Отже більша частина дорослих людей (не фахівців) не здогадується, що пережили за своє життя кризи 1-го, 3-х, 6,7-ми років. Чому ж так сталося, що психологи приділяють цим явищам чи не найбільшу увагу, а людей це турбує найменше? На мою думку відповідь дуже проста – те, що успішно долається самою людиною легко забувається і відкладається у ˝скарбницю досвіду˝ . І психологів цікавлять саме ті процеси, що впливають на формування особистості. Адже, успішне вирішення вікової кризи являється запорукою подальшого розвитку здорової особистості і необхідним фактором ефективного проживання наступних стадій.

В анкетуванні лідерство отримали сімейні кризи (30%), як найбільш часто згадувані і такі, що найважче переживались. З відповідей анкетованих можна зробити висновок, що з цими кризами люди є добре обізнаними. Вказувались не лише розлучення, сварки, непорозуміння з батьками, а і сам факт одруження, зміна думки про сімейне життя.

Я назву ще 2 види криз , яким не надають особливого значення психологи, проте в анкетах вони вказувались досить часто – це професійні і фінансові. Учасниками анкетування відмічено їх амбівалентне ставлення до них: найважче і найлегше пережиті.

Ще одним видом криз зазначеним респондентами (26%) є екзистенцій ні кризи. Проблеми життя і смерті, свободи, змісту життя дійсно є первинними проблемами і водночас зрозумілими усім. На ґрунті цих проблем може розвинутись аномальна криза.

Аномальна (регресивна) криза не пов’язана з завершенням певного етапу психічного розвитку. Вона виникає за складних життєвих обставин, які раптово змінюють долю людини. Травматичний життєвий досвід загрожує нормальним адаптаційним можливостям людини, особливо дітям. Для дітей та підлітків травматичний досвід включає, зокрема, фізичне насильство, втрату рідних, самогубство ровесників або члена сім’ї, важкі опіки або інші ушкодження, природні лиха (наприклад, повені, землетруси, урагани тощо), пожежі, серйозні медичні втручання. Травматичними для дітей є також ставання свідком пов’язаних із насильством злочинів (наприклад, викрадень, нападів, зґвалтування чи убивств) або автомобільних аварій чи авіакатастроф. Усе це може викликати реакцію на травматичний стрес, яка впливає на те, що дитина думає, як почувається та поводиться. Ненормативна криза руйнує раніше сформовані діяльності. Також вона може зачіпати діяльності відносно незрілі, не зовсім освоєні. Взагалі негативна фаза такої кризи, разом з процесом руйнації, може бути досить тривалою, що заважає виникненню конструктивних перетворень. Така реакція є нормальною. Якщо ви усвідомите це, то краще зможете допомогти своїй дитині це подолати, а також знатимете, у яких випадках звертатися за допомогою.

Маленькі діти (до 5 років) можуть переживати нові страхи, наприклад, тривогу при розлуці з рідними або страх незнайомих людей та тварин. Вони можуть поводитися як молодші за справжній свій вік або втрачати уже набуті навички (наприклад, користування туалетом).

Діти у віці від 6 до 11 років можуть путати факти та порядок подій, пов’язаних із травматичним досвідом, при їх згадуванні. Вони можуть висловлювати фізичні скарги, які не мають під собою медичного підґрунтя (наприклад, на біль у животі). Вони можуть дивитися в одну точку, здаватися ніби “відсутніми”, ставати лякливими.

Підлітки (від 12 до 18 років) можуть переживати яскраві спогади про травматичні події зорового, слухового або тілесного характеру; у них можуть з’явитися мимовільні неприємні думки та образи, пов’язані з травмою. Вони можуть поводитися імпульсивно, агресивно або вживати алкоголь чи наркотики, намагаючись покращити свій стан.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що існують певні розбіжності в розумінні поняття “кризи” між фахівцями в даній галузі і людьми, що не мають спеціалізованої освіти. Найчастіше на рівні індивідуальної свідомості криза сприймається як гостра емоційна ситуація, болісне відчуття потреби, необхідності змін і на кінець, почуття розгубленості, безпомічності, безсилля. Не дивно, що традиційно критичні життєві ситуації розглядаються людиною, як негативні явища в житті, яких слід уникати. Позитивні ж аспекти кризи частіше помічають психологи та інші науковці. Наприклад, важливість криз 1,3 та 6,7р.р. розуміють спеціалісти, а не батьки, а успішне долання цих криз впливає на формування здорової особистості. Тому батькам і всім хто працює з дітьми та молоддю важливо знати психологічний зміст та особливості протікання кризових періодів. Це дозволить старшому поколінню не нав’язувати власний досвід, а допомагати дітям самостійно переживати ці етапи життєвого шляху. Оскільки цінності, інформаційне навантаження і навіть суспільство, в якому жила тодішня молодь значно відрізняється від нинішньої і їхній досвід виходу з кризи навряд чи підійде сучасним дітям.


^ Фурсова Снежана

интернет-консультант

м.Ужгород


Безусловная любовь - фактор матери


Родители имеют великую привилегию

и в то же время великую ответственность:

создать основу храма ребенка, то есть представление

о самом себе.

Р. Кэмпбэлл


Мать - это человек, занимающий одно из главных мест в жизни.

Никто не приходит в этот мир, не соприкасаясь с матерью. Поэтому феномен матери всегда был, есть и будет актуальным.

Поскольку, принято называть родной матерью не того, кто родил, а того, кто воспитал, сегодня можно встретить и мужчин, которые успешно заменяют роль матери по отношению к своим детям. И поэтому, никак нельзя уменьшать роли отца и мужского фактора в гармоничном воспитании ребенка.

Наши взаимоотношения с матерью или человеком, который ее заменяет, хотите - верьте, хотите - нет, вторгаются во все сферы нашей жизни. С самого рождения мы учимся от матери близости, общению, устанавливать личные границы и дистанцию в отношениях. Мать показывает нам, как справляться с неудачами и тревогами, несбывшимися ожиданиями, утратами и горем. Мать - это человек, который определяет качество эмоциональной составляющей личности или, другими словами, той части нашей души, которая отвечает за успех в любви и работе. Отношения с матерью особенно отражаются на нашей способности доверять, любить и принимать любовь. От того, как сложились наши отношения с или человеком, который ее заменяет, зависит наше понимание безопасности, свободы, самооценки.

Существует тесная взаимосвязь между способностью к внутриличностным изменениям взрослого и воспитанием счастливых детей, которые вырастут в успешных и мужчин и женщин.

У нас всегда есть время, чтобы начать изменять себя, но мы, как родители, очень ограничены во времени в радостном наблюдении за взрослением наших сыновей и дочерей, установлении приятных родственных отношений с ними, которые будут всю жизнь как маяк в море поддерживать в трудную минуту

Важно с наибольшей пользой использовать сегодняшний день, определенный для нас Природой, для эффективного и полноценного влияния на своих детей.

Как любить безусловно

Прекрасным залогом того, что дети, которые вас окружают, вырастут успешными и счастливыми, является безусловная любовь к ним. В данной статье попробую приблизиться к понятию безусловной любви, которую принято считать совершенной. Через нее нам будет проще понять любовь к себе, ближнему, врагу.

Любовь без условий - идеал. День за днем мы можем развивать ее и практиковать потому, что она является искусством. А любое искусство требует знаний, умений и навыков, усилий и тренировки. Завоевав наше естество, безусловная любовь, как ничто другое в этом мире нуждается в сохранении и развитии. Если вы согласны с такой установкой, настройтесь на изнурительный внутренний труд: «Душа обязана трудится день и ночь, день и ночь».

Безусловная любовь означает любовь к себе и своему ближнему независимо ни от чего. Она не смотрит на существующие недостатки или достоинства, не зависит от того, чего мы ожидаем от человека, которого любим и, самое трудное, не зависит от его поведения. Самым большим испытанием любви без условий является умение отделять личность от ее поступков. Это не означает, что мы должны одобрять или соглашаться со всем, что делает наш любимый, ребенок, ближний. Любовь продолжается даже тогда, когда мы осуждаем чьи-то неблагочестивые действия.

Наилучшим примером безусловной любви есть чувство матери к новорожденному. Любить маленького живого человечка легко и просто. Его любят только за то, что он существует. Если матери и отцы смогут пронести это состояние любви через весь период роста и взросления ребенка, они могут быть уверенны, что сын или дочь:
  • вовремя повзрослеют и без сожаления оставят плохие детские привычки;
  • станут уверенными людьми с позитивной самооценкой себя и своих действий;
  • обретут самоконтроль в проявлении своих чувств и эмоций, смогут понести ответственность за себя и других;
  • реализуют все потенциальные возможности, заложенные Творцом в человеке;
  • будут ограждены от таких разрушающих качеств личности, как отверженность, страх, вина, самоосуждение, неуверенность в своем положении.

Если ваши взаимоотношения с детьми будут строиться на требованиях и ограничениях, вы будете выражать свою любовь к ним только тогда, когда их поступки будут соответствовать вашим ожиданиям, то есть будете любить условной любовью, то вы вырастите детей, которые:
  • будут чувствовать в жизни свою некомпетентность;
  • они будут верить в то, что бесполезно стараться сделать что-то хорошо, так как этого всегда будет недостаточно;
  • по жизни такие взрослые люди преследуемы чувством неуверенности в своих силах, беспокойства и низкой самооценки;
  • постоянные спутники таких взрослых — нерешительность, неспособность принимать решения, следовать обещаниям.

Какими вы хотите видеть детей в будущем? Выбирайте сами.

Ради самого себя и ради блага своих детей изо всех сил старайтесь, чтобы ваша любовь как можно ближе была б к безусловной и безоговорочной. Будущее детей основано на этом фундаменте.

При внимательном изучении понятия безусловной любви, не возникает больших трудностей в разумении его. Но как быть на практике?

Оказывается, мы любим ребенка, но он может этого так и не узнать. Большие сложности возникают в том, как выразить свою безусловную любовь. Что сделать, чтобы человек, которого мы любим, также ощутил ее и смог ответить?

У большинства родителей чувство любви к ребенку в сердце может быть очень сильным. Но этого недостаточно. Видит ли ребенок по вашему поведению силу внутренней любви к нему? Исследователи детской психологии пришли к выводу, что ребенок всегда задает родителям один и тот же вопрос «Любишь ли ты меня?». Но поскольку, дети еще не зрелы в своих чувствах, то они задают этот вопрос не словами, а своим поведением. Ответ на этот вопрос очень важен для них. Если мы любим дочь или сына безусловно, то они никогда не усомнятся в этом и будут уверены, что в ответ на свой вопрос всегда услышат:

«Да». Но если мы подчеркиваем свою любовь оговорками, претензиями и критикой, то дети не чувствуют себя в безопасности и начинают беспокоиться, поведение становится невыносимым. Мы сами, того не осознавая, даем ответ ребенку нашей реакцией на его поведение - «Моя любовь к тебе условная!»

Только безусловная любовь поможет нам понять, как мы - родители, учителя, тренера -должны правильно реагировать на действия детей, может быть не всегда приемлемые. Умение правильно выражать и проявлять любовные чувства к детям важно и требует особой тренировки.

А сегодня отметим для себя, что слова и действия являются главными показателями нашей любви в понимании ребенка. Осознать что-то большее он не может и судит о вашей любви только с высоты своей детской необходимости быть любимым всегда.

Детские потребности

Одно из качеств безусловной любви - это удовлетворение потребностей человека, которого мы любим. Человек приходит в этот мир беспомощным. Он полностью зависим от людей, которые его окружают и восполняют необходимые нужды. Одной из важных обязанностей родителей, педагогов и является давать все необходимое для роста и развития маленького человека - материальное и духовное.

Именно дети, как никто другой, нуждаются в том, чтобы получать от взрослых все необходимые компоненты для их роста. Дети приходит в этот мир с потребностью полной зависимости от родителей и наша задача восполнять их нужды в соответствии с потребностями возраста.

Если потребности новорожденного не будут удовлетворены, он умрет. Самым главным вопросом в воспитании - это выяснение потребностей ребенка и поиск путей к их удовлетворению.

Но в начале нам необходимо рассмотреть абстрактное понятие «человек». Философское значение этого слова включает в себя три составляющие, которые очень сильно взаимосвязаны: Дух, Душа, Тело.

Каждая часть является важной, растет и развивается по своим законам и имеет свои потребности, которые очень важны для гармоничного развития и целостности человека.

Тело: Это наиболее понятная часть нашего существа. Каждый из нас живет в теле, чувствует тело и знает, как с ним обращаться и в чем оно нуждается. С этим не возникает никаких сложностей в нормального человека.

Только дети имеют нужду в том, чтобы на начальных периодах жизни им восполняли полностью, а потом частично все потребности тела. Сюда входит правильное и рациональное питание, сон, гигиена. Это не сложно для заботливых и любящих родителей. Мы несем ответственность за здоровье и правильное физическое развитие детей. Сегодня на эту тему информации предостаточно. При необходимости в таком виде знаний, приложите небольшие усилия, и легко их освоите.

Удовлетворять потребности тела - это далеко не значит, что потребности души и духа будут удовлетворены автоматически.

Душа: Что касается души, то здесь не так просто. По этому попробуем разобраться, как удовлетворять и восполнять душевные потребности ребенка.

Душа - это, прежде всего, наши эмоции, разум и воля. Мы обратим пристальное внимание на эмоции так, как именно они напрямую связаны с поведением детей (взрослых тоже). Очень долгое время эмоциональные аспекты личности игнорировались и мало кто, считал нужным изучать их.

Что такое эмоции? Их легче испытывать, чем описывать. Они являются нашей внутренней реакцией на происходящее в окружающем мире.

Эмоции даны нам с определенной целью: это сигнал. Подобно барометру, измеряющему атмосферное давления, эмоции показывают состояние нашей души. Эмоции могут быть положительными (радость, мир) и отрицательными (гнев, тревога). Все они являются важными частями личности. Наша ответственность состоит в том, чтобы знать их и умело управлять на благо себе.

Ребенок рождается со всеми эмоциями, но они у него ещё не развиты. Задача родителей в том, чтобы помочь ему в осознании своих чувств и эмоций. Но, пока малыш растет, взрослые должны очень бережно удовлетворять душевные потребности детей:
  • В это входит правильный подбор детских игрушек, начиная с погремушек до серьезных интеллектуально-развивающих игр, соответственно возрасту.
  • Как родитель мы несем ответственность за систему ценностей будущего взрослого человека. Жизнь показывает, что нам свойственно приобщать детей к той системе ценностей, которая близка нам. Это прекрасно! Но надо быть готовым, что, став взрослым, ребенок может изменить культурное направление своей личности. И здесь очень важен вопрос саморазвития и самосовершенствования родителей. Если вы не консервативны в своих взглядах и активно следите за информационными потоками жизни, то у вас большой процент того, что дети последуют вашей системе ценностей, что станет крепкой основой хороших взаимоотношений в будущем.

Но, если же вы настойчиво живете только тем, что вам было открыто в молодости, и не пытаетесь интересоваться вкусами молодежи сегодня, то вы можете испытывать трудности в общении с взрослыми детьми.
  • Также мы ответственны за эстетический вкус сына или дочери. Один из способов удовлетворения и восполнения душевно-эмоциональных потребностей есть привлечения ребенка к сокровищнице мировой культуры и литературы, музыки. Сказки и другая хорошая детская литература помогут родителям в воспитании сына или дочери, в формировании в них высоких моральных ценностей и отличного эстетического вкуса, манеры поведения. Открывая своим детям культурное мировое наследие, родители и сами не останутся в стороне от приятного процесса познания.

Очень часто родители не проводят время с ребенком по одной простой причине, что они не знают, как занять их с пользой для себя. Для детей и подростков процесс познания является естественным и природным, и вам легко будет влиять на них и участвовать в формировании характера. Так же у вас будет прекрасная возможность насыщать и питать свои и детские духовные потребности.

Известный детский доктор и психолог Росс Кэмпбэлл очень хорошо дал определение детских эмоциональных потребностей. Он пишет, что внутри каждого ребенка есть «эмоциональный сосуд», который ждет того, чтобы его наполнили любовью. Когда ребенок чувствует и уверен, что его любят, его развитие и поведение будет нормальным потому, что «эмоциональный сосуд» полон любви. Но если этот сосуд пуст, у ребенка возникают нарушения в поведении. Он начинает капризничать, баловаться и раздражать родителей. Если вы замечаете это в своем ребенке, то это первый сигнал того, что сосуд любви у вашего сына или дочери пуст. Они своим неблагопристойным поведением просят вас восполнить их эмоциональные потребности. Это и есть ключик к управлению поведением детей.

Как только вы заметили, что ваш ребенок нуждается в пополнении эмоциональных потребностей, возьмите его на руки, поцелуйте, поговорите спокойным тоном. Если вы уверенны, что он получил всестороннюю эмоциональную подпитку, то только тогда применяйте другие меры. Без заполнения детского «сосуда» любовью, любое наказание может привести к эмоциональной травме, которая не видна снаружи. В результате приостановится развитие некоторой части души ребенка. С возрастом эта травма может проявлять себя в виде разного рода негативных зависимостей (алкоголь, наркотики, порнография, проституция...)

Если вокруг вас подростки, то знайте, они особенно нуждаются в эмоциональной подпитке своих родителей. Когда подросток устремляется к независимости, он может огорчить отца и мать. Ваша бурная реакция на это и постоянное раздражение могут подорвать хорошие отношения и доверия между вами. Будьте бдительны! Следите за словами особенно тогда, когда необходимо быть строгим и жестким. Подростки - это все еще дети и они очень нуждаются в любви и поддержке. Если они не получают ее от родителей, то идут искать у сверстников, других людей. А это чревато непредсказуемыми последствиями.

Духовные потребности ребенка

Дух и душа являются не материальными аспектами человека, то есть мы не можем дотронуться до них, подержать в руках. Их невидимость только подчеркивает важность духовного и душевного в человеке. Это требует не малых усилий, чтобы понять главные аспекты этих частей нашей сущности. Мы познаем наши дух и душу только тогда, когда мы что-то чувствуем.

Если душа - это наши эмоции, то дух это та часть человека, где работают совесть, интуиция. Через дух приходят озарения и делаются большие научные и философские открытия. В духе зарождаются шедевры искусства, музыки и любого творчества. В компетенцию духа также входит наша большая потребность в полноценном общении. Общение - это пища духа. От качества общения зависит уровень развитости духа.

Роль духа - это управлять душой, которая в свою очередь управляет телом.

Дух, как неотъемлемая часть человека, также имеет свои потребности. Самой важной и естественной является потребность в истине. Осознанно или не осознанно человек стремится удовлетворить ее. Это проявляется в наших разговорах, внутренних размышлениях, которые можно назвать «ни о чем», но они об истине.

Наш дух также нуждается в том, чтобы знать Бога, общаться с Ним и творить волю Его, в соответствии с голосом совести.

Если вы чувствуете огромную ответственность за будущее детей и желаете видеть их целостными и гармоничными людьми, то уделите особое внимание удовлетворению духовных потребностей детей, подростков. Но прежде, вы должны сделать самоанализ развития вашего духа. Вы сможете передать детям только то, чем обладаете сами.

Ребенок приходит в мир уже с внутренним знанием о существовании Бога. Детей атеистов не бывает. И наша задача только развивать эти знания, укреплять их и учить применять на практике.

Родитель, учитель, воспитатель должен признать, что каждый ребенок - это дар Божий, ценность для человечества. Знание этого поможет быть очень внимательными к маленькой личности и стать со-творцом новой жизни. Как бы не велик был соблазн воспитать себе подобных, научить мыслить ребенка своими мыслями - не пытайтесь делать этого. У вас ничего не выйдет!

Каждое дитя уникально и все, что требуется от взрослых не мешать развиваться его духу. Если поведение мы обязаны корректировать, то духу ребенка надо дать простор и волю. Мальчик или девочка - это другая вселенная, они не должны быть похожим на нас, у каждого свой путь в жизни. Мы призваны только помочь им пройти детство, наставить на путь истины в юности. Это наши прямые обязанности.

Если способствовать развитию личностно-индивидуальных качеств ребенка, развивать все благое в нем, то такой человек, будучи взрослым, начинает глубоко осознавать себя и становится полезным для общества.

Интерес ребенка к миру приходит через его вопросы к родителям. Вас спросят кто такой Бог, что Он делает, где Он живет. Отвечая на эти вопросы, помните, что какой образ Бога вы создадите через ответ ребенку, таким он может пронести его через всю жизнь. Если дети слышат о Боге только на похоронах и кладбищах, они примут Бога как что-то очень грустное, связанное со слезами и печалью. Если вы расскажите детям, что Бог может наказать, что Он строгий судья, ребенок впитает в себя неправедный страх перед Богом. Такой образ Бога у взрослого человека не даст ему возможности открыть себя и свои таланты миру во всей полноте, не позволит ощутить приятных моментов близости и радости Божьего присутствия вокруг нас.

Но если вы сами поймете, что Бог - это жизнь, это гармония и развитие и сумеете передать это детям, то у них есть большой шанс стать сильными в духовных сражениях жизни, ощутить бесконечность и радость бытия, стать целостной личностью.

Истинное христианское воспитание никаким образом не строится на формировании в ребенке стереотипных эмоциональных реакций и не допускает возможности дрессировки человека. Мир в постоянном движении и взаимоотношения человека с ним должны каждый раз вступать в новое развитие.

Итогом христианского воспитания нужно считать не следование бессмысленным традициям, стандартному поведению и скованностью в чувствах, а обретением внутренней системы ценностей в соответствии с требованиями современности. Сегодня десять Божьих заповедей также актуальны, как и на заре человечества. А в какой форме они будут преподнесены детям, уже зависит от родителей, учителей. Самое важное, чтобы они усвоили не перечень дозволенного и недозволенного, а обрели внутреннее стремление к бесконечному познанию, верности и, наконец, любви к истине. Это и есть главная цель духовного воспитания.

Если вы решили рассказать детям о Боге, то скажите им, что Он Живой. На примере жизни Иисуса покажите главные принципы христианства, передайте «живую веру, которая действует любовью».

Открывайте, развивайте, совершенствуйте дары и таланты, которые Бог вложил в детей вокруг вас, приучайте их к диалогу с миром, помогите им осознать свою часть Божьего промысла на земле. Делая это, вы будете чувствовать огромную радость и счастье быть двигателем вечной истины.

Научите детей разговаривать с Богом через молитву, этим самым вы создадите прочный фундамент для удовлетворения духовных потребностей ребенка на протяжении всей его жизни.

Человек задуман Богом как, цельная личность. Как нет границ между цветами радуги, так и не может быть границ во взаимодействии духа, души и тела. Все части неразрывно связаны между собой. Питая одну из них, вы влияете на человека в целом. Удовлетворенные потребности духа приносят радость, мир, счастье душе, здоровье и физическую силу телу.

Быть вместе с детьми заставляет взрослых всегда совершенствоваться, искать новые подходы к детям, учиться взаимодействию с новым поколением молодых людей. Больше всего не приемлется детьми сегодня старые подходы к воспитанию и обучению. Чтобы не попасть в ловушку недопонимания в сфере воспитания и обучения детей рекомендую интересоваться новыми идеями и течениями в педагогике и психологии.