§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Вид материала

Документы

Содержание Червоный Ю.С. Аліментні зобов'язання подружжя

Подобный материал:

• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• План заняття. Поняття звичаю та звичаєвого права. Різні підходи до трактування терміну, 657.42kb.
• 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Склад злочину поняття І значення складу злочину, 796.48kb.
• Правила приймання рецепта, приготування, зберігання І відпускання лікарських форм., 574.75kb.
• Злочин І його види, 65.84kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.

174

¹ Див.: ^ Червоный Ю.С. Общее имущество супругов по советскому праву:
Автореф. дис... канд. юрид. наук. — Харьков, 1952. — С. 12; Граве К.А.
Имущественные отношения супругов. — М., 1960. — С. 91; Рясенцев В.А.
Семейное право. — М, 1971. — С 110; Кодекс о браке и семье Украины:
Научно-практический комментарий. — Харьков, 2001. — С. 91—92.

² Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С. 174; Цивільне право
України. - Кн. 1. — К., 2002. - С. 91-92.

³ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. ПО.

175

відповідальність на підставі зобов'язання у зв'язку з безпід­ставним набуттям майна. Це може бути роздільне майно. На­приклад, якщо один із подружжя, винний у вчиненні злочину, подарував другому з них майно, набуте за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом, на таке майно може бути накла­дено стягнення як на безпідставно набуте (ст. 1212 ЦК).

У розглядуваному випадку правові підстави відповідальнос­ті подружжя також різні. Тому немає спільного боргу дружини і чоловіка. У першого з подружжя зобов'язання виникає із заподіяння шкоди, а у другого — з безпідставного набуття або збереження майна. Різним є й обсяг відповідальності. Той з подружжя, хто заподіяв шкоду, відповідає у межах усієї її суми, а другий з них — у межах свого безпідставного збагачення. Перший відповідає усім своїм майном, тобто своїм роздільним майном і своєю часткою у спільному майні, яка належала б йому у разі поділу останнього, а другий — лише своєю часткою у спільному майні, що належала б йому у разі його поділу. Якщо ж вироком суду встановлено, що роздільне майно другого з подружжя збільшилося в результаті злочину, вчиненого першим з них, другий відповідатиме й своїм роздільним майном у межах безпідставного збагачення.

§ 6. Правовий режим майна фактичного подружжя

Частина 1 ст. 74 СК передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, на­лежить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. А відповідно до ч. 2 цієї статті на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення гл. 8 СК, що регулює питання, пов'язані з правом спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, ст. 74 СК поширює на осіб, які не перебува­ють у шлюбі між собою, але проживають однією сім'єю, поло­ження СК, пов'язані з набуттям за час спільного проживання права на придбання майна, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Треба зазначити, що наведені положення суперечать правилам ч. 2 ст. 21 СК, які встановлюють, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для ви­никнення у них прав та обов'язків подружжя.

176

Доводиться констатувати, що у ст. 74 СК не закріплені ознаки фактичних шлюбних відносин. Зокрема, не зазначена тривалість спільного проживання жінки і чоловіка, необхідна для визнан­ня їх фактичним подружжям, що утруднює застосування цієї статті на практиці. За таких умов за наявності спору суду важко визначати початковий момент спільного проживання чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою, а отже, й розмежовувати їх роздільне та спільне майно.

Глава 9

^ АЛІМЕНТНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ПОДРУЖЖЯ

§ 1. Поняття аліментних зобов'язань

Під аліментами треба розуміти утримання, яке одна особа зобов'язана надавати тому, з ким вона перебуває у сімейних правовідносинах, за наявності умов, передбачених законом або договором. На думку деяких авторів, поняття "утримання" та "аліменти" є синонімами¹. Однак у цілому перше поняття ширше за друге. Так, за договором довічного утримання (догляду) набу­вач майна зобов'язаний надавати відчужувачу останнього довічне матеріальне забезпечення, тобто утримання (ст. 744 ЦК).

Для сімейних правовідносин характерна взаємна моральна та матеріальна підтримка. Це одна з визначальних рис сім'ї. Тому дружина і чоловік зобов'язані матеріально підтримувати одне одного. Як слушно зазначає 3. Ромовська, обов'язок мате­ріальної підтримки одним із подружжя другого з них виникає з моменту реєстрації шлюбу і має моральний та юридичний характер з часу появи необхідних для цього підстав².

Особливістю аліментних зобов'язань є їх особистий характер. Вони не передаються і не відчужуються. Це обумовлює при­пинення зазначених правовідносин у разі смерті будь-кого з їх учасників. Особистий характер права на аліменти зумовлює й неприпустимість зарахування аліментних вимог разом з іншими зустрічними вимогами. Аліментні, як й будь-які інші сімейні, правовідносини мають триваючий характер. Тому правомочна

¹ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С 111; Афана­сьева.Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Харків, 2002. — С 8.

¹ Див.: Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. — Львов, 1985. - С. 53.

177

особа у будь-який час має право зажадати сплати аліментів незалежно від того, скільки років минуло з моменту виник­нення права на них. До аліментних не застосовується позовна давність.

§ 2. Загальні підстави виникнення аліментних зобов'язань

Частина 1 ст. 75 СК зобов'язує дружину і чоловіка мате­ріально підтримувати одне одного. Як правило, вони роблять це добровільно. Однак у разі відмови одного з подружжя від надання матеріальної допомоги другому з них той, хто потребує її, за наявності певних встановлених законом умов має право на стягнення аліментів у примусовому порядку. Ці умови можуть бути також передбачені у договорі подружжя про надання утри­мання або у шлюбному договорі (статті 78 і 99 СК). Однією з умов є наявність зареєстрованого шлюбу, оскільки лише він породжує права та обов'язки подружжя (ч. 1 ст. 36 СК), хоч у статтях 74 і 91 СК передбачені винятки з цього правила. Необ­хідно також, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги.

Під потребою у матеріальній допомозі треба розуміти від­сутність достатніх коштів для існування. Сам факт нижчого матеріального рівня життя того з подружжя, хто вимагає алі­менти, порівняно з рівнем життя другого з них не може бути підставою для визнання його особою, яка потребує матеріаль­ної допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 75 СК один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпе­чують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Непрацездатними вважаються інваліди І, II та III груп і особи, які досягай пенсійного віку (чоловіки — 60, а жінки — 55 років).

Для присудження судом одному з подружжя аліментів не­обхідно, щоб його непрацездатність і потреба у матеріальній допомозі існували на момент розгляду позову. При цьому не має значення, настала непрацездатність до чи у період шлюбу. Треба також, щоб той з подружжя, від якого вимагають алі­менти, незалежно від того, працездатний він чи ні, мав такий рівень матеріального забезпечення, який дозволяв би йому спла­чувати їх.

Таким чином, для виникнення аліментних зобов'язань под­ружжя необхідна наявність: 1) зареєстрованого шлюбу; 2) потре -

178

би у матеріалі чій допомозі та непрацездатності того з подруж­жя, хто вимагає аліменти; 3) матеріальної можливості у того з подружжя, від якого вимагають аліменти, сплачувати їх. Ці юридичні факти є елементами юридичного складу, необхід­ного для виникнення між дружиною й чоловіком аліментних правовідносин.

У шлюбному договорі можуть бути передбачені додаткові умови, за наявності яких один із подружжя зобов'язаний спла­чувати аліменти другому з них (ст. 99 СК).

Деякі автори, наприклад О. Іоффе, вважають, що характер­ною ознакою аліментних зобов'язань є їх встановлення за ви­никнення умов, які породжують необхідність примусового забез­печення виконання одним членом сім'ї його обов'язку нада­вати утримання іншим її членам¹. На думку Д. Медведева, однією з підстав стягнення аліментів є судове рішення, що набрало законної сили². З останньою точкою зору погодитись важко. Адже позов про стягнення аліментів є позовом про присудження, а не перетворювальним. Він підлягає задово­ленню за наявності фактів, зазначених у законі або договорі. Рішення суду про присудження аліментів не треба включати до юридичного складу, що породжує аліментні зобов'язання, оскільки воно спрямоване на захист вже існуючого суб'єктив­ного права, а не на його виникнення.

У літературі дискутується питання про те, чи має право той з подружжя, який тимчасово втратив працездатність, на одержан­ня аліментів від другого з них, якщо він потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя має можливість надавати її³.

Так, на думку В. Рясенцева, у разі тимчасової непрацездат­ності одного з подружжя він не має права на одержання алі­ментів від другого з них, оскільки ця непрацездатність рідко породжує потребу у матеріальній допомозі⁴. Інші автори дотри­муються протилежного погляду⁵. Наприклад, Ю. Заїка стверд­жує, що законодавець не виключає можливості виникнення аліментних зобов'язань при тимчасовій втраті працездатності.

¹ Див.: Иоффе О.С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. —
С. 260, 262.

² Див.: Гражданское право. - Т. 3. - М., 1999. - С. 485.

³ Див.: Дзыба Р.А. Равноправие супругов — основной принцип советско­
го семейного права. — Казань, 1972. - С. 55; Маслов В.Ф. Имуществен­
ные отношения в семье. — Харьков, 1974. — С. 114.

⁴ Див.: Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1971. — С. 144.

⁵ Див.: Иванова Н.А., Королев Ю.А., Седугин П.И. Новое в законодатель­
стве о браке и семье. — М., 1977. — С. 139; Рабец A.M. Юридическая
обязательность супругов по предоставлению содержания. — Томск, 1992. —
С. 76.

179

Однак у такому разі реалізація права на аліменти недоцільна, оскільки фактичне надання допомоги має місце лише після поновлення працездатності конкретної особи¹. Більш слушною уявляється перша точка зору.

Відповідно до ст. 90 СК дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Тому у такому разі немає необхідності стягувати аліменти.

На думку Л. Афанасьєвої, якщо один із подружжя є неповно­літнім, він має право на одержання аліментів від другого з них, оскільки його треба вважати непрацездатним². З цією точ­кою зору навряд чи можна погодитися. Адже згідно зі ст. 21 Закону України "Про охорону дитинства" вік, з якого допуска­ється прийняття дитини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, яка не шкодить їх здоров'ю та навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює. Отже, вік трудового повноліття — 16 років. Тому той з подружжя, хто є неповнолітнім і досяг 16 років, не є непрацездатним за віком і не має права на одержан­ня аліментів від другого з них. Проте неповнолітні чоловік або дружина, як і будь-яка неповнолітня дитина, мають право на одержання аліментів від батьків (ст. 180 СК).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 СК права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. При цьому мається на увазі негідна поведінка щодо другого з подружжя або дітей. Така ж поведінка чоловіка або дружини до їх вступу у шлюб не може бути юридичним фактом, що перешкоджає виникненню аліментних зобов'язань.

Факт негідної поведінки того з подружжя, хто вимагає аліменти, оцінюється судом. Однак другий з подружжя має довести цю обставину. Суд може розглянути документи (наприк­лад, постанови судових або інших органів) та інші докази. Закон не встановлює конкретних критеріїв, на підставі яких можна встановити негідну поведінку одного з подружжя у шлюбних відносинах, залишаючи оцінку цієї поведінки на розсуд суду. Уявляється, що свідченням негідної поведінки того з подруж­жя, хто вимагає аліменти, є систематичне пияцтво, вчинення у сім'ї скандалів, нанесення побоїв другому з подружжя або дітям,

¹ Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 190.

² Див.: Афанасьева Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: Автореф.

поширення неправдивих або таких відомостей, що ганьблять другого з подружжя. Фактами негідної поведінки можуть також бути визнані систематичні зради, що стали причиною розір­вання шлюбу.

Юридичним фактом, що перешкоджає виникненню алімент­них зобов'язань, як вже зазначалося, є також поява у того з них, хто вимагає аліменти, непрацездатності у зв'язку зі вчи­ненням ним умисного злочину. Це має бути встановлено вироком суду, що набрав законної сили. Стягнення аліментів на користь того з подружжя, у якого виникла непрацездатність у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, суперечило б загальним принципам регулювання сімейних відносин, перед­баченим ст. 7 СК, ч. 9 якої, зокрема, закріплює положення про те, що вони мають регулюватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 СК той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з них, має право на утримання незалежно від права на відшко­дування шкоди відповідно до ЦК (ст. 1167). У такому разі мають місце два зобов'язання, що виникають з різних підстав: 1) аліментне зобов'язання подружжя; 2) зобов'язання, що вини­кає із заподіяння шкоди. Наявність одного з них не виключає можливості існування другого, якщо є підстави для появи кож­ного з цих зобов'язань.

§ 3. Аліментні зобов'язання колишнього подружжя

При розірванні шлюбу на відміну від визнання його не­дійсним права та обов'язки подружжя не анулюються. Тому воно не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до цього або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік або колишня дружина може нада­вати її.

За наявності тривалих шлюбних відносин той з колишнього подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допо­моги, має право на одержання аліментів від другого з них й у тому разі, якщо він досяг пенсійного віку не пізніше ніж через п'ять років після розірвання шлюбу.

181

Частина 3 ст. 76 СК передбачає, що якщо на момент розір­вання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно прожива­ли не менш як десять років.

Особа має право на утримання й тоді, коли вона стала інва­лідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка або колишньої дружини під час шлюбу (ч. 2 ст. 76 СК). У такому разі право того з подружжя, хто став інвалідом, на утримання не виключає його права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за підстав, пе­редбачених статтями 1166 і 1167 ЦК.

Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або інши­ми обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості здобути освіту, працювати, зайняти відпо­відну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірван­ням шлюбу і тоді, коли є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік або колишня дружина може надавати її. При цьому факт непрацездатності того з подружжя, хто вимагає аліменти, встановлювати не треба. Право на утримання у такому разі зберігається протягом трьох років від дня розірвання шлюбу (ч. 4 ст. 76 СК).

§ 4. Способи й розмір надання утримання одним із подружжя другому

Під способом надання утримання одним із подружжя дру­гому з них треба розуміти форму його надання. Утримання одному з подружжя надається другим із них у натуральній або грошовій формі за їх згодою. За рішенням суду аліменти при­суджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. Вони сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.

При виїзді платника аліментів на постійне місце проживан­ня до держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю між подружжям, а у разі виник­нення спору — за рішенням суду.

Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки

182

виплати аліментів. Дружина, чоловік можуть не пов'язувати надання утримання з непрацездатністю та потребою у матеріаль­ній допомозі того з них, кому воно має надаватися. Ця домов­леність може діставати відображення у зазначеному або у шлюб­ному договорі. Умови договору не можуть погіршувати стано­вища того з подружжя, хто є непрацездатним та потребує мате­ріальної допомоги. Необхідність додержання цього положення обумовлена вимогами частин 8 і 9 ст. 7, статтями 9 і 75 СК.

Договір подружжя про надання утримання має укладатись у письмовій формі та нотаріально посвідчуватись. У разі неви­конання одним із подружжя свого обов'язку за цим договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Аліментні правовідносини мають триваючий характер. Тому поки вони тривають, правомочна особа має право вимагати сплати аліментів незалежно від того, скільки років минуло з моменту виникнення права на них. Як правило, аліменти при­суджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Це пояснюється тим, що вони є періодичними платежами, призначеними для поліпшення матеріального рівня життя їх одержувача. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення останнього від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік.

Сплата аліментів одному з подружжя у зв'язку з його інва­лідністю триває протягом строку останньої. У разі подання документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

За наявності умов, передбачених законом (ст. 75 СК), суд присуджує аліменти одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з них і (або) у твердій грошовій сумі. При цьому має враховуватись матеріальне становище та сімейний стан сторін, зокрема те, чи є у позивача повнолітні діти, які зобов'язані й можуть надавати йому утримання. Водночас можливість одержання позивачем такого утримання не звільняє відповідача від сплати аліментів, хоч вона й враховується судом при визначенні їх розміру (ч. 2 ст. 80 СК; другий абзац п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України " Про застосуван­ня судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України"). Суд має також з'ясувати, чи є у відповідача сім'я, а також інші особи, яких він згідно з законом зобов'язаний утримувати. У

183

разі наявності таких осіб суд відповідно до ст. 108 ЦП К зо­бов'язаний залучити їх як третіх осіб на стороні відповідача, оскільки судове рішення може позначитись на їх праві на аліменти.

Відповідач у разі стягнення з нього аліментів може пред'яви­ти до зазначених осіб позов про зниження їх розміру. Враху­вання матеріального становища подружжя здійснюється шля­хом зіставлення їх заробітку, доходів тощо. При цьому, як зазначає М. Антокольська, зовсім не обов'язково, щоб внаслі­док одержання аліментів їх одержувач мав такий самий матері­альний рівень життя, як і той з подружжя, хто зобов'язаний сплачувати їх¹. Зміна матеріального становища або сімейного стану кожного з подружжя може викликати значні зміни у рівні його матеріальної забезпеченості. У такому разі кожен із подружжя може звернутися до суду з позовом про зміну цього розміру.

Згідно зі ст. 81 СК, що є відсильною, перелік видів до­ходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 146, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, у тому числі з:

1. основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною
   ставкою, відрядними розцінками тощо;
   
2. усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати;
   
3. грошових і натуральних премій;
   
4. оплати за надурочну роботу, за роботу у святкові, неро­
   бочі та вихідні дні;
   

5. заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а
   також з одержуваної при звільненні компенсації за невикорис­
   тану протягом кількох років відпустку;
   
6. заробітної плати, що зберігається під час виконання дер­
   жавних і громадських обов'язків, та в інших випадках збере­
   ження середньої заробітної плати;
   
7. винагороди за загальні річні підсумки роботи підпри­
   ємств та організацій;
   
8. винагороди, що виплачується штатним літературним
   працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення
   

Д