§ Поняття й предмет сімейного права Поняття "сімейне право" може мати різні значення

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• План заняття. Поняття звичаю та звичаєвого права. Різні підходи до трактування терміну, 657.42kb.
• 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Склад злочину поняття І значення складу злочину, 796.48kb.
• Правила приймання рецепта, приготування, зберігання І відпускання лікарських форм., 574.75kb.
• Злочин І його види, 65.84kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.

ив.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С 264.

із фонду літературного гонорару, а також позаштатним літера­турним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню;

9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу
років;

10. допомоги по державному соціальному страхуванню, а
    також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що встанов­
    лені у колективних сільськогосподарських підприємствах;
    
11. доплат до допомоги по державному соціальному стра­
    хуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, ор­
    ганізацій;
    
12. сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв'язку
    з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкод­
    ження здоров'я, за винятком сум для відшкодування витрат на
    догляд за потерпілими, на додаткове харчування, санаторно-
    курортне лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування
    останніх;
    
13. допомоги по безробіттю;
    
14. одержуваної пенсії, за винятком надбавок до неї, випла­
    чуваних інвалідам І групи на догляд за ними;
    
15. стипендій, виплачуваних студентам у період навчання у
    вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-
    виховних закладів та слухачам навчальних закладів підвищення
    кваліфікації та перепідготовки кадрів;
    

16. доходів від підприємницької діяльності, селянських
    (фермерських) господарств, кооперативів, об'єднань громадян,
    а також доходів, що припадають на частку платника аліментів,
    від присадибної ділянки чи підсобного господарства;
    
17. усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу
    в юридичних консультаціях;
    
18. плати, отриманої за передачу в оренду земельної ділян­
    ки або земельної частки (паю);
    
19. інших видів заробітку.
    

Особи, які працюють в установах України за кордоном, спла­чують аліменти на користь осіб, які проживають в Україні, з подвійного заробітку зі встановленими надбавками, одержува­ного в Україні у національній валюті.

§ 5. Припинення, позбавлення або обмеження строком права на утримання одного з подружжя

Як правило, у разі стягнення аліментів з одного подружжя на користь другого з них право на їх одержання існує довічно.

185

Воно припиняється або може бути обмежене певним строком лише у випадках, передбачених законом.

Н. Шишагіна усі підстави припинення аліментних зобов'язань подружжя об'єднує у три групи: 1) підстави, що автоматично зумовлюють припинення цих зобов'язань; 2) підстави, вста­новлені судом; 3) підстави, які суд може врахувати¹.

Згідно з ч. 1 ст. 82 СК право одного з подружжя на утриман­ня, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. У таких випадках право на утримання припиняється від дня настання зазначених обставин, тобто автоматично. Тому якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважатимуться такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягатимуть поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.

Треба зазначити, що наведене положення не відзначається чіткістю. Уявляється, що наявність зазначених фактів має бути встановлена рішенням суду за позовом того з подружжя, з якого були стягнені аліменти. Таке ж рішення необхідне для стягнення безпідставно одержаних аліментів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" ви­конавче провадження підлягає закриттю у разі прийняття судом відмови стягувача від стягнення.

Частина 3 ст. 82 СК передбачає, що право одного з подруж­жя на аліменти, присуджені за рішенням суду, може бути при­пинене також за його рішенням, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної до­помоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати її.

Згідно з ч. 1 ст. 83 СК рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: 1) подружжя перебувало у шлюбних відносинах нетривалий час; 2) непрацездатність того з подружжя, хто потре­бує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихо­вана від другого з них при реєстрації шлюбу; 4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потре-

¹ Див.: Шишагина НА. Правовое регулирование отношений между супру­гами по предоставлению содержания: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — М., 1975. - С. 19.

186

бує матеріальної допомоги. Причому положення цієї статті по­ширюються й на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Нетривалість перебування подружжя у шлюбних відносинах може бути підставою для відмови у позові про стягнення алімен­тів тому з них, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, або для обмеження обов'язку щодо сплати аліментів певним строком. Це положення може застосовуватись лише щодо колишньої дружини, колишнього чоловіка і не може засто­совуватися щодо осіб, які перебувають у шлюбі, оскільки не­відомо, скільки часу він триватиме. Нетривалість шлюбу оціню­ється судом у кожному конкретному випадку. Будь-яких крите­ріїв її визначення закон не встановлює.

Пункт 2 ч. 1 ст. 83 СК передбачає, що рішенням суду може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, непра­цездатність якого виникла в результаті вчинення ним умисного злочину. Однак це положення суперечить ч. 5 ст. 75 СК, від­повідно до якої така особа не має права на утримання. Отже, особу, яка не має права на утримання, позбавити цього права або обмежити його строком неможливо.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 83 СК суд може позбавити права на утримання або обмежити його строком того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, який приховав від другого з них свою непрацездатність або тяжку хворобу при реєстрації шлюбу. Це пов'язано з тим, що відповідно до ч. 1 ст. ЗО СК особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні пові­домити одна одну про стан свого здоров'я. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу не­дійсним (ч. 5 ст. ЗО, п. З ч. 1 ст. 41 СК). Отже, приховання тяжкої хвороби або непрацездатності є правопорушенням. Тому суд може позбавити того з подружжя, хто приховав від другого з них при реєстрації шлюбу свою тяжку хворобу чи непрацез­датність, права на утримання або обмежити його строком. Тягар доказування у такому разі покладається на того з подружжя, до якого пред'явлено позов про сплату аліментів. Відповідач має довести, що другий з подружжя знав про наявність у нього тяжкої хвороби чи непрацездатності і приховав це при реєст­рації шлюбу. Дана обставина може бути доведена за допомогою медичних документів.

Суд може також своїм рішенням позбавити права на утри­мання того з подружжя, хто свідомо поставив себе у становище

187

такого, що потребує матеріальної допомоги, або обмежити це право певним строком. Тягар доказування у такому разі несе відповідач. Він має довести, що позивач через неповажні причи­ни (наприклад, пияцтво, вживання наркотичних засобів, марно­тратство тощо) свідомо поставив себе у зазначене становище.

У перелічених у ст. 83 СК випадках, за винятком випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 цієї статті, суд може, але не зобов'яза­ний позбавити одного з подружжя права на утримання або обмежити його строком.

§ 6. Спеціальні підстави стягнення аліментів

Статті 84, 86 і 88 СК встановлюють спеціальні підстави стягнення аліментів. Стаття 84 СК передбачає, що дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини має право на утримання від чоловіка — батька дитини. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою вона проживає, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.

Як випливає зі змісту ст. 84 СК, для виникнення у дружи­ни у зазначених випадках права на одержання аліментів від чоловіка — батька дитини не потрібна наявність її непрацез­датності та потреби у матеріальній допомозі. Вагітна дружина може працювати й одержувати дохід, що є не меншим за дохід чоловіка. Це не позбавляє її права на аліменти. Важливо, щоб вагітність настала у період зареєстрованого шлюбу. Як зазначає М. Антокольська, для виникнення у дружини права на одер­жання аліментів від чоловіка необхідні такі юридичні факти: 1) наявність зареєстрованого шлюбу; 2) вагітність дружини від чоловіка (правильніше — настання вагітності у період шлюбу) чи виховання дружиною спільної дитини, яка не досягла трьох років; 3) наявність у чоловіка достатніх коштів'.

У ч. 4 ст. 84 СК зазначено, що вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її мате­ріального становища, за умови, що чоловік може надавати мате­ріальну допомогу.

Згідно з ч. 5 ст. 84 СК аліменти, що присуджуються дружи­ні під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду, а відповідно до ч. 6 цієї статті право на утримання вагітна дружина, як і дружина, з якою

проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. З першим положенням погодитись важко. Адже у вагітної жінки виникає безліч додаткових витрат (на харчування, медичну допомогу тощо). Тому їй потрібні додаткові кошти. Наведене положення не відповідає й ч. З ст. 51 Конституції, яка передбачає держав­ну охорону сім'ї, материнства, батьківства.

З урахуванням положень ст. 51 Конституції про те, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, ст. 86 СК передбачає, що чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини — матері дитини до досягнення нею трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психіч­ного розвитку, — шести років. Однак Пленум Верховного Суду України у першому абзаці п. 21 своєї постанови "Про застосу­вання судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" роз'яснив, що право на аліменти має чоловік, якому надана відпустка по догляду за хворою дитиною до досягнення нею шести років. Як зазначено в літературі¹, це роз'яснення відпо­відає ст. 51 Конституції.

У ст. 86 СК право чоловіка, з яким проживає дитина, на одержання аліментів від дружини на відміну від положення першого абзацу п. 21 зазначеної постанови не обумовлено на­данням йому відпустки (як й у ст. 84 СК таке ж право дружини). Як випливає зі змісту цієї статті для виникнення у чоловіка права на одержання аліментів від дружини — матері дитини необхідні такі юридичні факти: 1) щоб дитина проживала з чоловіком, який є її батьком, до досягнення нею трьох років, а у випадку, передбаченому ч. 2 зазначеної статті, — шести років; 2) щоб дружина була матір'ю дитини; 3) щоб дружина була спроможна надавати матеріальну допомогу.

Перелічені юридичні факти утворюють юридичний склад, необхідний для одержання чоловіком, з яким проживає дитина, аліментів від дружини — матері дитини. Такий чоловік має пра­во на одержання зазначених аліментів незалежно від того, чи він працює, та від його матеріального становища. Як випливає зі змісту ст. 86 СК, у такому разі право чоловіка на одержання аліментів від дружини не може бути обумовлене його непрацез­датністю та потребою у матеріальній допомозі. За наявності зазна­чених юридичних фактів чоловік має право на одержання алімен­тів від дружини — матері дитини й після розірвання шлюбу.


Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 264—265.

¹ Див.: Кодекс о браке и семье Украины: Научно-практический ком­ментарий. — Харьков, 2001. — С. 98—99.

189

Одним із загальних принципів сімейного права є принцип регулювання сімейних відносин з максимально можливим вра­хуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (ч. 8 ст. 7 СК). Відповідно до цього принципу ч. 1 ст. 88 СК вста­новлює, що якщо один із подружжя, в тому числі працездат­ний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опі­кування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Турбота про дітей, догляд за ними є обов'язком обох батьків. Якщо один із батьків не виконує його, він, як зазначає М. Анто-кольська, зобов'язаний компенсувати другому з них відповідні витрати¹. Адже, як правило, той з подружжя, хто доглядає за дитиною-інвалідом, змушений менше працювати, що познача­ється на його доходах та професійній кар'єрі.

Як випливає зі змісту частин 1 і 2 ст. 88 СК, для виникнен­ня права на одержання аліментів у того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, потрібен юридичний склад, що охоплює такі юридичні факти: 1) проживання одного з под­ружжя з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постій­ного стороннього догляду; 2) опікування цієї особи дитиною-інвалідом; 3) наявність у другого з подружжя можливості на­давати матеріальну допомогу.

Виникнення права на аліменти у того з подружжя, хто здій­снює постійний догляд за дитиною-інвалідом, не залежить від його працездатності й потреби у матеріальній допомозі. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, визначається за рішенням суду в частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі та без урахування можливості одержання цією особою аліментів від своїх батьків або повнолітніх дітей.

§ 7. Припинення права на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина

Частина 1 ст. 85 СК передбачає, що право дружини на ут­римання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини припиняється при припиненні вагітності, народженні дитини

Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С 226.

мертвою або передачі її на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини.

Стягнення аліментів з чоловіка на утримання дружини під час її вагітності та у разі проживання з нею дитини має суто цільове призначення — турботу про здоров'я вагітної дружини і матері, яка годує (жінка у період вагітності та годування дитини, як вже зазначалося, потребує додаткових витрат), а також про здоров'я дитини до досягнення нею трьох років, а у випадку, передбаченому ч. З ст. 84 СК, — шести років. Ця турбота лягає на плечі обох батьків.

Таким чином, для виникнення у чоловіка аліментного обов'язку в силу підстав, передбачених ст. 84 СК, необхідні такі юридичні факти: 1) вагітність дружини від чоловіка (за наявності зареєстрованого шлюбу цей факт вважається незапе­речним — статті 122 і 133 СК); 2) виховання дружиною спільної дитини до досягнення нею трьох років, а у випадку, передба­ченому ч. З ст. 84 СК, — шести років; 3) наявність у чоловіка достатніх коштів для надання дружині — матері спільної дитини матеріальної допомоги.

Зазначені юридичні факти утворюють юридичний склад, необхідний для виникнення у вагітної дружини або у дружини, з якою проживає дитина, права на одержання аліментів від чоловіка. Тому при припиненні існування хоча б одного з зазна­чених фактів або встановленні його відсутності право на аліменти припиняється.

Отже, підставами припинення права дружини на одержання аліментів від чоловіка є: 1) припинення вагітності; 2) народ­ження дитини мертвою; 3) передача дитини на виховання іншій особі; 4) смерть дитини; 5) виключення за рішенням суду відо­мостей про чоловіка як батька дитини з актового запису про її народження. Відсутність у дружини у зазначених випадках права на аліменти має бути визнана рішенням суду, яке приймається у разі пред'явлення негативного позову про визнання при­пинення цього права. Право пред'явлення такого позову має чоловік. Крім того, право дружини — матері дитини на одер­жання аліментів від чоловіка — батька дитини припиняється, якщо доведено, що у нього немає для цього достатніх коштів. Водночас якщо дружина є непрацездатною та потребує мате­ріальної допомоги, а чоловік може надавати їй таку допомогу, вона має право на одержання від нього аліментів на загальних підставах, передбачених статтями 75 і 76 СК.

Як вже зазначалося, для виникнення у батька дитини права на одержання аліментів від дружини — матері дитини, необ-

191


хідний юридичний склад, що охоплює певні юридичні факти. Зокрема, треба, щоб дитина проживала з чоловіком, який є її батьком, до досягнення нею трьох років, а у випадку, передба­ченому ч. 2 ст. 86 СК, — шести років, щоб дружина була матір'ю дитини і щоб вона могла надавати матеріальну допо­могу. Якщо хоча б один з наведених фактів припиняє своє існування або якщо буде встановлена його відсутність, право чоловіка на аліменти припиняється.

Підставами припинення права чоловіка на аліменти є: 1) передача дитини на виховання іншій особі; 2) смерть дити­ни; 3) виключення за рішенням суду відомостей про дружину як матір дитини з актового запису про її народження. Припи­нення у цих випадках зазначеного права чоловіка має бути визнане рішенням суду, винесеним у разі пред'явлення дружи­ною відповідного негативного позову. Крім того, право чоло­віка на аліменти припиняється, якщо доведено, що у дружини немає коштів, необхідних для надання йому матеріальної до­помоги.

Згідно з ч. 1 ст. 9 СК сімейні відносини можуть регулюва­тися за домовленістю (договором) сторін, якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства. Відповідно до цього положення ст. 89 С К встановлює, що подружжя, а також особи, шлюб між якими розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання од­норазової грошової виплати. Договір має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації.

Якщо згідно з договором право на утримання припиняється у зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумов­лена грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори на ім'я того з подружжя, хто має право на аліменти, до посвідчення договору.

Однією з характерних рис сім'ї, як вже зазначалося, є взаємна моральна й матеріальна підтримка її членами одне одного. Части­на 1 ст. 75 СК встановлює, що дружина і чоловік повинні матеріально підтримувати одне одного, а відповідно до ст. 90 СК вони взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'яза­них із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

Уявляється, що якщо один із подружжя відмовиться від участі у витратах, пов'язаних із хворобою чи каліцтвом другого з подружжя, його поведінка має визнаватися протиправною. Якщо ж така поведінка має систематичний характер, її треба

192

визнавати негідною. У такому разі зазначена особа не повинна мати права на одержання аліментів від другого з подружжя.

§ 8. Право на утримання фактичного подружжя

Стаття 91 СК встановлює, що якщо жінка і чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той з них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до положень ст. 76 СК, які закріплюють право особи на утриман­ня після розірвання шлюбу, а також статей 84, 86 і 88 СК, що передбачають право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини, право чоловіка на утри­мання у разі проживання з ним дитини і право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід.

Право фактичного подружжя на утримання припиняється за тих самих підстав, що й право на утримання жінки та чоло­віка, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Стаття 91 СК поширює на осіб, які не перебувають у шлюбі між собою, але проживають однією сім'єю, право на аліменти, тобто поло­ження СК, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Наведені положення суперечать правилам ч. 2 ст. 21 СК, які встановлюють, що проживання однією сім'єю жінки та чоло­віка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Стаття 91 СК встановлює, що для застосування до відносин між фактичними дружиною та чоловіком правила ст. 76 СК, яке передбачає право колишнього подружжя на утримання після розірвання шлюбу, необхідно, щоб вони тривалий час про­живали однією сім'єю. Однак яким саме має бути строк, ця стаття не визначає. Оскільки згідно з ч. З ст. 76 СК жінка, чоловік, яким на момент розірвання шлюбу до досягнення пен­сійного віку залишилося не більш як п'ять років, мають право на одержання аліментів одне від одного після досягнення пен­сійного віку, якщо у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років, деякі автори вважають, що час тривалого про­живання має дорівнювати саме цьому строку¹. Однак у ст. 76 СК йдеться про право колишнього подружжя на аліменти у разі досягнення пенсійного віку. Тому це положення може засто-

Див.: Сімейне право України. — К., 2002. — С 195.