Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Канигін Ю. М.

К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства:

Роман-есе.- 5-те вид., допов. — К.: А.С.К., 2004. — 528 с ISBN 966-8291-18-2.

Автор пропонує оригінальний погляд на місце і роль арійських кочівників, які протягом тисячоліть створювали духовні, інтелектуальні, технологічні передумови для розвитку сучасних цивілізацій. Насамперед йдеться про Україну — Велику Оратанію, Аратту, Оріяну — духовний центр усього слов'янського світу.

Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.

ББК 84.4УКР6

О Ю. М. Канигін, О «А.С.К.», 2004

ISBN 966-8291-18-2 2003


ЗМІСТ

Вступ


^ КОЛИМСЬКИЙ ВТІКАЧ

Мій дядько

"Записки в'язня Коваля"

Зустріч віч-на-віч


ТИБЕТ І УКРАЇНА

Ким був Гуру

Відділ україністики у тибетському монастирі


^ СТВОРЕННЯ СВІТУ

Про що мовчить бог Ночі

А в цей час у центрі Європи

Аватар на землі України

Він виховував воїнів Світла


ДІТИ СОНЦЯ Й СТЕПОВОГО ВІТРУ

Арії у першому наближенні

Колись арії були особливим народом

На захід

Загадкове Семиріччя


^ ГЛИБИНИ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ

Наука підтверджує арійські основи сучасної цивілізації

Дотримуючись біблійних настанов

Північ — "інкубатор" аріїв

Сини Ламеха

Яфетичне відгалуження "Ноєвих народів"

Античні міфи та інші джерела в новому прочитанні

Кілька підсумкових зауважень


^ ЩО ЗНАЛИ І ЧОМУ ВЧИЛИ АРІЇ

Парадокси історії науки

Чи могла за часів Тутанхамона засвітитися електрична лампочка?

Знання не з практики, а... з повідомлень

Надсучасні знання у пітьмі віків

Логос — термін арійський

Інфотроніка. Біотроніка. Психотроніка

Езотеризм аріїв

Інформатика Вседержителя

Коригуючі дії "згори"


^ АРІЇ ЛІВІ, АРІЇ ПРАВІ

Надлюдина і "Божа людина"

Шумери і Праукраїна

Шумерський натиск

Святилища під Мелітополем

Духовне протистояння Агарті і Шамбали

"Новий порядок"по-скіфськи


^ ПРАУКРАЇНА-АРАТТА: ПЕРЛИНА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Країна перших землеорачів

Технологія продуктивного типу

Земля, де були прокляті тирани Атлантиди

Рун-віра — не язичництво

Моліться Богові одному


^ ТАЄМНИЦЯ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ АБЕТКИ

Лінгвістична першість Аратти

Три лінгвістичні таємниці

Священна мова людства

Сенсації в історичній лінгвістиці

Слов'янська мова від найдавніших часів

Так що ж винайшов Кирило?

Азъ — божественний символ


^ СВЯТЕ СЛОВО "РУСЬ"

Кінця-краю нема суперечкам

Русь — ім'я біблійне

Плем'я Дажбога і Жіви, і Росі

Русь-Гардарики

Руський хрест

Генотип Русі-України

Хто назвав нас славами?


^ ПРО ЄВРЕЇВ

Сонячний удар по єгипетській пітьмі

Їм довірене слово Боже


ЗНАК І ЗНАННЯ — СЛОВА ОДНОГО КОРЕНЯ

Знаки аріїв. Хрест — жіноче начало

життя і цивілізації

Тризуб — знак сили Святого Духа

Зірка Давида — чоловіче начало життя і цивілізації.

Дві символьні моделі світу й людства

До речі, про масонів

Київські парадокси

Микола Реріхі "Біле братство"

П'ятикутна зірка Соломона — головний знак масонства


^ НАСТУП І ВІДХІД АРІЇВ

Троя і Аратта

Спартанці — сини Авраама

Реванш Єгипту


НА ПРАПОРІ АТТИЛИ — АРІЙСЬКИЙ ХРЕСТ

Гуни — визволителі?

Вони розчистили шлях християнству

Кий, Куй, Київ і народ Рош

Роси знищили Рим


^ СИМУ НАМЕТАХ ЯФЕТОВИХ

Сим увійшов до Яфета

"Степові корсари

Чи можна і чи потрібно виганяти Сима з наметів Яфета?

То що, немає проблем?

Сим іде до власного намету


^ НАРОД ВІД ПЛЕМЕНІ ХРИСТА.ЕТНІЧНІ ОСНОВИ ХРИСТИЯНСТВА

Христос не був євреєм

Прикарпаття: історична батьківщина галілеян

Галілея — Каппадокія — Україна: духовний аспект проблеми

Перші уруси

Кумранська сенсація: християнські євангелії... до Христа

Христос і Мітра

Софія — Богородиця — Оранта: священний образ Батьківщини


^ УОСОБЛЕННЯ УКРАЇНИ

Велике Трипілля і благословенний Тарас

Козаччина

Націоналізм без егоїзму

Покровителі народу


МЕНТАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ

У кожному росіянинові приховується Мешех

Духовний монстр Євразії

На роздоріжжі

Перше коло подій

Друге коло подій

Третє коло подій

Мамаєве побоїще — незвична інтерпретація

Іванбей, Ібн Василій та інші

Україна золота і Русь свята: шляхи розходяться

Матірщина як засіб самоствердження і комунікації

І зійшлися два народи

Заповіт Петра І


^ ЗАГАДКА ГОГОЛЯ

"Великий меланхолік"

Лекція про стародавнього аль-Мамуна

Найбільша таємниця Гоголя

"Інтимний друг цесаревича"

"Мертві душі" як етнічна проблема

Ще раз про російських масонів

Цар, Птах-Трійка і Прекрасна дама

Куди ти мчиш, Русь?


^ "АРІЙСЬКИЙ" ГІТЛЕРИЗМ

Дивись у корінь

"Динамічна" Німеччина і "непорушний" Китай

Про походження германців

Що таке холокост

Чого не поділили "чисті арійці" з українцями

"Ура-Лінда" — історична основа расової доктрини гітлерівців

Фашистська магія

"Гість з Храму предків"


^ УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ

Духовний стрижень суспільства

Альфа і омега нашої ідеї

Голос народу

Як спрацьовує національна ідея

Вселенські парадокси національної еліти

Українська Берегиня

Таємні аспекти нашого буття

П'ємонт України

Слов'янський складник української ідеї


^ ЗІРКА ПОЛИН

Зловісна симетрія

Передречення зірки Полин і доля України

Ми не фаталісти, але…


УРОКИ ЖИТТЯ

Гуру мене втішає

Про "кінець часів" нас попереджав ще Платон

Післямова

ВСТУП

^ История пишется не только по книгам и рукописям, но и по слухам и преданиям...

А. Пушкин

Важко говорити про переваги власного твору. Одне скажу: в ньому майже немає авторського домислу. Я навіть вирішив не змінювати імен героїв, хоча деякі з них дуже відомі люди. Я лише підправив текст, записаний зі слів Гуру, — спростив звороти, пов'язані зі специфікою східного езотеричного мислення. Щось довелося опустити — ще й нині не настав час публікувати все, що розповів мені тибетський мудрець. Ці записи робилися по свіжих слідах в Улан-Уде, Кяхті, Улан-Баторі, Далан-Дзадагаді (Монголія), Новосибірську, Києві протягом 1972-1992 років. Читач зрозуміє, чому в 70-80-х роках їх не можна було публікувати не лише тому, що Україна (а саме про неї йдеться) тоді була "південно-західною частиною території СРСР". Гуру підкреслював: історія — це не лише фізичне, а насамперед інтелектуальне й духовне боріння і співробітництво народів. У такій історії (а її ще не написали) українці посідають провідне місце.

Це один із найзагадковіших народів. Світ здивується, коли до кінця розшифрує українську ідею. Нестор-літописець великий тим, що показав: роси — не без роду й племені. Великим буде той, хто покаже справжнє місце української нації в колишній і майбутній історії людства — у справжній, тобто духовній, історії. Українці ще не уявляють свого історичного потенціалу. Скоро він їм відкриється у всій своїй величі. Чи зможуть вони реалізувати його? — запитання, що стосується всього слов'янського світу.

Так говорив Гуру [Гуру (санскр.) — Учитель] — колишній тибетський лама, "двічі народжений", полонений радянськими військами 1945 року разом із китайським імператором Пу І. Пройшов колимські табори. Тепер я розумію, що він був найвидатнішим слов'янознавцем. Але тоді майже все, що я почув від нього, викликало в мені протест. Яка там "українська ідея"? Я знав три братніх народи, які на чолі із "старшим братом" будували одну державу. Про який розпад СРСР могла бути мова в 1972 році? А Гуру називав навіть дату розпаду і посилався... на Біблію. Я, вихованець Московського університету, член КПРС з 1960 року, член бюро райкому КПРС (Новосибірське академмістечко), вчений секретар Президії Сибірського відділення АН СРСР з гуманітарних наук, був, звичайно, матеріалістом марксистського напряму. А він мені розповідав про зірку Полин, яка впаде на Київ, про Михайла Міченого, про четвертий Місяць, що програмує наше життя, про незалежну Україну. Втім термін "Україна" він вживав нечасто — говорив про Русь Київську чи про Аратту, або Оратанію[Аратта — від санскритського "араті", шо означає "борець", "орач". Під таким ім'ям арії створили державу на землях України, яка називалася також Оратанією, Оріяною, Рама-Вартою, Пелазгіею], — найдавніші назви України. Він вважав, що нашу країну позбавили свого імені.

Я по матері — українець і родом з України, а він мене немов дражнив: "Так не самі ви себе назвали, так вас назвали поляки. Ви, українці, — арії, сини Адиті і Вайя (Сонця і Степового вітру). Ваша батьківщина — велика Аратта, Оратанія, один з духовних центрів підмісячного світу. Потім по праву стала Руссю Київською".

Любив він мене вразити й різними фактами, про які я тоді й уяви не мав. Лукаво поглядаючи на мене, він, наприклад, запитував:

• Чи знаєте ви, Юрію Михайловичу, що ваш кумир К. Маркс був членом сатанинської секти, а Женні, його дружина, в цій секті слугувала "вівтарем"? А чи відомо вам, що ховали вашого великого Маркса лише шість чоловік, включаючи Ф. Енгельса і двох гробарів? Нікому він не потрібен був. А знаєте, що свій класовий підхід до людей Маркс висунув тому, що з презирством і ненавистю ставився до багатьох народів, особливо до єврейського (хоча сам був єврей) та "південноруського", тобто українського? У праці "Російська позика" він писав: "Завдяки тому, що євреї зміцніли, життя на Землі стало більш небезпечним, і це змушує нас викривати їх цілі, щоб їхній сморід розбудив робітників усього світу до боротьби".
  

На думку Маркса, слов'яни — це "етнічне сміття". У спогадах про 1848 рік (які в СРСР не публікувалися) він пише про "слов'янську чернь", маючи на увазі "південноруський" етнос, тобто ваш, Юрію Михайловичу, народ. Цьому "відпрацьованому етнічному матеріалу (українцям — Ю. К.)... долею визначено потонути у бурі революцій" — такий був "вирок" класика марксизму.

• Як ви вважаєте, — продовжував Гуру, — кого більше на світі — росіян чи вас, українців? — І сам відповідав:
  
• За часів О. Пушкіна і навіть Т. Шевченка українців було більше, ніж росіян. Лише в XX столітті чисельність цих націй зрівнялася. Тепер на Землі росіян більше, але не набагато.
  

Нерідко робив "філологічну розминку". Наприклад:

• Юрію Михайловичу, як українською мовою буде "площа"?
  
• Майдан.
  

— А санскритською?

— Також майдан.

— А "крестьянин"? Теж слово санскритське — "крішті" — землероб.

І раптом:

— А чи знаєте, що цар гунів Аттила народився у поселенні, яке згодом назвали Києвом, і був одружений із сестрою легендарного Кия, який вважається засновником вашої столиці? Кий був полководцем у царя Аттили.

Я впевнився: Гуру був знавцем Біблії, причому знав ще й апокрифи.

• Святе Письмо, — говорив він, — дає змогу зрозуміти, що кожний народ, у т. ч. й український, — це живий організм, який має свій зародковий (сакральний) елемент: Раса, нація не падають з неба у готовому вигляді, а колись з когось починаються і мають свою долю. 1 це початок не лише генетичний, а й духовний. Треба лише розшифрувати тексти. Відкрийте, приміром, главу 10 Буття. Читайте...
  
• Сини Ноя: Сим, Хам, Яфет, — читав я. — Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех, Тирас...
  
• Бачите, — перебив мене Гуру, — в Ноя, який врятувався після Потопу, було три сини, один із них Яфет. У Яфета теж були сини, від них пішли яфетичні (білошкірі) народи. Всього 14 синів, але в Біблії йдеться лише про сімох. Названі саме родоначальники народів, які прийшли в Середземномор'я, у Францію й Англію, — кімри й кельти (Ноїв онук Гомер), скіфа і сармати (Магог, Мадай), іонійці, які прийшли в Грецію (Яван)... А от Тувал (Фувал), Мешех і Тирас — пізніші слов янські народи: українці (Тувал) і росіяни (Мешех). Тирас, Мешех і Тувал — молодші сини Яфета... Тирас — це давня назва Дністра. Між Дніпром і Дністром зародилося слов'янство. А Тувал — інакше, Тубал, тиверійці. Так почали називати за ім'ям римського імператора Тиберія вихідців із Галілеї — батьківщини Ісуса Христа. Ці вихідці — галілеяни (одноплемінники Христа) пішли до Дніпра, а звідти — до Карпат і, змішавшись із полянами, заснували Галичину. Ну, а роль Галичини у формуванні української нації важко переоцінити.
  

— А якщо більш ретельно глянути на проблему, — вів далі Гуру, — то можна помітити, що імена синів біблійного Яфета відбивають історично послідовні назви Праукраїни і України з початку її арієзації і до сьогодення. Першими дали їй назву кіммерійці — Кіммерія (чи Гомерія). Друга назва Праукраїни — Скіфія (від Магога, тобто скіфа). Третя — Сарматія (від Мадая, тобто Мідії, звідки прийшли сармати). Потім Україну називали Пелазгія, чи Лебедія (пелазг від санскр. — лебідь). Ця назва відповідає четвертому сину Яфета — Явану (явани — давні греки, які походять від пелазгів з Подніпров'я). Нарешті — Тиверія (відповідає Тувалу, чи Тубалу), далі — Московія (Мешех), яка підкорила Україну, і зараз — Тирас (Фірас) — слов'янська земля, духовним центром якої повинна стати Україна. Все це — історичні назви вашої країни. Підводячи біблійну основу під проблематику походження України, ми бачимо глибинне коріння вашого народу, — так закінчив Гуру.

Отже, було чому дивуватись. І я почав записувати.

Єдиним читачем моїх нотаток на той час був Лев Миколайович Гумільов, мене звела з ним доля у 1975 році. Тепер, після смерті, він визнаний великим істориком і етнологом, а тоді його не публікували. Ми обмінялися рукописами. Я прочитав його працю "Хун-ну" і ще одну про монголів. Л. Гумільов попросив познайомити його з Гуру. Він не раз літав до нього в Улан-Уде, запрошував його до себе в Ленінград. А ви думаєте, звідки в його книгах трапляються факти з інтимного життя китайських, тибетських, індійських царів? Я впевнений, езотеричний бік книг Гумільова багато в чому пов'язаний з моїм Гуру. Лев Миколайович, на відміну від мене, одразу ж належно оцінив розповіді колишнього лами. І мені багато на що розкрив очі, хоча повністю я не пристав на його концепцію слов'янської історії.

Про те, що почув від Гуру, у 1980 році я розповів Вікторові Михайловичу Глушкову (в останні три роки його життя я тісно з ним співробітничав). Коли сказав йому, що в Біблії немало місць, присвячених українському й російському народам, він не повірив.

— Більше того, — наполягав я, — про нас там мовиться більше, ніж про будь-який інший народ, виключаючи, звичайно, євреїв. Три назви стосуються українців і дві — росіян. Назви ці логічно пов'язані і не суперечать одна одній. Так, Тирас — перше біблійне ім'я слов'ян, що населяли райони Дністра, Рош (руси) — назва того ж народу, яка виникла через 500 років, а Тувал — це вже, власне, українці, на відміну від московитів, що фігурують у Біблії під ім'ям Мешех.

В. Глушков брав у мене Біблію на кілька днів і, як видно, сам переглядав певні сторінки.

Дуже зацікавила його моя розповідь про "сітку Індри". Особливо той факт, що в тілі людини може створюватись "точкова температура" в кілька тисяч градусів. З допомогою Віктора Михайловича я почав готувати машинний експеримент, метою якого було підтвердити чи спростувати можливість одержання деяких арійських знань в земних умовах.

У серпні 1981 року В. М. Глушков, на жаль, тяжко захворів. Зрідка відвідуючи Інститут, він радив мені систематизувати зібрані записи й обіцяв допомогти опублікувати їх через Комітет держбезпеки для "обмеженого кола читачів".

— У системі КДБ є відповідні інституції, — загадково сказав Віктор Михайлович під час останньої нашої зустрічі. У січні 1982 року він помер.

Багато з того, що я почув уперше від Гуру, потрапило мені на очі лише в 90-х роках, коли стало можливим вільно працювати з раніше недоступними документами і літературними джерелами.

Ерудованість Гуру, його фахова підготовка, спосіб життя переконували мене в серйозності того, що він мені розповів. Виявляється, в арійській ідеї немає нічого расистського, людиноненависницького! Навпаки, в ній — добро, любов, світло, благородство, все, що так потрібно сучасному людству. Арій — кожний, хто прагне до Істини, Світла, бореться за щастя людства, веде його дорогою прогресу. Це гітлерівці спаплюжили цю велику, сонячну ідею.

Бесіди з Гуру переповнювали мою душу почуттям гордості за те, що ми, українці, — не якесь там перекотиполе без свого коріння і свого минулого, а народ, у якого є своя історія, своя земля і своє небо. Зроблені записи, що виносяться на читацький загал, я не називаю науковою працею. Адже, як говорив поет: Лишь историку дано Лгать документально.

Далеко не все, про що йдеться в записах, можна підтвердити посиланнями на артефакти і документи. Це швидше белетристика, заснована на оповідях і переказах, про достовірність якої нехай судить читач. Гуру вчив мене: хочеш мати успіх — напиши так, щоб усі інші писання здалися мертвими, як сухе листя. Розумію, далеко мені до цього. Але все ж гадаю, що непідробна правда і значущість написаного привернуть увагу читачів. Адже йдеться про Україну, причому в такому аспекті, у якому ще, здається, ніхто про неї не говорив.

Правильне розуміння арійської проблеми в останні роки набуває великого значення, особливо для нас, українців. У Росії відроджуються і набирають сили так звані лівоарійські концепції, створено декілька партій націонал-соціалістичної орієнтації, які дивляться на Украшу як на "блудну вівцю". Взяти хоча б кредо "Партії арійської єдності", викладене у праці "Русь ведическая в прошлом и будущем: Евангелие от ариев". Книга написана академіком В. В. Даниловим [Данилов В. Русь ведическая в прошлом и будущем: Евангелие от ариев.—М., 1996. — С. 2-3]— співробітником відділу теоретичних досліджень Російської академії наук. Керівник цього відділу професор Е. І. Андріяшин так відгукується на згаданий твір: "Книга академіка В. В. Данилова знаменує собою початок якісно нового етапу розвитку сучасної прикладної політології". А ось думка льотчика-космонавта, двічі Героя Радянського Союзу В. В. Аксьонова: "Ця книга... дає прекрасну і закінчену модель суспільства майбутнього".

До чого ж закликає автор публікації? До створення Слов'янсько-Тюркської арійської імперії (цілком зрозуміло, що з центром у Москві), де повинен діяти Уряд Арійської Єдності. Така імперія покликана покласти край експансії "сатанинського збориська, яке називає себе "іудеями" (пригадаємо Гітлера і його холокост). Далі. Кожен керівник — великий і малий — цієї імперії повинен виховувати в себе риси "істинного арійця" (знов спадають на думку заклики Птлера, Геббельса, Гіммлера). і нарешті, потрібно перейти від наукового і національного соціалізму до ведичного. Ось ця "Ведично-соціалістична арійська імперія" з центром у Москві і пануватнме у всьому слов янському світі [Данилов В. Русь ведическая в прошлом и будущем.: Евангелие от ариев. — М., 1996.— С. 105-116].

Таким чином, був колись "Мешех царський" — царська Росія, яка підкорила собі майже весь слов'янський світ. Вона знищена революцією. З'явився "Мешех більшовицький", який, по суті, відновив Російську імперію під назвою СРСР і знову став панувати над слов'янами. Тепер, закликає російський академік, потрібно створити "Мешеха арійського'' з такими ж функціями і в таких же загальнослов'янських межах...

" Ні, кажемо ми, цього не хочуть слов'янські народи, і це суперечить біблійним пророцтвам. "Ланцюг" синів Яфета закінчується не Мешехом (це минулий етап слов'янської історії), а Тирасом — вільною сім'єю слов'янських народів без усяких гегемоній. Те, до чого закликав у свій час Т. Шевченко.

Чи потрібні тут ще якісь коментарі? Думаю, читач добре відчуває весь лиховісний підтекст "лівоарійських інтелектуальних пасажів. І тому авторські дослідження, роздуми в цьому напрямі будуть цілком доречними.

Перш ніж розпочати нашу розмову зроблю ще одне коротке застереження. Справа в тому, що гіперборейці ("люди крайньої півночі"), які одержали назву арії, поділяються на дві гілки: лівих і правих. Вони виконували протилежні історичні функції. Перші — руйнівну, негативну, темну. Другі — творчу, позитивну, світлу, сонячну.

Арії лівої руки (арес — "благородні'', "вищі") вважали себе особливими людьми, такими собі "оберменшами", покликаними встановлювати владу над іншими, розпоряджатися їх долею, їх життям. В історії до лівоарійського табору належали шумерські племена, царські скіфи, готи, тевтонці, ну і, звичайно, фашисти XX століття.

Арії правої руки (або ще "орії" від слова "орати") були націлені на позитив, на творення духовності, творення нових знань, нових виробничих технологій. Саме вони дали людству землеробську технологію, навчили вирощувати хлібні злаки, зокрема, тверду пшеницю, створили плуг, борону, вперше запрягли в них коней. Правоарійський рух уособлюють трипільці, слов'яни, руси-українці. Отже, ми — далекі нащадки тих самих оріїв ("орачів"), які створили державу Аратту-Оріяну, дали світові хліборобську технологію, заклали інтелектуальні, духовні підвалини нової післяпотопної цивілізації.

Черговий україномовний варіант книги доповнений цілою низкою нових фактів і матеріалів, які дедалі більше переконують у правильності мого підходу до висвітлення арійської проблеми взагалі і прадавньої історії України, зокрема. Сподіваюсь, що й читачів проймуть ідеї автора і вони стануть найактивнішими прибічниками його позиції.

Велика арійська ідея — у глибинах душі українців. Вони її розуміють і сприймають усім серцем, душею, тому що ця світла, сонячна, гуманна ідея була і залишається провідною зорею нашого народу.

Потрібно, зрештою, подолати вбогу і дивну парадигму, котра не охоплює нашу історію далі VIII століття. Найнеобхідніше сьогодні — вселити в український народ впевненість у тому, що він є не етнічною масою, а таки народом зі своєю великою історією і великим майбутнім, запрограмованим у його багатющій історичній пам яті.

^ КОЛИМСЬКИЙ ВТІКАЧ

... Замірялися вбити їх, винаходячи жорстокості, лютіші навіть за скіфські звичаї.

Біблія

МІЙ ДЯДЬКО

Он уважать себя заставил И лучше выдумать не мог. А. Пушкин

В'язень сталінських таборів Коваль Микола Опанасович — це мій дядько. У громадянську війну — боєц Першої Кінної Служив сумлінно. Навіть фотографувався із самим Будьонним. Після поранення 1921 року був прийнятий до партії і направлений вчитися до Кам'янець-Подільської радпартшколи. Далі його кинули, як тоді казали, "на культурний фронт" — на боротьбу з попівщиною, неписьменністю та "українським буржуазним націоналізмом". Скільки книг попсували, скільки ікон — і яких ікон!.. На Грушевського здійняли руку, готувалися на самого Шевченка здійняти. І я з ними... материнську мову став забувати", — розповідав згодом.

У масовому розгромі української інтелігенції, що розпочався в 30-ті роки, він, проте, участі не брав. На той час здобув спеціальність селекціонера-генетика (тоді генетику ще не вважали за "буржуазну") й готувався вступити до аспірантури біологічного факультету Харківського університету. Але його раптом направили до ВУАМЛІНу (Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів), потім — на курси підготовки запасу комполітскладу армії. Справи тоді швидко творилися. У квітні 1937 року моєму дядькові присвоїли звання старшого політрука, про генетику наказали забути, обмундирували належно й призначили до Полтавського військово-політичного училища викладачем ленінізму