Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов

• Єдність протилежностей? — похизувався я знанням ленінської діалектики.
  
• Якщо хочете, то саме так. У цьому й полягає суть арійсько-єврейської проблеми, над вирішенням якої тривалий час б'ються історики й політики різних мастей. Спір за Сіон! — з якоюсь іронічною патетикою вигукнув Гуру. — Скільки списів зламано, скільки крові пролито! Скільки люті, жовчі, безглуздя, дикості! А все — расовий принцип!
  

Тут я вперше побачив спокійного, доброзичливого Самдена роздратованим. Закривши зблислі гнівом очі й стиснувши губи, він якусь хвилинку сидів мовчки, намагався взяти себе в руки.

— Хочете знати, в чому головна помилка нашого сві ту? — продовжував Гуру. — Подивіться, як розв'язувалася в ньому "єврейська проблема". Я не збираюся докладно ха рактеризувати цей історичний народ. На цю тему написано й видано гору літератури, є "Єврейська енциклопедія"... Торк нуся лише того, чого не розуміють, точніше, не хочуть, вперто не хочуть розуміти.

Сподіваюся, ви знаєте, що євреї — нащадки Авраама, Йосипа і Якова-Ізраїля (Богоборця),ті, кому дав закон Мойсей, перетворивши їх у націю, з ким уклав договір сам Бог, пообіцявши їм своє покровительство и землю. Єдине, що від них вимагалося, так це вірності й неухильного дотримання заповідей (даних через Мойсея), а також поведінки згідно з певними морально-етичними нормами. То було близько 3,5 тисячі років тому. Але й тепер — у духовному розумінні — це той самий народ, який переконливо спростовує тезу вашого приятеля Л. Гумільова про те, що строк життя будь-якої нації — 1,5—2 тисячі років. До речі, це важливо й для розуміння української нації.

В народі, як і в людині, душа важливіша за тіло. Сутність людини — це не м'ясо, шкіра, кістки, а насамперед душевні якості. Те ж саме можна сказати й про народ. "Тіло" єврейського народу багато разів оновлювалося за 3—4 тисячі років. А душею він залишився таким же, як і за Мойсея. І не випадково, повертаючись до своєї землі обітованої, він повертається до своєї одвічної мови й релігії (іврит й іудаїзм в Ізраїлі мають державний статус).

Єврейський народ зберігся духовно (хоча, як уже говорилося, тіло оновлювалося не раз). Причина цього — своя національна релігія, свій єврейський Бог. У аріїв, навпаки, нічого національного в Мітрі немає. Бог Сонця для всіх, хто хоче йому вірити. Арії неначе "баражують" землю, точніше, північну півкулю. Вони приходять до інших народів, підносять їх духовно й водночас асимілюються, "розчиняються" в них. Поле діяльності аріїв — уся північна півкуля, окрім Китаю.

Як вже зазначалося, аріїв як народу або етнічної групи давно немає. Етнічно вони припинили своє існування близько 1,5 тисячі років до н. е., виконавши свою головну місію: забезпечили перехід людства від збиральництва, примітивного скотарства й полювання до агротехнології "виробничо-степового" типу, виплеканої в легендарній країні Куш і прищепленої пізніше в Аратті (Трипільська культура).

Всесвітньо-історична місія євреїв: створити, виростити духовний "геном" і потім ввести його в тіло яфетичної раси, тобто запліднити арієзовані народи. Цей духовно-інтелектуальний "геном" створювався протягом двох тисячоліть специфічного ізольованого життя єврейської нації, яка, зазнаючи на собі жорстоких експериментів історії, відпрацьовувала до дрібниць закони життя — етику, мораль, віру. А дозрів він у вигляді вчень Мойсея — Христа на початку нашої ери. В єврейському середовищі народився не просто Бог усього яфетичного (арієзованого) світу, народилося ціле вчення, досить складне, але й досить досконале.

Цілком зрозуміло, що Вчення Мойсея — Христа могло народитися лише в середовищі високоінтелектуального народу з величезним історичним досвідом, складною долею. Такий жереб випав євреям, які успадкували інтелект Єгипту, проте відкинули його дух, стали на шлях вироблення соціального "генома", спроможного виступити духовним зародком сучасної цивілізації.

А що ж арії? Вони виконували зовсім іншу, однак не менш складну й відповідальну місію — готували середовище" "тіло" для сприйняття іудейського "генома". Християнська релігія вимагала попередньої цивілізаторської місії, підготовки світу в економічному, етнічному, морально-політичному і духовному талані.

Місіонери намагалися "запровадити" християнство серед негрів й індіанців Америки, арабів і китайців. І що ж? Навіть там, де це вдавалося зробити, християнізація не приносила особливих результатів. У багатьох регіонах воно існувало штучно. Християнство, протягом 1,5 тисячі років виплекане досить дорогою ціною в Палестині, входить "у плоть і кров" яфетичних, народів, які тривалий час (протягом 1,5 тисячі літ) інтелектуально й духовно готувалися до цього. Сим (євреї), записано в Біблії, з'єднується з Яфетом, але не з Хамом.

Отже, потрібні були тисячоліття для формування "партнерів". Пише після відповідної підготовки вони з'єдналися. Рік створення світу в аріїв — 5508, а в євреїв — 3760 до н. е. Окремі начала, окремі долі аж до Христа. Нарешті Християнське вчення, у якому духовно злилися іудаїзм і мітраїзм. А далі в землях України станеться й етнічне єднання.

Таким чином, євреї, в духовному розумінні представляючи активне, чоловіче, начало, запліднюють яфетичний світ. їхній основний знак — зірка Давида — і є знаком зачаття, входження "чоловічого в жіноче" (один трикутник "входить" в інший). Ви думаєте, чому ім'я єврейського Бога — Ієгова — не вимовляється вголос? Я вам розкрию таємницю: Ієгова означає "фалос" (чоловічий член). Причому, не член людини-чоловіка, а чоловічий член взагалі (в розумінні чоловічого начала в усій живій природі). Деякі ваші "вчені" — антисеміти — непристойно іронізують: мовляв, Ієгова — це х... собачий" [Див.".Климов Г. Красные протоколы. —М., 1992. — С. 174]. Вони через свою обмеженість не знають, що культ фалоса, причому відкритий, був досить поширеним в стародавньому світі й мав шляхетний, життєстверджуючий смисл.

А правильний смисл Ієгови, як і зірки Давида, один: чоловіче й жіноче начала, об'єднані в одне ціле. Тут я погоджуюсь із американським професором В. Вавиловим, котрий у книзі "О ветхозаветном Боге й светочах его" (Нью-Йорк, 1972) розшифровує ім'я Ієгова як словосполучення "Іяхава", де Ія — фалос, а Хава — жіночий орган. І зміст ясний: Бог — творець життя, яке виникає лише за умови поєднання чоловічого й жіночого начал. Так і в історії: арії єднаються із семітами, породжуючи високодуховну, інтелектуальну цивілізацію.

Говорячи про законодавця іудаїзму Мойсея, відомий письменник-езотерист Е. Шюре зазначає: "Жінки боялися холодного й непроникливого погляду молодого жерця, як зачинених дверей, що ведуть до храму Ізиди... Вони передчували ворога жіночої стихії в цьому майбутньому засновникові релігії, чоловіче начало якої було найбільш абсолютним і найбільш незламним [Шюре Э. Великие посвященные. —С. 138].

А Мітра — арійський Бог, навпаки, представляє жіноче начало, джерело життя, яке уособлюється Сонцем. Ієгова в поєднанні з Мітрою дає Ісуса Христа. Християнське вчення — це складний конгломерат іудаїзму (вчення Мойсея) й арійських "доповнень", узятих кусом на Сході, а також виплеканих у середовищі єсеїв (секта, у якій виховувалися Іоанн Хреститель й Ісус Христос).

Однак дивно, що досить часто віруючі в Христа вороже ставляться до євреїв. Це роблять навіть ті, хто вважає себе освіченим християнином. Але ж Біблія вчить зовсім протилежного. Євреї ведуть своє духовне начало від Якова, перейменованого в Ізраїля. "Яків, або Ізраїль", з позиції вашої віри, виступає символом або представником усієї Церкви Божої на Землі. Вислів "Яків, сім'я Якове, чада Якові" (тобто євреї — Ю. К.) часто вживають стосовно всього товариства істинно віруючих на Землі [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 311].

Символічно те, що історичні місії двох супернародів (аріїв і євреїв) розпочалися з національних катастроф, великих виходів і руху до земель обітованих (аріїв — до Північної Припонтиди, євреїв — до Палестини). Однак не менш символічно й те, що Яфет "прийняв" Сима на землях України.

^ ЗНАК І ЗНАННЯ — СЛОВА ОДНОГО КОРЕНЯ

Да людям редко что и нужно, кроме слов. Что в них есть мысли, верят без разбора.

Гете

— Ми вже говорили про те, що великі писання: і ваша Біблія, і наша Рігведа, і єврейська Тора, й арабський Коран, і перська Авеста — це символьні (знакові) системи, якими зашифровані знання про Бога, Світ, Людину, зміст життя, історію, місце в ній рас і народів. У них — метафорична, алегорична форма викладу, яка приховує найглибшу семантику (смисл). За це чіпляються противники релігії, підсовуючи малотямущим людям тенета писань і трактуючи їх буквально, тобто помилково. "Чи можна нагодувати, як це стверджує Біблія, одним буханцем хліба п'ять тисяч чоловік? — диву ються вони. — Де ви бачили, щоб манна сипалася з неба, люди ходили морем, "аки по суху", або дівиці народжували без злягання з чоловіками?"

Але ж це знаки. Важливо зрозуміти їх вміст, що за цим усім криється. Існують широко вживані символи величезної інформативності.

Найбільша помилка нашого матеріалістичного віку — байдуже, несерйозне ставлення до знаків і символів. Звідси все наше неуцтво — сум'яття духу і розуму. Знак і знання — слова одного кореня. Світ — це розкрита книга, знаки — її алфавіт. Емпірична історія відштовхується від артефакту, і ми часто не бачимо смислу в історичному процесі. Смислова, духовна історія, про яку йдеться, відштовхується від символу, намагаючись зрозуміти його значення, розшифрувати.

Я, наприклад, ще в таборах запитував зеків — колишніх військових — і навіть охоронців, що означають зірочки на їх форменому одязі — на погонах, рукавах, головних уборах — і навіть над Кремлем. Ніхто не зміг пояснити. Ніхто не замислювався над тим, коли і як пентаграма [П'ятикутна зірка] стала головним символом країни Жовтня. Якби маси людей знали, що вони носять на собі знак сатани (у Гете Шауст викликає Мефістофеля, малюючи п'ятикутну зірку; це місце в перекладі опускалось за радянських часів), гадаю, їх ставлення до дійсності було б іншим.

^ ЗНАКИ АРІЇВ. ХРЕСТ — ЖІНОЧЕ НАЧАЛО ЖИТТЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Трикутник — замість хреста. Лозунг сатаністів

— Основні арійські знаки — хрест, тризуб, жовто-синій прямокутник (введений ще Рамою), знак Сонця (коло з променями або просто коло).

Антиподами їх є: свастика, мальтійський і тевтонський хрести, чорний прямокутник. Це також арійські знаки (в семітичному світі їх немає), але вже асурів — "коричневих" аріїв, "відщепенців", які згодом створили "нордичне" відгалуження раси. Свастика (зокрема повернена за годинниковою стрілкою) може бути й загальноарійським "нейтральним" знаком, аналогічним знаку Сонця.

Зупинимось лише на одному з них — хресті.

Багато хто думає, що хрест поширився у світі тому, що на ньому був розіп'ятий Ісус Христос. Християнська церква так витлумачує свій основний символ: хрест у Давньому Римі був місцем і знаком ганьби і смерті. На ньому закінчували життя найзапекліші негідники, найнебезпечніші злочинці. Господь Ісус Христос, замучений на хресті, а затим воскреслий, змінив зміст хреста, перетворив його на знак життя і величі.

Взагалі це правда. Але є два моменти, розголошення яких церква уникає. По-перше, Ісус помер не на хресті, а на Т-подібній споруді. Хрест — перехрестя і, отже, повинен мати чотири кінці. Існують хрести: католицький, мальтійський, єрусалимський, енкалпіон (чотирикутний), православний (восьмикутний), андріївський (скошений-чотирикутний), тевтонський (шестикутний)...

Але хрестів з трьома кінцями не буває. По-друге, хрест вже існував за багато тисячоліть до Христа, і не лише в християнському світі, а й у Тибеті, Індії, Давньому Єгипті, в Україні часів Трипілля і Рун-віри. Христос і його апостоли нічого не говорили ані про хрест, ані про хресне знамення, та й у Старому Завіті про нього ні слова.

Офіційно він став символом християнства з 680 року, коли IV Константинопольський собор ухвалив символ ягняти замінити символом людини, розіп'ятої на хресті. До цього хрести з'являлись у християнській атрибутиці спонтанно (у тому числі й у вигляді ягняти на хресті, якого знаходили на малюнках у катакомбах ранньохристиянської доби).

Хрест у IV столітті принесли на своїх штандартах гуни — спочатку в Україну, потім у Західну Європу. До цього ми повернемось, а поки що запам'ятаємо: поширення цього знака в християнському світі почалося з України. Тут із часів Аратти були мітраїстські хрести (перехрестя з диском посередині, тобто знак Сонця). Саме християнський хрест був поставлений у І столітті апостолом Андрієм. Перший у світі храм із хрестом на куполі побудований батьком Аттили князем Мун-діухом (слов'яни його звали Мунчуком) 418 року на південній околиці сучасного Києва. Відтоді цей знак використовується в усьому яфетичному (арієзованому) світі від Атлантики до Тихого океану, а також на Американському, Африканському, Австралійському континентах. У семітичному і хамітському світах (Давній Єгипет, Іудея, Давні Греція і Рим, сучасний Ізраїль, нехристиянські країни Африки, весь арабський світ) цей символ не вживався [Існує, напевно, один виняток: зображення єгипетської богині Ізиди часів Стародавнього царства. Богиня сидить з немовлям на руках, а на задньому плані видніється хрест]. И у цьому криється глибокий зміст.

Що ж означає хрест? Це стилізоване зображення Сонця як джерела світла і життя на Землі та інших планетах (так-так, були життя й цивілізація не лише на планеті Земля). За часів Рами і пізніше в країні Куш хрест мав вигляд сонячного кола з чотирма пасмами променів. Згодом коло зникло, залишились чотири кінці (перехрестя). До речі, в Києві, в Софійському соборі і Печерській лаврі, маківки прикрашені давньоарійськими хрестами (колами з променями).

Сонячне життєдайне начало стосується насамперед людини і всього живого — воно жіноче начало, жінка. Таким началом в історії людства — світлим, життєдайним, жіночим — були арії за часів Рами, тобто з VI тисячоліття до н. е. Хрест — їх фундаментальний символ, який поступово став символом усього яфетичного світу.

^ ТРИЗУБ — ЗНАК СИЛИ СВЯТОГО ДУХА

Всевидючі очі Шиви — три веди, які наближають до нас Божественний нектар серпоподібного Місяця.

Рігведа

— Тризуб — складніший і загадковіший знак, ніж хрест і зірка Давида. Це арійський знак сили Святого Духа (духовності, підтвердженої "вагомими" матеріальними факторами). Він — не ознака інтелекту (таким є сувій Тори, який інакше називається знаком Мойсея), а саме знак духовної сили. У нашому підмісячному світі, на жаль, чиста духовність виявляється нежиттєздатною: її знищують руйнівні, сатанинські сили, їм треба протиставити все, що підтримує духовність, зберігає Боже Світло. Тут можна використовувати будь-які чинники, навіть силу зброї, армії, держави тощо. Аби вони слугували Добру і Світлу.

У християнстві тризуб символізує Святу Трійцю (або арійсько-мітраїстську Тримурті). Зміст взагалі той же: творчий акт (творіння) не може здійснюватися лише одним Духом. Потрібна енергія Бога-Отця і Бога-Сина, використана в ім'я Святого Духа. Бог-Вседержитель, Бог-Творець — обов'язково триєдиний Бог (Бог у трьох іпостасях).

Історія тризуба у літературі, як правило, подається за такою схемою. Його коріння іде з Атлантида (від Посейдона, її верховного покровителя), потім він переходить у спадок до Єгипту, античного світу, скіфів і, нарешті, до київського князя Володимира. По-перше, тут плутанина, насправді він не міг бути в Єгипті; по-друге, тризуб, повторюємо, знак суто арійський, як і хрест.

Останнім оплотом загиблої атлантичної цивілізації був архіпелаг Посейдонія, покровитель якого — Посейдон із тризубом. Про це чітко говорить і Платон. Але річ у тім, що атланти відвернулися від Посейдона (тобто "забули бога" і потонули в гріхах). Вони почали вклонятись Тоту (Гермесу), а згодом взагалі панування над людьми перейшло до Зевса. У міфах Стародавньої Еллади Посейдон публічно звинувачує Зевса в узурпаторстві.

Відвернувшись від Посейдона, атланти віддали перевагу "голому" інтелекту над духовністю, втратили моральність, потонули в розпусті, почали зводити статуї самим собі і вклонятись їм як богам. Бездуховний інтелект — джерело зла. Духовність, не підкріплена конкретними вчинками, досить швидко "випаровувалась" із усіх шпарин суспільного життя. Саме тому Божий Промисел і згубив гріховну Атлантиду.

Нащадком загиблої Атлантида був Єгипет, який звеличав бога Тота з його знаком піраміди. Тризуб же в Єгипті ніколи не був і не міг бути елементом символіки. Те ж саме — і в античному світі, що в цілому знаходився під впливом Єгипту (в античного Нептуна тризуб —просто знаряддя кари і погрози, не більше, ніж вила, на які наколюється морська живність). Інакше кажучи, в античному світі глибокий зміст тризуба був вихолощений. Проте його зберіг і поглибив арійський світ. Цей знак був державним гербом у Ар'я-Варті (країні Куш), а потім поширився на Тибет, Індію, Персію, Скіфію і, нарешті, став державним гербом Київської Русі.

У Тибеті тризуб дуже поширений. Тамтешні ченці (я з ними не раз це робив), відправляючись у святі місця, обов'язково беруть із собою дунг-катанг (тризуб). Наші священні тексти стверджують, що Посейдон був батьком людей і богів, Творцем, Охоронцем і Руйнівником світу — точно так, як індійсько-мітраїстська Трійця: Брахма, Вішну і Шива, де Брахма — Творець, Вішну — Охоронець, а Шива — Руйнівник світу. Саме тризуб асоціюється з трьома божествами: праве вістря означає Брахму — Батька світу, його Творця, ліве — Вішну, Захисника і Охоронця світу, а середнє — Шиву, Руйнівника, Згубника світу. Звичайно, вартий знищення той світ, який заслуговує на це, тобто який втратив духовність, потонув у гріхах.

Потрібно сказати, що все соціально-політичне життя Київської Русі з часів Володимира, а згодом і України йшло під знаком тризуба, і не лише у формальному, але й у реальному плані.

^ ЗІРКА ДАВИДА — ЧОЛОВІЧЕ НАЧАЛО ЖИТТЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Символ єврейства — звезда Давида — это символ двуполости. Два перевернутых треугольника. В древней символике это символы соединенных мужского и женского начал.

Г. Климов

— До основних семітичних знаків належать: зірка Давида (шестикутна), зірка Соломона (п'ятикутна), сувій Тори (знак Мойсея), семисвічник (єврейські знаки), знак Місяця (напівмісяця) (єврейський і арабський знаки), зелений прямокутник (арабський знак — знак ісламу, який набув антиізраїльського змісту).

Пентаграма (п'ятикутна зірка Соломона) може бути і нейтральним, загальнолюдським знаком (як вона звичайно застосовується масонами). Все залежить від її кольору і окантовки, про що скажемо пізніше. Наприклад, на прапорі США цілих 50 пентаграм (за кількістю штатів). І ці знаки (п'ятикутні зірки) свідчать про те, що державу США утворювали масони, за масонськими принципами. Вашингтон, Джефферсон, Франклін, Лінкольн — видатні діячі масонства.

Особливої уваги заслуговує зірка Давида. Це чоловічий знак (трикутник у трикутнику — "злягання"). Одночасно це знак обраності, геніальності — в цьому значенні він виступає як "нейтральний" загальнолюдський знак і використовується масонами.

Антисеміти, зокрема "коричневі", приписують цьому знакові зловісний зміст (сіоністську змову проти людства, панування над світом тощо). Це безглуздя. Зірка Давида є на надгробках Пушкіну, Мусоргському, Чайковському — як "Божа позначка" обраності, геніальності. В такому значенні він поєднується з основним змістом — "чоловічого сім'я", запліднення. Адже саме ті, хто йде попереду, найталановитіші, духовно запліднюють, програмують весь народ.

Інше безглуздя: зірку Давида вважають антихристиянським, диявольським знаком. Навпаки, цей знак, як і Старий Завіт, визнає і християнська церква. В храмах Київської Русі поруч із хрестом безліч зображень шестикутної зірки — подивіться хоча б на розписи стін залишків Успенського храму Києво-Печерської лаври. Богом обрані, відзначені зіркою Давида — це найкращі представники людства, чиї ідеї, знання, думки закладаються в основу масової свідомості; вони — світло всього людства. Адже геніальні твори обраних — Біблія, Веди, Авеста, Коран, твори Конфуція, Гомера, Данте, Ютот-Йондана [Видатний давньотибетський учений], Шекспіра, Гете, Пушкіна, Шевченка — це

і є програми для всіх націй і кожного з нас. Ми їх читаємо, вивчаємо, вбираємо і тим самим формуємо свій дух та інтелект. У такому програмуючому значенні зірка Давида стикається із знаком Місяця (напівмісяця). Ми вже говорили про Місяць як про величезний програмуючий апарат, що регулює земне життя. Жовта, місячного кольору, зірка Давида немов антипод золотого, сонячного кольору, хреста. Вони полярно протилежні, як чоловік і жінка" Полярність (єдність протилежного) — необхідна умова еволюції, народження нового.

Таким чином, арії та семіти (іудеї) мають різні знакові системи, що символізують два "наскрізних" начала світової духовної історії. Цих народів як генетичних організмів (тобто аріїв часів Рами та іудеїв часів Авраама) давно немає; вони асимілювалися, розчинилися в інших народах. Сучасні євреї — зовсім не ті, чим було бен-їзраїльське плем'я часів Мойсея чи іудейсько-ізраїльський етнос часів Соломона. Нема на землі зараз і "чистих аріїв" (даремно їх шукали гітлерівці в Європі й Азії). Але залишився дух, основи релігій, ідеали, символи. Залишилась велика арійська ідея, яка пройшла скіфську, слов'янську, давньокиївську стадії і нині виявляється у високих прагненнях народів Східної Європи і "серединного" серед цих народів — українського.

^ ДВІ СИМВОЛЬНІ МОДЕЛІ СВІТУ Й ЛЮДСТВА