Методичні рекомендації перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років значна віха в історії людства смт. Томаківка

Вид материала

Содержание

Перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років – значна віха в історії людства
1. Звільнення України від німецько-фашистських загарбників
2. Людські та матеріальні втрати України у Великій Вітчизняній війні
3. Геополітичні наслідки Другої світової війни для України

Подобный материал:

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ТОМАКІВСЬКЕ РАЙОННЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років – значна віха в історії людства

смт. Томаківка

2010 рік

Метою розроблення даного методичного посібника є підвищення рівня правосвідомості та правової обізнаності широких кіл громадян. Та присвячено відзначенню 65 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років

Перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років – значна віха в історії людства

Вступ

В історії українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце. За своєю глибиною, трагізмом і героїкою вони помітно вивищилися над іншими і набули епохального значення. Певною мірою обумовлено це й тим, що донині живі учасники війни, носії історичної пам’яті про неї – ті, хто воював зі зброєю в руках, навчався, працював, відбудовував країну. Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, що витворює підвалини його самодостатності й самобутності, і водночас, – органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік, підносить до рівня інших народів, які активно творили історію.

У контексті відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні перед Українською державою та суспільством стоїть ряд масштабних завдань у справі належного вшанування і захисту українських ветеранів. Перше і найголовніше – це системне соціальне забезпечення інвалідів війни, учасників бойових дій і визвольної боротьби, партизанів і борців антифашистського опору, колишніх в’язнів нацизму, трудівників тилу, дітей війни. Уряду за єдиною прозорою логікою необхідно об’єднати комплекс питань, які стосуються пенсійного забезпечення, системи пільг, виплат і медичної допомоги. Українська держава не має права обділити увагою кожного, хто боровся страждав за її свободу. По-друге, необхідно відтворити цивілізовану культуру ставлення до власної історії та пам’яті. Має бути започаткована всеосяжна дослідницька робота стосовно участі українців у Першій і Другій світових війнах, у конфліктах радянського часу і у міжнародній миротворчій діяльності. Українці мають поіменно знати всіх героїв і свої втрати. Водночас слід зберегти і відродити історично значимі пам’ятники і знаки, символи пошани жертвам війни по всій Українській державі. Нарешті слід розвивати внутрішній національний діалог з пошуку історичної правди, який має продемонструє високу культуру нашого народу.

Нищівний вал бойових дій двічі прокотився українськими землями, не оминувши жодного населеного пункту, понівечивши долі десятків мільйонів людей. Протягом 1225 днів і ночей Україна була ареною жорстоких кровопролитних боїв. Саме з Україною пов'язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі. Український і південноросійський напрями постійно були центральними на Східному фронті, на всьому європейському театрі воєнних дій аж до кінця 1944 р. Саме тут проводилася більшість великомасштабних операцій 1941-1944 років, які, зрештою, вирішили долю всієї війни.

1. Звільнення України від німецько-фашистських загарбників

Перемога радянських військ під Сталінградом дала частинам 1-ї гвардійської армії генерала Кузнецова змогу вступити у Ворошиловградську область в грудні 1942 року, що стало початком визволення території України. Наприкінці січня – початку лютого 1943 року радянське командування поставило задачу звільнення Донбасу та Харківського промислового району. Ці завдання мали виконати війська Південно-західного та Воронезького фронтів. У результаті наступальної операції 29 січня – 18 лютого 1943 року війська Південно-західного фронту звільнили територію північного Донбасу. Наступальна операція Воронезького фронту з 2 лютого по 3 березня 1943 привела до визволення Харкова. Східна частина Донбасу до середини березня була звільнена, але в результаті контрнаступу німецьких військ 19 лютого – 25 березня 1943 року радянські війська змушені були залишити Харків та північно-східні території Донбасу і відступити за Сіверський Донецьк.

Ще під час Курської битви радянське командування видає директиву щодо визволення Донбасу, Лівобережної України, Криму та окрему директиву щодо виходу на береги Дніпра і захоплення на правому березі плацдармів для контрнаступів. Наступ під Курськом переріс у загальний стратегічний наступ радянської армії. Основний удар було спрямовано на південно-західному напрямку. Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-західний та Південний фронти провели широкомасштабні бої за визволення Донбасу, Лівобережної України. Силами цих фронтів було взято правий берег Дніпра.

З 20 жовтня 1943 року ці фронти були перейменовані на Білоруський та І, ІІ, ІІІ, ІV Український. Натиску радянських військ німецьке командування вже не могло протиставити контрнаступ і тому змушене було перейти до оборони. Створюється так званий "Східний вал" – німецький оборонний рубіж. В результаті Ізюм-Барвенківської, Міуської, Белгородської, Харківської, Донбаської, Прип’ятської наступальної операції радянські війська підійшли до Дніпра. Першими форсували Дніпро війська 13-ої армії 22 вересня 1943 року в районі Великого Букрина. Одна з перших на рубіж Дніпра вийшла 3-я гвардійська армія генерала Рибалка. 12 жовтня 1943 року радянські війська почали наступ на Київському напрямку. 3 листопада 1943 року війська І Українського фронту генерала Ватутіна розпочали бої за Київ. Головні удари було спрямовано з Лютезького та Букринського плацдармів. Але основна увага приділялась Лютезькому. 6 листопада 1943 столицю України було звільнено. У визволенні Києва брала участь І Чехословацька окрема Бригада полковника Свободи. За мужність та героїзм в боях за Київ 65 частин було удостоєно звання Київських. Через кілька днів було звільнено Житомир.

Запеклі бої тривали на півдні України. У ході тримісячних боїв радянської армії було звільнено Запоріжжя силами ІІ та ІІІ Українського фронтів. 14 жовтня 1943 року останні частини німців було відбито з міста, а 25 жовтня 1943 року було визволено Дніпропетровськ. На початку 1944 року – визволення Правобережжя України. Найбільша операція – Корсунь-Шевченківська ("Сталінград під Дніпром"). В результаті січнево-лютневого наступу 1944 року були розбиті німецькі сили під Житомиром, Кіровоградом, Рівно, Луцьком, Корсунь-Шевченківським, Нікополем та Кривим Рогом.

Новий наступ розпочався в березні 1944 року і тривав до травня. В результаті були визволені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам’янець-Подільський. 26 березня 1944 року на 1009 день з моменту нападу німцями на СРСР радянські війська вийшли на кордон з Румунією. В результаті наступальної операції 8 квітня – 12 травня 1944 року в Криму радянська армія забезпечила остаточну ліквідацію сил противника на південному фланзі фронту. В той час, як тривали бої в Білорусії, в середині липня – 29 серпня 1944 року радянські війська почали наступ на лінії Львів – Сандомир. Результатом цього наступу 27 липня 1944 року було звільнено Львів і Станіслав. 15 серпня визволяється Сандомир і далі радянські війська вийшли на східні території Польщі.

3 8 березня по 28 жовтня 1944 року радянськими військами була здійснена Карпатська операція, яка закінчилась вигнанням фашистів з Карпат. В жовтні 1944 року уся етнічна територія України була звільнена.

2. Людські та матеріальні втрати України у Великій Вітчизняній війні

Україна з самого початку Другої Світової війни була її ареною; сотні тисяч українців 1939 року брали активну участь у бойових діях у складі Війська Польського та Червоної армії. Власне, українські землі стали ареною бойових дій іще до початку війни (Карпатська Україна, березень 1939 року). Надалі українці були у складі польської (під орудою еміграційного уряду) та канадської армій; вони брали участь у русі Опору на територіях Франції, Італії і самої Німеччини. Українці були не лише у складі Червоної армії (у різні періоди від третини до чверті особового складу), а й комуністичного Війська Польського та чехословацької армії.

Український народ зробив значний внесок у перемогу: 6 млн. українців брали участь у боях у складі Червоної Армії (до двох мільйонів українців було мобілізовано до Червоної армії лише впродовж 1939-40 років), кожний другий з них загинув, кожний другий з живих – залишився інвалідом. 2072 чоловіки отримали почесне звання Героя Радянського Союзу. 32 з них двічі, із 7 млн. нагород 2,5 млн. отримали українці. З 15 фронтів, що діяли за часів війни, більше половини очолювались українцями. В Україні діяло 60 партизанських з’єднань, біля 2 тис. підпільних груп.

Якщо матеріальні збитки, заподіяні Україні в роки другої світової війни, у вітчизняній історіографії значною мірою відображені, то про демографічні втрати, на жаль, ми ще й на початку XXІ ст. знаємо недостатньо, оскільки такі відомості тривалий час були таємницею. Лише останнім часом вчені доторкнулися до того, що ретельно оберігалося від стороннього погляду неусипним контролем державних можновладців. Ми стоїмо на початку шляху до з'ясування справжніх розмірів народної трагедії у війні і зможемо вважати свій обов'язок перед загиблими виконаним лише в тому випадку, коли вшануємо всіх, хто поліг у лиху годину.

На відміну від зарубіжної історіографії, де питання про втрати знаходиться в одному ряду з іншими напрямками наукових досліджень, радянські історики вимушені були притримуватись точки зору партійно-військових верхів. Заангажованість науковців випливала з того, що проблема соціальних втрат у війні в Радянському Союзі мала політичне забарвлення. За часів Й. Сталіна «дослідники» доводили, що наші прямі втрати у війні не перевищували 7 млн. чоловік. М. Хрущов збільшив втрати радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни до 20 млн., Л. Брежнєв уточнив цифру і назвав уже – понад 20 мільйонів. А М. Горбачов – до 27-28 млн. чоловік.

Оцінкою військових втрат займалася спеціальна дослідницька група Генштабу російських збройних сил, втрат серед цивільного населення – комісія з науковців, представників державних і громадських організацій. Авторитет спеціалістів, які вивчали цю проблему, сумнівів не викликає. І все ж наведені ними цифри не можна вважати остаточними і абсолютними. Адже радянська статистика, як і деякі інші напрямки науково-прикладних досліджень, була знаряддям у руках політиків. Тому покладатися на достовірність як військово-облікових картотек, так і даних довоєнних і післявоєнних переписів населення, було б дещо необачним. Отже, оцінка людських втрат на базі статистичних зведень може коливатись у той чи інший бік.

Одним з головних джерел вивчення втрат серед цивільного населення були звіти Надзвичайної державної комісії по розслідуванню злочинів окупантів на території СРСР. У 1950 р. вона припинила свою діяльність, і після того лише авторський колектив тритомника «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр.» спробував з'ясувати справжні розміри нацистського геноциду. Вказані обставини слід мати на увазі щоразу, коли йдеться про оцінку демографічних процесів часів радянської доби. Очевидно, не вдалось уникнути деякого впливу згаданого чинника й авторам цього видання, оскільки практично всі демографічні, соціальні, військові дослідження українських вчених здійснюються на основі централізованих джерел, що зберігаються в російських архівах.

Між тим, у російських публікаціях відсутня загальна оцінка втрат народу України у війні, хоч і наводяться окремі відомості, наприклад, про цивільне населення, знищене окупантами на території республіки. В українській історіографії радянської доби відсутня єдність в оцінці людських втрат УРСР в роки війни. У звіті Академії медичних наук УРСР, опублікованому відразу по війні, наводиться цифра – 6 млн. чоловік. Авторський колектив вищезгаданого тритомника подає такі дані: 5 млн. цивільного населення та військовополонених, які загинули на території республіки, і понад 2 млн. осіб, вивезених на роботу до Німеччини. Внаслідок того, що серед військовополонених, фізично знищених гітлерівцями в таборах, широку мережу яких створили окупанти в Україні, були представники різних національностей, а також через відсутність даних про кількість воїнів, що призивалися до Червоної армії з території УРСР і загинули на фронтах, автори видання уникли виведення загальної цифри, яка відображала б людські втрати України в роки війни.

Така цифра була подана у виступі тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України В.В. Щербицького з нагоди 30-річчя визволення України від гітлерівських загарбників – 6 750 тис. чоловік. До цього часу нікому не вдалося мотивовано поставити її під сумнів, хоча протягом кількох останніх років інтерес до цієї проблеми істотно зріс. Свідченням цього є вихід монографії «Звитяга і жертовність. Українці на фронтах другої світової війни». Її автори на основі архівних матеріалів показують, що в роки Великої Вітчизняної війни з України призвано до лав Червоної армії близько 7 млн. чоловік (17% загального населення України), з них вбито, загинуло в полоні, пропало безвісти, померло в госпіталях у перші повоєнні роки близько 3,5 мільйонів. Наведені цифри, як і позиції дослідників, нерідко суперечливі, що дає підстави вважати: ретельний науковий пошук у цьому напрямі неодмінно має бути продовжений.

Загальні ж демографічні втрати України, які включають убитих у боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становили 14,5 млн. чол.

Україна в ході Великої Вітчизняної війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти вдавалися до тактики «спаленої землі», тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, тільки безпосередні збитки, завдані господарству республіки, становили 285 млрд. крб. в цінах 1940 р. (загальні збитки СРСР становили 679 млрд. крб., з яких 255 млрд. – Росії). Ця сума вп'ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом останніх п'ятнадцяти довоєнних років. Загальна ж сума збитків, яких зазнали населення й господарство України, становила 1,2-1,5 трлн крб. – понад 40% національного багатства; На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України (близько 250 сіл зазнали долі Хатині), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишилися без даху над головою.

Економічне становище українських земель значно ускладнювалося тим, що на початку війни відбувалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Всього з України було вивезено в Росію, Середню Азію та інші регіони СРСР майже 1 тис. заводів та понад 4 млн. осіб. Крім того, з України евакуйовані 30 212 тракторів, майже все обладнання з українських електростанцій, більше 6 млн. голів худоби, 1,6 млн. т шкур, хутра тощо. У Донбасі було затоплено усі шахти, знищено промислові об'єкти Дніпрельстану, всі 54 домни, висаджено у повітря мости, зруйновано залізниці, телеграфні лінії тощо. Все це негативно позначилося на життєвому рівні населення, яке залишалося на окупованій німцями території. З усього, що було евакуйоване під час війни з України, поверталася незначна частина.

3. Геополітичні наслідки Другої світової війни для України

Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях глав держав антигітлерівської коаліції: СРСР, США і Великобританії. Радянське керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, рішуче домагалося закріплення кордону на так званій "лінії Керзона", що гарантувало об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі у 1939-41рр. У зв’язку з цим було підписано цілий ряд договорів із сусідніми з Україною державами про врегулювання післявоєнних кордонів: 29 червня 1945 – з Чехословаччиною про злиття Закарпаття з Радянською Україною; 10 лютого 1947 р. – радянсько-румунський договір, який юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940. 16 серпня 1945 р. було зафіксовано польсько-український кордон у договорі між СРСР і Польською Республікою, який мав проходити в основному по "лінії Керзона" з невеликими відхиленнями. Проте уточнення цього кордону відбувалося в наступні роки. Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін майже однаковими прикордонними ділянками: до Польщі відійшла територія довкола Нижніх Устриків тодішньої Дрогобицької області, до УРСР – землі в районі м. Кристонополя (тепер Червоноград). Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Другим важливим наслідком війни було те, що 26 квітня 1945р. на конференції в Сан-Франціско Україна увійшла до складу ООН як один із засновників, тобто Україна завоювала авторитет на міжнародній арені, адже вона зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією.

В Україні готуються широко відзначити 65-ту річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Так, Указом Президента України від 23 березня 2010 року № 403/2010 "Про додаткові заходи щодо відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні" пріоритетами у проведенні проголошеного Верховною Радою України 2010 року в Україні Року ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років визначено: консолідацію Українського народу в шанобливому ставленні до ветеранів Великої Вітчизняної війни; увічнення пам'яті про Перемогу, героїчні, бойові і трудові звитяги Українського народу в часи Великої Вітчизняної війни; виховання насамперед у молоді почуття патріотизму, поваги та вдячності ветеранам Великої Вітчизняної війни за їх ратні і трудові подвиги у боротьбі з фашизмом.

Указом президента також утворено Координаційну раду з питань відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, основними завданнями якої є забезпечення узгодженості дій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ та організацій щодо підготовки та проведення заходів з відзначення 65-ї річниці Перемоги.

Кабінету Міністрів України дано розпорядження забезпечити:

– безумовне виконання законів з питань соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни, вжиття додаткових заходів щодо вдосконалення законодавчих актів з метою поліпшення пенсійного, соціального, медичного забезпечення ветеранів Великої Вітчизняної війни, посилення гарантій реалізації їх прав і свобод;

– вирішення відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" питань про суттєве збільшення розмірів щорічної разової грошової допомоги відповідним особам та здійснення її виплат до 5 травня 2010 року та наступних років, передбачивши для цього відповідні видатки у проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та у проектах законів про Державний бюджет України на наступні роки;

– виплату протягом 2010 року згідно з даними інформаційно-аналітичної системи "Реєстр вкладників заощаджень громадян" ветеранам Великої Вітчизняної війни компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, які її не отримали;

– своєчасне виготовлення та вручення за участю місцевих органів виконавчої влади ветеранам війни, у тому числі громадянам України, які проживають в інших державах, ювілейної медалі "65 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.";

– підготовку і одночасне проведення 9 травня 2010 року у столиці України – місті-герої Києві, містах-героях Керчі, Одесі, Севастополі параду військ і святкового салюту тридцятьма артилерійськими залпами, участь у цих заходах ветеранів Великої Вітчизняної війни;

– проведення в місті Києві за участю ветеранів Великої Вітчизняної війни урочистого зібрання та святкового концерту в Національному палаці мистецтв "Україна";

– надання в установленому порядку громадським організаціям ветеранів війни підтримки, в тому числі передбачати під час доопрацювання проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та підготовки проектів законів про Державний бюджет України на наступні роки збільшення обсягів фінансової підтримки таких організацій;

– здійснення разом із Київською міською державною адміністрацією невідкладних заходів щодо надання всеукраїнським громадським організаціям ветеранів – Міжнародній Українській спілці учасників війни, Українській спілці в'язнів – жертв нацизму та Всеукраїнському об'єднанню ветеранів нежилих приміщень для здійснення їх статутної діяльності;

– перегляд складу Організаційного комітету з підготовки та відзначення 65-ї річниці визволення України від фашистських загарбників і Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, його ефективну діяльність, а також внесення відповідних змін до актів Кабінету Міністрів України, що випливають із цього Указу.

Міністерству закордонних справ України доручено:

– забезпечити запрошення в Україну для участі 9 травня 2010 року в урочистих заходах з нагоди 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні іноземних делегацій ветеранів війни, які брали участь у визволенні України від фашистських загарбників;

– здійснити разом з іншими центральними органами виконавчої влади додаткові заходи щодо активізації роботи закордонних дипломатичних установ України з висвітлення ролі Українського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років і Другій світовій війні та його внеску у перемогу антигітлерівської коаліції.

Міністерству закордонних справ України, Міністерству оборони України, Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству транспорту і зв'язку України, Державному комітету України у справах ветеранів забезпечити підготовку та реалізацію проекту "Поїзд Перемоги".

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям розробити за участю громадських організацій ветеранів війни відповідні програми з проведення Року ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, в яких передбачити, зокрема, додаткові заходи з поліпшення житлово-побутових умов, медичного та транспортного обслуговування ветеранів війни, насамперед надання житла інвалідам Великої Вітчизняної війни, які потребують поліпшення житлових умов, та забезпечити виконання цих програм.

Міністерству культури і туризму України разом із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями передбачити проведення культурно-мистецьких заходів, присвячених Року ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів, присвячених Року ветеранів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Методичні рекомендації підготовлені Томаківським районним управлінням юстиції Дніпропетровської області