Geum.ru

Но з народами побратимами та світовим співтовариством буде відзначати найтрагічнішу дату в історії людства початок Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

21 червня 2011 року


Пам'ять про війну – священна


(до Дня скорботи і вшануванню пам’яті жертв війни в Україні та 70-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років)


22 червня 2011 року Український народ спільно з народами – побратимами та світовим співтовариством буде відзначати найтрагічнішу дату в історії людства – початок Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. 70 років тому німецько-фашистські загарбники розпочали проти народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік найкривавішу війну за часів людської цивілізації.

Тотальний наступ вермахту на світанку 22 червня 1941 року виявився не тільки раптовим: уперше в історії воєн використано величезну кількість танків, артилерії, авіації. Саме тому радянські війська були змушені вести бої з переважаючими силами ворога. Фашисти застосували тактику сильних концентрованих ударів, розраховуючи на швидке просування у глиб території України.

Сини українського народу були в числі тих, хто до останнього патрона, до останнього подиху відстоював рідну землю. Загалом же, у військових з'єднаннях Червоної армії, котрі у цей час воювали на території України, була значною питома вага українців. У деяких частинах серед особового складу їх чисельність становила 25-30 відсотків, подекуди – третину і навіть більше.


З перших днів війни територія Рівненщини стала місцем запеклих боїв – цілий тиждень, з 23 по 29 червня 1941 року, на лінії Луцьк-Броди-Рівне-Дубно тривала найбільша танкова битва початкового періоду війни.

Так, за планом «Барбаросса», 1-ша танкова група з району м.Люблін (Польща) повинна була швидко просунутися по автомагістралі Луцьк-Рівне-Новоград-Волинський-Житомир-Київ. Далі вона мала рухатися за плином Дніпра до моря, оточуючи з тилу всі сили Червоної армії на Правобережній Україні. Танкова група складалася з 3 корпусів, які мали 600 середніх та 250 легких танків.

Радянський Південно-Західний фронт за кількісним спорядженням був найсильнішим з усіх фронтів, що зустріли ворожий напад. Він мав 16 танкових і 8 механізованих дивізій у складі 8 механізованих корпусів, до 7 тисяч справних танків, які нічим не поступалися перед німецькими, а найновіші Т-34 та КВ їх істотно переважали.

Увечері 22 червня, після перебігу більш як 12 годин від початку нападу гітлерівців на СРСР, не маючи реального уявлення про хід бойових дій через хаос і порушення зв’язку на фронті, за пропозицією начальника Генштабу Г.Жукова, схваленою Й.Сталіним, було видано директиву до загального контрнаступу. Проте, вже 23 червня на відтинку, названому в директиві, вийшов 50-кілометровий розрив оборони, через який в Україну сунув німецький танковий клин. Командуванню фронтом довелося діяти відповідно до ситуації.

Перші зустрічні танкові бої з німецьким ударним угрупованням розгорілися 23 червня на його південному фланзі, під м.Радехів, куди від м.Броди було спрямовано 15-й механізований корпус. Проти північного флангу німецького наступу, на сході від Володимира-Волинського, мав завдавати удари 22-й механізований корпус, але він застряг у болотах.

З самого початку бої виявили сильні сторони агресора – високу виучку танкових екіпажів, чітку координацію дій, силу протитанкової артилерії і приголомшливу ефективність німецької авіації у боротьбі з танками. У радянських бронетанкових військ, поряд з високим бойовим духом, бої виявили протилежні якості – низький рівень підготовки екіпажів, хаотичність дій командування внаслідок слабкої розвідки та частої відсутності зв’язку, нечисленність протитанкової артилерії, беззахисність від ударів авіації. Остання обставина мала катастрофічні наслідки. Німецькі літаки точними ударами нищили малими бомбами радянські танки на марші й на полі бою, де їхнє зелене пофарбування чітко відрізнялося від темно-сірого німецького.

Долаючи впертий опір танків, артилерії й піхоти Червоної армії, німецький танковий клин сунув на схід. Головним районом танкових боїв став простір від міст Радехів і Броди до Дубно і Луцька. Два останні міста, взяті ворогом 25 червня, відкривали шляхи на Рівне.

Командування Південно-Західного фронту, ведучи важкі оборонні бої, завершувало підготовку флангових контрударів з півночі та півдня. 9-й і 19-й механізовані корпуси, що на світанку 26 червня вийшли у район між Рівне та Луцьком, зазнали на марші зі сходу великих втрат від авіації й тому мусили частинами відразу йти в наступ, щоб ударами з півночі розгромити дубенське угруповання ворожих танків. 27 червня танкістам 8-го механізованого корпусу вдалося взяти Дубно.

Та незважаючи на локальні успіхи радянських танкістів, грандіозна танкова битва на Західній Україні закінчилася 29 червня не на користь Південно-Західного фронту. В ній загинув цвіт тодішніх бронетанкових військ Червоної армії. Але то не була перемога німецької танкової зброї – тисячі радянських танків стали жертвою німецької авіації. 28 червня німці здобули Рівне. Ворожий танковий клин осідлав вісь свого наступу. 30 червня Головне командування Червоної армії наказало Південно-Західному фронтові відійти на лінію укріплень старого кордону…


У перші місяці війни бої в Україні відзначалися винятковою запеклістю, неймовірною жертовністю. Пізніше, в 80-90-і роки історики підрахували: щодоби на київському напрямку гинуло в середньому 700-1000 червоноармійців і командирів.

Аналізуючи початок війни та трагічний відступ Червоної армії, слід не забувати, що Німеччина до нападу на СРСР окупувала 12 європейських держав. Вона мала армію чисельністю 8,5 мільйона чоловік, з яких понад 5,5 мільйона були зосереджені на кордонах з СРСР. Це були війська з дворічним досвідом ведення сучасної війни, виховані на постулатах расистської теорії зверхності німців над усіма іншими народами, оснащені найновішою технікою і зброєю.

Але, за вирішальними морально-бойовими якостями – стійкістю та самовідданістю в боях, незаперечною вірністю своїй Батьківщині, невгасимою ненавистю до ворога – наші бійці виявилися непомірно вищими від фашистської армії. Боротьба за визволення України носила загальнонародний характер. Наш народ боровся за існування себе як етносу, за збереження України як своєї Батьківщини.


Напевне, жодна інша історична подія не залишила такої гли­бокої рани в пам'яті народній і душах людських, як Велика Вітчизняна війна – війна небувалих масштабів, що розколола і перебудувала не тільки світ, а й змінила цілі епохи.

Війна, з одного боку, це найбіль­ша за своїми проявами і наслідками трагедія в історії людства, що завдала великих страждань і горя кожній родині, нації, краї­ні, крізь які вона пройшла, забравши людські життя, роз’єднавши сім’ї, порушивши фізичне і моральне здоров’я лю­дей, зруйнувавши їхні домівки й усталений побут.

Разом із тим, ставши суворим випробуванням для людей, народів, країн, людст­ва загалом і попри свою тотальну брутальність, вона дала яскраві приклади людської гідності, стійкості, мужності, відваги, самопожертвування, героїзму, «людяності у нелюдяний час». І, наре­шті, ця війна – то важливий і завжди актуальний історичний урок сучасному і прийдешнім поколінням.

Чи не найбільший свій чорний і кривавий слід Велика Вітчизняна війна залишила в Україні. На плаху війни було покладено неосяжно велику кількість людських життів її синів і дочок. За різними підрахун­ками, Україна в роки війни втратила загиблими і померлими внас­лідок бойових дій, окупації, репресій, голоду, епідемій і хвороб від 7 до 10 млн. людей.

Нині основним завданням загальнодержавного значення є забезпечення достойного увічнення пам’яті та вшанування жертв нацизму, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років – воїнів-визволителів, закатованих у концтаборах дітей, жінок, військовополонених і знищених мирних людей багатостраждальної України, а також збереження історичної правди та розвиток славних бойових та трудових традицій Українського народу, посилення патріотичного виховання громадян України та формування загальнонаціональної єдності.

Ми не маємо права забувати, що без пам’яті про минуле немає майбутнього. Лише враховуючи досвід наших дідів і прадідів – героїв Великої Вітчизняної війни, ми зможемо рухатися вперед дорогою державницького становлення.


Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 року №  61-р затверджено план заходів з відзначення у 2011 році Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні та 70-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Відповідний обласний план заходів затверджений головою облдержадміністрації від 27.05.2011 р. № 5389/0/01-48/11.

Зокрема, 21 червня у Рівненській обласній державній бібліотеці спільно з районними (міськими) бібліотеками відбудеться онлайн-конференція, присвячена Дню скорботи і вшануванню пам’яті жертв війни в Україні та 70-й річниці початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, за участю керівництва облдержадміністрації та облради, представників ветеранських і молодіжних громадських організацій, освітян, краєзнавців, авторитетних діячів від інтелігенції області.

22 червня в обласному та районних центрах, містах обласного значення, інших населених пунктах області відбудуться заходи, присвячені відзначенню Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні та 70-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Зокрема, буде організовано покладання квітів і вінків до пам’ятних знаків та пам’ятників загиблим у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, забезпечено несення почесної варти біля Вічного вогню, могил Невідомого солдата в населених пунктах області, а також проведено загальнонаціональну хвилину мовчання та приспущено державні прапори.

Також упродовж червня-липня у закладах культури, військових частинах, закладах для дітей та молоді, підліткових клубах за місцем проживання будуть проводитися вечори пам’яті, зустрічі з ветеранами війни, тематичні просвітницькі заходи, приурочені героїчній обороні населених пунктів України.