Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов
| Вид материала | Книга |
СодержаниеЗагадкове семиріччя Велесова книга |
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- Високий шлях Миколи Лукаша, 307.04kb.
- Складання бібліографічного, 229.1kb.
- Урок започатковує вивчення блоку "Перебудова в СРСР та Україна" (4-й урок теми 4 Всесвітньої, 1254.61kb.
- Підруч для студ юрид спец вищ закл освіти / За ред. В. Ю. Шепітька. 2-ге вид., переробл., 7887.27kb.
- Методичні рекомендації перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років значна, 152.59kb.
- Бюлетень, 424.68kb.
- Методичні рекомендації до написання есе, 148.89kb.
- Назва реферату: Історичне коріння українського лібералізму Розділ, 223.88kb.
- Урок з історії на тему: «Гетьманська Україна. Гетьман Іван Мазепа», 80.19kb.
— А ви знаете, Юрію Михайловичу, що ототожнювати аріїв із землеробами почали набагато пізніше, а спочатку це був одухотворений народ. Тому суть арійців чи оріїв не в генах, а в їх духовному потенціалі. Недарма ж вони закарбувалися в історичній пам'яті насамперед як проводирі, вчителі й навіть напівбоги народів, які подолали стадію дикунства, простого збиральництва, полювання й зробилися осілими хліборобами, ремісниками, тобто стали на шлях цивілізації.
Але з самого початку вони (ці вчителі й керівники) були особливим етносом, навіть суперетносом з власними мовою, вірою, культурою. Та на відміну від іудеїв (євреїв), які протягом усієї своєї історії залишилися особливим етнічним організмом (що всіх дивує, бо цей народ століттями був розсіяний по всьому світу), арії асимілювалися з іншими (місцевими) народами. Б цьому плані арії протилежні євреям. Поступово арії як етнічне утворення "всмоктувалися" базовим народом. А для іудеїв характерні замкненість, національна інкапсулярність. Арії ж, навпаки, відкриті, сприймають у себе ззовні духовні начала, самовіддані. Тому вони й щезли як етнічний організм, склавши духовну основу багатьох арієзованих (яфетичних) народів. У ланцюгу арієзації провідними ланками є кіммерійці, скіфи, слов'яни, українці, росіяни.
Арії та арієзовані народи баражували Землю, точніше, Євразію, йшли із заходу й північного заходу на південь і схід (до самої Індії), звідти — знову на захід і північний захід. Проте варто наголосити, що найважливішою "віхою" їх шляху була все-таки Північна Припонтида — земля вашої України. Сюди вони не просто "приходили", вони тут досить тривалий час жили і творили, поширюючи серед тамтешньої людності свої інтелект і духовність. Так, наприкінці ІІІ тисячоліття до н. е., цей край, полишений Рамою, стане землею обітованою, притулком арієзованих народів, що прийдуть зі сходу для звершення великих справ — перетворення Європи.
На мою думку, при розгляді даного питання варто відштовхуватися від поглядів, яких дотримуються А. Генон, Г. Вірт, А. Дугін, А. Кифішин. Згадані вчені схильні вважати, що всесвітньо-історична діяльність аріїв (тобто оріїв) поділяється на три етапи.
Перший — духовне (арійське) визрівання племен гіперборейців у північно-західній частині Європи, край льодовика, а згодом просування до земель Припонтиди. Цей рух був скоріше спонтанний, без єдиного задуму, він не мав місіонерської мети. Просто арії йшли на південь і південний схід та прагнули асимілюватися з місцевим населенням. Проте арійські ("нетутешні") знання й дух працювали. Через навчання, поширення власних культів люди Півночі полишали свій слід у мові, релігії, культурі, виробництві архаїчних мешканців східноєвропейських територій.
Завершальним "акордом" першого етапу був вихід гіперборейців під проводом Рами на береги Борисфена (Дніпра), де арійський рух набув нової якості. Про це ми вже говорили вище в розділі "Створення світу".
Заклавши на масних чорноземах Припонтиди підвалини аграрно-хліборобської цивілізації, великий аватар, уже як місіонер, вирушив на схід. Розпочався другий етап арійського руху.
Рама закликав найсильніших і найсміливіших залишити Європу й піти за ним до самісінького серця Азії, де є чудова країна степів, оточена високими горами. Там треба оселитися й на незайманому ґрунті створити нову аграрну цивілізацію. Що ж, арії як представники найважливішого, найблагороднішого, найбільш значущого виду діяльності — землеробства, причому степового рільництва з його специфічними знаряддями праці, прагнули сповна виконати свою вселенську місію.
Арії йшли на схід, ішли в основному пішки, хоча первісні бики-тури й навіть перші приручені коні в них уже були. Та це була начебто екзотика. Північні олені й човни не годилися для повсюдного користування ними на просторах Азії. Ішли не кваплячись, затримуючись у зручних для життя місцях приблизно на термін життя одного-двох поколінь (30—50 років). Так звелів аватар.
Проте сам Рама з невеликою групою учнів і сподвижників ішов, так би мовити, в похідному порядку. Поспішав, оскільки строк життя було йому одміряно людський, а місію покладено титанічну.
Розпочався похід через Кавказ. До аріїв приєдналися скіфські й інші племена Туранїї та Іранських нагір'їв. За свідченням Зороастра, люди Рами в самому центрі Азії заснували місто Бер, що відзначалося великою пишнотою. Воно стало столицею могутньої землеробської країни Куш, або, як її називали по-санскритськи, Адиті й Вайя (країна Сонця і Степового вітру).
Але це ще не фініш діяльності Рами. За свідченням священних книг Сходу, він став царем землі завдяки своїй духовній силі, генію і доброті. Рама постарішав. Легенди розповідають, що королі й народні посланці пропонували йому вищу владу над собою і всі земні блага. Та одного разу перед ним постала Diva Nahousha, його добрий геній, і мовила: "Якщо тебе зможе спокуса матеріальних земних дарів, Божественний Розум покине тебе; ти більше не побачиш мене". Рама обрав духовні дари Неба. Із кількома втаємниченими й слугами він подався в гори і там помер. Знайшов свій супокій на легендарній горі Airyana-Valia. Ніхто точно не знає, де вона розташована. За східними переказами, це гора Альборі в Індії, за північними легендами — місце в Скандинавії, куди тіло Рами переправили його учні.
Але є тибетські перекази. В священних текстах Агарті йдеться про побажання Рами упокоїти його там, звідки він розпочинав свою велику місію: на тих кручах, з яких одкрився йому величний жовто-синій простір... Я вірю цій легенді. В країні Куш Північну Припонтиду-Україну називали Рама-вартою (країною Рами). До Рамаварти й пішли мешканці країни Куш після жахливої катастрофи.
Рух аріїв на захід, точніше, до Північного Причорномор'я (Рамаварти) — третій етап арійської епопеї. Це шлях на захід через усю Євразію, до землі легенд і переказів — обітованої Припонтиди, вихідного пункту давнього організованого руху їхніх предків на схід на чолі з божественним Рамою. І цей, третій, етап арійської місії — головний. Складний, багатохвильовий, він розтягнувся на століття. Вузловим моментом цього руху було Семиріччя.
НА ЗАХІД
Так мы шли
И не были нахлебниками. Велесова книга
— Шлях аріїв на захід, кінцевою метою якого була земля Північної Припонтиди, розтягнувся на віки, і його потрібно розглядати не стільки у географічному, скільки в історично-духовному плані.
Дуже спрощені і викривлені трактування арійського руху на захід подані, зокрема, в працях гітлерівських учених-окультистів [Більш детально про це див.: Повель Л., Бержье Ж. Утро магов.—М., 1992](до 1943 року ці трактати регулярно надходили до тибетських сховищ). Суть їх така.
Сорок століть тому в Гобі процвітала арійська цивілізація Ар'я-Варта. Внаслідок природних катаклізмів на цьому місці утворилася пустеля, арії ж, які врятувалися, розійшлися на південь, схід і захід. Досі все правильно. А далі — фашистська напівправда. На захід ніби пішли "справжні" арії, які побажали повернутись на свою "нордичну" батьківщину, відшукали легендарний острів Туле, заволоділи чашею Грааля. З них утворилося ядро стійких "нордичних аріїв" (оберменшів) на чолі з "фюрером" Тором, який став одним із героїв численних північних саг. Ці біляві, похмурі красені пішли в північні тумани, аїх дух втілився у тевтонсько-рицарському характері.
Насправді ж у русі на захід жителів загиблої країни Куш [Мешканців загиблої країни Куш не треба плутати з біблійними "кушанами" — народом, який жив на Близькому Сході набагато пізніше] відгалуження нордичної гілки було лише одним із моментів, і далеко не головним. Повторюю, головною метою арійського руху виступала Рамаварта — земля нинішньої України.
Рух цей ніяк не нагадував завойовницького походу, чи щось на зразок переміщення утікачів-погорільців. Це було масове переселення народів.
Як відомо, частина "дітей Сонця і Степового вітру" осіла на Південному Алтаї. Там чудові погодні умови й родючі угіддя. Інша частина відкололася від основної маси переселенців і пішла на землі нинішнього Південного Ірану. У легендах Месопотамії говориться про бога Енкі, котрий прийшов у Ериду і навчав місцевих жителів ремеслу і землеробству.
Однак головний потік аріїв прямував через алтайські і казахські степи, через Прикаспій, Кубань до Середнього Подніпров'я, яке вони й заселили до кінця ІІІ тисячоліття до н.е., вважаючи його (Подніпров'я) землею обітованою. Загалом цей шлях "арійської хвилі" і є початком формування і розселення індоєвропейських народів від Тихого й Індійського океанів до Атлантики.
Лідирувала серед тогочасних арійських кочівних племен секта "Криги і Полум'я" — єретична "ліва" гілка арійської "сонячної і світозарної" релігії. Ми до неї ще повернемося, коли говоритимемо про історичну долю України.
Не виключено, що деякі племена на чолі зі своїми вождями з династії Тор пішли і на північ Європи. За свідченнями прадавніх літературних джерел, прихильниками бога Тора називали вікінгів (варягів), що здійснювали набіги на Русь. Та й рицарі Тевтонського ордену, яких у свій час розгромили Данило Галицький (1237) і Олександр Невський (1240), вважали себе потомками аріїв.
Так от, перша хвиля цього гігантського історичного руху — потік кімрів (кіммерійців), нащадків старшого сина Яфета — Гомера. В Припонтиді кімри дали новий поштовх агрокультурі, заклали основи Трипільської культури. Від них походять троянці, а потім — галли. Вони заснували Крито-Мікенську цивілізацію, а після загибелі Трої — Етрурію, від якої походить римська культура (див. рис. 1).
Рис. 1. Рух арієзованих народів (ІІ-І тисячоліття до н. е.)
Друга хвиля — скіфський рух (нащадки другого сина Яфета — Магога). Скіфи спочатку "варилися" в етнічному казані іранських верховин. Сюди прийшов свого часу південний потік аріїв, які рухалися на захід. Від них походить мітраїстська релігія зороастризму, згодом персидських вогнепоклонників. Саме вони є родоначальниками скіфських племен, які в VII столітті до н. е. рушили на північ і захопили, по суті, Великий степ від Алтаю до Карпат.
Третя хвиля великого "західного руху" — сармати (нащадки біблійного Мадая) — прямі попередники слов'ян (народу Рош). Потім ідуть іонійці (нащадки Явана).
У Північну Припонтиду з глибин Азії приходили арієзовані народи, і ці пастушачі племена, зливаючись з місцевими землеробами, давали великі етнічні паростки, що запліднювали потім мисливські племена Західної Європи. В результаті народжувалися на світ нові етнічні спільності — молоді, сильнії носії нових традицій, сонячної енергії, духовності та світлої життєдайної сили. Мова йде насамперед про синів Тарсена (Расена), що вийшли на історичну арену уже в індоєвропейський період Трипілля і навіть ближче до його занепаду, тобто в другому тисячолітті до Христа. Вдячна, світла, хоча й нелегка, позначена високою жертовністю місія синів Тарсена опромінювала життя західного людства протягом 11 і початку 1 тисячоліття до н. е.
Таким чином, ваша праматір — Аратта — і була тим великим розсадником, розплідником, де зростали паростки післяпотопних етносів та культур, а потім, через тисячоліття, розквітали в зовсім несподіваних місцях північної півкулі. Тепер цей "розплідник" забутий, "захований" під товстим шаром вигадок, упереджених суджень, а часом і відвертої неправди. Тож давайте хоч якоюсь мірою його відкриємо, розчистимо. Це дасть змогу побачити, звідки ви, і зрозуміти, що значить для людства ваша багатостраждальна земля — батьківщина Тарсена і його славних синів: Пелазга, Трояна, Гікса, Венеда, Кельта (Галла) [Кельтів називали не тільки "галлами", але й "галатами", "галілеянами". Див.: Кур А. Из истинной истории наших предков // Молодая гвардия. — 1994.— №1], Арта, Анта.
^ ЗАГАДКОВЕ СЕМИРІЧЧЯ
И тогда приходили мы к синим рекам, стремительным, как время... И там видели пращуров своих и матерей, которые пашут в Сварге, и там стада свои пасут, и снопы свои свивают.
^ Велесова книга
Від автора:
Як відомо, у древніх переказах Семиріччя інколи називали Східним центром світу, а Понт (точніше Північну Припонтиду) — Західним. Процитую один із манускриптів: "Весь світ поділяється на три частини. Перша частина, що знаходиться південніше (тобто прилягає до Середземного моря), називається Африкою. Там жарко і все спалено сонцем. Друга частина — на заході, тягнеться на північ і до океану, — називається Європою або Енеєю. На півночі цієї частини так холодно, що там не росте навіть трава, і там не можна жити. Третя частина — земля, що тягнеться з півночі на схід і до самого півдня. Вона називається Азією. Там безкрайній степовий простір, кругом буяє рослинність, багато земних плодів, золота, дорогоцінного каміння. Там, у Семиріччі, що біля славного Согда, знаходиться середина Землі. Через те, що земля там у всьому прекрасна, люди, що її населяють, також вирізняються мудрістю і силою, красою і знаннями. То є серце Азії: звідси тягнеться пояс до центру Землі, що знаходиться північніше Понту. Недалеко звідси було побудовано місто, яке мало велику славу. Воно називалося Троєю [Младшая Эдда. — Л., 1970. — СИ].
Як географічний термін Семиріччя не є загадковим. Це південно-східний район Казахстану (район Алма-Ати), що знаходиться між озером Балхаш на півночі, Сасиколь і Алма-Коль — на північному сході, хребтом Джунгарський Алатау — на південному сході і хребтом Північного Тянь-Шаню — на півдні.
Назва "Семиріччя" (казахською "Джетису") походить від семи головних річок цього регіону: Ілі [Ілі з санкриту перекладається "Бог"], Каратал, Бієн, Аксу, Лепса, Баскан, Сарканд. Сюди ж входить і долина річки Чу. На рівнині переважають степи, вкриті полином, або пісками, а у передгір'ях — ліси.
Кілька тисячоліть тому природа в Семиріччі дійсно була гарною (це був "край зелений", як сказано у Велесовій книзі). До речі, тут і нині зустрічаються на диво чарівні місцини: великі ковдри квітучих зелених ірисів і малинових тюльпанів (весною), а серед пісків ще деінде можна побачити зелені лужки; вдалині — хвилеподібна лінія бірюзових гір, а над усім цим — синє небо Казахстану.
В енциклопедичних виданнях Семиріччя також названо одним із найдавніших центрів цивілізації Середньої Ази. У VI—ХІІІ століттях — землі Тюркського каганату. У ХІІІ столітті Семиріччя захопили монголи. З XVI століття воно знаходилося в кордонах Казахстану (Старшого жуза), а з середини XIX століття — у складі Росії [Існує також думка, що Семиріччя — це "Sapta sindhavan" (буквально сім річок). Саме так ведичні арії називали землі сучасного штату Пенджаб. А до сімки входили п'ять річок Пенджабу і річки Інд та Кабул (міфічна річка Сарасваті). На цій версії окремі дослідники будували докази того, що всі народи земної кулі походять із Індостану. Проте згодом вона була спростована.
Сучасний західний читач навряд чи сприйме цей словесний зворот. Але в аріїв корови вважались священними — чистими й красивими, божественно досконалими і щедрими тваринами, як і жінки, "що дають життя". І сьогодні в Індії зберігається таке ставлення до корів].
Великий арійський рух на захід описаний і у багатьох ведичних текстах. Ось лише один уривок з Рігведи — збірки арійських гімнів, найдавнішої з відомих книг людства:
На сході перше світло знову сходить Із темряви, усталює порядок: Хай променями зорі, доньки неба Тепер шляхи висвітлюють до людства!.. Вони всі йдуть однаково зі сходу, Поширюючись скрізь з одного місця, Прокинувшись там, де закон панує. Йдуть лавами богині, як корови ... Вони однакові разом виходять, Забарвлені одноманітно зорі, Потвору чорну тінями ясними Вони — блискучі, чисті — покривають. Дітей без ліку дайте нам, богині, Небесні дочки, дайте нам багатство! Прокинувшись у захисті безпечнім, Батьками станемо синів хоробрих! Пожертву даючи, до вас звертаюсь, Блискучі доньки неба, й заклинаю:
Славетними зробіть нас серед людства! Нам це дадуть Боги, Земля та Небо.
За інформативною ємкістю, точністю, простотою цей гімн може зрівнятися лише з Біблією. Коментар до нього міг би зайняти багато сторінок: тут усе — і механічний бік шляху (з єдиного центру в різні боки, в основному на захід), і головний, духовний, бік — цивілізаторська, інтелектуальна, духовна місія зореносних аріїв ("славних серед людей"), які освітлюють шляхи людству, виконують волю "згори" ("Богів Землі і Неба"). Ідуть вони з цивілізованої країни, "де панує закон", несучи всьому людству світло зорі. Краще не скажеш.
З текстів Рігведи, Авести випливає, що батьківщиною індоєвропейських народів є степові простори на схід від річки Ра ("великої матері", як записано у Рігведі) або річки Ранха (за висловом творців Авести). Але ж відомо, що "Ра" — це прадавня назва Волги. Цілком ймовірно, що кордони цього регіону сягали озера Балхаш і південніше.
В Авесті також згадується легендарний Аріананам-Вайджа (так званий Арійський простір) — міфічна прабатьків щина іранців (іраноаріїв), місце проживання Заратустри. Хоча з цього приводу в літературі точаться суперечки. Одні вчені вважають, що таким місцем є сучасний Хорезм, інші — долина річки Аракс [Більш детально про це див.: Авеста. — СПб., 1997 (довідковий покажчик)]. Проте більшість дослідників вважає, що легендарний "Арійський простір" — це і є Семиріччя (казахське Джетису). На мою думку, така версія є найбільш вірогідною.
Іранські джерела ототожнюють авестійну Ардві-Суру з річкою Амудар'я. Хоча насправді — це Сирдар'я, що не важко зрозуміти із самої назви. Ардві-Сура буквально означає "Світова ріка", або ж "Ріка аріїв". Вона є аналогом індійської Сарасваті, яка також (при буквальному перекладі текстів Рігведи) є рікою аріїв, точніше індоаріїв.
У зороастризькій міфології згадується надзвичайно чистий струмок, що бере свій початок на самісінькій вершині світової гори Хукар'ї (Памір). Саме з нього і починається Ардві (Сирдар'я). До речі, таким же іменем в Авесті названа богиня Ардві-Сура, якій молилися архаїчні арії (мешканці Семиріччя):
Такую дай удачу,
Благая Ардви-Сура,
Чтоб сына Арватасны
Могучего Виштасну
Наставил думать в Вере,
И говорить по Вере,
И действовать по Ней.
Дала ему такую,
Удачу Ардви-Сура,
Всегда тому, кто верно
Свершает возлияния,
Дающие удачу.
Молюсь ей ради счастья... [Яшт 5:105-106]
Так, зокрема, молився Спітала (в Авесті це родове ім'я належить пророку Заратустрі). Що характерно, молитви Ар-дві-Сурі, а також горі Хунгари чи Хукар'ї (звідки несе свої води ріка) присутні на багатьох сторінках Авести, вони, по суті, складають зміст священної книги зороастризму.
У контексті заявленої теми не можу обійти увагою Велесову книгу. Назва її другої глави звучить досить промовисто: "Арій і його сини. Вихід із Семиріччя" [Див.: Велесова книга. — М., 1994].
Читач, напевно, пам'ятає дискусію щодо достовірності й важливості нещодавно виданої у Москві й Києві "Велесової книги", справедливо названої фахівцями "Руськими Ведами", її оригінали знайшов білогвардійський офіцер, артилерійський полковник Ф. Ізенбек у маєтку князів Задонських, поблизу Харкова, під час громадянської війни. Не що інше як голос "зверху" напоумив офіцера відступаючої армії зібрати напівзітлілі дощечки, не розгубити їх у поневіряннях до самого Брюсселя, де він осів у 1922 році, і передати їх у розпорядження вчених. Дослідженням, зокрема, дешифруванням текстів Велесової книги активно займалися М. Шкавритко, С. Лесной, А. Кур, Ю. Миролюбов. Останній навіть зробив копії оригіналу [Подальша доля оригіналу цього безцінного документа, крім однієї дощечки, що збереглася, невідома. Хоча існує версія, за якою дощечки Велесової книги потрапили до сейфів гіммлерівського товариства "Аненербе". Фашисти прибрали їх до рук у 1940 році під час окупації Бельгії. І це цілком ймовірно. Адже гітлерівські ідеологи вели активні пошуки свого арійського коріння].
За кордоном Велесова книга вперше була надрукована 1970 року вТоронто в журналі "Календар канадійського фермера". Українські читачі вперше познайомилися з твором лише у 1990 році на сторінках часопису "Дніпро" [До речі, "Руськими Ведами" називають нині не тільки Велесову книгу, а й нещодавно опубліковану працю "Песни птицы Гамаюн" (М., 1992). Названі твори в цілому підтверджують арійське минуле наших земель: Пісні птаха Гамаюн оповідають про допотопне минуле Північної Припонтиди, а Велесова книга — про післяпотопну добу. Цим унікальним книгам потрібно присвятити окремі дослідження (сподіваюсь, що вони вже ведуться), бо йдеться про розширення нашого історичного обрію. Пам'ятки ведуть нас від епохи VIII-X століть у глибину віків і тисячоліть].
В історичній пам'ятці велика увага приділяється "арійському" минулому народів, які населяли Північне Причорномор я і всю так звану контактну зону Європи і Азії. Разом з тим в ній належне місце відводиться і Семиріччю як відправному пункту арійського руху на захід. Переконаний, що саме ця обставина великою мірою визначила негативне ставлення до Велесової книги "провідних радянських спеціалістів з історії Давньої Русі — академіків Б. Рибакова, Д. Лихачова та їх послідовників, котрі оголосили унікальний давньоруський трактат "грубою фальшивкою". Хоча іншого не могло й бути. Адже арійська проблематика рішуче відкидалася представниками офіційної історичної науки.
Хто що б не говорив, а я закликаю читачів уважно вчитатися у текст Велесової книги:
Мы стояли на месте своем, с врагами бились сурово ... [Велесова книга. C15]
Ці горді слова стосуються автохтонів Семиріччя, тобто пращурів українців, росіян, казахів.
А ось ще один фрагмент, який проливає світло на нашу прадавню історію: "Ми прийшли із краю зеленого (так у книзі названо Семиріччя — Ю. К.), а до того були батьки наші на берегах моря за Ра-Рікою [Так називали Волгу античні автори. В Рігведі її названо