Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов

У давньоіндійській поемі "Рамаяна" він оспіваний як Рамачандра — головний герой, прославлений аватар, якого часом прирівнювали до бога Вішну. Але свою божественну сутність Рама виявив 5508 року (рік створення світу!), коли в дев'ятнадцятирічному віці прийшов на берег Дніпра.

Тут Гуру посміхнувся:

— Ось що значить біблійна дата створення світу! Це момент народження арієзованого підмісячного світу, і він пов'язаний з Рамою і вашими дніпровськими кручами...

^ АВАТАР НА ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

Явь наших снов Земля не истребит!.. М. Волошин

— Як свідчать перекази, Рама володів здібностями ясновидця, він успішно займався зціленням. До нього ще в юнацькі роки з повагою ставилися не тільки прості люди, а й старійшини. Все це надавало авторитету Рамі, і кількість його прихильників, однодумців швидко зростала.

Однієї літньої ночі Рама прийняв основну інкарнацію: уві сні йому з'явився посланець Неба, котрий відкрив таїну його подвійного народження, розповів про вготований йому шлях, про його месіанську роль і благословив на шлях аватара. "Вождь людської слави, — почув він голос із Неба. — Веди, навчай, твори".

Незабаром Рама взяв символ Овна — досить миролюбної, благородної і сміливої тварини, яка завжди стає на захист свого стада і веде його за собою. Знак Овна в поясі зодіаку почали називати знаком Рами. Цікаво, що Ісус Христос також водив за собою людей під знаком Овна (Агнця). Та й зображали його у перші роки християнства виключно у вигляді агнця, який лежав на хресті.

У 5508 році до н. е. Рама зі своїми людьми вийшов на гористий, порослий лісом берег великої ріки. Згодом цю ріку називали по-різному: Ерак, Нерпа, Борисфен, а слов'яни назвали Дніпром. А був тоді Дніпро ширший, аніж за наших часів. Його низький лівий берег ледь проглядався з київських гір. Раму та його людей вразили величне голубе розложище, мальовничі високі узгір'я, розпадини, вибалки правого берега, ближчі й далекі острови, огорнуті зеленню. А за спиною ряхтіла під сонцем облямована лісистими пагорками затишна долина, якою, посеред широкого лугу, текла невеличка річка, і в неї впадали два струмки. Це тепер центр Києва — Хрещатик.

Здавалося, що квіти, трави й кущі привітно всміхалися до людей, похитуючись од сідаючих на них важких джмелів і бджіл.

Але не в травах і квітах, кряжистих дубах, кленах і в'язах, шелесті рокит, плакучих верб була головна принада цих місць. Скоріше знов на правобережні урвища! Отут головна принада — у відкритому для погляду розмаху величних далечей, з яких сходить сонце. Вони, ці віддалини, йшли смугами одна за одною, і кожна була витримана у власних барвах, освітленні й млі серпанку. А ближче розкинулася синя гладінь великої ріки.

Наче якийсь чарівник зібрав тут усю красу Європи й розгорнув у широку, хистку від нагрітого повітря панораму.

І Рама звелів палити багаття, ставити житла й готуватися до священнодійства. Свою домівку він улаштував на схилах пологого пагорба поблизу річки (то був Хрещатицький ручай). Поряд межи дубів обрали майданчик для молитов до Сонця, поминання предків, для проповідей і співів священних гімнів.

Від автора:

Коли ми були 1973 року в Києві, Гуру показав ці місця. Оселя Рами стояла неподалік монумента незалежності України, священний майданчик — трохи вище від нинішньої консерваторії. На місці пам'ятника Дружби народів України й Росії, ближче до урвища, був ще один майданчик для священних зібрань і молитов.

— Поступово оцю розпадину між кількома пагорбами — стан Рами — заселяли зайшлі люди. Сюди приходили напівдикі тубільці, котрі мешкали біля Дніпра та Почайни і в навколишніх лісах. З аріями в них складалися добрі стосунки. Щезав мовний бар'єр. За рік місцеві мисливці вже слухали проповіді Рами.

Великий Втаємничений діяв, я сказав би, за певною програмою, спущеною "згори". Він, ще будучи на берегах Рейну, ушляхетнив культові обряди, заборонив людські жертвоприношення, скасував інститут кровожерливих жриць-друїдес, увів культ Матрикшайї — жінки-матері, зробивши її охоронницею домашнього вогнища. Це — прообраз вашої Берегині. Було також започатковано свято Матері-Ночі — свято Сонця, розквіту природи, життя, яке прижилося в Київській Русі як свято ночі Івана Купала. Саме звідси, з київських земель, воно й пішло усім слов'янським світом.

Далі Рама заборонив споживати вміст шлунків убитих оленів, турів та інших тварин — скасував цей нечистий звичай напівдиких мисливців. Споживання сирого м'яса ще залишилося. За звичаєм такі органи вбитих тварин, як серце, печінка, нирки, легені, з'їдали ще теплими. З'явився й обряд, вірніше, правило зовнішнього обмивання, причому з милом. Неподалік оселі Рами спорудили милоробню. Мильну масу робили з особливих трав і грязей за рецептом самого Рами (то була перша милоробня від створення світу). Пацюків і мишей проголошено нечистими тваринами — їх перестали вживати. Всі ці правила більше стосувалися довколишніх мешканців лісів, які приходили до стану Рами й училися в аріїв. Навчав він і землеробства — зрозуміло, його зачатків. Одне слово, рішуче и цілеспрямовано здійснював свою цивілізаційну місію.

— Отже, молодий чоловіче, — тут Гуру усміхнено прижмурив очі, — фізичне очищення людства, як і духовне, розпочалося на вашій Батьківщині. Це й було "світове начало':

Одного разу в розпалі золотої осені, стоячи на одній з прибережних гір, Рама немов зачарований дивився на дніпровські далечі. Широка річна блакить і золото берегів, островів, пагорбів і долин. Синь і пожовть. Вода й вогонь — іпостасі життя.

Тут, на київських висотах, у рік створення світу народилася ідея жовто-блакитного штандарта, того самого незнищенного двокольора, що сидить в мозку кісток українців. І не хлібне поле під чистим небом він символізує (хоча чого б і ні: символ може бути багатозначним), а первісно, одвічно відому архаїчним аріям "стрижневу" ідею творення Космосу й життя, їх першооснови. Рама пробув на київських землях майже п'ять років і потому за велінням "згори" рушив на схід. Велика місія, розпочата на вашій Київщині в рік створення світу, тривала. В Придніпров'ї залишилися культові обряди. Зосталося й багато людей Рами — майбутнє ядро Трипільської культури. На честь свята Сонця з дніпровських круч далеко лунав передзвін бронзових брил і далеко видно було нічні вогнища.

Та головне, що закорінилося під впливом Рами на берегах Дніпра, — це шанування жінки-матері, "дароносиці", охоронниці вогнища, Берегині. В азіатських країнах, куди пішов Рама і де його люди сприяли створенню перших цивілізацій, жінка так не вшановувалась. Вона виявилася жрицею лише домашнього вогнища, господаркою в домі, точніше, на кухні. Але в Європі, особливо в південно-східній частині, переваги жінки простежуються до новітніх часів. І не лише на землях Припонтиди. Скандинавські чарівниці, Волюспа "Едди", кельтські друїдеси, віщунки й фракійські вакханки, нарешті, дельфійська Піфія — все це від аріїв, від Рами, від прото-української Берегині.

^ ВІН ВИХОВУВАВ ВОЇНІВ СВІТЛА

Человек рядом с Небом; Его мысли — мысли Неба.

Из древнеарийских песнопений

— У північних легендах Рама постає як продовжувач учення Наради — напівбога архаїчних аріїв, котрий жив за часів Атлантиди. В Махабхараті [Одна із книг Ведичного циклу] — це найзагадковіша постать. Він дав аріям основи "нетутешніх" знань, а Рама виступав неначе як їх ретранслятор.

Рама говорив: народившись, людина потрапляє в незалежні від неї умови підмісячного світу. Вона ще може, іноді з чималими труднощами, обрати країну, в якій їй краще жити й працювати, але вона не може обрати середовища, бо призначена до нього долею і має сама знайти або створити собі умови для життя. Задля цього людина мусить учитися.

Рама навчав технології і медицині — як обробляти землю й отримувати добрий врожай, як робити з глини посуд, виплавляти бронзу, будувати житла, як робити дволезі мечі й обладунки, як лікувати людей і як запрягати коней...

• Та невже без вашого напівбога Рами люди не навчилися б запрягати коней? — перебив я іронічно Гуру. — Адже це в колгоспах навіть діти вміють.
  
• Стародавні греки знали атомістику, створили Парфенон, Афродіту Мілоську, "Медею", але так і не навчилися запрягати коней. Вони надягали хомут коневі на шию, тоді як треба на плечі (це вдесятеро збільшує тяглову силу). А доколумбові народи Америки... Вони вміли обчислювати місячні орбіти й робити трепанацію черепа, а колеса так і не придумали. Тож даруйте, але Рама знав, що робив.
  

Та головне — він людей учив цивілізованих стосунків. Рама казав: не може бути справді людського суспільства без високої сонячної релігії і її служителів, без священних капищ і мандир (храмів), без шляхетних Пушан (вихователів) на чолі з аватаром (божеством у людській подобі), без обраних народом і Небом слуг Великого Агні (праведних суддів), без натхненних художників і співаків — творців Ананди (блаженства), без Каві (віщунів), Гуру й Пандитів (учених), котрі проганяють Авідью (невігластво), і, звичайно, без Матрикшайї — жінки, дружини, держальниці Соми (охоронниці домашнього вогнища, утішниці).

Так народжуються життєві структури суспільства, закони. Без них людина — не Пуруша (не особистість), суспільство перетворюється на глек із павуками, зграю звірів або отару баранів. Люди рівні перед Небом. На всіх однаково ллється сонячне світло. Та вони різні за інтелектом і духовним складом. І не можна їх змішувати, руйнувати екологічні ніші, у яких живуть різні верстви народу.

Чого так має бути? Рама пояснював: того, що суспільство людей і сама людина — творіння Неба (хоча їх і створено із земної матерії). Суспільство на небесах подібне до людини — її душі, духовної сутності. Душа — "одиниця" за людською подобою — властива небесам. Вона збагачується світлом знань і любові з одного джерела — Бога-Сонця, Вседержителя. Утворюється Саюджья — союз Божого й людського. І ця Саюджья має підкріплюватися необхідними структурами й організацією. Інакше щезне людська Сахаджа Харма (природний Закон Буття).

Головне, вчив Рама, — серйозне ставлення людей до знань, до свого генія. Потрібно називати речі своїми іменами. Коли люди перестають це робити, суспільство руйнується — точніше, справи робляться, але руйншні для суспільства; воно загрузає в самоомані, не розрізняє добро й зло, світло й темряву, починає жити на рівні маразму.

^ ДІТИ СОНЦЯ Й СТЕПОВОГО ВІТРУ

Наши божественные наставники... Е. Блаватская

АРІЇ У ПЕРШОМУ НАБЛИЖЕННІ

Когда, когда сметешь ты, вьюга,

^ С лица земли наш дивный след?

Е. Баратынский

— Отже, Рама, котрого надихав Божий Розум, вів гіпербореїв-аріїв з півночі на землі Припонтиди і далі на схід. Рама для аріїв приблизно те саме, що Мойсей для євреїв.

Але хто ж такі арії? Це одна із складних, найбільш заплутаних проблем. Забігаючи наперед, скажемо: такою ж складною і заплутаною є єврейська проблема. Обидві вони — "наскрізні" для історії людства й обидві нерозривно зв'язані між собою і з Україною. Важко навіть сказати, з якого боку краще підступити до арійської теми. Почнемо, мабуть, з найпростішого.

В іудаїзмі — в усіх єврейських джерелах (Кабалі, Біблії, Талмуді) — про аріїв начебто ні слова. Немає прямих згадок, не називаються на ймення. Проте в зашифрованому вигляді арії, особливо арієзовані народи (духовно запліднені аріями), представлені широко. Безпосередньо ці народи розглядаються в Біблії як нащадки Яфета — одного з трьох синів Ноя, котрий врятувався під час Потопу. Названо семеро синів Яфета — родоначальників народів, життя яких пов'язане з Північною Припонтидою, а також семеро його внуків — родоначальників ашкеназів, вірмен, грузинів, еллінів, карфагенян (фінікійців), македонян, троянців [Див. Бут. X. 2,3]. Тут закладено великий зміст, про що мова попереду.

Що ж до тибетських, індійських, перських джерел, то в них арій (ар'я, ар'ян, дарій) — одне з основних понять. Це не випадково. У такий спосіб арієзовані народи вказують на своїх учителів, котрі прийшли з півночі — із загадкової і прекрасної країни Арктиди. Якщо звести воєдино, що в них сказано, то матимемо приблизно таке: арій (ар'я) — спрямована душа, кожний, хто прагне шляхетних справ, хто робить велику роботу, що просуває людей до блаженства; добра й шляхетна людина, борець; той, хто знаходить священний світ просвітленості, прагне до Бога і звеличує Його; він — воїн Світла, що іде до Істини; людина, чия мета в житті — духовна досконалість; послідовник ведичної культури.

Ці визначення я узяв з різних ведичних джерел. Зауважу, тут і натяку немає на білий колір шкіри й інші расові ознаки. Арій — кожний, хто прагне Істини, Світла, бореться за благо спільноти, веде її до Храму. Наведу лише невеличкий уривок з гімну аріїв:

...Возлюбившие все

светлое, все чистое,

Вы правде всегда верные

глашатаи весны!

Недаром Солнце знания,

как истина лучистая,

Все ярче разгорается

и блещет там вдали!

Як бачимо, словом "арії" в прадавніх текстах визначались не етнічна або расова група (в санскриті навіть термін "раса відсутній), а гарні люди, які вирізняються благородною і гідною поведінкою. Це вже потім з політичною метою терміну "арійці" було приписане невідповідне йому значення "визначника" особливої етнічної групи і навіть вищої раси.

Перша спроба витлумачити "аріїв" з расових позицій була зроблена ще авторами давньоперського збірника "Зенд-Аве-ста", що з'явився на світ у IV столітті н. е. За це вхопилися німці. Докладалося чимало зусиль, щоб показати себе найарієзованішим народом. Істориками, філологами постійно нав'язувалася думка: німці найбільш мудрі, організовані, наполегливі, а отже, старіш серед аріїв. Тому й виходило, що арієць — це німець, а вже слов'янин — то в найкращому разі кельт-напіварій. В окультній літературі, та й у політичному житті фашистської Німеччини термін "арій" тлумачився вже виключно з расових позицій, як арій-надлюдина (оберменш).

Як же називали аріїв? Наведу кілька усталених назв: 1. Люди холоду, або люди льодовикової крайки. 2. Люди "нетутешніх" знань. 3. Люди шляхетної, творчої праці. 4. Землероби, орачі, "орії". 5. Люди-напівбоги; посланці богів, царі (українське "цар", "сай", "саєнко" — від слова "арій"). 6. Люди п'ятої раси. 7. Діти Сонця.

— За головне, найбільш обґрунтоване, — вів далі Гуру. — вважаю індійське поняття аріїв, подане у ведійських текстах. Думаю, воно найдавніше і найбільш повно відбиває суть проблеми. Саме у літературних пам'ятках Давньої Індії вперше згадується арійське плем'я "бхарата, яке входило до союзу племен пуру. Останні, об'єднавшись з панчами, створили першу арійську державу в Індії. Перекази про потомків бхарата кауравах були покладені в основу давньоіндійського епосу "Махабхарата". Назва території бхаратів — Бхатаварія — у давні часи поширювалася на всю Індію. Саме звідси і походить офіційна назва республіки Індії на мові хінді — "Бхарат".

Згідно з поясненням Махідхари, коментарі котрого визнаються наукою, слово "арій", "орій" означає "землероб", "орач". У Рігведі широко представлене слово "ар", що означає ґрунт, верхній шар землі, а також слово "кришті", що перекладається як "селянин", "господар землі".

До речі, саме на підставі ведійських джерел відомий англійський індолог Макс Мюллер у 1853 році ввів до офіційної наукової лексики поняття "арій". Він наголошував, що цей термін походить від слова "ар", яке означає "плуг", "орати", "окультурювати землю". Вчений взяв до уваги й те, що в багатьох інших мовах теж існують подібні відповідники. Шумерське слово "Ur-Ru", литовське і латиське "arti", латвійське "аго", грецьке "arrow', готське "аrіап", санскритські "kars", "аrа", німецьке "erde", сучасне англійське "earth" , староскандинавське "erd" — всі вони мають схожий переклад: орати, орач, пашня, зоране поле, земля, руда тощо.

Водночас у літературі про аріїв простежується чимало суперечливого. І не тільки у визначеннях поняття "аріїв", а й щодо їх походження. Одні дослідники вважають, що арії прийшли з Уралу (доказ — Андронівська культура). Інші доводять, що прабатьківщиною аріїв є географічна зона, яка охоплює Прибалтику, сучасну Фінляндію, район навколо Білого моря. Треті відносять предків аріїв до народів, що мешкали на північному заході (нинішні Скандинавія, Гренландія, Східна Аляска) [Див.: Древность: арии, славяне. — М., 1994. — Выл. 2].

О. Блаватська вважає, що аріями були "захисники давньої Трої"[Блаватская Е. П. Тайная доктрина. — Т. 2. — С. 463. ], а В. Хвойка — жителі Трипілля[Див.: Космос давної України. — К., 1992]. Леся Українка, М. Грушевський, а слідом за ними й інші вітчизняні автори називають землі України прабатьківщиною аріїв, ототожнюючи архаїчних аріїв із індоєвропейськими народами. М. Реріх відстоює погляди про "індійський шлях" аріїв, які нібито прийшли до Європи (до самої Ірландії) з берегів Гангу.

Остання точка зору заслуговує на увагу, але... По-перше, все ж таки незрозуміло, звідки прийшли арії до Індії. По-друге, науковці виявили, що санскрит найближчий до слов'янських мов, особливо ''південноруської", себто до української. Тут найбільша кількість збігів. Чого? По-третє, дослідження показали, що багато санскритських слів вживалися стародавніми європейськими народами задовго до індійської Рігведи.

Від автора:

Нові знання в цій галузі породили нові версії: 1. Арії ішли до Європи не з Індії, а навпаки, і батьківщина їхня — північ Європи (Скандинавія, Ірландія). 2. Батьківщина аріїв — не Індія і не Північна Європа, а Центральна або Східна Європа (литовські ліси або степи Причорномор'я). Звідси арії подалися на схід, на південь і захід.

Знайома нам ця проблема і в її расистській постановці. Ми не раз читали й чули про "арійські" устремління гітлерівців, які шукали корінь шляхетної нордичної раси на півночі Європи, в степах України, в Тибеті. Німецькі дослідники вважали, що після вселенської катастрофи арійська (біла) раса відродилася десь на Памірі 9—10 тисяч років тому. Згодом частина тих аріїв спустилася на південь, до Індії, зайнявши її північні райони, а інша подалася до центру Азії — до нинішнього Туркестану. Пізніше, в IV тисячолітті до н. е., вони рушили навпростець до Центральної Європи й далі до Скандинавії, залишаючи по собі помітний слід, що добре простежується в німецькій, скандинавській і частково в слов'янських мовах.

У цій антислов'янській версії зовсім не фігурує Північне Причорномор'я. Незрозуміло, як арії з Туркестану "обійшли" Каспійські ворота й степи Припонтиди. Насправді етнічні потоки з центру Азії до Європи (і це доведено) йшли через Алтай і Кавказ і, отже, головний слід залишали на землях сучасної України.

Є чимало й інших хибних уявлень та домислів стосовно аріїв. Недавно, вже по смерті Гуру, мені потрапив на очі зразок "арійської теорії" досить відомого П. Глоби. Ось її положення: символ аріїв — Ведмідь, бо вони прилетіли на Землю (час уже не встановити) із зірок Великої Ведмедиці. Понад 40 тисяч років тому на материку Арктида в Північному Льодовитому океані існувала цивілізація аріїв. За сивої давнини той материк називався "Хайр" (перекладається з давньоперської як "ведмідь"). У результаті якогось катаклізму Арктида опустилася на дно водночас (?) із Атлантидою, Пацифідою, Лемурією (тут Глоба сплутав хронологію). Арії, що врятувалися, вийшли на Урал і створили в Поволжі, на великій території від Уралу до Каспію, державу Хайрат, де через багато тисяч років з'явився пророк Заратустра — Син Зірки (Заратустра, виявляється, волжанин!). Слова "хайр", "арії" — стародавня назва Уральських гір. Звідти арії поширилися по всій Євразії — від Англії до Індії[Див.: Глоба П. П., Глоба Т,М. О чем молчит Луна. — Л., 1991.—С. 23].

Ці відомості не підкріплені жодними даними й джерелами. П. Глоба посилається на "усні авестійські перекази". Схожих теорій нині розплодилося, на жаль, чимало.

Звичайно, трапляються й противники арійської проблеми, які вважають її або надуманою, або навіть містичною, не сумісною з науково-історичними поглядами.

Усі вищезгадані й не згадані версії мусуються й досі. Хоча, насправді, шлях аріїв був набагато складніший, глибший, конструктивніший.

^ КОЛИСЬ АРІЇ БУЛИ ОСОБЛИВИМ НАРОДОМ

Арий (arys — лат.) — лучший, благородный.

Современный словарь