Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов

Багато тисячоліть тому існувала процвітаюча країна Арк-тида, що розкинулась за Кам'яним поясом: від Північного Уралу до Скандинави, Ісландії, Гренландії. У ведійських джерелах цей пояс називається горами Меру, в авестійних — горами Харе. Точніше, їх потрібно називати не горами, а хребтами. Нині вони значно нижчі (десь 800 метрів, а колись сягали у височину 1,5 кілометра), це так звані Російські хребти, що тягнуться від Уралу через Вологодщину до Хібін і Скандинави. Ці хребти згадуються в численних арійських міфах, а також в античних джерелах. В Арістотеля вони значаться як Рифейські вали.

Про те, що архаїчні арії (нащадки Каша) мали свою етнологічну нішу саме на півночі (зокрема в басейні Північної Двіни), йдеться в Авесті. В одному з її гімнів оспівується ріка аріїв Ардвісура, що впадає в Біле море:

Молись великой, славной,

Величиною равной

Всем водам, взятым вместе,

Текущим по земле.

Молись текущей мощно

От высоты Хукарья

До моря Ворукаша...

Из края в край волнуется

Все море Ворукаша

И волны в середине

Вздымаются, когда

Свои вливает воды,

В него впадая, Ардви

Всей тысячью потоков

И тысячью озер [Спеціалісти довели, що йдеться саме про Північну Двіну (див.: Древность: арии, славяне. — Вып. 3. — С. 103-104)].

Клімат і природа в цих місцях були в цілому холодними и суворими, але дійсно гарними, здоровими, благодатними. Мікроклімат Соловецьких островів у Білому морі нагадує клімат давньої Арктиди.

Я був на Соловках. Справді, красиві місця. Озера, оксамитова зелень, білі берези, синє небо, а навкруги — хвилі "молочного моря". Достигають різноманітні овочі, плодоносять фруктові сади, дозрівають навіть персики. І це за Полярним колом. Такий дивовижний природний феномен достеменно ще не пояснений.

Як вже зазначалося, нащадки Каїна були інтелектуально й технологічно більш розвиненим народом, аніж народи корінної раси, що жили в районах жаркого клімату (проблеми одягу, помешкання, харчування там вирішувалися куди простіше, ніж у людей Полярного кола). У даному разі не можна не враховувати і езотеричний момент.

Інтелектуальний "перепад" був пов'язаний не лише із звичайною винахідливістю "людей холоду", потрібною для виживання за більш суворих умов. Треба брати до уваги й те, що архаїчні арії менше, ніж інші народи, постраждали від катастрофи, бо, власне, Потоп не зачепив північних районів Землі (вода "стягувалася" Місяцем до екватора), і тому вони являли собою в спустошеному світі велику, соціально зорганізовану силу.

Тому й не дивно, що "люди холоду", чисельно збільшуючись, поширюючись на південь і південний схід, стикаючись з іншими народами, менш пристосованими до суворих умов північної півкулі, ставали поводирями, вчителями, царями місцевих мисливців, напівдиких збирачів дарів природи. Іншими словами, вони збагачували тубільців не тільки інтелектуально й духовно, а й технологічно, що значною мірою забезпечувало перехід корінної раси до осілого способу життя, до цивілізації, насамперед, хліборобської.

Сліди аріїв знаходять і на Середньому Уралі, на Волзі, у Приараллі, у Північній Припонтиді, на Балканах і навіть на півдні Франції. І дивуються: як же так — усюди арії... А чого тут дивуватися — адже край вічного льоду методично тіснив людей на південь, зривав їх із насиджених місць і змушував рухатися по всіх зонах холодного, а згодом і помірного клімату. Як відомо, зони помірного клімату утворилися в тій же Європі після відходу великого льодовика.

15 тисяч років тому люди прильодовикової зони ділилися на три народи, кожен із яких пересувався на південь своїми шляхами, що дедалі розходилися.

^ СИНИ ЛАМЕХА.

С милого севера В сторону южную. М. Лермонтов

— Катастрофа, що сталася 13,5 тисячі років тому, зіграла роль спускового гачка: повільне "сповзання" північних народів на південь змінилося справжнім виходом, який, щоправда, також розтягнувся на багато сторіч. Бурхливе танення льодовика, різке зволоження клімату, утворення боліт і затоплення величезних просторів, вимирання мамонтів, загибель чисельних табунів турів та оленів — усе це набуло характеру великої екологічної катастрофи. І хоч у цілому планетарний катаклізм не був таким згубним для людей льодовикової зони, яким він виявився для мешканців жарких країн (тобто для основної маси людства, що гинула від Потопу), їм, як мовиться, також дісталося. В руських прадавніх джерелах говориться, що в той жахливий рік усі побігли до хребтів Рифейських, боячись потонути в льодяній воді [Насамперед маються на увазі опубліковані давні пам'ятки писемності і збірниках: Космос давньої України; Песни птицы Гамаюн; Велесова книга].

Незабаром стало зрозуміло, що повільний відступ не рятує становища — треба зважитися на велике переселення у південні регіони.

У Біблії зазначається, що напередодні Вселенського Потопу каїніти (гіпербореїарії), які представляють так звану "батьківську" (чоловічу) гілку людства, в поколінні Ламеха [Ламех (сильний, міцний)—син Метушаїла. Єдина допотопна особа з прямої лінії Каїна. Прожив, за даними Біблії, 777 років. Мав дві дружина і скнів: Явала, Ювала, Тувал-Каїна. Написав біблійну поему, в якій особливо звеличував винахідливість свого наймолодшого сина Тувал-Каїна. Історик Йосип Флавій стверджує, що у Ламеха було 77 синів (див. Костів К. Словних-довідник біблійних осіб, племен і народів, — К., 1995.—С. 220)] розділилися на три народи і кожен з них мав свої ареали розселення. На сході, в районі Уралу, жив багаточисельний народ біблійного Явала (старшого сина Ламеха). "Він був батьком тих, що сидять по наметах і мають череду" [Бут. IV. 20], тобто родоначальником пастушачих народів. Цей етнос першим рушив на південь і утворив першу підрасу нової — п'ятої — раси людства, тобто заклав підвалини степової цивілізації.

Ці так звані архаїчні арії, змішуючись із уцілілими автохтонами півдня Уралу, Сибіру, а пізніше — Індії та іранських степів і нагір'їв, утворили плодовиті племена "людей, що живуть у наметах". Мова йде про кочові, пастушачі народи, які відіграли дуже важливу роль у післяпотопній історії людства, — кіммерійців, а потім — скіфів, таврів, сарматів і, нарешті, гунів. Але свій духовний потенціал (а ми ведемо мову саме про духовну історію людства) вони одержали спочатку від народу Явала.

Трохи на захід, переважно у прибалтійському регіоні навколо Білого моря, перед Потом жила інша арійська спільність. Йдеться про народ Ювала (середнього сина Ламеха). Ювал "був батьком усім, хто держить у руках гусла й сопілку" [Бут. IV. 21]. Він ще до Великого Потопу поступово "сповзав" на південь Європи. І настав час, коли цей народ увійшов на територію атлантів, які займали простір між 20 і 40 градусами північної широти, тобто узбережжя Середземномор'я. І тут почалися затяжні, жорстокі війни між "синами Посейдона'' і "гіперборейцями'', про яких оповідає Платон у діалозі "Тїмей". Гору врешті-решт взяли атланти, які відтіснили серединну галузку арійського народу, що згодом заснував античну цивілізацію, на схід. Він поступово, протягом століть, почав заселяти землі Північної Припонтиди — від Дунаю до Кавказу. Тож найперша арійська хвиля стала накочуватися на ваші землі ще до Потопу (14—15 тисяч років тому), задовго до другої арійської хвилі народу Тувала на чолі з Рамою.

Після Потопу, коли була знищена Атлантида і в Середземномор'ї утворився вакуум, народ Ювала з земель Північної Припонтиди знову рушив на південний захід. Поступово, асимілюючись із аборигенами Середземноморського узбережжя, він закладав основи великої античної цивілізації.

Загадкові дорійці, що проникли в Грецію близько 1200 року до н. е., а також пелазги і анти на землях Праукраїни — пізні рештки цього народу, прабатьком якого був Ювал. У духовному плані класична Греція почалася, як відомо, з легендарних орфіків, елевксинських містерій, піфагорійців. Це предтечі Платона, Есхіла, Софокла, Еврипіда, Фідія, Арістотеля... Ювал — пасіонарій Явана, четвертого сина Яфета. Вони разом народили четверту ггідрасу п'ятої (сучасної) корінної раси. І нарешті, третій наймолодший син Ламеха — Тувал-Каїн, котрий "кував всіляку мідь та залізо" . Причому, поза усяким сумнівом, то були не стільки зброя і обладунки (мечі, сокири, наконечники стріл тощо), скільки землеробське знаряддя (плуги, борони, серпи). Адже саме ім'я Тувал у Святому Письмі об'єднане з іменем Каїна — засновника землеробства.

Цей народ почав формуватися близько 20 тисяч років тому в північно-західному кутку Європи на території сучасних Ісландії, Скандинавії, Гренландії. Це були фізично міцні, стійкі до різноманітних негараздів, інтелектуально розвинеш люди сучасного європейського типу (білошкірі, круглоголові, довгоногі, русо- і темноволосі, блакитно- й кароокі). Санскрит — мова саме цього народу. Та й поняття "арій" у більш строгому смислі пов'язане з племенем Тувала-Каїна та його сестри Ноєми.

Легенди говорять, що народ Тувала-Каїна жив північно-західніше від народу Ювала, на великому острові серед "молочного моря". Острів називався Швета Двіпа — по-санскритськи "світлий, білий острів". Гадаю, це нинішня Гренландія, а можливо, Ісландія. Тут мешкали "світлі, сяючі подібно місяцеві люди". В Махабхараті сказано, що Нарада (а це божество всіх допотопних каїнітів) пішов на цей світлий острів і викликав головного Бога, котрий явився йому у вигляді Північного сяйва [Див.: Махабхарата.—Ашхабад, 1984.—Кн. 2]. А далі йдеться про мудреців, які, впавши від цього в шаленство, втратили зір та інші чуття, нічого не бачили й лише чітко сприймали однотонний звук [Дійсно, сильні спалахи Північного сяйва супроводжуються пронизливим звуком. Це явище вчені ще й досі не пояснили].

Полярний день у районах арійського острова Швета Двіпи в Рігведі описується так: Сонячний бог (потім він став Мітрою), піднімаючись на певну висоту, зупиняється й випромінює світло на все живе. Справді, за Полярним колом сонце, піднявшись над горизонтом, стоїть якийсь час на місці, а потім повертає назад. І в Рігведі сказано: "Свою колісницю Сонячний бог зупинив посеред неба".

На відміну від перших архаїчних аріїв Явала — Ювала, плем'я Тувала-Каїна несло в собі вищі інтелект і духовність. Саме пришельці під проводом Рами, спустившись на землі Припонтиди, залишили тут досить помітний арійський слід. Прижилися засновані аватаром культи Сонячного світла, Матері-Берегині, Івана Купала. Набули сили перші паростки переданих Рамою знань у галузі гончарства, організації житла, побуту. Часто вживалися санскритські терміни і звороти, хоча мова корінних мешканців до другого пришестя аріїв зі сходу ще розпадалася на ряд діалектів, і санскритською в цілому назвати її важко. Однак найбільш вагомим було те, що представники півничан і духовно запліднені ними тубільці почали застосовувати на благодатній українській землі незнані раніше технології рільничого землеробства. Думаю, що не випадково у давньому епосі Північної Припонтиди збереглося багато переказів про міфічних ковалів-металістів і металургів, які уміли добувати мідь і залізо, виготовляли з них всілякий реманент, у тому числі перший на Землі сорокапудовий плуг, яким можна було робити глибокі борозни й вали, "завбільшки, як церква [Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси.—М, 1988.—С. 43].

Але якщо глянути на проблему більш глобально, то можна зробити висновок, що саме технологія продуктивного землеробства, яка особливо розквітла в Аратті в епоху Трипільської культури, не тільки істотно вплинула на формування визначальних ментальних характеристик слов'янської раси (насамперед, й двох провідних народів Тувала і Мешеха), а й значною мірою прискорила перехід людства до сучасної європейської християнської цивілізації.

Думаю, ви погодитеся, що це велика і складна тема. Тут потрібні ґрунтовні дослідження, які змінили б традиційні уявлення про історичну роль народів благословенної Припонтиди. І це, як мовиться, справа майбутнього.

А ми поки що спробуємо з'ясувати, хто ж представляв оті "запліднені" аріями, народи. Адже люди Півночі (гіперборейці-арії) переселялися на південь і південний схід в ареали, котрі вже були заселені так званими материнськими народами ще з допотопних часів.

^ ЯФЕТИЧНЕ ВІДГАЛУЖЕННЯ "НОЄВИХ НАРОДІВ"

І ввесь людський рід

Він з одного створив,

щоб замешкати всю поверхню землі,

і призначив окреслені доби

й границі замешкання їх.

Біблія — Перед Всесвітнім Потопом етнічна строкатість була досить значною, хоча дослідники виокремлюють сім основних рас: атлантичну, нордичну (арійську), семітську, хамітську, яфетичну, монголоїдну (китайську), індійську. Чіткі межі між расами були відсутні, існувало багато "змішаних" народів, котрі й самі не знали, до якої раси вони належать. Чимало було і залишків зниклих рас і народів: древні народи Америки, Океанії, Південно-Східної Азії та ін.

Імперія атлантів простягнулася від Південної Америки до Східного Середземномор'я. Атлантична раса включала в себе кілька народів. Безпосередньо перед Потопом панівне становище в ній посів народ толтеків [Толтеки-атланти були смаглявими, включаючи і правлячу касту. Деяке уявлення про елітну верству атлантів можна скласти, згадавши про гігантів Патагонії, яких бачили моряки експедиції Магеллана. Це звироднілі атланти. Правда, були серед них і особливо шановані "світлі". Ця частина вищої касти (в основному жерці) визнавала лише владу гіпербореїв з північного острова Туле. Нижчі ж верстви суспільства становили раби-кроманьйонці, яких навіть не вважали за людей]. Він справляв особливо сильний вплив на Південну і Центральну Америку. Тут були його західні колонії, культові центри: Тіауанако, Копан, Меза-Верде та ін. Саме за активної участі "біженців" — толтеків із загиблої Атлантида в цих районах пізніше виникнуть великі імперії майя, інків, ацтеків. Останні взагалі вважали себе вихідцями з країни Ацтлан (Атлантида). Звідси і походить їхня назва.

У Північній Африці, в районі Єгипту, розташовувалися східні колонії атлантів. А далі на схід і північний схід жили "Ноєві народи".

Треба знати, що Таблицю народів очолює Ной, сімейство котрого стало важливою сполучною ланкою між допотопним і післяпотопним людством. Його сини Сим, Хам і Яфет уособлюють три основні людські раси [Упереджені вчені-історики твердять, що біблійні пророки ці сюжети просто списали з більш давніх, шумерських, текстів. Зовнішній збіг справді є, але тільки зовнішній. Яфет — від "білий", "світлий"; Сим — від шумерського слова "оливковий" (смаглявий); Хам — від "темний" ("обпалений"). Отже, у шумерів увага акцентується на кольорі шкіри та інших расових особливостях. А в Біблії про це ні слова, хоча заперечувати, що основні раси людства мають різний колір шкіри, ніхто не збирається. Та справа не в цьому, а в духовній, інтелектуальній і, отже, конструктивній ролі певних людських спільнот, певних народів в історії]. Кожна з них заселяла свої території. Семіти — Аравійський півострів і Месопотамію. Хаміти — Палестину, Північну Африку, нинішню Сахару, що до Потопу була родючим краєм із прекрасним кліматом. Яфетіди — північні (по відношенню до Ізраїлю, Єгипту) землі — егейський і понтійський регіони, Балкани, Кавказ, Прикаспій (див. рис. 2).



^ Рис. 2. Раннє розселення народів (за Біблією)

Названі території не були колоніями Атлантиди. Тому йшла багатовікова боротьба між атлантами і яфетідами, які відігравали дедалі активнішу роль, їх, звичайно, підтримували "братерські" народи Сима і Хама.

Яфетичний світ народжувався в боротьбі. Адже яфетичне відгалуження "Ноєвих народів" являло собою ніби протилежний полюс у світі, де панували атланти — люди "від віку славні і великі", але вже звироднілі у страшних гріхах під впливом безглуздих ритуалів та містерій. Зло не бажало йти в небуття і постійно виявляло свою агресивність. Спалахували жорстокі війни із "злісними", із "Змієм Чорним" (толтеками), котрий постійно з'являвся з південного заходу.

И сказали Змею Черному:

— Будем мы делить подвселенную,

По Земле Сырой проведем межу.

Справа пусть за межой будет Царство Сварога,

Слева за межой будет Змеево Царство

[Тут і далі цитується "Звездная книга Коляды (Русские Веды)". — М., 1996].

Звичайно, життя в егейсько-понтійському регіоні тільки починалося. У ті часи рівень Середземного моря був на 40 метрів нижче, не існувало ще Егейського, Мармурового, Чорного й Азовського морів. Це вже пізніше, коли почнуть танути льодовики, тут протікатимуть ріки. Вони понесуть свої води через Східно-Європейську рівнину в Середземне море. Клімат тут був досить сухим і холодним (адже зовсім поруч розташовувався льодовик). Виняток становили південні райони Понту, де були непогані угіддя для землеробства, рибальства, полювання.

Населений яфетідами простір ззовні нагадував величезний пустельний край. Тут не було міст, пірамід, велетенських ідолів, нескінченних масових процесій, "людських мурашників", що будують черговий некрополь померлому жерцю чи володарю. Та й етнічної диференціації серед яфетідів ще не було. Еліта племен знала лише одну ритуальну (священну) мову, так звану "пташину мову" (мову птаха Гамаюн).

Із вгасанням Атлантиди як цивілізації яфетичні народи йшли по висхідній у своєму розвитку. Вони просувалися в північному напрямку, у райони помірного клімату. Мова йде про північне узбережжя Чорного моря, тому що в той час велика частина земель нинішньої України була вкрита льодом. Величезні блакитні брили льодовика сягали Карпат. Яфети доходили до краю льодовиків і тут "контактували" з гіперборейцями.

У цих контактах яфетіди представляли жіноче начало етноеволюції. Сини Ламеха (гіпербореї-арії) "паруючись" із представниками материнської яфетичної раси давали потомство, яке у Святому Письмі позначене як "сини Яфета": Гомер (кіммерійці), Магог (скіфи), Мадай (сармати), Тирас, Фувал (Тувал) [Отже, у прабатька сучасного людства після Потопу з'явився внук Тувал, що уособлює український етнос. А хто ж був його тезком? Зведений брат Ноя, як записано у Біблії! Саме він, як пам'ятаєте, "кував усяку мідь та залізо", тобто виступав металістом-землеробом], Мешех — засновники народів першого ступеня арієзації. Згодом нащадки Яфета, пройняті арійським духом, розселилися на неозорих просторах Європи і Азії — від Карпат і Каспійського моря до Зауралля, Китаю, Індії, Тихого океану. До них можна віднести древніх європеоїдів, етноси Уралу, Сибіру, Далекого Сходу: фіннів, угрів, туранців, алтайців, монголоїдів, китайців долини Янцзи-Хуанхе, тибетців, автохтонів Індії тощо.

Звичайно ж, це був досить складний конгломерат родів, племен, народностей різного рівня культури, духовності, інтелекту, різного ступеня дикості й азійщини. Але якщо дивитися в корінь і виокремлювати суть, то стає очевидно, що саме в цьому арієзованому середовищі, на цій благословенній "землі, що Господь її викляв" [Бут.V. 29], зароджувались і проростали перші паростки нового післяпотопного світу, формувалися перші підвалини основних типів цивілізації: номадичної (пастушачо-кочової), античної і землеробсько-індустріальної.

"Світлі" племена за допомогою гіпербореїв-аріїв, відстоявши свою землю, почали думати, як її використовувати:

А затем Сварог со Сварожичем Подразрезали Землю-матушку, Плугом острым ее поранили. Чтоб поверхность земная очистилась И ушла вся кровь в Землю-матушку — Расступилась Земля, поглотила кровь.

Настав період мирного священнодійства на "Землі-матінці, годувальниці". На безкраїх степових і лісових просторах народжувалися перші осередки осілого землеробства. І це був тільки початок.

Незважаючи на протидію "темних сил", яфетичні племена почали набувати "нових богів". І стали народжуватися світлі боги: з'явився на світ бог Велес (Ас зоряний), народилася Юна лель (Любов златокудра). Мабуть, важко народжувалося нове, світле, духовне:

От рожденья богов Колебалась земля, Бури пенили море синее, Расстилалась трава, приклонялись леса, Сотрясалась вся Поднебесная.

^ АНТИЧНІ МІФИ ТА ІНШІ ДЖЕРЕЛА В НОВОМУ ПРОЧИТАННІ