Geum.ru

Розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   34

44

Кобеляки ві мої Кобеляки ніколи б не думав, що попаду сюди коли-небудь, автобус висадив всіх хто в нім їхав на одній з вулиць. Не знаючи де знаходиться генштаб я поки що в роздумах купив пляшку Pepsi в магазині біля зупинки і сів на білосніжну лавку під розлогим каштаном, я думав як пробратися до генштабу, вийняв записку генерала із записаної назвою вулиці, де він цікаво знаходиться. Я знову зайшов в магазин і запитав у продавщиці як мені знайти ту вулицю, вулиця знаходилася зовсім поряд і хвилин через 25ть знайшов, і вулицю, і генштаб. Двоповерхову будівлю міністерства енергетики приютила серце і розум українського військового опору, трохи постоявши за 20ть метрів від нього пороздивлявся на красу сучасної будівлі. Все ж пішов до нього з якимсь раніше не відомим внутрішнім хвилюванням, щось серце трохи сильніше б'ється, у мене з'явилося відчуття, що щось величезне і велике чекає мене в житті.

Протиснувшись крізь щільно натиканих урядових автомобілів, що стояли біля входу, підійшов до броньованих дверей, охороняли вхід автоматники гетьманської гвардії зажадали документи, ретельно оглянувши мене і документи по рації передали внутрішньому пропускному пункту про мене "будь ласка проходіте", "спасибі". Великі прямокутні двері відкрилися як в ліфта шарудівши гідравлікою, пройшовши маленький білий коридор наткнувся на внутрішній ПП, до мене у супроводі стрільців підійшла строга висока блондинка, вона узяла мою вицвевшую в болотяній воді солдатську книжку поглянула уважно в неї потім поглянула на мене і віддалилася в приміщення для точної ідентифікації особи. Зі мною залишилися не менш строгі стрілки і із здивуванням розглядали мою форму. Красуня довго возилася з документами, все ж вона винирнувши з броньованого приміщення підійшла до мене "Я дуже щаслива зустрітися з вами шанований лейтенант гетьманськой гвардії, Гетьман України і весь особовий склад генштабу з нетерпінням чекають вас, прошу вас проходьте", я узяв свої документи і супроводжуваний дівицею пішов в конференц-зал генштабу, гм, "невже мене підвищили, лейтенант, ось тобі і на". Віддавши мені документи м'яким кивком голови покликала слідувати за собою, ми пройшли величезний скляний хол, піднялися по широченних сходах на 2ий поверх і пройдя по довгому і широкому коридору, будівля дуже сильно охороняється, підійшли до подвійних високих дверей. Блондинка знову з серйозним обличчям двома пальчиками відкриваючи гігантську що точно важить не менше тонни двері сказала, що в ці хвилини йде крупна нарада і я приїхав дуже вчасно, поглянувши строгими очима в мої ми зайшли у середину і ось завітали в приймальню генштабу і Гетьмана України, цікаво що на дверях немає написів які говорили б про те куди заходиш - видно конспірація, довгі низки крісел для чекань стояли по стінках, ніхто в них не сидів, біля знову величезних дверей зліва за столом обваженим офісною технікою сиділа і вже дивилася на нас секретар, чорноволоса дівчина негайно встала приві-

талась відкрила нам двері запросила увійти, ого вона майор гетьманськой гвардії, її сірі очі в одну мить прослизнули перед моїми - клас. Ми зайшли у великий зал, стоячи біля входу блондинка не відразу сказала що ми тут, посередині залу стояв довгий

стіл за ним сиділи генерали всіх родів військ, вони щось говорили один одному і шелестівши розглядали купи розкладених по всьому столу карти, я не чув, не міг розібрати що вони говорили трохи шуміло в голові, видно все ж ще мій організм не зовсім відновився. За столом на не високому майданчику стояв Гетьман України розмахував указкою водив нею по величезній карті нашої країни, розповідав щось генералам, моя свідомість в цю мить трохи поплило я ледве стримався на місці, струсив головою, фух полегшало, тепер я чув що говорив Гетьман, про те що відбувається під Запоріжжям. Він захоплений цим ще довго не помічав як і генерали, що блондинка і я знаходимося в залі. Раптом коли він зібрався промочити горло шипучим щастям побачив нас і навіть витягувався щоб розглянути, генерали побачивши здивований погляд Гетьмана направленого в наш бік теж обернулися і стали розглядати хто ж прийшов, "Ну нарешті з''явівся, тут усі не розуміють що й робити,ну молодець я знав - видужаєш!",- грянув голос гетьмана, я багато раз з ним бачився і ніяк не звикну до його гучного голосу. Гетьман швидко підійшов до нас і узявши мене за плечі трохи трясучи сказав "тепер в нені є кому її по справжньому оборонити", усадив мене за вільне крісло "слухай уважно все що зараз говоритися

на цьому засіданні стосується тебе", Гетьман був кремезним середнього зросту біля

45

180см, стрижка у нього короткий напівбокс, справжній запорізький козак. Дівчина, що супроводжує мене, зникла до пропускного пункту, нарада продовжилася. Дві години Гетьман з генералами вів дискус про військову операцію в районі Запоріжжя, з жарких переговорів інколи переходячі в суперечки я розібрав, що потрібне, я сидів на самому краю довгого столу і не завжди до мене доносилася зрозуміла мова, відбити в ранкурів у 25ти км від південної околиці міста селище. Невздовзі жаркі спори вчухли, схоже всі домовилися, Гетьман встав зі свого очолюючого місця пильно поглянув на мене "цьому хлопцю все по плечу", всі хто знаходився на засідані дивилися на мене, як мені це не подобається, "він єдиний хто взмозі реалізуваті це дуже майже не виконливе завдання". Гетьман перейшов до формулювання самого завдання, яке чекає тепер мого виконання, він дуже офіційним голосом говорив, що мені дається неймовірно відповідальна операція, її ціна - життя України, мені надаються всі необхідні повноваження, в тому селищі, яке потрібно відбити у ворога знаходитися дослідницький інститут, в його складах зберігається важливе устаткування, це устаткування надсекретне і про нього мені нічого не сказали, укомплектовано в не стандартні ящики і лежить в приміщеннях нижнього рівня будівлі, сам нижній рівень - це величезний сейф, коли дістанете устаткування його негайно потрібно доставити до Дніпропетровська на ПМЗ в КБ"Південне".Он на секунду відвернувся, узяв із столу якісь документи, для виконання завдання мені додаються 20ть гетьманських гвардійців, три вантажівки, мені особисто військовий джип, селище відбити потрібно зібраною мною ж ударним угрупуванням тими частинами

які знаходяться в районі оборони Запоріжжя, командувач обороною міста давно обізнаний і чекає нашого приїзду, зібраний гетьманський загін вже чекає мене на одній з поряд розташованою таємною військовою бази, Гетьман підійшов до мене поклав на стіл переді мною якісь документи, ця вся необхідна інформація про те селище і про інститут, фотографії, креслення, карти, план найближчих до нього доріг зі всіляких напрямів. Коли Гетьман сказав, що наш загін по дорозі до Запоріжжя проїде Дніпропетровськ серце затікало швидше, обов'язково заїду додому, чого б мені особисто це не коштувало, за всю війну додому приїжджав всього один раз, десь місяців 8мь пройшло, як хочеться побачити своїх, я трохи замріявся про майбутню зустріч, як в живу побачив свою кімнату, мої улюблені речі, як я по всьому цьому скучив. Задумавшись я і сам не помітив як випав з наради, мене відсмикували коли воно закінчилося, я багато що прослухав, що стосувалося мене, ну і що, на місце приїдемо там все видніше як і що робити, генерали почали розходитися продовжуючи спори, мене і одного капітана гетьманськой гвардії, я його не відмітив в гущавині командирів, гетьман залишив. Ми сіли ближче до Гетьмана, він познайомив нас, капітан - командир групи яка поїде зі мною, мені взагалі-то доки, що було не до цього, я хотів віддати Гетьману документи загиблих хлопців, я не кажучи ні слова витягнув з рюкзака, він весь час знаходився зі мною, документи і поклав їх на гетьманський стіл, він поглянув і замовк на мить обличчя його змінилося, узяв їх в руки "яких хлопців втратили, ти вибач лейтенант, що відразу не запитав про них і про вас, не хотів відразу турбувати трагедію, я знаю що ти зараз відчуваєш", він багато говорив ще всього і вдивляючись в кожну сторінку начеб як вперше, Гетьман зітхнув "все тут зрозуміло, добре що ви живими залишилися, твої дівчата у повному порядку", "так, я знаю", - у мене зовсім впав настрій і я відповідав абияк думаючи про весь мій легендарний загін, якого вже ніколи не буде, мене відправляють на масштабне завдання ось і добре, я просто не зможу вже керувати новими бійцями як раніше, не зможу. Гетьман начебто як прочитав мої думки сказав, що вже формуються 4ри нових спецзагони з тим же напрямом дій як і в попереднього, я сухо відповів "добре", я дістав рекомендації дівчини з госпіталю, "так, генерал дзвонив", - Гетьман узяв документи поглянув на фотографію відвів на секунду погляд убік, очі з блиском провини за те, що у військах воюють і дівчата, ще раз поглянув на неї "не можу я утримати їх, самі рвуться у війська і ніякі відмовки на них не діють, пруть як танки, дівчата є дівчата". Гетьман запитав мене чому я не відреагував на підвищення звання, "нема за що мені його присвоювати, загін загинув, яке там підвищення", "немає вже, ви зробили те, що нікому у всьому опорі ранкурам не вдавалося отримати - інформацію про цих сволот, а ви змогли це зробити, ви дали шанс, розумієш, всім людям на перемогу над ними, в тих штуковинах знаходиться

46

багато інформації, яку вже частково розібрали, їх мову і шифри наші комп'ютери розлускали якраз за ті два тижні, які ти провів в госпіталі, то що ми вже знаємо

так це, що швидше за все ми воюємо з якимсь гібридом людей, схоже що з клонами воюємо, принаймні 65% так це точно, інші по наших дослідженнях сам розумієш як це можна взнати, люди перетворені на слухняних роботів, виходить немає певної частини мозку - видалена і вони отримали собі солдатів, це в ранкурів поставлено на потік, всі вони із захоплених територій, а їх в них он які, Гетьман кивнув на карту.

Два тижні відсутності у реаліях життя для цих днів то дуже багато: ранкурівські

володіння далеченько просунулися на схід лінія фронту вже відкотилася за Пакистан і знаходиться від китайського Хатана і майже по прямій смужці до індийського Мумбая, на півдні то взагалі труба – схід Середиземного моря, острови

Кріт та Кипр під контролем ворога, бідна Африка війська союзників та залишки

армій африканських країн тримають останню лінію оборони біля Атлаських гір від

Мароканского Агадира до лівійського Ес-Сидра, схоже там ситуація стабілізувалась, але бачу не приступний порт Ель-Аюн вони втратили, йдуть бої за Канарські острови, вся інша територія чорного континента під сапогом ранкурів, черовоні пра-

порці на карті дають зрозуміти в якій страшній весь світ небезпеці. Гетьман зро-

зумів мій інтерес і не став заважати, а коли я почав замислюватись відразу відвер-

нув мою увагу продовживши розмову. Їх десь виробляють на конвеєрі, прикинь - штампують як на заводі, ось і розгадка їх невичерпному потоку солдатів, ну нічого краник прикриємо, вже не довго залишилося. А тепер доречі про загибель загону,-

ранкури дійсно стежили за вами саме за допомогою трофеїв що ви зібрали, все було підстроєно виключно для вашого знищення, усі три гігантські кулемети були спеціально виготовлені з металу і інших складових з домішкою речовини, яку ми

ще не ідентифікували, яке створює якийсь фон у вигляді пульсуючих коливань,

які фіксується радарами на великій відстані, такого немає в інших зразків їх техніки,

ця речовина є у всьому що ви принесли, ранкури підготувалися і розіграли сцену в яку попав загін, вони всі розрахували і готові були без зусиль обробитися з вами, але їх бездоганний план дав збій, перша частина плану вийшла бездоганно, велика частина загону загинула, ви узяли компоненти і відправилися до точки повернення де ранкури вже вас чекали, на жаль наша штабна новітня система зв'язку вже застаріла і ранкури зламавши її недавно дізналися про наші плани і звичайно ж про це місце, але не все так просто, їх бездоганний план провалився із-за українського менталітету і завдяки природі, вас врятувало те що ви довго віддавали почесті товаришам і не встигли на місце евакуювання, вас врятувало те що ви заночували в цікавій магнітній аномальній зоні, вона починається відразу з початком лісу, магнітне поле зони нейтралізувала дію речовини і в ранкурів зник сигнал на радарах майже відразу, до речі ще допомогло те що ви думали що йдете по тому маршруту по якому йдете, а насправді йшли на 35 градусів на захід від маршруту,

так що направлені ранкурами війська в гонитву за вами по найкоротшій дорозі нікого не виявили, магнітне поле аномальної зони не стабільне і ранкурам мабуть вдавалося вас засікати тому і з'являлася їх авіація раптом і нізвідки, саме в середині боліт аномальна зона закінчується і тому ворог спробував зробити все можливе для того, щоб трофеї не вислизнули з їх рук, подумати тільки вони са-

мі попалиу свою ж яму, віддали нам в руки такі технології, що тепер лише тре-

ба як скоріше втілити їх в справу, вони фактично із-за своєї самовпевненості подарували нам цю цікаву речовину, буквально зараз йде синтезування подібної речовини в наших лабораторіях, подумати лише якщо створити пристрій здатний розпиляти дану речовину на сотню км. то обробивши їх техніку ми зможемо її

без зусиль, без супутників знищувати з будь-якої відстані з 100%ою точністю,

ваш загін дав Україні та усьому світові справжню надію на добре майбутнє,

зрозуміло людей не поверниш, але це доля і що тут поробиш, їх подвиг це

життя людей. Ми трохи помовчали, щоб перебути цю мить і продовжили про

запоріжську справу. Гетьман передав мені всі необхідні документи, вони всі в

єдиних екземплярах, для реалізації військової операції. Я отримав нові лейтенант-

ські нашивання, в українській армії давно немає пагон, всі знаки військової відміннос-

ті знаходяться на рукавах і на лівій стороні пілотки, кашкетів теж немає, єдиний вигляд військового головного убору – пілотка, у кожного вишите ім’я на лівій

47

тороні вище нашитого нагрудного гаманця. Довго розмовляли про деталі міс-

сії мутузили вже бідну від життя польову карту, коли все вклалося в моїй

макітрі і Гетьман в цьому упевнився настав час розтавання. Перед тим як вийти

за двері він сказав мені з тривогою:”Пам’ятай ти повинен повернутись живим,

це твоє головне завдання, обладнання і ти ось що нам усім зараз потрібно,

нажаль виходить тобі за ним і їхати бо більше ніхто з цим не впорається,

ти справжній український козак, якщо ти це зробишь – у нашій мати України

буде шанс на життя, і ще відразу як повернитесь буде нарада з якої ти діз-

наєшся багато чого приголомшувального”. Він говорив це з такою великою

надією, що не виконати цю операцію просто ми не мали права.

Перш ніж відправитися на базу я зайшов в їдальню генштабу, класно повеселився заварними тістечками і напоями, я хотів і борщичка покуштувати - ні,

відразу передумав і вирішив - вдома покуштую маминого, я їй подзвоню, коли станемо під'їжджати до Дніпропетровська, ех, із сметанкою. Біля виходу з генштабу капітана і мене чекав урядовий чорний величезний джип, з нами їхали дві дівиці що прямують теж туди по якимсь своїм, ясна річ, секретним справам, Гетьман і та блондинка вийшли нас проводити, ми сіли в машину і подосвіданькались, і понесли-ся до бази. Джип йшов швидко і м'яко поглинаючи всі нерівності, затишне крісло,

класна музика, рядом дівчини, за вікном мелькають пейзажі батьківщини, що милують око, - ну, що ще потрібне для щастя – лише перемога потрібна. Поїздка зайняла менш півгодини, раптом в'їхали на дорогу закриту зверху щільно сіткою камуфляжу, проїхали хвилин 5ть і різко зупинилися біля високих воріт - на них сяяли тризубці, "ось і база", - констатував капітан, передав по рації, що ми приїхали, двері відкрилися і ми в'їхали усередину. Трохи проїхавши зупинилися перед ангаром, що посилено охоронявся №4, вийшли з джипа, капітан привітав охорону, охорона його і нас, дівчата пішли по своїх справах в офіс що знаходився біля в'їзних воріт, ми удвох увійшли до приміщення, посеред нагромадження ящиків і озброєнь стояли такі ж самі ванта-жівки в якій я їхав з госпіталю. КрАЗи середньої вантажопідйомності здатні при повному завантаженні розганятися по шосе до 250ти км. за годину, я не встиг ще толком насолодитися їх технічною потужністю і красою як прийшли гетьманські гвардійці що складали нашу бойову групу. Ми познайомилися і не втрачаючи час почали збиратися в дорогу, потрібно щонайшвидше добратися до Запоріжжя, бійці озброїлися зброєю, що зберігається у ангарі, я і капітан, капітан вибрав автомат АК -180с, я поглянув, очі розбігаються від асортименту, мою розбиту рушницю я вже

віддав на ремонт у генштабі вона потрапить на ремонт до ПМЗ можливо відновлять, ось це так, перед моїми очима лежав одна однісінька рідьчайша штурмова рушниця повністю української розробки і виготовлення, стріляє 12,4мм розривними зарядами, хочеш чергою, хочеш одіночними, в магазині 35ть набоїв, правда вона не комплектується глушником, ну я думаю, що там глушник не згодиться, буде відкрите зіткнення - зустрічний бій, відтер з неї пил, "не хвилюйся лейтенант вся зброя у повному порядку", - заспокоїв мене кеп. "Тю та мені ж нашивання потрібно нашити, приїду до командувача південним фронтом у нього інформація, що я лейтенант, а приїде ст.сержант, поки бійці розсаджувалися по вантажівках я сів на ящик і дістав з рюкзака нитки що пропахнули цвіллю болотяної вологи, вантажівки виїхали на центральний майданчик, капітан прийшов звати мене я ледве встиг дошити, ми вийшли і пішли до іншого ангару, капітан відкрив важкі двері і от сюрп-

риз, "що це", - здивувався я, в ангарі стояв джип, більше хаммера і витонченіше Chevrole Blazer, "це твій", - посміхаючись сказав капітан, я підійшов до красивої машини, на броньованій рішитці радіатора у лівому нижньому кутку напис "ЛІАЗ", "невже наш", - запитав я, "так, не дивлячись на всі труднощі Луцьку удалося налагодити обмежений випуск цих броньованих джипів, це справжній ексклюзив, тобі повезло". Я забувшись з дитячим відчуттям щастя від отриманого дарунку підійшов до свого джипа, в дверях стирчали ключі, провернув, двері м'яко відкрилися і у обличчя відразу ударили запахи нового автомобіля, заліз в салон м'які пружні спортивні сидіння обхватили мене, як добре, справжній космос, панель приладів, кермо, ручка кпп, салон, вражає, джип зроблений за останньою модою і досягненням науки. Я не став заставляти себе довго чекати завів автомобіль, двигуна майже не чути, трохи розігрів і виїхав з ангара, під'їхав до колони, все готово до поїздки. Вантажівки

48

поїдуть попереду, в першій їде капітан, я поїду замикаючим, під'їхали до воріт, біля них зібрався народ провести нас, ворота відкрилися наша механізована група голосно сигналячи виїхалиа з бази і швидко набравши швидкість понеслися до нових страшних пригод. Вискочивши на трасу Київ-Сімферополь прийняли швидкісну смугу поступово почали дожимати педалі газу до підлоги, на спідометрі зеленими цифоркамі світило 178, нормально, напівавтоматична коробка виставлена мною на автомат тихо клацала на поворотах перемикаючи швидкості, до Дніпропетровська доїхали менш ніж за годину, як і думав подзвонити додому подзвонив, в джипі вбудований супутниковий радіозв'язок і телефон, я вперше за 8мь місяців почув голос мами, ледве не розплакався, чесне слово, мама розплакалася звичайно, удома зрозуміло влаштуют мені прочуханку - правильно зроблять, я не давав про себе знати довгий час. Після недовгої розмови довго в свідомості звучали мамині слова "живий сину". В'їхали в моє рідне місто, проїхавши приміське селище виїхали на Донецьке шосе, переїхали Дніпро по Кайдакському мосту, з нього місто як на долоні - хмарочоси, готель Парус, все місто в майже літній зелені дерев, рахуй кожен куточок відомий мені тут,

Дніпропетровськ-батьківщина моя. Привіт. Спогад за спогадом накочувався на мене, скоро вже і рідний будинок, задоволена посмішка не сходила з мого лиця, це найрідніше, моє. Проїхавши центр, проспект Дружби, проспект Гагарина, моя сім'я живе у висотці на південній околиці міста, набриднувши плентатися ззаду я порушуючи військову дисципліну обігнав вантажівки моргнув їм фарами, передав про мою витівку по радіозв'язку капітанові, він хотів заперечити не розуміючи моїй прімхи, але не встиг я вже поклав навушник і мікрофон убік, в генштабі давно звикли до моїх несподіваних капризів, терплять, встиг сказати кепу, що я заїду додому і наздожену їх на Запорізькому шосе. Кваплячись ковзаючи покришками заїхав в двір мого будинку, різко загальмував, джип трохи кинуло вперед, сидіння і ремені безпеки залишили мене на місці, які гарні гальма треба звикнути. На хвилину затримався в машині, я дивився на дитячий майданчик - повно батьків з дітьми, діти балуються, а батьки тлумачать про справи один з одним, можна подумати, що зовсім і немає ніякої війни. Забіг додому, удома була одна мама, ми обнялися, вона все говорила де ж я був і чому я так довго не давав сім'ї нічого про себе жодних звісток, я розповів без приховування про багато що зі своєї бойової історії, писати і дзвонити додому я майже перестав коли попав в гетьманську гвардію і став командиром спецзагону, ми багато і довго говорили про все, що накопичилося, батька в будинку не було мама сказала, що він як і все в місті майже весь час проводить на військовому підприємстві, мама теж, у неї сьогодні вихідний - перший за півмісяця, я віддав мамі всі мої ордени на збереження, залишив собі тризубці, віддав мамі фотографії хлопців із спецзагону, удома побув пару годин. Вантажівки вже в Запоріжжі, ну і хай, за те маму побачив, потрібно вже збиратися, зайшов в свою кімнату з розмахом стрибнув на неї полежав 5ть хвилин і отримав задоволення, що давно не відчувалося, набрав дисків з музикою."Ну, що ж мені пора мамо", - ми вийшли з мамою в двір, обнялися міцно, я сів неспішно в джип, помахавши один одному я помчав наздоганяти своїх. Мама подивилась, як я виїхав на шосе і поїхав у бік Запоріжжя, з нашого двору видно трохи Запорізьке шосе. Я їхав по знайомих мені

Місцям,по цьому шосе ми сім'єю їздили влітку до моря, кожен кущик, дерево я знаю. З дорожньої розвилки на Нікополь почалися перевірочні пункти, і мені доводилося декілька хвилин витрачати на формальні процедури, безпека перш за все. Ось і кордони міста, почалися військові пробки, ледве протискуючись серед солдатів, що рухаються вздовж шосе і прямо поміж машин, повільно просувався до греблі, Запоріжжя вже покинули його жителі, напівзруйноване місто стало величезною військовою базою і стратегічним оборонним рубежем. Під'їхати до греблі ДНІПРОГЕСа відразу не вийшло, я застряг у млявртекучій черзі техніки, яка рухалася на східну околицю, звідти неприпиняючи шумів гул фронту, добре що на базі з якою ми виїхали нам видали по дві додаткові канистри палива, запасу палива мені повинно вистачити джип порівняно мало споживає палива. Поки я обдумував як доїхати до наглядового пункту командувача, на греблі заплескали швидкими пострілами автоматичні зенітні комплекси, я знаходився як я думав в метрах 500ах від ГЕС, і я бачив як 7м ранкурівських штурмовиків отчаяно кинулися атакувати греблю. Половину збили охороняючи з повітря греблю українські винищувачі, інші