Geum.ru

Розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34



Яр Тополя


Останє протистояння


Частина перша


Українець


Солодкий весняний вітерець весело та м'яко гладить юне листя черешень, вони стоять на окраїні хуторка в декілька хат біля розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком. Молода трава густо слалася до самого лісу, могутні велікани- сосни зустрічали її своїми потужними розлогими колючими гілками. Чути приємний гул хрущів, що лише з'явилися , вони пролітаючи додають повний колорит українському вечору на Придніпров'ї. Затишно лежу на пагорбі біля соснового лісу і сумно дивлюся на красу весняного пейзажу, зовсім скоро посеред цієї краси разгориться неприємна картина битви, милуюся природою доки є можливість...

Ми розташувалися на пологій височині трохи нижче її максимуму, перед нами відкритий простір, прострілюється все на 180 градусів, заливні луги плавно переходять у височінь,

а її вневдовзі зустрічає густий сосновий ліс. Це одна з найкращих позицій з тих, що ми зустрічали, ідеальна для маскування, наче знала рідна земля, що ми прийшли обороняти неню від лютіх ворогів та підготувала все необхідне, приховала дивися не дивися нікого не знайдеш. Підготувалися до зустрічі "гостей" за повною програмою з новим репертуаром, отримають вони сьогодні в нас...

Нарешті ми, якщо все складеться вдало отримаємо в свої руки те за чим вже два тижні

наш найтаємніший загін української армії вперто полює незважаючи на протидії ворога.

Думки перервали бойові машини ранкурів (так називають суспільство преподставівшєє себе схоже вище за інших та оголосило війну всім і вся, ранкур - абревіатура від англійського слова "rancour" в перекладі означає "злість"), вони повільно виповзають з-за обрія та рухаються до хутора їх добре видно бо перед нами малозарослий деревами рельєф. "Ну де ж вони..,-говорив я собі та ще дуще надіявся, що ось побачу те що хочу.

"А їх багатенько, авангард міцненький’’, - і якось поміжь фраз в голові само собі прозвучало:

"Невже це вони, ну нарешті". Але ця приємна мить була доволі гіркою, аж чотири об"єкти

рухалися до хуторка, а не один, так це новинка їх озброєння самохідні 38ммові 18ті стовбурні кулемети з розривними динамітними зарядами, у відкритому бою ми з ними

ще не зустрічалися, бачили декілька коли громили залізничні платформи в Білозір"ї мі-сяць тому. Бойові супутники дали достовірну інформацію і це точно завдяки значним втра-там на космічному фронті, так і на орбіті йдуть запеклі бої бо дуже потрібно кожній зі сто-

рін мати всі дані про ворога. Білозірря захвачене"ранкурами" його відразу зробили сво-

їм опорним пунктом, з нього вони напевно підуть на містечко Смела, тепер це вже зро-

зуміло тому доказ цей авангард. Голоси бійців зазвучали в навушниках за них."Бойо-

ва готовність,-скомандував загону,-вийдуть за хутір влаштуєм їм м"ясорубку, діємо за планом бажаю всім нам успіху...",-щось в свідомості мені стукало, інтуіція досвіду тор-

сала мій мозок, якось воно не так. Ранкури зазвичай новітню зброю не тримають в пере-

дових частинах особливо в авангардах, а тут є, та й авангард на мою думку дивний йде не на важливі стратегічні цілі - напрямок невеличкі поселення у заболоченій місце-

вості, та й сили не більш ніж тисяча, для них це мізер. До бою залишалось декілька хви-

лин і я швидко поринув у красу бо може в останнє. ..М'яка лугова трава приємно тор-

калась мого обличчя, я правою щокою поводив по неї і теплий жар землі разгоря-

ченной за день травневим щедрим сонцем немов обійняв мене, від задоволення за-крив очі і відразу б понісся хмаркою до своїх мрій, але...

"Вогонь,-приголомшений від такого несподіваного сюрпризу ворог зупинився і став простою мішенню для кращих стрільців української армії,- бий нещадно". Ворожі БМП

позупинялись та спробували розсередитися, але наші артспеци з загону не дали й по

10ть метрів проїхати, як вони запалали одна за одною, компактні ракетні переносні

комплекси роблять з техніки ворога металобрухт. Ранкури не розуміли звідки ми ве-

демо вогонь та вони й не можуть, наша унікальна зброя не дасть їм такої можли-

вості: вироблена на Дніпропетровському ПМЗ, штурмові гвинтівки беззвучні, безгіль-

зові, приціл якому ще не має аналогу в світі, патрони здатні пробивати за один постріл до 8ми цілей, їх легкість, все це надає нам незрівняну перевагу тому тися-

ча ранкурів нас зовсім не хвилює. Мене хвилює лише гігінтські кулемети, ось во-

ни страшна загроза нам, окрім гігантського кулемета вони озброєні ракетними установками малого класу невідомого нового типа здатні випустити всі заряди

відразу і кожен з них йде на свою мету незалежно від того де вона знаходиться


1

в повітрі, на землі, і при тому, що цілі знаходяться на значній відстані і лише готу-

ються до атаки, вперше вони з'явилися під час трагічної битви за Черкаси і саме

вони тоді завдали вирішального удару по оточеним захисниках міста знищивши ос-

танні літаки і танки, всіх, це сталося всього місяць назад, нас терміново викликали з північного фронту, щоб все з'ясувати про це озброєння. Вважаю, що наврядчи наші ракетні засоби зможуть шось з ним вдіяти, щось треба вигадувати інше.

Вся ворожа бойова техніка разом з живою силою, що знаходилась попереду

колони була нами знищена, більша частина сил ранкурів. Ворог зрозумівши своє

положення спробував вийти з вогню, але куди саме не знав тому спробував повернутись до хуторка, зі всієї колони відійшли лише гігінтьскі кулемети, два

танки та біля 200 солдат.

"Непогано,-сказав я в мікрофон всім бійцям загону,- тепер залишалось згідно з

планом захватити ціль". На мить ми припинили вогонь, треба тепер провести насту-

пальну операцію доки ранкури не оговталися. 15ть проти 200 - це цікаво. Як завж-

ди першим кроком снайпери знищили всі доступні цілі, але інші засіли в хатах, а

танки закрили собою ці кулемети поки їх не дістати. Ранкури палили зі всього оз-

броєння навкруги себе у відчаї, навдачу, але її їм не бачити ніколи доки наш за-

гін існує. Але наш план захвату цілі раптом рухнув, добре що ми ще не начали

атаку - ранкурам надійшла суттєва підмога, 8м танків та біля 500 солдатів."Ну, що

це таке нам, хм, прийдеться із цими владнати...-, в навушниках голос артилериста

трішки дзеренчав, мабуть від хвилювання,- такої великої операції ми ще не про-

водили, мене бентежить чи хватитиме боєприпасів командире". "Ситуація склалася

трохи не так, але приказ треба виконати бо окрім нас його більше ніхто не ви-

конає, почули всі, - навсяк випадок проголосив бійцям хоча не треба було, та вже

сказав, таких бійців ніщо не зломе - неню треба визволяти - Україну - мати, тут слів

не треба відчуття - наші керівники,- ну що ти командир ворога знищемо, здобу-

демо слави,"- це снайпер Северин завірив мене в тому що й так зрозуміло...

Серія потужних вибухів труханули наші позиції, перервали розмову, стиснув губи під-

няв голову, крізь дим, що клубочився чорним димом розсмотрів в повітрі швидко

наближавшихся з надзвукови свистом ланку ранкурівських штурмовіків, випустивши

ще по дві ракети пішли на новий захід, а за ними інша ланка потужно та ефектно

йшли прямо на нас з півночі, їм також не вдалось завдати нам шкоди, але вони

били по нам саме по нашим позиціям, що це невже їм вони стали відомі, такого

ще не було. Звідки авіація, підкриплення все так швидко з"явилось, але це наш

шанс виконати місію, ворог вважає що ми не станемо продовжувати дії, а ми ста-

немо не будемо плясати під їх музику.

"Слухайте приказ, після другого заходу літаків артилеристам приготуватися та зни-

щити їх, як тільки це є починаємо атаку...!

Темні силуети заходили з боку сонця і швидко наближалися, артилеристи зустріли

їх залпом з чотирьох ракет, випущені по ведучій ланці зламали першими двома протиракетну оборону штурмовиків, дві інші попали точно в ціль, один штурмовик

розвалився на частини прямо в повітрі і впав як раз в колону ворога, другий

зробив класний юз біля землі і ефектно промайнув над дахами будинків хутора

залишаючи за собою густий шлейф диму та під гострим кутом вмазався в пагорб

в п'ятистах метрах від нашого лівого флангу, фонтан полум'я зметнувся метрів на десять, через декілька секунд вибухнув боєкомплект, уламки розлетілися на всі боки іскривши по ходу польоту, в навушниках чую щасливі голоси бійців. Побачивши що

сталося останні штурмовики від такої несподіванки розлетілися в різні боки прагнучи

уникнути наших ракет, але новий залп дістав ще дві машини, вони звалилися

на бойову техніку, що виповзала з-за хутора, від гігантського вибуху розкуроченні

залишки летіли з величезною швидкістю крізь натовп завдаючи ранкурам великих

втрат.

Ось тобі і на, отримали по шапці, третя ланка штурмовиків не стала дражнити

долю бросили нас атакувати, розвернулись та дали деру. Думка не виходила з го-

лови, як літаки викрили наші позиції, оце питання... Схоже паника захопила ворога,

частина військ відійшла за хутір, а інша менша все ж залишалася на місті, два

танки, гігінтські кулемети та піхота, це найліпша нагода захопити ціль, але знову


2

завадило цьому нове невеличке підкриплення, схожее орієнтуючись саме на те

куди вела вогонь авіація сходу поперли на нас відкривши шалений вогонью. Їх

мала сила довго була нахабною, коли танки запалали, а піхоти залишилось біля

50ти солдат, в цю мить я вирішив замість атаки на хутір взяти під контроль до-

рогу по якій йде підтримка військ ворога. Зробивши щільну димову завісу з під-

ствільних гранатометів, змінили позицію та з ходу атакували противника, що зна-

ходився на шляху, який вів до хутора. Дорога наша, тепер діємо.

Розділивши загін на дві частини, перша - не дає пройти ворогу до хутора, ін-

ша знищує в ньому ранкурів. Зайняв позицію почали операцію. Сутінки швидко

охоплювали місцевість, треба торопитись бо саме в нічь нам потрібно буде ви-

конав завдання повернутись до своіх.

Втрачаючи одного за одним ранкури усвідомили що їм труба спробували вийти

з облоги, те чого я боявся справдилося. Саме гігінтські кулемети стали тою про-

бивною силою, яку ранкури вирішили для цього застосувати. Гігантські кулемети

розгорнувшись та за підтримки танків почали рухатись по дорозі в нашому на-

прямку, а що це їх три, невже один пошкоджений і вони його бросили, при цьому

розкладі можно уникнути бою, але цього зробити ми вже не встигли. Такого ми

ще не бачили, кулеметні стволи з шумом обертались випускаючи свої смертельні

заряди, туди куди вони потрапляли все було перелопачено та випалено. Три гігінт-

ські кулемети перед себе полосу вогню, ми спробували своіми артустановками

щось вдіяти, але жодна з ракет не досягла цілі бо були знищені протидією ці-

єї новітньої зброї ворога, ранкури швидко відмітив позицію артилеристів та нанес-

ли вдар у відповідь. Там де знаходились хлопці пройшла смертельна полоса, моє

серце облилось кров"ю, невже загинули, ми усі зрозуміли своє становище і тому

будемо давати бій не на життя, а на дещо інше тому що дітися від цього вже

не можливо.

Артилеристи не відповідали, взагалі щось з внутрішнім радіозв"язком робиться,

весь час поміхи, бійці запитували як далі діяти я відповів, що ціль перед нами й

вона буде наша. Ми приготували магнітні міни це едина наша надія знищити їх.

Події розгорталися дуже швидко ледве відсікши піхоту ворога від гігантських кулеметів, як насіли танки, піхота була знищена, а ось вража бронетехніка пішла

напролом бо іншого шляху в них не було рельєф місцевості не дозволяв. Ми прий-

няли прямий удар, зв"зок зовсім зник і все що навкруги було змішалось, земля,

вогонь, дим. Танки прорвались, а ось велетні тримайте, перші два пройшли повз

мене, третій ось в метрах 5ти, я взвів на півхвилину затримку на магнітній міні

та жбурнув її, вона вдало примагнитилась до корми, не встиг я зрадіти як вона

взорвалася, та " що таке" промайнуло в голові, мене кинуло, бросило, обдало таким

жаром, осколками, впав вдарившись об щось головою, скрізь поплившее сознание

побачив, як вибух потряс машину, заіскрив раптом зупинився гігантський 8ми стволь-

ний кулемет, величезний ствол крутившись з гуркотом впав на свою підставку зі страш-

ним гуркотом розбив її, як гарно для мого сердця палає ворожа ненависна техніка, але организм не витримав болю від взрива і я знепритомнів...

...М'яка лугова трава приємно торкалася мого обличчя, я правою щокою присло- нився до неї і теплий жар землі разпаленою за день травневим щедрим сонцем немов обійняв мене, від задоволення закрив очі і відразу понісся хмаркою до своїх мрій, але не надовго...

Від забуття мене вивів якийсь рух на моїй лівій щоці, о метелик - спокійно сидів на ній і мацав своїм хоботком лоскочучи шкіру, він не збирався відлітати і я став спостерігати за ним у віддзеркаленні оптики...

Опритомнів боляче, голова наче зараз вибухне: "А тепер я в реальності, метелики

мене схоже розтормошили у забутті, а це що...". Було вже темно, зірки палали наді

мною, лежав та скрізь біль дивився на них усвідомлюючи та ледве вірю собі, що живий... Трохи оговтавшись розглядівся навкруги, хоч і ніч, але бачно, вибравшись

по трохи майже з під землі, наполовину мене закидало нею, зрозумів що ніченька

трохи свіженька і вона дала мені бодьорості, що ж тут було, куди всі поділися, нема

ні своїх, ні інших. Поле бою було у мене на ладоні, прямо переді мною - розкуро-

чений гігантський кулемет, далі в напрямку хутора те що, я вже бачив до знепри-


3

томнення, а ось від нього один з тих танків, вони ж наче вирвалися, стояв зни-

щений, схоже він чогось повертався. Наче електричний струм пронзив мене раптом

з"явившийся шум у навушниках, серед поміх розчув голос дівчини, який же я щас-

ливий її чути. "Хтось мене чує відповідайте хлопці," - її зневірений голос у своєму

прагнені шукав безнадію у ефірі, я подумав як вона зрадіє моєму голосу. "Красу-

ня моя я живий," - ледь впізнавши свій голос сам, охрип від спраги та пилу по-

трапившому в рот, промовив їй негучно. "Невже...",- вона заплакала, в ефірі шум та

біль дівчини. Я сказав де знаходжусь, з загону залишилось разом зі мной четверо,

вони беззвучно відшукали в темряві мене, ми дивились друг на друга розуміючи

без слів яких втрат ми зазнали, Катюша, Інга, Северин та я сиділи в воронці пере-

живали все це. "Треба уходити, доробимо те за чим прийшли та гайда,- сказав я

дивлячись на них,- спочатку поховаємо героїв, а потім взкриємо цю бляшанку",-

та кивнув в бік сталевого монстра".

Біля часу переносили бійців до місця їх останього притулку. Хлопців поховали

під величезною величною сосною, м'яка земелька ніжно прийняла їх до себе, поклали

акуратно до них поряд артустановку, автомати, все що залишилося від стрілецької

зброї, укрили своїми спец накидками і присипали ріднесенькою землею, замаскували,

могутні гілки накрили м'якою хвоєю і приховали місце.”Спецзагін Гетьманської гвар-

дії струмко, - вишикувавшись по струнці як один дивляться мені в очі, - рівняння на

стяг”. Невеликий телескопічний шток виставив з мого автомата і подхвачений тихим

північно-західним вітром весело затріпався український прапор, разом з ним дружно

колишаться шведська та іранська стрічка: ”Сьогодні за свободу України, за сво-

боду всієї нашої планети Земля, загинули наші товариші, склали свої світл і голови

справжніми героями, а найголовніше справжніми друзями,- у дівчат блищали очі та

щоки від сліз, я дивився на них, немає нічого кращого за сльози красунь по тобі,

виходить прожили життя не даремно, - їх ніхто не замінить, продовжимо битися і

в чотирьох, ніщо нас не зломить, вічна вам слава, ви назавжди залишитесь в на-

ших гарячих серцях!”. Я відмітив кружечок на карті, записав координати місця похо-

вання в планшет, витягнув зі свого рюкзака mp-плеєр, найшов мелодію гімну Укра-

їни виставив 5ти сек. паузу, встав в стрій, неголосно зазвучала мелодія і голос ле-

гендарної Каті Chilly полився джерелом крізь темноту нічного лісу.

З негасимим гнівом я з Северином рушили в напрямок гігантського кулемета, той

що я завалив, він був дуже пошкоджений і потрапити в середину не мали ніякої

можливості, тому взяли з нього зразки броні, Северин зрізав мінілазером шматки з

різних частин машини. Ті хто керував цим металобрухтом схоже не вибралися на-

ружу, тіл ніде не бачу. "Треба той подивитися, що залишився в хуторі, він наче ці-

лий, цікаво що з ним сталося", - сказав я собі і Северину, він кивнув головой.

Уважно оглянувши зі своїх позицій темний силует приладами нічного бачення вбу-

дованими в автомати обнишпорили кожен метр довкола нього, від ранкурів можна

всього очікувати, взагалі сьогоднішна поведінка ворога здивувула мене, не пам"ятаю

щоб вони залишали свою таємну зброю так, та й чому їх не має нема спроби її

відбити чи знищити, дивно це, невже щось задумали, неприємна думка з"явилась

відразу, схоже на пастку, так, даю 99% що це воно і ще не зрозуміло вдалася

вона їм чи ні. Виложив мої роздуми саперу, він частково погодився, але вирішив

надіятися, що може просто збіг, переконавшись в спокійній обстановці потихеньку

поповзли, наблизившись впритул завмерли і слухали. Однієї перебіжкою досягли

дверей входу в гігантський кулемет, правда вона знаходилася на висоті двох

метрів від нас, до неї вела акуратні блискучі сходи, цікаво, що сходинки блищать

як отпалірованний метал, а на дотик поверхня якась трохи м'яка, піднялися, послухали, що там усередині - тихо, двері абсолютно гладкі жодних ручок, навіть

нема за що вхопитися, покрутившись та пошаривши по дверях виявили вм'ятину в

стику між дверима і корпусом, мінер за допомогою мінімонтировки зпробував її сколупнути, ледве натиснув на двері, а вона сама відкрилася і відкрилася назовню сторону, ми ледве втрималися схопившись за сходи, напівповислих нас пронизав виблискуючий біле світло, що вирвався зсередини, в його промені побачили вивалившогося ранкура він гучно впав на землю, як до нічной тиші.."Ну, що пішли...",- киваючи у бік дверей шепнув саперові, він чомусь підморгнув оком.


4

Ми як миші проникли усередину, сильно пахло горілою ізоляцією дротів, дихати

можна, працює вентиляція чути свист вентилятора і відчувається рух повітря,

величезне приміщення відразу поглядом не охопиш, дивилися мовчки. Зовні зов-

сім не видно який тут розгардіяж, башта фактично разділилася на дві частини

тому, що посередині в розколотій стелі торчал шмат крила літака, все ж таки

зачепив. Цікаво, що жоден світильник не розбився, вони розташовані під стелею

по колу всієї башти, світло дуже яскраве. На швидкий погляд башта і в техніч-

ному сенсі розділена на 2 частини, її розділяла посередині вся механіка та

електроніка гігантського кулемета, на наше щастя все це добро від удару кри-

ла було вивернуто навиворіт, покорчена зарядна частина нащетинилася на нас нагромадженням 38мм патронів, а може снарядів. Дальню від нас частину башти

складав закритий пластмасовий щитом боєкомплект, ми дізналися про це з великої

тріщини в ній, з нього блищали боєприпаси, скріплена блискучими з"єднаннями

патрони-снаряди звисали з розбитого затвора до підлоги. Прямо перед нами стояло

зігнуте крісло прямо біля входу, застигле тут вочевидь, коли ранкур зібрався

звідси дриснути, а може його на ньому немнуча доля тих хто позарився на

українську земельку. Ми втупилися на підлогу він весь в бороздках, вони з'єдну-

валися і розходилися в різні боки, в одну з них вбудоване це крісло, схоже воно по

ним переміщувалося по всій башті, на правій ручці крісла віднилися кнопки -

виходить це керування. Я натиснув кнопку червоного кольору і крісло з приємним

таким звуком понеслося та зупинилось перед системою керування, яка виблиску-

валася різнокольоровими кнопками і працюючим величезним монітором."Я таке

бачив лише у фантастичних фільмах, "з ким же ми воюємо командир", - якось з манд-

ражем запитав сапер, я трохи помовчав і відповів:" ти що сам не бачиш з ким,

я сам тепер не знаю з ким, схоже з тими про яких нам не хочеться навіть й

думати", - відповів йому, собі, а про себе: Невже ми насправді на краю прірви,