Geum.ru

Розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

14

грунт став мулистим, зовсім розкиснув, ноги настільки в'язнули в нім, що деколи насилу витягували ноги з його липких обіймів, рухатися стало зовсім не просто темп зовсім знизився. Добре, що підводна гряда йшла куди нам потрібно і не потрібно шукати весь час нову. "Ранкури" кинулися вдогонку за нами про це ми дізнались

коли застрекочили, заклацали їх автомати і кулемети, очманілі кулі зі свистом проносилися біля нас і удалялись в глибини болота, обстрілювати мінометами перестали, ворог знаходився зовсім поряд позаду нас в метрах 500ах і схоже наздоганяє. В цій обстановці, що загрожує нашим планам, ми вирішили зваживши все, з нашою швидкістю відірватися ми навряд зуміємо і по-цьому прійдется, а саме мені з Северином затримати ворога скільки зможемо, красуні зможуть відірватися від гонитви і встигнуть добратися до своїх. "Ми не можемо вас тут кинути, вас всього двоє, як же це,- Катюша дивлячись мені в очі своїми зворушеними вже з набіглими сльозами, сказала нам, Інга зовсім розстроївшись гірко відвернула очі убік, - без вас ми нікуди не підемо, разом воювали разом і гинути". "Нізащо, я цього ніколи не допущу, цього ще не вистачало , ви вдвох доберетеся до наших і тоді загибель хлопців стане не марною, а ми якось викрутимося ви нас знаєте, у вас немає часу дорога кожна секунда і досить теребеньок, - в приказному поряд-

ку Северин віддав їм рюкзак з трофеями дівчатам,- поки немає мінометного обстрілу вам потрібно якнайдалі піти, а ми зустрінемо не званних гостей, притримаємо скільки треба та одразу підем за вами". На всякий випадок пообіймались і проводили дівчат. Підшукавши відповідні позиції замаскувавшись, як змогли стали чекати, не довго, хвилин через 15ать ранкури обережно уважно вдивляючись у все врізнобіч з'явилися з туману, що вже піднявся, і як тільки вони підійшли на відстань повного знищення ми відкрили вогонь наповал, наіть прагнучи економити патрони ми змели першу сотню ворогів, ранкури прагнучи уникнути наших куль драпонули куди попало, ховалися в паніці за що прійдется, на мить ми зупинили стрілянину. Ранкури зустрівши для них несподівану відсіч, відразу схаменувшись почали нас обстрілювати з ручних гранатометів майже впритул.

Перші гранати лягли ззаду нас, вибухнувши злетіли на пару метрів тонкими стовпчиками води, а наступні лягали прямо біля нас, окрім дрібних подряпин і відкатуванням водою жодних неприємностей не приносили, заволокло все димом, це добре і погано, противник не бачить нас, але і ми не бачимо їх. Ми почали з ними перестрілюватися, вони нічого не могли з нами поробити в болоті, це не їх умови, ми один за одним ложили ворожих солдатів, що необачно висунулися видивляючись нас. Не знаю скільки ми їх знищили лише їх ентузіазм по упійманню нас дещо ослабів і вони відступили подалі від наших куль. Ми вирішили доки не вирушати, ще годинку ми впевнені протримаємося. Стало тихо і нудновато, противник кудись подівся я почав розглядати, що довкола робиться, багато висохлих і живих дерев поламано, дісталося природі. Мої разглядини перервали сильні вибухи, що за єрунда, літаки пролетіли над нами, руки у них короткі нас узяти - ось авіацію викликали, знову засвистіли бомби і ми зрозуміли пора уносити звідси ноги. Як тільки піднялися і попрямували внапрямок куди пішли дівчата, противник відкрив шквальний вогонь зі всього, що під руку мабудь попалося, не звертаючи на це увагу ми продовжили йти.

Мало не у метрі від нас здіймалися стовпи болотяної води, з-за цього ми не могли розмовляти, просто не чули, від сильного шуму і гуркоту нічого не розбереш, діставшись до острівця, що на щастя попався знов, ми негайно залягли в густому мху, притиснувшись міцно до нього ми не могли і голови підняти настільки щільний вів ворог вогонь. Поряд з нами підносилася над острівцем вся вкрита мохом висока каряга, як тільки ми залягли її ураз зрешетили ворожі вогневі засоби і рознесли в труху, лише димляча підстава залишилася, вмить дим заволік це місце гарненько замаскувавши нас. Ранкури наближалися, ще трохи і дістануть нас, вогонь продовжувався і нам нічого не залишалося як ризикувати, найближче укриття - повалене дерево знаходилося в метрах 150ти ми не довго роздумуючи вистріливши пару довгих черг змусивши їх трохи замовкнути кинулися до нього, коли до укриття залишалося декілька метрів позаду прогриміли вибухи ми машинально поглянули назад, а наш острівець розлетівся на всі боки накритий мінометним вогнем.


15


Переглянувшись нічого не кажучи ми перестрибнули об'ємний ствол дуба схоже і гепнулися в липку рідоту, підтримуючи один одного потихеньку вибралися на твердий грунт, задоволені що вийшло ушитися і вибратися з обіймів трясовини ми помчали далі. Ми змогли відірватися від переслідувачів, схоже ранкури перестали переслідувати нас обстріл зі всієї зброї майже утих і він весь час віддалявся, ми спочатку не зрозуміли чому, ми увійшли до головної частини боліт і вони швидше за все просто не знають як їх проходити і залишили свою затію наздогнати нас, класно ось тільки саме нам потрібно їх здолати. Незабаром ми наздогнали дівчат і щасливі, що все у нас вийшло попрямували до своїх, залишалося пройти всього менш 8ми км.

Не пройшли і пару кілометрів знову почувся гул моторів ворожої авіації незабаром позаду нас почали розриватися бомби важкої тонажності, вибухи чулися все ближче і ближче, ці сволоти не зможуть змиритися з тим, що їх план упіймання нашого загону провалився і найважливіша інформація про них скоро попаде в рук нашим фахівцями і тоді можливо війна почне рухатися зовсім в іншому напрямі, тепер вони застосовують останній засіб - коврове бомбування. Бомби, це добре чутно, лягали густо і це напружувало нас, вони лягали широкою смугою і ми зрозуміли нам не встигнути вийти з бомбардування, і нічого тут не поробиш - карамба! Бомби стали падати купами, 5-10ти метрові стовпи води з мулом і з трісками перемелених дерев і ми поміж них, вода вирувала і піднімалася вгору настільки часто, що ми більше рухаємося під водою, а вода схоже тримається на водяних стовпах, бомбардування накочувалось одно за іншим, нічого схожого до цього я не бачив, такого гарячого пару теж не відчував. Стояв страшний гуркіт і шум, все перемішалося, вода, мул, їдкий дим, туман, падали бідні дерева, деколи ми довго не могли знайти один одного серед всього цього, нам довго везло конкретно бомбардування не зачіпали нас, але нажаль цього разу не ми були інженерами своїх

долей і не встигли нічого зробити останнім нальотом нажаль накрило весь загін,

прямо за мною, у цей момент я знаходився попереду шукаючи дорогу в трясовині, пролунали сильны вибухи і там де знаходилися сапер і Катюша, я відразу обернувся і побачив замість них вогненні стовпи вируючої води, що зметнулася далеко вгору, не встигнувши це осмислити прямо переді мною вибухнула бомба, мене кудись підняло і відчув як щось ударило мене в район серця, кинуло убік, я впав кудись знову ударився і знепритомнів.

...дивно, чомусь я йду по моєму рідному місту, йду і я щасливий, раптом я став вітром і понісся, полетів... мій підводний човен, моя команда, я промайнув над нею... море я лечу над морем, як вітер і я хотів поглянути на себе і не побачив... невже я став морським вітром, зустрічні повітряні потоки ніжно гладили моє обличчя...

Хтось ляскає мене по щоках, точно, довго не міг чомусь розплющити очі, невже живий, деякий час не виходило навіть поворушитися, ніжні пальці пройшлися по моїх щоках, губах, очах, це добре на мене подіяло, ледве-ледве розплющилися очі їх залило мулом, ніжна рука витерла їх, крізь різноколірні круги я побачив її. Інга хвилюючись дивилася на мене, помалу тіло почало приходити в норму і я потихеньку почав рухатися, почав вставати, все тіло раптом пронизав гострий біль вона йшла звідкись з серця, переборов її негативні відчуття зміг підвестися.

Шведська красуня підхопила мене, я сильно шатаючись ледве тримався на ногах, трохи заспокоївшись красуня запитала як я себе відчуваю, деякий час я не міг вимовити ні слова, Інга міцно обійняла мене не даючи мені впасти, притискаючись до мене я яскраво відчув її тепло і знову ледве не знепритомнів, мені нічого зараз не хотілося лише відчувати її тепло. Я насилу узяв себе в руки, подряпаними пальцями намацав місце сильного болю, нагрудна кишеня порвана і з неї стирчали залишки двох що давно виробили свій ресурс акумулятора від радара, я про них вже і забув лежать тут тижнів два, нащупуючи шматочки, що залишилися від них, дрібні висипалися з дірок кишені, дві крупні уцілілі частини акумуляторів причепилися друг до дружки і не вилазилі через дірки, відстебнувши гудзик розстебнув кишеню витягнув їх побачивши причину їх спаяності я з Інгой не весело посміхнулися, як в кіно в них застряг довгастий сантиметрів два в діаметрі уламок бомби, по дівочих щоках скотилися смарагдові сльози. Дивлячись на її сльози я раптом зрозумів, в ці хвилини мої мізки трохи зависли і я не міг відразу все ними


16

схопити, що поряд з нею немає Катюши і Северина, відразу запитав у Інги де ж вони. "Поранили Катюшу, поранення не небезпечне осколки посікли живіт, я перев'язала її зробила все необхідне, зараз вона в порядку, лише багато рухатися їй доки не можна, а ось з Северином, немає його більше командирові, зовсім,"-сказала сумно дивлячись кудись в болота, мене кинуло в холодний піт, сильний біль знову заповнив всі мої відчуття, вона тихо продовжила, - немає його і немає хлопців, подумати тільки, що зі всіх парубків залишився лише ти, це не вигадка що ти щасливчик командир", - вона сильно заплакала. Я від гніву ударив кулаком в свої груди, все перемішалося в голові, що ж це сталося "їх немає", - загинули, я ледве не впав, мене захитало від всього цього.

"Северина не знайдеш, шукати даремно, я намагалась, був і нема, нічого від

нього не залишилось",- вона після миттєвої слабкості втримала себе в руках і тепер говорила без істерії. Дивна для нас тиша лягла на болота, може ворог ви-

рішив, що з нами покінчено, як же хочеться що б було саме так, справді незалеж-

но від мене дійсно мені дуже везе на війні і якщо до своїх дійду лише один я,

мені сором не дасть цього зробити, пійду і вб"ю стільки ранкурів скільки зможу,

доки мене не знищать, наш загін тоді стане безсмертною легендою країни, просто

не зможу інакше. Голова стала такою дурною, може вибухне і хай з цим всим бу-

де покінчено..."Досить приходити в себе командире пішли", - Інга вивела з марення,

ми пішли до Катюші, вона лежала на м'якому мху на маленькій сухій купині, обернувши до нас голову дивилася як ми йдемо до неї, тобто йшла Інга, а я шатаючись шкандибав підтримуваний нею, ми сіли поряд з Катюшей, Катя узяла мене за руку і тихим слабким голосом сказала про те як вона щаслива, що хоч один з хлопців залишився живий, вони думали ми всі загинули, про те як Інга ледь знайшла мене та витягнула непритомного з трясовини, я дивився у її очі і про себе дав клятву вивести їх з боліт наперекір усьому. Абияк вмостившись на крихітному острівці розговорилися про те, що сталося, довкола стояла тиша, зовсім тихо, ми знов осмислювали всі ці події. Вже почали з'являтися сутінки, я поглянув на свій годинник, побилися, тріснуло скло, цікаво вода не проникла всередину, тріщина серйозна, час почав сьомого. Скоро стемніє потрібно швидше вийти до річки, до своїх. Зібралися, привели себе як вийшло в порядок, моя форма зовсім порвалася, на ній ледве трималися потьмянілі геройські тризубці, зброя в порядку патронів залишилася пару десятків, але швидше за все в найблищі години вони нам не знадобляться. Інга виловила рюкзак ще до того як мене привела в свідомість і він лежав з трофеями поряд з Катюшей, яка ж Інга молодець, вона розповіла, що ледве встигла витягнути з засмокчуючої його муляки. Підкріпившись залишками вафель і напившись водою, зробили прощальний залп хлопцям та пішли із нестерпним смутком у серці далі. До цього часу функції мого організму прийшли в хоч якусь прийнятну норму, сповна придатну для носіння дівчат на руках, ми вирішили для безпеки Катюші, зараз у жодному випадку не можна допустити забруднення її пора-

нень, що я понесу її на руках. Катюша від перенесених поранень та больового шоку ослабла, мужня дівчина добре трималася і навіть спробувала піти сама наперекір нам, але ми і слухати не стали, я потихеньку узяв її на руки. "Ти легенька, як пушинонька,"- м'яко сказав Катюші, вона у відповідь поклала голову мені на плече носиком ткнувшись в шию, її ніжне дихання додало мені сил. Вода схожа на рідкий кисіль доходила мені до пояса, красуні ніяк не можна зволожувати рани і ми з Інгой весь час дивилися за рівнем вологи. Інга йшла неспішно попереду вишукуючи вимацуючи ногами твердий грунт, нам таланило попадалися неглибокі тверді можна сказати підводні стежини, можна навіть на карті з 100%ой точністю скласти справжній брід через Тясмінські болота, ми обережно просувалися вперед ще годинка інша і ми в своїх. Ранкури більше не переслідували нас, схоже втрати-

ли те що вказувало їм де ми, тепер впевнено можна сказати, шо наше місцероз-

ташування вказував якийсь предмет з рюкзака, а наші накидки не причому, бо

їх вже фактично не існує, лахміття звисає ось і все, що від них залишилось, ін-

туіція говорить саме болотяний мул зробив свою справу, бо рюкзак і все що в

ньому є в ньому, хоча міг і уламок пошкодити щось. Катюша укачена мною задрімала, ось і добре, уві сні все швидше гоїться, відновляться сили і все налагодиться, тепер найголовніше чи вистачить нам з Інгой сил, по шведській

17

дивиці видно йде майже на автопілоті, тримається добре намагається не видавати втоми та від мене нічого не сховаєшь, вона часто бралася за вітки дерев ледве встигаючи втриматися на ногах, все, це останній раз коли я брав на завдання дівчат, все, не можна у жодному випадку ризикувати ними, немає нічого дорожчого за дівчат, ніхто в світі не вмовить це зробити. Я знаходився в ще гіршому стані біль розтікався по всьому тілу і я лише застосувавши свою силу волі зміг ледве ужитися з нею, ноги йшли, руки тримали дівицю, цього досить, це прийнятно.

Ліс дещо порідшав і рівень води піднявся, швидше за все дно стало нижче, свіжа вода дійшла до моїх рук, раптом я наткнувся на Інгу, "стає глибше", - не весело сказала мені, ми стояли і дивилися на темну нерухому гладінь. Катюша під дією обезбалівающего міцно спала, я поглянув на неї і по-моєму я посміхнувся, від втоми яка все-таки дістала і мене не відчув власні губи, все тіло настільки затекло, що я відчував лише загальний рух тіла, а окремо відчувалися лише очі та ніс.

Загальними зусиллями ми підняли Катю на рівень моєї шиї і пішли вперед, вода дійшла до грудей і залишаючись на цьому рівні пару сотень метрів почала до нашого щастя спадати, все гаразд. Як же хотілося відпочити очі самі по собі шукали острівець суші і не знаходили їх, кудись вони раптом всі поділися і думки, та це не думки - мозок вже давно відпочивав зараз залишилися лише інстинкти і одна мета - доставити дівчат до своїх, невздовзі я повністю перестав відчувати свій организм,

замість цього я відчував лише якийсь дивний стан тіла, можливо організм майже дійшов до якогось своєї межі можливостей, цікаво, а коли настане пік цієї межі, що я відчую, швидше нічого, та що за розмови і разтеребя голову викинув їх з неї,

та ні нехай будуть, а то я ще забуду, що я є. Йшов і не відчував рухів, інколи опритомнівшись з полусвідомого стану, йшов вже на повному автопілоті відразу не розумів де знаходжуся і що роблю, лише коли бачив обличчя Каті все згадував вдивлявся в силует Інги, що розпливається, і знову занурювався кудись в невідомість, а організм йшов за інерцією сам вперед. Бачив все у веселкових тонах,

все довкола кудись пливло і втрачалося у різнокольорових кругах, абияк настроїв-

ши очі міг щось розглянути всього декілька секунд найважливіше і знову все розтікалося в круговороті кольору. Очевидно організм знайшов потрібний режим виживаності і працював на мінімумі витрат енергії

. Десь вдалині із заходу доносилися глухими гуркотами канонада, спочатку я зовсім не звернув на ці звуки жодної уваги і продовжував рухатися в напівсвідо-

мому стані, лише коли я наткнувся знову у котрий раз в Інгу і вона розштовхавши мене привела в ледве свідоме відчуття втлумачила мені, що вода вже менше коліна і ми виходимо з болота, а із західного боку, до неї ми і йдемо, чутні бої, це фронт і ми майже в своїх. Ледве второпав що вона мені говорила, видавив посмішку і прохрипів "супер", крізь відео, що пливе, я бачив перелякане обличчя Інги, я не знав що її налякало, майже не міг нічого щось зміркувати, вона бачила як по моїй лівій руці, рукав весь порваний і руку вільно видно, тече кров з дрібних ран, що відкрилися від перевтоми, від напруги, що не перестає, осколки врізалися в руку, я цього зовсім не відчував, прохрипів їй "підемо", в складному стані знаходилася і Інга, теж майже зовсім вибилася з сил та ще я тут, вона сильно турбувалася чи смогу я дійти. Ми йшли, нам нічого не залишалося лише просто йти доки йдется, вона йшла і плакала, часто повертаючись дивилася на мене з Катею. Незабаром ми все ж вийшли з боліт, сонце вже сховалося за горизонт і зараз десь на заході ще йде світловий день. З нас стікала вода залишаючи на форму ряску і багато болотяних налиплих рослин, Інга зупинилася і обійняла нас, прокинулася Катюша, від дівочих ніжностей мені стало трохи краще, можна сказати відкрилося друге дихання, не вірилося що вийшли. Додаткового джерела енергії, що відкрилося, якраз вистачило здолати і взабратися на невисоку піднесеність, Катя залишалася на моїх руках, вона від поранень зовсім ослабіла і я їй не дозволив йти самій. Після підйому моя свідомість зовсім поплила і періодично відключалася, включаючись деякий час просто бачив щось попереду і знову провалювалося в невідомість, йшли вже по твердому грунту швидше пленталися ледве пересуваючи ноги, мені хотілося поглянути на болото, що залишилося позаду, і не зміг, шия затекла і не слухалася, встиг глибоко зітхнути від досади але й цього не зміг відчути бо свідомість самовільно вислизнула в темряву автопілоту. "Командир, командире ну що ж ти

18

отямся, - сильно мене треся ридаючи приводила мене до тямі Інга, чесно я не міг розібрати вже навіть її слів в голові стояв сильний шум і все що вона говорила просто шелестіло в загальному круговороті одного звуку, поглянув стараючись в її сторону і раптом я розрізнив в загальній картині розмитого фону якісь переливи,

щось дуже красиво мерехтіло не зрозуміло на якій відстані від мене,-дійшли,- куди дійшли я майже не міркував, тю я зрозумів, що вона мені сказала і тут до мене дійшло - до Тясміну ми дійшли - ось куди". Я не міг виголосити ні слова, губи злипнулися і моїм зусиллями їх розробити не піддавалися, мовчки кинувся кидком до річки відчуваю останній, човгаючи провалюючись ногами в рихлий річковий пісок

ледве добрів до маленького пляжу. Щосили вдивився де знаходжуся, крихітні хвилі котилися і танули в піску зарослого молодим очеретом річкового плеса, стояв зовсім в кромки води, відійшов і довго підшукуючи відповідне місце поклав Катюшу, я відчував, що вона без свідомості, на прогрітий травневим сонцем м'який пісок, Інга все проконтролювала і все вийшло, від спаду напруги все тіло пронизав сильний біль, це було немислимо, я втративши рівновагу впав у бік річки, плюхнувся у воду, як добре, крізь біль і не зрозумілі відчуття відчув сильну спрагу і я відразу ж почав напиватися річковою солодкою водою, губи розм'якли і стали знов рухливими.

Сил мені вистачило лише виповзти на берег, машинально навсяк випадок намацав штурмову гвиниівку, що бовталася на мені, все що я розумів це те що ми дійшли і з дівчатами все тепер в порядку про трофеї не хотів і думати із-за них загинув майже весь загін. Зняв глушник з гвинтівки і в повітря випалив всі патрони, прямо за рі-

чкою повинні знаходитися наші війська, звук пострілів голосно прокотився по окрузі це і салют загиблим хлопцям і ми дали про себе знати, свою структуру викликати ми не могли радар повністю розбитий осколками і в штаб не прийдуть наші позивні, так сигнал SOS нам би не завадив. Від пострілів прийшла в свідомість Катюша і зрозумівши де ми прошепотіла "невже дійшли" крізь сльози, крізь свій вже вкрай важкий стан. Крізь зір, що все сильніше дає збій, і таку ж свідомість бачив як з того берега поплили до нас гумові човни, з них світили ліхтариками в нашу сторону."Тепер

все це не даремно", - подумав я, коли вони вийшли на беріг і полилася українська мова,

і до нас підбігли дівчата санінструктори я спокійно без тривоги відпустив свою силу волі та спокійно вже знепритомнів:"Свої, дівчата тепер в безпеці...".


... я в хмарах і вітром кружляю в них, і мчуся в прекрасну безмежну далечінь піднебіння, раптом плавно стаю частиною маленької сірої хмаринки і йду дощем на хлібні поля, золоті промені сонця пронизали срібні нитки вологи, що спрямувалася до землі, не долетівши до колосів випарувався і став веселкою, з висоти веселки, що переливається, на сотні кілометрів є видимими величезні простори Батьківщини...

...я в перших променях ранкового тропічного сонця, воно винирює з теплих морських вод, промені гладять м'яку хвилю граючи різнобарвами в її гребенцах і вдаряючись об борт прекрасного парусника переливаються віддзеркаленням на відпальорованому морським вітром борту веселими відблисками дня, що по трохи починається...


Співає птах, дуже красиво, весело, тю,да це ж соловей, невже птах може настільки красиво співати, що я говорю, це і не дивно - в природи все красиво.

Я відчував всю солов'їну пісню повністю розрізняючи кожну зміну пташиного голосу, трелі звучали як тисячі самих кращих оркестрів, мені інколи вдавалося зрозуміти про що вона співає, звичайно про весну, про те, що життя прекрасне, що птах здолавши величезну відстань разом із зграєю досягла рідного краю. Легкий теплий вітерець тихенько трепоче моє волосся і гладить обличчя, десь поруч шумить неголосно листя, я вловив приємний аромат і раптом зрозумів, що я не сплю, пахне чимось смачним, на мить я зрозумів, до мене дійшло - я живий, правда якось дивно, я відчуваю навкола себе обстановку, а ось себе, як не пробував відчути організм не вийшло, не відчував я себе фізично, потихеньку мою свідомість поглинуло відчуття втоми і я не міг стримати сонливість, незабаром моя свідомість в глибокому сні знову понеслася на зустріч тропічному морю та свіжому бризу.