Розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком
| Вид материала | Документы |
- Особливості видимого руху Сонця, Місяця І планет, 60.39kb.
- Використання українських, 154.76kb.
- Тренінгове заняття „Корабель” Мета, 35.36kb.
- Проек т р І шенн я про Порядок розміщення зовнішньої реклами в місті, 592.95kb.
- Щоб дещо дізнатися, потрібно вже щось знати, 39.08kb.
- Дороги. Проселочные дороги. Размытые осенью. Пыльные летом. Зимние дороги, теряющиеся, 89.39kb.
- Укази Президента України про державну підтримку обдарованої молоді (квітень 2000 рік), 393.44kb.
- «Планети», 346.34kb.
- Нове життя з «Малою Батьківщиною», 78.98kb.
- Районный конкурс сочинений, посвященный 64-годовщине Великой Отечественной войны Нам, 106.78kb.
165
все ж їх не застосували, по-перше їм потрібна більш, ніж очевидно наша планета зі всіма своїми багатствами внутрішніми і зовнішніми, вони прагнули вести війну якомога менше завдаючи шкоди довкіллю, не застосовували окрім одного випадку ядерної зброї, все що їм потрібно було це знищити жителів планети не видаючи себе, а за чим вони ховаються запитаєте ви - це проста перестраховка, ну ось поставивши себе на їх місце можна передбачити следуюче - вони звичайно досліджували нас і з'ясували, що наша цивілізація дуже агресивна і здатна на швидкі скачки в розвитку технологій, беручи це до уваги вони вирішують наступне - навіщо ризикувати власною безпекою, точно невідомо що земляни зможуть придумати в крайнощах, і вони будують під шумок не азіатської стабільності користуються не контрольованим підводним світом і будують там свої бази, заводи по виробництву копій людей, та я вважаю, що ми б'ємося саме з клонами, це фактично біороботи виконують одну єдину задачу - знищення людей, створити підводні бази і накопити достатню кількість військ для захоплення території, яка б вистачило для будівництва виходів з під землі останньої техніки для швидкого розверстування наземних складів, виробництв і усьохо необхідного. Це все у них вийшло, одне лише дивує як можна було побудувати в Червоному морі величезні об'єкти непомітно, чудно це і підозріло, з цим потрібно буде гарненько розібратися і знайти тих співучасників, які робили все щоб приховати і відвести увагу від цього місця, а те що я спостерігаю зараз - масова поява НЛО в глибинах Червоного моря, які з нього винирюють і вирушають відразу ж схоже в інші світи, - вони просто дають деру ці ранкури розуміючи, що вони «пролетіли» тут за повною програмою, як фонера над Парижем. Прибульці правильно зробили, що відразу не розкрилися і не навалилися на нас всією своєю цивілізованістю, під час битв з нами вони обов'язково втрачали б свої бойові машини і багато технологій стали б нам доступні, а їх зрозуміти і застосувати для віддзеркалення інопланетної агресії ми в змозі, в цьому випадку підсумок протистояння став би невідомим, воно могло стати останнім для кожної з цивілізацій, розробивши ворожі технології і упровадивши їх в міжпланетарні польоти можна атакувати ту планету звідки іно узялися, а зараз вони все кидають і хочуть замести сліди, щоб уберегти себе від нашого гніву. Цю інформацію і мої думки записані - все на компакт-диски, я залишав тепер у хлопців, я не хотів в разі втрати мене, щоб втратилися важливі відомості, на моє прохання хлопці зробили багато копій і вони зобов'язалися раптом зі мною щось станеться передати всю інформацію властям, в першу чергу Гетьману України він все зрозуміє від кого це прислано.
До червня 2050му року з ранкурами було майже покінчено, об'єднані війська стулили кільце довкола страшного місця - гігантською підземної бази що тягнеться на сотні км-ів, всі території окрім двохсот кілометрів вузької прибережної смужки на східному березі Червоного моря і острова Сокотра. 28го червня долю ранкурів вирішили дві останні битви двох цивілізацій одна сталася на суші в районі нещасного міста Веджх, а друга на морі біля острова Сокотра. Ворог був повністю розбитий в битвах, я брав активну участь в останній битві цього майже 4 літнього страшного протистояння. До кінця липня останні залишки ранкурів були повністю знищені, жоден солдат жахливої армії більше не топтатиме нашу земельку, все для них закінчилося, а для нас все лише почалося. Тепер коли ворог знищений і небезпека минула всі захочуть розкрити таємницю ранкурів, все Червоне море стане местомом досліджень і нових відкриттів, багато чого схоже взнають люди.
28 липня 2050го року став днем загальної перемоги над страшним ворогом, і віднині цей день прийнятий всіма країнами як день миру і свободи. Цього дня я знаходився на острові в щасливому тепер архіпелазі острівної країни Вануату, всі жителі острова на чолі з вождем, мною, принцем Атіком і принцесою Тітекой влаштували з грандіозним розмахом незабутнє гуляння, свято проходило по всій планеті і я багато часу провів біля екрану телевізора дивлячись паради перемоги, український показували теж і я не стримався від сліз щастя, просто не зміг. Зовсім скоро я повернуся на батьківщину і можливо мене виправдають за угін підводного винищувача, знову стану жителем великої країни вільної тепер планети Земля, що подарувала у прямому розумінні, перемогу, як же ж хочеться до рідного будинку,
до своєї сім’ї скільки мирних справ скупчилося, а скільки знайомих дівчат відвідати тепер можна, це мене вже захоплює.
166
Я був щасливий і одночасно спантеличений, багато що ще належить усвідомити, взнати, зрозуміти і навіть переосмислити в розумінні Всесвіту і самої природи, я знаю тепер що ми не одні в космосі і скоро всім науковим кругам,
а не тільки ізбраним, це теж стане відомо, мене цікавило те як успішно все для мене склалося і дивні знайомства приводили до добрих результатів, як же все це дивно і навіть інший раз не зрозуміло, найголовніше те що я зрозумів, що планета це єдиний наш куточок у Всесвіті де ми в цілковитій безпеці і головне завдання людей - це зберегти природу, саму Землю, для цього потрібна справжня дружба між всіма - ми всі Земляни і ми одне ціле...
На слідуючий день після грандіозного свята на острові я весь день провів
у роздумах сидячі на великому теплому камені біля самої кромки тропичного моря,
поряд спокійно тепер вже не в стані війни стояв підводний винищувач українського
флоту. В моїй голові крутилися думки про майбутнє, слова Гетьмана про прибуття
колоністів, про те куди втекли ранкури на своїх НЛО, як мені бути залишатись тут
і будувати якийсь військовий оплот на всяк випадок у випадку повернення ворога,
чи повернутися до своїх, до рідних я все однак попливу, треба обов”язково прові-
дати дівчину з Аргентини, цілий рой думок трохи п’янили мене і був щасливий від
цього – нехай собі крутяться це говорить про те, що життя триває і воно дуже
цікаве, коли прийшов вечір я ліг прямо на поверхню човна і продовжив міркувати і мріяти, залишки гумового покриття човна добре гріли і було дуже приємно...
... Яскраві вечірні промені ковзали по гладких дрібних хвилях лагуни і танули в темніючих чагарниках острова, я лежав на м'якій теплій поверхні човна і дивився як з'являються перші зірочки, рідкі хмари, що переливаються фарбами, неспішно пестили мені очі, тепер це головне в моєму житті заняття - насолода красою природи...
автор: Яр Тополя
Офіційні авторські права належать Гордєєву Сергію Михайловичу