Geum.ru

Розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

саме для цього захищати її і гарантувати безпроблемне майбутнє. Майже п"ята

година ранку, ліс вже прокидається, він говорить мовою птахів, звірів, дерев, росою,

що рясно звисає з гілок, а я тихо насолоджуюсь красою, трохи щиме в серці

за долю цієї краси і знов хвиля спогадів накатилася та засіли в моїх думках...

Мені та моєму поколінну пощастило родитись вже за часів правління Гетьма-

на, всім з мого загону було від 18ти до 23х років, я народився у 2028му році

в Дніпропетровську в чудовому місті на Дніпрі, коли я вже мав анализуючий

вік я відчув, як добре жити на Україні. Диктатура здорового глузду, добра, справед-

ливості, честі давала шанс жити лише добрим людям іншим не було місця в кра-

їні, так саме диктатура правльочого молодіжного руху підняла з колін країну і да-

ла відсічь усьому загарбницькому світу, нажаль світ дивився на Україну, як на

безкоштовний пиріг, але цьому було покладено край, Гетьманська Україна згідно

з планом молодіжного руху почала розбудову країни з попілу, відразу після пере-

моги без усяких виборів були повністю змінені керівники усіх гілок влади, посади

зайняли еМрухівці, всім їм було не більше 35ти років, на виконуючи посади були

призначені на конкурсній чесній основі молоді люди, конкурси проводилися в пря-

мому ефірі по телебаченню без усякої фальші. Коли влада була повністю в руках переможців, до речі велику роль в перемозі молодіжного руху стала підтримка великої частини української армії, яка перейшла на бік бунтивників, це не дивно бо в армії - молодь, а міліція не стала цьому заважати, у кого зброя той і прав, звісно

це зайняло багато часу вибори відбулися першого березня, а повний контроль кра-

їни відбувся 25го жовтня 2020го року, цього дня офіціальним лідером України

став Гетьман України, а країна стала Гетьманською українською республікою. Гілки

влади : Гетьман - правительство - міністерства - виконуючий апарат плюс незалежні

контролери народу - депутати, статут депутата було змінено, його можна порівняти,

як шерифа на дикому заході, абсолютно незалежні представники народу, в кожній

області їх було п"ять, їх роль в суспільстві стала дуже важливою майже рятівна.

Країна жила по жорсткому плану, який я цьому свідок став правильним шляхом

для досягнення щастя, головна ціль якого - будивництво абсолютно незалежної

внутрішної економіки, яка дасть справжню незалежність Україні, для цього країна

має все. У 2034му році пішов у школу, закінчивши її в 2044му я вийшов маючи

багату освіту, три спеціальності (водій усіх класів, професійний програмист та електромонтажник 3го розряду), без цього почати самостійне життя не реально, та

на додачу 4ри місячна армійська підготовка, так ми виходили у життя повністю

до нього готовими, а далі вибирай стежку по своєму бажанню, але нажаль у 2046

році розпочалася ця війна. Все для мене, моїх друзів, для країни так гарно починалось, а теперь хто знає, але я думаю, що такого ворога може перемогти дійсно така країна як наша, сильна, українці як одна людина сплочені, інтелектульно, фізично та матеріально підкована нація...

П"ята тридцять ранку, м'яко-жовті промені ранкового сонця дружно вливалися

в ще нічні сутінки густого лісу і розбавивши їх в світлі тони почали новий день. Миттєво випала роса і гірляндами повисла на всьому, набравши максимальну масу вологи росинки переливаючись разноцвіттям діамантів спрямовувалися вниз і весь ліс м'яко зашарудів приймаючи водну процедуру весняного ранку.

Довартувався що вже й мені спати захотілося, але поки що нажаль не прий-

деться насолодитися забуттям. " Да, дивні тут за красою міста, якщо останусь жи-

вим приїду помилуюсь в спокійній обстановці", - про себе говорив я, але посміхав-

ся на скоріш за все безнадійність моїх бажань, зараз потрібно зорієнтуватись на місцевості і обміркувати як саме виходити, точніше прориватися, ранкурі так нас

не відпустять. За допомогою того ж радару, що веде моніторінг місцевості, в ньо-

му є функція супутникової навігації на місцевосці, пробний сигнал на супутник

дав відбій, схоже ций супутник вже в історії, лише на четвертий раз відізвався

супутник-розвідник і дав необхідні дані. Йти нам потрібно на схід, до річки Тясмін,

на її рубежі знаходиться передова українських військ, а за нею лише 20ть км

до міста Чигирін, а до самої річки біля 25ти км, усього 10ть годин неспішного

руху, я подивився в бік нашого шляху, так неспішного, хм а ми швидше й не

зможемо тому що тритина цієї місцевості - це болота та трясовина, вони виник-

10

ли після серйозної аварії на Канівській ГЕС в 2014му році, зруйнувався один з водовідводів греблі довелося скинути велику частину води в Кременьчуцкє водосховище, 25% від загального об'єму Канівського водосховища, із-за піднімання горизонту води, природньо, піднявся рівень грунтових вод і в 5 подальших років сталося заболочування всієї місцевості в радіусі від 10 до 35 кілометрів, в меншій міри цьому піддався західний берег Дніпра і у величезній східний. ГЕС давно вже відремонтована, а вода не квапиться до своїх колишніх наземних і підземних берегів. "Ну що ж підем туди, головне не поспішати зараз наша зброя - це вит-

римка, виявити себе можна на дрібниці, курс я тепер знаю, підем вдень це найбез-

печніший час для нас, ранкури якщо нас шукають то ми їх самі знайдем і спробуємо просочитися крізь них до своїх, а зараз поки тихо можна й подрімати",-

сам з собою радячись міркував знаючи наперед, що напевне станеться, відкинув-

шись на м"яку хвою зручно вмостившись уявив, як це може бути й відразу се-

бе зупинив, ні станеться так як ми захочемо і досі сушити голову, я подивився

на красунь і зітхнув, вони спали міцно, їм було добре й затишно у сні, бо лише у сні вони могли бути в цілковитій іграшковій безпеці. Прокинувся біля вось-

мої, відразу подивився на радар все добре, зелений світ заспокійливо говорив про

безпеку, добре, але його потрібно підзарядити, сон безумовно додає сил, насолод-

жуючись свіжістю тіла підповз до пристрою, відкинув задню кришку та витяг сонячну батарею, радар став заряджатися, як зарядиться треба наповнити енергією

нашу зброю, без неї наші приціли будуть не спроможні. На це потрібне біля часу.

Прокинулись мої бойові товарищи, потрохи в"їзжаючи в дійсність почався і для

них їх день, привітавшись з добрим ранком з чорним присмаком можливо остан-

нього, почали готуватись у подорож. Привівши себе в порядок, перевіривши аму-

ніцію, поснідавши сухим пайком та запивши домашнім вином, зі мною завжди

є фляга в супереч наказам батькове вино, привожу як їжджу додому тому в нашому штабі завжди стоїть 25ть літрів нектару, треба вирушати. "Отряд струмко,-

скомандував я, вони стояли дивлячись мені в очі, за час який ми вже разом

воюємо я вже знав що мої бійці мені говорять без слів, але мені потрібно було

щось сказати для піднятя духу, - нас залишилось четверо, наше завдання на цю мить доставити до своїх цей рюкзак з зразками, в наших руках нова зброя, но-

ва надія, щось що зможе зупинити ворога, та в наших руках наші життя, ми ос-

танні з бійців секретного загону, а я останній його командир і якщо ми вийде-

мо зі смертельного кола то загін не зникне, як бойова частина і не зникне пам"-

ять о загиблих героях, хоч один з нас повинен дійти до своїх".

Я і Северин йшли першими за нами метрів за 25ть йшли дівчата, як тіні

беззвучно ми мінливо просувалися вперед. Пройшли 5ть км і зустрілись зі свої-

ми "друзями", я не помилився нас чекають, радар не помилився показавши воро-

же тепло, ми не боячись себе засвітити, ми одягнені поверх основної форми маскуючими накидками, які регулюють тепловиділення і роблять нас невидимими

для їх радарів, в них такого нема і тому це наш суперплюс, 2км майже повзком впритул наблизились до ворога. Радар показував невелике скупчення ранкурів, ми

візуально наблизились, хм, ми виповзли на межу - це протипожежна смуга, ми тро-

хи зраділи тому що схоже ми зробимо нашу стару нашу витівку, виманимо їх

на це відкритий простір, викосимо і спокійно пройдем далі. Переглянувшись почали здійснювати задумане, Северин встановив пристрій гучномовець на відстані від

нас біля 500 метрів, сам повернувся і зайняв позицію, через 10ть хвилин застрікотів кулемет, ранкури відразу клюнули на це, їх було біля 50ти, 48 відразу

лягли на борозенках залишених колись плугом трактора, двох виловили дівчата

двома блискучими пострілами і все шлях відкрито. Ми підійшли до тих двох, це

командири,"Ви нічого не помічаєте,- запитав у всіх Северин, - якщо це збіг то во-

ни близнюки, а що ж може бути іншим,- відповіла собі і нам Інга, я подивився на

цю красуню і знов здивувався, що вона на війні--, за неординарну бойову кмітливість і відвагу проявлену в битвах за Малу Азію в добровольчому Шведському корпусі у складі об'едененних сил НАТО і ОАД, за героїчну оборону

України у складі нашої армії, з відома шведського уряду її направили в наш секретний загін,- Можливо, але це зараз не важливо...", - констатував я і ми пішли далі при-

хопивши з собою кожний по автомату та набоїв, скорішь за все вони дуже

11

знадобляться, в ближньому бою наша зброя може бути пошкоджена тому ми в

цьому випадку використовуємо трофеї, тягти усю амуніцію яка може знадобитись

важкувато, беремо все що треба у ворога, я вважаю що гонятися за нашим ма-

леньким загоном ранкури можуть частково і за те що ми так нахабно використо-

вуємо їх зброю, взагалі якщо скласти до купи наші дії то ми так добряче вси-пали цим покидькам, що можливо ми їм вже маримось усюди, вирішили покін-

чити раз і назавжди, але цього ніколи не станеться. Вирушаючи ми знали, що знищених знайдуть ранкури і за нами почнеться гонитва, але без цього не обійтися, зараз у нас є час піти якнайдалі. Десь через півчаса ми дізналися про це, гур-

кіт ворожих гвинтокрилів тепер стали нашими супутниками, за нашими спинами

то гучно, то ні вони проводили моніторінг нашого місцезнаходження, коли ворог

прорахує наш маршрут тоді дійсно приймуться за нас. Ми рухалися з крейсерською швидкістю усього біля 3х км за годину, ліс не давав нам бігти,

труднопрохідні чагарники, що тут поробиш. Привал зробили вимотавшись повністю,

попадали трохи перепочить і далі. Поглянув на годинник 15.18, коли ми йшли то майже не розмовляли, кожен знаходився в собі думав про своє і зараз все мов-

чки. Я йшов попереду і весь час обертався дивився на них, зустрічалися поглядами, зараз теж, дівчата зовсім вимоталися, нічого залишилося пройти усього км-ів 10ть скоро відпочинуть. Потрібно якнайскоріше добратися до болот і вважай все гаразд. До 16.00 ми добралися до перших ознак болот, вони починаються, ми зупинились, щоб обговорити наші дії в різних обставинах, до нашого щастя ран-

кури більше нам не попадалися, а от гвинтокрили нам вже набридли. Нам до цього кілька разів доводилося стикатися з болотами правда не такими великими, але на цей раз нам прийдеться здолати досить тривалу область неглибоких боліт і рідкої, але небезпечної трясовини. Передболотиста місцевість зайняла всю мою увагу, ліс майже зовсім став рідким і навіть з'явилися листяні дерева, лісок давав добру тінь і сонечко не припікало, а приємно гріло наш загін. Здивувався різноманітністю рослин зростаючих тут, видно на хорошу приживаність і розвиток впливає тутешній предболосистий вологий мікроклімат, вологість і стабільність температури дає хорошу можливість розвинутись потрапляючому сюди насінню, їх приносять вітер і птиці,

втрачають їх тут і з них виходять шедеври рослинного світу. Всі дерева тут рівні, стрункі без вад аж очі важко відвести, обов'язково приїду сюди після війни. Незабаром ліс ще більше порідшав і став не високим, грунт став вологим "привіт болото" і ми почали заходити в болотяний край, чесно кажучи серце трохи йокнуло,

на болотах завжди все несподівано. Незабаром вийшли до заболоченого лугу, абсолютно без дерев гладкий простір лежав перед нами. Раптом ранкури нас

наздоженуть саме зараз, хоч поки гонитви за інформацією радара не видно, то тут вони можуть сповна без зусиль знищити нас, розуміючи небезпеку ми поквапилися.

Перед тим, як перетинути галявину наказав залягти і уважніше повдивлятися довкола, лягли в соковиту не високу траву, вийнявши бінокль став оглядати метр за метром всю місцевість яку міг охопити. Простір продивлявся досить далеко на декілька км, попутно насолоджувався ніжною красою болотно-лугових кольорів, вони часто приковували мою увагу і навіть на деякий час забувався про те, на що мені потрібно в першу чергу звертати увагу, ледве відривав очі від них і відчував як їх краса покращує мені настрій і насичує мене якоюсь дуже приємною енергією.

Схоже нас тут не чекають, на зразок нікого, головне не розслаблятися може знову щось задумали, потрібно швидше здолати галявину - ніде не сховаєшся, все на

ньому, як на долоні. Вологий дещо слизький грунт галявини дав нам розвинути хорошу швидкість, під ногами місцями хлюпала вода і перед виходом з нього ми трохи зав'язнули, швидше за все луг став заболочуватися не щодавно але подекуди зустрічалися залишки сільськогосподарської діяльності, пшениця і по-моєму жито маленькими площами зустрічалися по дорозі, кілька разів одна з ніг хотіла провалитися кудись в невідомість схоже на трясовину. Останні метри перед густим лісом, що знов розпочався, нам далися не без зусиль, стояла відкрита вода і куди ж йти не провалившись не зрозуміло. Я йшов першим і без коливань абияк пішов напростець напролом і коли я дійшов до середини озерця на наше розчарування із-за горизонту із західного боку сначало зашуміли, а за тим і з'явилася пара


12

штурмовиків ранкуров, вони йшли прямо на нас. "Вислідили сволота, як їм лише це

вдалося", -вимовився я люто, бачивши як переливаючись у вечоріючому піднебінні до нас на всій швидкості мчали ворожі машини, у них одне завдання - знищити нас

Ми спокійно пройшли останні метри в'язкої трясовини, що залишилися :"За мною скоріш", - ми вискочили на узлісся лісу, і незатримуючись сховалися в ньому, я

тепер йшов замикаючим і бачив як випущені штурмовиками ракети з сильним гуркітом звалили густі високі ялини в тому місці де мить назад знаходилися ми.

На мить зупинився поглянути на нещасні покалічені ялини, поглянув на квітучий луг вск це затягнув сизий дим сумно зітхнув і помчав наздоганяти бійців. Штурмовики ще кілька разів зкидували бомби в те месце і пішли, на щастя ми вчасно виспроснули звідти і ми у повному порядку. Я впевнений, що ворог десь

поруч і ми вже в невдовзі з ним зіткнемось. Раптом густий ліс з лісовим грунтом став сильно заболоченим з відповідним болоту грунтом, який був вкритий водою, весь простір у воді. Схоже, що сильно зволожена місцевість абсолютно не вплинула на дерева, це пішло їм на користь, поліпшила їм умови. Ліс густів і сонячне світло ледве проникало сюди, ставало все темнішим і темнішим, навіть думалось,

що ми попали в справжній казковий ліс, що ось-ось і вискочить із-за притопленої каряги казковий герой. Стало зовсім тихо ми навіть на мить зупинилися,напівсмерко-

вий затіряний край пронизаний всіма запахами болота та покритий біля самої кромки води густим туманом лежав перед нами, ми мовчали, аж трохи мурашки пробігли по спині, я щасливий від цієї краси, адже насолоджуватися такими пейзажами доводилося рідко." Я і не думала, що місця з казок і фентезі можна в реальності зустріти", - Катюша неголосно висловила свої враження. Нам потрібно здолати десь до 10ті км. схожих на це важкопрохідних місць і ми зовсім не знали чи можна їх пройті.

Переглянувшись ми один за одним увійшли до бадьорої застояної води, я пішов першим, як командир небезпеку приміряв на собі, перш ніж увійти туди ми постояли на сухій верховині, ця маленька ділянка не боліт лежала між заболоченою галявиною і справжніми болотами. Грунт мулистий, липкий, йти зовсім не просто, потрібно швидше знайти гряду острівців, вони завжди зустрічаються на болотах і йдуть як острівці друг за дружкою, повезе знайти тоді без труднощів виберемося. Тепер потрібно уважно дивитися в обидва зробиш не той крок і ураз засмокче трясовина. Я ретельно видивлявся потрібний напрям і видивлявся гряди, мої дитячі знання виручили нас і я відшукав цілий каскад острівців і схожу на підводну косу дорогу, вона йшла між острівцями з досить твердим грунтом і із задоволеними висловами друзів ми вибралися на неї, і попрямували набагато вільніше. З кожною сотнею пройденних метрів вода піднімалася, швидше дно ставало нижчим, інколи вода доходила до поясу, зброя і все устаткування причепили вище в уникненні його виходу зі строю, після кожного кроку можна запросто поринути з головою, поки що ми не зробили цих помилок. Не прошло і години нашої подорожі як позаду нас почав наростати гул двигунів важких літаків, зрозуміло чиїх, коли гул досяг нас вгорі засвистіли бомби, що скидалися ними, на нас, ось що придумали, тепер хочуть завалити бомбами. Почалося щільне бомбардування, перші бомби лягали позаду нас і хвиля вогню швидко наближалися до нас, я скомандував різко змінити маршрут на 90 градусів, "швидко на схід", - різко сказав я, бійці миттю зреагували настільки крутій зміні, як тільки ми відійшли метрів на 20ть від того місця де ми стояли, по смузі де ми йшли пройшла суцільна стіна вогню і води точно в тому напрямі яким ми слідували. Ми залягли на невеличкому острівці вту-

ливши свої погляди на киплячу воду, як це могло статися, що нас вичислили, що

це, напрямок це зрозуміло, від бою до того місця де ми начебто вийшли з облоги

проведи лінію і ось напрямок, але як вони дізналися що ми саме тут в цю мить.

Я і Северин переглянулися, невже ми узяли з собою щось таке з гігантського ку-

лемета, що вказує де ми, але чому вони саме зараз за нас взялися, зараз на

ці питання відповіді ми не знайдемо, перевірити трофеї - не має обладнання, може

нас виявили радаром, щось з нашими накидками, так трохи пошкоджені, взагалі

після цієї місії наша форма зазнала пошкоджень, невже, але нам міркувати над

цією проблемою не дала нова хвиля бомб, вони розривалися одна за одною знов наближаючись прямо на нас. Одне зрозуміло - ранкури з точністю знають наше

13

місцезнаходження, але ми не могли визначитися з тим, що нас видає, моя інтуіція

говорить що справа саме в тому, що лежить у рюкзаку, а одяг в нас і раніше псувався, але кинути трофеї ми не маємо права. Перечекав вогняний шквал, ворожі літаки поки, що відвалили від нас вичерпав свій боєкомплект, ми зібралися на одному з маленьких острівців, поділившись думками та все зваживши вирішили

доставити трофеї до своїх тим самим зухвало перемогти ворога, навіть їх маячок

не допоможе ранкурам. Поки ми думали про подальші дії розхвильована вода боліт після бомбардування уляглася і її поверхню почав застилати вечірній туман білим прозорим покривалом. Я говорив і дивився на цікаву весь час змінну красу природи. Для того, щоб нам умити ворога потрібно до темноти добратися до своїх інакше нам каюк, ранкури не випустять нас з наших же боліт, встигнуть знову оточити і знаючи точно де нас шукати до ранку знищать нас. Не втрачаючи часу ми продовжили подолання боліт, через декілька хвилин після бомбардування зазвучали, з іншими не сплутаєш, двигуни "ранкуровських" повітряних транспорту-

вальників: " Ось і діждалися", - з акцентом сказала Інга. Так це вони, всього в декількох сот метрів від нас, зависли і почали висадку десанта, їх хлюпи і інші супутні звуки їх дій поширювалися в тиші боліт швидко і не втрачаючи ефекту.

Ми не зупинилися через це, це не стало для нас несподіванкою, я з мінером йшли замикаючими і тримали під контролем всю обстановку, що залишилася позаду нас, ми заглиблювалися все далі до самого центру боліт про це говорило пониження дна і повітря стававало все важчим, схоже сильно застояле вологе повітря

ніколи не провітрюється, воно стало додатковим серйозним навантаженням нашому загону але на мене воно ніякого негативу не несло, я себе відчував свіжим і бадьорим, не знаю, але мені всі природні умови дають додатковий заряд сил організму і зараз все класно, нажаль мої друзі в іншому стані. Цю свою особливість я відчув ще в першого класу школи, я не розумів своїх друзів коли вони скаржилися на погоду у всі пори роки, а мені подобалося все і я завжди щодня отримував масу щастя від всіляких проявів природи і до того ж навіть в самих їх крайних проявах - морози за 20ть, жара за 35ть, урагани, зливи, я завжди ходив відчути силу природи, батьки за це давали мені міцний прочухан, довго не дивлячись на небезпеки насолоджувався красою і силоміць природи, я відчував в ці хвилини себе одним цілим з природою і точно 100%тно знав, що і я теж володію величезною силою і енергією природи, тому-що теж є одним з її елементів, і в мені є це відчуття, єдністості з нашою матінкою-природої. Все природне зв'язане між собою біологічно

і енергетично, і якщо зуміти управляти енергією, то можна лише уфвити які фантастичні можливості дасть сила природи людям.

Незабаром після висадки десант "ранкуров" відкрив по нас мінометний вогонь, міни зі свистом ухали в темні води боліт, вибухали хлопками і піднімали над їх поверхнею на декілька метрів стовпи мула з чорно-зеленою водою, вони нас доки не діставали і ми ловивши момент, поки противник обстрілює нас з мінометів він сюди не сунутиметься, ловили можливість відірватися від ворога ворушивши ногами, я рухаючись останнім дивився, як важко дається кожен метр друзям. Ворог підсилив вогонь і все одно нас їм не дістав, ми трохи відірвавшись від них вибралися на несподівану суху купину метрів в 5ть діаметром і я дав загону передихнути на ній, бійці що майже вибилося з сил попадали на острівець, а я зовсім не втомився, мені стало сумно через це, чому вони не володіють тим же, що і я - необмеженим запасом енергії і сил, що бадьорять, як мені хотілось поділитися з ними всіма своїми знаннями і швидше їх вивести звідси, нажаль для цього потрібен час, цьому потрібно вчити, а його в нас не має. Хлопці розвалившись відпочивали, а я розглядав куди ж це ми забрели, дійсно центр боліт, тут схоже живуть лише величезні велетні дерева вони майже зовсім не пропускали сонячне світло і стало зовсім незрозуміло темно чи то від того, що ми знаходилися в центрі боліт, а може просто вже міцно повечеріло сонечко закотилося за горизонт запропонувавши вільне піднебіння місяцю. Рано начебто ще на годиннику 17.05 може похмуро стало, цілком можливо. Багато висохлих дерев в основному поламані стирчали з води своїми лякаючими сірими силуетами, швидше за все тут ще і птиці живуть, кілька разів коли ми йшли попадалися крупні гнізда. Трохи відпочивши під ворожий мінометний обстріл, що не припиняється, продовжили рух, після того сухого острівця підводний