Geum.ru

Розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   34

49

були збиті далеко ще від греблі ракетами зенітних комплексів, їх палаючі уламки за інерцією звалилися кудись в районі Хортиці. Нарешті я впритул під'їхав до греблі отримавши в її охорони дозволи по ній пересікти Дніпро та кинувся скоріше добратися на ту сторону річки тому-що ранкури майже без перерви її атакують з повітря, я переконався в цьому коли почав рухатися по асфальтовому покриттю, що було

настільки зрешетілим, що живого місця годі було і шукати. Часто попадалися місця чогось згорілого, зрозуміло чого - транспорту, але те що я побачив внизу греблі з боку Хортиці це те ще видовище, весь простір який тут може осяять око був завалений ранкурівською знищеною авіацією. ГЕС захищається десятками автоматичних ППО розставлених точно ешелонами, тактика оборони схожа на тактику морської ППО складом надводних кораблів, дуже ефективно, греблю руйнують уламки збитих ворожих літаків, що долетіли . Безпечно проскочивши небезпечне місце продовжив рух, потрібне мені місце знаходиться південніше, з’їхав з головної транспортної артерії помчав по розбитим майже ніколи не припиняючим обстрілом ворожої артилерії дорогам, раз у раз поруч ухали снаряди здіймаючи товстенний шар асфальту, поки що далеко від мене, вулиці в цьому районі були майже порожні, інколи попадалися ті, що проїжджають мимо у бік греблі машини постачання, часто зустрічалися згорілі вантажівки і танки. Я вже майже було заплутався як виїхав на одну з околиць міста і зупинився, навіть з картами тут дуже складно розібратися куди їхати, щоб дістатися до потрібного місця. Вийшовши з джипа заліз на дах, я виїхав на пагорб з якого видно довкола на десятки км-ів, десь біля горизонту спалахували червоно-жовті вогники, ось і фронт десь там і СП командувача. Сів в джип і поїхав по обраному маршруту, проїхавши трохи раптом наткнувся на штабний джип розміщеного десь тут авіаполку, він стояв посередині дороги, у нього була обуглена права сторона та уся

в дірах, спущені шини пробиті осколками, поряд з ним диміла велика воронка, я знову зупинився, я спочатку не побачив, що за ним хтось знаходиться, узявши штурмову рушницю вийшов, тими людьми виявилися ті хто їхав в загиблій машині, я побачив неприємну картину, біля відкритих дверей лежав важко поранений водій біля нього ридаючи сиділа перемазанная дівчина в льотній формі, вона зовсім не помітила мене хоч я стояв зовсім поряд, у неї була істерика, я трохи розгубився і не знав, що робити, водій теж був в льотній формі, виходить вони обидва льотчики. Побачивши мене вона трохи заспокоїлась,"як добре, що ви тут потрібно швидше майора в наш медсанбат,"це був наш командир ланки", - з тремтінням в голосі сказала дівчина,

я запропонував їй відбуксирувати машину в її частину, вона погодилася, в тому джипі було одне запасне колесо і у мене знайшлося, правда сама покришка від мого була

трохи більше. Швидко поміняв колеса, поклавши стогнучого хлопця в їх джип на задні сидіння і усадивши дівицю за кермо побіг до свого, завів і ми поїхали до аеродрому, дівчина молодець тримаючи себе в руках направляла мене куди їхати, коли потрібно було обернути наліво гуділа один раз, на право два, в її джипі від сильного вибуху вийшла з ладу вся електронна система двигуна і пересуватися без буксирування ніяк не міг. Ці хлопці не доїхали всього кілометр до свого аеродрома.

Ми заїхали через пропускні ворота військово-повітряної бази без перевірки документів, охорона побачивши нас без питань відкрили шлакбаум, до пораненого джипа відразу підбігли солдати, під'їхала санітарна машина, льотчика акуратно витягнули і поклали на носилки, помістивши у всередину автомобіля залізли в неї санітари, та дівчина, яку я разом з пораненим доставив сюди і швидко понеслися кудись до своєї медсанчастини. Я залишився один серед розглядаючих те, що залишилося від джипа, сівши на підніжку свого джипа подумав, що я спізнююся в штаб, там вже швидше за все не знають де мене і шукати, поглянув по сторонах пошукав у кого б запитати де знаходиться штаб, як я запитаю, мене відразу запідозряд і подумають, що шпигун, про мене тут нічого не знають і не чекають. Невдоволений собою пішов до пропускного пункту бази та хотів з наскоку подзвонити по фронтовому телефонному зв'язку в штаб головнокомандуючого фронту, та ба, зажадали документи, зрозуміло, що я не з цієї бази і мене відразу затримали з'ясовувати особу, "з'ясовуйте скоріше", - зовсім засмучений відповів їм на їх претензії. Вони повидомили про мене в штаб і витягнути мене з цієї халепі приїхала ад'ютант командуючого фронту струнка пекуча брюнетка, я сидів під конвоєм в прибудові вартівні, її краса і добрий голос відразу опанували мене, вона

50

розібравшись з керівництвом бази забрала мене з ув'язнення. До пропускного пункту в той момент коли мене вже відпустили підкотив легковичок з неї вискочив та сама дівиця-льотчик за нею якіїсь дядько, підбігла цемкнула в мою щоку і ледве не плача сказала, що той парубок в безпеці його життю вже нічого не загрожує, з того часу як я їх привіз прошло пару годин, медицина вже встигла впоратися із загрозою - клас, підійшов той дядько узяв мою руку міцно знизав і сказав "спасибі тобі", того кого ти виручив один з кращих льотчиків-винищувачів, вибачилися переді мною за зайву строгість, я сказав, що безпека перш за все і все гаразд. Кваплячись я і пекуча брюнетка сіли в мій джип виїхали посигналив проводжаючим за межі авіабазі і придавивши на педаль газу помчали до штабу де мене, як я думаю чекають розлючені ожіданцы. Ад'ютант доки ми їхали майже весь час дивилася на мене, майже не зводячи очей, відчуваю на собі її пильний погляд і бачивши на дзеркалі заднього виду інколи повертався, вона тоді різко відверталася, а потім заводила короткі розмови про всяке, встроєнний dvd-програвач крутив вже дуже застарілу, я виявив її в інтернеті на старих випадково не стертих сайтах телевізійних музичних каналів, скільки я там музики викачав класну чомусь абсолютно забутою, забуту пісню групи

Скрябін «Плани», я її подовжив до 20ти хвилин і вона довго пестила мій слух по дорозі, подовжувати пісні я почав в школі, на компі це дуже просто, а потім записую на диски подовжені версії складаю альбоми super-пісень, багато зробив альбомів своїм друзям, про це моє хобі знала вся школа і часто мене запрошували подіджєїть на різні вечірки і день народження, класний був час.

Я скажено гоню по ковдобинах мені хотілося поглянути на що здатний джип в складних умовах, скоро ж в бій, в страшну битву без гарантій не хотілось, виживання в тих умовах в яких скоро попаде багато хто рівне 0, розганяється до 200от джип весь трясся, але тримав дорогу дуже добре вципівшись шипованими покришками за знівечену війною грунтову фронтову дорогу, дівиця трохи злякавшись не кажучи мені ні слова дивилася вже не на мене, а вперед, все довкола мелькало не залишаючись навіть у пам'яті, все пролітало мимо очей, я нічого не боявся все давив і давив педаль."А оце те, що мені потрібно", - сказав і весело моргнувши красуні оком і кивнув головою, щоб вона знову поглянула вперед, ледве відірвавши очі від дороги брюнетка знову в неї втупилася, паралельно дорозі зовсім близько виднівся невисокий горбок схожий на трамплін, він швидко наближався. "Ну, ти, що не повертай будь ласка", - запищала дівчина і вчепилася в мене розуміючи, що я не зроблю

цього, там де потрібно я звернув на величезній швидкості до зробленого природою трампліну, пекуча брюнетка обличчям уперлася мені в плече, джип трохи занесло при зміні напряму руху при великій швидкості, "поглянь на мене", -сказав їй, вона слухняно поглянула на мене, джип різко сів коли колеса торкнулися піднесеності,

трохи стрибнув, знову набрав швидкість і, я не дивився на дорогу очі красуні захопили мене і коли я відчув, що джип відірвався від пагорба і важкі колеса повисли в повітрі, ми летимо, я поцілував її і довго не відривався доки джип не приземлився, вона приголомшена і розгублена відповіла класним поцілунком, коли ми приземлилися вона вже нічого не боялася, поклавши голову мені на плече сказала мені ніжно і ласкаво :"тепер я знаю чому ти зміг заслужити двічі на героя і тобі доручили командувати спецзагоном, ти унікальний хлопець, я ще не зустрічала такого справжнього урагану як ти...".

Під керівництвом дівчини ми швидко добралися до СП командувача військами, що обороняють Запоріжжя, сам би я його навіть по найточнішій карті не знайшов, ад'ютант подзвонила кудись, я по колишньому мчав з великою швидкістю, і всього лише в метрах 100ах попереду від нас відкрилися в землі двері, вона відкинулася по-американські вгору, ми прошмигнули у середину, я ледве встиг в неї попасти, за нами відразу двері закрилися. "Цей тунель веде до СП", - сказала дівчина, тунель не довгий і ми майже відразу в'їхали в бетонний підземний бункер. Зупинилися на тісному паркуванні, тут вже стояли три знайомих мені вантажівки, ні в них, ні поруч нікого не було, тут знаходилася лише охорона. Ми вийшли з джипа, я його на всяк випадок закрив на замок, і під поглядами охорони піднялися по сходах,

Що круто підіймаються на верхній рівень бункера. "Ого, - від несподіванки сказав я, ми виявилися на самому наглядовому пункті, трохи вузькі і дуже довгі бійниці відкривали ну дуже детальний вид всієї округи кілометрів на 30-35ть, навіть без

51

стереотруби все можна розгледіти, то що я побачив дуже неприємно, від самого НП і аж до самого горизонту тягнулося величезне вижжене поле, ні дерев, ні чагарників, все згоріло до тла, лінії оборонних смуг, купи розірваної військової техніки і нашій, і не нашій, розриті снарядами і бомбами яри і улоговинки складали ландшафт величезного поля битви. У кілометрі від СП починалися наші оборонні зміцнення, смуга ізрита траншеями тривала в широчінь на пару км-ів, взаді спостережного

пункту коли ми ще їхали до нього я краєм ока бачив майже ще не зачеплену битвами другу смугу, вона впритул упиралася в місто, десь далеченько біля горизонту йшов бій, дим, вогонь і канонада, що не припиняється, доносилася від туди. Ми знаходилися тут доки чекали командувача і супроводжуючих вантажівки, вони не змусили себе довго чекати, вони зайшли якраз коли я і дівчина дивилися в стереотрубу як там

справи у наших ведучих важкий бій на правому фланзі оборони, зайшов високий сивий літній підполковник, обличчя у нього було трохи гнівною і зайшовши відразу строго поглянув на мене, за ним хлинули гетьманські гвардійці під впливом на чолі не менш гнівного капітана:"Та що ж ви собі дозволяєте лейтенант, - відразу обидва накинулися на мене, я стиснув губи став слухати їх не перебиваючи, - вас вже тут всі обшукалися, я не розумію як можна доручати військову операцію молоді, - вже не на жарт накричав на мене підполковник, капітан підтримуючи його кивав головою, - як Гетьман не бачив з ким він зв'язався, - я вже тут не витримав, від моєї люті затримтіли мої золоті тризубці, на все це відкривши рот дивилася пекуча брюнетка, вона знала що вони зв'язалися з ураганом і ось-ось вони з ним познайомляться, хлопнувши зі всієї сили по столу кулаком я випалив їм все, що думав в даний момент про їх істерику, збудував по стійці смирно, розповів чому я затримався і попросив ніколи більше не бути кипішменами, ознайомив в строгому жорсткому стилі їх з бойовим завданням, яке нам всім доручила виконати Батьківщина. Я зажадав негайно

ознайомити мене полковникові з тими військовими частинами які підпорятковані саме йому, з ситуацією на цій ділянці фронту, зажадав найсвіжіші польові карти. Їх обличчя виражали подив і несподіванкау, готовність негайно виконувати мої накази, вони зрозуміли, що Гетьман прислав того кого потрібно. Після капітального прочухана я без уповільнення узяв з собою підполковника і капітана, дівчина хотіла теж поїхати з нами, ад'ютанта вирішив не брати, звідти куди ми поїдемо можна запросто не повернутися, гвардійців теж залишив. Ми поїхали поглянути на які сили можна розраховувати. Вже майже стемніло і я вирішив відправитися прямо в гущавину що продовжується не один день битви на правому фланзі, джип тихо прослизав серед воронок і без зусиль просувався по бездоріжжю війни, попали під обстріл біля бліндажа командира 68го полку тримаючого на цій ділянці оборону, осколками розірвавшогося рядом снаряда пробило лобове скло в джипі, у броньованому склі осколкам удалося пробити лише невеликі дірки, ніхто не постраждав все обійшлося, взвод охорони поглянувши наші документи і доповівши про тих, що приїхали їх командирові попросили зайти, я вже не пускав вхід свою жорсткість, дружньо привітали один одного ми зайнялися справами, майор розповів все, що накопичилося за недавні тижні, я маю на увазі як поводяться ранкури, яка у них тактика і яка саме ділянка на цьому фланзі вони активніше атакують, майор детально розповів про багато що, що мене цікавить, їх полк на здивування зміг на цій ділянці навіть уклиниться в бойові порядки ворога і на 1-4км-ра навіть потіснивши на одній з вузьких ділянок правого флангу, коли ми з майором пішли по траншеї на саму передову, щоб самому поглянути що там відбувається, лінія оборони на цій ділянці знаходилася на штучному широкому валу, його звели ще задовго до того як до міста підійшли ранкури, ця була з втрачених в перші дні битви за Запоріжжя лінія оборони, яку із самого початку захопив ненависний противник, зараз вона знову в наших руках. 68ой полк був звичайно не той польовий полк яким він записаний в реєстрі бойових одиниць, це збитий загартованими в нескінченних битвах бійцями з різних вже давно зниклих в пучині війни частин, тут зібрані і піхота, і матроси,"безлошадні" танкісти, льотчики, багато солдатів з об'єднаною армією НАТО і ОАД, техніки в принципі цілком достатньо для успішної на цієї ділянці оборони Запоріжжя від ворога, коли я сказав майорові, що через пару днів його полк як і багато хто з південного фронту почне наступальну компанію ще доволі молодий хло-

пець один з командирів поглянув на мене і сказав, що його полка якраз на одну

52

атаку і вистачить, я не менш засмучений а ніж майор відповів йому, що на його фланзі сформується ударна група для завдання крупного удару на тій ділянці

фронту, що не сильно обороняється ворогом . Дійшовши до передової я втупився на ледве відніючі у сутінках ворожі позиції, впершись ліктями в землю глибокої траншеї в морський бінокль через кулеметну бійницю побачив як прямо на нас всього в якихось пару км-ів від нас довжелезними шеренгами, йшли в атаку темні тіні тисячів ранкурів з колихаючими на ходу автоматами. Ми попали прямо в гущавину бою, що починається, схопивши свою штурмову рушницю влаштувався в цій ж бійниці, майор розташувався біля іншої узявши станковий кулемет, командувач відправився разом з капітаном в НП, потрібно було терміново направити сюди резерви, в траншеях окрім нас знаходилися справжні фронтові парубки, їх грізний вигляд та загальне від їх-

нього виду враження народжували думки, про те що вони вросли корнями в цю

землю вже довгенько. Мені так стало в цей час добре – зараз трохи полегшає

коли завалю пару сотень ворогів, відплачу за гибель друзів, давненьеко я так не

був на передовій все тінялися по ворожіх тилах. Почався наліт ворожої авіації,

але нічого в неї вийшло, тому що зустріли їх наші винищувачі, королі неба швидко розібралися з ними, втративши майже всі літаки ранкуровські уцілілі штурмовики скинули бомби куди попало та пішли в свояси, а наші почали косити ворожі ланцюги пехоти, що похмуро насуваються на наші порядки. "А ну зараз тримайте бродяги свою порцію на сьогодні від мене, - із скреготом на зубах я палив по ворогах з штурмової рушниці не економлячи заряди, поруч голосно строчив великокаліберний кулемет майора. Дружний вогонь полку не залишив каменя на камені від того місця де крутилися тіні ранкурів, все було з ними кінчено через 1,5ри години, - вони отримали свій пайок на сьогодні, сволоти!" Відбити ворожу атаку полку не склало труднощів, майор після бою в своєму бліндажі розповідав як вчора вони відбивалися від бронетанкової атаки: "Ми вже майже були готові відійти на запасні позиції, виручила авіація, ледве уціліли, взагалі ранкуровська хватка порів-

няно ослабіла їх атаки стали однотипними, сьогоднішня - ми їх по 5ть на день відбиваємо, щось вони задумали точно готуються до генерального штурму, раптом зберуться я не знаю де ми їх зможемо зупинити і чи зможемо". Обстеживши цей фланг на перспективність і з приємними виводами сам без командувача і капітана, вони кудись поділися, відправився в центр і на лівий фланг оборони.

Познайомився і ознайомився, з командирами полків і дивізією гетьманськой гвардії, з положенням їх частин, в якому вони стані. Повертаючись на НП командувача я був задовільний від того, що цілком можна провести дуже зухвалу на мій і польових командирів погляд військову операцію, я вже в принципі підвів деякі підсумки і зробив в думці попередній план його здійснення. Приїхав на НП, мене зустріли вже зовсім по іншому командуючий і капітан, шанобливим тоном поздоровалися і передали мені, що не давно дзвонив головком(Гетьман) і хотів поговорити зі мною, я навіть не попивши чайку почав перегортати карти і радячись з ними почав готувати наказовий документ для південного фронту, у мене повністю дозрів план проведення наступальної операції. Одна лише брюнетка поклопотавшись про мене запитала чи не голодний я, "з ранку нічого не їв", - дивлячись на її дівочий ентузіазм просто відповів їй, вона відразу помчала на польову кухню чимось мене

смачним ощасливити. Подзвонив головкому в ставку доповів йому і генштабу про свій план, отримавши детальні карти і мої до них пояснення по спецтелефаксу, коли перші приготування до битви я повністю допрацював вирішив хоч трохи відпочити, поїв нажаль вже давно захололу вечерю біля бійниці. Вечеряв і заодно паралельно роздумуючи про післязавтрашній день, я довго сидів разом з пекучою брюнеткою майже до ранку, заснути не давали роздуми та часті розриви вибухаючих снарядів їх яскраво червоні спалахи прояснювали страшний вигляд величезного не осяжного оком

поля битви...

Вранці коли сонце давно вже піднялося над горизонтом мене розбудив ніжний дівочий голос, "я все ж зміг заснути", -це була моя перша думка цього дня, мене тереблячи розбудила дівиця з польової кухні, вона принесла ранковий харч, протираючи очі і вже кваплячись подякував за сніданок, перед прийнятям їжі швид-

ко зробив улюбені гімнастичні вправи, ще з дитинства засвоїв, що вічна молодість

можлива лише при ідеальному фізичному стані тіла, вмився і нарешті поснідав.

53

Весь день весь фронт виконуючи вже отриманий з ранку наказ ставки готувалися до битви, весь план складався з двох ударів по флангах ворога, хоча противник і розташовує приголомшуючим гандикапом в усіх видах зброї та живої техніки він за даними ретельної розвідки зовсім не чекає наших активних наступальних дій у

ворога не має адекватних оборонних ліній, першого відволікаючого удару завдасть угрупування правого флангу, глибоко як вийде втиснувшись в порядки ворога зав'яже бій і відтягне на себе їх основні сили, другого удару завдасть друга група до складу її увійде дивізія гетьманськой гвардії, ця група завдасть прямого удару по захопленому селищу до якого нам потрібно дістатися. До наступного ранку я у котрий раз кожнау ділянку фронту особисто оглядав та розмовляв зі всіма командирами всіх підрозділів що брали участь в операції, мене із здивуванням розглядали всі з ким я зустрічався, особливо коли я віддавав накази полковникам і генералам, лейтенант командує вищим командним складом, інколи і я відчуваючи цю тонкість соромився, а я зовсім не сором'язливий парубок, віддавати накази сивим полководцям, але я швидко відкидав дурні відчуття і продовжував підготовку до майже по правді кажучи дуже авантюрну операцію, у військах витали переможні нотки, але я знав як і давні фронтовики в разі якщо не попре, тобто противник не поведеться на наші прийоми то ранкури від нас і мокрого місця не залишать.

Закінчився дуже довгий день приготувань і коли я вже приїхав на спостережний

пункт командуючого нарешту в мене трохи з’явилося часу приділити увагу бойо-

вому кону, від гламурного лоску майже нічого не залишилось, весь кузов був у

вм’ятинах та подряпинах, все від ворожіх осколків, броня міцно оберігала мене,

ну нічого коли виберемося з цього хаосу буде після ремонту ще кращим.

Сьогодні 18го червня в 5,30ать ранки почнеться настання. Знаходячись в НП командувача я дивився в стереотрубу як реалізовується військовий план результатом, якого стане чи зможемо ми найближчим часом обернути війну назад, від цієї битви залежить майбутнє України і всієї планети я відчував все це і точно це знав, внутрішє відчуття говорила про дуже відповідальний момент, інтуїція мене ніколи не підводить! Прошурхотівши як вітер восени опалим листям із-за хмар винирнули наші штурмовики і пікіруючі бомбардувальники супроводжувані винищувачами, до загального здивування авіація без особливого опору противника виконувала своє завдання перепахуючи і знищуючи ворожу військову техніку і живу силу,"ну,ти дивися що вони роблять крошат, крошат все підряд", - ",-сияющий від задоволення висловлювався подполковник, ранкури відповідали рідким зенітним вогнем не несучи втрат нашим літакам."От морди заїлися, вони видно і передбачити не могли, що наші війська здатні на більше чим просто оборонятися, ну тепер отримуйте дурні", - ледь стримувався від нецензурщини підполковник, я мовчки дивився як наша авіація прасує порядки противника, звідси їх ледве видно та все ж 15км звідси, а

селище яке нам потрібно відбити у ворога знаходиться в 25тьох км.-ах і його не видно.

Після нальоту нашої авіації почався обстріл нашою артилерією всіх позицій всієї цієї ділянки південного фронту, для того, щоб не видати того що нас цікавить, декілька годин дали добрі результати, вся смуга горизонту була у вогні і димила, ворог зміг відповісти контробстрілом позицій наших батарей, але він був млявим і ніякої особливої шкоди не приніс, наша артилерія без зупину наносила щільний шквальний вогонь. У призначений час за наказом генштабу почалася військова

Операція на правому фланзі силами ударної групи під командуванням того самого героїчного майора. Довгоочікувана крупна наступальна битва української армії в цьому районі бойових дій почалося у встановлений час. Уклинившись бронетанковими авангардними силами в розгромлену арт і авіа підготовкою оборону противника ударна група заглиблювалася в тил ворога зустрічаючи по дорозі і знищуючи розгублені війська ранкурів, просунувшись до того місця де потрібно буде зав'язати затяжну битву з противником ударна група почала займати відбиті у ворога укріплення, потрібно встигнути організувати міцну оборону до того як ранкури прийдут в себе і почнуть накидатися на групу стараючись в щоб відкинути та повернути вигідні для себе позиції. Все обійшлося і наші війська на правому фланзі встигли все зробити необхідне і навіть завдати ще одного удару невеликими силами по тій, що збирається нас атакувати ворожій техніці і солдатам, це дало ще час на всякі