Ббк ф010. 353. 51

Вид материалаДокументы

Содержание


Ліга арабських держав відмовила Ірану у членстві, що є предметом значної занепокоєності його керівництва.
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   24

Ліга арабських держав відмовила Ірану у членстві, що є предметом значної занепокоєності його керівництва.

На відміну від Ліги арабських держав, Іран у 1997 р. був обраний головою Організації ісламських країн, де великим впливом користуються неарабські держави.

Як один з основних продуцентів і експортерів нафти, Іран виступив одним із засновників Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). І за часів монархії, і за часів республіки уряд виступав за утримання країнами-членами високих цін на світовому ринку. Іран підтримував зниження видобувних квот для збереження високих цін. З 1985 р. Іран тісно співпрацював з Саудівською Аравією, найбільшим продуцентом нафти в ОПЕК, для вироблення спільної схеми видобування і цін на світовому ринку, прийнятних для всіх країн-членів.

Якісно нова геополітична ситуація започаткувалася на двох основних іранських зовнішньополітичних сценах: у Перській затоці та у Центральній Азії й на Кавказі. В ході афганських подій Іран виступив на боці хазарейців-шиїтів проти талібів-суннітів, тому його позиція з афганського питання виявилась близькою до американської. Повалення режиму талібів, який становив небезпеку для Ірану та сусідніх центральноазіатських держав, і встановлення в Афганістані американського контролю вплинуло на перегрупування країн в Центральній Азії та перерозподіл Каспію. Іран підтримав уряд Карзая та пообіцяв виділити 560 млн.$ на відновлення Афганістану.

Іранська “нова геополітична невпевненість” підсилюється американською антиіранською риторикою і зарахуванням країни до “осі зла”254. Російські претензії на гегемонію в Каспійському і Транскавказькому регіоні, а також активна російсько-американська співпраця є предметом значного занепокоєння Ірану255. Іран не зумів закріпитися ні в Центральній Азії, ні в Закавказзі, бо не зміг створити клерикальну опору на кшталт ліванської чи афганської. Шанси на закріплення в Азербайджані є незначними, бо в якості зразка там обрали світську кемалістську Туреччину256. Нові тенденції зовнішньої політики Ірану полягають у новому гнучкому підході до США, зміцненні зв’язків з Росією, розвитку започаткованого Хатамі у 2001 р. діалогу з Європою, покращенні відносин з арабським світом, особливо державами Перської затоки, та нарощуванні військової могутності. Іран бере до уваги можливі втрати і здобутки, отримані від американо-іракської війни. Це стосується незмінності його південних кордонів, оточення Ірану проамериканськими державами: Кувейтом, Туреччиною, Афганістаном, Азербайджаном, Узбекистаном та Іраком. Іран започаткував активну “превентивну дипломатію”, яку також називають “активним нейтралітетом”, для збереження статусу регіональної потуги. В умовах протистояння із США Іран здійснює пошук нових союзників, підтвердженням чого став візит венесуельського президента Уго Чавеса в Тегеран (2004)257.

Іранська влада покладає великі надії на використання геополітичної ренти від вигідного географічного положення. Іран вбудував себе у відновлений Великий шовковий шлях, представлений на даний час залізницею з Китаю через Середню Азію і Іран в Туреччину і Європу. В північній частині Ірану почалось будівництво залізниці Казвин-Решт, оскільки від Казвина є відгалудження до Туреччини, Перської затоки і Пакистану. Прийнято рішення про будівництво обвідної автомагістралі навколо Каспію. На думку експертів вантажопотік по транспортному коридору Північ-Південь може сягнути 100 млн. т на рік258. Проектується магістральний газопровід Іран-Пакистан-Індія.

Упродовж 1990-х рр. Іран був активно задіяний у розв’язанні внутрішньодержавних і міждержавних конфліктів. Іран відігравав посередницьку роль у громадянській війні у Таджикистані, починаючи з підписання перемир’я між воюючими сторонами у Тегерані в 1994 р. Як чесний і відповідальний посередник, Іран зберігав дружні стосунки з обома сторонами і не підтримував прагнення таджицьких ісламістів створити ісламську державу. Іран проводив другий, шостий та восьмий раунд мирних переговорів, одну консультативну конференцію та дві зустрічі між Рахмановим та Ноурі.

Іншим прикладом є конфлікт в Нагірному Карабаху між Азербайджаном та Вірменією, де іранські дипломати ініціювали низку угод про перемир’я, починаючи з 1994 р.259 У квітні 2001 р. французький глава Мінської групи запросив Іран взяти участь у переговорах щодо Нагірного Карабаху, бо “роль Ірану в підтриманні безпеки і стабільності Кавказького регіону є очевидною”. Інтерес Ірану до цих переговорів є зрозумілим – в результаті захоплення азербайджанських територій вірменсько-іранський кордон подвоївся, що є важливим фактором у дискусії з Азербайджаном щодо поділу Каспійського моря, а також створення осі Азербайджан-Туреччина-Ізраїль.

Організація Ісламської Конференції (ОІК) підсилила роль Ірану у розв’язанні конфліктів. Наприкінці 1990-х рр. президент Хатамі, використовуючи своє головування в організації, започаткував процес розв’язання чеченського конфлікту260. Одразу після 11 вересня 2001 р. Іран скликав позачергове засідання ОІК, на якому засудив глобальний тероризм. Іранський духовний лідер аятола Хаменеї закликав до джихаду проти міжнародного тероризму. ОІК служить для Ірану платформою, на якій він завдяки ідеї панісламської солідарності утверджує свою стабілізаційну роль в регіоні261.