Ббк ф010. 353. 51

Вид материала

Документы

Содержание Релігійний фактор використовується переважно у стосунках з США та Росією.

Подобный материал:

• Специальный курс Ставрополь 2010 ббк 67. 628. 353, 2133.16kb.
• Сергей Захаров российская рождаемость – долгожданный рост?, 451.24kb.
• Акционерное Общество «уралгражданпроект», 6042.67kb.
• 620027, г. Екатеринбург, ул. Луначарского, 31, т/ф (343) 355-02-09, 353-57-07, 353-59-50, 36.03kb.
• Ральный закон n 353-фз) существенным образом реформирует систему обжалования (пересмотра), 226.79kb.
• Із змінами, внесеними згідно з Наказамм Міністерства фінансів n 412 від 19. 05. 2005,, 87.76kb.
• 7 «в» класс Русский язык, 11.8kb.
• 1. Апелляционное обжалование судебных решений, 144.09kb.
• Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
• Кабінету Міністрів України від 09,12. 91 р. №353. Статтею 13 закон, 200.18kb.

Іран протягом нової та новітньої історії був суверенною державою, тому зовнішньополітична діяльність є найтривалішою в мусульманському світі і налічує багато століть. Іранська зовнішня політика більше підпорядкована національним інтересам, ніж релігійній складовій. Іран, як і Туреччина, в зовнішній політиці використовує тезу про спільність історії, культури та релігії ірано-таджицької групи народів. Мусульмани Ірану сповідують шиїзм, однак керівництво ІРІ ніколи не наголошувало на різниці між двома внутріконфесійними напрямами, а концентрували увагу на найголовнішому - вірі в Аллаха і єдності всіх мусульман. Якщо в минулому Тегеран використовував політичні виступи шиїтів в інших країнах, то з початку 90-х рр. його зовнішньополітичні установки змінились. Керівництво ІРІ прагне зміцнити міжнародні позиції Ірану шляхом отримання важелів впливу скрізь, де присутній ісламський фактор²⁴⁶.

Іранське керівництво вміло поєднує революційну риторику з обережністю та розрахунковістю Realpolitik. Ні послідовники Хомейні, ні іранські “прагматики” не є сліпими послідовниками релігійних догматів²⁴⁷. Немає суттєвих розбіжностей між лідером ісламської революції Хаменеї, президентом Хатамі та головою Ради доцільності Рафсанджані у питаннях запропонованого Іраном діалогу цивілізацій, облаштування постталібівського Афганістану, протидії Ізраїлю та отриманні зброї масового знищення.

Релігійний фактор використовується переважно у стосунках з США та Росією.

Після ІІ світової війни іранські лідери розглядали свою країну як лояльного союзника Заходу, активно культивували відносини з США для протистояння радянському тиску. Зовнішня політика Ірану кардинально змінилася після Революції 1979 р., яка супроводжувалася антиамериканською риторикою. Вона привела до влади нових лідерів, переконаних в прошахських настроях Вашингтона. Побоювання, що тимчасовий уряд піде на переговори з США, призвели до захоплення радикалами американського посольства у листопаді 1979 р. Криза з заручниками була тим кроком, який невідворотно погіршував стосунки Тегерану з Вашингтоном. Багато хто з керівництва Ірану розглядав це як передумову для імплементації революційної зовнішньополітичної ідеології. Нова ідеологія базувалася на двох концепціях: “експорту революції” та незалежності від Заходу і Сходу. До часу розв’язання кризи з заручниками в січні 1981 р. ці ідеї були інкорпоровані в політику правлячої еліти.

На зміну паніранській геополітиці з етнічним забарвленням прийшла концепція “експорту революції”, яка виходить з світоглядного твердження, що мусульмани та немусульмани будь-якої країни можуть з її допомогою позбутися тиранів міжнародного імперіалізму. І США, і СРСР розцінювалися як дві імперіалістичні сили, які експлуатували держави “третього світу”. Це справжня геополітика під прапором ісламу. Політична еліта не мала розходжень щодо стратегії, однак існували тактичні розбіжності. Ліберали вважали, що пропаганда є достатнім засобом, який не потребує підкріплення матеріальною допомогою. Вони вказували на те, що Іран не отримував зовнішньої допомоги, а успіх революції грунтувався на відданості ідеям ісламу. Крім того, цитували Хомейні, що Іран не має наміру втручатися у внутрішні справи інших країн. Ці погляди є прийнятними з точки зору підтримання нормальних дипломатичних відносин.

Радикали розглядали Іран як провідника світової революції для звільнення “третього світу” загалом і мусульманських країн зокрема від імперіалістичного іга. Вони вважали, що пропаганда має підкріплюватися фінансовою та військовою допомогою. Прихильники цих ідей також часто цитують слова Хомейні про необхідність поширення ісламської революції.

З 1979 р. обидва полярні підходи були присутні у зовнішній політиці. Прихильники поміркованості займали ключові пости в МЗС, а радикали, не маючи міністерських портфелів, впливали на політику щодо Лівану та країн Перської затоки.

Першою організацією, яка підтримала “експорт революції”, була “Сатжа”, заснована 1979 р. Мохамедом Монтазері та Мехді Хашемі. Контакти “Сатжі” з арабськими неурядовими організаціями на Близькому Сході швидко призвели до конфлікту між організацією та урядом Ірану. Аятола Хусейн Алі Монтазері, батько Мохамада Монтазері, публічно засудив сина, стверджуючи, що внаслідок тортур, здійснених шахським режимом, той страждає на психічну хворобу. “Сатжа” розпалася, проте Монтазері та Хашемі разом з організацією “Пасдаран” стали засновниками Організації визвольних рухів (ОВР).

ОВРпід керівництвом Хашемі діяла автономно від МЗС і започаткувала контакти з опозиційними рухами кількох країн. Це суперечило меті офіційного Тегерану, який намагався нормалізувати відносини з урядами, які прагнула скинути ОВР. У 1984 році функції ОВР були передані МЗС та Міністерству з питань інформації і безпеки. Хашемі заснував Організацію глобальної революції, яку ліквідували у 1986 р. Влітку 1987 р. Хашемі звинуватили у “відході від ісламу” і стратили.

Протягом революції Хомейні та його прихильники рівною мірою звинувачували США і СРСР у згубному міжнародному впливі. Найбільшу загрозу для Революції становили Сполучені Штати, названі через підтримку шахського режиму “Великим сатаною”, і ця назва закріпилася за ними до 1987 р.