Ббк ф010. 353. 51

Вид материала

Документы

Содержание Наталія Антонюк Науковий консультант Розділ І. Локальні та глобальні парадигми розвитку мусульманського світу. Джерело: Friedman Аграрний імперіалізм

Подобный материал:

• Специальный курс Ставрополь 2010 ббк 67. 628. 353, 2133.16kb.
• Сергей Захаров российская рождаемость – долгожданный рост?, 451.24kb.
• Акционерное Общество «уралгражданпроект», 6042.67kb.
• 620027, г. Екатеринбург, ул. Луначарского, 31, т/ф (343) 355-02-09, 353-57-07, 353-59-50, 36.03kb.
• Ральный закон n 353-фз) существенным образом реформирует систему обжалования (пересмотра), 226.79kb.
• Із змінами, внесеними згідно з Наказамм Міністерства фінансів n 412 від 19. 05. 2005,, 87.76kb.
• 7 «в» класс Русский язык, 11.8kb.
• 1. Апелляционное обжалование судебных решений, 144.09kb.
• Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
• Кабінету Міністрів України від 09,12. 91 р. №353. Статтею 13 закон, 200.18kb.

Рецензенти:

Проф. Наталія Антонюк, доктор історичних наук

(Львівський національний університет імені Івана Франка),

Проф. Валерій Денисенко, доктор політичних наук

(Львівський національний університет імені Івана Франка).

Науковий консультант:

Проф. Степан Трохимчук, кандидат географічних наук

(Галицький інститут).

Рекомендовано до друку Вченою радою факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 5 від 26 квітня 2005 р.).

Відгуки та пропозиції прохання надсилати на електронну адресу lady_solokha@yahoo.com

© Зінько С.Ю.


ВСТУП

“Воістину, Аллах не змінює становища людей, поки вони самі не змінять себе”


(Коран, 13:11)

Точний час виходу сучасної ісламської спільноти на світову політичну арену важко визначити. Окремі дослідники називають 1969 р. – рік створення Організації ісламської конференції, який ознаменував успішну інституалізацію ісламу. Ця подія створила необхідні передумови для функціонування своєрідного форуму мусульманських держав.

Інші дослідники вважають, що поворотним моментом у новітній історії ісламського світу стала аварія на саудівському нафтопроводі (1970), що з наступною націоналізацією лівійських нафтопромислів зумовила першу енергетичну кризу, яка в лютому 1971 р. спричинила послаблення позицій Заходу. Тоді структурувався неформальний, але впливовий мусульманський центр в рамках ОПЕК¹.

Однією з найяскравіших подій сучасної ісламської історії стала ісламська революція в Ірані 1979 р. Ідея “експорту революції” та контрборотьба, пов’язана з нею, започаткувала еру активного використання ідеологічного впливу та пропаганди.

Операція “Буря в пустелі” 1991 р. перекреслила надії на те, що ісламські держави та Захід зможуть існувати у двох паралельних геополітичних реальностях. Внутрішньоісламський конфлікт став надбанням глобалізованого світу. Саме тоді США вийшли на “стежку війни” з мусульманським світом, пришвидшуючи сумнозвісні події на власній території.

Події 11 вересня 2001 р. не стали несподіванкою, швидше очікуваною акцією відплати, жахливою у своїй естетиці. Подальше “зачищенння” американцями території Афганістану та Іраку було недоцільним кроком – ісламський радикалізм не підпорядковується державним кордонам і не ототожнюється з іменами Усами бін Ладена чи Саддама Хусейна. Метафорою американської “перемоги” стала база Гуантанамо – “сіра” територія, виведена з-під юрисдикції міжнародного права. Проте, за іронією долі, філософська проза Саддама Хусейна може не втратити популярності у той час, коли ім’я Джорджа Буша-молодшого загубиться в анналах історії.

Видається, що майбутнє змагання за гегемонію точитиметься не між політичними режимами, не між “центром” і “периферією”, навіть не між цивілізаціями, а між закликами духовних проповідників. Можливо, Захід стане на шлях десекуляризації – це буде значно кращим виходом, ніж утвердження переваги мілітарним шляхом. У випадку повернення Заходу до норм християнської моралі в політичній площині боротьба зведеться до прийнятної дискусії. Звичайно, знайдуться опоненти даної позиції, стверджуючи, що секуляризація стала одною з першопричин найкривавіших хрестових походів. Проте глобалізація пов’язала людство міцними узами, які унеможливлюють широкомасштабні конфлікти.

Вручення Нобелівської премії миру іранській правозахисниці Ширін Ебаді, яка сповідує іслам, змусило багатьох подивитися на сучасні процеси в ісламському світі під новим кутом зору. Видається, що ісламська цивілізація, попри нав’язувану західними дослідниками думку, не відстала у своєму розвитку на багато століть, а тотальна вестернізація – не єдиний шлях вирішення проблем у мусульманських країнах; що “the clash of civilizations” є неможливим до того часу, поки хоч одна зі сторін прагне діалогу.

В ісламі присутня антиавторитарна складова, помітна сьогодні в кожній мусульманській країні. Її джерелом служать кілька хадисів, згідно яких, підкорення правителю є обов'язковим для мусульманина тією мірою, наскільки його накази відповідають волі Всевишнього. В ісламі немає релігійного істеблішменту – пап або єпископів, які можуть проголосити декретом єдино правильну інтерпретацію. Тому рішення протистояти державі на тій підставі, що вона недостатньо ісламська, може належати будь-якому мусульманину, як це сталось у випадку з Усамою бін Ладеном. В цьому іслам нагадує протестантизм.

В контексті конфлікту з Заходом радикальні ісламські угрупування не можуть репрезентувати всі мусульманські країни. Повсякденне життя більшості мусульман не дає підстав вважати іслам антизахідним чи ворожим сучасним віянням. Найбільша мусульманська країна Індонезія має світський уряд з часу проголошення незалежності (1949), а релігійна опозиція є незначною. Наступні за чисельністю мусульманського населення Пакистан і Бангладеш вибирали на пост прем'єр-міністра жінок значно раніше, ніж в багатьох західних країнах. В Афганістані, перш ніж він на 20 років підпав під хаос і тиранію, 40% лікарів становили жінки, а Кабул був для них одним з найвільніших міст Азії. В Туреччині з п'ятим по чисельності мусульманським населенням в світі діє небезгрішна, але реальна ліберальна демократія. Проблема фактично стосується не ісламу, а Близького Сходу.

Арабський світ є серцевиною ісламської умми, однак з 1,2 млрд. мусульман лише 260 млн. живуть в арабських країнах. З іншого боку, до 1940-х рр. релігійні меншини зазнавали менше переслідувань при мусульманському правлінні, ніж при будь-якій іншій панівній релігії. При цьому для багатьох меншин Близький Схід на протязі віків залишався батьківщиною. Після утворення Ізраїлю близько мільйона євреїв покинуло арабські країни, проте ніхто не питає, чому взагалі в арабських країнах проживало так багато євреїв?²

На увагу заслуговують сучасні ісламські відповіді на ті технологічно і етично складні питання, які поставила перед світом глобалізація, оскільки мусульманські спільноти діють в понад 120 країнах світу, в 35 державах мусульмани становлять більшість населення, у 28 країнах іслам визнаний державною або офіційною релігією.

У пропонованому дослідженні іслам розглядається у трьох вимірах: системності – антиситемності, центру – периферії та локальності – регіональності – універсальності. Це дає змогу побачити його як органічний компонент сучасних міжнародних відносин, динамічний у своїх зовнішньо- та внутрішньополітичних проявах. Новизна дослідження полягає в аналізі мусульмансько-конфуціанських взаємовідносин, їх ретроспективи, перспективних напрямків розвитку. Перспективним видається аналіз ісламського фемінізму – феномену, який часто розглядається під кутом стереотипного європейського мислення.

Особлива увага звернена на малодосліджену у вітчизняній літературі інформаційну стратегію мусульманської спільноти. Геополітика ісламу пристосовується до геополітичних інновацій епохи інформатизації. На зміну класичній геополітиці з її акцентом на географічний, територіальний фактор приходить нова геополітика, що враховує опцію багатомірного простору з усією сукупністю розміщених в ньому ресурсів. Першочерговим серед них є інформаційний ресурс³.

Здійснена спроба поєднання “статичного” та “динамічного” компонентів. “Статичний” компонент представлений індивідуальним підрівнем, який включає аналіз зовнішньої політики окремих найвпливовіших країн мусульманського світу, та колективним, або організаційним підрівнем, присвяченим діяльності міжнародних ісламських організацій. “Динамічний” рівень представлений аналізом процесів і явищ у мусульманському світі: націоналізму, фемінізму, геоекономіки, альтернативної глобалізації, ведення цивілізаційного діалогу та застосування інформаційних технологій. У цьому сенсі розділ, присвячений ісламу в “європейському екзилі”, є своєрідним поєднанням “динамічного” і “статичного” фактору.

Конфлікти, у які залучений мусульманський світ, наприклад, арабо-ізраїльський та чеченський, були винесені за рамки монографії, перш за все тому, що заслуговують на окрему публікацію. Крім того, арабо-ізраїльський конфлікт уже давно тісно вплетений у політичну канву Заходу.

У роботі використані праці переважно мусульманських авторів, що дає можливість репрезентувати світоглядну позицію мусульманського світу з низки питань. Опрацьована література включає Коран та фетви, а також міжнародно-правові акти, монографії, періодичні видання та інтернет-публікації.

Для України ісламський фактор є надзвичайно актуальним. Кількість мусульманського населення в Україні становить близько 4%, і протягом найближчого часу наша держава увійде в п'ятірку європейських країн з найвищою питомою вагою мусульман в структурі населення.

Як передбачають окремі українські аналітики, швидке зростання кримсько-татарського населення, ізольованість їх соціальних та релігійно-освітніх структур, зв’язки з вакхабітськими організаціями Cаудівської Аравії, інших мусульманських країн можуть призвести до загострення внутрішньополітичної ситуації. Загрозу для України може становити злиття ісламського політичного радикалізму з націоналізмом та сепаратизмом, що об’єктивно може викликати міжетнічну напруженість. Відсутність чітко вираженої державної політики у релігійній сфері підвищує небезпеку проникнення в Україну екстремістських течій політизованого ісламу. Етнізація мусульманського середовища, поява націоналістичних лідерів, які використовуватимуть іслам як один з чинників політики, насамперед, у Криму, стають однією з основних загроз для національної безпеки і територіальної цілісності України.

Мусульмани України є об'єктом геополітичних інтересів ісламських держав (Ірану, Туреччини, Саудівської Аравії, ОАЕ, Кувейту) і частково перебувають під їх впливом. Використання мусульманського середовища іншими державами з метою поширення впливу на Україну нині видається досить сумнівним, хоча така можливість цілком не виключається. Проте за певної ситуації мусульмани Заходу, а також ісламського світу можуть надати підтримку ісламським екстремістам в Криму, поширити серед мусульман України ідеї про їх “відірваність від єдиного мусульманського світу”, “обмеження прав мусульманського населення”, “неадекватної репрезентованості в органах державного управління”. Нині вплив мусульман з-за кордону на Україну і навпаки поки що є обмеженим внаслідок відсутності єдиної централізованої системи управління мусульманськими громадами і об’єднаннями.

Одним з невідкладних завдань української зовнішньої політики є обережне маневрування між часом суперечливими інтересами своїх мусульманських партнерів на Близькому Сході та у Південній та Південно-Східній Азії. Становлення і активізація південного вектору українського зовнішньополітичного курсу відображає усвідомлення Україною своїх стратегічних інтересів на Близькому та Середньому Сході, в Перській затоці, Центральній Азії та інших регіонах мусульманського світу. Важливим для України є підтвердження її іміджу надійного та передбачуваного партнера мусульманського світу.

Розділ І. Локальні та глобальні парадигми розвитку мусульманського світу.

Вплив глобалізації та сучасних геоекономічних процесів на ісламську умму.


Глобалізація завдяки розвитку науки та технологій, вдосконалення продуктивних сил скоротила відстань між націями і цивілізаціями, створила сприятливі умови для ведення діалогу. Іранський президент Хатамі зазначив, що “відмінності в стилі мислення не повинні створювати проблем. Потрібно сперечатись між собою, адже суперечки є джерелом еволюції. Але важливо, щоб ця дихотомія думки не перетворилась в нерозв'язні протиріччя, агресіїі війни”⁴. Глобалізація, як найсуттєвіше сучасне досягнення, відкрила нові горизонти для суспільства, хоча переважно в напрямку концентрації влади і капіталу.

Соціокультурна глобалізація відіграє важливу роль в історії, протидіючи диференціації людства на безліч невеликих етнічних і соціальних груп. Практика внутрішньоетнічного розмежування на субетноси, етнографічні і конфесійні групи, соціальні страти, малі соціальні групи цілком підтверджує дану загрозу. Хвиля культурних та інших суверенітетів трансформується в хвилю об’єднання невеликих соціокультурних спільнот у великі культурно-цивілізаційні утворення. З часом вони розпадаються на локальні національно-консолідовані спільноти, і все починається спочатку. Тому немає жодних підстав панічно ставитися як до розвалу багатонаціональних держав (етнокультурної локалізації народів), так і глобалізації (культурного зближення аж до злиття). Це постійне суперництво тенденцій збільшення ентропії (деструктуруюча глобалізація) і її зниження (структуруюча локалізація), завдяки якому підтримуються соціально-історична цілісність і культурне різноманіття людства⁵.

Одним з негативних наслідків глобалізації є т.з. “колонізація з допомогою кока-коли”, яка, формуючи традиції споживання, впливає на стиль життя і опосередковано на нематеріальну культуру. С. Хантінгтон виступив з різкою критикою таких поглядів, заявивши, що символом Заходу є Магна Карта, а не Магна Мак⁶. Глобалізація не повинна обмежуватися відкриттям ширших ринків для кількох учасників або асиміляцією національних культур. Натомість бажаною є артикуляція загальних інтересів, норм та законів.

Провідний японський науковець Ізуцу⁷ означив поняття “горизонтальної інтеграції”, коли рамки антагоністичних культур виходять за межі власних горизонтів шляхом розширення бази спільностей, яка складатиме своєрідну культурну основу. Ширший нижній рівень “культурної піраміди” підвищує стійкість до різноманітних потрясінь і мутацій. Реалізація такої культурної інтеграції в ХХІ ст. стане одним з найбільших досягнень глобалізації.

У відповіді на запитання автора даної роботи щодо взаємозв’язку ісламу та глобалізації експерт Islam.online Амані Абул Фадл Фараг, мусульманка-науковець і мати чотирьох дітей, зазначила, що відношення ісламу до глобалізації слід розглядати у світлі:

• бажаної глобалізації
  
• реальної глобалізації⁸.
  

Бажана глобалізація має на меті зменшення суперечностей, які виникають у міжнародній спільноті. У минулому агентами глобалізації були науковці, філософи та торговці, на сучасному етапі - політики та економісти. Ісламська позиція щодо глобалізації полягає в універсальній суті послання миру. У Корані, 49:13 сказано: “Було вас поділено на народи і племена, щоб ви знали один одного”. У хадисі Кудсі зазначається: “Мої раби, я не пригноблюю вас і хочу не допустити, щоб пригноблювали один одного ви”. За роз'ясненням пані Фараг, іслам ніколи не використовував макіавелістського підходу до міжнародного життя. Історичний досвід свідчить про те, що мусульмани в межах Pax Islamica не переміщували капіталу насильницькими методами з регіонів його походження. З часу створення іслам ніс свій релігійний заклик у глобальному вимірі, проектуючи його потенційні можливості на міжнародні відносини. Звернення пророка було спрямоване до людства у цілому, без територіальних та географічних поділів. Багато мусульман задіяні у антиглобалістичному русі, беруть активну участь у форумах неурядових організацій для обговорення захисту соціальних та економічних прав Півдня. На жаль, більшість ісламських мереж, які підтримують альтернативну глобалізацію, не мають веб-сторінок⁹.

Традиційний західний стереотип полягає в тому, що до ХІХ ст. ісламський світ перебував у тривалому періоді інтелектульної стагнації, не перейшов етапи Реформації та Просвітництва, отже, юридична і теологічна основа майже незмінна з часів Аббасидів. У такому випадку традиційне ісламське суспільство виступає класичною цивілізацією, Захід – постмодерністською.


Таблиця 1 . Розвиток світової системи.

Джерело: Friedman, Jonathan. Cultural Identity and Global Processes. Newbury Park: Sage, 1995, pp. 92-93 & Tehranian, Katharine Kia. "Consuming Identities: Pancapitalism and Postmodern Formations," The Futures, 1998

	АГРАРНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ 500 р. до н.е. – 1648 р.	ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ 1648 - 1991 рр.	ІНФОРМАЦІЙНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ з 1991 р.
Держава	Мультинаціональні імперії + міста-держави + племена	Національні імперії + колонії	Наддержави + нації + держави + транснаціональні утворення (МБРР, МВФ, ВТО)
Економіка	Tрайбалізм + феодалізм + торговий капіталізм	Фордистський промисловий національний капіталізм	Пост-фордистський інформаційний транснаціональний капіталізм
Iдеологія	Iмперіалізм + релігійний чи етнонаціоналізм	Паннаціоналізм + лібералізм	Глобалізм + резистенція: регіоналізм, націоналізм, локалізація
Iдентичність	Імперська + локальна	Націонал-імперська + націонал-ліберальна	Глобалізм + резистенція: багатоманітність ідентичностей