Ббк ф010. 353. 51

Вид материала

Содержание

Джерело: Global Insight, 2004.
Джерело: Energy Information Administration, 2004.

Подобный материал:

1 ... 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Союз арабського Магрибу є північноафриканською організацією, яка складається з Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко та Тунісу^⁴¹².

Перші спроби країн Магрибу налагодити регіональну співпрацю припадають на період підйому антиколоніальної боротьби в Африці у 1960-х рр. Першою ознакою інтересу до регіональної інтеграції стала зустріч міністрів фінансів Алжиру, Марокко, Лівії та Тунісу і створення Постійного консультаційного комітету країн Магрибу (ПКККМ)^⁴¹³ для координації та гармонізації плану розвитку чотирьох країн, внутрішньорегіональної торгівлі та відносин з ЄС. Проте Комітет зупинився на стадії концептуалізації, причиною чого стали внутрішні проблеми країна-учасників^⁴¹⁴.

Спроби створення регіональної організації були відновлені Алжиром в середині 1980-х рр. на хвилі здобування лідерства в регіоні. Після налагодження двосторонніх відносин з Лівією президент Алжиру Чадлі Бендждід прагнув нормалізувати стосунки з Марокко. Після двох самітів, проведених за участю марокканського короля Хасана ІІ і алжирського президента Ш. Бенджедида, було відновлено дипломатичні відносини, перервані дванадцятирічним конфліктом у Західній Сахарі^⁴¹⁵. Причиною конфлікту стала підтримка Алжиром сахарського руху ПОЛІСАРІО, який боровся за незалежність від Марокко, розраховуючи на будівництво в незалежній Сахарі залізниці для вивезення алжирської залізної руди з пустельного родовища Гара Джабілет, оскільки вивіз до середземноморських портів нерентабельний через величезну відстань. З іншого боку, Алжир прагнув послабити Марокко - регіонального геополітичного суперника. Мароккансько-алжирські суперечності перетворились в предмет публічної дипломатії, оскільки на нараді міністрів закордонних справ ЛАД (1975) алжирський представник відкрито поставив під сумнів законність дій Марокко, в чому був підтримаеий представниками інших арабських країн.^⁴¹⁶.

У червні 1988 р. Алжир провів перший Магрибський саміт глав держав, на якому було створено Високу комісію Магрибу та різноманітні спеціалізовані комісії, як передумову для створення Союзу.

Остаточно організація оформилася після зустрічі у Марракеші (Марокко) у лютому 1989 р. На думку окремих експертів, САМ, змодельований на зразок ЄС, поставив за мету такі ж амбіційні цілі, як і утворення Єдиного європейського ринку у 1992 р. Лівійський лідер М. Каддафі розглядав об’єднання як крок до загальноарабської спільноти і передбачав наступне приєднання до організації Чаду, Малі, Нігеру і Судану. У червні 1989 р. держави-члени сформували спільний парламент і погодили пункт про неприпустимість агресивних дій щодо іншої держави-члена^⁴¹⁷.

Згідно з Установчим актом, її метою є гарантування співпраці “за допомогою спільних регіональних інституцій, участь у розширенні міжнародного діалогу та утвердження незалежності держав-членів”^⁴¹⁸. Діяльність Союзу спрямована на:

укріплення братерських стосунків, які пов’язують держав-членів і їх народи;
забезпечення прогресу і процвітання їх суспільств та захист їх прав;
сприяння підтримці миру, заснованого на справедливості;
проведення спільної політики у всіх сферах;
поступовий рух до вільного пересування осіб, товарів, послуг і капіталу між ними^⁴¹⁹.

Стаття ІІІ Договору конкретизує спрямованість спільної політики держав-членів Союзу у сфері міжнародних відносин і дипломатії, у військовій, економічній і культурній сферах.

Cтворення САМ привернуло увагу світової спільноти. Проте арабські країни скептично поставились до нової організації. Відмінність політичних режимів п’яти держав не створювала передумов для реалізації заявлених Союзом цілей. Алжир довший час претендував на роль революційної країни “соціалістичної орієнтації”, Туніс – республіка, яка орієнтується на західноєвропейську модель, Лівія проголошена “джамахірією” (державою прямого народовладдя), а влада Мавританії представлена Тимчасовим комітетом національного порятунку. Марокко є найстійкішим культурно-історичним масивом Магрибу з патріархальною релігійно-політичною системою, оскільки монарша династія належить до шерифської династії Алауїтів, яка володіла успадкованою від Пророка “баракою” (благодаттю)^⁴²⁰.

З часу створення у 1989 р. Союз арабського Магрибу постав перед низкою викликів. Лівія покинула організацію після згоди членів САМ на санкції ООН, накладені після “справи Локербі”. Каддафі зацікавився Машреком, зокрема, Єгиптом. Алжир вирішував внутрішньополітичні проблеми, поглиблені виникненням на території країни ісламського фундаменталізму та тероризму^⁴²¹. Мавританія сконцентрувалася на імплементації Програми структурного регулювання під егідою МВФ та СБ, Туніс і Марокко зосередили увагу на двосторонніх відносинах з ЄС. Вищенаведені фактори негативно вплинули на функціональність САМ. Зустріч міністрів закордонних справ країн-членів, яка відбулася у грудні 2003 р., не додала оптимізму щодо майбутнього організації. Лівія відкрито демонструє небажання відроджувати Союз, деструктивним чинником виступають двосторонні конфлікти, що існують між чотирма з п’яти членів. Крім того, організація не здатна забезпечити регулярність зустрічей керівників держав-членів САМ.

Марокко – плацдарм мусульманської експансії в Європу в 711 р. Країна з 1973 р. воює з ПОЛІСАРІО, за яким стоять Алжир і Лівія, а також Китай, за право розробки величезних родовищ бокситів фосфоритів. В Західній Сахарі марокканцями анексовані три провінції – Ад-Дакла, Будждур і Ес-Смара, хоча кордону як такого між Марокко і Західною Сахарою не існує. Проблема ускладнюється тим, що САДР визнана 70 країнами, в тому числі 25 африканськими, що зумовило вихід Марокко з ОАЕ (тепер Африканський Союз). Чисельність марокканської армії перевищує 270 тис.осіб (проти 17 тис. сахарських солдатів), що вимагає фінансових видатків у розмірі 1,7 млрд.$ щорічно.

Ключові позиції Марокко на перехресті повітряних і морських шляхів з Європи в Африку та з Атлантики в Середземномор'я зумовили територіальні суперечки з Іспанією щодо острова Перехіль (Лейла), анклавів Мелілья та особливо Сеути. Відома з часів імператора Юстиніана Сеута має невигідну гавань, але найкращу у Середземномор'ї стратегічну фортецю. За іронією долі, в гарнізонах останніх служать переважно марокканці з іспанським громадянством, які, однак, не відреклись від даної раніше присяги королю Марокко^⁴²². В останні роки інтереси Марокко в ЄС активно лобіює Іспанія.

Мавританія – молода незалежна держава (1960), однак має довгу історію, що здійснює проекцію на сьогодення. В 1062-1147 рр. мавританська династія Альморавідів правила у Марокко, територіальні непорозуміння з яким щодо Західної Сахари існують досі. Марокко визнало незалежність Мавританії лише через 9 років після її проголошення. Однак у 1976 р. Мароккоі Мавританія об'єднались проти незалежної Сахарської Арабської Демократичної Республіки та Алжиру, який її визнав^⁴²³.

Алжир включений в мусульманський геополітичний простір в 681 р. як складова Омейядського халіфату. В ХІІІ–ХVI ст. берберська династія Абдальвалідів відновила автентичну алжирську державність, що має сучасну проекцію у вигляді сепаратистського кабільського руху. На окремі південно-східні райони країни претендує Лівія. Ісламістський рух в країні активно підтримується Іраном^⁴²⁴.

Туніс – батьківщина першої таласократичної карфагенської цивілізації. Країна не має серйозних територіальних суперечок, за винятком лінії морського кордону з Лівією і суперечки з Мальтою щодо нафтоносного континентального шельфу. Це найбільш вестернізована частина Магрибу, ініціатор клубу “5+5”, через неї проходять трансконтинентальні підводні комунікації Європа-Африка. Туніс є зовнішньополітичним пріоритетом інтеграційної політики Франції в рамках ЄС.

Лівія намагається розширити підконтрольну акваторію Сеоредземного моря в найбільш стратегічно важливій центральній частині. До 1987 р. Лівія намагалась встановити контроль над північчю Чаду, а на даному етапі претендує на 19400 кв. км території сусіднього Нігеру^⁴²⁵.

Більшість країн регіону (Алжир, Марокко, Туніс) сконцентровані на програмах середземноморського партнерства чи африканських програмах (НЕПАД), що є актуальним для Алжиру. Лівія надає значної уваги Африканському союзу. При цьому Союз Арабського Магрибу залишається незатребуваним.

За виникненням нового арабського об’єднання уважно стежили на Заході. США, зацікавлені в укріпленні позицій у Північній Африці, розраховували використати Союз у власних цілях. Франція бачила у створенні САМ можливість розширення фінансово-економічного та політичного впливу в регіоні, а тому стала єднальною ланкою у розширенні контактів між САМ і ЄС. За її посередництва стали регулярними зустрічі міністрів закордонних справ Європейського співтовариства і САМ. Налагодилися зв’язки між середземноморськими державами в складі п’яти держав Магрибу та Франції, Італії, Іспанії, Португалії і Мальти. Франція виявила значне зацікавлення у спільних проектах країн САМ, особливо будівництва газопроводу “Магриб–Західна Європа”, участь в якому підсилювала політичну вагу Франції в Магрибі. Створення нового арабського політико-економічного союзу привернуло увагу Великобританії. В Іспанії САМ викликав серйозне занепокоєння через суперечності з Марокко, позиції якого в рамках Союзу зміцнилися, що, на думку Іспанії, могло ускладнити непрості відносини між двома державами^⁴²⁶.

Посилену увагу до регіону виявляє Китай, який лише у 1997 р. підписав угоди про надання економічної допомоги з 41 африканською країною. Існують плани щодо будівництва атомної опріснюючої установки біля марокканського м. Тантан на базі китайського атомного реактора. Якщо проект виявиться вдалим, сторони передбачають побудувати ще кілька установок більшої потужності. Підтверджені наміри Марокко почати будівництво атомної електростанції біля м. Марракеш за китайського технічного сприяння. Марокко має власну програму використання ядерної енергії в мирних цілях^⁴²⁷.

У липні 1990 р. Союз прийняв “Загальномагрибську стратегію розвитку”, яка спрямована на досягнення економічної солідарності країн-членів. Вона передбачає створення:

зони вільної торгівлі для товарів і послуг, що продукуються в країнах-членах;
митного союзу і спільного ринку;
економічного союзу як останнього кроку процесу інтеграції^⁴²⁸.

В Алжирі на сесії спільної комісії з економіки і фінансів (жовтень, 1990) був розглянутий 10-річний проект створення економічного союзу країн Магрибу на підставі поетапного розвитку взаємного співробітництва у різних сферах економіки. На першому етапі до кінця 1992 р. планувалося створення зони вільної торгівлі з метою лібералізації зв'язків між членами САМ. Другий етап (1993–1994) передбачав митний союз країн Магрибу і введення єдиних митних тарифів для експортно-імпортних операцій. Третій етап передбачав вільне переміщення робочої сили, товарів і послуг, створюючи умови для четвертого етапу – повної економічної інтеграції країн САМ до 2000 р. Найбільші успіхи у співробітництві країн Магрибу були досягнуті в сфері транспорту і енергетики. Введена в експлуатацію трансмагрибська залізниця Туніс–Алжир–Касабланка (2262 км). Завершилося будівництво трансмагрибського газопроводу з участю Алжиру, Тунісу і Лівії (400 км) і пропускною здатністю 3 млрд. м³ в рік від Уед Саф-Саф (Алжир) через Гафсу і Зарзіє (Туніс) до Зуара (Лівія). Були встановлені пільгові тарифи на телексний, телеграфний і телефонний зв’язок, на наземний і морський транспорт.

Створення такої організації є економічно обгрунтованим^⁴²⁹. Стратегічна важливість регіону пояснюються значним видобутком фосфатів, нафти та газу та транзитним характером на шляху до південної Європи. З 1990 р. країни-члени підписали понад 30 двосторонніх угод в економічній, соціальній та культурній сфері, проте ратифіковано усіма учасниками САМ тільки 5 угод. Ратифіковані угоди стосуються торгівлі і тарифів (щодо усіх промислових товарів); торгівлі сільськогосподарськими товарами; інвестиційних гарантій; уникнення подвійного оподаткування та фітосанітарних стандартів. САМ не підтримує відносин з Африканською економічною спільнотою (АЕС) і досі не підписав Протокол про відносини з АЕС. Проте функціонально САМ є одною з опор АЕС.

Таблиця 12. Економічні показники САМ.

Джерело: Global Insight, 2004.

Країна	ВВП у 2003 р., млрд. $	Ріст реального ВВП у 2004 р.,%	ВВП на душу населення у 2003 р., $
Алжир	70,6	6,4	2 253
Лівія	20,5	2,9	3 627
Мавританія	1,2	5,7	441
Марокко	46,1	3,5	1 531
Туніс	25,0	5,5	2 529
По регіону в цілому	164,5	4,9	2 046

Таблиця 13. Показники енергетичного сектору САМ.

Джерело: Energy Information Administration, 2004.

Країна	Запаси нафти у 2004 р., млн. бар.	Запаси газу у 2004 р., млрд. фут³	Запаси вугілля, млн. т.	Виробництво петролеуму у 2003 р., тис. бар./день	Видобуток газу у 2001 р., трл. фут³	Видобуток вугілля у 2001 р., млн. т.	Обсяги переробки нафти-сирцю, млн. т
Алжир	11 314	160000	44	1 050	2,8	0,03	450
Лівія	36 000	46 400	0	1 400	0,2	0	343
Мавританія	0	0	0	0	0	0	0
Марокко	1,6	43	0	0,2	0	0,3	155
Туніс	308	2 750	0	66	0,1	0	34
По регіону в цілому	47 624	20 193	44	2 516,2	3,1	0,33	982

Згідно з офіційним заключним комюніке останньої зустрічі в Алжирі темою обговорення стало наступне:

реформування Союзу, його структур та програм для підвищення рівня довіри до загальномагрибської діяльності;
регулярність зустрічей глав держав-членів САМ;
реформування робочих органів Союзу;
координація та уніфікація економічної політики, особливо в сфері сільського господарства, інфраструктури та водних ресурсів^⁴³⁰.

Найбільш інтригуючою подією зустрічі стало рішення Алжиру передати президентство у САМ^⁴³¹. Це було викликано дипломатичною напругою між Алжиром та іншими членами, особливо Марокко та Лівією, лідери яких постійно відмовлялися приймати участь у зустрічах на території Алжиру. Алжирські посадовці обгрунтували рішення тим, що Установчим актом САМ передбачено щорічну ротацію головування. Президентство перейшло до Алжиру від Тунісу у 1994 р., затримка з передачею пояснювалася Алжиром відсутністю процедурних умов. Лівійський президент М. Каддафі заявив про доцільність на певний час “заморозити діяльність організації”^⁴³². Специфічність позиції Лівії ставить під питання ефективність її президентства. Президент Тунісу здійснив ряд спроб переконати президента Лівії у хибності його позиції, прагнучи врятувати Союз^⁴³³.

Суперечки між Тріполі та Нуакшотом також не сприяють ефективній діяльності організації. Мавританія звинуватила спецслужби Лівії в організації заколоту проти президента Маауйя Ульд Сід Ахмед Тайя у червні 2003 р. та фінансуванні заколотника Мохамеда Хуна Ульд Хайдала і 14 його соратників, справи яких розглядаються у мавританських судах. За даними мавританської поліції, Лівія надала опозиції 904 тис.$ ^⁴³⁴. Враховуючи факт президентства Лівії, Мавританія прагнутиме дистанціюватися від справ Союзу.

З новою силою розгорівся конфлікт між Алжиром і Марокко щодо Західної Сахари, який свідчить про неефективне функціонування Союзу до вирішення цієї проблеми^⁴³⁵. Марокканський монарх не прийняв запрошення алжирського президента відвідати зустріч глав держав, приславши натомість міністра закордонних справ. Марокко вимагає від Алжиру перегляду позиції щодо Західної Сахари, переданої під юрисдикцію Мавританії у 1974 р. У 1996 р. Лівія і Туніс спробували виступити посередниками у конфлікті між Марокко і Алжиром, проте зусилля виявились не надто успішними. ООН доклала значних зусиль для вирішення проблем Західної Сахари. У 2003 р. особистий посланець Генерального секретаря ООН Д. Бейкер запропонував план врегулювання, відомий як План Бейкера ІІ. Пропозиція у 2004 р. була прийнята Алжиром, прихильником самовизначення сахарців, і відхилена Марокко, який відмовляється від будь-яких рішень, які призведуть до незалежності Західної Сахари. Рада Безпеки ООН 23 квітня 2004 р. вирішила надати сторонам додатковий час для реалізації мирного плану. Однак алжиро-марокканський кордон залишається закритим, а діяльність САМ фактично заморожена^⁴³⁶.

1 Тероризм: сучасний стан та міжнародний досвід боротьби (під ред. Я. Ю. Кондратьєва). – К.: Національна академія внутрішніх справ, 2003. – C. 88.

2 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 129-133.

3 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 7.

4 Хатами М. Ислам, диалог и гражданское общество. Диалог цивилизаций и исламский мир. – М.: РОССПЭН, 2001. – С. 7.

5 Флиер А.Я. Страсти по глобализации. // Общественные науки и современность. – 2003 – №4.

6 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М.: АСТ, 2003. – С. 77.

7 Masayuki Yamauchi. From the Clash of Civilizations to a Dialogue between Civilizations. // A Review of the 20th Century and a Preview of the 21st Century, 24.09.2002.

8 online.net/askaboutislam/browse.asp?hTopicID=30

9 Ibid.

10 Falk Richard. On Humane Governance: Toward a New Global Politics. // University Park – PA: The Pennsylvania University Press, 1995.

11 Bentley Jerry H. Cross-Cultural Interactions and Periodization in World History. // The American Historical Review, 101 (2). 1996. – June. – Pp. 749-770.

12 Majid. Global Communication and International Relations: Changing Paradigms and Policies. // International Journal of Peace Studies, No. 2 (1). - 1997 – January. – Pp. 39-64.

13 Tehranian Majid. Human Security and Global Governance: Power Shifts and Emerging Security Regimes. // Paper presented at a Toda Institute Conference, Honolulu. 1997 – June 6-8.

14 Нахну валь-ауляма ман юрраби ль-ахар. – Эр-Рияд, 1999. – C. 35-40.

15 Арабские страны Западной Азии и Северной Африки (новейшая история, экономика и политика). Вып. 3. – М., 1998. – С. 23.

16Архипова Д. Глобализация глазами арабо-мусульманского мира. – Полит. Ру, 2004. – 7 декабря.

17 Нахну валь-ауляма ман юрраби ль-ахар. – Эр-Рияд, 1999. – С. 13-15.

18 Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат исламизма. – М.: Ладомир, 2004. – С. 386.

19 ne.net/letters/memorandum.php.

20 - Inayatullah. Islamic Civilization in Globalization. // New Internationalist. - 2002. – №10.

21 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 70.

22 Восток /Запад. Региональные подсистемы и региональные проблемы международных отношений. Под ред. А. Д. Воскресенского. – М.: РОССПЭН, 2002. – С. 336–338.

23 Ibid. – C. 340–341.

24 Аббдалах Али Ахмад . Инновационные аспекты развития информационных и коммуникационных технологий в арабском мире. //Економіка: проблеми теорії та практики, вип. 175. – 2003.

25 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 164.

26 Дзеркало тижня. // 2005. – 19 березня.

27 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 76-78.

28 Фолькер Нинхаус. Ислам и государственность. Заметки по поводу совместимости религии, демократии и рыночной экономики. // Международная политика. 2002 - №3.

29 Журавлев А. Ю. Концептуальные начала исламской экономики. – Исламские финансы в современном мире. Экономические и правовые аспекты. – М.:UMMAH, 2004. – С. 16-18, 25.

30 Ibid. – C. 50.

31 Ibid. – C. 69-70.

32 Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат ислама. – М.: Ладомир, 2004. – С. 151-152.

33 Журавлев А. Ю. Принципы функционирования исламских банков. – Исламские финансы в современном мире. Экономические и правовые аспекты. – М.: UMMAH, 2004. – С. 70.

34 The Oxford Encyclopedia of the Modern Islamic World, vol. 3. – NY: Oxford, 1995.

35 Middle East Business Weekly. – 1997 – September 25.

36 Ratings Direct Classic Ratings Approach Applied to Islamic Banks Despite Industry Specifics. // Standard & Poor’s. – 2002 – 27 Nov.

37Hongkong and Shanghai Banking Corporation Economic Bulletin. – 2002. - Fourth quarter.

38 Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат ислама. – М.: Ладомир, 2004. – C. 380.

39 Hongkong and Shanghai Banking Corporation Economic Bulletin. – 2002. – Fourth quarter.

40 Журавлев А. Ю. Принципы функционирования исламских банков. – Исламские финансы в современном мире. Экономические и прaвовые аспекты. – М.: UMMAH, 2004. – C. 55.

41 Ibid. – C. 86-89.

42 Mirakhor A. A Brief Look at Islamiс Banking: Progress and Challenge. – 1994. – vol. 1. – #3 – September.

43 Малашенко А. Исламизм на все времена. // Свободная мысль-ХХ век. – 2004. – №12. – C. 16.

44 Ibid. – C. 18.

45 Кобищанов Т. Ю. Тема джихада в хронике «Иззат Хасан-эфенди ад-Дарандали «Зийа-наме». // Вестник МГУ, сер. 13. – Востоковедение. – 2004. – №4. – C. 128-131.

46 Восток /Запад. Региональные подсистемы и региональные проблемы международных отношений. Под ред. А. Д. Воскресенского. – М.: РОССПЭН, 2002. – C. 259-261.

47 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 148-149, 152.

48 Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат исламизма. – М.: Ладомир, 2004. – C. 21.

49 Ibid.– C. 24-25.

50 Vallone Matt. Islam and Globalism: A Bridge Too Far. // The Atlantic Online. – 2002.

51 Пророченко Н. Чому зростає “Халіфорнія”? // Політика і час. – 2002 – № 11.

52 Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат исламизма. – М.: Ладомир, 200. – С. 344.

53 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 124.

54 Пророченко Н. Чому зростає “Халіфорнія”? // Політика і час. – 2002 – № 11.

55 O. Roy. L’Eches de Islam politique. – Paris, 1992. – Р. 237.

56 Is Islamism a Treat? A Debate. // The Middle East Quarterly, Vol. VI (4). – 1999 – December 1999. (em.org/article/47).

57 Malik J. Making Sence of Islamic Fundamentalism. // ISIM Newsletter. – Leiden, Netherland. – 1998 – October. – P. 27.

58 Закария Ф. Будущее свободы:нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 156-157.

59 Ziauddin Sardar. Islam. Resistance and Reform. // New Internationalist. – 2002 – May.

60 Francis Fukuyama & Nadav Samin. Can Any Good Come of Radical Islam? // Commentary. – 2002 – September.

61 Political Dimensions of Islamic Fundamentalism. // Digest of Middle East Studies. 1996 – Spring – Р. 10.

62 The Oxford Encyclopedia of the Modern Islamic World. (ed. J. Esposito). N-Y: Oxford, 1995, Vol. 3. – P. 218.

63 Имам Хомейни. Путь к свободе. – М., 1999. – C. 198, 215.

64 Малашенко А. Исламизм на все времена. // Свободная мысль-ХХІ век. – 2004. – №12. – C. 24.

65 Engineer Asghar Ali. Islam And Nationalism - Secular Perspective // Institute of Islamic Studies and Centre for Study of Society and Secularism, 2002 – November.

66 Robinson, F. Islam and Nationalism. – Hutchinson and Smith. Nationalism. – Oxford: Oxford University Press, 1994. – Рр. 13-27.

67 Mawdudi Abul Ala. Nationalism and Islam. – Lahore: Islamic Publications, 1947. – Р. 10.

68 Еспозіто Дж. Ісламська загроза. Міф чи реальність? – Львів: Кальварія, 2004. – Ст. 70.

69 The Ottoman Grand Orient: Freemasonry, Nationalism, and Revolution in the late Ottoman Empire

R. William Weisberger, ed. – Essays Concerning European and American Freemasonry Boulder,

CO: East European Monographs, 2002. – Р. 46.

70 Dawisha Adeed. Arab Nationalism & Political Islam: Issues Of Identity & Problems Of Democratization // Lecture Summary from March 28, 2000, at the University of Maryland, College Park. – Рp. 1-5.

71 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 139, 141.

72 Еспозіто Дж. Ісламська загроза. Міф чи реальність? – Львів: Кальварія, 2004. – Ст. 78-81.

73 Zakria Yamin. End of Arab Nationalism. 03-02-2004 (om/PrintPage.php?id=1&date1=2004-02-03&news2=articles1).

74 Kader Simko. Drive Kurdish Nationalism into the Tower of Islam // Kurdish Media. – 2002 – August 30.

75 www.arab.net/lebanon.phpl

76 Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат ислама. – М.: Ладомир, 2004. – C. 436.

77 Yousefzadeh Pejman. The Future of Iranian Nationalism. // Social & Cultural (Weekly), No. 10. – 2003. – May 25.

78 Kabir Muhammad Ghulam. Changing Face of Nationalism: The Case of Bangladesh. – New

Delhi: South Asian Publishers, 1994. – Р. 201.

79 Samaddar Ranabir. Paradoxes of the nationalist time: Political essays on Bangladesh. - The University Press, Dhaka, Bangladesh, 2002. – Рр. 5-17.

80 Плешов О. В. Ислам, исламизм и номинальная демократия в Пакистане. – М.: ИВ РАН, 2003. – С. 9.

81 Engineer Ali Asghar. Nation State Religion And Identity. // Institute of Islamic Studies and Centre for Study of Society and Secularism. - 2000 – 31 May.

82 Eickelman Dale F. The Coming Transformation Of the Muslim World. // Middle East Review of International Affairs Journal. Vol. 3, No. 3. – 1999 – September.

83 Crib Robert. Nation: Making Indonesia. Donald K. Emmerson (ed.) // Indonesia Beyond Suharto: Polity, Economy, Society, Transition. Armonk. – New York: M.E. Sharpe, 1999. – Рp. 3-38.

84 Hasan. Faith and politics: the rise of the Laskar Jihad in the era of transition in Indonesia // Indonesia. – 2002. - No. 73. – Рр. 145-169.

85 Boutaleb A. Information Policy in Islam. // Islam Today. Rabat. – 1986. - #4. – P. 8-10.

86 Льюис Л. Что не так? Путь Запада и Ближнего Востока: прогресс и традиционализм. – М.: Олимп-бизнес, 2003. – С. 52-53, 161.

87 Закария Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами. – М.: Ладомир, 2004. – С. 152.

88 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 150-152.

89 Louay M. Safi Islam And The Global Challenge. Dealing with Distortion of the Image of Islam by the Global Media. – Islamonline. – 2002.

90 Resolution No.1/5 Inf (COMIAC) On The Islamic States Information Strategy. – Dakar, Republic of Senegal. – 1996 – March 27-28.

91 Ahmad Shad. Islamic web sites: Protecting the Islamic heritage. // Abstract for Islam Internet Conference '99 in USA. – Islamic Society of North America: Knowledge on line (KOL). – 1999. – Pp. 1-13.

92 Anderson John W. The Internet and Islam’s New Interpreters. – New Media in the Muslim World: The Emerging Public Sphere, Dale F. Eickelman & John W. Anderson, ed. – Bloomington: Indiana University Press, 1999. – Pp. 41-56.

93 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 171, 174.

94 Bunt Gary R. Virtually Islamic: Computer Mediated Communication and Cyber Islamic Environments. – Cardiff: University Of Wales Press, 2000. – P.48-49.

95 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 173.

96 ties.com/ West%20 Hollywood/Heights/8977

97 Varian H. The Future of electronic publishing. // Journal of Electronic Publishing. – Vol. 4, No. 1. - 1998.

98 Anees Munawar A. Islam faces new era. // Civilization. The Magazine of the Library of Congress, USA. – 2000. – Pp. 1-3.

99 Abdul Aleem Mohammed. Islamic communications for the 21st century. // Abstract for Islam Internet Conference '99 in USA. – Islamic Society of North America: Knowledge on line (KOL). – 1999. – Pp. 1-3.

100 Azzi Abder Rahmane. Islam in Cyberspace: Muslim Presence on the Internet. // The Islamic Studies, Quarterly, Islamabad. – 2002. – Pp. 134-137.

101 Моаддель М. Ісламський модернізм, націоналізм і фундаменталізм. // День. – 2004. – №150.

102 Mazrui Ali & Mazrui Alamin. The digital revolution and the new reformation. // Harvard International Review: Cambridge. – 2001. – Spring.

103 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 158-160.

104 Mernissi Fatema. The Satellite, The Prince And Scheherazade: The Rise of Women in Digital Islam. – Edite Kroll Literary Agency Inc, 2003.

105 Ayad C. Middle East : Media Pluralism Via Satellite. // TBS 11. – 2003. – Fall/Winter.

106 Recorded Audio Message by Ayman Zawahiri // Al-Jazirah Satellite Channel Television. – 2003. – September 10.

107 Eickelmann Dale F. & Anderson Jon W. The New Media, Civic Pluralism, and the Slowly Retreating State. – New Media in the Muslim World: The Emerging Public Sphere. – Bloomington: Indiana University Press, 1999. – Pp. 19-28.

108 Урядовий кур'єр. // 2004. – 11 квітня.

109 Поступ. // 2004. – 22 серпня.

110 Arbil Shirzad Sheikhani. Iraqi Kurdish Satellite Channels: From Media Obscurity to the Dream of International Broadcasting. // Asharq Al-Awsat, issue 9068. – 2003 – 26 September. – P. 13.

111 Millennial Middle East: Changing Orders, Shifting Borders. // Middle East Report №213. – 1999. – Winter.

112 Mernissi Fatema. Al-Jazeera's Secret Part II. // Weltwoche. – 2002. – Summer. – P. 23.

113 Yakovets Yu. The Past and the Future of Civilizations. – N.Y.: Edwin Mellen Press, 2000. – Pp. 103-109, 368-372.

114 Орлова И.В. Современные цивилизации и Россия. – М., 2000. – C. 28.

115 Civilizations and World Systems: Studying World – Historical Change/ Ed. by S.K. Sanderson. 1995.

116 Тойнби А. Цивилизация перед судом истории. Постижение истории. – М.: Айрис-пресс, 2003. – С. 63, 73, 82.

117 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М.: АСТ, 2003. – С. 56.

118 Herzog Roman. Preventing the Clash of Civilizations. by Henri Schmiegelow, ed. – St. Martin's Press, 1999. – P. 70.

119 Braun von Constantine. A Road to Cross-cultures. // Deutschland (Chinese Version), 2000. – №3. – Р. 48.

120 Masayuki Yamauchi. From the Clash of Civilizations to a Dialogue between Civilizations. // A Review of the 20th Century and a Preview of the 21st Century, 24.09.2002.

121 Wang Meng's speech at the Chinese People’s Political Consultative Congress (CPPCC). // 21st Century Forum’s Seminar on Dialogue among Civilization. – 2001. – Р. 3.

122 ZI Zhongyun. Mutual Prosperity—Harmony vs. Divergence. // Renmin Zhengxie Bao Xandai Guoji Guangxi (Contemporary International Relations). – 2001. – September. – Р. 4.

123 Tibi Bassam. International Morality and Cross-Cultural Bridging, Henrik Schmiegelow,ed. – St. Martin's Press, 1999. – Р. 113-114.

124 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М.: АСТ, 2003. – С. 97.

125 Фергюсон Н. Мир без гегемона. // Свободная мысль-ХХІ век. – М., 2005 – №1. – С. 26.

126 Бродель Ф. Средиземное море и средиземноморский мир в эпоху Филиппа ІІ. Том 2. – М.: Языки славянской культуры, 2003. – С. 593.

127 Льюис Б. Что не так? Путь Запада и Ближнего Востока: прогресс и традиционализм. – М.: Олимп-бизнес, 2003. – С. 128-129.

128 Masayuki Yamauchi. From the Clash of Civilizations to a Dialogue between Civilizations. // A Review of the 20th Century and a Preview of the 21st Century, 24.09.2002. – Р. 4.

129 Хатами С. М. Текст выступления на заседании ООН, посвященный диалогу цивилизаций. – М., 2000. – С. 54.

130 Egypt's President Hosni Mubarak Exceprts from his Madrid Speech. –2001. – Nov. 2. (lerinstitute.org/dialogue_cultures/mubarak_11_01.phpl)

131 Lewis Bernаrd. The crisis of Islam. –London: Weidenfeld & Nicolson, 2003. – Рp. 88-89.

132 Зарринкуб Абдол Хосейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – С. 35.

133 Ibid. – С. 54.

134 Очерки истории распространения исламской цивилизации. Том 2.– М.: РОССПЭН, 2002. – С. 213.

135 Шень Фувей. Чжунвай веньхуа іньюань (Причини і наслідки культурного обміну Китаю з зарубіжними країнами). – Пекін, 1996. – С. 141.

136 Очерки истории распространения исламской цивилизации. Том 2. – М.: РОССПЭН, 2002. – С. 225-226.

137 Ibid. – C. 228.

138 Зарринкуб Абдол Хосейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – C. 43-45.

139 Guillaume A. Philosophy and Theology. – Legacy of Islam, 8^th ed. – P. 245.

140 Зарринкуб Абдол Хосейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – P. 37.

141 Hitti Ph. K. History of Arabs. – New York, 1960. – P. 5-6.

142 Meierhof M. Science and Medicine. – Legacy of Islam, 8^th ed. – P. 353.

143 Sarton G. Islamic Sciences. // Near Eastern Culture and Society. – P. 205.

144 Sarton G. Introduction to the History of Science, Vol. 1, 1968. – Pp. 271, 694.

145Зарринкуб Абдол Хосейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – C. 79.

146 Levi-Provencal E. La Civilisation Arabe En Espaigne. – P. 76.

147 Мец А. Аль-хадарат аль-ісламійя, т.2. – C. 10.

148 Kramer J. H. Geography and Commerce. – Legacy of Islam. – P. 90.

149 Хатами С.М. В человеке сосредоточены душа Востока и разум Запада. – М., 2000. – C. 44.

150Зарринкуб Абдол Хосейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – C. 118-119.

151 Ibid. – C. 10-11.

152 Carra de Vaux. Les Penseurs de l’Islam, Vol. II, 1921. – P. 181.

153 Ibid. – P. 13.

154 Шарова Н. Коротко о книгах. Джеффри Хиндли. Крестовые походы. Ислам и христианство в борьбе за мировое господство. // Свободная мысль-ХХІ век, М. - 2005. – №1. – C. 217-218.

155 Orientalism. Reprint ed. – New York: Vintage Books, 1979. – P. 70.

156 Mukti Ali. Dr. Pidato restu / petunjuk Utusan Yang Mulia menteri Agama // Sejarh masuknya islam ke Indonesia. – Risulah seminar. – H. 48.

157 English text according to the translation by Marmaduke Pickthall. – The Meaning of the Glorious Qur'an. Text and Explanatory Translation. – Beirut: Dar al-Kitab Allubnani, 1971.

158 The Clash of Civilizations Revisited. Hans Koechler and Gudrun Grabher, eds. – Civilizations – Conflict or Dialogue? – Studies in International Relations, XXIV. – Vienna: International Progress Organization, 1999. – Pp. 15-24.

159 Капель Ж. Джихад. Экспансия и закат исламизма. – М.: Ладомир, 2004. – C. 348.

160 Мугис Анвар. Диалог цивилизаций: доводы “за” и “против”. – ИДО РУДН. – 9.04.2003.

161 Зарринкуб Абдол Хоссейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – C. 174.

162 Учок Б. Женщины-правительницы в мусульманских государствах. – М.: Наука, 1982. – C. 4-5.

163 Зарринкуб Абдол Хоссейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – C. 162-163.

164 Mernissi Fatıma. Beyond the Veil: Male-Female Dynamics in Muslim Society. – London: Al Saqi Books, 1985. – P. 138.

165 Badran Margot. Islamic Feminism: What’s in a Name? // Al-Ahram Weekly. – 2002 – Jan.., Nov.-Dec. (.org.eg/weekly/2002/616/index.php).

166 Льюис Б. Что не так? Путь Запада и Ближнего Востока: прогресс и традиционализм. – М.: Олимп-бизнес, 2003. – С. 74-76.

167 Cole Ricardo. Feminism, Class, and Islam in Turn-of-the-Century Egypt. // International Journal of Middle East Studies, XIII, 1981. – Pp. 397-407.

168 Understanding Islam, Islamism, and Islamic Feminism. // Journal of Women’s History . – 2001. – 13 Jan. – P. 47.

169 Льюис Б. Что не так? Путь Запада и Ближнего Востока: прогресс и традиционализм. – М.: Олимп-бизнес, 2003. – С. 102.

170 Guidry John A. & Michael D. Kennedy. Introduction. – Globalizations and Social Movements: Culture, Power, and the Transnational Public Sphere. – University of Michigan Press, 1999. – Pp. 1-29.

171 Frisch Hillel. Modern Absolutism or Neopatriarchal State Building? Customary Law, Extended Families, and the Palestinian Authority. – International Journal of Middle East Studies, vol. 29, 1997. – Pp. 341-358.

172 Сикоев Р. Р. Исламский Эмират Афганистан: тоталитарный режим рубежа ХХІ века. // Общественные науки и современность. – 2003 – №4. – C. 120.

173 Fekre Rooz. Khatami's Performance in Supporting Women's Rights // Social & Cultural (Weekly), No. 10. – 2003. – May 25. – Pp. 7-8.

174 Transnational Feminist Networks: Collective Action in an Era of Globalization. // International Sociology, Vol. 15, No. 1. – 2000. – March. – Pp. 57-85.

175 Mahdi Ali Akbar. Caught between Local and Global: Iranian Women’s Struggle for a Civil Society. // Paper presented at the CIRA annual meeting. – Bethesda: MD. – 2000. – April. (du/~aamahdi/globalization-final.doc).

176 Citizenship, Civil Society, and Women in the Arab Region. // Al-Raida [Lebanese American University, Beirut], vol. XIX, nos. 97-98. – 2002. – Spring/Summer. – Pp. 12-21.

177 Organizing Women: The New Women’s Movement in Algeria. // Cultural Dynamics, vol. 13, no. 2. – 2001. – July. – Pp. 131-154.

178 Fotopoulos Takis. The End of Traditional Antisystemic Movements and the Need for A New Type of Antisystemic Movement Today. // Democracy & Nature, Vol. 7 (3). – 2001. – November. – Pp. 415-445.

179 Badran Margot. Toward Islamic Feminisms: A Look at the Middle East. – Hermeneutics of Honor: Negotiating Female “Public” Space in Islamicate Societies, Asma Afsaruddin, ed. – Cambridge, Mass.: Harvard University, Center for Middle Eastern Studies, 1999. – Pp. 159–188.

180 Mojab Shahrzad. Women Undertaking Ijtehad (independent religious in-terpretation): Hoping for a Feminizing Democracy. // Arash 70, Khordad 1378. – 1999. – June. – Pp. 48–52.

181 Mir-Hosseini Ziba. Stretching the Limits: A Feminist Reading of the Sharia in Post-Khomeini Iran. – Feminism and Islam: Legal and Literary Perspectivess, Mai Yamani, ed. – New York: New York University Press, 1996. – Pp. 285–319.

182 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 36.

183 Ibid. – С. 29.

184 Малашенко А. Исламизм на все времена. // Свободная мысль-ХХ век. – 2004. – №12. – C. 23-25.

185 Власов П. Правоверный джинн. // Эксперт. – 1998. – 17 августа. – C. 45.

186 Хаусхофер К. О геополитике. Работы разных лет. Панидеи в геополитике. – М.: Мысль, 2001. – С. 287.

187 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 37.

188Ibid. – С. 18.

189 Muhamed Makien. Sino-Arab Friendship Yesterday and Today. // People’s China, Peking. - #23. – 1957. - December 1. – P. 16-20.

190 Фараг М. Дипломатическая служба арабских государств. – М., 1962. – С. 151-153.

191Модестов С. А. Геополитика ислама. – М., 2003. – С. 140.

192 Sheikh Naveed S. The New Politics of Islam. Pan-Islamic Foreign Policy in a World States. – London:

Routledge Curzon, 2003. – P. 31.

193 Nyroos Lari. Religeopolitics: dissident geopolitics and the “Fundamentalism” of Hamas and Kach. //

Geopolitics. - 2001. – No. 6(3). – P. 142.

194 Sheikh Naveed S. The New Politics of Islam. Pan-Islamic Foreign Policy in a World States. – London:

Routledge Curzon, 2003. – P. 105.

195 Gunaratna Rohan. Inside Al Qaeda. Global Network of Terror. – New York, 2002. – P. 43.

196 Nyroos Lari. Religeopolitics: dissident geopolitics and the “Fundamentalism” of Hamas and Kach. // Geopolitics 6(3). – 2001. – Pp. 135-157.

197 Шмулевич А. Исламская геополитика. – 2001. – 10 октября.

198 Шейх Юсеф Кардауи. Ислам вернется победителем. // Мусульманский Узбекистан, 21.21.2002.

199 Урядовий кур'єр. // 2005. – 4 лютого.

200 Дугин А. Геополитика арабского мира. // Евразия. Информационно-аналитический портал, 10.08.2004.

201Дугин А. Геополитика арабского мира. // Евразия. Информационно-аналитический портал, 10-08-2004.

202 Южаков С. Н. Афганистанъ и сопредельныя страны. – Санкт-Петербург, 1885. – C. 77.

203Дугин А. Геополитика арабского мира. // Евразия. Информационно-аналитический портал, 10.08.2004.

204 Никитенко Е., Пиков Н., Шиловский С. Дуга нестабильности. // Независимая газета, 04.12.1996.

205 Зарринкуб Абдол Хосейн. Исламская цивилизация. – М.: Андалус, 2004. – C. 14.

206 Очерки истории распространения исламской цивилизации. Том 1. – М.: РОССПЭН, 2002. – C. 103.

207Южаков С. Н. Афганистанъ и сопредельныя страны. – Санкт-Петербург, 1885. – C. 79, 84-89.

208 Ibid. – C. 97.

209 Ходжсон М. Дж. С. Орден ассассинов. – Санкт-Петербург: Евразия, 2004. – С. 32.

210 Льюис Б. Что не так? Путь Запада и Ближнего Востока: прогресс и традиционализм. – М.: Олимп-бизнес, 2003. – С. 161.

211Кораев Т. К. Христианские общины Ближнего Востока во внутренней политике хулагуидских ильханов ХІІІ в. // Вестник МГУ, сер.13. – Востоковедение. – 2004 – №4. – C. 114-116.

212 Ibid. – C. 125-126.

213 Южаков С. Н. Афганистанъ и сопредельныя страны. – Санкт-Петербург, 1885. – C. 118.

214 Хаусхофер К. О геополитике. Работы разных лет. Границы в их географическом и политическом значении. – М.: Наука, 2001. – С. 219.

215 Плешов О. В. Ислам, исламизм и номинальная демократия в Пакистане. – М.: ИВ РАН, 2003. – С. 18-19, 25.

216 Южаков С. Н. Афганистанъ и сопредельныя страны. – Санкт-Петербург, 1885. – C. 129.

217 Хаусхофер К. О геополитике. Работы разных лет. Границы в их географическом и политическом значении. – М.:Наука, 2001. – С. 220.

218 Очерки истории распространения исламской цивилизации. Том 1. – М.: РОССПЭН, 2002. – C. 82.

219 Берзин Э.О. Католическая церковь в Юго-Восточной Азии. – М., 1966. – C. 10.

220 Очерки истории распространения исламской цивилизации. Том 1. – М.: РОССПЭН, 2002. – C. 86-88.

221 Ibid. – C. 248-249.

222 Ibid. – C. 256-258, 262.

223 Ibid. – C. 265 –266, 272-273.

224 Ibid. – C. 276-280.

225 Ibid. – C. 457-458.

226 Хазанов А. М. Борьба между Португалией и Османской империей за Индийский океан (ХVI век). // Новая и новейшая история. – 2003 – №6. – C. 60, 63.

227 Ibid. – C. 74, 76.

228 Сафар Хасан ибн Мухаммад. Посольская деятельность. – Джидда, 2001.

229 Al Gunaimi M. T. The Muslim Conception of International Law and the Western Approach. – Hague, 1968. – P. 197.

230 Хаусхофер К. О геополитике. Работы разных лет. Континентальный блок. – М.: Наука, 2001. – С. 417.

231 Sheikh Naveed S. The New Politics of Islam. Pan-Islamic Foreign Policy in a World States. – London:

Routledge Curzon, 2003. – P. 105.

232 Ibid. – P. 117.

233 Fuller Graham & Lesser Ian O. A Sense of Siege. The Geopolitics of Islam and the West. – Boulder: Westview Press, 1995. – P. 103.

234 Hardt Michael & Negri Antonio. Empire. – Cambridge (Mass.): Harvard University Press, 2000.

235 Dijkink Gertjan. When Geopolitics and Religion Fuse. // Paper presented at the 5 th Pan-European International Relations Conference “Constructing World Orders”. – The Hague. – 2004. – 9-11 September.

236 Гура В. Асиметрія стратегій партнерства в Південному та Південно-Східному Середземномор'ї. // Дослідження світової політики. Схід і сучасність. Вип.14. – К., 2001. – C. 53.

237 Льюис Б. Что не так? Путь Запада и Ближнего Востока: прогресс и традиционализм. – М.: Олимп-бизнес, 2003. – С. 20, 23, 28, 42.

238 Ibid. – P. 44-46.

239 Фараг М. Дипломатическая служба арабских государств. – М., 1962. – С. 24.

240 Ibid. – С. 102.

241 Ibid. - C. 161-162, 164.

242Ibid.– С. 30-31.

243 Долгов І., Зварич В. Передова країна у пошуку своєї ідентичності. // Політика і час. – К, 2004. – №7/8. – C. 63-64.

244 Ibid. – C. 56.

245 Selim Mohammad El-Sayed. Globalization, Multi-lateralism and the Islamic World. // Contemporary Issues, 2003.

246 Коряков Сергей, Садыхов Ильяс. Геополитические устремления исламских государств Ближнего и Среднего Востока в отношении мусульманских регионов России. // Российский Информационный Центр, 2002.

247 Малышева Д. Мусульманский компонент мировой политики. // Pro et contra. Т.7. – 2002. – №4. – C. 109.

248 Хаусхофер К. О геополитике. Работы разных лет. Панидеи в геополитике. – М.: Наука, 2001. – С. 323.

249 Кепель Ж. Джихад. Экспансия и закат ислама. – М.: Ладомир, 2004. – C. 368.

250 Братерский М. Иран и арабские страны: традиционный конфликт и роль США. // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №11. – C. 81-83.

251 Маклад Ияд Сайах. Иран: соперничество и региональная интеграция. // Матеріали українсько-іранських круглих столів “Україна та Іран: минуле, сьогодення і майбутнє”. – К., 2004. – C. 41.

252 Капитонов К., Терехов А. Ближневосточный лабиринт для Пауэлла. // Время-МN. – 2002. – 16 апреля.

253 Shaffer Brenda. Partners in Need: The Strategic Relationship of Russia and Iran. – Washington, D.C.: The Washington Institute for Near East Policy, 2001.

254 Sonboli Nabi. Iran and the Post-9/11 Security Environment of Central Asia. // Central Asia and the Caucasus Review (in Farsi), No. 37. – 2002 – Spring. – Pp. 103-119.

255 Maleki Kaveh Afrasiabi Abbas. Iran’s Foreign Policy After 11 September. // The Brown Journal of World Affairs, Volume IX, Issue 2 255. – 2003 – Winter/Spring.

256 Малышева Д. Мусульманский компонент мировой политики, т. 7. // Pro et contra. – 2002. – №4. – C. 118.

257 Чавес Уго. Многополярный мир как глобальная альтернатива. Взгляд Венесуэлы. // Свободная мысль. – 2005 – №2. – C. 8.

258 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 112.

259 Negotiations on Nagorno-Karabakh: Where do we go from here? – Cambridge: Caspian Studies Program at Harvard University, 2001. – P. 18.

260 Afrasiabi Kaveh L.. President Khatami and the OIC Mediation in Chechnya: Policy Options. // Iranian Journal of International Affairs, Vol. 11, No. 4. – 2000. – Winter.

261Afrasiabi Kaveh L. Iranian Diplomacy. // Middle East Insight, Vol. 27, No. 1. – 2002. – January. – Pp. 15-17.

262 Kalicki Jan. Caspian Energy at the Crossroads. // Foreign Affairs, Vol. 80, No. 5. – 2001. – September. – Pp. 120–134.

263 Afrasiabi Kaveh L. & Djalali Yadollah Pour. The Economic Cooperation Organization and Regionalization in a Competitive Context. // Mediterranean Quarterly. – 2001. – Fall.

264 Kugler Richard L. & Ellen L. Frost. The Global Century,Globalization and National Security. – Volume II, Washington, D.C.: National Defense University Press, 2001.

265 Klare Michael T. Resource Wars. – New York: Henry Holt and Company, 2001.

266 Ghorban Narsi. Neka-Rey Pipeline: Boosting Economic Integration of Caspian States. // Iran Today (Monthly Economic Magazine), (in Farsi). – 1998. – May-June. – Pp. 20-21.

267 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 86.

268 Hiro Dilip. Neighbours, Not Friends: Iraq and Iran after the Gulf Wars. – London: Routledge, 2001.

269 Karsh Efraim. The Iran-Iraq War: Impact and Implications. – London: Macmillan, 1989.

270 RFE/RL Iran Report. – vol.6, no.15. – 2003. – April 7.

271 Жданов Н.В. Исламская концепция миропорядка. – М.: Международные отношения, 2003. – С. 262 – 266.

272 Братерский М. Иран и арабские страны: традиционный конфликт и роль США. // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №11. – С. 87.

273 СІА. Центральное разведывательное управление. Информационно-аналитические справочники для правительства США, том Страны мира. – Екатеринбург: У-Фактория, 2001. – С. 207.

274Ияд Сайах Маклад. Иран: соперничество и региональная интеграция. // Матеріали українсько-іранських круглих столів “Україна та Іран: минуле, сьогодення і майбутнє”. – К. - 2004. – С. 43.

275 Братерский М. Иран и арабские страны: традиционный конфликт и роль США. // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – №11. – C. 84.

276 Шумилин А. Великодушие Хатами. // Известия. – 2002. – 13 сентября.

277 Hamid Reza Anvari. A Look at the Shanghai Cooperation Organization. // Central Asia and the Caucasus Review, No. 34. – 2001. – Summer. – P. 80.

278 Бовсунівський П. Модернізаційні процеси в Ісламській Республіці Іран. // Актуальні проблеми міжнародних відносин, вип. 43, част. ІІ. – К. – 2003. – C. 38.

279 Модестов С. А. Геополитика ислама. – М.: Молодая гвардия, 2003. – С. 120-121.

280 Чонг Теренс. Мусульманские технократы Малайзии имеют глобальные претензии. // ссылка скрыта, 2004.

281 Majeed Abu Bakar Abdul. A foreign policy that's worth emulating oleh. // Institut Kefahaman Islam Malaysia. – New Straits Times. – 1999. – 9 October .

282 Prime Minister Mahathir’s Speech. // Buletin Utama. – TV3. – 2003. – 20 May.

283 Sakhuja Vijay. Indian Ocean and the Safety of Sea Lines of Communication. – IDSA, 2003.

284 Kerr Alex. The Indian Ocean Region: Resources and Development. – University of Western Australia Press, 1981. – P. 216.

285 Hardev Kaur. My Notebook. // New Straits Times Malaysia. – 2003. – 16 May.

286 СІА. Информационно-аналитические справочники для правительства США. Том Страны мира. –Екатеринбург: У-Фактория, 2001. – C. 320.

287 Malaysia: Commission adopts framework for co-operation. // Country Strategy Paper. – 2002. – 8 May.

288 Address by Yb. Datuk Seri Syed Hamid Albar, Minister of Foreign Affairs Malaysia at the Strategic Issues Forum (SIF). // Asian Strategy and Leadership Institute (ASLI). – 1999. – 22 July.

289 Ігнатьєв П. Пакистан: країна конфліктів у пошуках стабільності. // Політика і час. –2004 – №7/8. – C. 84.

290 Белокриницкий В. Я., Москаленко В. Н., Шаумян Т.Л. Южная Азия в мировой политике. – М.: Международные отношения, 2003. – C. 272-273.

Blog

Ббк ф010. 353. 51

Содержание