Київський національний університет імені тараса шевченка інститут міжнародних відносин кафедра міжнародної інформації вступ до спеціальності “міжнародна інформація” конспект лекцій студента І курсу
| Вид материала | Конспект |
- Нові інформаційні технології у підготовці фахівців-міжнародників, 65.7kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка інститут міжнародних відносин, 818.97kb.
- Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет, 1952.54kb.
- Курс, 1 група відділення мв арабські країни Близького Сходу в сучасному процесі глобалізації:, 80.76kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка економічний факультет програм, 488.24kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису чехович, 992.98kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису мазур тамара, 1244.31kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка герасимова світлана василівна, 682.99kb.
- Київський Національний університет імені Тараса Шевченка Кохановська Олена Велеонінівна, 751.92kb.
- Міністерство освіти України Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 227.18kb.
Людина народжується вже людиною. Факт належності до людського роду фіксується у понятті індивід.
Особистість - суспільно-історична категорія. Це - свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.
Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, мають на увазі оригінальність особистості, якусь найголовнішу рису, яка робить її відмінною від інших людей. Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або в усіх сферах одночасно.
Основні компоненти особистості:
- скерованість;
- можливості;
- характер;
- самоуправління.
Скерованість особистості визначає її вибіркове ставлення до дійсності.
На скерованість особистості впливають:
- потреби;
- інтереси;
- психологічні установки;
- інші властивості особистості.
Можливості особистості:
- здатність;
- здібність;
- талант;
- геніальність.
Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Провідні властивості характеру:
- моральні якості;
- вольові якості;
- темперамент.
Самоуправління - "Я" - утвердження самосвідомості. Власна структура "Я":
- уявлення про те, яким "Я" повинно бути в ідеалі;
- сумління (совість), яке визначає наближення реальної поведінки до ідеальної.
Типи самоуправління:
- морально-вольовий;
- аморально-вольовий;
- абулічний;
- імпульсивний;
- проміжні.
Морально-вольовий тип саморегуляції - позитивний тип, здатний на пориви та значні звершення. Така людина - господар своїх слів, здатна досягти соціально та особистісно значимих цілей попри будь-які труднощі. Її здібності використовуються на повну силу та розвиваються.
Аморально- вольовий тип - це індивідуаліст, який завжди і скрізь переслідує егоїстичні цілі. Він - цілісний у своїй аморальності, розумний у визначенні способів досягнення намірів.
Абулічний тип характеризується в’ялістю і пасивністю, байдужістю до всього, легко піддається впливу, залишаючись бездіяльним. Не може змусити себе працювати, долати труднощі. Слабкі внутрішні спонукання, слабовілля, нездатність до зусиль. Іноді - це наслідок сформованого почуття
власної неповноцінності. Відтак опускаються руки, "засинають" здібності.
Імпульсивний тип поведінки характеризується наявністю багатьох сильних імпульсів, захоплень, але людина діє нерозважливо через недосконалість механізму зіставлення імпульсних спонукань з реальною ситуацією.
Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об’єктах з одночасним абстрагуванням від інших.
Розрізняють мимовільну та довільну увагу.
Мимовільна увага визначається орієнтувальним рефлексом організму.
Довільна увага зумовлена метою діяльності, вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.
Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу. Матеріальними органами відчуття є аналізатори.
Сприйняття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відображуваного.
В залежності від переважної ролі аналізатора, визначають:
- зорове сприйняття;
- слухове спийняття;
- тактильне спийняття.
Буває сприйняття:
- простору, часу, руху;
- предмета, мови, музики;
- людини людиною.
Висновки
Якість підготовки фахівця повинна визначатися умінням студента вирішувати поставлені завдання. Якщо студент може вирішити будь-яке завдання з переліку, то якість підготовки - відмінна. Успішність навчальної діяльності студента визначаються, в першу чергу, загальною спрямованістю особи та її устремлінням оволодіти тим чи іншим видом діяльності. Таким чином, інтереси та потреби особи є найбільш могутніми соціальними факторами.
2. Успішність навчання визначається загальним рівнем розвитку пізнавальних процесів студента, а це значить, що засвоєння змісту навчального матеріалу залежить від розвитку сприйняття, уяви, пам’яті, мислення, уваги та мови студента, визначається його вольовими якостями, умінням долати перешкоди та спонукати себе до роботи.
3. Засвоєння навчального матеріалу включає:
- сприйняття, для чого потрібна сконцентрована увага студента до матеріалу, що викладається;
- переробку та з’ясування змісту, що веде до розуміння повідомлення, для чого потрібно в пам’яті відшукати аналогічні знання та пов’язати їх з новими;
- чітку фіксацію переробленого та з’ясованого змісту.
При цьому для першого фактору важливі вольові та емоційні характеристики особи, її уміння сконцентруватися, внутрішня дисципліна. Для другого фактору необхідна активна пізнавальна діяльність, яка включає постановку та формування завдання самим студентом, усвідомлення його змісту. Для третього фактору необхідно засвоєння знань та дій, формування практичних характеристик, коли знання перетворюються в уміння та навички студента.
4. На пам’ять можна впливати:
- моторну - шляхом запису прослуханого або прочитаного;
- зорову - шляхом уявного відтворення побаченого;
- слухову - повторенням вголос найбільш суттєвих означень, висловлювань;
- емоційну - шляхом висловлювання всього, що необхідно запам’ятати, з підвищеною увагою.
Провідне значення у навчанні належить словесно-логічній пам’яті. Для її мобілізації необхідно розуміння прочитаного або прослуханого, на неї впливає обговорення, коли одночасно беруть участь і слухова, і рухова та емоційна пам’ять.
Усі види пам’яті тісно пов’язані між собою, тому одночасна мобілізація їх позитивно впливає на запам’ятовування. Мислене повторення прочитаного ефективніше для запам’ятовування ніж повторне читання.
5. Матеріал, що відкладений у довготривалій пам’яті забувається за експонентою. Частка, що залишається, не перевищує 20-50 % від початкового рівня, тому робота з додатковими джерелами інформації допомагає підвищити обсяги сприйнятого матеріалу та краще його запам’ятати.
Джерела інформації
1. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. - К.: ЕксОб, 1999. - 304 с.
2. Казаков В.А. Самостоятельная работа студентов. - К.: Вища школа, 1990. - 248 с.
Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю
- Дії у навчанні
- Емоційні дії
- Вольові дії
- Вплив на пам’ять
- Індивідуальні показники здатності особи до навчання
6. Основні компоненти особистості
Тема 5. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА
Лекція 9. 15 жовтня 2002 р.
Самостійна робота студента як основна форма навчання у вищій школі. Елементи системи СРС. Предмети та продукти самостійного навчання. Завдання-дії та завдання-продукти. Вправи, питання та задачі як форми завдання-дії. Виконання індивідуальних завдань. Формування вміння навчатися.
Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента. Ядро лекції та її оболонки. Основні принципи запису конспекту лекцій. Кодування та створення опорного конспекту лекцій.
5.1 Самостійна робота студента як основна форма навчання у вищій школі
Самостійна робота студента (СРС) є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять 1.
Самостійна робота студента – специфічна форма навчальної діяльності, головною метою якої є формування самостійності суб’єкта навчання, а формування вмінь, навичок та знань здійснюється опосередковано через зміст та методи усіх видів навчальних занять 2. Специфічність цієї форми діяльності студента визначається тим, що вона ставить двоєдину ціль: формування самостійності студента (спеціальна мета навчання) та розвиток здібностей, вмінь, знань і навичок студентів ( основна мета навчальної діяльності).
В підходах до організації СРС спостерігається певна циклічність. Так, в 20-і роки ХХ століття розвиваються такі методи навчання, як Дальтон-план, метод проектів, бригадно-лабораторний метод, трудовий метод, активно-трудовий метод тощо.
В 30 – 40 - і роки з’ясувалося, що переоцінка самостійного шляху в добуванні знань призвело до зниження якості знань, акцент зміщується на методи донесення до студентів “готових знань”, які потрібно “зрозуміти та міцно засвоїти”. Це повністю відповідало вимогам часу: перехід країни на рейки командно-адміністративної бюрократичної системи управління вимагав заміни активних самостійних форм і методів навчання на “излагающее слово учителя”.
В 50 – 60 - і роки знову підсилюється увага до методів, що націлюють на розвиток ініціативи та самостійності в оволодінні знаннями, необхідними для розв’язування практичних завдань.
Роки застою та перебудови ( 70 – 80 - і роки) вірні підходу: добрі гасла і ніяких конкретних результатів. Звучать заклики створення єдиної системи неперервної освіти, активно впроваджувати технічні засоби навчання, реалізовувати принцип поєднання навчання з працею, рішуче добиватися підвищення ефективності навчання, корінного поліпшення підготовки молоді до самостійного життя і праці.
Отримання Україною незалежності висунуло на перший план необхідність підготовки фахівців, спроможних в умовах ринкової економіки творчо, самостійно, без “підказок зверху” приймати рішення.
Світовий досвід теж свідчить, що індивідуальна робота студента під час навчальних занять, самостійна робота при виконанні індивідуальних завдань, в наукових лабораторіях, бібліотеках, комп’ютерних залах, а також в домашніх умовах – запорука успішного опанування фахом.
Бути самостійним - це значить щось робити самому без сторонньої допомоги, без зовнішнього збудника, за своїми намірами. В цьому сенсі самостійність - і властивість особи, і показник активності людини, і критерій її зрілості в будь-якій галузі соціальної практики.
Найбільш повно самостійність студентів проявляється в різних формах СРС, частка якої в навчальних планах зростає. Наприклад, якщо протягом 1992 - 2002 р.р. в навчальних планах Київського національного університету імені Тараса Шевченка співвідношення аудиторної та самостійної роботи було 2 : 1 (36 годин на тиждень навчальних занять, 18 годин на тиждень СРС), то з 2002/2003 навчального року це співвідношення складає 5 : 4, а в магістерських програмах: 4 : 5.
Основні елементи системи СРС:
- студент як суб’єкт діяльності;
- предмет діяльності;
- процес як сукупність дій студента над предметом;
- продукт як наслідок перетворення предмета;
- умови дій студента над предметом;
- мета як проекція на продукт результату діяльності;
- мотив як внутрішні умови діяльності;
- вихідний досвід студента: знання, уміння, навички, необхідні для дій над предметом;
- результат - сформовані вміння, набуті знання, розвинуті рисиособистості студента.
Предмети навчальних дій студента можна розподілити на дві великі групи:
- безпосередні;
- опосередковані.
До першої групи предметів входять такі об’єкти діяльності студентів, для яких запланований викладачем склад дій студента достатньо визначений і його потрібно здійснити (наприклад виконати вправу).
До другої групи предметів діяльності студента включаються предмети, опосередковані через продукти навчання (наприклад, підготовка реферата). Опосередковані предмети в кінці-кінців приводяться до суми безпосередніх, але через самостійні дії студента.
Вимога виконати певні навчальні дії – вид педагогічного доручення, яке називається завданням.
Завдання, як вид педагогічного доручення, можуть бути двох типів:
- завдання – дії, в яких предмет дій студента задається викладачем безпосередньо (види: вправа, питання, задача);
- завдання – продукти, в яких предмети дій студента задаються опосередковано (види: конспект, доповідь, реферат, звіт, курсова робота, проект тощо).
Продукти виконання завдань-дій – це відповіді на вправи, питання, задачі, а завдань-продуктів – власне конспекти, тексти доповідей, рефератів, оглядів, звітів, курсових робіт, проектів тощо.
Результати незалежно від видів завдання – набуті вміння та навички, і засвоєнні для цього знання. Кількісна характеристика результату визначається сукупністю виконаних дій, якісна – мотивованністю та доцільністю цих дій.
Основні завдання-дії в навчальному процесі підготовки фахівців з спеціальності "Міжнародна інформація".
Вправа – вид завдання, що потребує багаторазового виконання дії з метою її засвоєння. Дії, на які направлені вправи: мисленні, психомоторні, мнемонічні, орієнтуючі, виконавчі тощо. В процесі виконання вправи здійснюється уяснення змісту дії, її закріплення, узагальнення. За сутністю, вправа – це завдання, яке дозволяє домогтися певної сукупності характеристик дії: диференційованість, автоматизованість, узагальненість, усвідомленість, міцність, швидкість, легкість тощо. Дія, засвоєна у вправах до автоматизму, стає навичкою.
Основна мета вправи – формування окремих психічних актів для засвоєння навичок і вмінь шляхом самоконтролю, оцінки та уточнення повторних дій. Для досягнення мети необхідна система вправ. За рахунок багаторазового виконання вправ досягаються певні нормативи вірності дій, далі – точності, а потім – швидкості.
Вимоги до вправ:
- визначенність конкретної цілі кожної вправи (чому навчитися);
- наявність критеріїв, показників правильності, точності та
швидкості дії;
- знання про послідовність та техніку виконання майбутніх дій;
- попереднє засвоєння правил виконання дій, що засвоюються;
- багаторазове виконання дій;
- постійний самоконтроль ходу та результатів дії;
- контроль за ходом та результатом дії з боку викладача.
Таким чином, вправа – це форма завдання, в змісті якого для студента повинна бути повна ясність як за кількістю, так і за якістю дій, що засвоюються.
Питання – вид завдання, виконання якого передбачає відтворюючу діяльність студента. Питання – це звернення, яке потребує відповіді.
Мета питання усунути сумніви, невизначеність знань або підкреслити устрімління до отримання нового, більш повного, точного знання.
Питання що?, де?, коли?, чому?, з якою метою? Ставляться у зв’язку з виникненням труднощів та протирічь у розвитку знань. Ці питання фіксують пізнавальні потреби. Питання який? використовується для позначення категорії властивості або стану. Питання коли?, де?, скільки?, для чого?, чому? позначають категорії часу, місця, кількості, мети, причини відповідно. Вірно сформульоване питання повинно точно вказувати на категорію або множину, до яких відноситься пошукуване.
Логічна структура питання:
- деяке невідоме пошукуване;
- неповна, невизначена, незавершена характеристика знання про невідоме;
- визначене знання, яке складає логічну посилку питання, вихідну
інформацію, необхідну не лише для постановки питання, але і для відповіді.
Основні пізнавальні функції питання:
- інформаційна, коли мета питання – отримати певну інформацію (відомості, дані, факти) про об’єкт, подію;
- інтерпретаційна, коли мета питання полягає в поясненні накопиченої інформації.
В залежності від пізнавальної цілі питання поділяють на:
- закриті питання, для яких наводиться повний набір варіантів відповіді, і студенту необхідно вибрати вірну відповідь;
- відкриті питання, які не містять підказок, не нав’язують варіанти відповідей, дають можливість сформулювати їх у вільній формі.
Задача – вид завдання, яке якісно та кількісно характеризує результат (ціль-образ) і може бути представлене як кінцевий результат діяльності.
Задача містить:
- невідоме (ясна, але недоступна мета);
- відоме, тобто те,що дано, відомі дані, об’єкти тощо;
- необхідні умови, що конкретизують зв’язок між даними і метою.
Типова навчальна задача – задача при розв’язуванні якої студент засвоює найбільш характерні для спеціальності, професії види дій на основі необхідних для цього знань.
Виконання індивідуальних завдань-продуктів формує вміння і навички самостійної роботи студента з виконання та оформлення результатів цієї діяльності.
Доповідь (повідомлення) - документ, або усне публічне оприлюднення наукових результатів та результатів самостійної роботи студента.
Структура доповіді:
- вступ (підстави, причини, проблемна ситуація, що зумовили підготовку доповіді);
- основна частина, в якій аналізується стан проблеми, обгрунтовується основна ідея автора;
- підсумкова частина, яка містить висновки, рекомендації, пропозиції.
Існують два підходи до написання (підготовки) доповіді. Перший полягає в тому, що спочатку готується план доповіді, потім - тези виступу, на основі тез готується доповідь. Другий , навпаки, пов’язаний з повним написанням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомленням з нею аудиторії.
Специфіка усного виступу полягає у відмінності від друкованого змісту та форми. Слід пам’ятати, що частина матеріалу може бути подана в тезах, на плакатах, слайдах, схемах, діаграмах, табицях тощо, тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Емоційність, впевненість доповідача, його вміння вести полеміку забезпечує контакт з аудиторією, увагу слухачів. Головне в доповіді - зміст та аргументація. Виразність і дохідливість змісту доповіді суттєво залежать від темпу, гучності та інтонації. Спокійна манера викладу завжди імпонує слухачам. Доповідачу необхідно слідкувати за вірнною літературною вимовою, вживати слова відповідно до їх сенсу. Доцільним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.
При підготовці доповіді слід зважати на те, що людина може прочитати одну сторінку формату А4 (текст у півтора інтервали) за 3 - 4 хвилини. Тому доповідь до 30 хвилин повинна містити 8 - 10 сторінок. Якщо наукова доповідь містить 4 - 6 сторінок, вона називається - повідомленням.
Реферат - короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. Як результат завдання - продукту СРС найчастіше використовують інформативний реферат, що найповніше розкриває зміст документу (документів), основні теоретичні та фактичні відомості. Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв’язного тексту. Більш детально це питання буде розглянуто в темі 9 "Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації".
Завдання для формування вміння вчитися:
- читання та декодування змісту тексту (сприйняття знакової форми елементів тексту, актуалізація значень мовних знаків, відновлення змісту повідомлення);
- виділення тематичного змісту тексту на рівнях перегляду, ознайомлення, вивчення і засвоєння;
- відновлення (моделювання) тематичної структури тексту;
- складання (мисленне або письмове) плану змісту тексту;
- виділення основних положень тексту стосовно фактів, теорій, оцінок і критики, наведених в тексті;
- співставлення тем тексту з логічними видами змісту: факти, теорія, оцінка, судження тощо;
- фіксація (конспектування) виділеного, віднесеного та засвоєнного змісту:
- систематизований перелік тематичної структури;
- план розподілу змісту в тексті;
- тези викладу основних положень;
- самостійне виділення змісту тексту із загальних положень:
- конкретизація;
- підведення під поняття;
- вивід наслідків;
- доказ тощо.
- узагальнення понять, термінів, визначень і побудова системи знань: аналіз, синтез тощо;
- засвоєння матеріалу шляхом його повторного сприйняття ( за текстом, конспектом, тезами, планом);
- засвоєння матеріалу шляхом використання структурних елементів змісту (факти, теореми, формули) у вправах, задачах;
- опрацювання та засвоєння матеріалу зо допомогою кодування змісту знаками, схемами, графіками, таблицями та іншими образами;
- співставлення та пов’язування компонентів тексту з засвоєнними раніше знаннями та діями;
- опосередковане оволодіння матеріалом до рівня навичок (при необхідності);
- запам’ятовування (мнемонічні дії) необхідних елементів структури змісту тексту;
- самоконтроль засвоєння змісту тексту;
- самоконтроль безпосередньої або опосередкованої обробки тексту;
- планування студентом цілей, підцілей, завдань власної діяльності з точки зору їх значимості для особи (тобто співпадіння мотивів і цілей);
- виділення особистісно значимих цілей, підцілей в поточній і майбутній діяльності;
- упорядкування виділених цілей за ступенем важливості;
- формування загальних уявлень про засоби досягнення цілей, тобто розробка стратегії;
- формування програми в рамках прийнятої стратегії, тобто створення набору необхідних заходів і дій для досягнення цілей;
- створення на основі програми конкретного плану досягнення цілей;
- забезпечення поточного контролю за порядком реалізації плану;
- регулювання витрат часу на виконання основних видів дій:
- визначення порядку, черговості вирішуємих завдань;
- врахування темпу і ритму власної діяльності та їх зміни в процесі реалізації цілей;
- врахування витрат часу на досягнення цілей;
- врахування випадкових витрат часу;
- співставлення реальних витрат часу з бажаними та реальними досягненнями;
- ймовірнісне прогнозування перспектив діяльності:
- співставлення визначених цілей близького та віддаленого майбутнього;
- визначення термінів їх реалізації з врахуванням даних поточного контролю;
- внесення коректив до програм і планів на підставі поточного контролю;
- організація індивідуальної роботи;
- набуття навичок до організації життя за часовим режимом;
- розвиток “відчуття часу” як важливої психологічної особливості, що забезпечує успішність професійної діяльності;
- організація і регулювання усієї системи індивідуальної щоденної поведінки з метою більш продуктивного використання часу;
- розвиток здатності нічого не забувати з намічених та запланованих справ, не упускати з поля зору тих заходів, від яких залежитиме досягнення віддалених цілей, досягнення майбутнього.
5.2 Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента
З позицій діяльнісного підходу конспектування - це робота студента з безпосереднім предметом навчання. Мета - засвоєння навчального матеріалу, конспектування - система дій над заданим викладачем матеріалом.
Навчання під час лекції припускає активну розумову діяльність, у ході якої студенти повинні
- сприймати інформацію;
- сортувати її, не втрачаючи логіки міркування;
- погоджувати її з раніше пройденим матеріалом;
- розуміти;
- запам'ятовувати;
- записувати по ходу пояснення формулювання, графіки, висновки.
Звична картина на лекції: викладач пояснює новий матеріал, користуючись при цьому дошкою (креслення, графіки, формули, визначення). Дошки, як правило, не вистачає, приходиться витирати написане, заповнюючи місце, що звільнилося, новими порціями запису інформації. При вивченні таких предметів, як історія, політологія, психологія тощо, а також ряду спеціальних дисциплін, дошкою користуються менше, тому формування думки та її образів не матеріалізуються роботою з дошкою і вимагають збільшення обсягу мовної інформації. При цьому, природно, йдуть логічні словесні зв'язування, розкривається основне, головне, підводяться підсумки. Висуваючи якесь положення, тезу, закон, визначення, викладач повинен їх обґрунтувати, зв'язати з наявними вже знаннями, показати перспективу, щоб потім перейти до наступного положення. І чим складніше й абстрактніше основне знання, тим більше пояснень, зв'язків і містків.
Однак навички конспектування при цьому часто виявляються недостатніми. Швидкість запису явно уступає швидкості викладу матеріалу викладачем, спроба повного конспектування приречена на невдачу. Лектор вимовляє 80 - 100 слів за хвилину, дослівний запис студент може вести зі швидкістю до 20 слів за звилину. Отже, або викладач вказує, що і коли потрібно записувати, або до студентів це уміння приходить після багатьох проб і помилок. Але ж темп пояснення зростає, кількість інформації, що видається на кожному занятті, збільшується. Матеріал новий, незрозумілий, хочеться і формулу записати, і висновок, і пояснення до нього, а там і графік з'явився. У поспіху це часто переноситься в конспект з помилками і перекручуваннями. Словесні ж зв'язки, міркування, логічні переходи з розповіді викладача до конспекту практично не потрапляють. А вони дуже важливі при виконанні індивідувльного завдання, при підготовці до семінарського заняття або контрольного заходу тощо.
У цьому світлі представляється доцільним видача студентам видрукуваних матеріалів, що відбивають суть матеріалу і розвантажують їх від непродуктивної писанини, але при такому підході зменшується аплив на запам’ятовування моторної пам’яті.
У процесі СРС у студентів не завжди є можливість проконсультуватися у викладача, також виникають проблеми сприйняття, сортування інформації, диференціації її за критеріями «головне - другорядне» тощо. І тут на допомогу можуть прийти опорні сигнали й опорні конспекти.
За Шаталовим опорний сигнал - це «асоціативний символ, що заміняє деяке значення; він здатний відновити в пам'яті відому раніше і зрозумілу інформацію». Під опорним конспектом розуміють «систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок і представляють собою наочну конструкцію, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів»[2].
Щоб уявити, як створюється опорний конспект викладачем, яка при цьому проводиться підготовча робота, розглянемо основні етапи створення опорного конспекту.
Добірка фактичного матеріалу
Початковим етапом роботи є підбір з різних джерел матеріалу, необхідного для пояснення цієї теми. Потрібно перечитати, переглянути масу підручників, монографій, наукових статей, методичних рекомендацій, енциклопедій, довідкову літературу, зробити добір необхідного. При цьому дуже важливим є історичні довідки, зв'язок з життям, область практичного застосування теорії. Підбираються цитати, висловлювання відомих вчених і фахівців, парадокси, софізми тощо.
Для ідеальної лекції збирається величезна кількість матеріалу , яка за своїм обсягом не може бути утиснута в часові рамки заняття. Така робота безцінна в плані розширення обсягу професійних знань.
Виділення ядра, основних понять
У кожному навчальному елементі можна умовно виділити наступну структуру матеріалу: ядро та супутні оболонки.
Основні формули, правила, головні закономірності і шляхи їхнього логічного обґрунтування, найбільш важливі фактичні дані формують ядро. У ядро входить та сума знань, що повинна зберігатися в пам'яті тривалий термін, можливо, протягом всієї активної діяльності фахівця.
Матеріал, необхідний для свідомого засвоєння предмета навчання в рамках програми навчальної дисципліни (те, що активно і досить часто використовується при вивченні цієї навчальної дисципліни), являє собою найближчу оболонку ядра.
Матеріал, що потрібний для засвоєння певної теми, а узятий окремо не представляє особливої цінності, складає наступну супутню оболонку. Таких супутніх оболонок можна виділити 3 - 4. Скажімо, - інформація, яку потрібно пам'ятати протягом найближчих занять тощо.
Щоб усвідомити роль опорних конспектів у засвоєнні навчального матеріалу, розглянемо, як це засвоєння відбувається. Звичайно передбачається, що подача програмного матеріалу ведеться порціями, до кожної з яких входить визначена частина ядра та супутніх йому оболонок. Ці «порції» повинні наприкінці вивчення навчальної дисципліни скласти єдине ціле.
Дрібнопорційне вивчення матеріалу «часточками» не створює цілісного уявлення про нього. Це схоже на розглядання цікавої картини, коли її закривають шторкою і показують сьогодні верхній лівий кут, завтра - правий нижній, наступного дня середину і так шматками все інше. Навряд чи буде можливим скласти цілісне уявлення про картину при такому поетапному спогляданні. Приблизно те ж відбувається при вивченні матеріалу порціями, окремими параграфами.
Застосування опорних сигналів припускає, що спочатку вивчається матеріал ядра і найближчої оболонки.
Таким чином, матеріал подається укрупненими дозами, він повинен бути повністю зрозумілим, щоб його можна було міцно запам'ятати. Тоді буде створений цільний образ даного матеріалу, у ньому легше простежити логічні взаємозв'язки, а це дуже важливо для розуміння і запам'ятовування. Матеріал ядра повинен викладатися лаконічно, чітко, просто і доступно. Другорядні деталі, уточнення, розгорнуті обґрунтування будуть нарощуватися у вигляді оболонок.
При виділенні ядра важливо не захлинутися в потоці і обсязі матеріалу, не намагатися усе жадібно перенести до опорного конспекту. Кодування і складання опорного конспекту
У відібраному матеріалі виділяють опорні сигнали, на підставі яких складається опорний конспект - незвична на перший погляд, розфарбована різними кольорами (про роль кольору ще буде сказано) «шпаргалка». У ній зосереджені ключові слова, формули, обривки визначень, необхідна частина цифрового й іншого фактичного матеріалу, стрілками й іншими графічними знаками позначені логічні взаємозв'язки, переходи. Опорний конспект відіграє роль мнемосхеми, виділяє основне в матеріалі і подає його в цілісному вигляді, задає алгоритм усної розповіді за закладеним в ньому матеріалі.
Уміло підібрана форма опорного конспекту може певним чином і відбивати його зміст (на жаль, це не завжди виходить). Варто вибрати найбільш доцільні види шрифтів, нарешті, підібравши колір, створити кольорове тло всього конспекту (або його окремих блоків). Кольоровий конспект у всіх аспектах вигідно відрізняється від свого чорно-білого побратима: і з естетичної точки зору, і з позиції міцності запам'ятовування, і в плані можливості підкреслення асоціацій, виділення головного тощо.
Складання опорного конспекту - це по суті самовираження особистості того, хто цей конспект складає. У залежності від того, які функції виконує опорний конспект, а також від того, на яку аудиторію він розрахований, на якому рівні знаходяться студенти, обсяг інформації, закладений в конспект, може бути різним. Основна частина опорних конспектів повинна відтворюватися в плані зворотного зв'язку на наступному занятті. Звідси випливає основна вимога до опорних конспектів: вони повинні бути нескладними для письмового відтворення.
Поряд з цим є так звані синтетичні опорні конспекти, що вбирають весь матеріал теми, але громіздкі для відтворення і тому не несуть контролюючих функцій.
Деякі принципи створення систем опорних сигналів і
рекомендації по роботі з ними
Опорний конспект, складений з опорних сигналів, істотно відрізняється від конспекту в звичайному розумінні цього слова. Суть опорного конспекту - сигнальні опори. При традиційному конспектуванні важко перебороти бажання включити до конспекту побільше матеріалу, детальніше розшифрувати зміст кожного пункту. В опорному конспекті цього рішуче варто уникати. Опорний конспект небагатослівний, гранично стиснутий. Кожен символ, знак, буква - це тільки натяки на те, що потрібно розповісти. Найчастіше сигнальні опори - тільки саме головне.
Однак ці натяки на головне робляться в такій формі, яка б кликала думку до подальшого розгортання, волокла б за собою цілі ланцюжки слів, фраз, нових думок.
Уявимо собі знайому картину: відповідає на заняттях студент, запнувся, викладач підказав слово ( а то і півслова чи жест) - і далі мова студента ллється без запинки. А якщо на цих «слизьких» місцях поставити опорні віхи, - сигнальні опори? Адже наскільки простіше тоді відповідати, причому можна красиво, логічно усі розповісти, не гублячись думкою: а що ж далі? Сигнальні опори - це ті рятувальні крапки в словесній драговині, відштовхуючи від яких, думка біжить швидко, гладко, не потопаючи в трясовині болісних пригадувань. Опорний конспект повинен давати можливість легко і швидко перевірити знання основного матеріалу: як викладачу знання студентів, так і студентам свої власні знання. Тому опорний конспект у своїй формі повинен сприяти цій меті. Опорний конспект повинен бути простим як для запам'ятовування, так і для відтворення. Він повинен манити своєю (може навіть удаваною) простотою.
1. Лаконічність. Опорний конспект 45-хвилинної напівпари повинен містити 300-400 друкованих знаків. Причому кожен друкований знак (будь те буква, чи слово, малюнок) - це тільки саме головне в даному матеріалі. Принцип лаконічності вимагає, щоб письмове відтворення опорного конспекту за 45-хвилинний матеріал не перевищувало 12-15 хвилин. Опорний конспект всієї лекції (90 хвилин) може містити 500-600 знаків.
2. Структурованість. При складанні опорних конспектів використовується принцип укрупнення дидактичних одиниць засвоєння знань, що дозволяє викладати матеріал цілісними блоками. Опорний конспект однієї лекції повинен містити 4-5 логічних блоків. Структура їхнього розташування повинна бути зручною і для запам'ятовування, і для відтворення, і для перевірки. Тому текст опорного конспекту найчастіше розміщується не рядок за рядком, як у звичайному конспекті, а має специфічну форму розташування.
3. Принцип акценту на основних елементах. Матеріал, що міститься в опорному конспекті, можна зробити більш «рельєфним» для запам'ятовування, відтворення і контролю, застосовуючи рамки різної конфігурації, різні шрифти, різну форму конспекту, різне розфарбування, різне розташування слів (по вертикалі, навскоси, перевернуте тощо).
4. Принцип уніфікації. Символіка, яка застосовується в опорних конспектах навчальної дисципліни чи групі навчальних дисциплін, повинна бути єдиною. Необхідно увести визначені значки-символи для позначення ключових чи часто повторюваних слів (або навіть окремих словосполучень).
5. Автономність. В опорному конспекті - 4-5 логічних блоків. Кожний з них представляє завершений фрагмент теми і має бути відтворений окремо, мало торкаючись інших блоків. Тобто, якщо один із блоків забутий, то інші можуть бути відтворені і без нього.
6. Принцип звичних асоціацій і стереотипів. Потрібно вміло підбирати ключові слова. Іноді вдалий жарт, образ допомагає оживити в пам'яті цілу розповідь. Можна в цьому зв'язку навести приклад з анекдотами. Багато хто намагається їх записати, але кожен робить це по-своєму. Одні повністю записують зміст анекдоту, а іншим досить записати, одне-два слова (ключових), що допомагає їм миттєво згадати анекдот.
7. Несхожість. Дуже часто при складанні опорного конспекту допускається типова помилка: вони схожі один на одного, як близнюки. У результаті їх важко зберегти в пам'яті на тривалий термін. Для успішного запам'ятовування конспекти варто різноманітити за формою, за структурою, за графічним виконанням.
8. Простота. З огляду на всі попередні вимоги, необхідно увесь час пам'ятати про головне - конспект повинний бути простим. І для запам'ятовування, і для відтворення, і для перевірки. Потрібно уникати вигадливих шрифтів, складних креслень, малюнків. Інакше опорний конспект замість полегшення процесу навчання дасть зворотний ефект.
9. Основні вимоги до шрифту: чіткість, ясність, зручність в читанні, простота логічних форм. Необхідність дотримання цих принципів визначається психофізіологічними особливостями людини, що виявляються в процесі читання, особливостями людського зору: - охоплювати оком одночасно групу слів, швидкістю упізнання букв і осмислення слів, тобто швидкістю читання.
10. Кольорова гармонія конспекту. Колір відіграє величезну роль не тільки з естетичної точки зору, але і впливає своїми фізичними і психологічними властивостями. За фізичними властивостями колір вважається вдалим, якщо має достатній коефіцієнт відображення, тобто відповідає нормальним умовам зорового сприйняття. До фізичних якостей відносять і властивості кольору тла: світле тло оптично віддаляє і полегшує конспект, темний колір наближає й робить його важчим. Психологічний аспект кольору полягає в тому, що, впливаючи на загальний психологічний стан людини, він може викликати різний настрій: спокій чи роздратування, радість і тугу, підвищення або зниження уваги. Установлено також, що теплі кольори (червоний, жовтогарячий, жовтий) діють на психіку людини збуджуюче, розширюють зіниці, учащають пульс, стомлюють зір. Тому при застосуванні в конспектах червоного кольору необхідно дотримувати міру. Краще заміняти його рожевим. Холодні кольори (зелений, блакитний, синій), навпаки, знижують стомлення і заспокоюють зір. Гармонію кольорового рішення можна вважати досягнутою, якщо:
- колір шрифту і тла забезпечують чітке і зручне сприйняття тексту;
- загальне колірне рішення знаходиться в гармонійній єдності з оточенням і відповідає почуттю естетичного задоволення;
- колірне рішення сприяє емоційному вираженню і розкриттю змісту тексту.
Варто підкреслити, що опорний конспект не прикраса, хоча й володіє естетико-художніми якостями.
Красота в оформленні сама по собі нічого не визначає. Тільки єдність форми і змісту, художнього оформлення вирішує в остаточному підсумку задачі осмислення і засвоєння матеріалу.
Рекомендації зі складання творчих опорних конспектів
Творчим опорним конспектом будемо називати такий конспект, що складається самим студентом при вивченні якої-небудь теми. Діяльність студента в деяких аспектах подібна, а в інших - відмінна від діяльності викладача при складанні опорного конспекту.
Етапи роботи над складанням творчого опорного конспекту:
1. Первинне ознайомлення з матеріалом теми, з якої складається опорний конспект (робота з підручниками, додатковою літературою тощо).
2. Виділення головного в цьому матеріалі (відбирається матеріал ядра і найближчої оболонки).
3. Підбір опорних сигналів (ключових слів, символів і т.д.), їхнє кодування.
4. Пошук внутрішніх логічних взаємозв'язків, а також міжпредметних зв'язків в оброблюваному матеріалі.
5. Складання первинного варіанта конспекту, компонування матеріалу в окремі блоки. Компонування повинне враховувати логічні взаємозв'язки частин розглянутого матеріалу.
6. Критичне осмислювання першого варіанта конспекту.
7. Перекомпонування, перебудова окремих частин конспекту, спрощення окремих елементів.
8.Уведення кольору, акцентування кольором головних ідей (цей вид роботи може вироблятися і раніше - пункти 3, 4, 5).
9. Колір тла частин опорного конспекту.
10. Озвучування опорного конспекту й остаточне його корегування.
Розробка творчого опорного конспекту суттєво полегшується з використанням засобів обчислювальної техніки. Основою для розробки такого конспекту може стати електронний підручник або електронний навчальний посібник як види навчального електронного видання.
Навчальне електронне видання (НЕВ) містить систематизований матеріал з відповідної науково-практичної галузі знань на електронному носію інформації, забезпечує творче й активне оволодіння студентами знаннями, уміннями й навичками в цій галузі. НЕВ відрізняється високим рівнем виконання і художнього оформлення, повнотою інформації, якістю методичного інструментарію, наочністю, логічністю і послідовністю викладу.
Електронний підручник (ЕП) - основне НЕВ, створене на високому науковому і методичному рівні, що цілком відповідає навчальній програмі дисципліни і офіційно затверджене як даний тип видання.
Електронний навчальний посібник (ЕНП) - це НЕВ, що цілком чи частково заміняє чи доповнює підручник і офіційно затверджене як даний тип видання.
ЕП та ЕНП не можуть і не повинні замінити книгу. Для створення ЕП недостатньо взяти гарний підручник, додати навігацію (створити гіпертексти) і багатий ілюстративний матеріал, включаючи мультимедійні засоби. ЕП повинен максимально полегшити розуміння і активне запам’ятовування найбільш істотних понять, тверджень і прикладів, опираючись на зорову, слухову та емоційну пам’ять, а також використовуючи комп’ютерні піказки та пояснення.
Принципи, що використовуються при створенні електронного підручника:
1. Принцип квантування: розбивка матеріалу на розділи, що складаються з модулів, мінімальних за розміром, але замкнутих за змістом.
2. Принцип повноти: кожен модуль повинен містити наступні компоненти
- теоретичне ядро,
- контрольні питання з теорії,
- приклади,
- задачі і вправи для самостійного розв’язання і вирішення,
- контрольні питання з усього модуля з відповідями,
- контрольна робота,
- контекстна довідка (Help),
- коментарі.
3. Принцип наочності: кожен модуль повинен складатися з колекції кадрів з мінімумом тексту і візуалізацією, що полегшує розуміння і запам’ятовування нових понять.
4. Принцип регулювання: студент самостійно керує зміною кадрів, має можливість вивести на екран будь-яку кількість прикладів, вирішити необхідну кількість задач, а також перевірити себе, відповівши на контрольні питання і виконавши контрольну роботу заданого рівня складності.
5. Принцип адаптивності: ЕП повинен допускати адаптацію до нестатків конкретного користувача в процесі навчання, дозволяти варіювати глибину і складність навчального матеріалу, генерувати додатковий ілюстративний матеріал.
6. Принцип комп’ютерної підтримки: у будь-який момент роботи студент може отримати комп’ютерну підтримку - пояснення, підказку тощо.
7. Принцип збирання: ЕП повинен бути виконаним у форматі, який дозволяє компонувати їх у єдині електронні комплекси, розширювати і доповнювати новими розділами і темами, створювати електронні бібліотеки як навчального закладу, так і власні студента чи викладача.
Основні етапи розробки електронного підручника:
- Вибір джерел
- Розробка змісту і переліку понять
- Переробка текстів у модулі за розділами і створення Help
- Реалізація гіпертексту в електронній формі
- Розробка комп’ютерної підтримки
- Добір матеріалу для мультимедійного втілення
- Підготовка матеріалу для візуалізації
Візуалізація матеріалу
Лекція 10. 22 жовтня 2002 р.
Підготовка до лабораторного, практичного та семінарського заняття як форма самостійної роботи студента. Підбір інформаційних джерел, конспектування, підготовка анотацій та рефератів.
Курсова робота як форма самостійної роботи студента. Основні етапи виконання курсової роботи: вибір теми, затвердження теми та наукового керівника, розробка план-графіка виконання курсової роботи, визначення мети, підбір інформаційних джерел, відбір та інформаційно-аналітична обробка матеріалу, формування висновків та рекомендацій, оформлення роботи.
Науково-дослідна робота як форма самостійної роботи студента. Форми організації науково-дослідної роботи студентів на кафедрі: участь в наукових дослідженнях кафедри, участь в наукових семінарах та конференціях, підготовка тез доповідей та наукових статей, наукових робіт на конкурси.
Кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста та магістра як форми самостійної роботи студента. Основні етапи виконання кваліфікаційної роботи: пошук і вибір теми; затвердження теми, наукового керівника та консультантів; визначення мети; підбір інформаційних джерел і каналів отримання інформації; пошук, накопичення, відбір та інформаційно-аналітична обробка матеріалу; формулювання гіпотез; спостереження, проведення експериментів та статистична обробка їх результатів; обгрунтування вибору інтуітивно-логічних і математичних моделей; логічне, ситуаційне, математичне моделювання та прогнозування, верифікація прогнозів; формулювання висновків та рекомендацій, оформлення роботи.
Порядок подання кваліфікаційної роботи до державної екзаменаційної комісії. Відгук і рецензія на випускну кваліфікаційну роботу. Порядок захисту випускної кваліфікаційної роботи.
5.3 Підготовка до проведення, робота під час і після проведення лабораторного, практичного та семінарського заняття як форма самостійної роботи студента
Лабораторне заняття – вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, засобами обчислювальної техніки, вимірювальною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі [1].
Підготовка до лабораторного заняття включає:
- самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом лекцій, підручником чи навчальними посібниками;
- самостійне визначення та засвоєння методики проведення імітаційного чи натурного експерименту;
Під час проведення лабораторного заняття студент особисто проводить дослідження згідно з визначеною методикою, та самостійно готує звіт про результати дослідження. На лабораторних заняттях можна виділити чотири етапи: ознайомлення зі схемою та обладнанням лабораторної роботи; відтворення досліджуваного процесу чи явища, дослідження основних ознак, аналіз та узагальнення результатів.
Експеримент необхідно проводити свідомо, тобто відчувати, реєструвати процес. Для цього аід час лабораторної роботи потрібно не лише вести записи спостережень, а й відображати результати графічно. М.В.Ломоносов писав: "Один дослід я ставлю вище, ніж тисячу думок, народжених уявою". Звертаючись до молодих вчених І.П.Павлов радив: "Навчіться робити чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти".
Практичне заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань [1].
Підготовка до практичного заняття включає самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом лекцій, підручником чи навчальними посібниками.
Під час проведення практичного заняття студент особисто або разом з групою бере участь у детальному розгляді теоретичних положень навчальної дисципліни, виконує вправи, задачі, інші завдання.
Після проведення практичного заняття студент, як правило, самостійно виконує індивідуальні завдання. При цьому потрібно пам’ятати, що мета заняття - це засвоєння методу використання теорії, а не лише вірний розв’язок конкретної задачі.Вірна відповідь - це підтвердження вірно вибраного методу розв’язку, вірно обраного математичного апарату та відсутність похибок в розрахунках. Невірно розпочинати розв’язок задачі, не визначивши плану роз’язку та послідовності дій, адже такий підхід - це механічний підхід, відмова від можливості навчитися логічному мисленню. При використанні математичного апарату доцільно під рукою мати математичний довідник, використовуючи як готові формули, так і виводячи деякі з них.
Семінарське заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів) [1].
Підготовка до семінарського заняття включає:
- самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом лекцій, підручником чи навчальними посібниками;
- самостійну підготовку реферату.
Під час проведення семінарського заняття студент самостійно приймає рішення: брати чи не брати участь у дискусії, на які аргументи опиратися при виборі певної позиції. Повідомлення або доповіді на семінарському занятті, обговорення, доповнення, зауваження дають можливість навчитися вести дискусії, чітко викладати свої думки, аргументувати свої судження, вести наукову полеміку, зважати на точку зору опонентів тощо
5.4 Курсова робота як форма самостійної роботи студента
Курсова робота є самостійною, науково-практичною роботою студента, що підводить підсумки набутих ним знань, вмінь та навичок з основних дисциплін, передбачених навчальним планом за курс навчання. Курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентом за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Курсова робота є важливим етапом підготовки спеціаліста-аналітика в галузі інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, готує студента до виконання самостійної роботи за спеціальністю "Міжнародна інформація".
В курсовій роботі студент повинен засвідчити, що він оволодів необхідними теоретичними знаннями та навичками їх практичного застосування в конкретних умовах. В зв'язку з цим робота повинна виконуватись стосовно конкретного об'єкту інформаційно-аналітичного забезпечення і містити його аналіз з конкретними пропозиціями щодо розв'язання проблем та задач, які розглядаються в даній роботі.
Виконання курсової роботи передбачає основні цілі:
- поглиблення, розширення та систематизацію теоретичних знань і практичних навичок, отриманих студентом за певний період навчання за спеціальністю;
- оволодіння методиками теоретичного та експериментального дослідження при розв'язанні конкретних міжнародних правових, політичних, економічних та соціальних проблем, пов'язаних з аналізом та розробкою рекомендацій для прийняття відповідних управлінських рішень;
- розвиток навичок пошуку та систематизації інформації, її обробки з застосуванням автоматизованих інформаційних систем та технологій, математичних методів обробки інформації, моделювання та прогнозування;
- розвиток вмінь та навичок в проведенні самостійних аналітичних робіт, а також оволодіння методами та формами їх виконання;
- визначення підготовленості студента для самостійного аналізу та викладу матеріалу, вміння захищати свою роботу перед комісією.
Курсова робота повинна носити проблемний характер, сутність її полягає у вмінні аналізувати, досліджувати проблему з допомогою наукових методів, синтезувати та узагальнювати накопичений в процесі аналізу матеріал, а також розробляти рекомендації на рівні оперативних, тактичних та стратегічних рішень.
Курсові роботи за освітньо-професійною програмою базової вищої освіти напряму "міжнародні відносини" зі спеціальності "міжнародна інформація" виконуються у четвертому та шостому семестрах.
Курсова робота у восьмому семестрі є випускною кваліфікаційною роботою бакалавра в системі державної атестації випускників Київського національного університету імені Тараса Шевченка.