Geum.ru

Курс, 1 група відділення мв арабські країни Близького Сходу в сучасному процесі глобалізації: порівняльно-політичний аспект

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Арабські країни Близького Сходу в сучасному процесі глобалізації: порівняльно-політичний аспект // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 43 (у двох частинах). Частина ІІ. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2003.- 212 с.-с.39-41


Варенко Аліна

2 курс, 1 група

відділення МВ

Арабські країни Близького Сходу в сучасному процесі глобалізації:

порівняльно-політичний аспект


Глобалізація — виникнення нової системи економічних та політичних відно­син, які замінили Ялтинсько-Потсдамську систему міжнародних відно­син. 1

Глобалізація знаходить своє вираження, зокрема, в трансформації змісту поняття “національний (державний) суверенітет”, у явищах регіональної інтеграції і субнаціональної політики, поширенні універсальних цінностей і гуманізації суспільних відносин, конфліктів інтересів та ідентичностей між державами, етносами, приватними групами, індивідами.

В політичному аспекті головна увага зосереджена на завершенні періоду холодної війни, коли світ сприймався як біполярна структура Схід-Захід або Північ-Південь, на прискоренні транснаціоналізації і посиленні взає­мозалежності країн, на становленні міжнародного порядку з допомогою ООН та інших міжнародних організацій.

Політичний аспект глобалізації полягає у взаємодії і взаємовпливі на­ступ­них політичних факторів глобалізації:

1.Ерозії національно-державного суверенітету в результаті зростаючої “проникності” міждержавних кордонів і послаблення традиційних функцій держави (особливо у сфері безпеки і соціального захисту населення).

2.Розмиванні кордонів між “внутрішніми” і “зовнішніми” політичними процесами.

3.Розповсюдженні на весь світ західних (передусім американських) ста­ндартів поведінки, способу життя, споживання, відпочинку.

4.Формуванні ідеології “глобалізму”, покликаної довести невідворот­ність тих змін, що відбуваються, їх позитивний характер, а також забезпе­чити згоду суспільної думки і активну участь найбільших соціальних і по­літичних сил у формуванні нового світового порядку під керівництвом За­ходу і за провідної ролі Сполучених Штатів Америки. 2

Вже стало традицією розглядати події та явища на тлі загальносуспіль­них, або ж загальноцивілізаційних процесів. Далі такі події та явища роз­криватимуться в межах арабських країн близькосхідного регіону, яких на­-

раховується дванадцять: шість республік (Єгипет, Ємен, Ірак, Ліван, Об’єднані Арабські Емірати, Сирія) та шість монархій (Бахрейн, Йорданія, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія).

Вищеперераховані країни є членами організацій: Ліга арабських держав, Організація Ісламська Конференція. Бахрейн, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Оман та Саудівська Аравія є членами Ради співробітни­цтва арабських держав Перської затоки, а Єгипет – членом Організації аф­риканської єдності. До числа найважливіших методів даних режимів, особливо в “нафтових монархіях”, відноситься використання релігії як державного інструменту. Порушення релігійних догм розглядається в якості правопорушення й може спричинити покарання з боку держави. Важливу роль серед методів відіграє й харизма, тобто особлива влада монарха, що є в ряді країн одночасно релігійним главою, а також використання ісламських та інших традицій (аш-шура, маджиліс, закят, вакуф).

Бахрейн є абсолютною монархією, її конституція прийнята без участі виборців чи парламенту, а даровані монархом, встановлюює, що вся влада виходить від монарха, а парламент має лише консультативний характер і не застрахований від розпуску невдовзі після створення, як це сталося в Бахрейні у 1975 р. Діяльність політичних партій і профспілок заборонена. В Бахрейні немає адміністративно-територіального поділу. Влада використовує підтримку певних груп, зокрема до розпаду СРСР Бахрейн щорічно третину прибутків від нафти відраховував до резервного фонду, але така ж частка йшла до кишені шейхів. Ця практика спостерігається й тепер. Члени правлячої родини нерідко домінують у складі урядів абсолютних монархій. Наприклад, у Бахрейні главою уряду є рідний дядько еміра Хамади Бен Іси Аль Халіфи – Халіфа Бен Сальман Аль Халіфа.Обрана шейхами кандидатура формально може бути запропонована йому для схвалення.

Єгипет, де конституція прийнята шляхом референдуму в 1971 р. Національні збори формуються на основі виборів громадянами держави і виконують всі функції парламенту. Середній клас користується значним впливом на урядову політику, при владі стоїть національна буржуазія, що зберігає демократичні потенції. Діє система стримувань і противаг. Рада міністрів хоча й існує, проте діє за вказівками президента, котрий фактично (але не юридично) очолює її.

Ємен—республіка, але діє ісламська система шаріату, що не дозволяє говорити про демократичний режим. Також присутня доктрина про створення соціалістичних відносин на основі ісламських цінностей.

Іракська конституція складена за всіма канонами показного демократизму, але фактично диктаторський режим та курс на соціалістичну побудову свідчать про досить обмежену демократію.

А в монархічній Йорданії передбачена можливість імпічменту суддям, деяким іншим вищим посадовим особам за скоєні при виконанні службових обов’язків певні важкі злочини. Державна форма є по суті напівпарламентарна, а по суті замикається на одній посадовій особі—монарху. Дуалістична монархія була скасована 1991 р. в Йорданії з проголошенням королем Хусейном І Національної хартії. Авторитарний режим існує у формі конституційного. Зовні існує увесь набір законодавчих, виконавчих, судових та інших органів держави, але на практиці поділу влад немає. Управління здійснюється бюрократичними методами, владарює так звана номенклатура. Монарх власноручно призначає верхню палату парламенту, особисто проводить важливі урядові засідання.

В Катарі уся влада – законодавча, виконавча, судова – виходить від монарха. І знову ж члени уряду належать до однієї родини. Прем’єр-міністром Катару також є брат еміра Хамади Бен Халіфи Аль-Тані – Абдалла, його заступником – наймолодший брат Мухаммад. Парламент розпущений.

Парламент, обраний при монарху в Кувейті виконує за мусульманською традицією роль аш-шура (консультативної ради при правителі), яка є виборною, у тому числі за племінними округами. Подібно до Бахрейну шейхи пропонують наступника монарха за давнім бедуїнським звичаєм. Фактично ж правляча родина в присутності кількох вищих духовних осіб – учених богословів (улемів) – обирає монарха. Жоден закон не може бути виданий проти волі короля, тому йому не потрібно застосовувати вето.4

В Лівані парламент обирає президента. Президент має бути християнином-маронітом. Законодавча влада належить Палаті депутатів, де його голова—мусульманин-шиїт, а його заступник—православний. Прем’єр-міністром має бути мусульманин-сунніт.5

В ОАЕ при владі “колективний монарх” (Рада семи емірів, які обирають своїм головою також на 5-річний термін одного з них (фактично – правителя найбільшого емірату Абу-Дабі, котрий займає 86 % території країни). В ОАЕ членами консультативного органу (аш-шура) призначаються монархами за принципом підбору авторитетних людей в общині, оскільки в мусульманській доктрині вважається, що вибори не найнадійніший інститут: обраними можуть бути не найдостойніші. За конституцією1971 р. ОАЕ—федерація, але мононаціональна. Панує напівфеодально-теократичний режим.

У султанаті Оман, де влада має високоцентралізований характер владарює теократичний монарх, хоча формально в 1996 р прийнята конституція. Але в Омані навряд чи пощастить адекватно зрозуміти форму держави в цій країні без урахування судової системи. Існує єдина обов’язкова ідеологія найчастіше у вигляді канонів ісламу порушення котрої може каратися державними органами. Політичні партії взагалі заборонені.

В Саудівській Аравії монократична державна форма поєднується з високим рівнем економічного розвитку та рівнем доходів населення. Але монарх по суті може бути достроково зміщений, як це сталося в1964 р., коли було здійснене усунення попереднього короля Сауда та заміна його новим – Фейсалом з тієї ж родини рішенням сімейної династичної ради. Тобто по суті це „родинна” система успадкування престолу, коли царствуюча сім’я разом із вищими духовними особами обирає короля з даної сім’ї.

Авторитарний режим в Сирії існує у формі конституційного, причому процедура прийняття основного закону та його зміст у цілому відповідають загальнодемократичним стандартам, загальнолюдським цінностям. Зовні існує увесь набір законодавчих, виконавчих, судових та інших органів держави, але на практиці поділу влад немає. Управління здійснюється бюрократичними методами, владарює так звана номенклатура. Але в умовах авторитаризму акцент робиться на методах пристрасної, відкритої підтримки близьких до режиму суспільних верств і організацій, на методи насилля, що вміло маскуються показним дозволом. Проводиться соціалістичний курс.

Особлива форма монархії, що існує в ряді мусульманських країн, пов’язана з концепцією халіфату – справедливого державного устрою, котрий був заснований пророком Мухамедом. У заміщенні поста монарха тут особлива роль належить сімейній раді правлячої династії, що визначає правонаступника (не завжди це старший син) і може примусити монарха відректися від престолу. Характерними рисами халіфату є: інститут маджилісу – право доступу будь-якого мусульманина зі своїми турботами до правителя (практично це здійснюється раз у тиждень); нерівноправність громадян щодо заміщення державних посад (окремі найважливіші пости можуть бути зайняті лише правовірними мусульманами, а жінки в ряді країн обмежені в політичних і нерідко в особистих правах); закят – обов’язковий 2,5 % податок з майна багатих на користь бідних. Багато рис такої монархії мають на меті зміцнення єдності умми – мусульманської общини, чому сприяє й той факт, що монарх, як правило, є вищою духовною особою держави – імамом. Ця форма монархії у своїй основі – теократична. 3

Підводячи підсумки бачимо, що крах Радянського Союзу підвів риску під протистоянням „Схід-Захід” і світ, увійшовши в однополярний період, тепер поділяється на багату Північ та бідний Південь. Для розгляданого регіону епоха політичної глобалізації розпочалась із створенням держави Ізраїль, підтримуваного західним світом. Саме тому падіння „Залізної завіси” стало шоком для арабських країн Близького Сходу, адже вони відчули на собі вагу секуляризованого капіталістичного суспільства. Але попередніми кроками на цьому шляху були ще висадка військових підрозділів у Лівані в 1982 р., захист кувейтських танкерів в середині 1980 р., сутички з іранським військово-морським флотом, війна в Затоці в 1991 р., операції, спрямовані на захист курдів в північному Іраку, а шиїтів на півдні.

Регіон Близького Сходу є особливим, оскільки однозначної відповіді на експансію глобалізму він ще не зробив. Національно-державний суверенітет більшості країн вже півстоліття знаходиться під загрозою, оскільки навіть ООН стикається з проблемою перетворення регіону на зону, вільну від ядерної зброї. В ракурсі розмивання кордонів ми можемо говорити про певний односторонній процес, адже тепер будь-які найменші зміни в регіоні викликають негайну реакцію англосаксонської цивілізації. Але крім цивілізаційного аспекту присутній також конфлікт інтересів. А от на західні цінності накладене жорстке вето з боку держав, навіть найдемократичніших, але є так звані маргінали як у всьому світі, в тому числі й тут також прилучаються до глобальної культури. І тут саме еліта виступає охоронцем традицій. Ідеологія глобалізму суперечить усім законам і звичаям ісламського суспільства, загального устрою в цілому і цей регіон ще довго буде найпроблематичнішим для західного суспільства.4


Використана література:

  1. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика.-К.: ФАДА, ЛТД, 2001.-224 с.: іл. –Бібліогр.: с.217-220.
  2. Цыганков П.А. Теория международных отношений: Учеб. пособие.-М.: Гардарики, 2002.-590 с.
  3. Головченко В. Порівняльна політологія: Курс лекцій.-К.: ІМВ, 2002.-176 с.
  4. Michael Field. Inside the Arab World.-Cambrige: Harvard University press, 1994.-439 c.
  5. Страны Ближнего Востока: Справочник /И.Ф.Черников (рук.авт.кол.).-К.: Политиздат Украины, 1990.-335 с.