Geum.ru

Київський національний університет імені тараса шевченка інститут міжнародних відносин кафедра міжнародної інформації вступ до спеціальності “міжнародна інформація” конспект лекцій студента І курсу

Вид материалаКонспект

Содержание


Лекція 7. 1 жовтня 2002 року
4.1 Навчання як складний психологічний процес
4.2 Структура навчальної діяльності
Елементи організації
4.3. Дії у навчанні
1. Побудова змістовних зв’язків
2. Побудова асоціативних зв’язків
3. Формування структурних зв’язків
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Тема 4. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Лекція 7. 1 жовтня 2002 року

Навчання як складний психологічний процес. Діяльнісний підхід до навчання. Структура навчальної діяльності. Елементи організації навчальної діяльності: суб’єкт, процес, предмет, умови, продукт. Соціально-психологічні елементи навчальної діяльності: мета, потреба, мотив, засіб, спосіб, результат. Дії в навчанні: емоційні, мислені, психомоторні, мнемонічні, вольові, робочі.



4.1 Навчання як складний психологічний процес

Діяльнісний підхід до навчання



Діяльність - активна взаємодія людини з середовищем, в якій вона досягає свідомо поставленої мети (цілі), що виникла в результаті появи у неї певної потреби.


Виділяють наступні форми людської діяльності:

- спілкування;

- гра;

- праця;

- навчання.

Спілкування - діяльність, що полягає в обміні інформацією між людьми. Спілкування - одна з форм комунікацій, взаємодія на основі психічного відображення.

Вища форма спілкування - мовлення з допомогою слів як вираз понять. Розрізняють п’ять видів мовного спілкування:


- інтелектуальне;

- емоційне;

- образне;

- асоціативне;

- волюнтаристське.


Інтелектуальне мовне спілкування - це обмін поняттями, які найбільш точно відображають певні явища і обов’язково однозначно сприймаються адресантом та адресатом комунікації за допомогою: висловленого та почутого, або написаного та прочитаного слова.

Емоційне мовне спілкування - це вид комунікації, коли важливо не те, про що йде мова, а якими емоціями вона супроводжується, тобто має місце невербальна комунікація.

Образне мовне спілкування характеризується використанням образів для передачі інформації.

Асоціативне мовне спілкування використовує зв’язки між поняттями, коли поява одного поняття викликає появу іншого.

Волюнтаристське мовне спілкування характеризується наявністю стану “нав’язування” інформації адресату, робить її обов’язковою для нього. Цей вид спілкування здійснюється за допомогою команди, інструкції, статуту, пропаганди.

Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях, що направлена на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в засобах здійснення предметних дій.

Праця - цілеспрямована форма діяльності людини по зміні та опануванні природними і соціальними силами з метою задоволення потреб, в результаті якої створюються матеріальні та духовні цінності, формується сама людина. Праця - вирішальна умова формування особистості, її здібностей, свідомості, фізичної сили тощо.

Навчання - особлива форма діяльності, в якій заздалегідь встановлюються цілі, визначається зміст, принципи, методи та форми навчальної роботи, що найкращим чином забезпечують формування здібностей, знань, умінь та навичок особи, що навчається.

Це діяльність, яка криє в собі два протилежні (хтось віддає, а хтось пиймає), але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання - викладання та учіння.


Викладання - цілнспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором навчального процесу.


Учіння - цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного їх використання у практичній діяльності.




4.2 Структура навчальної діяльності


Діяльність складається з множини дій - конкретних елементів діяльності, в результаті яких досягаються конкретні цілі, що не розкладаються на більш прості. Кожна дія має таку ж структуру як і діяльність в цілому.


Системний підхід до аналізу діяльності дозволяє виділити дві групи її структурних елементів: організаційну та соціально-психологічну.








Діяльність



































Елементи організації



Соціально-психологічні елементи
















Суб’єкт



Мета (ціль)

Процес



Потреба

Предмет



Мотив

Умови



Засіб

Продукт



Спосіб







Результат




Мета (ціль) - передбачуваний результат діяльності (дії), направленої на предмет, за допомогою якої суб’єкт хоче задовольнити свою потребу.

Потреба - психічне явище відображення організму або особи в умовах, що задовольняють їх життя або розвиток. Потребу можна розглядати як невизначеність: вже зрозуміло, що щось потрібно робити, а от що - ще недостатньо усвідомлено.


Мотив - психічне явище, яке підштовхує до виконання тієї чи іншої дії. В педагогічній практиці часто підміняють поняття мотив та стимул. Мотив - це довільне психічне явище, що спонукає до дії, стимул - явище, яке діє на людину і викликає зворотну реакцію. Стимул може стати мотивом, але лише у випадку, коли він буде усвідомлений особою. Тому один і той же стимул у різних людей викликає неоднакові мотиви.


Спосіб діяльності (дії) визначається підготовленістю особи, тобто сукупністю вже набутих знань, умінь та навичок.


Знання - категорія, що відображає зв’язок між пізнавальною та практичною діяльністю особи. Знання виражаються в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. Знання - це система понять про предмети та явища, засвоєних в результаті сприйняття, аналітико-синтетичного мислення, запам’ятовування та практичної діяльності.


Уміння - здатність людини продуктивно з необхідною якістю виконувати роботу (проводити дії по перетворенню предмета в продукт) в нових умовах.


Навичка як властивість особи - здатність людини виконувати цілеспрямовані дії автоматично, без спеціально направленої на це уваги, але під контролем свідомості. Навички можуть бути розумовими (мислення та пам’ять), сенсорними (навички сприйняття), психомоторними та вольовими.


В педагогічній практиці часто вживають ці поняття у послідовності: знання-уміння-навичка. Це начебто встановлює, що основна мета навчання - знання, а уміння - перший етап розвитку навичок. Але кожне уміння включає в себе знання (поняття, судження), навички концентрації, розподілу та перемикання уваги, навички сприйняття, мислення, самоконтролю та регулювання процесу діяльності. Тобто уміння - основна мета педагогічної діяльності, бо в його структуру, поряд зі знаннями та навичками входить творче мислення, що визначає майстерність. Тому правильно записувати ці поняття в порядку: уміння-знання-навички.


Результат діяльності (дії) - це відповідність меті (цілі). В психологічному плані результат - це новоутворення в структурі умінь, знань та навичок, поведінки та направленості особи в системі її відносин, тобто приріст досвіду особи, що навчається.


Суб’єкт діяльності - індивід (група), що цілеспрямовано діє для досягнення своїх потреб. Психологічний процес становлення індивіда суб’єктом включає етапи:

- поява зацікавленості, тобто виявлення в навколишньому середовищі способів задоволення своїх потреб;

- пасивний інтерес - фаза неузгодженості мотиваційної та діяльнісної сторін потреби, коли бажання діяти не підкріплено готовністю;

- активний інтерес - початок практичної дії.


Процес діяльності (дії) - сукупність цілеспрямованих дій по зміні стану предмета діяльності у відповідності з бажаною метою.


Предмет діяльності (дії) - це те, що перетворюється в процесі діяльності (дії).


Умови діяльності (дії) - це середовище, засоби, в яких і за допомогою яких виконуються дії.


Продукт діяльності (дії) - це те, що повинно бути отриманим в результаті дії над предметом діяльності.


Розглянемо особливості навчання як форми діяльності.


Мета навчання - засвоєння кожною особою, що навчається (суб’єктом навчання) визначеної сукупності умінь, знань, навичок, здібностей, характерних для певних історичних умов і необхідних для успішної професійної діяльності. Досягнення результату навчання - це і є досягнення мети. Головне в навчанні - це те, що той хто вчиться, є суб’єктом навчальної діяльності, а не предметом навчання. В процесі навчання особа, що навчається повинна перетворювати у відповідності до загальної структури діяльності, певний предмет для того, щоб засвоїти та набути певні уміння, знання, навички.


Мету навчання можна виразити питанням “Для чого вчитися?”. Відповідь: “Для формування умінь, засвоєння знань і набуття навичок професійної діяльності”.


При формуванні мети навчання необхідно враховувати:

- джерела та способи формування мети у суб’єкта (внутрішні - мотив стає ціллю, зовнішні - необхідно створити умови, щоб з’явився мотив);

- рівень ясності та розуміння мети суб’єктом (його позиція щодо необхідності досягнення мети, думка про можливість досягнення);

- визначення якісних та кількісних параметрів цілі (перелік умінь та необхідних для цього знань і навичок у професійній діяльності, інтенсивність навчання);

- ієрархічність, взаємозалежність цілей;

- розподіл цілей за масштабом та часом навчання (стратегічні - вся система навчання, тактичні - цілі навчання за дисциплінами, оперативні - цілі заняття, завдання);

- вимірювальність - можливість оцінювання результативності та ефективності навчання.

Предмет у навчанні - це все, на що направлена думка, що може якимось чином бути сприйнято, названо або представлено.

Продукт у навчанні - це перетворений предмет, тобто уміння, знання, навички.

Між продуктом і предметом завжди знаходиться дія. Дія - це і цілеспрямований зв’язок від суб’єкта до предмета, і сукупність операцій, і відносно самостійний процес. Але головна ознака дії - спрямованість на досягнення усвідомленої мети.




4.3. Дії у навчанні

При проектуванні предмета діяльності студента педагог передбачає певний склад дій. Спроектований предмет діяльності студента - це продукт діяльності педагога, а результат діяльності педагога - це ті уміння, які набуде студент, перетворюючи свій предмет (продукт педагога) в продукт своєї праці.

За провідним в структурі психічним актом дії поділяють на:

- емоційні;

- мислені;

- психомоторні;

- мнемонічні;

- вольові;

- робочі.


4.3.1 Емоційні дії студента - короткочасні психічні явища, що у формі переживання відображають не предмети та явища навколишньої дійсності, а ставлення до них.

Основні емоційні стани:

- цікавість;

- радість;

- здивування;

- страждання;

- гнів;

- відраза;

- презирство;

- страх;

- сором.


Цікавість (зацікавленість, інтерес) - позитивний емоційний стан, який сприяє здобуванню знань, розвитку вмінь і навичок, мотивує навчання.


Радість - позитивний емоційний стан, пов’язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну проблему, ймовірність чого була до цього невелика або невизначена.


Здивування - емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного або негативного знаку і гальмує усі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість, страх або гнів.


Страждання - емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної, або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш-менш імовірними.


Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху задоволення важливої потреби (афект - короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсивна рекція).


Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють об’єкти (предмети, люди, обставини), зіткнення з якими (взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб’єкта.


Презирство - негативний емоційний стан, що виникає в особистих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об’єктом почуттів.


Страх - негативний емоційний стан, що виникає в разі отримання суб’єктом інформації про реальну або уявну небезпеку. Страх блокує важливі потреби людини на основі дійсного або уявного прогнозу.


Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків, зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.


Розробляючи майбутній предмет діяльності студента педагог повинен розв’язати щонайменше два завдання:

- формування позитивних емоцій у студента;

- формування уміння володіти своїми емоціями.

Наприклад:

1) емоції радості або незадоволення при виконанні якої-небудь дії багато в чому визначають, чи стане ця дія звичкою, чи ні. Враховуючи, що емоційна пам’ять краще зберігає задоволення, ніж незадоволення, можна дійти до висновку, що заохочення - сильніший виховний момент, ніж покарання. В цьому контексті недопустимо погрожувати студенту “ускладненнями” при складанні іспиту, заліку.

2) при проектуванні педагогом предмету діяльності студента потрібно зводити до мінімуму емоції напруги. При цьому необхідно враховувати, що будь-яка зміна в життєдіяльності проходить п’ять стадій емоційних станів:

- заперечення (шок);

- гнів;

- прихід до внутрішнього погодження про невідворотність зміни;

- депресія;

- прийняття.


4.3.2 Мислена дія - це акт мислення, при якому суб’єкт вирішує елементарне завдання, не розкладаючи його на більш прості.

Етапи мисленої дії:


- усвідомлення завдання;

- виявлення асоціацій;

- відсів асоціацій та виявлення пропозиції;

- перевірка пропозиції, уточнення або ігнорування;

- вирішення завдання.

З цього переліку висвітлимо ряд мислених дій-етапів:


- асоціації;

- пропозиції;

- умовиводи.

Асоціаціями називають елементарні зв’язки понять та пропозицій між собою, що є причиною виникнення понять та пропозицій після появлення одного з них.

Якщо в процесі розв’язування завдання студент відображає зв’язки предметів та явищ, їх ознак, то можна припустити, що звершився найпростіший мислений акт - судження.

Якщо з декількох суджень суб’єкт створює нове судження, то з’являється більш висока форма мислення - умовивід. Умовивід знімає невизначеність, дає відповідь на питання, що усвідомлюється як розуміння.

Розуміння - пізнання зв’язків між предметами та явищами, що переживаються як задоволення пізнавальної потреби.

Умовиводи базуються на двох процесах:

- індукції;

- дедукції.

Індуктивний умовивід (індукція) - це процес переходу від одиничних, часткових суджень до загальних.

Дедуктивний умовивід (дедукція) - це процес переходу від загальних суджень до суджень, що визначають часткові випадки.

Формування понять, створення на їх основі суджень та умовиводів - процес, що складається з ряду мислених операцій:

- аналіз;

- синтез;

- порівняння;

- абстракція;

- конкретизація.

Аналіз - мислений поділ предмета, явища, поняття на окремі частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез - мислене об’єднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Порівняння - встановлення подібності або різниці між предметами, явищами та поняттями.

Абстракція - мислене відділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять з вилученням у них несуттєвих ознак.

Конкретизація - дедуктивний мислений процес переходу від загального поняття до часткового.

Сукупність мислених операцій складає процес мислення - відображення загальних властивостей та явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.

В процесі мислення людина оперує поняттями.

Поняття - відображення загальних, найбільш суттєвих властивостей предметів ті явищ дійсності і виражених словом або словосполученням так, щоб це подавало найбільш узагальнений образ навколишньої дійсності.

Мислення як процес складається з окремих актів, кожний з яких - процес розв’язування задачі пізнання або практичної діяльності.

Види мислення:

- наочно-дійове (практичне), опирається, як правило, на попередній досвід і не використовує такі операції як аналіз та абстракція;

- образне, характеризується тим, що для розв’язування завдання застосовуються в основному образи предметів та явищ, що знаходяться в пам’яті і засвоєні в минулому;


- абстрактно-логічне мислення, відображає такі факти, зв’язки та закономірності, які не піддаються ні практичному, ні образному мисленню;


- розуміння усної та письмової мови - пізнання таких зв’язків між предметами та явищами, які вже подані джерелом інформації і відповідній системі понять та суджень, що відображають ці зв’язки;


- мислення ймовірностями - опирається не на безпосередні предмети та явища, а на ступінь ймовірності очікуваних подій;


- планування - перелік можливих дій, засобів, умов і нормативів результатів прогнозування, мисленні дії, що направлені на подолання неясностей, труднощів та перешкод, які виникають на шляху до цілі;

- уява (фантазія) - створення в процесі мислення нових образів на основі минулих відчуттів та наявних понять;

- мрія - вид творчого мислення, що створює образи бажаного майбутнього.

Мисленні дії складають основу пізнавальної діяльності. Їх характерна особливість - повна самостійність, індивідуальність.


4.3.3 Мнемонічні дії пов’язані з процесом запам’ятовування, тобто з пам’яттю.


Пам’ять - це процеси організації та збереження минулого досвіду, що робить можливим його використання в діяльності.

Пам’ять лежить в основі розвитку та навчання суб’єкта. Для успішної реалізації навчального процесу потрібно знати деякі особливості її функціонування:

- вибірковість пам’яті полягає в тому, що насамперед і найкраще запам’ятовується те, що необхідно для розв’язування конкретних завдань, від установки залежить активізація оперативної або довготривалої пам’яті;

- оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації лише для виконання певної дії, а довготривала - зберігає сліди, що складають основу умінь, знань, навичок та звичок, наприклад: після одноразового прослуховування матеріалу в довготривалій пам’яті залишається лише до 10% змісту, після самостійного читання - до 30%, після активного спостерігання процесу - до 50%, а після виконання практичних дій - до 90%;

- краще запам’ятовуються ті частини навчального матеріалу, що сприймаються студентом на початку та в кінці лекції;

- запам’ятовується насамперед те, що пов’язано з виконанням дій;

- забуванню можна запобігти коротким, але своєчасним повторенням матеріалу;

- найменш продуктивним є механічне запам’ятовування (багаторазове стереотипне повторювання матеріалу), а найбільш продуктивним є логічне запам’ятовування (аналіз інформації, виявлення найбільш суттєвих думок, узагальнення і запам’ятовування узагальнення). Продуктивність механічного та логічного запам’ятовування відносяться як 1:25.

Основні принципи запам’ятовування:

- акцентувати увагу на формуванні інтересу до матеріалу, якій необхідно запам’ятати;

- користуватися детальними описами та першоджерелами, а не тільки конспектом;

- необхідно не лише прочитати текст, а й мислено повторити його;

- користуватися асоціаціями, співставляючи нову інформацію з уже відомою;
  • використовувати мнемонічну техніку, в якій застосовуються штучні зв’язки між інформацією, що підлягає запам’ятовуванню, та “опорними” знаками, сигналами.


Приклади:

1. Побудова змістовних зв’язків - співставлення деякої інформації з уже відомою. При цьому необхідно поставити перед собою питання:

- в чому полягає зміст нової інформації?;

- що відомо про неї?;

- до якої області знань її доцільно включити?


2. Побудова асоціативних зв’язків - використовується тоді, коли не вдалося побудувати змістовні. Чим незвичніше асоціація - тим краще вона запам’ятовується.


3. Формування структурних зв’язків - застосовується у випадках, коли важко сформувати змістовні або асоціативні зв’язки, наприклад: ряди чисел, ізольовані та незрозумілі факти.


Найбільш характерні види структурних зв’язків:

- алфавітний порядок;

- групування (інформацію розподіляють за певними ознаками);

- рангування (інформацію упорядковують за певною ознакою в порядку зростання або зменшення величини значення цієї ознаки);

- формування речень з початкових букв слів, що несуть інформацію, наприклад “Каждый охотник желает знать где сидит фазан”;

- ритмізація - інформація пов’язується з певним ритмом;

- римування - інформація впорядковується за допомогою рими.

4.3.4 Психомоторні дії - досягнення елементарної усвідомленої цілі одним або кількома рухами. Психомоторні дії включаються як вправи для формування певних навичок, наприклад: робота з комп’ютером.


4.3.5 Вольові дії - це дії, при яких мета досягається одноразовим вольовим рішенням, вольове зусилля спрямовується на подолання перешкод, що стоять на шляху досягнення цілі.

Етапи вольової дії:

- усвідомлення цілі і намагання їх досягти;

- усвідомлення ряду можливостей досягнення цілей;

- поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можливості;

- боротьба мотивів та вибір;

- прийняття однієї з можливостей досягнення цілі в якості рішення;
  • здійснення прийнятого рішення.


Центральним етапом вольової дії є боротьба мотивів, результат цієї боротьби і визначає вибір рішення. Можливі крайні прояви таких варіантів:

а) проявилася воля - студент змусив себе щось зробити, незважаючи на перешкоди, які в одних випадках могли бути мізерними, а в інших - вимагати значних вольових зусиль;

б) проявилося безвілля - тобто надана перевага мотиву “хочеться” (“не хочеться”), а не мотиву “потрібно”. Цей стан визначає, що на питання мети “що я повинен робити?” відповідь була, а на питання мотиву “чому я повинен це робити?” суб’єкт відповіді, адекватної меті, не знайшов.


Якщо сенс дії визначається співвідношенням мети та мотиву, а критерій - виявлення волі або безвілля, то при однозначному визначенні мети безвілля свідчить про слабку мотивацію навчальної діяльності.


Педагог повинен знати своїх студентів, їх вольові якості, що визначають поведінку студента на різних етапах вольової дії:

1) якщо у студента сильна воля, то йому притаманні:

- чітке усвідомлення цілі та інтенсивне бажання її досягнення;

- у нього достатні можливості та мотиви;

- боротьба мотивів відбувається обгрунтовано та швидко;

- рішення завжди обгрунтовані з інтенсивним спрямуванням;

- при здійсненні рішення виявляється стійкість та активність;

2) студенту, якому притаманна наполегливість, мета видається дещо віддаленою, наступні етапи вольових дій реалізуються нормально, при здійсненні рішення виявляється стійкість та активність;

3) впертість, як вольова якість, характеризується тим, що цілі і намагання їх досягти об’єктивно не виправдані; можливості та мотиви, боротьба мотивів та їх вибір визначаються не об’єктивним врахуванням усіх можливостей, а передвзятою установкою; рішення приймається не обгрунтовано, але з інтенсивним спрямуванням; рішення здійснюється твердо;

4) конформній особистості властиво, що цілі і устремління легко змінюються; можливості, мотиви, їх боротьба та вибір визначаються думкою інших осіб; рішення легко змінюється, а його реалізація - пасивна;

5) для такої вольової якості як покірність характерно: відсутність цілі, устремління, мотивів, їх боротьби та вибору, рішення дається ззовні, а його реалізація - пасивна;

6) для такої вольової якості як рішучість характерний набір етапів як і для сильної волі, наполегливості. Єдина відмінність полягає в тому, що коли мотивів багато, то їх вибір не завжди всестороннє обгрунтований;

7) для такої вольової якості як нерішучість, при чіткому усвідомленні цілі, наявності можливостей та мотивів, їх боротьба та вибір - затяжні й незавершені, рішення - відсутнє або часто змінюється, а реалізація рішення взагалі відсутня;

8) для слабої волі характерно: слабке устремління до цілі; невеликі можливості; незавершеність боротьби та вибору мотивів; відсутність намагання до прийняття рішень; нестійка реалізація рішень.

4.3.6. Робочі дії - за своїми цілями поділяються на орієнтуючі, виконавчі, корегуючі, завершальні.


Орієнтуючі дії визначають цілі діяльності, умови, засоби та шляхи досягнення цілі. На цьому етапі отримують відповіді на питання:

- “що робити?”,

- ”як робити?”,

- “які необхідні умови?”,

- “які потрібні засоби?”,

- “де ці засоби дістати?”,

- “в якій послідовності необхідно діяти?”.

Отримавши відповіді на ці питання виробляють робочу гіпотезу, в якій визначені: ціль, процес і результат діяльності (дії).

Виконавчі дії - послідовна реалізація виконання визначених дій досягнення цілі діяльності. Успіх виконавчої діяльності визначається сформованими уміннями, знаннями, навичками, звичками та здібностями.

Корегуючі дії - внесення поправок, уточнень та змін в орієнтуючі та виконавчі дії на підставі зворотної інформації про неточності, помилки, відхилення та невдачі. Корегуючі дії студента - це результат контролю з боку педагога та самоконтролю студента. Тому важливо оцінювати корегуючі дії студента та підводити його до прийняття правильних рішень.


Завершальні дії зводяться до перевірки результату усіх попередніх дій. Тут проводиться оцінка досягнення цілі. Сама оцінка - це відповіді на питання:

- “чи досягнуто те, що планувалось?”;

- “які висновки ?”;
  • “що необхідно зробити в майбутньому?”.