Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
| Вид материала | Документы |
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 2694.66kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 3409.57kb.
- Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, 64.48kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені, 54.32kb.
- Ю. П. Гульчак доц к. т н., Вінницький національний технічний університет; А. Т. Теренчук, 22.74kb.
- Правила прийому до Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківський національний, 822.07kb.
- Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра пропедевтики, 240.18kb.
- Міністерство освіти І науки україни вінницький національний технічний університет вінниця, 55.43kb.
- Програма курсу навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів напряму підготовки 090101, 844.79kb.
- Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра фізичної, 971.43kb.
ДИДАКТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПРИНЦИПИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРІВ – ІНТЕРНІВ ДИТЯЧИХ ХІРУРГІВ
Інтернатура є обов'язковою формою післядипломної освіти лікарів для підвищення рівня практичної підготовки та забезпечення професійної готовності до самостійної лікарської діяльності фахівців. Тривалість навчання в інтернатурі по дитячій хірургії визначена МОЗ України в 3 роки.
Дидактика - галузь педагогіки, яка розробляє наукові основи навчання і освіти. Навчання - двобічний процес, що здійснюється викладачем та інтернами у їх взаємодії, коли останні засвоюють знання, вміння, навички і засоби пізнавальної діяльності. В процесі навчання реалізуються цілі освіти, під якими розуміється процес і результат засвоєння систематизованих знань, вмінь, навичок, інтелектуальний розвиток тих, кого навчають.
Серед головних дидактичних та організаційних принципів, які використовуються при підготовці лікарів-інтернів в слід виділити такі:
Принцип науковості забезпечується шляхом використання в навчальному процесі новітніх організаційних, методологічних та лікувально-діагностичних технологій, розроблених на кафедрах університету та інших наукових закладах.
- Принцип професійної компетентності здійснюється завдяки навчанню інтернів на новітніх наукових досягненнях з залученням їх до науково-дослідної роботи.
- Принцип наочності та пацієнт-орієнтованого навчання з максимальним залученням лікарів-інтернів до роботи біля ліжка хворого, чергувань, участі у клінічних розборах хворих, клінічних обходах, консультаціях, конференціях тощо, а також з використанням традиційних засобів навчання.
- Принцип систематичності, послідовності та безперервного професійного розвитку лікаря, де інтернатура, як первинна спеціалізація, є першим кроком лікарів у їх становленні як фахівців, фундаментом «lifelong learning – навчання через все життя» з акцентом на гуманістичний характер.
- Принцип дотримання в навчальній програмі діючих вимог Типових навчальних планів та програм спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації.
- Принцип міжкафедральної та міжвузівської інтеграції клінічних і теоретичних кафедр.
- Принцип глибокої інтеграції з закладами охорони здоров'я, координація роботи керівника на базі стажування та відповідального по роботі з інтернами на кафедрі.
- Принцип інформатизації та інтенсифікації навчання.
- Принцип свідомості, самостійності та активності з інтенсифікацією самостійної роботи лікарів-інтернів, відпрацювання практичних навичок на тренажерах та муляжах.
- Принцип проблемно-орієнтованого та профілактичного напрямку в медицині.
- Принцип поєднання теорії і практики в роботі з лікарями-інтернами з акцентом на реальне, практичне застосування здобутих знань, навичок та професійних вмінь.
- Принцип індивідуалізації процесу навчання в роботі з інтернами.
- Принцип доказовості в навчанні із залученням даних сучасної доказової медицини.
- Принцип зворотнього зв'язку, для аналізу та подальшого вдосконалення учбового процесу.
- Принцип формування загальнолюдських цінностей.
- Принцип забезпечення об'єктивного контролю рівня якості підготовки.
Дотримання зазначених принципів підготовки лікарів-інтернів дитячих хірургів дозволить вирішити питання підготовки висококваліфікованих фахівців в зазначений термін навчання, які будуть поєднувати в собі досконалі знання з базового предмету та суміжних дисциплін.
Коньков Д.Г., Кулик О.О., Тихолаз В.О.
Безперервна післядипломна освіта. Новий погляд на стару проблему.
Післядипломна освіта направлена на розвиток організаційних навиків, стилів поведінки, клінічних умінь, навиків індивідуального психологічного консультування, міжперсональної взаємодії і самоаналізу.
Сучасні вимоги, які висуваються до програм підготовки лікарів первинної ланки передбачають їх побудову за модульним принципом на основі інтегрального, пацієнт - і проблемно-орієнтованого підходу. Їм повною мірою відповідає освітній стандарт професійної підготовки лікаря загальної практики (ЛЗП), покликаний вирішувати завдання формування професійної компетентності, критичного мислення. Інноваційний принцип його побудови відображений, перш за все, в цілях навчання, які передбачають оволодіння компетентностями. Компетентність виявляється в ході виконання роботи і характеризує здатність лікаря вирішувати проблеми, які виникають в реальних життєвих ситуаціях.
Мотивація до оволодіння новим знанням підвищується при розумінні цінності та практичної значущості проблеми, яка вивчається, тому в системі безперервної освіти найбільш ефективні такі педагогічні технології, як ролеві та імітаційні ігри, моделювання, аналіз складних і діагностично незрозумілих випадків захворювань в клінічній практиці, самооцінка, навчання шляхом виконання курсових проектів.
Формування компетентності проходить послідовно 4 рівні [Miller G., 1990]: від рівня «знати» до рівня «зробити». Компетентність вважається сформованою, починаючи з третього рівня - «показати як». У сучасній міжнародній практиці прийнято переводити стандарти компетенції в учбові плани і в оцінку якості підготовки фахівця.
Здатність вирішувати певні проблеми пацієнта через відбір і оцінку інформації при зборі анамнезу, обстеженні, уміння ухвалювати рішення в невідкладних ситуаціях, проводити ранню діагностику на початкових, недиференційованих стадіях захворювання, раціонально призначати діагностичні і лікувальні втручання складають одну з головних вимог компетентності, які висуваються до ЛЗП.
Основна компетенція ЛЗП - це управління процесом надання первинної медичної допомоги. Її складовими є уміння керувати процесом встановлення першого контакту з пацієнтом, розділяти і класифікувати його проблеми, надавати первинну медичну допомогу хворим з різними захворюваннями незалежно від тяжкості стану, статі, віку і інших особливостей пацієнта, уміти керувати ефективністю і адекватністю медичної допомоги з раціональним використанням наявних ресурсів охорони здоров'я, координувати медичну допомогу з іншими фахівцями, забезпечити захист інтересів пацієнта і доступність необхідної медичної допомоги. Для формування вказаних професійних навиків і умінь широко використовуються мультимедійні інтерактивні лекції із зворотнім зв'язком між суб'єктами викладання, семінари в малих групах, самопідготовка з вивченням літератури, створенням тематичних презентацій, повідомлень, проведення міні-конференцій, ролевих ігор з моделюванням роботи ЛЗП, взаємний аудит.
Для розвитку компетентності в галузі особово-орієнтованої взаємодії використовуються підходи, які дозволяють освоїти певний стиль спілкування при призначенні обстеження, методів лікування пацієнта, направлений на досягнення партнерства. Для досягнення цієї мети проводять аналітичні заняття по розбору різних видів консультування, які використовуються в загальній лікарській практиці, спостереження або аналіз відеозапису реального лікарського прийому, ролеві ігри, комунікативні тренінги, вирішення ситуаційних задач, лікарські конференції з проблем і стилів спілкування в медичній практиці та особливостям лікування і між лікарської взаємодії, робота в команді. В результаті освоєння даного розділу лікар повинен продемонструвати здатність вирішувати проблему пацієнта відповідно до особово-орієнтованого підходу, встановлювати партнерські відносини з пацієнтом, уміння надавати медичну допомогу з аналізом особистості пацієнта і його сім'ї.
Інша компетенція ЛЗП - здійснення комплексного підходу при наданні первинної медичної допомоги: уміння координувати і проводити заходи щодо профілактики, лікування, включаючи паліативну і медико-соціальну допомогу, реабілітацію. Розвиток вказаної компетенції відбувається поступово в ході роботи у відділенні загальної лікарської практики, моделювання клінічних ситуацій, практичних занять, обміну досвідом з колегами, організації і проведенні шкіл здоров'я для населення.
Наступна компетенція ЛЗП передбачає здатність використання територіального принципу для забезпечення населення первинною медичною допомогою відповідно до регіональних ресурсів. Придбанню відповідних навиків сприяють заняття і лекції, відвідування установ охорони здоров'я і соціальної допомоги, розробка дослідницьких проектів по епідеміології, економічним і екологічним особливостям територій, аналіз цих даних, проведення аудиту.
Формування останньої компетенції здійснюється через засвоєння інтегрального підходу до оцінки стану здоров'я пацієнта і його сім'ї з вивченням медичних, психологічних і соціальних аспектів його стану, паспортів здоров'я, паспортів сім'ї, амбулаторних карт, проведення симпозіумів, конференцій, присвячених психосоматичним і медико-соціальним проблемам населення. Одним з інноваційних підходів, направлених на підвищення якості організації підготовки ЛЗП є створення ними портфоліо, - блоку документів, що відображають основні результати навчання. Воно включає записи слухачів про клінічні випадки в практиці, про освоєні клінічні і ділові навики, кількість їх повторень, про відвідування додаткових освітніх заходів різного рівня (семінарів, симпозіумів, конференцій) з вказівкою їх назви, місця проведення і власної думки про їх цінність; результати клінічного аудиту прийому, консультації, проведеній слухачем курсу; відгук викладача про курсанта.
Перехід від епізодичного підвищення кваліфікації лікаря (1 раз в 5 років) до безперервної післядипломної освіти і кредитної системи його оцінок підвищуватиме вимоги до індивідуальної мотивації та вдосконалення професійного кваліфікаційного рівня лікаря, здатності самооцінки, самоаналізу, самосвідомості.
Самонавчання - найефективніший підхід в безперервній медичній освіті. Його основним елементом стає ініціатива того, хто навчається. Він самостійно визначає потреби, формулює мету, шукає наявні ресурси навчання, оцінює його результати. Відвідування симпозіумів, колоквіумів, днів фахівця, віртуальні і реальні консультації викладачів з незрозумілих питань є невід'ємною часткою системи самоосвіти. При самонавчанні головне значення мають такі методи, як розбір випадків з практики, розробка проектів, складання звітів.
Особливу роль в процесі безперервної освіти покликані зіграти моделі і технології дистанційної освіти, широке використання сучасних засобів комунікації. Впровадження дистанційних технологій дозволяє інтенсифікувати і розвинути творчі і інтелектуальні здібності лікаря за допомогою відкритого доступу до всіх інформаційних модулів програми. Альтернативним традиційній освіті «з потреби» може служити самоосвіта «на вимогу», тобто використання її у разі інформаційної потреби, викликаної, наприклад діагностично-нез’ясованою клінічною картиною захворювання у пацієнта. У цій ситуації замовником необхідних знань виступає сам лікар. Інноваційну педагогічну спрямованість в процесі підготовки ЛЗП має організація науково-практичних заходів, присвячених актуальним проблемам загально медичної практики, з безпосередньою участю слухачів.
Таким чином, становлення системи безперервної освіти лікарів в сучасних умовах повинне широко опиратися на використання інноваційних технологій навчання, що дозволяють досягти високого рівня їх професійної компетентності.
Крекотень О. М., Ткаченко О. В., Карпова О. П.
ІННОВАЦІЙНЕ СПРЯМУВАННЯ СИСТЕМИ
ВИЩОЇ ОСВІТИ
Інноваційно-орієнтована економіка потребує підготовки робочої сили широкого профілю, здатної до навчання і постійного оновлення отримання знань, сприйняття технологічних нововведень, освоєння нових універсальних спеціальностей, наявності стійких мотиваційних установок на підвищення професійного рівня.
На сьогоднішній день особливо активних інновацій зазнає система вищої освіти в Україні, яка характеризується структурними змінами, валенням європейських принципів, упровадження новітніх технологій і методик у навчальних процес, появою інноваційних форм і методів навчання.
Вища освіта набуває особливого значення на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Причиною цього є не лише двократне збільшення кількості ВНЗ в Україні, а передусім трансформація сучасної парадигми освіти у змісті, структурі, формах і методах вищої освіти, що забезпечується інноваціями у навчальному, виховному та управлінському процесах.
Інноваційна освіта у сучасному світі є умовою теоретичного переосмислення освітньої практики з метою виходу на сучасний рівень розвитку суспільства, що характеризується як інформаційне суспільство, або суспільство знань. Основною метою впровадження інновацій у сфері освіти є спрямованість інноваційного типу особистості, якій притаманні такі риси, як відкритість експериментам, інноваціям, змінам; усвідомлення високої цінності знань та освіти; здатність орієнтуватися в умовах невизначеності та знаходити різні варіанти розв’язування проблеми; постійне самовдосконалення тощо.
Роль інновацій у вищій освіті визначається насамперед необхідністю:
Систематичного вдосконалення отриманих знань;
Відповідності рівня кваліфікації потребам обслуговування технологічних процесів, універсалізації підготовки;
Формування первинних основ конкурентних відносин у процесі здобуття освіти;
Реалізації установки на професійно-особистісну самореалізацію;
Підвищення якості освітніх послуг і впровадження освітніх інновацій з метою забезпечення високих стандартів освіти;
Забезпечення збалансованості між професійними інтересами та потребами суспільства за рахунок розвитку системи професійної орієнтації.
До інновацій, що оновлюють освітній процес, забезпечуючи зміни його форм, методів, засобів навчання, виховання і управління, належать: пріоритетність індивідуальних і групових форм навчання; проектно-цільова, системно-модульна, системно-регіональна форми управління, «активні», «інтерактивні» методи навчання; мотиваційно-ціннісні методи навчання; економічні методи управління; комп’ютерні та телекомунікаційні засоби навчання; комп’ютерні технології управлінні тощо.
Як зазначає Н. Сорокіна, основна мета інноваційного навчання – це навчити людину вчитися у будь-якій ситуації. Ця мета може бути досягнута через спільну діяльність студента і викладача у формі діалогу та міжособистісних взаємодій.
До інноваційних методів навчання у вищій школі належать робота в групах, міні-дослідження, презентації, вікторини, проблемні гуртки, метод розумового штурму (brasn storm), робота з case study, метод бліцопитування. Особливість цих педагогічних прийомів полягає у специфічній взаємодії студента та викладача. Основними критеріями інноваційності методів викладання у вищій школі мають стати: можливість неформальної дискусії, вільного викладу, скорочення кількості лекцій при збільшені кількості практичних занять і самостійної роботи студентів, наявність групових завдань, що потребують колективних зусиль, прояв ініціативи студентами, виконання творчих завдань тощо.
Процес поширення інновацій в освіті має включати:
Розробку нових технологій управління інноваціями та технік проектування, їх розвиток і поширення;
Розробку критеріїв рівня інноваційності вищих навчальних закладів;
Створення і впровадження мотиваційних механізмів для інноваційної діяльності викладачів;
Здійснення експертних оцінок інноваційності нововведень в освіті, рівня інноваційної спрямованості навчальних закладів.
Михайлюк Г.Т.
ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ПРОЕКТІВ ПРИ ВИВЧЕННІ
ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ СТУДЕНТАМИ-МЕДИКАМИ
Сучасний етап розвитку суспільства не є етапом глибокого мислення, а століттям технічного прогресу. Тому освіта, особливо у вищій школі, оскільки носить професійну спрямованість, повинна мати особистісно орієнтований підхід.
Важко створити переконливий алгоритм для виявлення особистості, яка у майбутньому стане справжнім фахівцем, лікарем за покликанням, дослідником, науковцем.
Одним із способів, який дозволить розпізнати, розкрити, підтримати і створити оптимальні умови для розвитку такого фахівця, є метод проектів (від латинського projectus кинутий вперед).
Застосування методу проектів при вивченні Латинської мови студентами-медиками за рівнем реалізації носить міжпредметний характер, тому що курс термінологічно орієнтований: студенти одержують базові знання з анатомо-гістологічної, фармацевтичної та клінічної підсистем.
Оскільки Латинська мова та основи медичної термінології вивчається студентами І курсу, тому особливістю такої проектної діяльності (частіше індивідуальної, рідше колективної /парної/) буде інформаційність, ознайомленість, можливий науковий пошук.
Основним завданням цього методу є як передати певний об’єм знань, так і навчити здобувати інформацію самостійним пошуком, аналізувати з різних точок зору та різні точки зору на цю проблему, систематизувати, робити висновки.
Якщо проект колективний, студенти набувають ще і певних комунікативних навичок, вчитися працювати в команді.
Обов’язкові вимоги до такої форми роботи: проект розробляється з ініціативи студентів, які працюють над однією темою, а реалізують по-різному (чи за різними напрямками); необхідна чітко продумана структура, мета (початкова, проміжна, кінцева).
Роль викладача є особливою: оскільки він виступає координатором, тому повинен розробити послідовну концепцію, добре орієнтуватись в інформаційному матеріалі, мати високий професійний рівень.
Можливою є “мозкова атака”, яка нагадує певну гру, коли в ході дискусії ґенерується колективна ідея; це своєрідний стимул пошуку, метод системного тренування творчого мислення. Важливо, щоб учасники обговорення не відійшли від заданої теми (за цим слідкує керівник проекту).
Таким чином, метод проектів як одна із форм проблемного навчання,
доповнюючи інші педагогічні технології, будується з урахуванням індивідуальних якостей, навчає працювати в колективі, породжує нові ідеї, навчає застосовувати набуті знання на практиці при вивченні нормальної анатомії, медичної біології, фармакології, клінічних дисциплін, а згодом і у майбутній професійній діяльності.
Моканюк О.І., Перебетюк А.М., Бондарчук Г.О., Лебедєв Д.В.
Кейс-методика викладання медичного законодавства в сучасній вищій медичній освіті
Медичне законодавство є новою і важливою дисципліною, яка викладається у вищих медичних навчальних закладах. Пов’язано це з тим, що медична галузь в Україні переживає етап глибокого реформування, які вимагає сучасного правового забезпечення і відповідної підготовки медичного персоналу. Складність цієї підготовки зумовлена тим, що медичне законодавство є міжгалузевою дисципліною, правова складова якої важка для сприйняття студентами-медиками особливо в аспекті практичного використання засвоєних знань.
Метою роботи було розробити Кейс-методику викладання медичного законодавства у вивченні такої важливої теми, як: «Способи захисту прав пацієнтів в Україні».
Результати дослідження.
Кожна академічна група студентів розбивається на дві бригади. Одна бригада відстоює інтереси пацієнта (або його родичів), друга – медичного працівника (медичного закладу). Групі дається завдання у вигляді матеріалів кримінальної або цивільної справи. З одного боку студенти повинні оцінити медичний аспект проблеми, наприклад, характер перебігу пологів у гр. А., 28 років, які закінчилися смертю породіллі та дитини, а з іншого – визначити можливі способи захисту прав пацієнта у зв’язку з тим, що родичі пов’язують смерть жінки з недбалим ставленням лікарів до своїх службових обов’язків. У студентів є можливість запропонувати та використати традиційні або перспективні судові способи захисту прав пацієнтів або вибрати шлях адміністративного оскарження. Важливим аспектом є правильна з юридичної та деонтологічної точки зору поведінка медичних працівників в цій ситуації.
Кожна бригада робить висновки у письмовому вигляді, потім разом з викладачем проводиться детальний розбір та аналіз результатів, отриманих в ході проведення заняття.
Висновок.
Кейс-методика викладання медичного законодавства у вищих медичних закладах дозволяє підняти ефективність засвоєння матеріалу студентами за рахунок комплексного міжгалузевого підходу та прикладній направленості.
Омельченко О.Д.
Використання методу міждисциплінарного семінару на кафедрі нормальної фізіології.
Сутність сучасної освітньої технології полягає у визначенні найбільш раціональних способів досягнення навчальної мети. Поширеним стало використання інтегрованих занять, проблемного навчання, ділових ігор, тренінгів, тощо. На нашу думку, саме завдяки методам проблемного навчання у студентів з'являється можливість розкрити свої здібності глибше.
Однією з проблем сучасної вищої школи також є відсутність інтегрованого навчання. Часто викладач навчає студентів предмету ізольовано від інших дисциплін. Такий підхід в значній мірі гальмує комплексне застосування набутих знань, навичок та вмінь майбутнім лікарем у його професійній діяльності. Саме тому надзвичайно важливим є застосування міждисциплінарних (інтегрованих) технологій, які сприятимуть актуалізації, узагальненню та систематизації знань студентів.
Міждисциплінарний семінар є найскладнішим типом семінару, головне завдання якого – забезпечити усвідомлення студентами міжпредметних зв'язків, систематизувати знання, навички та вміння. Міжпредметні зв’язки дають змогу краще пізнати факти, явища та процеси, значною мірою сприяють усвідомленню місця того чи іншого навчального курсу в системі наук, спектри його розвивального впливу на підготовку лікаря. Саме тому залучення до семінару кафедр нормальної фізіології та нервових хвороб було надзвичайно ефективним як на думку викладачів, так і на думку студентів.
В процесі підготовки до семінару студентам повідомлялась тема, план семінарського заняття та рекомендована література. На етапі підготовки до семінару визначалась тематика доповідей та вимоги до них (науковість, актуальність, доступність, обмеження в часі). Причому, студенти повинні самостійно підготувати доповіді, викласти їх та виступити в ролі експерта з підготовленого фрагменту теми.
Оскільки фізіологія є базовою для вивчення клінічних дисциплін, то надзвичайно ефективним є проведення спільних міждисциплінарних семінарів у формі наукового гуртка, присвячених актуальним проблемам, до яких залучаються як студенти другого курсу, так і старшокурсники.
Студенти другого курсу готують теоретичні доповіді, в яких висвітлюються фундаментальні питання, необхідні для глибокого розуміння клінічної проблеми. Наприклад: “Роль структур стовбура мозку в регуляції тонусу м’язів”, “Рухові функції мозочка” та ін., тоді як старшокурсники безпосередньо розкривають актуальні питання сучасних клінічних проблем. Доповіді старшокурсників супроводжуються демонстрацією хворих та коментарем професора.
Спільне обговорення даних питань є корисним для молодших студентів в плані формування клінічного мислення. Для студентів же старших курсів подібні заходи є корисними в плані поновлення інформації про основні фізіологічні механізми та для більш глибокого розуміння теоретичного підґрунтя досліджуваної проблеми.
Остраус Ю.М.