Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
| Вид материала | Документы |
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 2694.66kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни вінницький національний медичний університет, 3409.57kb.
- Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, 64.48kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені, 54.32kb.
- Ю. П. Гульчак доц к. т н., Вінницький національний технічний університет; А. Т. Теренчук, 22.74kb.
- Правила прийому до Державного вищого навчального закладу "Івано-Франківський національний, 822.07kb.
- Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра пропедевтики, 240.18kb.
- Міністерство освіти І науки україни вінницький національний технічний університет вінниця, 55.43kb.
- Програма курсу навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів напряму підготовки 090101, 844.79kb.
- Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра фізичної, 971.43kb.
на кафедрі акушерства та гінекології № 2
У вищій медичній освіті сьогодні в зв'язку з реорганізацією медичної галузі актуальною є розробка інноваційних технологій навчання, які використовують компетентний підхід і забезпечують якісну підготовку майбутніх фахівців.
Інноваційні методики навчання це такі технології підготовки майбутніх фахівців, які дозволяють якісно трансформувати отримані знання в професійні уміння.
Важливим елементом підготовки фахівців у вищій школі є формування таких якостей випускника як володіння сучасними інформаційними технологіями, професіоналізм, здібність до саморозвитку, конкурентоспроможність.
Створення на кафедрах глобальної мережі Інтернет сприяє впровадженню прогресивних форм організації освітнього процесу, відповідності навчально-методичного матеріалу сучасному світовому рівню, створює можливості становлення нової якості теорії і практики навчання.
При цьому у студента виробляються навики спілкування з комп’ютером, з’являється досвід використання сучасних інформаційних технологій, виховуються якості комунікативності і соціальної інтерактивності. Учбова діяльність стає якіснішою, ефективнішою, наочно орієнтованою, доступною і цікавою.
Як вже було відмічено вище, в даний час при розробці курсів більшою мірою необхідно спиратися на самостійні види навчання. Майбутній фахівець повинен не просто одержувати певну суму знань, а й навчитися самостійно набувати знань, уміти працювати з інформацією, щоб надалі не втрачати рівень компетентності і постійно прагнути до підвищення своєї кваліфікації. Але для цього повинні бути певні передумови: вільне володіння студентами комп’ютерною технікою, інформаційними технологіями, а також знання декількох іноземних мов. Підготовка студентів з цих напрямів, на наш погляд, повинна бути безперервною протягом всіх років навчання у ВУЗі.
Для удосконалення системи підготовки майбутніх лікарів слід використовувати, на нашу думку, як нові, так і традиційні прийоми, методи і засоби вивчення дисципліни, підвищувати роль самостійної роботи студентів, а також стимулювати їх пізнавальну діяльність.
Для формування навиків і умінь у студента можна використовувати електронний практикум – навчальне середовище.
З цією метою на кафедрі акушерства та гінекології № 2 студенти 6-го курсу залучаються до вивчення сучасних репродуктивних технологій (медичний центр REMEDI), знайомляться з роботою міського центру патології шийки матки (гінекологічне відділення ВМКПБ № 2), вивчають сучасні методи діагностики та лікування гінекологічних хворих (гістеро- та лапароскопія на базі ЦМтаД, онкодиспансеру).
І актуальним в нових умовах є питання створення ефективної методики контролю і оцінки якості знань.
Організація самоконтролю студентів на кафедрі акушерства та гінекології № 2 здійснюється за допомогою дистанційних форм навчання (банк даних МЛІ Крок-2 за попередні роки). Поточний контроль по темам і комплексний підсумковий контроль по дисципліні в цілому забезпечується банком тестів, ситуаційних задач, набором лабораторних клінічних аналізів, переліком обов’язкових практичних навичок (на фантомі і біля ліжка вагітної або гінекологічної хворої) а також переліком теоретичних питань.
Булат Л.М., Л.І.Лайко, Курець О.О., Меркулова Д.О.
ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕТОДІВ
ДОСЛІДЖЕННЯ У ДІТЕЙ ДЛЯ ОЦІНКИ ЗНАНЬ ТА УМІНЬ СТУДЕНТІВ З ПРОПЕДЕВТИЧНОЇ ПЕДІАТРІЇ
На кафедрі пропедевтичної педіатрії постійно удосконалюються форми і методи навчання студентів з основних питань пропедевтичної педіатрії. Для цього в навчальний процес широко впроваджуються основні сучасні функціональні методи дослідження серцево-судинної системи, органів дихання та органів травлення. Головним завданням кафедри є те, щоб розвинути талант і самостійність кожного студента, прищепити студентам любов і повагу до дітей та на основі високогуманних почуттів навчити основним функціональним методам дослідження, особливостям зміни різних показників в залежності від віку, питанням валеології та семіотики захворювань у дітей.
На лекціях висвітлюються сучасні функціональні методи дослідження, які використовуються у практичній педіатрії. Особлива увага приділяється найбільш важливим симптомам захворювань та особливостям дослідження дітей при тій чи іншій патології. На практичних заняттях теоретичний матеріал підкріплюється самостійною роботою біля ліжка хворої дитини під керівництвом викладачів. На цьому етапі навчання приділяємо особливу увагу відпрацюванню практичних навичок. Ця робота проводиться під керівництвом викладачів.
Спосіб викладання і засвоєння основних практичних навичок повинен мати єдиний методичний підхід. Методи дослідження спочатку демонструються викладачем перед кожною самостійною роботою студентів і повторюються протягом всього періоду навчання. Головними якостями педагога є його глибока духовність і високопрофесійна практична діяльність, величезна уважність, як зовнішня, так і внутрішня.
Діагностичний процес у відділеннях проводиться за слідуючими напрямками: визначення форми, стадії основного захворювання, вивчення особливостей ЕКГ, центральної і периферичної геодинаміки, вивчення морфологічних особливостей того чи іншого органу за допомогою ультразвукових досліджень, виявлення і оцінка супутньої патології, підбір медикаментозних препаратів, програми лікувальної фізкультури та фізіотерапевтичного лікування.
Для цього використовують, частіше всього, такі дослідження: проби з дозованим фізичним навантаженням на автоматизованому велоергометричному комплексі; ехокардіографія; тетраполярна реографія; схоенцефалографія; РВГ нижніх і верхніх кінцівок, в тому числі і доплерографія; проби з форсованим диханням; ЕКГ; РЕГ; рентгенографія; електроенцефалографія (ЕЕГ); термографія; ендоскопія; ультразвукові дослідження внутрішніх органів. На нашу думку, майбутні спеціалісти, які отримують університетську освіту, повинні мати достатній багаж знань та умінь з клінічних дисциплін, використовувати сучасні методи дослідження, уміти диференційовано їх використовувати в подальшому навчанні та своїй практичній роботі.
Василенко Г. Л., Лісовий М. І.
Формування професійного мовлення майбутніх медиків
Формування у майбутніх медичних працівників комунікативно-мовленнєвих умінь в умовах вищої школи залишається однією з актуальних проблем. Важливість культури професійного мовлення у фаховій діяльності медиків безперечна, адже специфіка праці передбачає постійне спілкування лікаря з колегою, з пацієнтом, його родичами тощо.
Характерною особливістю професійного мовлення медичних працівників є те, що їхній партнер – пацієнт, часто хвора людина або її близькі. Занепокоєння за стан здоров’я, очікування малоприємного повідомлення позначаються на емоційному стані пацієнта, загострюють сприйняття, роблять його дуже вразливим. Загальновідомо, що від якості мовленнєвої діяльності медичних працівників значною мірою залежить успіх лікування. Якщо недостатня професійна кваліфікація медичного працівника не завжди буває помітною хворим чи його близькими, то моральне обличчя лікаря, його невміння спілкуватися, недоліки в мовленні можуть одержати негативну оцінку населення. Це не сприяє успішному вирішенню тих важливих соціальних завдань, які стоять перед закладами охорони здоров’я.
У сучасних умовах, коли громадськість, засоби масової інформації піддають медицину і передусім її практичну діяльність суворій критиці, коли лунають голоси про кризу довіри до медицини, зниження престижу лікарської професії, проблеми моральності в медичній діяльності, лікарської етики, взаємостосунків лікаря з пацієнтами, колегами набувають особливої гостроти й актуальності. Тому великі вимоги ставляться до підготовки майбутніх спеціалістів у вищій медичній школі.
2009 року прийнято нову програму курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)” для студентів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. У програмі підкреслюється, що ,,Українська мова (за професійним спрямуванням)” як навчальна дисципліна ґрунтується на отриманих під час навчання у середній загальноосвітній школі базових знаннях із сучасної української літературної мови й інтегрується з іншими дисциплінами на рівні використання фахової медичної термінології; закладає основи вивчення студентами сучасної української літературної мови та формування умінь застосовувати знання з української мови у процесі подальшого навчання та у професійній діяльності; закладає основи підготовки спеціалістів з високим лінгвістичним рівнем грамотності та культури писемного й усного професійного мовлення.
Щоб створити робочу програму навчальної дисципліни й цілеспрямовано працювати над формуванням культури професійного мовлення майбутніх медиків, на основі аналізу педагогічної, методичної, лінгвістичної літератури в структурі професійного мовлення медичних працівників ми виділили такі компоненти: когнітивний – знання норм сучасної української літературної мови (орфоепічних, акцентних, лексичних, синтаксичних. морфологічних, стилістичних, орфографічних тощо), фахової термінології; комунікативно-операційний – уміння використовувати мовні засоби відповідно до мети, умов, ситуації спілкування; володіння базовими професійно-мовленнєвими уміннями, необхідними для медичної галузі; експресивний – володіння екстралінгвістичними засобами спілкування (мелодика, фразовий наголос, паузи, ритм, тембр, темп і сила голосу).
Немає сумніву, що професійне мовлення медичних працівників має відповідати нормам сучасної української літературної мови, тобто бути правильним. Правильним є професійне мовлення спеціаліста, який, крім знання норм, володіє фаховою термінологією на різних рівнях мовної системи. Знання фахової термінології є обов’язковою умовою сформованості культури професійного мовлення фахівця медичної галузі, оскільки без цього не можна грамотно зафіксувати результати обстеження, виписати рецепт, оформити медичний документ.
Проте одних знань недостатньо для досконалого володіння мовою, потрібно вміти їх використовувати відповідно до ситуації мовлення, до реальних умов професійної діяльності. Лікувальна діяльність завжди супроводжується складанням і читанням документів, тому уміння чітко, стисло, логічно, правильно фіксувати інформацію, отриману від пацієнта; знання правил оформлення, вимог до написання ділових паперів, що використовуються в медичній галузі, є обов’язковим компонентом професійного мовлення медичних працівників.
Не можна говорити про культуру професійного мовлення спеціаліста без наявності мовної свідомості, без уважного ставлення мовця до власного мовлення. Тільки тоді буде засвоєно певний рівень мовних знань, сформовані навички володіння основами усного й писемного нормативного мовлення відповідно до умов, мети й ситуації спілкування, якщо особистість свідомо ставиться до удосконалення мовленнєвої культури. Разом із тим, базою мовної свідомості має бути певний рівень знань і умінь, які спонукають особистість до удосконалення власної культури мовлення, формують уважне ставлення до мови взагалі. Отже, ці складники професійного мовлення взаємообумовлюють один одного.
Проте правильність мовлення ще не засвідчує справжнього опанування мови. Можна говорити або писати досить правильно, але надто одноманітно. Такому мовленню бракує творчого підходу, стилістичної виразності. А живомовне мистецтво досягається вмілим і доцільним уживанням слів різних стилів, різноманітних синтаксичних конструкцій, а також в усному мовленні – багатством інтонацій.
Зрозуміло, що інтонації слова лікаря можуть виявляти або позитивний, або негативний емоціональний вплив. Медичний працівник, який говорить монотонно, нескладно, не завжди знаходить контакт із пацієнтом і його родичами. Спокійне, впевнене мовлення є для лікаря важливим психотерапевтичним методом впливу на хворого.
Отже, без високого рівня сформованості професійного мовлення медичних працівників не можна говорити про їхню готовність до фахової діяльності, про цілісність моделі фахівця медичної галузі.
Василенко Г.Л., Рябоконь О.В., Смолко Н.М
Біографічні данні видатних вчених-українців як джерело професійного навчання студентів-іноземців медичного університету
1. Студентські роки – це той віковий період, коли взірцем для молоді
часто є не найближче оточення – батьки, викладачі тощо – а люди, які досягли певних висот у тій чи іншій галузі, зокрема у професійній діяльності й оволодінні мовами. Ця обставина повинна враховуватись у процесі професійного навчання й мовної підготовки студентів-іноземців. З огляду на сказане, одним із головних джерел у цьому контексті виступають біографії видатних українців – представників медико-біологічної галузі та/або поліглотів, зокрема тих, що виявили себе як талановиті й успішні самоуки.
2. Професійний і автолінгводидактичний досвід видатних людей може бути описано, проаналізовано та узагальнено за універсальною схемою: 1) біографія (періоди, епізоди); 2) портрет (фрагменти, риси); 3) концепція (погляди, висловлювання); 4) технологія (прийоми діяльності, специфіка їх застосування у конкретних умовах). Періоди біографії дозволяють побачити розвиток особистості в динамічному аспекті, її епізоди – зосередитись по найважливіших подіях у житті й діяльності людини. Фрагменти й риси портрету (у психолого-педагогічному значенні) дають уяву про найсуттєвіші властивості людини, які зумовили її успіхи у тій чи іншій галузі. Концепція, її складові (погляди, висловлювання) асоціюються з теоретичним підгрунтям діяльності людини. Технологічні прийоми та їх застосування найближче підводять до тих конкретних дій, які привели людину до успіху. Саме вони є найчастіше об’єктом безпосереднього впровадження у навчальний процес як свідчення використання позитивного досвіду видатних людей.
3. Біографії видатних українців в усіх інших аспектах і складових доцільно, по-перше, використовувати в контексті міжкафедральної координації навчальної й виховної роботи зі студентами-іноземцями медичного університету.
4. По-друге, ці біографії можуть використовуватись за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Наприклад, вони можуть розміщуватись на сайтах, блогах та інших об’єктах. Крім інших переваг такий підхід дозволяє оптимізувати самостійну роботу студентів з усіх без винятку предметів, сприяти розвитку й вдосконаленню їхніх як загальнонавчальних, так і специфічних вмінь.
Власенко О.В. Серебреннікова О.А.
Особливості виконання курсових робіт студентами з фаху медична психологія
Більше 6 років у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова проводиться підготовка спеціалістів освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст” кваліфікації „лікар-психолог” за спеціальністю „медична психологія”. Набуття ступеневої освіти за напрямом „Медицина” за спеціальністю „медична психологія” має свої особливості, які нормативно визначені законодавчими актами України, базуються на галузевих стандартах вищої освіти України і освітньо-професійній програмі підготовки фахівця за цією спеціальністю. Додипломна підготовка лікаря – медичного психолога відбувається в два етапи і включає цикли гуманітарної, соціально-економічної, природничо-наукової та професійної підготовки.
Організація навчального процесу з професійної підготовки для студентів вимагає творчого підходу і перебудови цілого ряду стереотипів, оскільки професійна підготовка в даному випадку має психологічну та медичну складові. Важливими є перебудова стереотипу сприймання медичного психолога як неклініциста, спеціаліста галузі загальної психології та перебудова стереотипу сприймання медичного психолога як спеціаліста дещо відмінного від лікаря загальної практики. Навчальні плани підготовки медичних психологів відображають комплікацію програм підготовки лікаря загальної практики та психолога.
Однією з важливих складових організації навчального процесу є форми контролю засвоєння знань студентами. В навчальному плані підготовки медичних психологів використовується така форма контролю засвоєння знань студентів як курсові роботи. Ця форма роботи не проводиться у студентів за спеціальностями «лікувальна справа» та «педіатрія», тому є новою формою роботи в медичному вузі. Курсові роботи виконуються з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Курсова робота допомагає студентові системно показати теоретичні знання з вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи, на перших курсах – з інформаційними матеріалами, на старших курсах – з практичними даними роботи, збирати дані, аналізувати, творчо осмислювати, формулювати висновки, пропозиції та рекомендації з предмету дослідження. Тут є слушна нагоди проконтролювати знання і вміння студента правильно організувати дослідну роботу, оформити її результати і показати готовність до виконання підсумкової роботи з фаху. Виконання курсової роботи повинно сприяти поглибленому засвоєнню лекційного курсу і отриманню навичок у галузі вирішення практичних завдань. Це потребує від студента не тільки знань загальної і спеціальної літератури з теми, а й умінь проводити експертні та інші дослідження, пов»язувати питання теорії з практикою, робити узагальнення, формувати висновки та пропозиції.
Протягом навчання студенти медичні психологи виконують курсові роботи з загальної та медичної психології як фахових дисциплін, а також з факультетської та госпітальної терапії, факультетської та госпітальної хірургії, факультетської та госпітальної педіатрії, нервових хвороб, психіатрії, фтизіатрії та акушерства.
Оскільки порядок та затвердження тематики курсових робіт і їх виконання визначається вищим навчальним закладом, Вченою радою прийнято рішення про особливості виконання курсових робіт у медичному вузі. Вважаємо, що з усіх клінічних дисциплін найбільш доцільним є проведення курсової роботи у вигляді курації пацієнта і написання історії хвороби, як найбільш наближеної до практики форми діяльності. Захист курсової роботи проводиться у вигляді захисту історії хвороби, але з поглибленим розглядом питань патогенезу та диференційованої діагностики окремих захворювань. Під час захисту присутні кілька досвідчених фахівців, керівник роботи, а оцінка виставляється комісійно і заноситься в окрему відомість. З теоретичних дисциплін курсова робота проводиться у вигляді написання окремої роботи, відповідно до встановлених вимог до її написання та оформлення, тему курсової роботи студент обирає самостійно з переліку актуальних тем заздалегідь визначених профільною кафедрою. Захист курсової роботи проводиться комісії у складі не менше двох досвідчених фахівців, керівника роботи, оцінка також виставляється комісійно і заноситься в окрему відомість. Курсові роботи зберігаються на кафедрах протягом року. Вважаємо таку форму проведення курсових робіт найбільш доцільною і наближеною до потреб подальшої практичної роботи в лікарняних установах.
Гармаш Л.Л., Бондар С.А., Псюк С.К.
Лекція на сучасному етапі вивчення дерматології та венерології
Традиційним і ефективним способом навчання студентів на сьогоднішній день залишається поєднання лекцій, практичних занять та самостійної роботи.
Основною формою навчально-виховного процесу у вищій школі є лекція. Вона знайомить студентів з основними теоретичними положеннями предмету, закладає основи наукових знань, визначає напрям, основний зміст і характер всіх інших видів навчальної роботи.
Головна мета лекції – дати студентам сучасні, цілісні, систематизовані знання.
Для хорошого читання лекції лектор-клініцист (професор або доцент) повинен володіти чималим практичним досвідом, широкою науковою ерудицією і володіти педагогічною майстерністю. Клінічна лекція повинна мати глибокий науковий зміст, нові положення теми, що вивчається, історичний екскурс проблеми, де саме можна зупинитися на питаннях виховання (навести приклади роботи передових лікарів) і світогляду.
Вивчення шкірних і венеричних хвороб представляє певні складнощі. Продемонструвати тематичних дерматологічних і венеричних хворих не завжди представляється можливим зважаючи на або їх відсутності, або при стертій клінічній картині внаслідок проведеного лікування. Часто на практичних заняттях немає можливості демонстрації пацієнтів з клінічними формами шкірних захворювань, що рідко зустрічаються, а це у майбутньому може викликати труднощі в диференціальній діагностиці дерматозів у лікарів різних спеціальностей.
Якщо навіть хворого вдається побачити на занятті, студент спостерігає його протягом короткого відрізку часу, зазвичай в одній стадії захворювання, що не сприяє сприйняттю нозологічної форми. Маса проблем етичного та деонтологічного характеру виникає при необхідності клінічного розбору пацієнтів з венеричним захворюванням. Зрозуміло, що демонстрація таких пацієнтів можлива лише у віртуальному, комп'ютерному варіанті, як на лекції, так і на практичному занятті. При читанні лекцій використовуються сучасні технічні засоби, що дозволяють демонструвати студентам фотографії хворих рідкісних клінічних випадків, показати одного і того ж пацієнта на різних стадіях захворювання або в процесі проведеного лікування, зіставити клінічну картину з гістологічною, яка також представлена в електронному вигляді.
Комп'ютерні технології дають можливість уникнути етико-деонтологічних аспектів при вивченні венеричних захворювань з локалізацією більшості проявів патологічного процесу на геніталіях.
Таким чином, поєднання традиційних методів викладання з інноваційними методиками дозволяє підняти викладання предмету на новий рівень, що істотно підвищує інтерес до змісту і підсилює професійну підготовку до майбутньої діяльності.
Годлевська Н.А., Костюк А.Л., Чайка Г.В.