Geum.ru

Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва Кабінет Міністрів України постановляє

Вид материалаДокументы

Содержание


Вугільна промисловість
Основні завдання щодо забезпечення перспективного розвитку вугільної галузі
Стимулювання використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії
Основні напрямки розвитку та стимулювання використання НВДЕ
Відтворення промислового сектору
Орієнтири структурної модернізації промисловості
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Вугільна промисловість


Функціонування і розвиток ПЕК України в значній мірі визначається станом і розвитком вугільної промисловості. В цілому геологічна оцінка вугільних родовищ вказує, що запаси вугілля в Україні дозволяють при сучасних масштабах опрацювання забезпечити його видобуток протягом понад 400 років.

Основні завдання щодо забезпечення перспективного розвитку вугільної галузі:
  • створення привабливих умов для залучення приватних прямих інвестицій для модернізації існуючого шахтного фонду та будівництва нових шахт, зокрема в районах Південно-Західного Донбасу;
  • будівництво нових високопродуктивних шахт на вугільних родовищах з відносно сприятливими гірничо-геологічними умовами із залученням державних та змішаних форм інвестування, невеликих шахт на ділянках з неглибоким заляганням вугільних пластів із залученням недержавних інвестицій
  • відродження наукового потенціалу вугільної промисловості та вдосконалення технологій геологорозвідки вугільних родовищ, вуглевидобутку та вуглезбагачення з метою підвищення конкурентоспроможності вугільної продукції;
  • забезпечення приросту промислових запасів коксівного та енергетичного вугілля, збільшення обсягів наукових та геологорозвідувальних робіт з метою нарощування перспективних запасів вугілля категорії С2, враховуючи значні обсяги прогнозних ресурсів;
  • підвищення престижності шахтарської праці, підвищення ролі моральних і матеріальних стимулів та трудового підйому гірників у забезпеченні виводу з кризи вугільної галузі;
  • підвищення ефективності використання коштів державної підтримки вугільних шахт з видобутку енергетичного вугілля, спрямування державних коштів переважно на технічне переоснащення та підвищення рівня безпеки праці на підземних роботах;
  • введення нових виробничих потужностей, поліпшення організації та концентрація гірничих робіт і виробництва на діючих шахтах, поступове підвищення навантаження на лави та доведення обсягів видобутку вугілля до оптимально необхідних потреб країни;
  • посилення уваги до природоохоронних заходів у галузі, зокрема щодо охорони ґрунтів, водних ресурсів та атмосферного повітря.


Такі підходи до розв’язання проблем вугільної промисловості дозволять збільшити частку високопродуктивних, потенційно рентабельних підприємств, поступово наблизити галузь до самодостатнього рівня.

Стимулювання використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії


Основними напрямками розвитку нетрадиційної та відновлюваної енергетики (НВДЕ) в Україні, визначеними як найбільш ефективні в даний час та подальшу перспективу, є вітроенергетика, сонячна енергетика, гідроенергетика, геотермальна енергетика, біо- та вторинна енергетика на основі позабалансових джерел енергії.

В Україні є значний потенціал основних видів НВДЕ, але на даний час їх практичне використання становить досить незначну частку в загальному енергоспоживанні нашої держави. Загальний річний технічно досяжний енергетичний потенціал нетрадиційних відновлюваних та позабалансових джерел енергії України складає близько 73 млн. т у.п., в тому числі 63 млн. т у.п. - за рахунок освоєння відновлюваних джерел, 10 млн. т у.п. – за рахунок використання вторинних (позабалансових) джерел енергії.

Вітроенергетика. Україна має унікальні можливості для розвитку вітроенергетики за рахунок освоєння вітрового потенціалу степових та гірських районів, особливо у причорноморському та приазовському регіонах. До найбільш сприятливих регіонів для промислового використання енергії вітру належать відкриті степові простори Одеської, Миколаївської, Херсонської, Донецької, Луганської областей, а також гірські райони Криму і Карпат. У перспективі виробництво електроенергії за рахунок створення та експлуатації вітроелектричних установок в Україні може потенційно досягти 15-20% загальної кількості електроенергії, виробленої традиційними електростанціями. Досяжна величина встановленої потужності у складі ОЕС може становити 12-16 ГВт, з річним виробництвом 25-30 млрд. кВт.год. електроенергії. Вітроенергетика України має достатній досвід проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування ВЕУ та ВЕС. Ефективність використання ВЕС складає 7-10% (в ЄС – 20-24 %). Тому цей напрямок потребує державної підтримки і регулювання шляхом «зеленого тарифу». Доцільно також передати ВЕС у концесію.

Сонячна енергетика. Потенціал сонячної енергії в Україні є достатньо високим для широкого впровадження як теплоенергетичного, так і фотоенергетичного обладнання практично в усіх сферах. Середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що надходить на 1 км2 поверхні, на території України знаходиться в межах 1070 кВт.год/км2 в північній частині України і до 1400 кВт.год/км2 і вище в АР Крим. В сфері фотоенергетики для подальшого розвитку та масового виробництва сонячних фотоелементів розроблені модулі батарей на основі напівпровідникового кремнію.

Сонячна енергетика в Україні поки не набула широкого господарського використання, проте передумови для цього є. Потенціал її розвитку складають власна наукова і промислова база, КБ, що проектують сонячні колектори, виробництво моно- і полікремнію, нанотехнології, необхідна металопродукція тощо. Проекти фотоенергетики активно впроваджуються на території Кримського півострову з 2010 року.

Гідроенергетика є найбільш технологічне освоєним способом виробництва електроенергії, має гарантований з прогнозованою забезпеченістю енергоресурс. В Україні встановлена потужність ГЕС становить лише 8,8% в структурі генеруючих енергоджерел (оптимальний рівень - 18-20% з умов керованості електроенергетикою – світовий досвід). Для умов України реальним є розвиток гідроенергетики за рахунок спорудження ГЕС потужністю (20-50 МВт) та малих ГЕС. Деякі об’єкти малої гідроенергетики почали відновлюватися та реконструюватися. Малі ГЕС виконують також функцію захисту прилеглих територій від повенів. Їх можна будувати на існуючих водоймищах, магістральних каналах, об’єктах утилізації енергії технічних систем водозабезпечення та водовідведення.

Вітчизняними машинобудівними підприємствами може бути освоєно виробництво обладнання як для реконструкції та відновлення діючих ГЕС, так і для спорудження малих ГЕС. В перспективі буде реконструйовано, з продовженням експлуатаційного ресурсу на 30-40 років, понад 3,2 ГВт потужностей ГЕС, досягнуто приросту потужності за рахунок реконструкції діючих та спорудження нових ГЕС понад 1,5 ГВт. Додаткове вироблення електроенергії (у середньобагаторічному обчисленні) зросте на 4,8 млрд. кВт.год.

Геотермальна енергетика. Україна має значний потенціал геотермальної енергії, ресурси якої становлять 27,3 млн. м3 на добу теплоенергетичної води, річний теплоенергетичний потенціал - понад 400 млн. Гкал., енергетичний еквівалент готового до освоєння їх технічного потенціалу – 12 млн. т у.п. Набагато більшими є ресурси тепла сухих гірничих порід, освоєння яких в Україні тільки розпочинається.

Є також економічно доцільні для використання ресурси низькопотенційної теплоти природного та техногенного походження. Ресурси акумульованої в довкіллі низькопотенційної теплоти, що можуть використовуватися у теплонасосних системах теплопостачання України, перевищують існуючі та перспективні потреби в тепловій енергії.

Нетрадиційні позабалансові ресурси енергії. На сьогодні майже повністю використовується потенціал вторинних ресурсів димових газів та скидового тепла промислових виробництв (для опалення), що приводить до значної економії традиційних видів палива та коштів, а також поліпшує екологічну ситуацію навколо таких підприємств.

На деяких шахтах Донбасу створені когенераційні установки з утилізації супутнього газу (метану) за рахунок дегазації вугільних пластів. Цей газ використовується також і для заправки автомобілів. Цей напрямок має значні перспективи розвитку.

Біоенергетичні ресурси і технології. На сьогодні використання біомаси як палива становить лише біля 1 млн. т у.п., тому значна кількість біомаси, придатної для виробництва енергії, знищується або вивозиться на звалища. Сумарні ресурси основних видів біомаси, технічно доступної для енергетичного використання, при сучасних обсягах господарської діяльності в Україні становлять близько 20 млн. т у.п. на рік.

Ресурси торфу можна вважати такими, що поновлюються, в обсягах 1,5-1,7 млн. т на рік завдяки приросту біомаси болотної рослинності. Існує технічне оснащення для видобутку торфу (2,1 млн. т/рік) та виробництва брикетного торфу (700 тис. т/рік). До 2030 р. використання торфу на енергетичні цілі (торф використовується також як органічне добриво в сільському господарстві та декоративному рослинництві) може скласти до 10 млн. т на рік.

Пріоритетними напрямками розвитку біоенергетики може бути створення котелень для спалювання відходів деревини в районах, де існують лісозаготівельна та деревообробна промисловість, соломоспалюючих котелень у сільському господарстві, електростанцій з використанням біогазу звалищ, дооснащення існуючих теплових електричних станцій для спалювання побутових та промислових органічних відходів.

Основним джерелом інвестицій в біоенергетиці розглядаються власні кошти підприємств та екологічних фондів при забезпеченні стимулюючих тарифів на енергію та проведенні жорсткої екологічної політики.

Виробництво біопалива: Позиція щодо проблеми розширення в Україні посівів рапсу та інших культур для виробництва біопалива (біодизелю та біоетанолу).

У нашій країні останнім часом різко зросли площі під рапсом за рахунок скорочення площ продовольчих культур. Насіння рапсу використовується для виробництва біопалива, при цьому в Україні не створено потужностей для власної переробки цієї сировини – усе відправляється на експорт. Комерціалізація цього процесу невпинно призводить до того, що постійно порушуються сівозміни – замість 8-10% по нормативах, під соняшником та рапсом фактично з року в рік було зайнято значно більше ріллі, а вони, як відомо, виснажують ґрунти більше, ніж інші культури. Звісно, що після цих технічних культур ґрунти мають відпочити і відновити втрачений потенціал родючості протягом наступних 9 років при десятипільних сівозмінах, але такого не відбувається. Надмірна експлуатація сільськогосподарських земель призводить до вичерпаності їх потенціалу та безпліддю ріллі.

Незважаючи на те, що на Україну припадає понад 20% світових запасів чорноземів, ставитися до їх експлуатації слід ощадливо, оскільки формуються вони мільйони років – і це найбільша цінність з усіх видів національного багатства.


Основні напрямки розвитку та стимулювання використання НВДЕ:
  • розвиток малої гідроенергетики на малих річках для забезпечення місцевих енергопотреб;
  • розвиток вітроенергетики, в тому числі малої потужності для забезпечення механічною енергією локальних потреб в сільській місцевості та гірничих районах;
  • розвиток сонячної енергетики за новітніми технологіями з використанням кремнієвих сонячних батарей;
  • використання в промисловості та житлово-комунальному господарстві теплових насосів;
  • утилізація супутніх промислових газів та тепла;
  • пошук екологічно безпечних та економічних технологій використання газогідратів Чорного моря;
  • вдосконалення та розповсюдження виробництва рідкого біопалива та біогазу, зокрема з вторинних ресурсів - відходів сільського та лісового господарства, побутових та промислових органічних відходів, використаної пластикової тари тощо;
  • вдосконалення відповідної нормативно-правової бази щодо стимулювання використання у промислових масштабах вітрової, сонячної та інших нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, запровадження «зелених» тарифів та залучення «зелених» інвестицій.



Промисловість

Технологічна структура промисловості не відповідає вимогам часу. Домінуючими в промисловому комплексі країни є традиційні галузі добувної та обробної (переробної) промисловості, які були започатковані ще на ранніх стадіях індустріалізації. Тому просте відтворення наяв­ної технологічної бази не зможе забезпечити Україні довгострокового еконо­мічного зростання і підвищення конкурентоспроможності виробництва.

Залишається неефективною галузева структура промислового виробницт­ва. Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси, тобто продукцію проміжного споживання, яка до того ж має високу енерго-­ і матеріаломісткість і низьку ефективність щодо створення валової доданої вартості. Частка про­дукції соціальної орієнтації перебуває на рівні 1/5 загального обсягу промисло­вого виробництва і має спадний тренд. Май­же зникає легка промисловість. Галузь маши­нобудування, хоча і додала в темпах розвитку, але її частка у структурі промисловості майже у 2–3 рази є нижчою за рівень, що мають роз­винуті країни, і тому вона поки що не може бути лідером інноваційно­-інвестиційного розвитку економіки.

Сировинний ухил виробничої структури, розрахований переважно на потреби експорту, робить промисловість зокрема і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон’юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внут­рішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки.

Вітчизняне промислове виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів, що надходять на внутрішній і зовнішній ринок. Інша третина ресурсів має імпортне походження.

Значною проблемою залишається створення і використання досягнень науково-­технічного прогресу. Протягом останніх років на науку і науково­ технічні роботи витрачається 1,2% ВВП, з них з держбюджету – лише 0,4%, що на порядок менше, ніж у розвинутих країнах. Для промисловості ці показники мають ще нижче значення – відповідно, 0,56 і 0,08%. Інноваційну діяльність здійснює лише кожне десяте підприємство, тоді як у розвинутих краї­нах частка інноваційно активних підприємств сягає 70%.


Відтворення промислового сектору

Промисловий потенціал України є одним з фундаментальних системоутворюючих елементів національної економічної системи та суспільства загалом.

Завданням на досяжну перспективу є відродження вітчизняного промислового потенціалу шляхом його якісної структурної перебудови і масштабної системної модернізації виробництва відповідно сучасним вимогам науково-технічного прогресу та постіндустріального розвитку. Галузева структура економіки України має наблизитися до пропорцій, які притаманні розвиненим країнам світу з деяким технологічним упередженням.

Оновлена промисловість одночасно надасть можливість набути сучасного розвитку іншим секторам економіки: сільському господарству, паливно-енергетичному комплексу, транспортній галузі, сфері послуг та ін.

Орієнтири структурної модернізації промисловості:
  • відновлення пропорційного розвитку економіки, забезпечення провідної ролі в неї промислового сектору, повномасштабний розвиток внутрішнього ринку за рахунок переважного постачання вітчизняних техніки, технологій, сировини, проміжної та кінцевої продукції;
  • нарощування експортного потенціалу, пріоритетний розвиток вітчизняних експортерів продукції високого ступеня переробки та виробників імпортозамінної продукції;
  • здійснення кардинальної модернізації виробництв та розвиток наукоємних галузей, збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалу України;
  • створення замкнених циклів виробництва стратегічно важливої продукції;
  • підвищення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняної промисловості, зокрема її державного сектору;
  • розширення участі вітчизняних підприємств і організацій у проектах міжнародної кооперації;
  • створення нового "проривного" продукту у наукоємних галузях для утвердження власної ролі України у високотехнологічному світі;
  • диверсифікація галузей промисловості, розширення номенклатури кінцевої продукції високої якості;
  • забезпечення програмного управління, розвиток інформаційного сектору для обслуговування промислових підприємств;
  • запровадження постійного моніторингу основних внутрішніх ринків споживчих та інвестиційних товарів та розроблення заходів з розширення пропозицій українських виробників на цих ринках.


При цьому модернізацію галузей і підгалузей промисловості, орієнтованих на кінцевого споживача, можливо провести високими темпами і забезпечити швидку окупність інвестицій для подальшого перепливу капіталу до інших галузей, що потребують залучення капіталу на довгостроковий період.