Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва Кабінет Міністрів України постановляє

Вид материала

Документы

Содержание Економічна політика Це має забезпечити Вагомими важелями реалізації економічної політики, спрямованими на результат, мають бути Такий підхід потребує Розвиток інвестиційно-інноваційних процесів Запровадження ефективних механізмів залучення інвестицій в інновації Такими умовами мають бути

Подобный материал:

• Кабінет Міністрів України постановляє : Здійснити випуск облігацій внутрішньої державної, 157.72kb.
• Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України, 35.06kb.
• Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити державний стандарт, 154.37kb.
• Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити державний стандарт, 158.15kb.
• Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити державний стандарт, 542.18kb.
• Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити державний стандарт, 1558.45kb.
• Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити державний стандарт, 147.08kb.
• Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити державний стандарт, 1271.13kb.
• Кабінет Міністрів України постановляє: Затвердити державний стандарт, 1427.87kb.
• Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 року № 5 Кабінет Міністрів України постановляє, 40.85kb.

Економічна політика

Сьогодні необхідно визначити, за рахунок яких факторів наша країна буде спроможна стати в один ряд з найбільш заможними і технологічно розвиненими державами.

У сучасних умовах вважається, зокрема при реформуванні і відбудові економіки, що у стратегічному плані система інститутів, у центрі яких – держава, відносини власності, макроекономічні регулятори, фінанси й законодавство, рівень розвитку науки, освіти і трудових ресурсів – це національне надбання, яке за своєю значимістю перевищує наявні природні багатства: чорноземи, запаси нафти й вугілля, металевих руд тощо.

З метою оздоровлення економіки органам виконавчої влади необхідно вжити додаткових заходів, спрямованих на пришвидшення розпочатих реформ та підвищення ефективності економічної політики, особливу увагу приділити проблемі розвитку внутрішнього ринку, що дозволить знизити гостроту соціальних проблем та зменшити соціальне навантаження на державний та місцеві бюджети.

Це має забезпечити:

• посилення ролі держави у процесах реформування, модернізації та диверсифікації економіки, що матиме позитивний вплив на розвиток внутрішнього виробництва;
  

• пожвавлення внутрішнього ринку за рахунок максимально можливої інтервенції вітчизняних товарів;
  
• переорієнтування зовнішньоекономічної політики на максимально можливий захист вітчизняного товаровиробника;
  
• впровадження проектів з фінансового оздоровлення та реабілітації перспективних промислових підприємств;
  
• створення нових виробництв;
  
• забезпечення стабільно позитивного сальдо платіжного балансу, з підтримкою відповідного валютного курсу;
  
• посилення уваги до результатів роботи в Україні іноземних компаній, запобігання (методами економічного стимулювання) надмірному відтоку капіталу за межі України.
  

Під час реалізації державної програми можуть бути використані такі основні організаційно-економічні механізми:

• стратегічне планування та розробка комплексно-цільових програм;
  
• антикризове управління;
  
• розвиток інфраструктури фондового ринку з метою залучення громадян України в якості приватних інвесторів та підвищення їх зацікавленості у товарах вітчизняного виробництва;
  
• створення наукових та технологічних парків, бізнес-інкубаторів, інших прогресивних інституціональних рішень;
  
• запровадження механізмів спеціального режиму інвестиційної діяльності на митній території України під час реалізації інвестиційних та інноваційних проектів, спрямованих на розвиток реального сектора економіки;
  
• державно-приватне партнерство у страхуванні ризиків інноваційно-інвестиційної діяльності;
  
• фінансові механізми дольової участі держави у реалізації проектів створення та розвитку високотехнологічних виробничих потужностей на усіх етапах: вивчення ринку, програмування, розробка, підготовка виробництва та організація збуту;
  
• державна підтримка розвитку технологій цивільного призначення, які можуть бути використані в оборонних цілях або так званих технологій подвійного використання;
  
• закупівля прав на виробництво та реалізацію товарів, що користуються стабільно високим споживчим попитом;
  
• державна підтримка розвитку науково-технічного потенціалу на базі вітчизняних наукових шкіл, галузевих інститутів та експериментальних виробництв промислових підприємств;
  
• цільове державне кредитування громадян України набуття професійної освіти та фахової підготовки в інтересах розвитку вітчизняного виробництва.
  

Вагомими важелями реалізації економічної політики, спрямованими на результат, мають бути:

• стимулювання державою створення нових робочих місць і модернізації виробництва на основі новітніх технологій;
  
• проведення ефективної кадрової політики в інтересах розвитку виробництва;
  
• цілеспрямований розвиток академічної, університетської, галузевої та заводської науки;
  
• запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та прийняттю помилкових управлінських рішень, що призводять до погіршення стану економіки, значних втрат і компенсаційних витрат бюджетних коштів, обмеження невмотивованих видатків;
  
• проведення помірної боргової політики, забезпечення зменшення впливу на державні рішення з боку кредиторів;
  
• підвищення енергетичної безпеки України, зменшення залежності від імпортованих енергоносіїв;
  
• впровадження заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки, створення державних резервів продовольства та сільськогосподарської сировини;
  
• проведення «м’якої» макроекономічної політики;
  
• зниження податкового навантаження (до 15-20 % від ВВП) та вдосконалення митного регулювання;
  
• проведення виваженої митно-тарифної політики, з урахуванням вимог СОТ;
  
• використання нетарифних та технічних засобів, санітарних і фітосанітарних засобів, систем сертифікації і стандартизації, ліцензування і квотування з метою захисту вітчизняного товаровиробника на внутрішньому ринку;
  
• запровадження сучасних технічних та правових інструментів митного контролю та оцінки митної вартості імпортованих товарі, зокрема електронного декларування імпорту товарів;
  
• запобігання контрабанді та ввезенню контрафактної продукції;
  
• вдосконалення фінансової, банківської, бюджетної та соціальної політики, впровадження комплексних та системних заходів щодо запобігання неконтрольованому припливу спекулятивного капіталу;
  
• підвищення довіри до банківського сектору, запровадження помірних процентних ставок за користування кредитом;
  
• проведення активної державної політики зайнятості;
  
• підвищення купівельної спроможності громадян;
  
• зменшення частки тіньового сектору, детінізація заробітної плати та випуску продукції, розширення за рахунок цього бази оподаткування;
  
• посилення загального режиму економії матеріальних і фінансових ресурсів, дбайливого ставлення до майна, раціонального природокористування всіма суб’єктами підприємництва (господарювання) і державного управління, а також домогосподарствами;
  
• впровадження заходів щодо сповільнення зростання собівартості виробництва продукції та послуг у всіх галузях економіки і відповідного зменшення індексу споживчих цін (інфляції);
  
• забезпечення певного впливу держави на процес ціноутворення стосовно соціально значимих товарів, продуктів першої необхідності і тарифів на транспортні та житлово-комунальні послуги;
  
• оптимізація та недопущення надмірного зростання цін і тарифів на енергоносії, в тому числі імпортовані;
  
• розвиток двосторонніх торговельно-економічних та культурних відносин, науково-технічного співробітництва з країнами світу, що сприятимуть розвитку внутрішнього виробництва.
  

Такий підхід потребує:

• проектування перспективного стану економіки і, зокрема, національного виробництва (індикативне планування, визначення цілей розвитку економіки), формування науково-дослідної, інвестиційної і інноваційно-технологічної політики, запровадження технологій форсайту;
  
• забезпечення пропорційного і збалансованого розвитку територій, галузей і підгалузей національної економіки (промисловість, сільське господарство, сфера послуг), розвитку внутрішніх ринків товарів та послуг за рахунок вітчизняного виробництва, формування оптимальної соціальної структури суспільства і т.д. (в ринкових умовах ця функція має здійснюватися більшою мірою фіскально-кредитними методами, ніж адміністративними);
  
• об’єктивного розподілення та використання лімітованих (обмежених) національних природних ресурсів, встановлення правил і вимог щодо захисту навколишнього природного середовища;
  
• відновлення розірваних зв’язків між реальним сектором економіки і фінансово-кредитної системою для забезпечення нормального функціонування виробництва;
  
• формалізація та забезпечення захисту права приватної власності з метою легалізації бізнесу, збільшення бази оподаткування за всіма бюджетоутворюючими показниками, налагодження конструктивного діалогу між владою і бізнесом, бізнесом і найманими працівниками, збільшення можливостей вирішення соціальних та економічних проблем, підвищення ефективності реформ;
  
• забезпечення збалансованого розвитку і міжгалузевої узгодженості між державним та приватним секторами економіки, захисту майнових інтересів, встановлення ефективної прозорої системи державних замовлень і закупівель для державних потреб, створення державних резервів та запасів;
  
• чіткого визначення та законодавчого врегулювання всієї системи економічних та соціальних відносин у виробничому секторі, в тому числі встановлення правил ведення бізнесу, конкретизації загальних правил організації певного виду економічної діяльності, забезпечення юридичних гарантій і захисту інтересів її учасників;
  
• завершення процесу дерегуляції економіки за завданнями Програми економічних реформ;
  
• забезпечення достатніми фінансовими ресурсами всієї системи державних інститутів з метою забезпечення ефективної діяльності влади;
  
• створення умов для відтворення і розвитку людського капіталу, з переважною спеціальною підготовкою інженерно-технічних та наукових кадрів, а також робітничих кадрів, включаючи соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров’я, підвищення професійної кваліфікації працівників тощо;
  
• забезпечення відповідності фактично здійснюваної діяльності встановленим нормам і правилам її організації, встановлення техніко-експлуатаційних норм і забезпечення обов’язкової уніфікації виробів, визначення вимог щодо техніки безпеки і охорони праці, фітосанітарного захисту, безпеки якості харчових продуктів і харчових добавок тощо;
  
• створення передумов для запровадження нової моделі економічного розвитку України, основу якої має складати диверсифіковане багатогалузеве промислове та агропромислове виробництво;
  
• інформування і мотивації населення з метою підтримки урядових ініціатив.
  

Це дозволить швидкими темпами усунути недоліки в державному та корпоративному управлінні та перейти, з урахуванням наявних ресурсів та можливостей, до розбудови сучасного виробництва. Крім того, необхідно сформувати ринкову культуру, відповідне мислення і поведінку у бізнес-середовищі та державному апараті, спрямовані на проведення справжніх позитивних перетворень.


Розвиток інвестиційно-інноваційних процесів


Виконання завдання з масштабних перетворень внутрішнього виробництва потребує формування і активної реалізації інвестиційно-інноваційної політики, що в свою чергу потребує провідної ролі держави, оскільки ці процеси пов’язані з високими інноваційними ризиками, які в ринкових умовах має узяти на себе саме держава. Перш за все, в галузях ОПК, при цьому значний успіх можуть принести подвійні технології. Це з часом надасть можливість накопичення певних ресурсів для забезпечення перепливу капіталу в галузі, що підлягатимуть технологічному оновленню. Держава має стати рівноправним гравцем в сфері бізнесу і відповідно заробляти кошти для впровадження нових і новітніх технологій в зазначеному секторі.

Україна має власний науково-технологічний потенціал за низкою проривних і критичних технологій і має шанс зайняти свою нішу за міжнародним розподілом праці, якщо буде спиратися на власні наукові розробки і послідовно підтримувати зазначені дослідження.

Для цього необхідно створити умови для інноваційного розвитку промислово-технологічного комплексу та виявлення взаємовигідних напрямків співробітництва з ЄС, Росією та іншими країнами, з урахуванням сучасних глобальних викликів, ризиків, загроз та переваг.

Потрібна цільова концентрація на пріоритетних напрямках кадрових, фінансових, організаційно-управлінських ресурсів, щоб не витрачати їх на розвиток тих напрямків, по яких інші країни пішли далеко вперед відносно нашого рівня, і по яких нам доведеться лише позичати світові досягнення.

По попередніх експертних оцінках, необхідні ресурси для запровадження новітніх технологічних систем на перших етапах досягатимуть 10-15 млрд. дол. Такі витрати цілком під силу нашій країні, навіть в умовах кризи, але це потребує докорінних змін в організації державних фінансів.

Запровадження ефективних механізмів

залучення інвестицій в інновації

Новий, інноваційний, формат розвитку внутрішнього виробництва можливо забезпечити лише за умови проведення активної інвестиційно-інноваційної політики. Для цього необхідно визначити свій технологічний профіль, що забезпечить конкурентні переваги української продукції на світовому ринку.

Такими умовами мають бути:

• розвиток інноваційної інфраструктури, яка включатиме формування мережі наукових парків, технопарків, бізнес-інкубаторів, центрів трансферту технологій;
  
• розвиток венчурного і посівного фінансування;
  
• створення техніко-впроваджувальних зон і промислових майданчиків;
  
• сприяння розвитку інжинірингових та проектних фірм;
  
• створення системи державної підтримки нових інноваційних компаній на стартовому етапі;
  
• створення системи страхування ризиків компаній на початкових стадіях їх розвитку під час здійснення ними технологічних інвестицій;
  

• підтримка імпорту ключових комплексних технологій та залучення зарубіжних технологічних донорів і центрів підготовки персоналу;
  
• забезпечення поєднання новаторських розробок українських вчених, конструкторів, інженерів з інвестиціями, налагодження постійного зв’язку між носіями новаторських ідей з власниками підприємств і потенційними інвесторами, заохочення останніх до їх реалізації;
  
• підтримка попиту на інноваційну продукцію з боку корпоративного сектору, створення «технологічних коридорів», вдосконалення механізмів підтримки експорту наукоємної продукції;
  
• забезпечення незалежної експертизи на наукову і інноваційну новизну інвестиційно-інноваційних проектів;
  
• надання у законодавчому порядку податкових пільг та інших преференцій на період впровадження інвестиційно-інноваційних проектів, спрямованих на забезпечення пріоритетного розвитку внутрішнього виробництва;
  
• активна позиція держави щодо розвитку інфраструктурних об’єктів загального користування – автодоріг, залізничних колій, мостів, об’єктів соціальної сфери, інформаційних систем;
  
• провідна роль держави у забезпеченні технологічного переоснащення державних та казенних підприємств;
  
• створення системи технологічного забезпечення загальнонаціональних пріоритетів розвитку, що базуються на крупних інноваційних проектах (макротехнологіях – наприклад, авіа- та суднобудування), які можливо реалізувати у сучасних умовах лише на основі державно-приватного партнерства і промислової кооперації з іншими країнами;
  
• забезпечення гарантій інвесторам щодо незмінності інвестиційного режиму на строк дії законодавства щодо спеціального режиму інвестиційної діяльності на території України.