Geum.ru

Хііі международная научно-практическая конференция «Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»

Вид материалаДокументы

Содержание


Систематизація підходів визначення дефініції регіон
Проблеми рейтингової оцінки комерційних банків
Реформування обліку та його вплив на економічний розвиток
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   31

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПІДХОДІВ ВИЗНАЧЕННЯ ДЕФІНІЦІЇ РЕГІОН


Покутня М. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Одним із основних засад розвитку держави є розвиток її регіонів. Це призводить до посилення політики держави на регіональному рівні. Зростає роль регіонів не лише на державному, а й світовому рівні, що виражається через міжнародну інтеграцію у світові економічні процеси. Дана тенденція призводить до зростання інтересу вітчизняних та іноземних науковців щодо розкриття суті поняття «регіон». На сучасному етапі цим питанням займались Керецман В.Ю., Уманець Т.В., Топчієв О.Г., Семко Т.В., Реутов В.Є., Головченко Н.З. та інші, що об’єднують в собі різні теорії тлумачення, підходи визначення та системи розуміння. Така розбіжність поглядів на поняття «регіон» потребує їх більш детального вивчення та систематизації.

Метою дослідження є проведення предметної діагностики теоретичних підходів щодо визначення дефініції «регіон», дослідження існуючих наукових теорій та напрямів.

Усебічний історико-логічний аналіз джерел з досліджуваної теми показав, що у країнах Західної Європи та Північної Америки ті чи інші питання регіоналістики досліджуються майже століття, в процесі чого склалося поняття “регіональні науки” (regional science) як самостійного напряму наукових знань та змінювали одна одну низка теорій регіонального розвитку. Особливу увагу приділяють динамічним теоріям, що базувалися на еволюційному підході до аналізу причин виникнення і відтворення територіальної нерівності [1].

Згідно з методологією Європейської регіональної політики на початку 70-х років ХХ століття Євростат у співробітництві з іншими відділами Європейської Комісії вперше запровадив Номенклатуру статистичних територіальних одиниць (NUTS), згідно якої рекомендується використовувати два типи регіональних диференціацій:
  1. Нормативні (або адміністративні) регіони відображають політичну волю.
  2. Аналітичні (функціональні) регіони визначаються, враховуючи аналітичні потреби [2].

До початку 1990 року класифікація NUTS складалась з трьох регіональних рівнів. NUTS підрозділяє кожну державу – члена ЄС на загальну кількість регіонів на першому рівні NUTS. Кожен з них потім підрозділяється на регіони другого рівня NUTS, в яких, в свою чергу, виділяють регіони третього рівня NUTS. Визначене вище керівництво з NUTS встановлює мінімальні й максимальні пороги для середнього розміру регіонів NUTS у відповідності із чисельністю населення регіону [3]. Якщо розглядати регіон з точки зору економічної парадигми, то на думку О.Гранберга можна провести такий основний поділ:
  • регіон – квазідержава;
  • регіон – квазікорпорація;
  • регіон – ринок (ринковий ареал);
  • регіон – соціум (спільность людей, що живуть на певній території) [2].

Згідно Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів» регіон – територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя [4]. З данного тлумачення під «регіоном» необхідно розуміти адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких держава повинна здійснювати регулюючі дії задля виконання норм Конституції України щодо забезпечення рівних соціальних та економічних стандартів, а також соціально-економічного розвитку регіонів, не залежно від місця проживання громадян.

Такий підхід виражений і в Методичних рекомендаціях щодо формування регіональних стратегій розвитку. У цьому варіанті під регіоном також розуміють Автономну Республіку Крим, області, міста Київ та Севастополь [5].

Іншу точку зору відстоює Уманець Т.В.: поняття “регіон” застосовується для розподілу територій за певними ознаками (економічними, політичними, кліматичними, екологічними тощо), кордони яких не завжди збігаються не тільки з адміністративно-територіальними кордонами, а навіть з державними кордонами країн” [2] .

Систематизація поняття «регіон» була запропонована також Реутовою В.Є. і Головченко Н.З. (табл.1).


Таблиця 1 – Підходи щодо визначення поняття «регіон»

Назва підходу
Зміст підходу

Територіально-просторовий
Виділення регіонів на основі адміністративно-територіального поділу держави

Природно-ресурсний
Визначення регіону на основі певних відмінних характеристик природно-ресурсного, культурного та історичного потенціалу

Культурно-історичний

Структурно-функціональний
Виокремлення регіонів на основі спільності народногосподарських завдань, техніко-економічних особливостей розвитку сфер економіки регіону

Організаційно-управлінський
На основі територіально-просторового утворення зі своїм сформованим інститутом управління

Системний
Певне територіально-просторове утворення з визначеним місцем в системі вищого рівня

Інтегральний
Еколого-соціальне-економічне виділення територій в регіони держави

Комплексний
Врахування усіх критеріїв при виокремленні території в регіон


Більш об’ємну картину поняття «регіон» пропонує Семко Т.В., розглядаючи останнє як відкриту стаціонарну регіональну систему. В цьому випадку основним критерієм виділення регіону пропонується однорідність суспільно-господарських і регіональних завдань, техніко-економічні особливості розвитку промисловості та сільського господарства, наявність суб’єктів господарювання, які об’єднані економічними, політичними, соціальними, культурно-етнічними інтересами, в результаті взаємодії яких створюється регіональний тип соціальної системи [6].

Отже, розглянувши можливі варіанти трактування поняття «регіон» можна виділити основні характеристики останнього:
  • територіальну єдність;

– розвинену систему, якій притаманні характерні виробничі, економічні, суспільні, історичні, культурні особливості;
  • ієрархічність в загальній економічній системі держави та підпорядкованість центральному рівню влади;
  • різноманітність, багатокомпонентність та взаємозалежність зв’язків;
  • взяття за основу триєдиного фактору: екології, економіки та соціуму.

Тому, поняття «регіону» доцільно розглядати на рівні комплексного підходу усіх можливих трактувань з виділенням конкретної території та рівня в загальнодержавній системі.

Література:
  1. Керецман В.Ю. Державне регулювання розвитку регіонів в Україні: теорія і практика //Автореферат. – Київ, 2005. – 26 с.
  2. Уманець Т.В. Регіон як дефініція управлінської категорії// Збірник наукових праць, – Вип. 7, част. 5. – Луцьк, 2010. – 261 с.
  3. Реутов В.Є., Головченко Н.З. Генезис теоретичних поглядів на регіон та регіональний розвиток // Економіка та держава. – 2010. – № 3. – С. 17–22.
  4. Закон України Про стимулювання розвитку регіонів № 2850–IV від 08.09.2005 року.
  5. Наказ N 224 від 29.07.2002 м. Київ Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку.
  6. Семко Т.В. Региональные системы: теоретико-методологический аспект//Научно-технический сборник, – Вып.80. – К.: «Техніка», 2008. – С. 21–26.



ПРОБЛЕМИ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ


Ємельянов Д. І., Волошина О. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


На сучасному етапі діяльність комерційних банків відбувається за постійно змінюваних загальноекономічних та соціально-політичних обставин, які різною мірою впливають на надійність та ефективність виконання банківськими установами своїх функцій. В останні роки проблема комплексної оцінки ефективності основних банківських операцій та надійності банківської системи України почала набувати першорядного значення. Для здійснення такої оцінки банківської установи потрібен відповідний інструментарій. Таким інструментарієм може бути узагальнююча оцінка діяльності банку на основі рейтингів.

Обрана тема є маловивченою. Це зумовлено тим, що до початку 90-х років дослідження використання рейтингових систем у банківській сфері України не велися через відсутність на той момент комерційних банків, а сучасні наукові дослідження з цієї тематики не набули широкого практичного використання в банківській діяльності. Натомість значний внесок в дослідження різних аспектів банківської діяльності зробили такі зарубіжні вчені, як І. Ансоф, В. Кромонов, В. Новікова, П. Роуз, Д. Пліон, Дж. Сінки, Є. Четиркін, П. Чумачов, А. Шматов. Питанням вивчення банківських рейтингових систем приділяють певну увагу і вітчизняні вчені. Зокрема, цим проблемам присвячені наукові розробки В.В. Вітлінського, Е.В. Галицької, С.С. Герасименка, А.В. Головача, А.М. Єріної, В.Б. Захожай, І.М. Парасій-Вергуненко, О.В. Пернарівського, К.Є. Раєвського, Л.О. Свистун-Золотаренко, В.Г. Швеця та інших. Проте аналіз публікацій вітчизняних авторів з даної проблематики свідчить про те, що в Україні сутність статистичного аналізу рейтингових систем стосовно банківської діяльності розуміють дуже звужено – оцінка за допомогою рейтингів результатів роботи та стану комерційного банку як юридичної особи. Разом із тим виникає потреба дослідження не тільки діяльності банків на основі рейтингів, а й оцінки контрагентів банку – позичальників, юридичних і фізичних осіб.

Саме недостатність вивчення даних питань вимагає проведення подальших теоретичних досліджень. Метою даної роботи є вивчення основних проблемних питань в комплексній оцінці діяльності комерційних банків на основі рейтингової системи та виявлення можливостей їх вирішення. Рейтинг банку (від англ. rating – оцінка, оцінювання, віднесення до розряду, категорії) – узагальнююча порівняльна оцінка фінансового стану комерційних банків та їх рангування за певними критеріями. Рейтингова оцінка передбачає визначення належності банку до класу, розряду, категорії.

Кінцевим результатом рейтингування банків є рангована таблиця, у якій банки класифіковані за певними ознаками. Така таблиця не може слугувати мірилом фінансової стійкості банків і формалізує тільки розподіл їх за обраними критеріями. Отже, місце банку в списку не є свідченням фінансової надійності, а показує тільки її ступінь стосовно інших банків [1].

Рейтинги у банківництві можна класифікувати за різними ознаками: за типом власності на державні та недержавні, за сферою розповсюдження – на міжнародні та національні, за ступенем прозорості – на відкриті та закриті, за способом оцінювання – на експертні, змішані та бухгалтерські, за метою побудови – на бальні та індексні, за формою спостереження – на дистанційні та комбіновані [2].

Найбільший авторитет у світі мають три рейтингові агентства Moody's, Fitch i Standard&Poor's, які надають рейтинги міжнародного значення. Національні рейтинги – це рейтинги, які становлять національні рейтингові агентства. Серед найбільш відомих рейтингових агентств України є "Кредит-рейтинг", "Сінс Україна", Агентство фондового ринку, Українське агентство фінансового розвитку.

Вивчення літературних джерел дає змогу узагальнити наступні проблеми у формуванні рейтингових оцінок українських банків. Рівень міжнародного кредитного рейтингу не може бути вище за суверенний рейтинг країни. Ще у 2009 Standard & Poor's оприлюднила результати оцінки ризиків банківських систем різних країн, згідно з якими Україна потрапила в саму слабку групу 10 разом із Болівією, Камбоджею, Домініканської республікою, Венесуелою та Еквадором.

Рейтинги, що базуються на експертних оцінках, мають певну ступіть недостовірності завдяки певним суб’єктивним висновкам, які засновані лише на так званому дистанційному спостереженні, тобто без вивчення первинної документації. При обранні інформації банк повинен дати згоду на рейтингування, тому маємо, що лише 20 банків зі 195 офіційно зареєстрованих підлягають рейтингуванню за критерієм надійності депозитних вкладів. Сучасні методи рейтингування базуються більшою мірою на конфіденційній інформації, що обмежує можливості сторонніх осіб у складанні рейтингів [3].

На даний час Міністерство юстиції США проводить розслідування відносно одного з найбільших в країні рейтингових агентств Standard & Poor's. Аналітиків агентства підозрюють у тому, що вони некоректно привласнювали рейтинги десяткам іпотечних цінних паперів, що могло призвести до світової фінансової кризи 2008 року. У міністерстві юстиції відмовляються коментувати повідомлення газети.New York Times відзначає, що передбачуване розслідування відносно Standard & Poor's почалося ще до того, як агентство вперше в історії знизило суверенний кредитний рейтинг США до рівня "АА +" з "ААА".

Отже ми визначили основні проблемні питання комплексної оцінки діяльності комерційних банків на основі рейтингової системи. Основним недоліком є те, що рейтингова система не завжди правдиво подає інформацію про комерційні банки, тому для визначення оцінки діяльності необхідно використовувати і інші методи дослідження. Незалежно від методологічних підходів, методика присвоєння рейтингу в банківській діяльності повинна ґрунтуватися на таких методологічних принципах: прозорість, доступність, єдність підходу до всіх об’єктів оцінювання, гнучкість тощо. Додержання вказаних методологічних підходів сприятиме підвищенню прозорості ринку банківських послуг, зростанню його ефективності.


Література:
  1. Незнамова А. Переваги та недоліки рейтингових методик вивчення надійності та ефективності банківської діяльності// Банківська справа. – 2002.
  2. Міщенко В.І., Яценюк А.П., Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Банківський нагляд: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – (Вища освіта ХХІ століття).
  3. Гордіца Т.М., Сучасні методики рейтингування банків України: теорія і практика інформаційної відкритості для вкладників грошових коштів. – [Електронний ресурс]. – Режим дступу: ссылка скрыта



РЕФОРМУВАННЯ ОБЛІКУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК


Компанієць І. О.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Бухгалтерський облік вважається складовою управління підприємством, його чітка побудова відповідно до змін, що відбуваються в його організації й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної інформації для прийняття економічно обґрунтованих рішень і попередження ризику в фінансово-господарській діяльності підприємств. Тому кожне підприємство в процесі свого функціонування має на меті досягнення максимального ефекту від своєї діяльності, а це неможливо без ефективного управління ним. В свою чергу управління виступає творчим процесом керівника, що ґрунтується на виважених рішеннях прийнятих на основі даних бухгалтерського обліку, що відображають реальний стан речей на підприємстві [1].

Дані, що є основою прийняття рішень, представлені у формі фінансових звітів відповідних звітних періодів. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішенні поточних та перспективних господарських проблем.

Для прийняття правильних управлінських рішень на рівні підприємства повинні використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Як наслідок процес підготовки та складання фінансових звітів повинен бути організований відповідно до законодавства та забезпечувати користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності і фінансовий стан підприємства.

Фінансова звітність є провідною категорією, що покликана забезпечити користувачів в інформації і як наслідок створити умови для ефективної та цілеспрямованої роботи підприємства. Отже, українським підприємствам необхідно виходити на ринки капіталу Європи та Америки, а також залучати іноземних інвесторів, у зв’язку з цим з’являється потреба у реформуванні обліку шляхом подання фінансової звітності згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності.

Відповідно метою написання є висвітлення питань щодо формування і узагальнення інформації підприємствами згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності, адаптація їх для України та вплив на вітчизняну практику обліку.

Згідно з поставленою метою необхідно вирішити такі завдання: вивчити стан і перспективи впровадження МСФЗ; виділити переваги і недоліки використання МСФЗ для України.

Можливість виходу України на міжнародні ринки капіталу безумовно залежить від поняття та достовірності фінансової звітності українських підприємств, на основі якої інвестор міг би приймати рішення щодо цілеспрямованості та обсягу інвестицій, здійснювати контроль за їхнім ефективним використанням, а потенційні партнери мали б змогу приймати рішення про можливості співпраці [2]. Крім того, МСФЗ якісно впливають на можливості керівництва в області управління організацією і надають значні переваги перед конкурентами. У суб’єктів, які складають звітність за МСФЗ, значно зростає можливість залучити додаткові джерела капіталу та партнерів по бізнесу, які допоможуть забезпечити економічне зростання і процвітання. У свою чергу суб’єкти, використовуючи МСФЗ, мають доступ до інформації про фінансовий стан потенційних партнерів, що слугує додатковим інструментом при їх виборі [3].

Впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності відбувається і в України. Але потребує тривалого часу й значних зусиль. Новим кроком на шляху до реалізації поставлених завдань щодо реформування бухгалтерського обліку є ухвалення розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 р. № 911-р Стратегії застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності в Україні, метою якої є удосконалення системи бухгалтерського обліку в Україні з урахуванням вимог міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу [4].

Переваги складання фінансової звітності за міжнародними стандартами дійсно є і вони незаперечні для більшості користувачів фінансової звітності (табл. 1). МСФЗ можна розцінювати як інструмент сталого розвитку економіки і світових господарських зв’язків. Принципи, закладені в порядок фінансової звітності згідно з МСФЗ, роблять її адекватнішою і здатною відобразити істинний майновий стан організації. У зв’язку з цим цінність МСФЗ важлива не тільки для іноземних, але й для національних інвесторів також.


Таблиця 1 – Переваги та недоліки застосування міжнародних стандартів фінансової звітності

Переваги
Недоліки

1. Можливість отримання необхідної інформації для прийняття управлінських рішень
1. Узагальнений характер стандартів, що передбачає досить велике різноманіття методів обліку

2. Забезпечення порівнянності звітності з іншими організаціями, незалежно від того, резидентом якої країни вони є і на якій території здійснюють господарську діяльності.

2. Зміна системи статистичної звітності, оскільки підприємства, які відповідно до законодавства зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність у формі звітних даних згідно МСФЗ, а уніфіковану звітність складати згідно з П(С)БО і подавати до органів статистики.

3. Можливість залучення іноземних інвестицій і позик, а також виходу на зарубіжні ринки.
3. Відсутність інтерпретацій і прикладів додатку стандартів до конкретних ситуацій.

4. Престижність, забезпечення більшої довіри з боку потенційних партнерів.



5. У багатьох випадках велика надійність інформації.



6. Прозорість інформації, що забезпечується шляхом дотримання правил її складання, а також численними поясненнями до звітності.





Враховуючи вищевикладене, потрібно відмітити, що реформування системи бухгалтерського обліку й фінансової звітності, потрібної як внутрішнім, так і зовнішнім користувачам, є складовою частиною сталого економічного розвитку в Україні. Тому перехід на МСФЗ виступають на даний момент ефективним інструментом підвищення прозорості і зрозумілості інформації, що розкриває діяльність суб’єктів господарювання, створює достовірну базу для визнання доходів і витрат. Необхідно й надалі продовжувати досліджування щодо гармонізації та стандартизації фінансової звітності в Україні, шляхом застосування світового досвіду при впровадженні МСФЗ для підвищення інвестиційної привабливості.


Література:
  1. Палій В.Ф. Міжнародні стандарти обліку і фінансової звітності: Підручник. – М: ИНФРА–М, 2006. – 473 с.
  2. Бухгалтерский учет в зарубежних странах: учебник / Я. В. Соколов, Ф.Ф. Бутынец, Л. Л. Горецкая; отв. ред. Ф.Ф. Бутынец. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – 672 с.
  3. Лучко М.Р., Бенько І.Д, Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 311 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
  4. Голов С.Ф., Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку: Монографія. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 522 с.
  5. Соловьева О.В. Международная практика учета и отчетности: Учебник. – М.: ИНФРА–М, 2004. – 332 с.