Хііі международная научно-практическая конференция «Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»
| Вид материала | Документы |
- Пятая международная научно-практическая конференция, 48.14kb.
- Пятая международная научно-практическая конференция, 49.95kb.
- Вторая Международная научно-практическая конференция 27-29 марта 2012 года, 62.43kb.
- Вторая Международная научно-практическая конференция 27-29 марта 2012 года, 62.31kb.
- Международная (заочная) научно-практическая конференция «Проблемы развития современного, 792.98kb.
- Vii международная научно-практическая конференция, 91.33kb.
- Доклада, 54.38kb.
- Международная научно-практическая конференция «Рациональное использование ресурсного, 46.82kb.
- Xi международная научно-практическая конференция «Проблемы и тенденции развития современного, 310.59kb.
- Международная научно-практическая конференция Инновации в медицине, 98.76kb.
РОЗРОБКА МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР
Воробйова Л. Д.
Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського
Механізм забезпечення стратегічного розвитку передбачає розробку обґрунтованих заходів і планів досягнення поставленої мети, у яких враховані науково-технічний потенціал підприємницької структури та її виробничо-збутові можливості. При розробці стратегічних позицій підприємства користуються певними показниками, як якісними, так і кількісними. Якісні показники на практиці називаються орієнтирами, кількісні – завданнями. Орієнтир – це більш віддалена мета, якої підприємство прагне досягти шляхом розробки стратегії.
Визначення мети – це більш конкретний рівень прийняття рішень, що вимагає розробки відповідних стратегічних завдань. Стратегія, розроблена для досягнення однієї мети, може бути непридатна для досягнення іншої мети.
Між орієнтирами, метою і стратегією існують тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. Наприклад, такий показник, як частка ринку, може служити й орієнтиром, і метою, а може бути і стратегією. Оскільки орієнтири, мета й стратегія виробляються всередині одного підприємства, тоді стратегія, що розробляється на вищому рівні управління, стає метою й орієнтиром на нижчих ланках управління – виробничих підрозділах.
Стратегічна мета спрямована на зміцнення конкурентних позицій підприємства на ринку. Тобто вони стосуються конкурентоспроможності та спрямовані на забезпечення більш високих темпів зростання, збільшення частки ринку, на покращення якості продукції та послуг порівняно з конкурентами, на досягнення найнижчого рівня витрат, на підвищення віддачі від інвестицій тощо.
Стратегія підприємства складається, по перше, з добре продуманих цілеспрямованих дій, по-друге, з реакції на непередбачений розвиток подій. Стратегію краще всього розглядати як комбінацію із запланованих дій і швидких рішень щодо адаптації до нових умов ринку. Завдання складання стратегії включає розробку плану дій та адаптування їх до змінюваної ситуації.
Незважаючи на етимологічну відмінність понять планування, прогнозування та стратегія, вони мають тенденцію до зближення. Якщо планування є своєрідним конструюванням реальних засобів досягнення бажаного майбутнього стану об'єкта управління, то прогнозування відповідає на запитання, що може відбутися, якщо організація ставить питання щодо своїх дій, а за допомогою стратегії вирішується питання, що конкретно і яким чином буде зроблено для здійснення проголошеної місії.
Для розробки ефективної стратегії необхідно мати талант підприємця і стратегічний спосіб мислення. Керівник повинен добитися того, щоб його стратегія максимальною мірою враховувала події, що відбуваються за межами фірми (зміна потреб покупців, дії конкурентів, можливості й загрози ринку). Керівник, реалізуючи стратегію підприємства, зможе адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища лише тоді, коли він виявить підприємницький талант, прогнозуючи ринкові тенденції, збільшуючи конкурентоспроможність підприємства, спрямовуючи його діяльність залежно від ситуації. Отже, вміння розробляти стратегію напряму залежить від підприємницького таланту менеджера. Це дві складові єдиного цілого.
У реальній практиці рідко стратегія підприємства настільки добре продумана і складена, що може реально витримати перевірку часом. Навіть кращі бізнес-плани мають передбачати пристосування до змінюваних умов ринку, запитів клієнтів, стратегічного маневрування конкурентів, виникаючих нових можливостей і загроз, непередбачених подій. Саме тому розробка стратегії – динамічний процес, і керівництво повинне регулярно переоцінювати ситуацію, переглядаючи та оновлюючи стратегію, коли це необхідно. При цьому слід зазначити, що незначні зміни стратегії необхідні від випадку до випадку, особливо в кризових ситуаціях, але вони не можуть здійснюватися надто часто без виникнення організаційної плутанини та відповідного негативного ефекту. Добре продумана стратегія, як правило, діє кілька років, потребуючи лише незначних змін для її пристосування до змінюваних умов. Варто підкреслити, що за розробкою стратегії звичайно настає фаза організаційного розвитку, в межах якої вживається заходів для істотного поліпшення стану справ організації, підвищення її конкурентоспроможності й готовності до подальшого розвитку.
У практиці менеджменту існують різні моделі розробки стратегії фірми. Конкретна модель стратегії – це своєрідна процедура її розробки, результат суб'єктивного уявлення про різні варіанти формування і реалізації стратегії фірми на певних принципах. Серед різних моделей насамперед розглянемо планову.
Планова модель передбачає:
– визначення стратегії як продуманого, цілком усвідомленого і контрольованого розумового процесу;
– розгляд стратегії як процес планування. Результат відносно стандартизований і звичайно виражається у вигляді позицій;
– призначення головного виконавця, відповідального за розробку стратегії.
– Планова модель припускає, що за визначенням стратегії у встановлений час піде її реалізація.
– Процес планування дає змогу розробляти стратегії, що можуть формулюватися і передаватися різними способами.
– Зазначена модель припускає наявність централізованого штату і націлена на досягнення певного стратегічного становища.
Модель підприємницького типу є теоретичним втіленням таких концептуальних положень: формулювання стратегії є напівусвідомлений процес, що відбувається в голові у лідера-підприємця; тривале вивчення логіки функціонування галузей та глибоке осмислення сформованих тенденцій дають процвітаючому підприємцю можливість сформулювати своє бачення перспективи бізнесу, під яким, ніби під парасолькою, можуть прийматися конкретні рішення, розроблятися детальні плани і вживатися відповідні дії; щоб забезпечити продуктивність і гнучкість, бачення перспективи повинне мати неформальний і особистий характер.
Модель навчання на досвіді виходить із того, що визначення стратегії – це процес, що розвивається й одночасно повторюється. Він вимагає взаємної віддачі і сприйнятливості. Стратегія являє собою модель, сформовану під впливом зовнішніх імпульсів, одержуваних у процесі її реалізації. Стратегія викристалізовується поступово, і стратег має бути постійно готовим переглянути обрану лінію поведінки. Стратегії можуть характеризуватися динамізмом організації, залучаючи велику кількість людей, наповнюючи організацію новим змістом і пожвавлюючи її поведінку в цілому. Процес розробки стратегії може бути спонтанним або керованим. Розробка стратегії закінчується створенням стратегічного плану. В одних організаціях це документ, у інших – єдине бачення і розуміння менеджерами перспектив розвитку організації. Чим більша організація, тим більша ймовірність, що план розроблено v вигляді документа. Стратегічне управління передбачає: визначення ключових позицій на перспективу залежно від пріоритетності мети; виділення ресурсів організації під стратегічну мету незалежно від фактичної структури управління виробничо-господарською діяльністю; створення центрів керівництва кожною стратегічною метою; оцінку і стимулювання виробничих підрозділів і їхніх керівників, досягнення стратегічної мети.
ДОСЛІДЖЕННЯ НАПРЯМІВ ІННОВАЦІЙНОГО РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ
ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ
Різніченко Л. В.
Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського
Сучасний етап економічного розвитку України характеризується активізацією впровадження інноваційних ресурсозберігаючих заходів в усіх сферах народного господарства в напрямі забезпечення можливостей комплексного вирішення існуючих економічних, екологічних, соціальних проблем за допомогою ресурсозбереження. Пріоритетними для підвищення ресурсоефективності вітчизняного виробництва являються підприємства машинобудівного комплексу, де активне впровадження інноваційної ресурсозберігаючої політики забезпечить зростання ефективності виробництва, його конкурентоспроможності та екологічності. Практичне впровадження еколого-економічних механізмів управління інноваційним ресурсозбереженням на машинобудівних підприємствах надасть їм, в умовах ринкових відносин господарювання, додаткових конкурентних переваг.
Серед основних переваг інноваційного ресурсозбереження можна виокремити технологічні, фінансово-економічні, екологічні, соціальні та організаційні. За змістом процесів, що відбуваються, ресурсозбереження розглядають у двох напрямах: як економію ресурсів та як їх раціональне використання.
При формуванні показників інноваційного ресурсозбереження машинобудівним підприємствам слід зосередити увагу на наступних вимогах:
– в процесі ресурсозбереження слід задіяти всі сторони діяльності підприємства з врахуванням впливу факторів мікросередовища;
– вивчити всі проблемні аспекти діяльності машинобудівного підприємства, які можуть бути вирішені в ході ресурсозбереження, та на їх основі запропонувати набір обґрунтованих інноваційних ресурсозберігаючих заходів;
– вивчити вплив та надати оцінку впровадження запропонованої інноваційної ресурсозберігаючої програми;
– здійснювати контроль за реалізацією впроваджуваної інноваційної ресурсозберігаючої програми та надати оцінку її ефективності.
Визначення ж напрямів інноваційного ресурсозбереження підприємствами машинобудівної галузі допоможе їм поєднати мікро- та макроцілі, досягти збалансованого економічного розвитку, забезпечити виконання цільових державних економічних програм.
Зосереджуючи увагу на напрямках інноваційного ресурсозбереження, машинобудівним підприємствам слід звернути увагу на оцінці їх впливу на: забезпечення високого організаційно-технічного та технологічного рівня; організацію матеріально-технічного забезпечення; рівень використання промислово-виробничих ресурсів; рівень екологічності та ефективності виробничих витрат; рівень фінансово-економічної забезпеченості; рівень інноватизації власної продукції та розширення ринків її збуту; рівень забезпечення конкурентоздатності продукції та підприємства в цілому. Запропонована система дослідження напрямів інноваційного ресурсозбереження враховує вплив як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, забезпечує можливість простежити вплив інноваційних ресурсозберігаючих заходів на кінцеві результати діяльності суб’єкта господарювання і на цій основі виявити та вирішити існуючі проблеми.
Оцінка запропонованих напрямів дозволить машинобудівним підприємствам: вивчити вплив факторів інноваційного ресурсозбереження на підсумкові результати виробничо-господарської діяльності; здійснити планування у рамках стратегічного бачення модернізації виробництва та створення нової продукції; здійснювати процеси регулювання, на основі обліку показників ресурсозбереження, та їх планування; використовувати показники в ціноутворенні, маркетингових дослідженнях, складаннях стратегічних планів розвитку.
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АВТОТРАНСПОРТНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
Чорноус О. І.
Автомобільно-дорожній інститут ДВНЗ ДонНТУ, м. Горлівка
Дружиніна В. В.
Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського
Глобальні зміни у світі, викликані політичними та економічними причинами, а також стрімким науково-технічним прогресом, потребують нових підходів до сприйняття соціально-економічного розвитку, як усього світового співтовариства, так і окремих держав. Проблема конкурентоспроможності економіки стоїть дуже гостро перед українською промисловістю. Можливість національної економіки зайняти гідне місце у глобальному економічному середовищі залежить від можливостей її фірм зайняти та утримати гідні місця на товарних і фінансових ринках світу. Тому, обґрунтування економічної стратегії країни лежить у площині аналізу, прогнозування і підтримки виробників, які мають конкурентні переваги або ж здатні набути їх у найближчому майбутньому. Проблема конкурентоспроможності тісно пов'язана із проблемою продуктивності і ефективності господарської діяльності. Це обумовлено тим, що саме зростання ефективності є запорукою конкурентоспроможності товарів, капіталу, які є основним матеріальним результатом цієї діяльності, і фірм, які виступають суб'єктами господарювання. Іншими словами, йдеться не стільки про ресурси, скільки про ефективність їхнього використання підприємствами тієї чи іншої країни.
Конкурентоспроможність технології виробництва досить актуальна в автомобільній галузі, де у всьому світі відбувається зниження виробничих витрат через загострення конкуренції. Проявом цієї політики є: поглинання «Фордом» японського виробника «Мазда», злиття англійського «Астон Мартіні» і «Ягуара» (як наслідок – вихід на ринки елітних спортивних і представницьких автомобілів найвищої цінової категорії); об'єднання «Крайслера» з «Даймлер Бенц», в результаті чого утворився автогігант «Даймлер-Крайслер». І якщо в процесах злиття і поглинання, основною причиною яких є скорочення витрат через розширення економії на масштабах виробництва, можна досить чітко виділити змішані інноваційно-технологічні переваги, то зміни у структурі компанії, обумовлені необхідністю підвищення якості продукції, структури збуту, можна із впевненістю віднести до суто інноваційних. У цьому випадку критерієм забезпечення міжнародної конкурентоспроможності є інтенсивність інноваційного розвитку.
Інноваційна хвиля із автомобільної промисловості спонукала інтенсивне технологічне удосконалення виробничого процесу за такими напрямками:
– використання сучасних інформаційних технологій при виробництві автомобілів;
– випуск автомобілів із програмним управлінням, здатних значно полегшати керування;
– оснащення електронними вимірювальними і контрольними приладами;
– випуск автомобілів, що використовують нетрадиційне паливо.
Інноваційні конкурентні переваги безпосередньо автомобільної промисловості між тим проявляються насамперед у чіткому позиціонуванні на світовому ринку. Період життєвого циклу однієї моделі автомобіля (час від запуску у виробництво до зняття з виробництва) в американських фірмах порівняно із азіатськими триваліший: 8–10 років проти 4–5 років. Можна вважати, що це є елементом політики фірм цього сектору. Азіатські автомобілі більше приваблюють новизною, американські – надійністю. Незважаючи на те, що американці працюють на збільшення життєвого циклу своєї продукції, їх діяльність цілком інноваційна, оскільки надійність, як і оригінальний дизайн, – характеристики її якості.
Останніми роками галузь перебуває під значним впливом інтеграційних процесів. У розрізі галузі їх можна відстежити за перенесенням частки виробничих потужностей із США в інші країни (країни НАФТА, азіатські й латиноамериканські країни). Важко знайти хоча б один автомобіль, виробництво якого пов'язувалося б тільки з однією країною. Глобалізація автомобільного бізнесу між тим проходить за звичною схемою, згідно з якою розподіляються технологічні й інноваційні переваги між різними учасниками інтеграційних процесів: у США залишаються переважно наукомісткі виробництва, а весь стратегічний блок, трудомісткі виробництва виносяться за кордон.
Таким чином, створення і підсилення ступеня експлуатації інноваційних конкурентних переваг фірмами в умовах економічної кризи здійснюється наступним шляхом:
– збільшенням витрат фірми на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;
– концентрацією науко- і капіталомістких виробництв всередині країни і виносу трудомістких за кордон;
– внутрішньогалузевим злиттям і поглинанням з придбанням раніше недоступних нематеріальних активів, які забезпечують інноваційну конкурентоспроможність;
– диверсифікацією бізнесу з розширенням номенклатури продуктів і послуг, які випускаються фірмами.
Безперечно, аналізовані проблеми ставлять певний інтерес для української економіки, міжнародна конкурентоспроможність якої є необхідною умовою виходу з кризи та вирішення проблеми зовнішнього боргу. Тільки висока конкурентоспроможність національної промисловості як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках здатна пожвавити українську економіку й закласти основи для зростання життєвого рівня своїх громадян, що є першочерговим завданням будь-якої держави.
Література:
- Белецкая И.И. Конкурентоспособность в ее современной трактовке // Актуальні проблеми економіки. – 2000. – № 10(40). – С. 81–88.
- Экономика автомобильного транспорта: уч. пособ. / Сербиновский Б.Ю., Фролов Н.Н., Напхоненко Н.В., Колоскова Л.И., Напхоненко А.А. – М.: ИКЦ «МарТ», Ростов н/Д: Издательский центр «МарТ», 2006. – 496 с.
- Аненков А.В. Управление транспортной компанией: монография. – М.: ВИНИТИ РАН, 2003. – 280 с.
К ВОПРОСУ О КАЧЕСТВЕ ПИТЬЕВОЙ ВОДЫ В БАНСКОЙ БЫСТРИЦЕ
(ЦЕНТРАЛЬНАЯ СЛОВАКИЯ)
Дана Буквова, Эва Штрбова
Matej Bel University, Banska Bystrica, Slovak Republic
Сложные современные аналитические методы позволяют определять все большее число веществ в питьевой воде, что само по себе еще не является гарантией безопасности. Даже, если бы в воде были выявлены тысячи различных химических соединений и их концентрации соответствовали допустимым пределам, нельзя исключить полностью неблагоприятное воздействие этой воды на здоровье человека. Причинами такого эффекта является не только потенциальное наличие других необнаруженных веществ, но и возможное негативное совместное влияние обнаруженных ингредиентов. С технической точки зрения такое явление рассматривается как суммационный эффект, а с биологической – как синергетический фактор.
В этом случае необходимо использовать адекватные методы, позволяющие обнаружить острое или хроническое действие анализируемой воды на живой организм (тест-объект) на молекулярном, клеточном или тканевом уровне. Такие тесты (т.н. «bioassays»), указывая на присутствие биологически активных веществ, а не на их состав, являются дополнительным методом к гидрохимическому анализу. Биологические тест-системы включают клетки (бактерии), культуры клеток или организмы (водоросли, дафнии, рыбы или моллюси).
В связи с присоединением к Евросоюзу Словакия была вынуждена включить законодательство Евросоюза и в область управления водными ресурсами. Изменения в требованиях управления водными ресурсами вытекают из Директивы 2000/60/EC (2000/60/ЕС) Европейского Парламента и Совета от 23 октября 2000 г., устанавливающей рамки действий Сообщества в области водной политики. Директива 2000/60/ЕС (РДВ) была привнесена в закон № 364/2004 (Закон о воде) с 13 мая 2004 года, дополняющий закон № 372/1990. Одним из основных требований новой политики в области водных ресурсов является достижение экологических целей к 2015 году, направленных на сбалансированное использование поверхностных, подземных воды и охраняемых территорий водосборов.
Современные тенденции в области контроля за качеством питьевой воды предусматривают мониторинг с использованием биоиндикаторов (Kožíšek, 2011). Ответ биологического объекта на характер комбинированного влияния среды может быть единственным объективным показателем её воздействия. В качестве тест-объектов используются живые организмы, позволяющие определять как острое, так и хроническое токсическое действие воды на гидробионты разных трофических уровней (Крайнюковa, 1991).
В городе Банска Быстрица (центральная Словакия) были проведены исследования питьевой водопроводной воды с использованием методов биотестирования из 11 пунктов, равномерно охватывающих разные районы города: центральный, Radvaň, Fončorda, Podlavice, Sásová и Belveder (рис.). Отбор проб питьевой воды был проведен в соответствии с нормативом ISO 5667-5 (75 7051). Тестирование проводилось согласно стандарту STN EN ISO 6341 (75 7742). Пробы отбирались в период с 1 апреля по 8 мая 2011 г.
Острая токсичность была обнаружена в пяти протестированных пробах, где значения А колебалось от 53,34 до 100 % (табл. 1). Эти пробы были отобраны в самых старых районах города – Radvaň, Podlavice и Fončorda. В шести пробах питьевой воды из городских районов Sásová, центральный и Belveder не было обнаружено острой токсичности, но значения А изменялись в пределах от 3,40 до 43,40 %. Тем не менее, значения А для трех из них приближались к величинам, указывающим на острую токсичность. Это пробы из района Sásová 7 и 8 (ул. Rudlovská и Ďumbierska) и центра города 11 (Набережная Штадлера) (табл. 1, рис. 1).
Таблица 1 – Токсичность питьевой воды в городе Банска Быстрица
| № про-бы | Район | Улица | А | Острое токси-ческое действие |
| 1 | Belveder | Nad plážou | 16,7 | – |
| 2 | Fončorda | Gorkého | 89,65 | + |
| 3 | Fončorda | Mládežnícka | 96,58 | + |
| 4 | Fončorda | Moskovská | 100 | + |
| 5 | Radvaň | Tibina | 86,67 | + |
| 6 | Podlavice | Tajovského | 53,34 | + |
| 7 | Sásová | Rudlovská | 41,4 | – |
| 8 | Sásová | Ďumbierska | 41,4 | – |
| 9 | Sásová | Tatranská | 3,4 | – |
| 10 | Centrum | Kolárová | 6,83 | – |
| 11 | Centrum | Štadlerovo nábr. | 43,4 | – |