Хііі международная научно-практическая конференция «Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»

Вид материала

Документы

Содержание Біблія і екологічні цінності Питання мотивації політичної участі Релігієзнавство в навчально-виховному процесі університету

Подобный материал:

• Пятая международная научно-практическая конференция, 48.14kb.
• Пятая международная научно-практическая конференция, 49.95kb.
• Вторая Международная научно-практическая конференция 27-29 марта 2012 года, 62.43kb.
• Вторая Международная научно-практическая конференция 27-29 марта 2012 года, 62.31kb.
• Международная (заочная) научно-практическая конференция «Проблемы развития современного, 792.98kb.
• Vii международная научно-практическая конференция, 91.33kb.
• Доклада, 54.38kb.
• Международная научно-практическая конференция «Рациональное использование ресурсного, 46.82kb.
• Xi международная научно-практическая конференция «Проблемы и тенденции развития современного, 310.59kb.
• Международная научно-практическая конференция Инновации в медицине, 98.76kb.

Література:

1. Основи стійкого розвитку: Навчальний посібник / За ред. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. – 654 с.

2. Рутинський М.Й. Сталий розвиток: від вербальної концепції до концептуальної моделі // Український географічний журнал. – 2000. – № 1. – С. 35–40.
   
3. Гринів Л.С. Концептуальні засади просторової парадигми екологічно збалансованої економіки // Регіональна економіка. – 2001. – № 4. – С. 54–63.
   
4. Семко Т. В. Региональные системы: теоретико-методологический аспект // Коммунальное хозяйство городов. – К.: «Техника», 2008, вып. 80. – С. 21–26.
   

БІБЛІЯ І ЕКОЛОГІЧНІ ЦІННОСТІ


Мучник А. М.

Полтавський інститут економіки і права


Загально відомо, що Володимир Іванович Вернадський вважав себе містиком. Але містичними почуттями та переживаннями стосунки Вернадського з релігією не обмежувалися. Він намагався також піддавати її раціональному осмисленню. З цією метою вчений постійно цікавився релігійною літературою.

Водночас В. Вернадський усвідомлював і те, що між науковим світоглядом і світоглядом релігійним існує велика неузгодженість, різниця, і тому з надією писав П. Флоренському: "Мені здається, що ми сьогодні переживаємо дуже відповідальний перелом у науковому світогляді. Вперше в науковий світогляд повинні увійти явища життя і, можливо, ми підійдемо до послаблення того протиріччя, яке спостерігається між науковими уявленнями про Космос і філософським або релігійним його осягненням. Адже зараз все дороге для людства не знаходить у ньому – в науковому образі Космосу - місця".

Кажуть, що економіка – це наука вибору. Вибору, як жити, як працювати, що виробляти і які галузі розвивати, щоб жити краще. Чим більше розвивається світ і людська цивілізація, тим більше люди опиняються перед важким вибором. Більше існує можливостей, більш складних варіантів, протиріч і взаємно виключних факторів вибору.

Робити вибір між супертехнологіями та суголосним з природою способом життя, не порушуючи природного середовища існування людини, є однією з найважчих дилем нашого часу.

Двісті років тому, в часи індустріальної революції, люди вважали, що якщо вони оволоділи силами природи, то вже й досягли вершини цивілізації. Разом із бурхливим розвитком технологій, які підштовхувалися філософським оптимізмом Просвітництва, життя і побут людини ставали все зручнішими. Переконання, що Космос функціонує за об'єктивно визначе­ними природними законами, оволодіння цими законами і прагнення змусити їх служити людині, призводить до ряду знаменитих відкриттів, результатами яких ми всі користуємося донині. Сьогодні вчені говорять про майбутнє без оптимізму. Ідея про те, що технічна революція – це панацея від усіх наших проблем, вже не є популярною доктриною. Безоглядна експлуатація знань стає загрозою для самих біологічних систем, які лежать в основі життя на нашій планеті. Виявилося, що «закони природи» не настільки передбачувані, як це уявлялося людству ще сто років тому. Деякі вважають, що взагалі не варто говорити про «закони», тому що удари нам завдаються зненацька, несподівано й непередбачено, розбиваючи навіть найскромніші сподівання.

Хто б міг повірити, що досягнення в галузі охорони здоров'я, які привели до продовження середньої тривалості життя і зменшення дитячої смертності, настільки збільшать населення планети, що цілі народи опиняться у стані постійного голоду? Хто б міг повірити, що зусилля, спрямовані на під­вищення кількості і якості продуктів харчування, наприклад, використання пестицидів, гербіцидів та штучних добрив, отруять найважливіше джерело життя – воду? Хто б міг передбачити, що сучасні транспортні системи, від надзвукових літаків до найскромніших автомобілів, забруднять до невпізнанності атмосферу, без якої не може обійтися жоден живий організм? Або заводи, які випускають апарати і машини для полегшення людської праці, зіпсують природу шкідливими відходами? Чи ми в ім'я того ж «прогресу» будемо нищити природу, серед якої зародилося життя? Та, на жаль, це картина нинішнього і завтрашнього дня.

Якщо на початку XXI століття природне середовище перебуває під загрозою, а це сам по собі сумний факт, то що очікує людину і людство у майбутньому? Це також не менш проблематично. Зараз рано говорити про розпад цивілізації, але світ, у якому ми живемо, є дискомфортним, безрадісним, безперспективним. Війни, насилля, тероризм, пороки, деградація і втрата споконвічних людських моральних цінностей. У сучасному світі ми є свідками всіх наслідків безвідповідальності та егоїзму. Нині для сучасної людини ще більш серйозною виявилася дилема: як поєднати матеріальний світ особистості з рівновагою її духовного існування? Яким чином запобігти розпаду нашої цивілізації під тиском величезних технічних, технологічних, біотехногенних та інших наукових можливостей, що втручаються у природну і людську рівновагу та загрожують натуральному середовищу людського життя і трансформують цінності й традиції з силою потужного землетрусу?

Важкі, відповіді на ці запитання є обов'язком сучасної економічної науки. Проте, як виявилося, реальні процеси в економічній, політичній та соціальній сферах суспільства надто обігнали розвиток наукових теорій. Теорії виявилися не в стані дати хоч якесь прийнятне рішення проблем та адекватно відповісти на потреби буття.

Екологія і релігія – проблема, що набула у богослов'ї останнім часом значної уваги. Релігійні витлумачення питань взаємовідношення суспільства і природи характеризує містифікація цих відношень і надання їм релігійно-морального смислу. Богослови вважають причинами екокризи втрату людиною богоданних моральних основ панування над природою. Відчужуючи від себе Бога шляхом самообожнення, возвеличення своєї сили, людина цим самим сприяла відчуженню від себе природи. Екологічні проблеми, на думку богословів, можуть бути вирішені лише шляхом вірного розуміння божеств, заповідей, придавлення гріховних нахилів людини, утвердження релігійної вартостей, реалізації принципів «господарського аскетизму».

Вирішити це завдання людина сама не може. Особливу роль у цьому має зіграти Церква, підтримуючи громадські, державні і міжнародні заходи, спрямовані до цієї мети. Якщо раніше богослови всяк відстоювали ідеї фіксизму, тобто вважали гріховними спроби людини змінити божественний порядок у природі, то нині їхні екологічні погляди загалом характеризує оптимістична позиція. Виходячи з принципу, що «людина – співпрацівник Бога», вони закликають у межах розумного своєю працею довершити закладені Богом в природі можливості на благо людству. Такі погляди на екологічні проблеми одержали назву «оптимізму надії». Природний світ у Біблії розглядається як наслідок творчої діяльності трансцендентного Бога. Відповідно, основні виміри та феномени природного світу розглядаються і витлумачуються в Біблії у контексті їхньої релігійної символіки. Зокрема, утверджується пряма залежність природних явищ від духовного, морального стану людини та її стосунків з Богом (Бут. 6–8); участь природи у Божому замислі преображения та оновлення, яке відбудеться в есхатологічній перспективі (Пс. 103:21–33; Іс. 11:6–8; Рим. 8:19–22; Об. 21:1).

Людина повинна використовувати свій вільний час і для пізнання природного довкілля. Ставлення багатьох людей до природи стало збідненим, приземленим і поверховим. Незважаючи на значний науково-технічний прогрес, багато таємниць природи залишаються все ще не відкритими. Години дозвілля дають людині можливість наочно і творчо сприймати навколишній світ природи. Подорожі й походи, здійснені у вільні дні, можуть дати дуже багато наочної інформації. Лише не варто перетворювати ці поїздки в таке собі галопування місце­вістю, що є, по суті, продовженням у вільний час автоматичного стилю роботи підприємств. Набагато більше важить можливість відкрити серце й душу до краси природи, а також познайомитися з історичним надбанням певної місцевості. В години дозвілля людина може спробувати творчо вдосконалювати навколишній світ (любительське майструван­ня, робота в саду, столярування). І немає нічого страшного, якщо лю­дина й надалі залишатиметься в цих справах дилетантом, бо слово «ди­летант» походить від італійського «dilettare» (подобатися), а такі вподобання приносять радість і зміцнюють почуття власної гідності.

Пошук нової моралі в сучасному суспільстві, де володарює прагматизм, де ерозія духовних цінностей і скептицизм по відношенню до теорій, філософії і традицій є провідною тенденцією, не пропонує багатої гами альтернатив. Нагромадження проблем у складній конфігурації зростаючого хаосу й непевності сучасного нам світу підказує, що необхідно ступити на міцну основу і пошукати вихід у перевіреній і вивіреній історичній пам'яті людства. У розбудові нових ціннісних орієнтирів сьогодення і майбутнього нашою надійною опорою є духовне багатство минулого. Повертаючись до першоджерел загальнолюдських цінностей, у пошуках моральних засад нашого заплутаного і неспокійного сучасного світу, відкриваємо вічне філософсько-етичне багатство Біблії, Вічної книги - джерела неминущої мудрості та історичної пам'яті людства.

Біблія є радикальним викликом нашому способу мислення – у моральному, соціальному та економічному аспектах. Біблія не пропонує шляху до втечі від труднощів нашого життя, не дає готових відповідей, але заохочує нас в устремлінні позитивно мислити і жити за правилами загальнолюдської моралі. Етичні рекомендації та соціальні імперативи біблійних послань та інтерпретацій можуть впливати на сучасні інтелектуальні зусилля у відкритті «філософського каменя» духовного відродження майбутнього.


ПИТАННЯ МОТИВАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ УЧАСТІ

В ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ


Лебединська Г. О.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Участь у політичному житті є безпосереднім показником самовизначення особистості, проявою розуміння людиною свого соціального статусу та можливостей. За даними різноманітних соціологічних спостережень можна стверджувати, що більш відкрите до демократії суспільство спонукає громадян до активної політичної участі.

Політичної участі протистоїть такий тип політичної поведінки як абсентеїзм. Під абсентеїзмом розуміється ухилення від участі у політичному житті, а саме у голосуванні,виборчих кампаніях, акціях протесту, діяльності партій та ін., втрата інтересу до політики, політична апатія. Абсентеїстський тип поведінки існує в будь-якому суспільстві, проте його поширення, рівно як і зростання частки апатичних людей, свідчить про глибоку кризу легітимності політичної системи, її норм та цінностей. До причин абсентеїзму відносяться: домінування в особистості норм субкультури при повному позбавленні загальноприйнятих норм культури. В наслідок цього особистість сприймає все, що за рамками своєї субкультури як ілюзорне. Висока ступінь задоволення особистих інтересів також веде до втрачання інтересу до політики.

Політична апатія може походити з почуття власної безпорадності перед існуючими складними проблемами, недовіри до політичних інститутів, у неспроможності хоч якось впливати на політичні процеси. Абсентеїзм може бути обумовлений втратою особистістю приналежності будь-якої соціальної групи, відсутністю уяви про зв’язок політики з приватним життям. Здебільше абсентеїзм спостерігається у молоді, представників різноманітних субкультур, у осіб з низьким рівнем освіти. Зараз коли в суспільстві одночасно співіснують антагоністичні суспільно-політичні цінності, представлені авторитарними і ліберально-демократичними позиціями, молодим людям важко самостійно визначитись у власн6их уподобаннях та інтересах. Унаслідок цього процес політичної соціалізації часто набуває стихійного характеру. Відбувається внутрішнє відчуження особистості від політичної влади й діяльності, що безумовно не сприяє формуванню позитивного ставлення до політичного життя в країні.

Особливе значення для держави мають форми політичного протесту населення. Політичний протест являє собою різновид негативного впливу індивіда або групи на політичну ситуацію, що склалася в суспільстві, психологічну незадоволеність існуючим положення речей. В кожному громадянському суспільстві складується та чи інша степінь залучення його представників до політики. Якості кожного індивіда стосовно політичної сфери життя суспільства складається з елементів індивідуальної політичної свідомості, власних установок, потреб та інтересів, які разом з політичною свідомістю, визначають елементи політичної поведінки особистості, в тому числі і політичне відчуження. В світі сучасної політологічної думки політичне відчуження подається як усунення більшості свідомих громадян від реальних процесів формування влади і контролю над неї.

Серед основних завдань, які сьогодні стоять перед Українською державою, є підвищення рівня залучення громадян до процесу прийняття рішень. Часто громадяни не розуміють своїх прав та обов'язків і, як наслідок, вони не в змозі висловлювати свої думки з приводу політичної діяльності. В демократичних країнах існують суперечливі вимоги до громадянина – громадянин має бути активним, але в той же час пасивним – повинен передати владу елітам і дозволити їм управляти; повинен бути достатньо впливовим, щоб нав’язувати елітам відповідну поведінку.

Науковці застерігають від „надмірної” політичної активності – „якщо привести поведінку у відповідність з орієнтаціями, то об’єм контролю, який будуть намагатися здійснювати не еліти над елітами, породить неефективне управління та нестабільність”. Що являють собою люди, які не приймають участі в ніяких рухах, ні в голосуванні, не ходять на мітинги, не пишуть в газети? Ми помиляємось, коли намагаємось зрозуміти їх за допомогою слова „недостатньо” – недостатньо активні, недостатньо відповідальні, недостатньо інформовані. Саме в силу свого терпіння „пасивності”, ці люди накопили великий унікальний досвід боротьби із життєвими випробуваннями і зберегли людську гідність. Життєва стратегія мовчазної більшості практично ніколи не спрямована тільки на виживання, тут завжди присутня боротьба за збереження свого внутрішнього світу, внутрішньої свободи. В перехідному суспільстві формування мовчання як значимого соціального явища і життєвої стратегії людини – складний нелінійний процес.

З іншого боку, якщо позиції зміняться таким чином, що почнуть поєднуватися з почуттям безсилля і невключеності, то це може руйнівним чином позначитись на демократичній політичній системі. Формування демократичної політичної свідомості громадян, набуття ними досвіду та навичок активістської політичної поведінки, поступове подолання існуючої фрагментарності у політичної свідомості, позбавлення від елементів патріархальної та підданської політичної культури, набуває першорядного значення на шляху політичного розвитку України. Головною методологічною основою сучасної політичної психології вважається біхевіористський підхід у розумінні політики, як особливої сфери поведінки людей. Такий підхід поставив в центр уваги внутрішні суб’єктивні механізми поведінки, зокрема, вплив ментального фактору.

Щодо особливостей мислення та поведінки українців, то можна виділити наступні. По-перше, індивідуалізм. В української ментальності індивідуалізм трансформується в таку поведінку, як соціальний егоїзм, тобто відмежованість від суспільних проблем, якщо вони безпосередньо не стосуються конкретної особистості. По-друге, перевага ірраціонального над раціональним, що сприяє суб’єктивізму суджень та оцінок. По-третє, це ригідність, якість яка находить своє відображення у консерватизмі людей. Ригідність провокує соціальну пасивність. Ми більш схильні прямувати за подіями, ніж управляти ними.

Вказані особливості національного характеру не є вироком. Увійшовши в європейські та світові структури, сприймаючи певні стандарти життя, ми поступово змінюємось ментально.


РЕЛІГІЄЗНАВСТВО В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ УНІВЕРСИТЕТУ


Кузнецова І. А.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Останнім часом багато розмов йде про важливість не лише навчальної, але й виховної роботи з молоддю, що сучасне покоління не прагне до знань, не поважає старших, не цікавиться історією, культурою своєї країни. Велику роль у навчально-виховному процесі вищої школи грають гуманітарні дисципліни, які покликані не лише надати студентові знань, але й привити йому морально-етичні якості, культуру спілкування, взаємовідносин, виважене сприйняття навколишньої дійсності.

Однією з гуманітарних дисциплін світоглядного характеру є релігієзнавство, яке крім релігійної обізнаності вчиняє на слухача філософсько-морально-культурологічний вплив.

Початки релігієзнавчих знань на теренах нашої країни можна простежити від часів Київської Русі, коли у “Повісті минулих літ” був описаний процес запровадження християнства в Україні-Руси, розкрито історичне, психологічне й конфесійне підґрунтя вибору Володимиром Великим віри для свого народу. Першою організаційною формою існування релігієзнавчої науки України став створений у 1931 році в Харкові антирелігійний сектор у складі Інституту філософії та природознавства Всеукраїнської асоціації науково-дослідницьких інститутів.

Як обов’язкова дисципліна тодішній курс «основи наукового атеїзму» був введений у програми ВНЗ у середині 1960-х років. Не дивлячись на активну антирелігійну пропаганду, студенти отримували опорні знання з історії та теорії найбільш розвинених релігій світу. З часів розбудови незалежної держави в усіх вищих навчальних закладах України релігієзнавство почало викладатися як нормативний курс. Але наказом Міністерства освіти і науки № 101 від 10.02.2010 року «Про структуру освітньо-професійних програм та навчальних планів підготовки бакалаврів» релігієзнавство було вилучено як обов’язкова дисципліна.

Виходить так, що в час гонінь і репресій релігійної традиції радянські студенти отримували релігієзнавчі знання, а в наш час демократії, свободи совісті, відродження культури і традицій, студент не вивчає релігієзнавство на належному рівні. Якщо в нашому університеті до часу дії Наказу релігієзнавство вивчалося студентами усіх напрямів підготовки, то тепер відбувається поступове зникнення цієї дисципліни з навчальних програм деяких спеціальностей, або скорочене вивчення в складі інтегрованого курсу філософії.

Дивним є те, що гуманітарні дисципліни недостатньо вивчаються не лише на технічних спеціальностях, але й на самому факультеті права та гуманітарних наук, де, наприклад, студенти-юристи не вивчають релігієзнавство у повному обсязі. Хто як не майбутні правознавці повинні бути компетентними у релігієзнавчих проблемах, відстоювати право громадян на свободу совісті, та хоча б елементарно орієнтуватися в релігійній ситуації України, знати, які релігійні громади функціонують у Кременчуці.

Але, можливо, ситуація з викладанням релігієзнавства зміниться. Президент України В. Янукович 7 квітня 2011 року звернувся зі щорічним посланням до Верховної Ради України. У доповіді «Модернізація України – наш стратегічний вибір» серед інших проблем був представлений погляд на відносини держави і Церкви. У ІІ розділі «Гуманітарний розвиток суспільства» доповіді у п. 2.2.3 під назвою «Держава та церква: заохочення міжконфесійного діалогу, рівне ставлення держави до різних церков і релігійних конфесій» пропонується низка ініціатив з боку держави, серед яких є наступна: забезпечення викладання з вересня 2011 року у вищих навчальних закладах усіх форм власності академічного релігієзнавства як нормативної філософської дисципліни, а у середній школі – порівняльної історії релігій.

Що дає студентові дисципліна релігієзнавство?

По-перше, цей предмет виконує загальноосвітню функцію. Людина, яка вважає себе освіченою і культурною особою, повинна знати, що таке релігія і яку роль вона виконує в житті окремого індивіда та суспільства в цілому. Серед гуманітарних наук релігієзнавство виконує й специфічну функцію. Теперішнім студентам (насамперед це стосується психологів, юристів, перекладачів) за родом своєї майбутньої професії доведеться спілкуватися з релігійними людьми, вирішувати різного роду релігійні проблеми (реабілітація від залежності деструктивних впливів релігійної організації, державо-церковні відносини, грамотність спілкування з представниками різних релігійних систем тощо). Через це майбутнім фахівцям необхідно знати суть релігійних вчень, особливості традицій, звичаїв та релігійних свят, бути обізнаним у чинному законодавстві України щодо свободи совісті, функціонування релігійних організацій. Тому релігієзнавчі знання впливають на формування всебічно розвинутої людини, компетентної не лише у профільній справі.

По-друге, релігійна грамотність сприяє духовному розвитку людини. Не обов’язково індивіду бути віруючим, щоб стояти на високому щаблі духовності. Релігійно обізнана людина не може бути аморальною. Коли особистість знає специфіку певної релігійної системи, вона ніколи не вчинить всупереч релігійного закону, правила даної віри.

По-третє, знання релігійного світогляду різних віросповідань сприяє формуванню власного світогляду, виробленню незалежної критичної точки зору, стійкості до життєвих проблем.

Отже, викладання й засвоєння релігієзнавства - важливий внесок у гуманітаризацію освіти. Релігієзнавча освіта і виховання розглядаються як засіб формування духовності студентів, шлях розвитку освіченої, моральної, культурної особистості, здатної з повагою ставитись до інших переконань. Отримані знання мають бути спрямовані на налагодження міжконфесійних відносин і сприяти забезпеченню стабільності суспільства.


Література:

1. 
   Гнот Соломія. Методологічні аспекти релігієзнавчої освіти у вищому навчальному закладі спортивного профілю. – ссылка скрыта.
   
2. Закович М.М. Деякі аспекти узгодження світської і богословської освіти. – .narod.ru/Zakovjch.php
   
3. Колодний А.М. Релігієзнавча думка України в історії та її академічному сьогоденні // Українське релігієзнавство. – 2006. – С. 8–18.
   
4. Ставицька С.О. Проблема вивчення дисциплін релігієзнавчого циклу у вищій школі. Проблема вивчення дисциплін релігіє-знавчого циклу у вищій школі. – .kiev.ua.
   
5. Хромець В. Про стратегічність релігієзнавства у навчальних закладах України. – gion.in.ua./main/daycomment/9617-pro-strategichnist-religiyeznavstva-u-navchalnix-zakladax-ukrayini.phpl