Geum.ru

Хііі международная научно-практическая конференция «Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»

Вид материалаДокументы

Содержание


Латинська мова у системі підготовки майбутніх юристів
До проблеми формування постнекласичної освіти
Подобный материал:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   31

ЛАТИНСЬКА МОВА У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ



Сізова К. Л.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Процес гуманізації навчання потребує принципових змін у викладанні дисциплін гуманітарного циклу, однією з яких у підготовці майбутніх юристів є латинська мова. Важливість знання латини для студентів юридичних спеціальностей загальновизнана, але, на жаль, коли колишнього студента-правознавця просять пригадати щось з цієї мови, то у кращому випадку він згадає афоризм “Dura lex, sed lex” та додасть, що латинська граматика дуже складна. Швидше за все, враження юриста від латинської мови мало відрізняється від думки героя відомого роману Ф. Достоєвського “Брати Карамазови”: “Классические языки, если хотите знать все мое о них мнение, – это полицейская мера, вот для чего они единственно заведены, они заведены потому, что скучны, и потому, что отупляют способности. Было скучно, так вот как сделать, чтоб еще больше было скуки? Было бестолково, так как сделать, чтобы стало еще бестолковее? Вот и выдумали классические языки… латынь я зубрю, потому что надо, потому что я обещался матери кончить курс…, но в душе глубоко презираю классицизм…” [1, с. 354]

Дійсно, коли викладання латинської мови складається з вивчення парадигм відмін іменника та численних часів дієслова, враження від цієї дисципліни у студента, який не є лінгвістом, залишається своєрідне, а, кажучи прямо, жахливе. На наш погляд, такий схоластичний підхід до латинської мови не може бути корисним ні для студента, ні для викладача. Але він існує. Тільки дивуєшся, коли зустрічаєш у контрольній роботі для студентів-заочників юридичного факультету завдання типу “провідміняйте словосполучення” чи “провідміняйте дієслова у всіх часах системи перфекту”. Такі завдання потребують від студента механічного переписування, але ніяк не викликають інтересу до предмета, не формують уявлення про його актуальність. Поширена практика завдань з перекладу латиських текстів теж не зовсім виправдовує себе – про який зрозумілий переклад може йти річ, коли латинська мова вивчається лише один семестр (переклад текстів з української мови на латину як контрольне завдання у даному обсязі вивчення дисципліни взагалі неможливий, хоча й зустрічається у деяких методичних посібниках).

Методи викладання дисципліни повинні випливати з мети її вивчення, при цьому необхідно враховувати обсяг навального часу та фаховий напрям студентів. На наш погляд, вивчення латинської мови студентами юридичних спеціальностей переслідує такі цілі:

– ознайомлення з класичною культурою, що сприяє культурному розвитку студента;

– ознайомлення із загальнонауковою термінологією латинського походження, що дозволяє на більш високому рівні користуватися як іноземними, так і рідною мовою;

– оволодіння спеціальною (юридичною) лексикою латинського походження, що є необхідною умовою формування кваліфікованого фахівця.

Цілі вивчення дисципліни визначають методи, які, в свою чергу, обумовлюють форми навчання, тобто конкретну спрямованість та певні види завдань.

Перша мета вивчення дисципліни вимагає включення у зміст занять відомостей культурно-історичного характеру: студентам необхідно знати специфіку суспільного устрою Давнього Риму, систему латинського власного імені, римський календар, особливості античного побуту, костюму тощо. Наприклад, слово “кандидат” з латини перекладається “вдягнутий у біле” і пов’язане з давньоримським звичаєм здобувачу державної посади надівати білу тогу. Подібні відомості дозволяють краще зрозуміти не тільки античну, але й сучасну європейську культуру, крім того, вони викликають зацікавленість студентів, сприяють їх самостійному культурологічному пошуку. Треба додати, що вивчення крилатих латинських виразів теж являє собою ефективний метод ознайомлення з менталітетом, образом мислення античності.

Досягнення наступної мети передбачає вивчення латинської лексики у аспекті сучасних європейських мов. Що спільного та відмінного між словами “проспект”, “конспект”, “інспектор”, “перспектива” – таке питання робить вивчення латинського словотворення (нудних ще зі школи суфіксів та префіксів) цікавим, а головне, актуальним. Особливо, якщо мова йдеться про лексику, близьку до кола інтересів сучасного студента (комп’ютер, інсталяція, сервер та ін.). Варто підкреслити, що ця мета пов’язана не тільки зі збагаченням термінологічного запасу студента, а й досягненням вільного володіння рідною мовою. Коли студент виконує завдання із заміни слів латинського походження синонімами, наприклад, у реченні “Намітились позитивні тенденції в аграрному секторі”, рівень його володіння мовою зростає, і нам здається, що його майбутня наукова стаття не буде мати назву “Функціональні відмінності транзитивної моделі господарського механізму”.

Третя мета (оволодіння професійною лексикою) не від’ємна від другої (ознайомлення з загальнонауковим термінологічним запасом). Вивчаємо прийменники – узнаємо, що таке де–юре та де–факто, проходимо словотвір – розбираємо зі складом “адвокат”. До речі, з’ясувати різницю між легальним та легітимним є для майбутніх юристів важливішим, ніж навчитися відрізняти перфект від плюсквамперфекту. Отже, тільки якщо чітко визначити тріаду “цілі вивчення дисципліни – методи – форми завдань”, можна досягти головного результату навчання – формування висококваліфікованого фахівця, що і є основною метою гуманізації освіти.

Література:
  1. Достоевский Ф.М. Братья Карамазовы. – М., 1972.


ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПОСТНЕКЛАСИЧНОЇ ОСВІТИ


Сергієнко В. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Сьогодні активно обговорюється проблема модернізації змісту освіти, зокрема її гуманітарної складової. Як вважають фахівці, найгостріше нині стоять питання історичного пізнання, формування духовно-релігійної культури, вивчення української мови та літератури [1, с. 6, 7]. Як на нашу думку, це актуально з точки зору реорганізації шкільної освіти. Що ж до освіти вищої, то тут акцент повинен переміщуватись на формування цілісного наукового світогляду, у формуванні якого домінуючу роль відіграє філософія. Але проблема викладання філософії у вищій школі України сьогодні практично не обговорюється, більш того є тенденція до скорочення філософської підготовки студентів. Крім того, Україна на відміну від Росії, до сих пір немає затвердженої нової програми кандидатського іспиту з філософії, орієнтованої на проблеми філософії науки.

Перебудова філософської підготовки у вищій школі є сьогодні пріоритетною вимогою часу. Ми живемо в епоху інформації, нових технологій і постнекласичної науки, якій повинна відповідати і нова парадигма освіти. П. Саух и В. Кізіма також називають її постнекласичною. На їх думку, вона повинна формувати мислення, для якого характерне зближення природничих і гуманітарних наук і підвищення ролі моральних цінностей [2, с.  9; 3, с. 86]. Однак проблема поснекласичної освіти є практично нерозробленою ні педагогікою, ні філософією. Разом із тим, це є першочерговим завданням нашого часу, особливо в контексті реформування вищої школи. Це обумовлено характером сучасної постнекласичної науки, яка досліджує складні та надскладні системи, здатні до самоорганізації. Об’єктом науки стають „людиновимірні” комплекси, невід’ємною складовою яких є людина (глобально-екологічні, біотехнологічні, медико-біологічні соціальні тощо).

У результаті дослідження різних складно організованих систем, здатних до самоорганізації (від фізики і біології до економіки і соціології) формується нове нелінійне мислення, нова картина світу Крім того, зростаюча математизація наукових теорій, їх рівень абстрактності та складності тісно пов'язані з підсиленням значення ролі філософських методів. Йдеться про все більше значення герменевтики, ціннісного та інформаційного підходів, методу соціально-гуманітарних експертиз, семіотичних методів, кількісних і статистично-ймовірнісних засобів пізнання.

Постнекласична наука відкидає положення класичної науки про чітке розмежування об’єкта і суб’єкта пізнання. Визнається, що людина є невід'ємною частинкою тієї реальності, що пізнається. Природа і людина виявились тісніше пов'язаними, ніж це будь-коли уявлялось, світ фізично-множинний (фізично-причинний) і ментальний (логічний) складають нерозривну єдність, нескінченно різноманітну і невичерпну в кожному експерименті чи акті пізнання. Визнання суб'єктивності наукового знання ставить проблему відповідальності людини за навколишній світ. Науковець, який пізнає об'єкт, не є стороннім спостерігачем – він учасник світового еволюційного процесу, він − у середині системи, що вивчається. Його знання і безжалісне відношення до неї можуть стати загрозою людству.

З метою осмислення сучасних процесів к суспільстві, науці та техніці нова парадигма вищої освіти повинна бути орієнтована на набуття вміння самостійно здобувати знання і творчо мислити, а значить оволодіти методологією пізнання і творчості. У зв’язку з цим треба значно покращити філософську підготовку студентів. Перспективи людини багато в чому пов’язані з тим, яку роль відіграє філософія в осмисленні створеного наукою нового світу і ціннісною орієнтацією в ньому. А філософська підготовка у ВНЗ досить обмежена. Нормативного курсу обсягом 108 годин, з яких тільки 36 аудиторних, для цього явно недостатньо. Ще у 1999 році російський академік М.М. Моїсєєв запропонував включити в навчальні програми вищої школи пропедевтичний курс „Сучасне світорозуміння”, яке б узагальнювало усі сучасні досягнення науки і давало цілісну філософську картину світу [4, с. 4]. Це і сьогодні є актуальним.

Крім того, гостро стоїть проблема якості філософської підготовки студентів нефілософських спеціальностей. К умовах кризи свідомості, падіння інтелектуального рівня молоді, інформаційної насиченості, на нашу думку, не є доцільними перевантаження навчальної програми з філософії сотнями філософських вчень і течій, які більшість студентів не здатні зрозуміти. Перехід до плюралістичної моделі викладання, яка концентрує увагу на історико-філософській проблематиці, не дає можливості сформувати цілісне світобачення. Треба щоб студент в загальних рисах зрозумів стиль мислення тієї чи іншої епохи та її основні ідеї, а основна увага повинна бути зосереджена на сучасному світобаченні. Філософія повинна бути максимально прив’язана до спеціальності, чіткою і зрозумілою, виходячи з рівня підготовки студентів. При вивченні філософії дуже важливо, щоб студент міг обгрунтовувати свою точку зору, шукати відповіді на проблемні питання, а цього неможливо досягти в умовах скорення годин на семінарські заняття.

Передчасним є запровадження системи вільного вибору дисциплін гуманітарного циклу. І перш за все тому, що більшість студентів не готові до цього. Це стане можливим, коли ми суттєво покращимо якість середньої освіти, що дасть можливість не дублювати шкільні дисципліни, наприклад історію України і українську мову, а запропонувати студенту перелік актуальних дисциплін в рамках траєкторії професійної підготовки, коли дисципліни спеціальної та гуманітарної підготовки становлять єдину систему.

Інший напрям покращення філософської підготовки студентів – це наповнення філософськими узагальненнями природничих і технічних наук.

Нажаль сьогодні викладання таких дисциплін проводиться поза контекстом культури, не акцентується увага на стилі мислення епохи, особистості вченого, відсутня етична оцінка відкриттів та їх технічного впровадження. Цей недолік треба було б ліквідувати внесенням змін в робочі програми відповідних дисциплін і відповідною філософською підготовкою викладачів.


Література:

1. Андрущенко В. Освіта нового століття: пріоритеті розвитку // Вища освіта. − 2011.− № 1. − С. 5–7.

2. Кізіма В.І. Постнекласична методологія та постнекласична освіта // Освіта і управління. – 2007. − Т. 10. − № 1. − С. 18–32.

3. Саух П. Постнекласична наука і парадигмальні зсуви освіти ХХІ століття // Освіта і управління. – 2008. − Т. 11. − № 4. − С. 84–89.

4. Моисеев Н.Н. О мировоззрении и миропонимании // Екология и жизнь. − 1999.− № 4. – С. 4–8.