Geum.ru

Хііі международная научно-практическая конференция «Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»

Вид материалаДокументы

Содержание


Роль аудиту в реалізації стратегії сталого розвитку
Ефективність використання основних засобів як складова сталого розвитку сільськогосподарських підприємств
Непрацездатного населення
Нові витоки щодо дедоларизація економіки України
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   31

Література:
  1. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України // Фінанси України. – 2008. – № 2 (147). – С. 68–81.
  2. Земельний кодекс України № 2768 від 25 жовтня 2001 року.
  3. The Group of States against Corruption (GRECO) Publishes its Report on Ukraine. Strasbourg, 29/10/07. – ссылка скрыта
  4. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України // Фінанси України. – 2008. – № 3 (148). – С. 79–93.
  5. Даниленко А.А. Актуальні питання прямих іноземних інвестицій до України з ЄС (у контексті розширення Євросоюзу на Схід) // Фінанси України. – 2008. – № 1 (146). – С. 127–137.
  6. Указ президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про хід виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» № 659/2007 від 20 липня 2007 р. – ссылка скрыта
  7. Малютін О.К. Концепція поліпшення інвестиційного клімату в Україн і// Фінанси України. – 2008. – № 11(156). – С. 65–74.



РОЛЬ АУДИТУ В РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ


Одінцова Л. М.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Одним із проявів і шляхів здійснення інтеграції і гармонізації аудиту є його стандартизація. Стандарт в перекладі з англійського - норма, зразок, еталон, модель, що приймаються за результатні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Тому можна стверджувати, що стандартизація аудиту – це процес розробки і послідовного застосування комплексу правив, принципів і процедур в процесі здійснення аудиторської діяльності.

Таким чином, стандарт аудиту – це нормативний документ, що має рекомендаційний характер. Мета стандартів – бути докладними і повними, щоб їх тлумачення були однаковими в різних країнах, регіонах, фірмах. Серед стандартів аудиту доцільно виділити чотири рівні: міжнародні; регіональні; національні; внутрішньофірмові.

Слід зазначити взаємозв'язок облікових і аудиторських стандартів. Перші визначають, яка інформація є корисною, другі - надійною і достовірною. Корисність і достовірність - важливі оптимізації процесу управління, що становлять. Мета аудиторської перевірки у всіх країнах, як правило, одна - підтвердити надійність і достовірність бухгалтерських звітів. Проте виникають проблеми, пов'язані з рівнем професійної підготовки аудиторів, використанням різних стандартів, що приводить до принципових відмінностей якості аудиту. В результаті цього надійність фінансової звітності, що перевіряється аудиторами різних країн, неоднакова. Цим пояснюється необхідність стандартизації аудиту.

Уніфікація аудиту є вужчим поняттям в порівнянні з терміном «стандартизація» і означає зведення окремих елементів теорії і практики аудиту в єдині форми. Уніфікація, скоріше, властива аудиту на державному і внутрішньофірмовому рівнях, оскільки уніфікованими в аудиті можуть бути: форми робочих документів аудитора; аудиторські номенклатури; бази даних; аудиторські комп'ютерні програми; форми подачі вхідної і витікаючої інформації при використанні комп'ютерних систем; звіти аудиторських фірм (наприклад. Аудиторській палаті України); формат проведення кваліфікаційних іспитів.

Основними державними органами, які можуть впливати на гармонізацію і інтеграцію аудиту, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рахункова палата України, Госказначейство України, Мінфін України, ГНА України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Держкомстат України, Нацбанкукраїни.

Суспільство впливає на гармонізацію і інтеграцію аудиту шляхом визначення свого відношення до професії аудитора (її рейтингу серед інших професій, престижу і іміджу), а також ступенем довіри до результатів аудиторських перевірок. Чим вище рейтинг аудиторів в суспільстві, тим вищим вимогам повинна відповідати їх діяльність, яка, у свою чергу, спонукатиме до поглиблення гармонізації і інтеграції аудиту.

Існують три основні рівні професійних організацій бухгалтерів і аудиторів: міжнародний, регіональний і національний. Що стосується їх діяльності у напрямі гармонізації і інтеграції аудиту, то головна проблема полягає в координації і узгодженості їх дій, розподілі сфер впливу.

Так, одні організації можуть займатися питаннями розробки і гармонізації стандартів аудиту, інші - виробленням механізмів контролю якості аудиторської діяльності, питаннями підготовки і підвищення кваліфікації аудиторів і організацією їх роботи і т.п. Узгодженість між нормативними документами, прийнятими професійними організаціями, може бути досягнута при дотриманні ієрархії, хоча вона досить умовна, оскільки всі ці професійні організації незалежні по відношенню один до одного.

Аудиторські фірми безпосередньо впливають і беруть активну участь в інтеграції і гармонізації аудиту, а ступінь цього впливу визначається об'ємом діяльності аудиторської фірми, її репутацією, рівнем і якістю методологічного і організаційного забезпечення.

Виділяють три рівні інтернаціоналізації аудиторських фірм.

Група «велика четвірка» проявляє все велику тенденцію до міжнародної інтеграції, глобальної гармонізації щодо технічних засобів, контролю за якістю роботи і встановленню зв'язків з громадськістю;

Наступна група з 10 фірм діє по всьому світу під загальною назвою Федерації національних фірм (всі вони координують роботу на основі єдиних стандартів і підходів);

Велику кількість фірм розвивають широкі міжнародні зв'язки з різним рівнем формальності, часто призначеним для задоволення не загальних міжнародних потреб, а вузько специфічних. Як правило, всі міжнародні (транснаціональні) аудиторські фірми керуються в роботі міжнародними стандартами аудиту, а практика їх застосування в роботі офісів, що знаходяться на території різних країн, безпосередньо сприяє встановленню міжнародної гармонізації.

Аналогічна ситуація спостерігається і в Україні, де в перші роки становлення аудиту найбільш кваліфікованими були фахівці, що проходили підготовку (або що працювали) в міжнародних аудиторських фірмах як в Україні, так і за її межами.

Міжнародні аудиторські фірми мають якнайповніше, комплексне організаційне і методологічне забезпечення, свою систему підготовки кадрів, власні підручники по аудиту і розроблені методики перевірок; функціонують спеціальні методологічні відділи по їх розробці. Це добрий стимул для розвитку і вдосконалення національних аудиторських фірм, орієнтація їх на міжнародний рівень якості праці і зростання їх конкурентоспроможності на ринку аудиторських послуг.

Характер діяльності підприємств-клієнтів, що перевіряються аудиторами, робить безпосередній вплив на активізацію процесу гармонізації аудиту. В світі відчувається необоротний процес корпоративної інтернаціоналізації в різних сферах господарської і фінансової діяльності, разом з тим відбувається продаж акцій крупних мультинациональных компаній на фондових біржах різних країн. Тому з погляду специфіки аудиторської перевірки по характеру діяльності компанії доречно поділити на міжнародні і національні. На процес глобалізації аудиту більше всього впливають міжнародні корпорації, діяльність яких виходить за межі однієї країни. Це викликано певними особливостями їх функціонування і, зокрема, різноманітністю систем бухгалтерського обліку, вживаного (або що відрізняється не тільки формою, а і по суті), на території різних держав.

Мультинациональным корпораціям доводиться складати і читати фінансові звіти відповідно до місцевих стандартів бухгалтерського обліку і одночасно при складанні зведених фінансових звітів виходити із загальноприйнятих принципів і правил бухгалтерського обліку (наприклад, Generally accepted accounting principles, GAAP (у США)), що мають силу в країні походження компанії.

Виходячи з цього, виникає необхідність в:

– паралельній стандартизації бухгалтерського обліку і аудиту, узгодженні стандартів різних країн;

– координації діяльності аудиторів, перевіряючих дочірні компанії, філіали і представництва корпорації на території різних країн, і аудиторської групи, перевіряючої консолідовану звітність материнської компанії;

– досягненні збалансованого складу між аудиторами, що працюють «на виїзді», по різних країнах, і місцевими аудиторами;

– досягненні необхідного рівня кваліфікації всіх задіяних аудиторів;

– виробленню єдиних підходів до організації і здійснення внутрішнього аудиту у всіх складових частинах мультинациональной корпорації;

– стандартизації і уніфікації аудиторських процедур;

– визначенні послідовності і ієрархії представлення результатів перевірок внутрішніми аудиторами: відразу в головний офіс компанії або керівництву місцевого дочірнього підприємства.

Рішення вказаних питань сприятиме гармонізації аудиту в міжнародному і регіональному масштабах.


ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЯК СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ


Романенко Є. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Сільське господарство у народному господарстві займає особливе місце: воно призначено задовольняти зростаючі потреби населення країни в продуктах споживання, а промисловість в сировині та виробляє різну продукцію для експорту. Сільське господарство залишається основним джерелом постачання населення продуктами харчування. Біля 3/4 споживчих матеріальних благ населення – це продукти сільського господарства безпосередньо або їх промислової переробки.

В умовах сталого розвитку особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Саме тому експлуатація машин і обладнань повинна бути ефективною, тобто такою, що забезпечить найменші затрати суспільної праці на їх використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Сільськогосподарська статистика, користуючись даними бухгалтерського обліку про наявність, рух і збереження основних засобів, ставить перед собою багато завдань, одне з яких пошук шляхів підвищення ефективності використання основних засобів сільськогосподарського призначення.

Оскільки власники (керівники) сільськогосподарських підприємств з метою прийняття доцільних управлінських рішень потребують достатньої й повної оперативної інформації щодо обсягу та складу витрат, спрямованих на зростання ефективності функціонування основних засобів, вважаємо, що налагодження внутрішнього контролю спроможне успішно сприяти створенню на підприємстві системи корегування прибутків через управління витратами, зокрема на ремонт, модернізацію або оновлення основних засобів, сформованої на інформаційному потоці, що отриманий безпосередньо в процесі контролю [1]. Однак, слід наголосити, що без урахування грунто-кліматичних умов неможливе прийняття рішення щодо питань районування території, раціонального розміщення культур, вірне розміщення сівозмін і інших заходів. Тому наявність таких факторів потребує відповідної технології виробництва і як наслідок визначає набір засобів праці. У зв’язку з цим, напрям капітальних і виробничих витрат у господарствах неоднаковий. Через це особливістю темпів відтворення основних засобів в аграрному секторі економіки є те, що формування виробничого потенціалу в галузі здійснюється, виходячи із спеціалізації виробництва господарств за встановленою структурою засобів праці [2]. Для раціонального використання основних виробничих фондів необхідно провести такі заходи по поліпшенню використання основних виробничих фондів:

– поліпшити використання та підвищити продуктивність землі на основі хімізації, меліорації та захисту від шкідливих впливів;

– підвищити урожайність сільськогосподарських культур та продуктивність тварин на основі використання елітних сортів та порід;

– впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва;

– раціональне використання машинно-тракторного парку за рахунок підвищення якості робіт;

– добитися режиму економічного використання ресурсного потенціалу.

Таким чином, для підвищення ефективності використання основних фондів необхідно випереджальними темпами проводити реконструкцію виробництва, створювати умови для інтенсивних інвестицій, витримувати курс на динамічну структурну перебудову, швидко замінюючи застарілі технології новими, конкурентноздатними, вкрай важливою є також бюджетна підтримка аграріїв через дотування сільськогосподарської продукції, необхідно посилити державний контроль за формуванням цін на підприємствах переробної галузі та підприємствах-виробниках основних засобів для сільського господарства, особливо в торгово-посередницьких та фінансових структурах [3].


Література:
  1. Булах Л.А. Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів // Економіка АПК і природокористування: Вісник ХНАУ. – 2006. – № 9. – С. 63–67.
  2. Олійник Т.І. Інтенсифікація відтворення основних засобів аграрного виробництва // Економіка та управління підприємствами. – 2010. – С. 61–65.
  3. Костирко І.Г., Топішко Т.І. АПК України: проблеми відтворення та оновлення основного капіталу // Економічний простір. – 2008. – № 19. – С. 92–98.



ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК НАЙВАЖЛИВІША ФОРМА сталого розвитку СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

НЕПРАЦЕЗДАТНОГО НАСЕЛЕННЯ


Ткаченко І. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Проблема соціального захисту непрацездатного населення, а саме їх пенсійне забезпечення, актуальна не лише в Україні, а і в країнах усього світу. Пенсійне забезпечення охоплює як напрями соціального захисту, так і напрями економічної політики.

Система соціального захисту кожної країни — один із найважливіших елементів соціальної політики. Організаційно-правова форма системи соціального захисту визначається станом економіки і ринку праці, існуючої податкової політики і політики в галузі доходів, демографічною ситуацією, розвитком фінансових, в тому числі і страхових інститутів, прийняттям суспільством конкретної моделі соціального страхування. Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров’я та добробуту населення за конкретних економічних умов.

Метою соціального захисту є, по-перше, забезпечення рівня життя непрацездатних громадян не нижче прожиткового мінімуму, встановленого державою, по-друге – попередження соціальної напруженості, яка може виникнути в суспільстві внаслідок майнової, расової, культурної, релігійної та соціальної нерівності. Іншими словами, соціальний захист виступає амортизатором соціально-економічних і політичних ризиків.

Формування моделі національної системи соціального захисту – результат суспільної злагоди з приводу принципів побудови, способів здійснення соціальної політики. Така злагода складається під впливом економічних, культурних і національних традицій тієї чи іншої країни. Загальною і обов'язковою умовою організації всякої системи соціального захисту є створення державою правової, організаційної і економічної бази, яка б забезпечувала збереження права на пенсію та соціальні виплати.

В економічній літературі виділяють основні складові соціального захисту: соціальне забезпечення, соціальна допомога і соціальне страхування.

Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів, залежить воно від економічної політики уряду та стану державного бюджету. Вперше поняття «соціальне забезпечення» було засновано в законодавстві США у 1935 році. Як фінансовий термін і невід’ємна частина фінансів сутність соціального захисту розкривається у нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними витрат. Соціальна допомога теж побудована на фінансування за рахунок податків та інших надходжень до державного бюджету, але ці кошти спрямовуються не безпосередньо фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів громадян. Соціальна допомога надається у формі різного роду пільг, житлових субсидій і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальне страхування – це система правових, економічних та організаційних заходів, покликаних компенсувати окремі види соціальних ризиків.

Відповідно до ст. 1 Основ законодавства загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, виходили насамперед не із сутності самої категорії страхування, а вважали, що функції страхування «...є зовнішніми формами, які дозволяють виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція знаходить конкретне, специфічне виявлення у функціях, притаманних страхуванню, - ризиковій, попереджувальній і заощаджувальній».

Перед системою соціального страхування стоять три основні завдання. Це, перш за все, захист від бідності. По-друге, надання доходу при завершенні трудової діяльності, розмір якого, як правило, пропорційний сумі заробітку, який виплачувався безпосередньо перед виходом на пенсію. По-третє, захист цього доходу від зниження реального рівня життя в результаті інфляції.

Із розвитком України як незалежної держави відбувалися певні зміни у соціальному страхуванні, однак вважати їх досконалими важко. Стару модель соціального захисту було зруйновано, нова ще не сформувалася, тому розвиток соціального страхування був стихійним і безсистемним. Великий вплив на розбудову нової системи соціального страхування мала Конституція України, що визначила основні засади соціальної політики держави і закріпила право громадян на соціальний захист. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.

В зарубіжних країнах з розвинутою ринковою економікою поняття соціального захисту нерозривно пов’язане з поняттям пенсійного забезпечення. Адже за своєю сутністю пенсія та соціальні виплати замінюють заробітну платню як основне джерело доходів найманого працівника, коли за віком або станом здоров'я він втрачає здатність повноцінно трудитися.

Соціальне забезпечення, як один з актуальних аспектів соціального захисту, постійно перебуває під контролем уряду кожної країни. В центрі дискусій щодо реформування систем соціального захисту та пенсійного забезпечення, які розгорнулися в наукових і політичних колах західних країн і країн з перехідною економікою, – пошук нових, більш ефективних страхових методів і механізмів; створення багаторівневих і взаємодоповнюючих систем соціального захисту; активне залучення приватного сектора і самих застрахованих до фінансування соціальних затрат; методи залучення до процесу колективного і особистого соціального страхування осіб, зайнятих в тіньовому ринку праці; створення комплексних, взаємопов'язаних інститутів соціального захисту людей похилого віку.

З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення — це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.

Система пенсійного забезпечення, чинна до початку 1990-х років, була ближчою до інституту соціальної допомоги і лише від початку перебудовчих процесів фінансові механізми пенсійного забезпечення почали поступово набувати страхових рис.

В Україні пенсійне забезпечення набуває статусу пенсійного страхування поступово. Адже до проведення пенсійної реформи, яка стартувала 1 січня 2004 року, пенсійне забезпечення включало тільки окремі елементи страхування.


Нові витоки щодо дедоларизація економіки України


Черевик Н. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Зміни навколишнього середовища у наші дні проходять неочікувано і в декілька разів швидше, ніж ще три – чотири роки тому. Причому глибина та розмаїття цих змін не можливо порівняти з попередніми роками. Якщо раніше кожний день міг змінитися курс долара, то тепер може стати неактуальною гілка галузей промисловості в цілому. Тому необхідно замислитись про можливі потрясіння, пов’язані з внутрішніми процесами не лише в компанії, а на світовому рівні, так наприклад непередбачений перехід ключового співробітника до конкурента, закінчення терміну дії патенту або ліцензії, несвоєчасна реакція на збій роботи внутрішніх комунікаційних систем тощо. Управлінські рішення компаній і банків все ще базуються на минулому попиті успішних або не зовсім успішних рішень, моделях бізнесу, які могли давати ефективний результат ще місяць назад, але світ змінюється не по годинах, а по секундах. Тому ефективність керівництва компаній, на мій погляд, лежить в площині створення процесів, що підтримують можливість внесення постійних корегувань у прийнятті відповідних і невідкладних рішень, процесі і моделей, коректив, що відображають зміни навколишнього середовища.

Відповідно з кожним роком ситуація на світових ринках носить все більше загрожуючий характер особливо це стосовно іноземної валюти. Більшість прогнозів по вкладах населення вітчизняні експерти пов’язують з нестабільною ситуацією в Україні. Однак до нестабільності може призвести «валютні війни» та кризові явища в зоні створення євро.

Необхідність прискорення процесу дедоларизації стає найбільш актуальною проблемою на фоні недавнього зниження кредитного рейтингу США та можливого зниження курсу долара на протязі 2011 року відносно ключових резервних валют на 12 – 13 %.

Світова економіка продовжує знижувати обсяги резервів у доларах США при цьому збільшуючи резерви у валюті інших країн (японська ієна, швейцарський франк) і в дорогоцінному камінням, тим самим диверсификуючи свої резерви. Крім того, висока доларизація економіки України надає валютні залучення більш популярними серед усіх позичальників, включаючи уряд. Відповідно такі зміни призведуть до девальвації гривні, яка може пройти в короткий час.

Удосконалення системи державного контролю за банківською системою і небанківськими фінансовими установами – це питання яке необхідно посилювати на законодавчому рівні. При цьому президент України зазначив про стабільність нинішньої курсової валютної політики держави. Крім того він підкреслив необхідність підсилення захисту прав громадян і бізнесу, як клієнтів банку.

Саме тому основною метою сумісних дій уряду та НБУ є посилення контролю над девальвацією гривні. Підконтрольна девальвація для підтримки вітчизняного експорту дозволяє змягчити наслідки другої хвилі кризи, у випадку її наступу.

Роман Мацукатов із РА Credo – Line стверджує, що до послаблення гривні призводить, з однієї сторони, політична нестабільність і постійне бажання уряду фінансувати свої витрати за рахунок допемісії, а з іншої сторони, стабільний до недавнього періоду і вільно конвертований долар. Саме ці фактори змушують економічних суб’єктів зберігати свої цінності та проводити взаєморозрахунки у доларах [1].

До економічних заходів довіри до національної валюти відносять: зниження інфляції, збільшення прозорості податкової політики, зниження дефіциту бюджету, усунення диспропорцій зовнішньої торгівлі, поліпшення інвестиційного клімату країни.

На думку науковців зменшення доларизації, а Україні може носити адміністративний та економічний характер. Враховуючи ситуацію на світових ринках яка з кожним днем погіршується, то на їх думку будуть застосовуватися саме адміністративні методи.

Відповідно заборони, обмеження, експропріації, які краще спрацьовують в умовах обмеженого часу, але мають довгострокові економічні та соціальні ризики, призводять до зниження ліквідності гривні, яке спостерігається в останній час з метою зняття тиску спекулятивного придбання валюти. Таке обмеження валютних операцій на споживчому ринку кредитування, підвищення вимог і обмеження на валютні позиції у банківському секторі, та обмеження реалізації валютної виручки експортерам, а також обмеження рівня готівкових операцій у валюті негативно вплине на розвиток економіки України.

Деякі науковці пропонують відновлення довіри населення до національної валюти як валюти накопичення, але в теперішній час досить складно цього досягти в короткостроковій перспективі, тому що 2008 рік змусив українців більше довіряти іноземній валюті.

Влітку 2011 року досить підвищилась активність юридичних осіб стосовно депозитних вкладів. Не дивлячись на нестабільність фінансового ринку в Україні, можна сказати, що за даними НБУ середні ставки вкладів у всіх видах валют влітку – 2011 року зростали (на незначну частку відсотків), ніж падали. Однак це зростання прибутковості сумнівне – ринкові максимуми доларових вкладів для юридичних осіб за три місяці скоротились. Тим самим, пропозиція зі ставкою понад 10 % річних у доларах на ринку ще до цього часу існує.

Загальна картина в доларових вкладах юридичних осіб за попередні три місяці 2011 року із числа 25 банків лідерів скоротилась в середньому на 0,5 процентного пункту в порівнянні за усіма термінами, але діапазони «максимальної стабільності» (найбільшої кількості програм банків) для кожного терміну скоротились на 0,5 – 1 процентних пункти.

Заслуговує уваги інформація щодо вкладів для малого та середнього бізнесу в доларах в аспекті рівня максимальної на ринку ставки як серед 25 банків – лідерів ринку послуг для підприємців, так і компаній малих банків «Простобанк – консалтинг».

З метою дотримання внутрішньої стабільності і відповідальності уряду, необхідно використовувати в основному методи економічного характеру з невеликим переліком адміністративних заходів.

Не менш важливим моментом для банків є прийняття законопроекту про реальних власників і законопроекту про корпоративне управління, який зобов’язує власників банків захищати його вкладників та кредиторів, що надасть змогу банкам стати фінансово стабільними. Крім того, уже проводиться обговорення законопроекту до 30 вересня 2011 року про створення в Україні Національного Клірингового Центру, який буде забезпечувати проведення маршрутизації транзакцій, кліринг і надання інформації для проведення кінцевих розрахунків. Цей законопроект дозволить банкам розміщувати на платіжній картці одночасно дві або більше торгових марок платіжних систем, а також надасть право компаніям – агентам банків приймати платежі від населення для подальшого переведення їх третім особам ( в законопроекті інші нововведення пов’язані з картковими трансакціями).

Тому на мою думку першочерговими заходами підвищення довіри до національної валюти є: підвищення надійності банківської системи шляхом впровадження більш гнучкого обмінного курсу гривня/долар, що зобов’язати вкладників зберігати валюту у банках, а не готівкою вдома; крім того, держава зобов’язана направляти зусилля на зменшення тіньового бізнесу у валюті.

Література:

1. Марк Поллок Дедоларизация економики Украины: новый выток [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Prostobankinr. com.ua, Мінфін. com.ua.