Geum.ru

Хііі международная научно-практическая конференция «Идеи академика Вернадского и научно-практические проблемы устойчивого развития регионов»

Вид материалаДокументы

Содержание


Сучасні методи наукових досліджень в діяльності машинобудівних підприємств
Quality Function Deployment
Особливості реалізації бюджетної політики організації
Показники оцінки ресурсовикористання гірничого виробництва та їх значення для сталого розвитку
Державне регулювання регіонального ринку праці
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   31

Література:

1. Павленко І.І., Петруня В.Ю. Моделі екологічного менеджменту на підприємствах та їх вплив на конкурентоспроможність // Вісник Академії митної служби України. – 2007. – № 3. – С. 22–29.

2. Петруня В.Ю. Екологічний фактор в поведінці споживача як передумова екологізації конкурентної стратегії підприємства // Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 27–28 жовтня 2005 р. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – С. 141–143.

3. Царенко О.М., Нєсвєтов О.О., Кабацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Університетська книга. – Суми, 2001. – 326 с.


СУЧАСНІ МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ДІЯЛЬНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ


Сакун Л. М.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Машинобудування є провідною галуззю промисловості, що забезпечує випуск різноманітного устаткування і приладів та визначає науково-технічний прогрес у національній економіці і підвищення ефективності всього суспільного виробництва. В умовах ринкових відносин регулятором виробництва машинобудівної продукції виступає реальний попит, який формує потреби споживачів.

Методи наукових досліджень є основним інструментом для пізнання об’єктивних законів дійсності з метою застосування їх у практичній діяльності людей [1–6].

Розглянемо використання емпіричних методів наукових досліджень в практичній діяльності провідного машинобудівного підприємства з випуску асфальто- й грунтозмішувальних установок та іншої шляхової техніки – ВАТ «Кредмаш».

Одним із методів оптимізації виробничої програми є побудова та аналіз матриці БКГ.

Господарський портфель ВАТ «Кредмаш» складається з 4 стратегічно-господарських центрів (СГЦ). Середньогалузевий темп приросту становить 16 %. Значення показника відносної частки участі на ринку (ПВЧР) становить для ВАТ «Кредмаш»: по СГЦ 1. Асфальто- і грунтозмішувальні установки – 0,73; по СГЦ 2. Автобітумовози – 0,37; по СГЦ 3. Котли для литого асфальту – 0,25; по СГЦ 4. Автогудронатори – 0,48.

Вага продукції по кожному СГЦ у загальному обсязі реалізації підприємства має наступні значення: СГЦ 1. Асфальто- і грунтозмішувальні установки – 0,63; СГЦ 2. Автобітумовози – 0,16; СГЦ 3. Котли для литого асфальту – 0,1; СГЦ 4. Автогудронатори – 0,12. На основі розрахованих даних будуємо матрицю БКГ (рис. 1).



Рисунок 1 – Матриця БКГ для продукції ВАТ «Кредмаш»

Як видно на рис. 1, поточний господарський портфель ВАТ «Кредмаш» складається з чотирьох СГЦ, тобто груп подібних товарів, переважна більшість яких демонструє задовільні показники і знаходиться у тих полях матриці, що приносять для підприємства найбільші вигоди.

Метод QFD ( Quality Function Deployment) – експертний метод, що дозволяє проаналізувати показники якості продукції у вигляді таблиці специфічної форми («будинку якості»), в якій відбивається зв'язок між множиною вимог споживачів до продукції і множиною інженерних характеристик. Застосування методу QFD на ВАТ «Кредмаш» передбачає виконання восьми етапів: уточнення вимог споживачів; ранжування споживчих вимог; розробка інженерних характеристик; обчислення взаємозв’язків вимог споживача та інженерних характеристик; визначення вагових показників інженерних характеристик; урахування технічних обмежень; урахування впливу конкурентів; прийняття рішення.

На ринку асфальтобудівної техніки, ВАТ «Кредмаш» по більшості показників має переваги над конкурентами, а саме:
  1. Властивості продукції.
    1. Функціональність: велика місткість бункерів; ручна настройка періодів замісу; час на виготовлення одного замісу зводиться до мінімуму.
    2. Безпека: автоматизована система управління, що забезпечує мінімальний доступ робітників до небезпечних механізмів.
    3. Ергономічність: легкість в управлінні; достатня кількість запасних деталей; використання палива різних видів.
  2. Ціна: має відносно недорогу вартість; обладнання дешеве в обслуговуванні; недорогий ремонт.
  3. Інформаційне супроводження: посібник з експлуатації; сервісна книжка.

Поєднання методів стратегічного аналізу (конкурентний аналіз, матриця БКГ) із методом QFD в межах єдиної методології дозволяє вирішити поставлену задачу – зробити вітчизняну машинобудівну продукцію якісною з точки зору споживачів і виробників, досягти високого рівня конкурентоспроможності на світових ринках. Покращення економічної ситуації в машинобудівній галузі України потребує обов’язкового оновлення матеріально-технічної бази; проведення активної маркетингової політики; розширення асортименту продукції; орієнтації в виборі виробничо-збутової стратегії на споживача.


Література:
  1. Ковальчук В.В., Моїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2007. – 240 с.
  2. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2006. – 204 с.
  3. Організація та методика проведення науково–педагогічних досліджень студентами вищих навчальних закладів / М.Л. Соловей. – К.: Ленвіт, 2004.
    – С. 142–143.
  4. Оптимизация производственной программы предприятия в условиях рыночных отношений / Д.Е. Ивахник, В.З. Григорьева // Маркетинг в России и за рубежом. – 1999. – № 1. – С. 14–17.
  5. Куприянов Ю. Как оптимизировать производственный план / Ю. Куприянов, М. Галдин // Финансовый директор. – 2006. – № 5. – С. 10–20.
  6. Кучер В.А. Определение оптимального объема производства продукции на промышленном предприятии // Экономика промышленности. – 2005. – № 1(27). – С. 144–154.



ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ

В СФЕРІ КОНТРОЛІНГУ


Мажаренко К. П.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


В ринкових умовах господарювання кожне підприємство повинно мати стратегічну мету своєї діяльності. Для забезпечення досягнення цієї мети здійснюється процес стратегічного планування.

В свою чергу, деталізація довгострокового плану проводиться за допомогою системи бюджетування, яке визначає короткострокові завдання у межах загальної стратегії. Розробка бюджетів забезпечує періодичне планування операцій підприємства, дає змогу передбачити майбутні проблеми і визначити найкращий шлях удосконалення стратегічної мети.

Метою бюджетування є:

– здійснення періодичного планування (рік, квартал, місяць);

– забезпечення координації, кооперації та комунікації;

– забезпечення усвідомленості витрат на діяльність підприємства;

– створення основи для оцінки і контролю виконаних робіт;

– мотивація працівників шляхом орієнтації на досягнення мети організації;

– виконання вимог законів і контрактів.

Процес бюджетування дає можливість узгодження дій та інтересів керівників різних підрозділів організації.

Важливим аспектом бюджетування є те, що воно змушує менеджерів кількісно обґрунтовувати свої плани і дає змогу усвідомити витрати, пов’язані з їх виконанням. Менеджери не завжди уявляють вартість своїх рішень. Бюджет сприяє кращому розумінню оцінювання запропонованих проектів.

У процесі складання бюджету менеджер має змогу порівняти витрати і вигоди альтернативних напрямів дій, визначити найефективніший спосіб використання ресурсів. Оскільки бюджети відображають майбутні операції фірми, то мірою здійснення цих операцій вони перетворюються на базу для оцінки діяльності менеджерів та їх підлеглих.

Процес бюджетування передбачає проведення робіт у двох напрямках:
  1. Підготовка функціональних бюджетів, тобто бюджетів підрозділів підприємства.
  2. Розробка стандартів витрат на виробництво окремих виробів або послуг.

Взаємозв’язок цих напрямів полягає у тому, що на підставі бюджетів окремих підрозділів визначається ставка розподілу їх накладних витрат між окремими видами продукції. Це дає можливість скласти нормативну калькуляцію повної виробничої собівартості одиниці продукції. В свою чергу норми (стандарти) витрат використовують для складання бюджетів витрат на виробництво. На підставі бюджетів усіх підрозділів готують генеральний бюджет підприємства.

Для забезпечення ефективності використання бюджетів вищому керівництву організації необхідно визначитись з підходами до організації процесу бюджетування. Розрізняють три основних підходи:
  1. «Згори-вниз».
  2. «Знизу-вгору».
  3. «Знизу-вгору / згори-вниз».

Підхід «згори-вниз» означає, що вище керівництво компанії цілком здійснює процес бюджетування з мінімальним залученням менеджерів підрозділів і відділів нижчого рівня. Такий підхід дає можливість повністю врахувати стратегічні цілі компанії, зменшити витрати часу й уникнути проблем, пов’язаних з узгодженням окремих бюджетів підрозділів організації. Разом із цим, є низка суттєвих недоліків даного підходу: слабка мотивація менеджерів нижчої та середньої ланки щодо досягнення цілей, у розробці яких вони не брали участі, а також нехтування джерелом інформації, яка перебуває на цьому рівні управління.

Підхід «знизу–вгору» означає, що спочатку керівники підрозділів складають бюджети щодо тієї діяльності, за яку вони відповідають. Далі ці бюджети послідовно узагальнюються і координуються на вищому рівні управління. Перевагою такого підходу є мотивація керівників нижчої та середньої ланки, більш точні заплановані показники, а також посилення комунікації між підрозділами організації. Недоліком даного підходу є зростання витрат часу на підготовку бюджетів, оскільки залучення більшої кількості людей потребує відповідних зусиль з координації їхніх дій та узгодження даних. Крім того, посилюється вплив поведінки та кваліфікації окремих людей на бюджетний процес. Зокрема, в практиці існують випадки застосування «бюджетного зазору», тобто завищення запланованих витрат або заниження запланованих доходів із метою забезпечення в майбутньому високих показників роботи і можливої винагороди.

Найбільш поширеним у практиці є комбінований підхід «знизу–вгору / згори–вниз», який узагальнює й збалансовує переваги двох попередніх підходів. У даному підході вище керівництво надає загальні директиви щодо виконання цілей організації на встановлений період, а керівники нижчої та середньої ланки готують бюджети для досягнення цих цілей. У процесі складання й узагальнення бюджетів здійснюють їх обговорення та узгодження з керівниками різних рівнів. Головна мета використання процесу бюджетування – допомога керівнику в управлінні діяльністю організації. Цифри, наведені в бюджеті, в деталях повідомляють про поточні витрати підрозділів і дають змогу порівнювати їх з даними за попередні періоди.

Також з’являється можливість застосування такого дієвого механізму, як бюджетний контроль, який передбачає процес зіставлення фактичних результатів роботи підрозділів з запланованими в бюджеті, проведення аналізу відхилень та внесення необхідних коректив.

Таким чином, застосування розглянутих вище механізмів, надасть змогу керівництву компаній ефективно координувати діяльність персоналу для досягнення цілей, а також вчасно відреагувати на зміни, які відбуваються у внутрішньому або зовнішньому середовищі організації для утримання її позиції в конкурентних умовах господарювання.


Література:
  1. Концепция контролинга: Управленческий учет. Система отчетности. Бюджетирование / Horvath&Partners: Пер. с нем. –М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. – 269 с.
  2. Фольмут Х.Й. Инструменты контроллинга. – М.: Омега–Л, 2007. – 127с.



ПОКАЗНИКИ ОЦІНКИ РЕСУРСОВИКОРИСТАННЯ ГІРНИЧОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ


Семеніхіна В .В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Показник природоємність продукції гірничодобувної продукції на стадії розробки проектів покликаний внести корективи до порядку визначення ефективності використання запасів мінеральної сировини і всього ресурсного потенціалу регіону. Цей показник суттєво впливає на економію продукції і на наступних стадіях. Для підприємств гірничодобувної промисловості визначення такого показника як природоємність виготовленої продукції є найбільш актуальним, тому що зазвичай у таких підприємств перспектив приросту запасів корисних копалин на прилеглих територіях немає.

Згідно визначення, природоємність – це умовна назва показника, який характеризує міру ефективності використання природних ресурсів при виробництві одиниці певного блага (продукції, роботи, послуги). Кількісно природоємність () може бути визначена обсягом природних ресурсів у розрахунку на одиницю кінцевого економічного результату:



де – обсяг і-го природного ресурсу, використаного на отримання кінцевого економічного результату;

– величина кінцевого економічного результату.

Таким чином, показники природоємності можуть бути одиничними (характеризувати витрати ресурсу певного виду) та узагальнюючими (характеризувати сукупні витрати ресурсів різних видів). Вони також можуть визначатися в натуральних або у вартісних одиницях (на основі економічної оцінки природних ресурсів) у розрахунку на одиницю кінцевого економічного результату. Як правило, дані показники застосовуються переважно на регіональному та макроекономічному рівнях господарювання: як економічний результат найчастіше виступають валовий національний дохід, валовий внутрішній продукт, чистий національний дохід, чистий внутрішній продукт [1].

Найпоширенішими показниками споживання мінеральних ресурсів, що характеризують природоємність є:

– цінність розвіданих запасів (у середніх цінах світового ринку);

– обсяги видобутку сировини (усього, у тому числі на 1 чол., на 1 грн ВВП (валового національного продукту (ВНП)).

Більш комплексним показником є ресурсоємність, яка являє собою величину витрат ресурсів певного виду або їх сукупності, що припадає на одиницю економічного результату. Тобто, порівняно з природоємністю ресурсоємність враховує витрати не лише природних, але й інших ресурсів (фінансових, трудових тощо) при отриманні економічного результату. До найпоширеніших окремих показників ресурсоємності належать енергоємність, метріаломісткість, водоємкість, фондомісткість, трудомісткість. Прикладами узагальнюючих показників ресурсоємності є собівартість, капіталоємність, природоємність.

Еколого-економічні наслідки використання ресурсів характеризуються двома основними показниками – збиткоємності та екологоємності.

Збиткоємність – це величина еколого-економічних збитків, що припадає на одиницю економічного результату (продукції, робіт, послуг) [2]. Враховуючи міжгалузеві взаємозв’язки процесів виробництва і споживання, показники збиткоємності найчастіше застосовуються на галузевому, регіональному та макроекономічному рівнях господарювання.

Сума природоємності та збиткоємності становить величину екологоємності, тобто сумарні екологічні витрати суспільства, пов’язані з використанням природного середовища при виробництві і споживанні одиниці даної продукції. Приклади екологоємності – еколого ємність одиниці електроенергії, екологоємність виробу тощо.

Таким чином, природоємність продукції гірничої промисловості включає плату за мінеральні ресурси, витрати на охорону та відтворення земельних та водних ресурсів, охорону атмосферного повітря, витрати на геологорозвідні роботи.

З метою розробки заходів щодо підвищення ефективності видобування мінеральної сировини в конкретному регіоні необхідно: по-перше, провести всебічний аналіз потреб народного господарства в тому чи іншому виді природного ресурсу, по-друге, спів ставити витрати з результатом задоволення планових потреб (з урахування екологічного фактору) і, по-третє, виконати відповідне коректування потреб виходячи з наявності природних, трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, а також порівнянь витрат і результатів.

Природоємність продукції може бути представлена системою натуральних і вартісних показників, таких як землемісткість (капітальні вкладення на 1 га землі; обсяг витрат, пов’язаних зі зняттям родючого шару ґрунту і його використанням; обсяг витрат на рекультивацію порушених земель та ін.), водомісткість, обсяг використаної води та ін.; використання повітря, вплив на повітряний басейн тощо. Гірничі роботи суттєво впливають на якість повітряного басейну. На відкритих роботах, за даними досліджень, при вибухах з використанням близько 500 т вибухових речовин виділяється така кількість газоподібних продуктів, що для приведення його до небезпечних концентрацій потребується приблизно 1,7-2 млрд м3 чистого повітря. Якість повітряного басейну в свою чергу впливає на стан лісів, урожайність сільськогосподарських культур тощо.

Попередній аналіз природокористування в гірничій промисловості надає можливість визначити питомі витрати землекористування, водокористування та використання атмосферного повітря при видобутку 1 т (1000 м3) корисних копалин. В економічно доцільних межах вони можуть бути нормативними, проектними, а також плановими та фактичними.

Стійкий розвиток (від анг. sustainable development – постійно підтримуваний розвиток) – термін, введений Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку для позначення соціального розвитку, що не підриває природні умови існування людства. Даний термін позначає розвиток, за якого задоволення потреб нинішніх поколінь відбувається без шкоди для наступних; керований збалансований розвиток суспільства, яке не руйнує своєї природної основи і забезпечує безупинний прогрес цивілізації [3].

Підтримання екологоємності для стійкого розвитку гірничої галузі має дві необхідні умови: збереження життєво важливих ланок і механізмів функціонування біосфери; наявність екологічних меж впливу на екосистеми.

Таким чином, для гірничодобувної промисловості серед основних видів екологічних меж впливу, які забезпечують стійку рівновагу, необхідно окреслити такі три види: межі використання невідновних природних ресурсів (мінеральної сировини) – не повинні перевищуватися темпи заміщення цих видів ресурсів відновними; межі використання відновних ресурсів – не повинні перевищуватися темпи їх відтворення природними системами; межі порушення (забруднення) природних систем – не повинні перевищуватися ємності відтворюваного потенціалу природи.


Література:
  1. Економіка природних ресурсів / Л.Г. Мельник, І.М. Сотник, О.Ю. Чигирин. – Суми: Університетська книга, 2010. – 348 с.
  2. Методи оцінки екологічних втрат: монографія / За ред. д.е.н. Л.Г. Мельника та к.е.н. О.І. Корінцевої. – Суми: Університетська книга, 2004. – 288 с.
  3. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням : Підручник / За заг. ред. д.е.н. Л.Г. Мельника та к.е.н. М.К. Шапочки. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 759 с.



ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ПРАЦІ


Дружиніна В. В.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського


Ринок праці – динамічна система, в якій взаємодіють роботодавці та наймані працівники, що виконує основні функції регулятора руху робочої сили в господарстві держави. Основними параметрами ринку праці є зайнятість, безробіття, економічна активність населенія.

Проблема безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Але для України вона має особливо велике значення, оскільки в умовах зростаючого дефіциту бюджету її економіка не спроможна утримувати велику кількість безробітних. З огляду на економічну кризу, що відчутно позначилась на ринку праці, особливої актуальності набуває розробка нової концепції вирішення проблеми зайнятості.

Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних вчених-економістів, які займаються дослідженням й розв’язанням проблем ринку праці та безробіття, а саме: С.І. Бандура, Д.П. Богині, І.К. Бондаря, В.С. Васильченка, Є.М. Лібанової, І.С. Маслової, Н.В. Фатєєнка, І.О. Штундера, В.М. Петюха, В.В. Онокієнко, В.Г. Швеця, Г.В. Левчука, В.М. Геєця, Н.В. Фатєєнка, І.О. Штундера, Є.О. Рябого, Н.Ю. Брюховецької, А.І. Акаєва, О.В. Волкової та інших.

Окремі аспекти безробіття, причини його виникнення досліджуються у творах авторів фундаментальних праць А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, М. Фрідмена, А. Маршалла, Дж.М.Кейнса, Т. Мальтуса, Д. Хікса, К. Макконнелла, С. Брю, С. Фішера. Кожен із названих авторів висвітлює свої підходи до суті та причин виникнення цього явища.

Метою даної статті є теоретичне узагальнення, емпірична перевірка та методичне забезпечення оцінки основних параметрів регіонального ринку праці.

Існують різні підходи до визначення понять «зайнятість» та «безробіття», часто спричинені різним формулюванням визначення даного поняття, тлумаченням його економічної природи і походження. Але до досі жодне економічне вчення не є безперечним з точки зору пояснення причин безробіття і зайнятості. У західній економічній літературі причини безробіття досліджуються переважно на основі чисто економічного підходу. При цьому безробіття розглядається як макроекономічна проблема недостатньо повного використання сукупної робочої сили. Часто причини безробіття розуміються незбалансованістю ринку праці чи несприятливими змінами на цьому ринку.

«Безробіття породжується тоді, коли ринок праці не бажає поглинути осіб, які здатні і бажають працювати. На ринку праці порушений баланс між попитом і пропонуванням», – пише про безробіття американський економіст Р. Оуен [1]. Таким чином, безробіття тлумачиться як економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення.

Основні проблеми регіонального ринку праці пов'язані зі збільшенням кількості громадян, які шукають роботу, а також існуванням труднощів щодо працевлаштування соціально незахищених верств населення, які не здатні на рівних конкурувати на ринку, а тому потребують захисту з боку держави [2]. За офіційними даними, рівень безробіття у Полтавській області станом на 1 січня 2002 року становив 4,9 %, у наступні роки він зменшувався до 3,6 %, у 2008 році збільшився до 4,7 %, потім знову став поступово зменшуватися до 3,3 % [3].

Безумовною проблемою регіонального ринку праці, наслідки якої відбиваються у багатьох галузях економіки і суспільного життя, є низький середній рівень оплати праці. У Полтавській області низький рівень оплати праці проглядається у сільському господарстві, охороні здоров’я, надання комунальних та індивідуальних послуг (у 2010 році в середньому 1500 грн.), рибальство, рибництво (у 2010 році – 987 грн.), діяльність отелів та ресторанів (у 2010 році – 1181 грн.) [4]. Досвід свідчить, що ринок спроможний забезпечити зростання економічної ефективності, проте не здатний вирішити соціальні проблеми.

Таким чином, на сьогодні одним із напрямків відновлення економічної динаміки в Україні, а також і на рівні регіону визначається боротьба з безробіттям. Регулювання безробіття на регіональному ринку праці може забезпечуватися через розробку стратегії підвищення зайнятості населення. Така стратегія спрямована на вирішення проблем, пошук альтернативних рішень та їх оцінку, ухвалення, реалізацію і контроль. Визначено, що головна мета підвищення зайнятості населення регіону полягає у підвищенні рівня і якості життя населення, підвищенні конкурентоспроможності регіональної економіки, покращенні умов комфортного мешкання людей, зростанні реальних грошових доходів населення, наближенні місцевих органів влади до людини. В процесі досягнення цілей скорочення безробіття на регіональному ринку праці виникає ряд проблем, рішення яких можливе шляхом формування регіональної політики трудової активності населення, яка стосується більшості населення, що потребує підтримки і допомоги. У цьому контексті регіональна політика зайнятості повинна інтегрувати в собі взаємодію всього комплексу умов, які впливають на діяльність і розвиток населення області.

Отже, загальний аналіз тенденцій, що склалися на регіональному ринку праці, дозволяє виділити, на наш погляд, основні напрями при розробці і реалізації регіональної політики зайнятості: виявити основні пріоритети по збереженню і створенню робочих місць; адаптувати існуючі освітні програми підготовки до реалій ринку; активно використовувати суспільні роботи екологічної спрямованості; обмежити попит на робочі місця з боку окремих груп населення.

Надзвичайно важливим аспектом боротьби з безробіттям є активна діяльність служби зайнятості, пропагандистська робота, її співпраця з підприємцями та навчальними закладами. Та, з іншого боку, зайнятість населення та створення робочих місць залежить, у першу чергу, від загального рівня розвитку економіки та її регулювання державними органами. Тому основні заходи боротьби з безробіттям повинні бути направлені на підвищення фінансової стійкості і прибутковості підприємств, збільшення їх товарообороту і конкурентоспроможності, зростання рівня оплати праці в країні, податкові пільги, подолання інфляції та корупції, що охоплює складний комплекс сфер державного управління економіки, фінансів, податкової системи та залежить від політичної волі і дій вищих керівників держави, службових та посадових осіб.