Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів юридичного факультету

Вид материала

Документы

Содержание Щодо звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво Податок на додану вартість: проблематика та шляхи оптимізації Двнз «уабснбу» Новели у виконачому провадженні україни

Подобный материал:

• Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 1115.96kb.
• Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів, 1395.02kb.
• Аспірантів та студентів які беруть участь у роботі Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 4521.97kb.
• «Україна І світ: гуманітарно-технічна еліта І соціальний прогрес» Міжнародна науково-теоретична, 43.81kb.
• Міністерство освіти І науки україни східноукраїнський національний університет імені, 206.5kb.
• V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
• Від щирого серця вітаємо викладачів, науковців, співробітників, аспірантів та студентів, 276.67kb.
• Програма проходження практики студентами юридичного факультету спеціальностей, 277.97kb.
• Робоча навчальна програма вивчення дисципліни для студентів юридичного факультету Загальний, 1199.61kb.
• Програма курсу для студентів юридичного факультету Львів 2002, 413.01kb.

ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ХАБАРНИЦТВО


Доповідач: Клунко В.В., студентка гр. ЮРБ 0901-2

юридичного факультету СНАУ

Науковий керівник: Коробка О.С., ст. викладач кафедри

правосуддя, СНАУ


Про звільнення від кримінальної відповідальності йдеться й у деяких статтях Особливої частини КК (наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду (ч. 2 ст. 111), шпигунство (ч. 2 ст. 114), ухилення від сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів (ч. 4 ст. 212), участь у злочинній організації (ч. 2 ст. 255) тощо). Проте КК ніде не розкриває цього поняття.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це звільнення від потенційного державного засудження особи, що скоїла злочин, яке за наявності підстав, передбачених законом, здійснюється виключно судом в порядку, встановленим законом.

Перша проблема, що виникає при зверненні до інституту звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво, зводиться до обґрунтованості його існування: наскільки виправданим є існування і збереження цього інституту в нашому законодавстві, чи не може держава у боротьбі з хабарництвом обійтись без таких компромісів з учасниками акту дачі-одержання хабара?

Основною причиною існування цього інституту було і залишається одне — суттєві процесуальні складнощі розкриття хабарництва та доказування вини учасників цього акту, зумовлені характером акту дачі-одержання хабара, прагненням його учасників утаємничити це діяння. Виходячи з цього, боротьба з хабарництвом може бути ефективною лише за умови, якщо один із учасників відносин, що складаються при дачі-одержанні хабара, буде зацікавлений у їх викритті. За обставин, коли і дача хабара, і його одержання, а також умисне сприяння їм у будь-якому вигляді (за наявності ознак співучасті) визнаються кримінально караними діяннями, говорити про особливе зацікавлення когось із осіб, безпосередньо чи опосередковано причетних до викриття хабарництва, мабуть, не доводиться.

З викладеного можна зробити висновок про те, що інститут спеціального звільнення від кримінальної відповідальності за хабарництво є необхідною умовою, обов'язковим правовим засобом ефективної протидії хабарництву.

Друга проблема, яка виникає в процесі аналізу цього інституту, полягає у виборі суб'єкта такого звільнення. Оскільки учасників акту дачі-одержання хабара завжди є щонайменше двоє, один з яких дає хабара, а інший його отримує, то постає питання: кого із учасників акту дачі-одержання хабара доцільно стимулювати до позитивної посткримінальної поведінки, з ким із них краще йти на кримінально-правовий компроміс для досягнення вищезазначеної мети?

Відповідно до чинного кримінального закону (ч. 3 ст. 170 КК) нашої держави таким суб’єктом може бути лише хабародавець. Інші учасники акту дачі-одержання хабара (хабарник, посередник в хабарництві, співучасники цих осіб і хабародавця) не мають шансів потрапити під дію положень, викладених у ч. 3 ст. 170 КК.

Ситуацію, за якої закон передбачає можливість з усіх суб’єктів хабарництва звільняти від кримінальної відповідальності лише хабародавця, на наш погляд, не можна вважати правильною. Крім того, вона перешкоджає ефективному розкриттю найбільш тяжкого виду хабарництва — одержання хабара — і викриттю найнебезпечнішої в хабарництві постаті — хабарника. Якщо розглядати зазначене становище з правових позицій, то маємо певний нонсенс: хабародавець за певних обставин звільняється від кримінальної відповідальності, а, скажімо, така менш небезпечна постать, як посередник, — ні.

На нашу думку, законодавцю слід вдосконалювати існуючу формулу звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності. Насамперед це стосується законодавчого уточнення органів, до яких хабародавець повинен звертатися із заявою про дачу хабара. Адже і сьогодні закон не вказує адресата такого звернення. Таким адресатом, на наш погляд, може бути будь-який правоохоронний орган, який має право прийняти процесуальне рішення за заявою хабародавця. Визначати більш широке коло таких органів (органи державної влади тощо) вбачається недоцільним.

У боротьбі з хабарництвом пильна увага має бути сконцентрована на основній і найнебезпечнішій постаті – особі, яка одержує хабар; а кримінально-правовий компроміс — це засіб, без якого ефективна протидія цьому злу неможлива. А це, у свою чергу, обумовлює пошук нових, зокрема нетрадиційних для вітчизняної юриспруденції, підходів у виборі правових компромісів з учасниками акту дачі-одержання хабара.

Ми вважаємо за доцільне стимулювати до позитивної посткримінальної поведінки як хабародавців, так і хабарника. Аналіз показав, що спеціальні правові підстави звільнення від відповідальності за хабарництво, які існують в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, поширюються як на хабародавця, так і на суб’єкта одержання хабара. У зв’язку з цим ми пропонуємо доповнити КК України статтею 369¹, якою передбачити звільнення від кримінальної відповідальності як за давання так і отримання хабара, якщо ця особа, яка дала або одержала хабар, добровільно до порушення щодо неї кримінальної справи заявила про це органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи


ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ: ПРОБЛЕМАТИКА ТА ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ

Доповідач: Колєсніков О.А. – студент ІV курсу юридичного

факультету ДВНЗ «УАБС НБУ»

Науковий керівник: Плотнікова М.В., асистент кафедри

цивільно-правових дисциплін та банківського права

ДВНЗ «УАБСНБУ»

Податок на додану вартість для нашої країни є відносно новим видом непрямого податку. Його введення в 1997 році було обумовлено радше нашим нестримним прагненням вступу до ЄС, аніж об’єктивною економічною доцільністю, адже цей вид податку є характерним для економічно розвинутих країн. Недаремно ПДВ у світовій економічній практиці отримав неофіційну назву "європейського податку", що відображає не лише географію походження ПДВ, а і його інтеграційне значення для країн Євросоюзу в сенсі забезпечення його подальшого економічного зростання [ 5, с. 21].

Крім країн ЄС ПДВ також під різними назвами відомий ще майже всім розвинутим країнам світу (окрім США) [3, с. 68]. Проте запровадження такого непрямого податку в імпортозалежній Україні видається на наш погляд дуже сумнівним.

Питання податку на додану вартість досліджувалось такими відомими українськими вченими-юристами: В.В. Безуглою, Д.А. Бекерською, М.М. Весельським, Л.К. Вороновою, Н.В. Воротіною, Р.О. Гаврилюк, С.Т. Кадькаленком, М.П. Кучерявенком, О.П. Орлюк, П.С. Пацурківським, Н.Ю. Пришвою, М.О. Перепелицею, О.Г. Свєчніковою.

Податок на додану вартість серед широких мас нашої країни, отримав назву «податок для бідних», не в останню чергу, завдячуючи тому, що при його введенні, ініціатори цього податку не зовсім розібралися ні з суттю ПДВ ні з його варіаціями в світі.

Так, назва податок на додану вартість, закріпилась історично за цим видом непрямого податку, тому що об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару [2,с. 432]. За економічною суттю, доданою вартістю є різниця між вартістю вироблених товарів і вартістю матеріалів і сировини, що використані у їх виробництві. Тоді як за прийнятим Податковим кодексом України (ПКУ) до об’єкту оподаткування також входять майже всі операції з постачання послуг.

Іншою проблемою ПДВ, на наш погляд, є ставка оподаткування. На відміну від більшості країн світу де існують поряд з основною ставкою спеціальні знижені ставки для певних видів продукції найбільшого споживання, Податковий кодекс України розрізняє лише основну (17%) та нульову ставки ПДВ. Такий підхід на нашу думку є невиправданим, і дещо дивним. Адже, якщо основна ставка просто не враховує особливості споживання товарів, то нульова ставка ПДВ, є суто українським нововведенням і нехарактерна для інших країн світу. Особливістю оподаткування операцій із постачання товарів/послуг за нульовою ставкою є те, що таке оподаткування дає право платникам податку, що здійснюють ці операції, на бюджетне відшкодування суми податку, сплаченої в ціні придбаних матеріальних ресурсів і віднесеної до податкового кредиту. Директивою Ради 2006/112/ЄС нульову ставку податку не передбачено [4, с. 54]. Однак щодо частини операцій, звільнених від оподаткування, передбачено право відносити на зменшення податкового зобов'язання ПДВ, сплачений на попередніх етапах, отже передбачено право на бюджетне відшкодування. Таке звільнення з відшкодуванням є аналогом нульової ставки ПДВ. Така норма нового ПКУ є доволі дискримінаційною і водночас є і основною сферою зловживання в питанні відшкодування ПДВ.

Для оптимізації ПДВ, вирішення наведених проблем, приведення його до міжнародних стандартів та самої суті, як податку, що справляється з надлишку і покликаний стати на захист від кризи перевиробництва, на нашу думку, доцільно запропонувати такі теоретичні зміни в податкове законодавство України.

По-перше, виділити з нині діючого, так званого податку на додану вартість, сам податок на додану вартість, що буде справлятися з суб’єктів господарської діяльності, що займаються виробництвом товарів, та податок з надання послуг. Останній, за своєю суттю, буде якісно новим податком, і на відміну від нині діючого ПДВ, що застосовується до оподаткування діяльності по наданню послуг, буде прямим податком.

По-друге, встановити, для нового податку на додану вартість, що буде справлятися з виробництва товарів, декілька ставок податку, в залежності від кількості споживання виготовленої продукції, чим менше продукції споживається тим більшою є ставка податку. Наприклад, оподаткуванню за максимальною ставкою підлягатиме виробництво ювелірних виробів (крім срібла), видобуток дорогоцінного каміння, тощо. Під мінімальну ставку підпадатиме виробництво так званих «соціальних товарів» - випічка хлібобулочних виробів, виготовлення певних видів ліків, молокопродукти. Крім того пропонується розширити перелік операцій по виробництву продукції, що не є об’єктом оподаткування. Зокрема звільнити від оподаткування виробників: сільськогосподарської продукції рослинності, кормів та ветеринарних засобів для тваринництва, сільськогосподарських машин, крім того до операцій, що не підлягають оподаткуванню буде віднесено операції що передбачені в статті 195 ПКУ пунктами 1.1,1.2, (операції, що оподатковуються за нульовою ставкою). Щодо ставок оподаткування, то на наш погляд максимальну ставку в 17% доцільно залишити оскілки вона є цілком виправданою з точки зору європейської практики. Мінімальна ставка пропонується в розмірі 2%.

Базою оподаткування податку на послуги, є кожна конкретно надана послуга, надання якою засвідчується цивільно-правовим, або господарським договором. Платником податку є кожна юридична та фізична особа-підприємець, що провадить свою господарську діяльність у сфері надання послуг. В даному випадку також, вважаємо за доцільне встановити різні ставки оподаткування. Так, під знижену ставку підлягатимуть: пасажирські автоперевезення та перевезення залізною дорогою, послуги місць громадського харчування та громадських вбиралень.

Не є доцільним на наш погляд, оподаткування послуг, що надаються державним оператором зв’язку, державні поштові послуги, послуги постачання та оптовий продаж ліків ДК «Ліки України», послуги книговидавництва і друку, постачання альтернативних видів енергії. Також не підлягають оподаткуванню послуги визначені в пункті 1.3 статті 195 ПКУ. Загальна ставка податку 15%, знижена ставка 1%.

Підсумовуючи, вище викладене можна сказати, що для того, щоб податки грали роль і ефективного стимулятора економіки і в той же час були стабільним джерелом поповнення державного бюджету, потрібно ефективно визначити сутність податку і податковий тягар, яким обкладається платник податку.


Література

1. Податковий кодекс України № 2755-VI вiд 02.12.2010р.
   
2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.
   
3. Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран вопросы и практики — М., 2003. — С. 68.
   
4. Литвиненко Я.В. Податкова політика: Навч. посібник. – К.:МАУП, 2003. – 224 с.
   
5. Потапов В.И. Объекты налогообложения в некоторых зарубежных странах // Налоговый вестник. — 2005. — №8. — С. 44.
   

НОВЕЛИ У ВИКОНАЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ

Доповідач: Коробов В. студент групи ю-84, СумДУ

Науковий керівник: Сайко Л.Ю., ст.викладач кафедри права


Необхідність істотного підвищення ефективності виконавчого провадження в Україні та скорочення термінів виконання рішень назріла давно.

4 листопада 2010 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)». Цей закон був опублікований 8 грудня 2010 року і набув чинності 8 березня 2011 року.

Новою редакцією закону змінюється роль боржника у виконавчому провадженні.

Що стосується новел у виконавчому провадженні, які закріплені в законі нової редакції, то вони знайшли своє відображення у багатьох положеннях даного нормативного акту.

Так у новій редакції закону змінено його структуру та зведені деякі норми в єдині, що раніше не мало такого законодавчого закріплення і саме це зумовлює зручність в застосуванні даного законодавчого акту, так можна навести приклад таких зведених норм в статті 11 даного закону, де закріплені права та обов’язки державного виконавця. Дане положення закону було істотно розширене в новій редакції. Статтею передбачено нові додаткові права державних виконавців чого раніше не було у попередньому законі до них слід віднести:

• пряме закріплення в законі права державного виконавця у разі ухилення боржника від виконання рішення суду звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження на право виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання рішення.
  

Крім цього сприяти виконанню судових рішень будуть і інші розширені повноваження судових виконавців, зокрема, їм надано право:

- отримувати від органів, установ, організацій та посадових осіб конфіденційну інформацію, необхідну для проведення виконавчих дій (п. 3 ч. 3 ст. 11 нового Закону) [1];

- звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, за роз'ясненням його змісту (п. 9 ч. 3 ст. 11 нового Закону);

Серед найбільш важливих новел нової редакції закону в частині повноважень державних виконавців слід виділити і право безпосереднього доступу до баз даних та реєстрів, у тому числі електронних, що містить інформацію про боржників, їх майно та кошти (ст. 5 нового Закону).

У новій редакції закону передбачено нові вимоги до виконавчого документа, які закріплені в ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»:

- у разі якщо рішення постановлено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо присуджене майно перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі вказується тільки один боржник і лише один стягувач, при цьому також вказується, що рішення виконується в якійсь частині або ж стягнення проводиться солідарно.

- виконавчий документ дійсний за умови, що він скріплюється гербовою печаткою установи, якою видано, у разі коли законодавством передбачено наявність такої гербової печатки у такій установі.

У зв’язку з вищевикладеними обставинами нововведення не могли не змінити процедури відкриття виконавчого провадження, так перш за все на що необхідно звернути увагу - термін для пред’явлення виконавчого документу на виконання до органів Державної Виконавчої Служби скорочено з трьох до одного року, а це в свою чергу зумовить більш швидке виконання рішень та зменшить навантаження на державних виконавців , чим буде сприяти реалізації принципу оперативності виконання рішень.

Серед нововведень, внесених до процедури відкриття виконавчого провадження, слід зазначити, що стягувач у заяві про відкриття провадження може вказувати відомості, що можуть сприяти виконанню рішення, наприклад, рахунки боржника, місцезнаходження майна тощо таке положення міститься в ст. 19 нового закону.

У разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, коли у справі застосовувалися заходи щодо забезпечення позову, необхідно пред'явити копії документів, що підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Істотні новели проявляються у самій процедурі виконанні судових рішень органами державної виконавчої служби, так перш за

все необхідно сказати, що згідно з новим законом на сторін виконавчого провадження покладено обов'язок протягом 3 днів письмово повідомити державного виконавця про повне або часткове самостійне виконання рішення боржником відповідно до ч. 5 ст. 12 закону нової редакції.

Раніше при відкритті провадження арешт накладався тільки на майно боржника, відтепер при відкритті виконавчого провадження державний виконавець має право накласти арешт не тільки на майно боржника, а й на його кошти [3] .

Відповідно до закону нової редакції державний виконавець зобов'язаний розпочати примусове виконання рішення на наступний робочий день після закінчення терміну, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, якщо боржником не буде надано в ці терміни документального підтвердження повного виконання рішення.

Зміни торкнулися грошової оцінки арештованого майна. Зокрема, згідно зі ст. 58 нового закону ці зміни полягають у наступному:

- введено нове поняття «визначення вартості майна», що проводиться державним виконавцем, в минулій редакції закону встановлювалося чітке обмеження, щодо оцінки майна державним виконавцем, а саме він мав право оцінювати майно вартістю лише до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. У зв’язку з внесенням змін, повноваження державного виконавця значно розширилися в цій сфері, тоді як «оцінка майна» здійснюється суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання;

- сторони отримали право подати державному виконавцю протягом 10 днів заперечення про результати визначення вартості майна або оцінки майна; при цьому держвиконавець зобов'язаний призначити рецензування звіту про оцінку майна з покладанням витрат на сторону, яка подала заперечення;

- звіт про оцінку дійсний протягом 6 місяців, після чого оцінка проводиться повторно.

Необхідно також звернути увагу на зміни в порядку реалізації майна. У нову редакцію повернена реалізація майна на комісійних умовах, яка була передбачена в першій редакції цього закону, але згодом це положення було з нього виключено.

Відтепер на комісійних умовах реалізується майно, вартість якого не перевищує 150 НМДГ (2550 грн.), товари побутового вжитку, інше рухоме майно (якщо стягувач не проти). Причому, на відміну від старої редакції закону, нова його редакція не передбачає реалізацію майна через спеціалізовані організації, залучені на конкурсній основі [2].

Новим законом також встановлено, що якщо майно не продано протягом 2 місяців воно може бути знижене у вартості протягом 10 днів, але не більше ніж на 30%. Повторна уцінка не повинна перевищувати 50% початкової вартості майна.

Нереалізоване майно буде передаватися стягувачу в рахунок погашення боргу за первісною вартістю.

Крім зазначених змін в процедурі виконання рішень передбачені й інші новели, щодо самого процесу виконавчого провадження.

Також слід звернути увагу на те що, змінився розмір виконавчого збору та розмір штрафів, які державний виконавець має право накладати, так в новій редакції закону передбачено, що виконавчий збір, що стягується з боржників при виконанні рішень немайнового характеру збільшено для фізичних осіб з 20 до 40 (з 340 до 680 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а для юридичних осіб - з 50 до 80 (з 850 до 1360 грн.).

Розміри штрафів, які державний виконавець накладає у разі невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, а також рішення про поновлення на роботі також збільшені. З моменту вступу в силу нової редакції закону для фізичних осіб розмір штрафу за такі дії (чи, радше, бездіяльність) складе від 10 до 20 (від 170 до 340 грн.), для посадових осіб - від 20 до 40 (від 340 до 680 грн.), а для юридичних осіб відповідно від 40 до 60 (від 680 до 1020 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [3].

Важливо зазначити, що зміни не могли обійти стороною й процес оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця, новим законом боржника позбавили права адміністративного оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця , тобто оскарження в органах Державної Виконавчої Служби. За боржником збереглося лише право судового оскарження.

Раніше, звертаючись зі скаргами практично по всій вертикалі органів Державної Виконавчої Служби, боржник міг тягнути час і відкладати термін примусового виконання судового рішення в часі. Тепер же боржник зможе оскаржити вищевказані дії або рішення виключно в судовому порядку і що є важливим, подача скарги до суду не буде призупиняти примусове виконання рішення.

Стягувач і інші учасники виконавчого провадження (крім боржника) можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної Виконавчої Служби не лише начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду, але і керівникові відповідного органу Державної Виконавчої Служби вищого рівня таке положення міститься в ст. 82 нового закону.

У цілому новою редакцією Закону України «Про виконавче провадження» удосконалено положення старого закону, що, безумовно, є позитивним моментом. Незважаючи на те, що деякі положення нового закону недосконалі, вимагають «обкатки» під час практичного застосування з можливою подальшою зміною норм, він все ж таки більш чітко закріпив повноваження державних виконавців, конкретизував багато інших положень, що буде сприяти поліпшенню ситуації в питанні виконання судових та інших рішень.


Список використаних джерел :

1. «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» Закон України// Офіційний вісник України вiд 20.12.2010 - 2010 р., № 95, стор. 9, ст. 3373.
   
2. Виконавче провадження змінено/ [Електронний ресурс]. Ярослав Левкун // Газета по-надвірнянськи.Режим доступу: ссылка скрыта
   
3. Зміни до виконавчого провадження//[Електронний ресурс]. Режим доступу: m.ua/2011/02/zmini-do-vikonavchogo-provadzhennya-zakon-n-2677-vi%C2%A0/#more-1811