Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів юридичного факультету

Вид материала

Содержание

Окремі питання щодо заохочень науково-педагогічних працівників за успіхи в роботі
Окремі питання шодо визначення правосуб`єктності фізичної особи – роботодавця в трудових правовідносинах
Доповідач: Гречаніченко О.В. студент групи ПЗдср-07-2

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО ЗАОХОЧЕНЬ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗА УСПІХИ В РОБОТІ

Доповідач: Горева Є.Ю., викладач кафедри права

Дуже важливим моментом у праці найманого працівника є оцінка його праці. Винагорода за працю є широким поняттям. Її складовими є заробітна плата і заохочення за працю. Як зазначає Н.М. Хуторян, якщо заробітна плата - це грошова винагорода за виконану роботу, то заохочення за працю - це публічне визнання заслуг працівника та надання йому переваг у зв'язку із досягнутими успіхами в роботі [1, с.463].

Згідно зі ст. 143¹ та ст.9' Кодексу законів про працю України за успіхи в роботі до працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення, що містяться у затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку /п.21/ передбачено перелік заходів заохочення, які можуть використовуватись на всіх підприємствах. Зокрема, до них віднесені: оголошення подяки; видача премії; нагородження цінним подарунком; нагородження Почесною грамотою; занесення до книги пошани, на Дошку пошани.

Відзначимо, що на практиці засоби стимулювання праці відзначаються не лише в правилах внутрішнього трудового розпорядку, а в будь-яких інших локальних актах (наприклад, у колективному договорі, положенні про стимулювання, тощо).

Підстави та порядок стимулювання сумлінної праці також можуть бути предметом договірного регулювання, що особливо важливо за умов ринкових перетворень у суспільстві. Так, при укладанні контракту, сторони мають право передбачити будь-які додаткові заходи заохочення в разі належного виконання працівником взятих на себе зобов'язань (наприклад, оплата санітарно-курортного відпочинку, додаткова грошова чи майнова винагорода, оплата проїзду під час відпустки та ін. /[2,с.355].

Чинне законодавство України передбачає такі основні види заохочень:

- за успіхи у роботі /ст.143 КЗпП/;

- за особливі трудові заслуги /ст.146 КЗпП/;

- переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки /ст.145 КЗпП/.

Перший вид заохочень може застосовуватись до працівників за зразкове виконання трудових обов'язків, новаторство, підвищення продуктивності праці та інші успіхи в роботі. Як правило, до цієї групи належать заходи заохочення морального та морально-матеріального характеру, які встановлюються на підприємстві, організації, установи ПВТР.

Другий вид заохочень - за особливі трудові заслуги - застосовується до працівників шляхом подання представлення вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами та ін.

Певні особливості властиві третьому виду заохочень. Ідеться про пільги і переваги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки.

Таким працівникам надаються в першу чергу пільги в соціально-побутовій сфері (путівки на санаторно-курортне лікування, у будинки відпочинку та ін.) Також надаються переваги при просуванні по роботі [1, с. 465].

Відповідно до ст.57 Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 р. держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам належні умови праці, побуту, відпочинку, медичне обслуговування, підвищення кваліфікації, правовий, соціальний, професійний захист та ін.

Ст. 58 зазначеного закону передбачає заохочення педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Ст. 47 Закону України "Про вищу освіту" науково-педагогічними працівниками передбачає осіб, які за основним місцем роботи у ВНЗ ІІІ і ІV акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

У ст. 48 зазначеного закону наводиться перелік основних посад науково-педагогічних працівників, до яких зокрема, відносяться: асистент; викладач; старший викладач; директор бібліотеки; доцент; професор; завідуючий кафедрою; декан; проректор; ректор.

Аналізуючи правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про стимулювання наукових досліджень, колективні договори та ін. деяких вищих навчальних закладів України, ми прийшли до висновку, що у більшості ВНЗ у перелічених вище та інших локальних документах зазначаються заходи заохочення, які передбачені п.21 Типових ПВТР. (Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут", розділ VIII, Криворізький державний педагогічний університет, розділ VI, Сумський державний університет, розділ VI I, правничий колледж Львівського національного університету ім. І.Франка розділ IV, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, автомобільно-дорожній інститут Донецького національного університету, п.п. 36, 37.

У колективному договорі Національного університету Львівська політтехніка, в розділі 1.2 "Оплата праці та матеріальне заохочення працівників, зазначається, що за поданням керівників структурних підрозділів надавати науково-педагогічним працівникам університету грошову винагороду за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов'язків, а також допомогу на оздоровлення при наданні щорічних відпусток у розмірі одного посадового окладу. Передбачена також виплата премій відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи та ін.

У Луганському національному університеті імені Тараса Шевченко у січні 2010 р. затверджено положення про стимулювання наукових досліджень і матеріальну підтримку науково-педагогічних працівників. У розділі II «Матеріальне й моральне заохочення кафедр і викладачів» за результатами щорічного рейтингу наукових досягнень передбачається, що в основу рейтингу наукових досягнень покладено реальні показники, досягнуті кафедрами та окремими науково-педагогічними працівниками за календарний рік. В тому ж розділі передбачається, що за досягнення в підготовці докторів, кандидатів наук, за успіхи в науковій роботі зі студентами, магістратами, за підготовку та видання підручників, навчальних посібників з грифом МОН України виплачується премія в розмірі 1000 гривень.

В розділі III зазначеного положення передбачається матеріальна підтримка науково-педагагічних працівників, які виходять на захист докторських, кандидатських дисертацій, а в розділі IV - матеріальне стимулювання викладачів, які захистили кандидатські, докторські дисертації, та керівників і наукових консультантів.

Зазначеним положенням у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченко передбачається процедура подання кандидатури науково-педагогічного працівника до системи стимулювання.

На відміну від положення про стимулювання наукових досліджень і матеріальну підтримку науково-педагогічних працівників, яке прийняте у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, у Сумському державному університеті у квітні 2010 року було прийнято положення «Про додаткове преміювання докторів та кандидатів наук, що працюють в СумДУ, за досягнення у науковій роботі та підготовці науково-педагогічних кадрів / нова редакція /.

Як видно із самих назв положень про стимулювання та преміювання у Луганському національному університеті стимулювання наукових досліджень розповсюджується на всіх науково-педагогічних працівників, а у СумДУ – лише на докторів та кандидатів наук.

Наприклад, у ЛугДУ за підготовку та видання підручників і навчальних посібників з грифом МОН МС України науково-педагогічних працівникам виплачується премія в сумі 1000 грн.

У СумДУ за видання підручника за грифон МОН МС України виплачується доктору або кандидату наук премія, яка розраховується за відповідною формулою.

Щомісячна додаткова премія для докторів чи кандидата наук встановлюється на календарний рік за підсумками науково-дослідницької роботи у попередньому календарному році, а саме : за керування підготовкою докторантів та аспірантів, за виконання зареєстрованої НДР, публікацію від імені СумДУ статей у науково фахових журналах тощо.

Підсумовуючи вище викладене, слід зазначити, що поняття «заохочення» і «стимулювання» співвідносяться між собою як частина і ціле. Заохочення науково-педагогічних працівників є частиною стимулювання, окремий захід, здійснюваний в його межах. Стимулювання ефективної праці науково-педагогічних працівників - це система моральних і матеріальних заходів, пов’язаних з визнанням їх сумлінної ефективної праці.

Взаємозв’язок матеріального і морального стимулювання полягають у тому, що вони взаємозбагачують і підкріплюють один одного.

Моральне стимулювання ефективної праці науково-педагогічних працівників – це встановлені законами, підзаконними актами, локальними нормативно-правовими актами різнорідні форми морального заохочення добросовісної праці науково-педагогічних працівників.

Матеріальне стимулювання виражає відношення до добросовісної праці головним чином як засобу забезпечення матеріального рівня науково-педагогічних працівників.

На наш погляд, доцільним було б ввести в правилах внутрішнього трудового розпорядку, або в колективних договорах доплату науково-педагогічних працівників, які нагороджені Почесною грамотою, міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, встановлення доплату молодим спеціалістам, які мають дипломи з відзнакою і залишені працювати у ВНЗ, який вони закінчили, та навчаються в аспірантурі чи є здобувачами.

Література

1. Трудове право України: підруч. / [Бабаскін А. Ю, Баранюк Ю.В, Хупідрян Н.М. та ін.]. – К.: «Видавництво А.С.К.», 2004. – 608 с.

2. Трудове право України: підруч. / [Пилипенко П.Д., Буряк В.Я., Козак З.Я. та ін. ]. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 536с.

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ШОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОСУБ`ЄКТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – РОБОТОДАВЦЯ В ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Доповідач: Греков І.П. к. юрид. н., старший викладач кафедри

АГПФЕБ

Характерною ознакою трудових правовідносин є наявність досить широкого кола суб’єктів, які можуть бути їх учасниками. Комплексний характер структури трудових правовідносин фактично і породжує їх численний суб’єктний склад. Що не вид трудових правовідносин – то нові суб’єкти. Але найхарактерніше те, що майже в усіх видах трудових правовідносин незмінним учасником є роботодавець. Така універсальність його участі у трудових правовідносинах зумовлена насамперед тим, що самі трудові правовідносини виникають та існують у результаті реалізації власником /підприємцем/ свого права найму робочої сили для досягнення поставленої мети [1,с.65].

Законодавство України велику увагу приділяло працівникові як стороні трудових правовідносин, а також роботодавцю – юридичній особі. А щодо фізичної особи – роботодавця, то його правовому статусу не приділялося належної уваги з боку вчених –провознавців, хоча фізична особа – роботодавець є рівноправним учасником трудових правовідносин поряд з юридичною особою.

Фізична особа-роботодавець володіє всіма трьома складовими правосуб’єктності:правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю. Трудова правоздатність фізичної особи – роботодавця – це її абстрактна можливість та здатність мати трудові права та обов’язки. Виходячи з положень теорії права, правоздатність виникає з моменту народження фізичної особи і трудова правоздатність у фізичної особи – роботодавця також виникає з моменту її народження, оскільки категорія «фізична особа» є цивільно-правовою, а цивільне законодавство визначає саме такий порядок виникнення у фізичної особи правоздатності [2, c. 25].

Цивільна дієздатність, за загальним правилом, виникає у фізичної особи з 18 років, коли трудова дієздатність виникає у працівників, за загальним правилом, з 16 років.

Трудова дієздатність фізичної особи – роботодавця – це її здатність набувати та реалізовувати своїми діями трудові права і виконувати трудові обов’язки. Тобто, фізична особа, яка володіє трудовою дієздатністю, може безперешкодно набувати та реалізовувати свої трудові права, зокрема укласти трудовий договір.

Виходячи з вищевикладеного, можна зазначити, що фізична особа, яка набула повної цивільної дієздатності, може безперешкодно виступати у трудових правовідносинах як роботодавець.

Серед фізичних осіб – роботодавців виділяють два типи: фізичні особи, які використовують найману працю з метою отримання прибутку та фізичної особи які використовують найману працю без мети отримання прибутку, тобто для задоволення особистих побутових проблем /водій, охоронник, садівник та ін./

Має слушним звернення уваги на думку Г.І. Селівон про те, що вік як умова виникнення трудової дієздатності доповнюється ще й вольовим та інтелектуальним критеріями. Оскільки фізичні особи з дефектами волі /повна або часткова нездатність усвідомлювати характер своїх дій чи керувати ними/ не дають можливості наділити фізичну особу трудовою дієздатністю повністю або частково, або дієздатність такої фізичної особи може бути обмежена у встановленому законом порядку. В цьому також проявляється зв'язок між трудовою і цивільною дієздатністю[3,c.204].

Таким чином, трудова і цивільна як правоздатність, так і дієздатність фізичної особи /в площині фізичної особи – роботодавця/, відрізняються лише за характером прав і обов’язків, які не може мати чи реалізувати /виконувати/ фізична особа. О.Г. Середа зазначає, що у фізичних осіб – роботодавців цивільна і трудова правосуб`єктність виникають одночасно, однак за своїм змістом цивільна не поглинає трудову правосуб’єктність [4,c.14].

Щоб визнати за фізичною особою реальну можливість бути роботодавцем, вона повинна фактично набувати трудової правоздатності та дієздатності в повному обсязі.

Слід розрізняти «суб’єкта трудового права» та «суб’єкта трудових правовідносин».

Для характеристики саме суб’єкта трудового права, на наш погляд, більш характерним є трудова правоздатність і дієздатність, оскільки він /суб’єкт трудового права/, ще не вступив у трудові правовідносини, а отже і не набув трудової деліктоздатності. Але для суб’єкта трудових правовідносин характерною є ще і деліктоздатність. Як зазначає Г.І. Селівон, саме тому, що суб’єкт трудового права є поняттям абстрактним, більш широким, ніж поняття суб’єкт трудових правовідносин [3,c. 205].

Суб’єкт трудового права - це лише потенційний учасник трудових правовідносин. Суб`єктом він стає лише після того, як вступить у правовідносини. Поняття «суб’єкт трудового права» і «суб’єкт трудових правовідносин» дуже пов’язані між собою, але ці поняття не є тотожними.

Суб’єкт трудового права визначається у нормах чинного законодавства, а саме у трудових відносинах суб’єкт трудового права набуває для себе і реалізовує свої трудові права і обов’язки, тобто стає суб’єктом трудових правовідносин.

В цьому і відмінність суб’єкта трудового права від суб’єкта трудових правовідносин.

Література

Трудове право України / [Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.]; за ред. П.Д. Пилипенко.-К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004р.-536с.
Венедіктов В.С. Трудове право України. Загальна частина/; навч. посіб. для курсантів та слухачів вищ.навч. закл. МВС України.В.С Венедіктов - Сімферополь:, 2004.-164с.
Трудове право України: сучасний стан та перспективи: матеріали наук. практ. конф./ Сімферополь.: 22-24 травня 2008р./ Українська асоціація фахівців трудового права. Крим. Юрид. інт.- Сімферополь.:, 2008.-309с.
Середа О.Г. Роботодавець як суб’єкт трудового права: автореф. Дис.. на здобуття наук. ступ. канд.. юрид. наук; Нац. Юрид акад. України ім. Я. Мудрого, О.Г. Середа - Х.:,2004.-19с.

Правове підгрунтя застосування

цифрового підпису

Доповідач: Гречаніченко О.В. студент групи ПЗдср-07-2

Науковий керівник: Чередниченко В.Б.,ст. викладач Сумської

філії ХНУВС

На протязі останніх років в Україні все ширше використовується обмін так званими „електронними документами” у банківській, економічній, правовій, технічній та інших сферах, що сприяє значному підвищенню ефективності людської діяльності. Зростають вимоги до достовірності отриманої через електронну пошту та інші системи електронного зв’язку інформації. Використання „цифрового підпису” (ЦП) надає таким даним юридичну силу паперових документів, засвідчених підписом та печаткою відправника [1, с.27-45]. Цієї мети можна досягти при дотриманні вимог низки законодавчих актів та інших нормативно – правових документів, а також при технічно коректному застосуванні легальних програмних засобів. Огляд міжнародно - правових аспектів цифрового підпису та законодавства і інших нормативних документів України є завданням даної роботи.

Вперше «цифровий підпис» був запропонований У. Диффі (W. Diffie) та М. Хеллманом (M. Hellman) у 1976 р. з метою заміни звичайних паперових документів їх електронними аналогами, повноцінними з юридичної точки зору. Електронний цифровий підпис (ЕЦП) створюється шляхом шифрування (криптографічного перетворення) електронних даних та додається до них або логічно з ними поєднується. ЕЦП використовується суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі [2, с.32-38].

Організацією Об'єднаних Націй було прийнято ряд нормативних документів міжнародного рівня, які регламентують розробку та застосування засобів ЕЦП. Серед них: Типовий закон Комісії ООН по праву та міжнародній торгівлі (ЮНСІТРАЛ) «Про електронну торгівлю» від 1996 р., Типовий закон ЮНСІТРАЛ «Про електронні підписи» від 2001 р.

Логічно завершує серію міжнародних актів щодо врегулювання питань цифрового підпису прийнята у 2005 р. «Конвенція ООН про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах». У цю Конвенцію включено усі основні напрацювання попередніх документів ООН з даного питання. Крім того, у Конвенції чітко фіксуються основні вимоги щодо чинності електронних документів. Так, повідомлення чи договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили на тій лише підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення. У випадках, коли законодавство вимагає, щоб повідомлення чи договір були представлені у письмовій формі, або передбачає настання певних наслідків у випадку відсутності письмової форми, ця вимога вважається виконаною шляхом представлення електронного повідомлення, створеного з додержанням необхідних процедур. У випадках, коли законодавство вимагає, щоб повідомлення чи договір надавалися або зберігалися в їхній справжній (першоджерельній) формі, чи передбачає настання визначених наслідків у випадку відсутності справжньої форми, ця вимога вважається виконаною у відношенні електронного повідомлення, створеного з додержанням визначених у Конвенції процедур. Також чітко визначено моменти відправлення електронного повідомлення та його одержання, процедури виправлення помилок у таких документах, тощо. Ця Конвенція була відкрита для підписання всіма державами в Центральних установах Організації Об'єднаних Націй, після чого вона підлягає ратифікації (прийняттю чи затвердженню) державами, що її підписали. Ратифікаційні грамоти чи документи про прийняття (приєднання) здаються на збереження Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Це перший документ про цифровий підпис, дія якого має зобов’язальний характер на територіях держав, що її підписали, у повній відповідності з міжнародними правовими процедурами [3, с.2-11].

В Україні наявна наступна законодавча база у сфері електронного підпису. Це два закони України: "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року № 851-IV, та "Про електронний цифровий підпис" від 22 травня 2003 року № 852-ІV [7]. У них знайшли відображення світові законодавчі засади щодо ЦП. Для втілення у практику вищеназваних законів протягом 2004 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, а саме. „Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу” (від 26 травня 2004 р. № 680); „Про затвердження Порядку акредитації центру сертифікації ключів” (від 13 липня 2004 р. № 903); „Про затвердження Положення про центральний засвідчувальний орган” (від 28 жовтня 2004 р. №1451); „Про затвердження Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності” (№1452 від 28 жовтня 2004 р.); „Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади” (№1453 від 28 жовтня 2004 р.); „Про затвердження Порядку обов'язкової передачі документованої інформації” (№1454від 28 жовтня 2004 р.) [4].

Згідно Закону України "Про електронний цифровий підпис“ електронний цифровий підпис (ЕЦП) за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Згідно цих законів, ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Згідно Закону України " Про електронний цифровий підпис" cуб’єктами правових відносин у сфері послуг електронного цифрового підпису є: підписувач, користувач, центр сертифікації ключів, акредитований центр сертифікації ключів, центральний засвідчувальний орган, засвідчувальний центр органу виконавчої влади або іншого державного органу, контролюючий орган.

Функції центрального засвідчувального органу (ЦЗО) у Національній системі електронного цифрового підпису виконує Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації Міністерства інфраструктури України. Перший центр сертифікації ключів було акредитовано в Україні у січні 2006 р. На 01.03.2011 р. функціонує 14 таких центрів (один з них – державне підприємство "Центр автентифікації національної системи конфіденційного зв'язку" Державного підприємства "Українські спеціальні системи"). Більшість центрів має від кількох до 30 регіональних представництв. Також діє чотири неакредитованих ЦСК. Крім того, зареєстровано також 16 засвідчувальних центрів та центрів сертифікації ключів [5].

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що в Україні створена законодавча база ЕЦП. У нашій державі розгорнута та діє Національна система електронного цифрового підпису.

Література

Бабак В. П., Корченко О. Г. Інформаційна безпека та сучасні мережеві технології. [Текст] / К.: НАУ, 2003. — 667 с. ISBN 966-598-132-3:
Фергюсон Н., Шнайер Б. Практическая криптография. [Текст] / Нильс Фергюсон, Брюс Шнайер. – М. : ссылка скрыта, 2005. 424 с. ISBN 5-8459-0733-0.
Конвенция Организации Объединенных Наций об использовании электронных сообщений в международных договорах. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ссылка скрыта. Загол. з екрану.
Законодавство України. Портал Верховної Ради України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ссылка скрыта.
Центральний засвсідчувальний орган. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ссылка скрыта. Загол. з екрану.

Blog

Науково-теоретична конференція викладачів, аспірантів, співробітників та студентів юридичного факультету

Содержание