Міністерство освіти І науки України Національний транспортний Університет

Вид материалаДокументы

Содержание


2.9. Державний комітет України з нагляду за охороною праці
2.10. Державний комітет ядерного регулювання України
3.2. Контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   20

2.9. Державний комітет України з нагляду за охороною праці


Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці та органом державного гірничого нагляду, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держнаглядохоронпраці України від­повідно до покладених на нього завдань:

 у межах своєї компетенції опрацьовує і затверджує правила, норми, стандарти, інші нормативно-правові акти з питань охорони праці;

 здійснює в установленому порядку державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, в тому числі з питань: будівництва, реконструкції та експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки, потенційно небезпечних об’єктів і виробництв; застосування у виробництві технологій, технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, а також забезпечення працівників спецодягом та іншими засобами колективного та інди­відуального захисту; виготовлення, монтажу, ремонту, рекон­струкції, налагодження і безпечної екс­плуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва; виготовлення, транспортування, зберігання та використання вибухових матеріалів і виро-бів на їх основі; безпечного проведення робіт з утилізації зброї, звичайних видів боєприпасів, виробів ракетної техніки;

 організовує в межах своїх повноважень розслідування аварій, групових нещасних випадків та нещасних випадків із смер­тельними наслідками на виробництві; веде облік аварій і нещасних випадків на вироб­ництві, пов’язаних з безпечним веденням робіт, ана-лізує їх причини, розробляє пропозиції щодо запобігання таким випадкам;

 видає у випадках, передбачених законодавством, дозволи на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з виконанням робіт та експлуатацією об’єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки;

 здійснює в межах своєї компетенції дозвільну діяльність у сфері проведення вибухових робіт, виготовлення засобів механізації вибухових робіт, видає свідоцтва на придбання і зберігання вибухових речовин;

 видає дозволи на проведення навчання посадових осіб та працівників з питань охорони праці, а також професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки;

 погоджує з питань, що належать до його компетенції: навчальні плани і програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці;

 організовує проведення технічного розслідування обставин і причин аварій, випадків виробничого травматизму, роз­крадання та втрат вибухових матеріалів, приймає за результатами зазначеного роз­слідування з питань, що належать до його компетенції, відповідні рішення;

 призначає (якщо характер і ступінь небезпеки це зумовлюють) проведення цент­ральними органами виконавчої влади, суб’єк­тами господарської діяльності конт­рольних випробувань устаткування та мате­ріалів, технічного огляду устаткування, незалежної експертизи проектно-конст­рукторської доку­ментації на відповідність вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;

Посадові особи Держнаглядохоронпраці України відповідно до своїх повноважень мають право:

 безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства вико­ристовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

 одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

 видавати в установленому порядку робо­тодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відпо відно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим дер-жавним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, охо-рони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;

 забороняти, зупиняти, припиняти, обме­жувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устат­кування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, у тому числі пов’я-заних з користуванням надрами, засто­сування нових небезпечних речовин, реа­лізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

 притягати до адміністративної від­по­відальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці в частині безпечного ведення робіт та охорони надр;

 надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.


    

2.10. Державний комітет ядерного регулювання України


Державний комітет ядерного регу­лювання України (Держатомрегулювання України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабі­нетом Міністрів України. Він здійснює в межах своєї компетенції реалізацію державної політики у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки.

Основними завданнями Держатом­регулювання України є:

 участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки;

 здійснення в межах своєї компетенції державного регулювання безпеки вико­ристання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки;

 здійснення державного нагляду за додер­жанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки;

 координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, що відповідно до законодавства здійснюють державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Держатомрегулювання України відпо­відно до покладених на нього завдань:

 визначає критерії, вимоги та умови безпеки під час використання ядерної енергії; розробляє і затверджує в межах своєї компетенції норми, правила і стандарти з ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних мате­ріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання; погоджує в межах своєї компетенції проекти державних і галузевих стандартів;

 визначає вимоги до систем і обладнання, що є важливими для безпеки ядерних установок та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об’єктів, вимоги до управління безпекою таких установок та об’єктів, а також визначає порядок обліку та реєстрації зазначених систем і обладнання, контролює додержання цього порядку;

 встановлює вимоги щодо забезпечення якості на всіх етапах життєвого циклу ядерних установок, об’єктів, призначених для повод­ження з радіоактивними відходами, уранових об’єктів;

 здійснює оцінку ступеня безпеки та експертизу безпеки ядерних установок, об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об’єктів координує проведення експертизи безпеки інших джерел іонізуючого випромінювання;

 надає висновки щодо додер­жання вимог ядерної та радіаційної безпеки при експорті, імпорті та транзиті радіоак­тивних матеріалів;

 здійснює в установленому зако­нодавством порядку ліцензування: проектування ядерних установок або сховищ для захоронення радіоактивних від-ходів, переробки уранових руд, перевезення радіоактивних матеріалів, переробки, збе­рігання та захоронення радіоактивних відхо-дів, виробництва та використання джерел іонізуючого випромінювання, підготовки персоналу для експлуатації ядерної установки за переліком посад та спеціальностей, який затверджується Кабінетом Міністрів України; діяльності, пов’язаної із забезпеченням фізичного захисту ядерних матеріалів і ядерних установок, за переліком видів діяльності, який затверджується Кабінетом Міністрів України; діяльності експлуатуючої організації на окремому етапі життєвого циклу ядерної установки або сховища для захо­ронення радіоактивних відходів; діяльності, пов’язаної із здійсненням персоналом безпосереднього управління реактор-ною установкою атомних елек­тростанцій;

 видає відповідно до законодавства дозволи на виконання робіт чи операцій на етапах введення в експлуатацію, експлуатації та зняття з експлуатації ядерних установок і на етапах експлуатації та закриття сховищ для захоронення радіоактивних відходів, а також дозволи на перевезення радіоактивних матеріалів та сертифікати безпеки транс­портно-пакувальних комплектів для пере­везення таких матеріалів;

 організовує та здійснює державний нагляд за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання;

 застосовує в межах своїх повноважень примусові заходи щодо юридичних і фізичних осіб у разі порушення ними законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки, фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також умов виданих ліцензій;

Держатомрегулювання України має право:

 одержувати в установленому законодав­ством порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покла­дених на нього завдань;

 залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, під­приємств, установ та організацій (за погод­женням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

 скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

 утворювати за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади міжвідомчі комісії, експертні та консуль­тативні ради, робочі групи;

 представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;

 надсилати ліцензіатам, а також їх поса­довим особам, керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади, органам місцевого самоврядування обов’язкові до виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у сфері використання ядерної енергії, забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки;

 застосовувати в установленому порядку фінансові санкції до підприємств, установ, організацій, підприємців за пору­шення законодавства, норм, правил і стан­дартів з ядерної та радіаційної безпеки та умов наданих дозволів;

 обмежувати, припиняти чи зупиняти експлуатацію підприємств, установ, орга­нізацій та об’єктів у разі порушення ними вимог щодо ядерної та радіаційної безпеки;

 заслуховувати звіти посадових осіб цент­ральних та місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій з питань забезпечення ядерної та радіаційної безпеки, отримувати від ліцензіата чи власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з цих питань;

 притягати в установленому порядку до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про ядерну та радіаційну безпеку; надсилати ліцензіатам, власникам чи керівникам підприємств подання про невід­повідність окремих осіб займаним посадам;

 передавати правоохоронним органам матеріали про факти порушень установлених законами та іншими нормативно-правовими актами вимог щодо додержання ядерної та радіаційної безпеки;

 володіти спеціальними транспортними засобами для здійснення заходів реагування на надзвичайні ситуації.

Працівники Держ­атомрегулювання України, які здійснюють державний нагляд за додержанням зако­нодавства, норм, правил і стандартів з викорис-тання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки, мають право відві­дувати безперешкодно в будь-який час підприємства, установи та організації всіх форм власності для здійснення в межах своєї компетенції відповідних перевірок, а також користуються іншими правами, передбаченими законодавством.

Держатомрегулювання України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку свої територіальні органи (державні інспекції з ядерної та радіаційної безпеки) і в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Держатомрегулювання України є обов’язковими до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, під­приємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.


    


Розділ 3. Організація перевезень небезпечних
вантажів



3.1. Запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення
небезпечних вантажів автомобільним транспортом


З метою запобігання аваріям, катастрофам та іншим надзвичайним ситуаціям, які можуть виникнути під час перевезення небезпечних ваіпажів автомобільним транспортом, Кабінет Міністрів України постановив:

1. Установити терміни проходження водіями транспортних засобів підготовки до транспортування небезпечних вантажів та дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій під час іх перевезення, одержання водіями права на керування транспортними засобами з небезпечними вантажами і свідоцтва відповідно до конкретного класу небезпеки вантажу і транспортного засобу;

2. Затвердити зразок Свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (далі — Свідоцтво), який додається. Термін дії Свідоцтва — п'ять років.

3. Управлінню Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрі­шніх справ, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Міністерству охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки із залученням суб'єктів підприємницької діяльності (за згодою) з метою запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом:

 організувати протягом 1999 — 2000 років на базі єдиного, загальнодержавного центру підготовку водіїв автотранспортних засобів за програмами та в порядку, встановленому зазначеними органами виконавчої влади, з видачею відповідних підсумкових довідок для пред'явлення в Державну автомобільну інспекцію Міністерства вігутрішніх справ свідоцтв установленого цією постановою зразка;

 створити до 31 травня 2000 р. систему спостереження за рухом транспортних засобів з небезпечними вантажами та забезпечити її належне функціонування;

 забезпечити проведення експертної оцінки і погодження умов (правил, стандартів, технічних умов), необхідних для безпечного перевезення автомобільним транспортом небезпечних вантажів та дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій під час іх транспортування.

4. Управлінню Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ організувати:

 приймання в підрозділах Державної автомобільної інспекції Міністерства вігутрішніх справ іспитів від водіїв транспортних засобів та видачу свідоцтв про їх допуск до перевезень небезпечних вантажів;

 виготовлення на вітчизняних підприємствах бланків Свідоцтва у необхідній кількості;

 оформлення на спеціальних бланках і видачу в установленому порядку дозволів на рух автотранспортних засобів з усіма без винятку небезпечними вантажами.

5. Надати Управлінню Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ право самостійно встановлювати розміри плати за проведення іспитів водіїв та надбавки до ціни підприємств на виготовлення бланків Свідоцтва у межах, визначених законодавством. Кошти, що залишаються в розпоряд­женні Управ­ління Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ використовуються відповідно до законодавства.

6. Доручити Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерству внутрішніх справ та Міністерству охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки розробити і до 1 березня 1999 р. затвердити спільні заходи швидкого реагування на надзвичайні ситуації, які можуть виникнути під час перевезення автомобільним транспортом небезпечних вантажів.


    


3.2. Контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням


Це Положення визначає порядок здійснення державного контролю за транс­кордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням під час їх експорту з України, імпорту в Україну чи транзиту через територію України.

Функції компетентного органу з питань контролю за перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням в Україні виконує Мінекоресурсів.

Дія пунктів цього Положення поширюється на такі відходи, що є об’єктом транскордонного перевезення:

а) небезпечні відходи, що включені до розділу А Жовтого переліку відходів;

б) відходи, які потребують окремого розгляду, що включені до розділу Б Жовтого переліку відходів;

в) відходи, що включені до Зеленого переліку відходів і є об’єктом транскордонного пере­везення, у разі, коли вони містять матеріали, наведені у додатку 2 до цього Положення, в таких кількостях, що можуть виявляти небезпечні властивості, наведені у переліку небезпечних властивостей (зат­верджується Мінекоресурсів), а також якщо транскордонні перевезення таких відходів підпадають під державне регулювання у заінтересованих державах.

В інших випадках відходи, що включені до Зеленого переліку відходів, не підпадають під дію цього Положення.

Висновок щодо того, чи підпадають відходи Зеленого переліку відходів, які є об’єктом експорту або імпорту, під дію цього Положення, чи не підпадають, надає Мінекоресурсів.

Дія цього Положення не поширюється також на небезпечні відходи, що імпортуються з метою проведення досліджень у кількостях, які не можуть вплинути на стан здоров’я людини та навколишнього природного середовища.

К о н т р о л ь за транскордонними пе­ревезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням базується на процедурі письмового повідомлення компетентних органів заін­тересованих держав про будь-яке транс­кордонне перевезення небезпечних відходів і отримання від них письмової згоди на здійснення перевезення.

Повідомником може бути:  виробник відходів;  експортер;  ком­петентний орган держави експорту (особа, призначена компетентним органом).

Ос­новними документами, що зас­то­со­вуються у процедурі повідомлення та для отримання письмової згоди на перевезення, а також для супроводження транскордонних перевезень небезпечних відходів, є пові­домлення, у якому засвідчується згода на транскордонне пере­везення, і документ про перевезення, у якому засвід­чується факт відвантаження, проходження пунктів пропуску через дер­жавний кордон, отримання одержувачем і завершення ути­лізації/видалення відходів.

Експорт небезпечних відходів

Експортер, який має намір експортувати небезпечні відходи, звертається до Мін­екоресурсів з офіційним листом щонайменше за 70 днів до запланованої дати їх першого перевезення і подає необхідну кількість заповнених бланків повідомлення (при­мірники, призначені для компетентних органів держав імпорту і транзиту заповнюються мовою, прийнятною для цих держав) та додатково:

а) підтвердження наявності в експортера ліцензії на здійснення відповідних операцій поводження з небезпечними від­ходами, запро-понованими для експорту, та на їх транскордонне перевезення;

б) відомості про походження і склад відходів, а у разі потреби (на запит Мін­екоресурсів) протокол аналізу;

в) відомості про особу, що відповідає за утилізацію/видалення (опис способу ути­лізації/видалення, потуж­ність і місце­знаходження санкціоно­ва­ного об’єкта, термін дії дозволу на його експлу­атацію);

г) нотаріально засвідчену копію контракту між експортером та особою, що відповідає за утилізацію/видалення, в якому зазначено методи екологічно обгрунтованого поводження з відходами і який має містити такі відомості: зобов’язання сторін щодо відповідальності за будь-які несприятливі наслідки в результаті подання неправильних відомостей, непра­вильного поводження з відходами, аварій або інших непередбачених подій, у тому числі за здійснення альтернативних заходів з ути­лізації/видалення відходів екологічно об­грунтованим способом або реімпорту відходів у разі неможливості виконання первісних умов контракту; зобов’язання особи, що відповідає за утилізацію/видалення, про підтвердження отримання відходів протягом трьох робочих днів (тобто надсилання експортеру та ком­петентним органам заінтересованих держав копії відповідно заповненого документа про перевезення); зобов’язання особи, що відповідає за утилізацію/видалення, про підтвердження закінчення операцій з утилізації/видалення відходів протягом 180 днів після отримання відходів (тобто надсилання експортеру та компетентним органам заінтересованих держав копії відповідно заповненого документа про перевезення);

ґ) опис шляху транспортування відходів;

д) відомості про страхування від­по­відальності експортера щодо відшкодування шкоди, якої може бути заподіяно здоров’ю людини, власності і навколишньому при­родному середовищу під час транскордонного перевезення небезпечних відходів.

Е к с п о р т небез­печних відходів не дозволяється:

а) у будь-який пункт на південь від 60 град. південної широти;

б) до будь-якої держави, яка заборонила імпорт таких відходів і повідомила про це Україну;

в) до будь-якої держави, яка не є Стороною Базельської конвенції, якщо з нею не укладено відповідну міжнародну угоду щодо транс­кордонних перевезень небезпечних відходів;

г) до будь-якої держави, якщо є підстави вважати, що утилізація/ видалення таких відходів не буде здійснюватися екологічно обгрунтованим способом;

ґ) до будь-якої держави, яка не дала письмової згоди на імпорт таких відходів.

Е к с п о р т небезпечних відходів доз­воляється у разі, коли в Україні немає технічних можливостей і необхідних по­тужностей для видалення таких відходів екологічно обгрунтованим способом (у разі, коли небезпечні відходи експортуються з метою видалення) або такі відходи використовуються як вторинна сировина у державі імпорту.

У р а з і коли експорт дозволяється, Мінекоресурсів може дати згоду на експорт відходів за таких умов:

а) контракт між експортером та особою, відповідальною за утилізацію/ видалення, відповідає вимогам екологічно обгрунтованого поводження з відходами і містить необхідні зобов’язання сторін;

б) тара, маркування та транспортування відповідають вимогам визнаних міжнародних норм, стандартів і практики;

в) оформлено документ про перевезення;

г) підтверджено забезпеченість стра­хуванням відповідальності експортера щодо відшкодування шкоди, якої може бути заподіяно здоров’ю людини, власності і навколишньому природному середовищу під час транскор­донного перевезення небезпечних відходів;

ґ) експортер отримав письмову згоду на транскордонне перевезення відходів від компетентних органів заінтересованих держав (якщо держава транзиту не має практики надання письмової згоди за таких обставин або зняла вимогу про надання письмової згоди, через 60 днів після підтверд­ження отримання державою транзиту запиту з боку експортера чи Мінеко­ресурсів допускається перевезення за “мовчазної згоди”, якщо відповідна держава транзиту в цей 60-денний період не встановить будь-яких інших умов або не висловить заперечення).

П и с ь м о в а згода на багаторазовий експорт небезпечних відходів може надаватися у разі наявності письмової згоди на це заінтересованих держав терміном щонайбільше на один рік, якщо відходи:

а) мають однакові фізичні та хімічні властивості;

б) регулярно поставляються одній і тій же особі, відповідальній за утилізацію, через одні й ті ж пункти пропуску через державний кордон на виїзді з України і на в’їзді у державу імпорту;

в) перевозяться транзитом через одні й ті ж пункти пропуску через державний кордон на в’їзді в державу та виїзді з держави (держав) транзиту.

Е к с п о р т е р/п о в і д о м н и к за три дні до кожного відправлення небезпечних відходів надсилає копії документа про перевезення компетентним органам заінтересованих дер­жав.

Перевізник під час транспортування небезпечних відходів надає перший примірник документа про перевезення одержувачу відходів, інші примірники – митним службам заінтересованих держав.

Я к щ о транскордонне перевезення небезпечних відходів, на яке заінтересовані держави дали згоду, не може бути закінчене відповідно до умов контракту, експортер зобов’язаний вивезти відходи назад, якщо інші можливості для їх утилізації/видалення екологічно обгрунтованим способом не буде знайдено протягом 90 днів від того моменту, коли компетентний орган держави імпорту поінформував про це Мінекоресурсів або виробника, чи в будь-який інший термін, погоджений заінтересованими сторонами.

Імпорт небезпечних відходів

Небезпечні відходи можуть ім­пор­туватися тільки за умови наявності письмової згоди Мінекоресурсів. Забороняється ввезення в Україну не­безпечних відходів з метою їх зберігання чи захоронення.

Для розгляду питання про надання згоди на імпорт небезпечних відходів до Мінекоресурсів подаються оригінал пові­домлення держави експорту (якщо транс­кордонне перевезення відходів, що імпор­туються, не підлягає такому контролю в державі експорту, зобов’язання повідомника бере на себе особа, що відповідає за утилізацію/видалення), а також додатково імпортером/ особою, що відповідає за утилізацію/ви­далення:

а) офіційне письмове звернення з про­ханням про надання згоди на імпорт небез­печних відходів згідно з поданим пові­домленням;

б) підтвердження наявності в імпортера та в особи, що відповідає за утилізацію/видалення, ліцензій на здійснення відповідних операцій поводження з небезпечними від­хода-ми, запропонованими для імпорту, та на їх транскордонне перевезення;

в) нотаріально засвідчена копія контракту, який повинен відповідати вимогам підпункту цього Положення;

г) відомості про походження і склад відходів, а у разі потреби (на запит Мін­екоресурсів) протокол аналізу;

ґ) опис способу утилізації/видалення;

д) потужність і місце знаходження об’єкта для утилізації/видалення;

е) підтвердження наявності чинних дозволів місцевих органів Мінекоресурсів, державної санітарно-епідеміологічної служби на експлуа-тацію об’єкта для утилізації/видалення небезпечних відходів, запро­понованих для імпорту;

є) висновки державної санітарно-гігієнічної експертизи на відходи як вторинну сировину і на продукцію, що одержуватиметься в результаті утилізації, у разі, коли відходи імпортуються з метою утилізації;

ж) заява компетентного органу держави експорту про те, що держава не має технічних можливостей і необхідних потужностей для видалення таких відходів екологічно обгрун­тованим способом у разі, коли відходи імпорту-ються з метою видалення;

з) відомості про забезпеченість страху­ванням відповідальності експортера та особи, що відповідає за утилізацію/видалення, щодо відшкодування шкоди, якої може бути заподіяно здоров’ю людини, власності і навколиш-ньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації/видалення небезпечних відходів;

и) опис шляху транспортування відходів.

М і н е к о р е с у р с і в протягом 60 днів може висунути заперечення або додаткові вимоги, а також зажадати надання додаткової інформації (оригінал надсилається повідомнику) і протягом 70 днів приймає рішення про надання згоди на імпорт небезпечних відходів, на певних умовах чи без будь-яких умов або про відмову у наданні такої згоди (оригінал надси-лається повідомнику).

М і н е к о р е с у р с і в може дати письмову згоду на імпорт небезпечних відходів у разі дотримання таких умов:

а) держава експорту є Стороною Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небез­печних відходів та їх видаленням або з нею укладено відповідну міжнародну угоду щодо транскордонних перевезень небезпечних відходів;

б) держава експорту не має технічних можливостей і необхідних потужностей для видалення таких відходів екологічно обгрун­тованим способом (у разі, коли відходи імпортуються з метою видалення) або такі відходи використовуються як вторинна сировина в Україні;

в) імпортер має можливість утилізувати/видаляти такі відходи екологічно обгрун­тованим способом на санкціонованому об’єкті;

г) контракт між експортером та особою, відповідальною за утилізацію/видалення, містить необхідні зобов’язання сторін і відпові-дає вимогам екологічно обгрунтованого поводження з відходами;

ґ) тара, маркування і транспортування відповідають вимогам визнаних міжнародних норм, стандартів і практики;

д) підтверджено забезпеченість стра­хуванням відповідальності експортера та особи, що відповідає за утилізацію/видалення щодо відшкодування шкоди, якої може бути заподіяно здоров’ю людини, власності і навколиш-ньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації/видалення небезпечних відходів;

е) імпортер або інший агент, який діє від його імені, є резидентом або має відділення в Україні.

П и с ь м о в а згода на багаторазовий імпорт небезпечних відходів може надаватися одній і тій же особі, відповідальній за утилізацію/видалення, щонайбільше на один рік, якщо відходи:

а) мають однакові фізичні та хімічні властивості;

б) регулярно поставляються одній і тій же особі, відповідальній за утилізацію/видалення, через одні й ті ж пункти пропуску через дер-жавний кордон на виїзді з держави (держав) експорту і на в’їзді в Україну;

в) перевозяться транзитом через одні й ті ж пункти пропуску через державний кордон на в’їзді в державу та виїзді з держави (держав) транзиту.

О с о б а, відповідальна за утилізацію/видалення, повинна інформувати Мін­еко­ресурсів, його місцевий орган, компетентний орган держави експорту та експортера після отримання кожної поставки про факт отри­мання і про відповідність поставлених відходів інформації, що міститься у повідомленні та про завершення їх утилізації/видалення.

Транзит небезпечних відходів

Транзит небезпечних відходів через територію України не може здійс­ню­ватися без попередньої письмової згоди Мінекоресурсів. Мінеко­ре­сурсів має право відмовити в будь-якому транзиті небезпечних відходів через територію України з обгрунтуванням причин такої відмови.

Мінекоресурсів має бути письмово повідомлене українською або російською мовою про будь-які можливі транскордонні пере­везення небезпечних відходів через територію України. У повідомленні повинні міститися такі детальні відомості:

а) про відходи, їх походження, склад і кількість;

б) початковий і кінцевий пункти транс­портування відходів;

в) зазначення можливих дат транзиту та опис шляху транспортування відходів через територію України;

г) документи, які підтверджують, що держава імпорту прийме небезпечні відходи, а експортер, перевізник та особа, відповідальна за утилізацію/ видалення, уповноважені здійснювати операції, пов’язані з транс­кордонним перевезенням та утилізацією/видаленням небезпечних відходів;

ґ) гарантії повної компенсації будь-яких збитків, які можуть бути заподіяні здоров’ю людини та навколишньому природному середовищу під час перевезення відходів через територію України.

Тара, маркування і транспортування повинні відповідати вимогам міжнародних норм, стандартів і практики.

Мінекоресурсів протягом трьох робочих днів підтверджує отримання повідомлення про транзит небезпечних відходів і в 60-денний термін з моменту отримання повідомлення інформує повідомника про згоду на транзитне перевезення на певних умовах чи без будь-яких умов, або про відмову у наданні згоди на перевезення чи запитує (у разі потреби) додаткову інформацію.

Підрозділи Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів забезпечують у разі потреби пломбування контейнера з небез­печними відходами в пункті пропуску через державний кордон на в’їзді в Україну, а також перевіряють схоронність пломби в пункті пропуску через державний кордон на виїзді з України.

Класифікація небезпечних відходів

Небезпечні відходи у разі їх транс­кордонного перевезення підлягають кла­сифікації згідно з Міжнародним кодом ідентифікації відходів (МКІВ), крім випадків, коли транскордонне перевезення здійснюється на підставі відповідного міжна­родного договору, у якому зазначається інший метод класифікації. Інструкція з отримання МКІВ затверджується Мінекоресурсів. Неза­конний обіг небезпечних відходів

Будь-яке транскордонне перевезення небезпечних відходів вважається незаконним обігом, якщо воно здійснюється:

а) без повідомлення всіх заінтересованих держав, як це передбачено цим Положенням;

б) без згоди всіх заінтересованих держав, як це передбачено цим Положенням;

в) із згодою, яка була отримана від заінте-ресованих держав шляхом фальси­фікації, перекручення чи обману;

г) як таке, що не відповідає зазначеному у документах, які регламентують це перевезення;

ґ) способом, який призводить до навмисного видалення (наприклад, скиду) небезпечних відходів на порушення цього Положення і відповідних норм міжнародного права.


    