Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний, 5166.67kb.
- Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний, 5138.1kb.
- Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
- Мвс україни харківський національний університет внутрішніх справ сумська філія наукове, 54.77kb.
Об’єктом дослідження є професійна деформація.
Предмет – гендерні особливості схильності до девіантної поведінки співробітників ОВС. Мета – дослідження особливостей схильності до девіантної поведінки, як результат професійної деформації у жінок та чоловіків в системі ОВС.
Для реалізації поставленої мети нами використовувалися наступні методики: «Визначення деструктивних установок в міжособистісних відносинах» (В.В. Бойко), «Визначення схильності до поведінки, що відхиляється» (А.Н. Орел). Дослідження проводилося в Харківській області, Ізюмському районі з співробітниками органів внутрішніх справ 1 група (чоловіки) та 2 група (жінки),віком від 20 до 30 років.
Аналізуючи результати досліджуваних за методикою “Визначення деструктивних установок в міжособистісних відносинах” можна зробити висновок, що суттєвих розбіжностей по шкалах не має, окрім показників по шкалі “негативний досвід в спілкуванні”. Так, у жінок даний відсоток високих балів більший. Це можна пояснити тим фактом, що жінки більш сензетивні, тому і в певних випадках розчаровуються в партнері з спілкування, набираються негативного досвіду. Аналізуючи результати другої методики яка направлена на визначення схильності особи до поведінки, що відхиляється було виявлено, що у досліджуваних жінок зустрічаються високі бали по шкалі установки на соціальну бажаність. Тобто, в даній групі присутні тенденції демонструвати чітке дотримання навіть малозначних соціальних норм, навмисне прагнення показати себе з кращого боку, що є одним з варіантів професійної деформації. Аналізуючи результати другої групи досліджуваних (чоловіків) було виявлено, що вони набрали теж високі бали по шкалі установки на соціальну бажаність, а це свідчить про тенденцію досліджуваного демонструвати чітке дотримання навіть малозначних соціальних норм, навмисне прагнення показати себе з кращого боку. Отже, ми можемо зробити висновок, що професійна деформація, як сукупність особистісних професійних змін спеціаліста, притаманна і чоловікам і жінкам. Але на відміну від чоловіків у жінок вона проявляється в більш вираженому негативному досвіду спілкування, який формує у них негативне відношення до других людей, а також схильність до ризику, радикалізму та критичності.
УДК 159.922
Віденєєв І.О., к.психол.н., доцент, професор кафедри загальної психології та педагогіки Харківського національного університету внутрішніх справ, полковник міліції
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ОСОБИ
ДО СЛУЖБИ В ОВС
Корінні переміни в суспільстві призвели до підвищення потреби в науково-психологічних знаннях при здійсненні професійного відбору. Нині професійний відбір до ОВС включає в себе ряд етапів, серед яких психологічний відбір займає належне місце. Психологи, які традиційно здійснювали відбір персоналу для збройних сил, на теперішній час працюють і в органах внутрішніх справ.
Об’єкт: особистість кандидатів на службу до ОВС.
Предметом дослідження є індивідуально-психологічні особливості особистості, як фактор готовності особи до служби в ОВС
В проведеному дослідженні приймали участь 42 кандидати на службу до ОВС України, що проходили професійно-психологічний добір на базі ЦПП УКЗ ГУМВС України в Харківській області, із яких 13 жінок та 29 чоловіків, віком 18-27 років.
Особливості особистісних рис кандидатів на службу в ОВС були досліджені за допомогою 16-факторного особистісного опитувальника Р. Кетела. Всі опитувані проходили процедуру професійно-психологічного відбору в ЦПП при УМВС України в області. Дослідження проводилось в рамках цього відбору. Усі досліджувані за результатами тестування та співбесіди отримували висновок про придатність або непридатність подальшого проходження служби в ОВС. Група придатних кандидатів характеризується високою емоційною стабільністю (фактор С), силою Супер-его (наявними соціально-схвалюваними установками), сміливістю, довірливістю, витонченістю та проникливістю в спілкуванні, високим самоконтролем, пониженим відчуттям провини, розслабленістю.
В групі непридатних наявні понижена емоційна стабільність, завищене відчуття провини, залежність від групи.
Для опитуваних обох груп опитуваних характерна відкритість в спілкуванні та екстравертованість, середній інтелект, м‘якосердечність. Інші фактори мають середні значення, тобто не описують індивідуальних особливостей опитуваних.
Особливості інтелектуальної сфери кандидатів на службу в ОВС були досліджені за допомогою методик «Словесні тріади», «Поінформованість», «Короткий орієнтовний тест» та «Інтелектуальна лабільність».
Проведене дослідження індивідуально-психологічних особливостей кандидатів на службу в ОВС, дозволяє зробити ряд висновків:
1. Критеріями готовності до служби в ОВС більшою мірою являються особливості рис особистості та інтелектуальної сфери, ніж особливості мотиваційної структури особистості. Для придатних кандидатів, на відміну від непридатних, характерні: емоційна стабільність, розвинені соціально-позитивні установки, сміливість, довірливість, витонченість у спілкуванні та соціальна спритність, високий самоконтроль, розслабленість.
2. Рівень розумового розвитку придатних кандидатів достовірно вищий, ніж у непридатних. Інтелектуальна лабільність істотно не впливає на придатність кандидата, і знаходиться на рівні нижче середнього у більшості кандидатів.
УДК 037.011.33(477)-057.30
Гіренко С.П., к.пед.н., доцент, професор кафедри прикладної психології Харківського національного університету внутрішніх справ, полковник міліції
НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ НАПРЯМКИ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ПРАЦІВНИКІВ ОВС
Сучасна правоохоронна система в Україні вимагає від своїх працівників цілої низки професійно-важливих якостей, серед яких особливого значення набуває здатність до конструктивної поведінки в конфліктних та екстремальних ситуаціях Останнім часом в засобах масової інформації почастішали випадки, коли працівники міліції стають суб’єктами міжособистих суперечок під час виконання службових обов’язків та досить конфліктно, а іноді й брутально, агресивно поводять себе у спілкуванні з громадянами. Негативна оцінка таких дій у ЗМІ, підкріплена відеоматеріалами в першу чергу завдає нищівного удару по іміджу усіх правоохоронних органів, зменшує соціально-професійний статус десятків тисяч правоохоронців.
Тому, природнім постає запитання – чи вміють працівники органів внутрішніх справ адекватно, професійно виважено та конструктивно поводитись у конфліктних ситуаціях, що постійно супроводжують їх службову діяльність? Про останнє свідчать дані опитування, проведеного нами у листопаді 2010 року. Близько 31% опитаних нами працівників ОВС та курсантів зі стажем від 2 до 24 років (всього брало участь більше 400 респондентів) відзначають, що конфлікти в їх професійному середовищі виникають часто, 8% - дуже часто, більше 12% вважають свою роботу постійною конфліктною ситуацією. 39% вважають, що службові конфлікти виникають періодично, а близько 10% - дуже рідко або ніколи. Близько 47% опитаних відзначають регулярні спроби конфліктостворюючих провокацій з боку суб'єктів професійного спілкування (правопорушників, колег та керівництва).
Це свідчить про необхідність цілеспрямованої конфліктологічної підготовки працівників міліції. Регулярні конфліктні ситуації та їх переживання учасниками протиріччя знижують показники психологічної безпеки, збільшують ризики накопичення професійного стресу.
Серед найбільш пріоритетних науково-практичних напрямків сучасної конфліктологічної освіти працівників ОВС в ВНЗ ми можемо відзначити наступні:
- Формування конфліктологічної готовності курсантів – майбутніх правоохоронців із застосуванням інноваційних технологій: навчання за допомогою мультимедійних засобів., тренінгові технології, технології контекстного навчання, вузькопрофесійні ділові ігри, технологія організації дискусії в конфлікті, технологія розвитку критичного мислення, технології експрес-аналізу конфлікту та ін.. Під конфліктологічною готовністю ми розуміємо комплексну особистісну композицію соціальних індивідуальних установок, спрямованих на зниження деструктивного впливу конфліктогенів на процес і результати правоохоронної діяльності, підвищення особистісних психологічних ресурсів управління конфліктом. Особливої уваги при формуванні готовності до конфліктів, на думку опитаних нами респондентів зі стажем роботи від 15 до 24 років, заслуговують працівники карного розшуку, державтоінспекції, дільничні інспектори та патрульної служби.
- Розвиток прогностичних здібностей курсантів, усвідомлення ними можливих наслідків власних імпульсивних конфліктних дій;
- Оволодіння курсантами відомими технологіями захисту від негативних наслідків конфлікту, зняття та профілактики психологічної напруги;
- Підвищення конфліктостійкості правоохоронців;
- Розвиток здібностей та мотивації до самопізнання складових конфліктологічної культури, подолання конфліктофобії;
- Корекція конфліктних установок та руйнуючих психоемоційних та мотиваційних паттернів працівників ОВС;
- Збільшення варіативності форм поведінкових та когнітивних строгій управління та нейтралізації конфліктами.
Маючи системний характер, вищезазначені напрямки спрямовані на формування конфліктологічної культури сучасних правоохоронців під час набуття ними професії у вищому навчальному закладі МВС.
УДК: 159.9.072.43
Ірхін Ю.Б., к.психол.н., доцент, начальник наукової лабораторії психологічного супроводження оперативно-службової діяльності ОВС Національної академії внутрішніх справ
ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОВІРЧОСТІ В УПРАВЛІННІ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Довірчість як суспільний феномен посідає в житті цивілізованої людини чільне місце. Провідну роль у соціальному житті людини займає комунікативна діяльність. З позицій діяльнісного підходу в психології в соціальному житті невід’ємним компонентом комунікативної діяльності є довірчі відносини.
Розгляд механізмів формування довірчих відносин у суспільному житті людини через призму комунікативної діяльності показує, що люди як суб’єкти комунікативної діяльності підсвідомо потребують довіри для їх успішного особистісного росту та самоорганізації. Спілкування як універсальний спосіб і обов’язкова умова соціальної взаємодії давно вивчається різними галузями психологічних наук.
Теоретична площина юридичної психології виокремлює у соціальній взаємодії загальні закономірності спілкування, його функції, цілі й засоби. Вона ґрунтується на незалежних від сторонніх впливів експериментальних фактах, що цілком відповідають чинній сутності досліджуваних предметів.
В юридичній психології під спілкуванням розуміється встановлення й підтримка цілеспрямованого прямого чи непрямого контакту між людьми, певним чином пов’язаними між собою у психологічному дискурсі.
Найбільш оптимальною для розуміння суцільного поля психології довірчості є загальнонаукова концепція феномену атракції (Л.Я. Гозман), згідно якої феномен довіри і спілкування подається в контексті таких складових: властивості об’єкту, властивості суб’єкту, співвідношення властивостей суб’єкту і об’єкту, суто довірча ситуація, особливості взаємодії між суб’єктом і об’єктом, культурологічний та етнічний контексті, фактор часу.
Дослідження феномену довіри в системі управління органами внутрішніх справ слід проводити на трьох рівнях відношень: міжособистісному, міжгруповому та інституційному.
Міжособистісну довірчість формує дружба, морально-етичні домагання, етичні норми, рольові очікування й ін. Міжгрупову довірчість виявляє ставлення групи суб’єкта до інших груп, що характеризується наявністю спільної мети, взаємозалежності і відповідальності обох сторін. Інституційну довірчість за вирізняє безапеляційна довіра до організації як до знеособленої системи, що включає до себе позитивну оцінку цілей організації, знеособлених організаційних процедур, політики, регламентів і гарантій, цілковиту упевненість у бездоганності організаційно-управлінських заходів. Розглянуті рівні проявляються в процесі управління з різною якістю та кількістю і мають пізні характеристики в конкретних ситуаціях.
УДК 159.99:377.018.48
Ірхіна С.М., к.психол.н., докторант докторантури та ад’юнктури Національної академії внутрішніх справ, підполковник міліції
ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНА ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС
Теоретико-методологічний аналіз проблеми професіогенезу (становлення особистості професіонала) в сучасних умовах розбудови демократичного правового суспільства й системного реформування правоохоронних органів дає підстави констатувати, що дослідження засобів цілеспрямованого становлення особистості військовослужбовців внутрішніх військ МВС набуває неабиякої актуальності.
Орієнтація на розвиток військовослужбовця внутрішніх військ МВС як особистості, індивідуальності й активного суб’єкта професійної діяльності може бути реалізована лише на психолого-гуманістичних засадах професійної діяльності. Заснована на таких засадах організація професійної підготовки отримала назву особистісно-орієнтованої. У найбільш загальному вигляді мету особистісно-орієнтованої професійної підготовки військовослужбовців внутрішніх військ МВС можна визначити як створення таких умов службово-бойової діяльності, які б сприяли розвиткові особистісних якостей працівників при засвоєнні складових компонентів змісту педагогічної освіти.
Особистісно-орієнтований підхід є одним із важливих засобів системи професійної підготовки військовослужбовців внутрішніх військ МВС до службово-бойової діяльності, збереження здоров`я на фоні виховання відповідних професійних та морально-вольових якостей.
Концепція особистісно-орієнтованого професійної підготовки дозволяє значною мірою уникнути тих недоліків, що властиві традиційним педагогічним системам, шляхом перенесення мети навчання з оволодіння знаннями, навичками й уміннями на формування професіонала на основі цілеспрямованої реалізації комплексу задатків, здібностей та інших індивідуально-психологічних властивостей. Особистісно-орієнтована професійна підготовка має бути цілеспрямованим і системним процесом творчої суб’єкт-суб’єктної взаємодії військовослужбовців внутрішніх військ МВС, спрямованим на розвиток, особистісне самовизначення, опанування професійною та особистісною компетентністю, на формування службово-бойової майстерності, на сприяння реалізації духовного, інтелектуального та особистісного потенціалів військовослужбовців внутрішніх військ МВС.
Особистісно-орієнтована професійна підготовка може розглядатися як сукупність структурних компонентів (цільовий, функціональний, змістовий, організаційний та оцінювально-результативний), що визначають процес особистісно-орієнтованої професійної підготовки військовослужбовців внутрішніх військ МВС як реалізацію двох взаємозумовлених та взаємопов’язаних складових – аудиторної (базовий та варіативний компонент професійної підготовки) та позааудиторної (додатковий компонент професійної підготовки). Крім того, означені компоненти відображають: зміст педагогічного інструментарію для особистісно-орієнтованого впливу на учасників освітнього процесу щодо нарощування їх професіоналізму; засоби суб’єктного залучення військовослужбовців до освітнього процесу, що позитивно впливає на зміну їх мотивів, цілей, дій, а відтак і на результат діяльності, розвиток мотивації та стимулів до самоосвіти та саморозвитку; критерії і показники сформованості професіоналізму, що фіксують динаміку і результати процесу поетапного нарощування професіоналізму військовослужбовців внутрішніх військ МВС щодо здійснення їх особистісного розвитку, як визначальної умови вдосконалення їх професійної підготовки.
Запровадження багаторівневої професійної підготовки військовослужбовців внутрішніх військ МВС забезпечує високу ефективність їх службово-бойової діяльності, високу психологічну надійність та здатність до самовдосконалення й постійного професійного зростання. Саме тому проблеми професіоналізму військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, їх майстерності стають дедалі більш значущими в теорії та практиці організації службової підготовки осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України.
Чільне місце в оптимізації системи професійної підготовки в органах внутрішніх справ України посідає профільне професійне навчання, пов’язане з актуалізацією саморозвитку особистості професіонала, його здатності до фахового зростання, самостійності, ініціативи, креативного та самостійного мислення, бажання й уміння навчатися упродовж усього життя.
Отже, особистісно-орієнтована професійна підготовка військовослужбовців внутрішніх військ МВС набуває ефективності за умов, якщо вона здійснюється відповідно до розроблених та обґрунтованих теоретико-методологічних засад, які базуються на концептуальному положенні щодо особистісно-орієнтованої професійної підготовки військовослужбовців внутрішніх військ МВС, як поетапного нарощування їх професіоналізму та розкривають підґрунтя особистісно-орієнтованої професійної підготовки (індивідуальний та диференційований підхід), сутність, структуру та зміст професіоналізму військовослужбовців внутрішніх військ МВС.
Квіткін П.В., к.філос.н., професор, професор кафедри філософії Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, Ребрій І.М., доцент кафедри іноземних мов Харківського університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба
активізація формування соціальної відповідальності військовослужбовців як фактор підвищення ефективності службово-бойової діяльності
Проблема підвищення ефективності службово-бойової діяльності завжди привертала і привертає увагу дослідників. Найбільшого загострення вона набуває в умовах економічної та політичної нестабільності, кризових явищ у суспільній життєдіяльності, зростання екстремізму, проявів політичної, національної та релігійної нетерпимості. Важливою передумовою вирішення проблеми є активізація процесу формування соціальної відповідальності військовослужбовців внутрішніх військ.
Напрямки діяльності щодо активізації цього процесу зумовлені сутністю соціальної відповідальності, детермінантами і джерелами її розвитку, соціальним механізмом формування соціальної відповідальності.
Першим напрямком діяльності є приведення соціального статусу військовослужбовців внутрішніх військ у відповідність до покладених на них завдань (нормативно-правове визначення соціального статусу військовослужбовців внутрішніх військ, створення ефективної системи соціального і правового захисту військовослужбовців внутрішніх військ і членів їх сімей, морального і матеріального стимулювання прагнення до проходження військової служби у складі внутрішніх військ). Цей напрямок діяльності відображає головне протиріччя формування соціальної відповідальності військовослужбовців – протиріччя між вимогами, що висуваються суспільством до військовослужбовців, і безперспективністю військової служби для досягнення матеріального благополуччя.
Другий напрямок діяльності – це створення передумов для самореалізації військовослужбовців у службово-бойовій діяльності, забезпечення можливостей для розвитку особистості в умовах військової служби. Вибір особистістю виду професійної діяльності значною мірою зумовлюється можливостями, які вона надає для реалізації власних життєвих стратегій, реалізації духовних і фізичних потенцій, самореалізації себе як особистості. За умов відсутності ефективної службово-бойової діяльності формується песимістичне ставлення до дійсності, відчуття незатребуваності, усвідомлення неможливості реалізації своїх здібностей.
Третім напрямком діяльності є гуманізація та гуманітаризація військової служби, розвиток демократичних засад життєдіяльності внутрішніх військ і військових колективів. Сутнісною ознакою соціальної відповідальності є свобода, наявність якої створює передумови для усвідомлення власної причетності до загальної справи, усвідомлення себе повноправним членом соціуму, прояву соціально-відповідальної поведінки.
Четвертий напрямок діяльності – професіоналізація службово-бойової діяльності, формування соціально-типологічних якостей, системи цінностей і ціннісних орієнтацій військовослужбовців як специфічної соціально-професійної групи суспільства.
УДК 378.147-057.36
Котелюх М.О., викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Харківського національного університету внутрішніх справ, старший лейтенант міліції
МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОТОВНОСТІ ПРАВООХОРОНЦІВ ДО РОБОТИ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ
Професійна діяльність працівників міліції часто здійснюється в складних умовах, пов’язаних із затриманням злочинців, застосуванням зброї, забезпеченням громадського порядку під час масових заходів та надзвичайних ситуацій, що вимагає високого рівня професійної підготовленості працівників до дій у складних та екстремальних обставинах.
Професіоналізація майбутніх фахівців правоохоронних органів починається, здебільшого, в системі відомчої освіти МВС України, однак питання професійної підготовки курсантів ВНЗ системи МВС до дій в складних та екстремальних ситуаціях потребують додаткового вивчення.
Поведінка в екстремальній ситуації визначається рівнем фізичної або спеціальної (тактичної) підготовки, індивідуально-психологічними особливостями працівника та особливостями психічного відображення об'єктивних чинників оточення, які наявні в конкретній ситуації діяльності. На професійну підготовленість впливають усі компоненти професіоналізму (знання, вміння, навички, психологічні якості), але окреме значення мають: знання і передбачення труднощів, відповідність очікувань тому, що відбувається; натренованість у виконанні професійних дій у складних умовах.
Ступінь підготовленості співробітників правоохоронних органів України до дій в екстремальних ситуаціях багато в чому визначається рівнем теоретичного обґрунтування категоріального апарату системи тактико-спеціальної підготовки, виявленням її підсистем і складових компонентів, встановленням прямих і зворотних зв'язків між ними, визначенням спрямованості системи на досягнення певного результату, тобто її функціонування.
Підготовка до дій в екстремальних ситуаціях, будучи інтегральним показником процесу професійної підготовки, структурно включає ті ж підсистеми, що і система професійної підготовки в цілому. Системоутворюючим чинником виступають вимоги професійної діяльності до процесу підготовки, що забезпечує формування навичок дій в екстремальних ситуаціях.
Найважливішою основою, що виражає об'єктивну логіку організаційної побудови процесу тактико-спеціальної підготовки майбутніх фахівців правоохоронних органів України, є принципи: безперервності цього процесу; регулярності; чергування навантажень і відпочинку; послідовності; розподілу матеріалу навчання; циклічності; динамічності і постійності (етапності); спеціалізованості; різноспрямованості; ритмічності та зворотного зв'язку.
Моделювання процесу тактико-спеціальної підготовки можна інтерпретувати як побудову моделі управління складним об'єктом, що включає наступні етапи: формування цілей підготовки; виділення показників якості засвоєння завдань діяльності (тактичних завдань); структурний синтез моделі процесу тактико-спеціальної підготовки; визначення входів і виходів об'єкту (тих, хто навчається); вибір структурних елементів і виявлення їх взаємозв'язків; декомпозиція моделі; опис структурних елементів моделі.
Здійснення професійної підготовки працівників міліції за вказаною моделлю дозволить їм більш ефективно виконувати свої професійні обов’язки з організації та здійснення охорони прав і свобод громадян, громадського порядку.