Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції

Вид материала

Содержание

Ващенко І.В.
Педагогічні умови формування лідерських якостей у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу
Психолого-педагогічні засади впровадження здорового способу життя у внутрішніх військах
Таким чином
Розвиток акмеології в україні
Особливості організації культурно-виховної роботи у внутрішніх військах мвс україни відповідно до нового закону україни «про кул
Аналіз визначення понять “лідерство” та “лідер”

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Ващенко І.В., к.і.н, доцент, начальник кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України, полковник, Резніков В.О., к.філос.н., доцент, доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІН ГУМАНІТАРНОГО ЦИКЛУ

Актуальність проблеми щодо формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу пояснюється тим, що майбутній офіцер повинен бути організатором та керівником військового колективу. Педагогічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів зобов’язує їх виявляти, розвивати, як власні лідерські якості так і готувати лідерів у військових колективах. Саме гуманітарні дисципліни дозволяють створити той мікроклімат, який в подальшому буде сприяти пізнанню майбутніми офіцерами власних лідерських якостей та їх реалізацію в процесі військової служби.

Лідерство, за своєю сутністю, є ключовим компонентом управлінської діяльності керівників, у тому числі і військових. Проблеми цієї діяльності були об’єктом вивчення та дослідження багатьох вчених. В історичному аспекті лідерство розглядається як механізм задоволення соціальних потреб суспільства в управлінні; у філософському – як процес впливу особистості на спільноту; у політологічному – як найвища форма влади; у психологічному – як інструмент компенсації фізичної чи духовної неповноцінності; у соціальному – як елемент управління суспільними процесами.

Сучасні наукові дослідження та практика роботи у вищих військових навчальних закладах доводить, що у підготовці військових фахівців існує ряд суперечностей, а саме:

між соціальним ідеалом офіцера та реальним рівнем сформованості лідерських якостей випускників вищих військових навчальних закладів;
між рівнем сформованих професійних якостей молодих офіцерів, та їх готовності до виконання лідерських функцій;
між недостатнім використанням потенціалу гуманітарних дисциплін в процесі формування лідерських якостей серед майбутніх офіцерів.

Для розв’язання цих суперечностей потрібні комплексні дослідження всіх ланок системи підготовки майбутніх офіцерів. Тому, питання щодо формування під час навчання курсантів лідерських якостей, навичок, лідерської спрямованості стоїть актуально для військового управління.

Система управління військовими частинами і підрозділами, суттєво відрізняється від управління в будь-якій іншій організації. Зрозуміло, що будь-яка військова діяльність пов’язана з небезпекою та ризиком. В цій небезпеці, в першу чергу, повинен працювати розум військового керівника. Військові теоретики переконливо доводять, що в сучасних умовах основу морально-психологічного стану військовослужбовців частин і підрозділів складає керівництво і управління.

Військове управління це багатоступенева система керівництва і підпорядкування. Виділяють: вищий, середній, нищій рівень управління. Основним ланцюгом військового управління виступає офіцер, який може одночасно виступати як суб’єктомю, так і об’єктом управління. Службово-бойова діяльність офіцера постійно пов’язана з управлінням, він управляє, коли навчає і виховує особовий склад, віддає накази і спілкується зі своїми підлеглими.

Як свідчить аналіз наукової літератури щодо визначення лідерства, то існують різнобічні підходи. Його розуміють як мету, процес, результат, засіб, чинник, здатність впливати на індивідів та мікрогрупи.

У переважній більшості досліджень лідерство визначено як процес організації та управління колективом. Однак, у структурі лідерства необхідно обов’язково окреслювати: мету (організовувати та спонукати до дії послідовників, виконувати свою особливу місію); мотиви (інтерес до лідерства, влади, мотиви до самоствердження, допомоги іншим, досягнення, самореалізація); зміст (знання про способи здійснення лідерства); способи (методи спільної діяльності лідера та послідовників з метою вирішення колективних завдань); дії (організація, планування, контроль за внутрішніми стосунками у колективі); результат (результат колективної діяльності та позитивні зміни серед послідовників).

Суб’єктом лідерства є лідер як особистість, яка має цінний для групи потенціал, він ініціює взаємодію членів мікрогрупи, впливає на згуртування військового колективу. Наукова література надає наступну характеристику груп лідерських умінь: організаторські (уміння згуртовувати колектив); комунікативні (уміння звертатися до іншої людини, привертати її увагу); перцептивні (уміння сприймати, розуміти й оцінювати себе та інших); прогностичні (уміння передбачати поведінку іншої людини в процесі діалогу та визначити способи впливу на неї); креативні (уміння виявляти оригінальні ідеї); саморегуляції (уміння зберігати рівновагу між внутрішнім станом та зовнішніми обставинами).

Таким чином, набуття курсантами перерахованих лідерських умінь безумовно буде сприяти якісному виконанню в майбутньому своїх функціональних обов’язків.

Формування лідерських якостей майбутніх офіцерів найбільш доцільно здійснювати в процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу, до складу яких входять філософія, соціологія, політологія, історія, правознавство, культурологія, українська мова. Саме зміст цих дисциплін сприяє формуванню позитивної мотиваційно-ціннісної сфери, тому що вона передбачає наявність механізму розкриття природи людини, її взаємозв’язок із суспільством, сенсу людського буття, норм соціальної поведінки, закономірностей історичного розвитку, надбань світової і української культури.

Першою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу можна визначити спрямування мотиваційно-ціннісної сфери. Адже в процесі вивчення гуманітарних дисциплін відбувається здобуття курсантами системних знань про лідерство, яка є складовою системи знань дисциплін гуманітарного циклу.

Другою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу визначають умови здобуття сукупності інтегрованих знань про лідерство.

Третьою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу обґрунтовано забезпечення розвитку лідерських умінь в процесі навчання.

Значний вплив на сформованість лідерських якостей має лідерська позиція. Дотримання лідерської позиції здійснюється в процесі діалогу викладача і курсанта, яка є основною формою взаємодії лідера з послідовниками. Діалогічне спілкування забезпечує співробітництво між педагогом та курсантом, яке сприяє розкриттю й реалізації їх лідерських якостей. Тому, науково-педагогічним працівникам важливо мати власну позицію, яку слід розуміти як систему інтелектуальних, вольових, емоційних ставлень до курсанта, самовдосконалення себе як лідера педагогічного процесу.

Четвертою педагогічною умовою формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу визначено набуття практичного досвіду лідерства під час організації та проведення військового стажування.

Таким чином, процес вивчення дисциплін гуманітарного циклу дозволяють формувати курсанта не як вузького спеціаліста, а як багатогранну особистість, здатну розкривати та реалізовувати власний потенціал лідерських якостей. Тому, педагогічні умови формування лідерських якостей є взаємопов’язаними та вимагають комплексної реалізації в процесі вивчення гуманітарних дисциплін Головну роль у формуванні лідерських якостей відіграє здатність науково-педагогічних працівників впливати на курсанта та вести їх за собою, в результаті чого вони персоніфікують свої власні ідеали.

УДК:616.85-08:355.257.6

Стаднік А.В., к.м.н., доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ

За даними ЮНЕСКО, Україна за низкою показників належить до країн, що вимирають. Вона посідає найвищі місця у Європі за поширенням СНІДу, туберкульозу, наркоманії та алкоголізму, а також має високий рівень самогубств і травматизму. Крім того згідно висновків Всесвітньої організації охорони здоров’я стан здоров'я людини лише на 10% залежить від рівня медичного обслуговування, на 20% — від спадковості, на 20% — від стану навколишнього середовища і на 50% — від способу життя. Така велика вага психосоціальних впливів на здоров'я свідчить про широкі можливості використання психолого-педагогічних впливів щодо покращення стану здоров'я та необхідність впровадження здорового способу життя серед військовослужбовців внутрішніх військ.

Сформувати стійку саногенну поведінку війсковослужбовців старими уривчастими методами (інформування, бесіди, лекторії і т.і.) сьогодні не видається можливим. Тому, на нашу думку, це потрібно робити за спеціально розробленою комплексною програмою в системі професійної підготовки та виховної роботи внутрішніх військ МВС України.

Професійна підготовка повинна проводитись за наступними принципами:

забезпечення єдності навчання і виховання;
побудова навчального процесу на основі свідомої і активної участі військовослужбовців;
наочність і доступність викладу навчального матеріалу;
систематичність, послідовність побудови процесу підготовки;
облік індивідуальних особливостей військовослужбовців;
забезпечення контролю за міцністю засвоєння та характером перебігу професійної підготовки.

Головними засадами формування гігієнічної свідомості, понять здорового способу життя в системі виховної роботи, на нашу думку, повинні бути наступні:

формування здорового способу життя - це відкрита система взаємодії соціально-педагогічних факторів військової служби та інших соціальних інститутів (родина, друзі, формальні та неформальні угруповання й ін.), що впливають на мотивацію до збереження здоров’я військовослужбовців;
вищезазначена система взаємодії різних факторів суспільства є складно організованою, багатофункціональною, самостійною;
головним структурним компонентом цієї системи є підрозділ в якому служить військовослужбовець, що створює умови для реалізації завдань здорового способу життя.

Таким чином, погіршення стану здоров’я українских громадян в тому числі військовослужбовців внутрішніх військ на фоні економічних негараздів спонукає до впровадження нових профілактичнх заходів. Формування здорового способу життя серед військовослужбовців внутрішніх військ МВС України необхідно будувати за спеціально розробленою комплексною програмою в системі професійної підготовки та виховної роботи.

УДК 373.13

Рибалко Л.С., д.пед.н., професор, професор кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України

РОЗВИТОК АКМЕОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

Акмеологія – наука, що виникла на стику природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін і вивчає закономірності розвитку людини, ступені її зрілості і, особливо, при досягненні нею найбільш високого рівня цього розвитку (О. Бодальов, А. Деркач, Н. Кузьміна). Акмеологія якраз і є тією наукою, яка покликана вказати шляхи до розкриття тих потенціалів людини, які до пори та до часу дрімають у ній, а за умови повноцінної реалізації допомагають досягати найвищих вершин у життєдіяльності (С. Пальчевський). Акмеологія вивчає людину, яка розвивається як індивід, суб’єкт праці й особистість (В. Гладкова, С. Пожарський). На нашу думку, цінність акмеології як науки полягає в тому, що вона допомагає людині розкрити її самість і найбільш повноцінно реалізувати власний потенціал упродовж життя.

Одним із актуальних завдань теорії і методики професійної освіти є орієнтування майбутніх фахівців на досягнення ними акме в різних сферах життєдіяльності. Акме (слово грец. походження, що означає вершина, квітуча пора) – вища точка, період розквіту особистості, найвищих її досягнень, коли виявляється зрілість особистості у всіх сферах, максимально розвиваються здібності й дарування. Це вершина досконалості й могутності людини. Акме майбутнього фахівця розуміємо як його психічний стан, що характеризується високим рівнем особистісно-професійного розвитку, відповідним ступенем зрілості. У процесі оволодіння студентами і курсантами основами професійної діяльності формуються їх акмеологічні якості досягнення успіху, здібності до саморозвитку, самовдосконалювання, самореалізації.

Витоками розвитку акмеології та її прикладних напрямів (педагогічна акмеологія, військова акмеологія, соціальна акмеологія, акмеологія управління, акмеологія діяльності в особливих екстремальних умовах, юридична акмеологія) є ідеї відомих учених Б. Г. Ананьєва, під керівництвом якого були розпочаті комплексні дослідження розвитку дорослої людини; Н. В. Кузьміної, яка визначила об’єктом акмеології професійну діяльність викладача, що згодом зумовило зародження нової акмеологічної галузі – педагогічної акмеології та очолила Санкт-петербурзьку акмеологічну школу; А. О. Деркача, який є ініціатором створення низки соціальних структур таких, як: Міжнародна Академія Акмеологічних Наук (м. Москва), акмеологічні кафедри у вищих навчальних закладах, науково-дослідні акмеологічні лабораторії.

У 2006 р. на базі Київського університету імені Б. Грінченка була заснована Українська Академія Акмеологічних Наук. Перспективними напрямами роботи УААН є:

1. Підготовка колективної монографії «Формування акме-соціуму як національної стратегії українського суспільства».

2. Підготовка і презентація науково-аналітичної доповіді до Кабінету Міністрів України на тему: «Про використання акмеологічних технологій у системі державного управління».

3. Створення темаріуму кандидатських та докторських дисертацій з питань акмеології та її прикладних напрямів, організаційне забезпечення їх захисту.

4. Розробка змісту акмеології та її прикладних напрямів, навчально-методичного забезпечення викладання акмеологічних дисциплін у вищих навчальних закладах України.

В Україні відкрито 34 науково-практичні осередки, які пропагандують акмеологічні ідеї та виробляють конкретні рекомендації стосовно їх реалізації. Акмеологи України (В. М. Вакуленко, В. Гладкова, С. С. Пальчевський, Л. С. Рибалко та інші) поширюють інформацію про акмеологію, педагогічну акмеологію серед викладачів, студентів, учителів загальноосвітніх середніх шкіл і розробляють разом з ними конкретні практичні рекомендації щодо упровадження акмеологічних технологій у навчально-виховний процес середньої і вищої школи. Обмін інформацією про розвиток акмеологічних ідей в Україні та за кордоном відбувається через науковий журнал «Акмеологія в Україні: теорія і практика».

УДК 355. 433. 4

Бородін Б. Д., доцент кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ У ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬКАХ МВС УКРАЇНИ ВІДПОВІДНО ДО НОВОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО КУЛЬТУРУ»

Президент України Віктор Янукович 6 січня цього року підписав прийнятий Верховною Радою України 14 грудня 2010 р. Закон України «Про культуру».

Закон визначає правові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов`язані із створенням, використанням, розповсюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей і спрямований на забезпечення доступу до них. В законі також визначаються основні засади державної політики у сфері культури.

Прийняття нового закону вимагає приведення існуючої системи культурно-виховної роботи у внутрішніх військах МВС України у відповідність до основних засад державної політики у сфері культури з урахуванням нових умов соціокультурної реальності в державі.

Новими чинниками, що об’єктивно вимагають змін у культурно-виховній роботі, є:

невідповідність старої моделі культурно-виховної роботи, розрахованої на військові колективи віддалених, закритих військових гарнізонів. В умовах внутрішніх військ МВС України такі гарнізони фактично відсутні, бо дислоковані у містах та населених пунктах із розгалуженою структурою державних та комерційних закладів культури;
специфіка правоохоронної діяльності, яка передбачає взаємодію військовослужбовців внутрішніх військ із громадянами України. Культура взаємодії військовослужбовців з громадянами, їх поведінка у свідомості людей асоціюється з культурою взаємодії влади з народом. Саме тому першочерговим завданням культурно-виховної роботи стає формування та забезпечення високої професійної культури, культури службової діяльності, поведінки, спілкування, мовлення, культури міжнаціональних відносин, тощо;
вільний, несиловий характер вибору певного типу культури (масової, елітарної, молодіжної тощо) яка на добровільних і конкурентних засадах задовольняє культурні потреби особистості;
зміни, що відбулися у суспільній свідомості на користь споживання високоякісного професійного культурного продукту.

У зв’язку з цим виникає необхідність:

1. Переосмислення змісту і призначення культурно-виховної роботи на рівні суб’єкт-об’єктних відносин відповідно до реальних вимог служби та потреб військовослужбовців з урахуванням умов та можливостей реального соціокультурного середовища.

2. Здійснення розвитку військової культури в руслі національно-державного патріотизму, повноцінного функціонування державної мови у військовому соціокультурному середовищі, сприяння вивченню інших, в тому числі іноземних мов, виховання мовної культури та мовної толерантності, культури міжнаціональних та міжрасових відносин як в умовах служби, так і в повсякденному житті.

3. Демократизація підходів до забезпечення культурних потреб військовослужбовців на основі створення умов для сприйняття й адекватного опанування ними культурно-естетичних цінностей.

4. Запровадження передбаченого законом «Про культуру» естетичного виховання, як відносно цілісної складової культурно-виховної роботи.

5. Забезпечення культурно-виховної роботи мобільними силами і засобами розрахованими в першу чергу на роботу у відриві від місць постійного дислокування та в умовах виконання службово-бойових завдань.

6. Покращення матеріального та фінансового забезпечення культурно-виховної роботи за рахунок переведення культурно-просвітницьких установ і закладів внутрішніх військ МВС України на частковий госпрозрахунок і самофінансування, відновлення шефських зв'язків та залучення спонсорської допомоги.

7. Оптимізації структури і штатів культурно-просвітницьких закладів, запровадження фінансового та матеріального забезпечення працівників культури в залежності від кількісних та якісних показників їхньої роботи.

Окремою складовою культурно-виховної роботи повинно стати естетичне виховання, для якого, згідно закону «Про культуру», держава у пріоритетному порядку повинна створювати умови. Естетичні прихильності деяких військових керівників вимагають значних фінансових витрат, сил і часу підлеглих, і повинні бути виправданими. В контексті естетичного виховання вимагає переосмислення ставлення до наочної агітації. Монументальний та статичний характер її використання є доволі витратним але малоефективним. Формально-естетичні принципи наочної агітації потребують заміни законами та принципами реклами на засадах цільової спрямованості, оперативності, ефективності та економічної доцільності.

Приведення культурно – виховної роботи у відповідність до вимог Закону України «Про культуру» та сучасних соціокультурних умов потребує не лише корегування змісту, організаційних засад й методики культурно-виховної діяльності у військових частинах та військових закладах культури, а й внесення відповідних змін у нормативно-правову базу з організації виховної роботи та морально-психологічного забезпечення діяльності внутрішніх військ МВС України.

УДК 159.9

Пенькова Н.Є., викладач кафедри військового навчання та виховання АВВ МВС України.

АНАЛІЗ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ “ЛІДЕРСТВО” ТА “ЛІДЕР”

Науковці, соціологи, психологи, педагоги привертають увагу до проблеми лідерства, над якою в тій чи іншій мірі працювали багато дослідників. Природа, специфіка, функції, типологія лідерства як форми неофіційного керівництва досліджується у працях В.Ф.Ануфрієва, В.Д.Гончарова, В.І.Зацепіна, Т.Н.Мальковської. Формування мотивації лідерства відповідно до вікового підходу у вивченні онтогенезу особистості досліджували Л.І.Божович, Д.Б.Ельконін, С.В.Походенко. Проблему виховання лідерів, створення умов для розвитку лідерських здібностей та формування соціально-активної особистості розглядали такі відомі педагоги і психологи, як І.Д.Бех, І.П.Іванов, А.Н.Лутошкін, А.С.Макаренко, С.М.Мудрик, Л.І.Новикова, І.П.Підласий, В.О.Сухомлинський.

Сучасні дослідження проблеми лідерства доводять, що лідером стає людина, яка наділена лідерськими якостями, або має лідерський потенціал, що може реалізуватись у відповідних ситуаціях, але в науковій та методичній літературі в достатній мірі не розроблені технології формування лідерських якостей у виховному процесі.

Існують різноманітні точки зору щодо сутності поняття “лідерство” і підходів до його дослідження. Проте, кожен дослідник виокремлює лише один з аспектів лідерства. Так, Б.Д.Паригін трактує лідерство як один з процесів організації та управління малої соціальної групи, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальний термін і з оптимальним ефектом. Інші науковці (Н.І. Алексєєва, С.А. Багреців, І.Д. Бех, Дж. Террі) визначають лідерство як вплив на групу, що спонукає її членів до досягнення спільної мети. І.Валер, Ф.Массарик трактують лідерство як міжособистісну взаємодію, яка виявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікативного процесу і спрямована на досягнення цілей. О.М. Зайцева, Р.Л. Кричевський під лідерством розуміють явище активного провідного впливу особистості – члена групи – на групу в цілому в напрямку виконання групових завдань. На підставі аналізу різних підходів Р.Стогдилл виявив, що в усіх випадках лідерство розглядається або як фокус групових процесів, або як мистецтво дійти згоди, або з точки зору рольової диференціації в позиціях влади.

Узагальнивши різні визначення, під поняттям “лідерство” можливо розуміти стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі, які призводять до наміченої мети.

Також неоднозначні визначення існують і щодо сутності поняття “лідер”. Так, Н.С.Жеребова відмічає, що лідер – це член групи, який виявляється під час взаємодії її членів чи організовує їх навколо себе, коли його норми та ціннісні орієнтації узгоджені з груповими і сприяють організації й управлінню цією групою в ході досягнення групових цілей. Інакше трактує це поняття А.А.Єршов, який розуміє лідера як члена групи, який має необхідні організаторські здібності, займає центральне положення у структурі міжособистісних відносин і спонукає своїм прикладом, організацією й управлінням групою до досягнення групових цілей найкращим засобом. З огляду на зазначене, можна дійти висновку, що лідер - це: член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі і надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях; індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулювання взаємостосунків у групі; людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи.

Таким чином можливо сформулювати основні теоретичні напрями визначення значущих факторів ефективного лідерства: 1) суб’єктивно-психологічний, згідно з яким лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями, тобто лідер трактується як біопсихологічне явище, без урахування соціально-економічної зумовленості; 2) функціонально-ситуаційний, який стверджує, що лідерство виникає як відповідь на потребу ситуації; за такого підходу зменшується роль активності особистості й до уваги не беруться особистісні риси, але поява лідера пояснюється як результат місця, часу та обставин; 3) інтегрований напрям, згідно з яким лідерство є процес організації міжособистісних відносин у групі. На характер лідерської ролі впливає взаємозв’язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи відомих і характер ситуації, в якій виявляється лідерство.

Отже лідерські якості – це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме: індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети.

Blog

Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної конференції

Содержание