Програма " Педагогіка вищої школи" Спрямування педагогічне Тема роботи : Організація самостійної роботи студентів Шепетівського технікуму пдату затверджена наказом

Вид материала

Документы

Содержание Планування виконання котроль корекція

Подобный материал:

• Робоча програма виробничої практики (науково-педагогічне (педагогічне) стажування), 118.52kb.
• Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів затверджена, 674.29kb.
• Тематичний план аудиторної та самостійної роботи 7 Перелік тем та питань самостійної, 209.58kb.
• Рекомендації до самостійної роботи робоча навчальна програма, 1709.64kb.
• Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи з курсу «Організація обліку», 896.47kb.
• Підприємство, організація затверджена наказом Мінстату України від 27. 10., 18.56kb.
• Методика І методологія науково-дослідної роботи робоча навчальна програма дисципліни, 222.59kb.
• 2. Організації самостійної роботи студентів Форми самостійної роботи, 43.14kb.
• Програма курсу І методичні вказівки до самостійної роботи студентів заочної форми навчання, 665.46kb.
• Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з дисципліни, 183.12kb.

Лазарев М.І. пропонує методи формування та підтримки мотивації навчальної діяльності студентів в інтенсивних технологіях навчання, виділяє категорії способів педагогічного впливу, де можна використа­ти мотиваційні механізми.

Як правило, в дослідженнях вчених-педагогів і психологів наводили­ся загальні концептуальні питання із самостійної роботи. Проте був відсутній ситуаційний аналіз поведінки студентської молоді, виходячи із складності фантастичної, як на сьогодні, інформаційності, суперечнос­тей між глобальними змінами в економіці, політиці, екології і запізнен­ням адекватних змін в психології і поведінці суб'єктів учіння.

Проблема внесення мотиваційних механізмів у діяльність людини за­вжди була актуальною, особливо в тих випадках, де має місце напрям: проявлення результатів. Це, в першу чергу, стосується освітянської галузі де результат, ефект, вигоди від отримання знань сьогодні можуть бути отри­маними гіпотетично в майбутньому.

Дійсно, на виробництві працівник отримує офіційну винагороду за результат своєї роботи одразу ж у вигляді зарплати, премії тощо.

Аналіз чинників, які впливають на характер самостійної діяльності студента і внесення в неї мотиваційного механізму активізації, є на сьо­годні первинним завданням під час планування навчального процесу [8, С.55].

Одним із важливих завдань навчання є розвиток у студентів само­стійного мислення, творчого ставлення до професії. Разом з тим сьогодні існують суперечності між особистісною орієнтацією навчального проце­су та неготовністю викладачів і студентів до виконання нових функцій, зокрема під час організації самостійної роботи.

Конкретні рекомендації щодо самостійної роботи дають учені Інсти­туту педагогічної освіти і освіти дорослих. Самостійна робота над постав­леним завданням (навчальним проектом) - це практика особистісно орієн­тованого навчання. У свідомості учня це виглядає таким чином: «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого мені потрібно і де я можу ці знання застосувати».

Для педагога - це прагнення знайти розумний баланс між академіч­ними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.

Зязюн I.A. та Ничкало Н.Г. вважають, що ми ввійшли в такий період розвитку людської цивілізації, коли будь-яка освіта, яка раніше мала за­вершальний характер, перетворюється в «освіту на все життя» й носить неперервний характер. За всієї різноманітності форм і методів, техно­логій неперервної професійної освіти на передній план виходять ті педаго­гічні технології, в основу яких покладено самоучіння у всіх його варіа­ціях від банального читання підручника до виконання складних завдань - навчальних проектів (курсових, дипломних) [20, С.89].

Педагогічна ефективність самостійного вивчення студентами про­грамного матеріалу залежить від багатьох чинників, а саме планування, керівництва і контролю. Але, на наш погляд, основним чинником є на­явність чіткої мотивації.

В основу організації діяльності викладача під час навчального процесу може бути покладена управлінська модель Демінга (рис.1). Її універсальність полягає не тільки в тому, що вона може бути використана в різних галузях промисловості, а й у можливості використання на різних рівнях організації будь-якої діяльності. Це є дуже важливим для навчального процесу, так як дозволяє науково організувати не тільки діяльність викладача, а й студента. Позитивною рисою моделі Демінга є і те, що кожен з чотирьох складових компонентів, по-перше, є рівноцінним , в нашому випадку потребує однакової уваги як з боку викладача, так і з боку студента; по-друге, вся модель спрямована на поступовий розвиток знань, вмінь та здібностей студента [22, С.151].

Організація контролю знань студентів на рівні викладача передбачає не тільки проведення поточного і підсумкового контролю знань, а й організацію самоконтролю студентів.




Рис.1. Управлінська модель організації діяльності

Організація самостійної діяльності студента також складається з чотирьох основних компонентів ( рис. 2). Вона носить ступеневий характер при вивченні усього курсу. Кожну сходинку можна представити у вигляді схеми лінійного розвитку. Блок контролю знань спрямований на те, що студент здійснює свою діяльність за трьома основними напрямами: самоконтроль, самоаналіз, самокорекція [22, С.152].

Розглянемо застосування цієї системи при вивченні студентами окремої теми. Самостійна робота студентів починається з реалізації блоків.

І блок – планування – починається з ознайомлення з методичними рекомендаціями до вивчення теми, постановки мети та завдань навчальної діяльності, раціонального розподілу часу, організації своєї діяльності за рекомендованим викладачем алгоритмом

ІІ блок – виконання – полягає в опануванні навчального матеріалу.

ІІІ блок – контроль- передбачає вдосконалення вмінь та навичок студента проводити самоконтроль, самоаналіз та самокорекцію результатів власної навчальної діяльності.

ІV блок – корекція – оцінювання викладачем звітних завдань самостійної роботи; оцінювання якості самостійної діяльності студента.

ПЛАНУВАННЯ ВИКОНАННЯ КОТРОЛЬ КОРЕКЦІЯ


ознайомлення з методичними рекомендаціями до вивчення теми


постановка мети та завдань навчальної діяльності

раціональний розподіл часу


організація своєї діяльності за рекомендованим алгоритмом



опанував-ння

навча-льного

матеріалу



Рис.2. Система лінійного розвитку навчальної діяльності, знань, вмінь та навичок студента.

2. Види, форми, методи самостійної роботи студентів
   

Концепція освіти протягом всього життя набуває ключового значен­ня, вона охоплює широкий комплекс теоретичних, методологічних по­ложень, які є прогностичними і спрямовані у майбутнє - так бачить про­блему академік Н.Г. Ничкало. Вона підкреслює виняткову важливість і прогностичність основоположних принципів освіти, це - «навчитися здо­бувати знання, навчитися працювати, навчитися жити» [28, С.45].

Навчити студента самостійно працювати – складний і багатогранний процес. Він вимагає творчого пошуку, різних форм педагогічного впливу, розробки різноманітних методичних матеріалів для кожної дисципліни, використання сучасних технічних засобів навчання, розробки активно дійних алгоритмів самостійної роботи .

Сучасні вимоги щодо рівня професійної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах на перший план висувають потреби формування творчої, активної, відповідальної і самостійної особистості майбутнього спеціаліста. Сучасний студент повинен відчувати відповідальність за якість свого навчання. Перед викладачами стоїть першочергове завдання: розвинути інтерес до набуття знань, сформувати професійно спрямовану мотивацію до процесу навчання.

Ефективність самостійної роботи в процесі навчання багато в чому залежить від умов її організації, змісту і характеру завдань, логіки їх побудови, джерела знань, взаємозв'язку наявних і передбачуваних знань в змісті завдань, якості досягнутих результатів в ході виконання цієї роботи.

Саме для студента самостійна навчальна робота повинна бути усвідомлена як вільна за вибором, внутрішньомотивована діяльність. Вона припускає виконання ним цілого ряду дій: усвідомлення мети своєї діяльності, ухвалення навчального завдання, додання їй особистого звучання, підпорядкування виконанню цього завдання інших інтересів і форм своєї зайнятості, самоорганізації в розподілі навчальних дій в часі, самоконтролю в їх виконанні.

Навчальний матеріал, як свідчать численні психологічні і педагогічні дослідження, може бути включений в структуру навчальної діяльності тільки у формі системи навчальних завдань, вибір якої визначається особливостями об'єкту пізнання і самою структурою пізнавальної діяльності. Завдання, таким чином, набуває у розкритті суті самостійної роботи значення засобу логічної і психологічної організації матеріалу, здійснюваної в цілях забезпечення певної структури навчальної діяльності [37, С. 80].

У будь-якому з видів самостійних робіт завдання включає або необхідність в знаходженні і застосуванні нових знань вже відомими способами, або виявлення, визначення, пошук нових шляхів, способів засвоєння знань. У практиці навчання часто зустрічаються завдання, рішення яких містять в собі і першу, і другу умову. Знаходячи ці рішення, студент поступово засвоює їх технологію, виробляє прагнення пошукового пізнання, опановує нові операції, прийоми розумових дій або переносить раніше засвоєні знання, операції і прийоми на новий матеріал. Отже, і в цьому випадку навчальне завдання як центр самостійної роботи виступає пусковим початком самостійної пізнавальної діяльності. Будучи зовнішньою причиною, завдання поступово перетворюється на внутрішній мотив оволодіння умінням самостійно діяти .

Самостійна робота, що розглядається як діяльність, є багатогранним, поліфункціональним явищем. Вона має не тільки навчальне, але і суспільне значення.

Більшість дидактів і методистів при обґрунтуванні кваліфікації самостійних робіт беруть за основу або ступінь самостійності того, хто навчається, який, до речі, визначається зовнішніми ознаками, або дидактичне призначення самостійної роботи.

У першому випадку, звичайно, виділяються за Є.Я. Голантом такі види самостійної діяльності: тренувальні вправи, завдання творчого характеру, дослідницькі роботи та ін. Проте, такі назви самостійних робіт далеко не завжди відповідають змісту пізнавальної діяльності того, хто навчається з тієї простої причини, що їх характер, звичайно, зумовлюється тільки джерелом знання, відносно до особливостей передбачуваної діяльності [12, С. 46].

Самостійні роботи, що класифікуються за дидактичним призначенням за Б.П.Єсиповим, звичайно поділяються на такі види: самостійні роботи по накопиченню нових знань і їх практичному застосуванню; повторенню і перевірці знань, умінь і навичок та ін. [17,С.38].

Останніми роками в дидактиці вищої школи став складатися новий підхід щодо класифікації самостійних робіт. Наприклад, в роботах І.І, Малкіна кожен тип і вид самостійної роботи одночасно вирізняє характер пізнавальної діяльності тих, хто навчається, і визначається її структурою. Звідси, початковим принципом класифікації виступає ступінь самостійності і творчості того, хто навчається, при виконанні роботи. Враховуючи цю обставину, пропонується наступна класифікація[37, С.78].

І. Самостійні роботи репродуктивного типу:

• відтворюючі;
  
• тренувальні;
  
• оглядові;
  
• перевірочні.
  

ІІ. Самостійні роботи пізнавально-пошукового типу:

• підготовчі;
  
• констатуючі;
  
• експериметально-пошукові;
  
• логічно-пошукові.
  

ІІІ. Самостійні роботи творчого типу:

• художньо-образні;
  
• науково-творчі;
  
• конструктивно-технічні.
  

ІV. Самостійні роботи пізнавально-практичного типу:

• навчально-практичні;
  
• суспільно-практичні.
  

Самостійну роботу за ознакою обов'язковості можна розділити на три характерні групи:

1. Обов'язкова (домашні, графічні, контрольні, розрахункові, курсові роботи).

2. Добровільна (участь у конкурсах, олімпіадах, конференціях, гурт­ках технічної творчості тощо).

3. Бажана (підготовка наукових повідомлень, оформлення патент­них матеріалів, документів на раціоналізаторські пропозиції, підго­товка наукових публікацій) [9, С. 130].

Якщо за переліком першої групи стоїть конкретна офіційна мотивація -необхідність отримання атестації (залік, факт здачі, допуск до іспитів), то друга і третя група, не дивлячись на різні назви, мають одну характерну рису - відсутність офіційного примусу.

Метою самостійної роботи студентів є набуття студентами загальноосвітніх та професійних умінь, знань, навичок.

Бендера І.М. виділяє такі види самостійної роботи:

1. завдання, які спрямовані на ознайомлення із додатковим матеріалом;
   
2. завдання на закріплення набутих знань;
   
3. завдання на використання набутих знань у процесі виконання вправ;
   
4. завдання, що спонукають до творчого самотворення.
   

У подальшому автор визначає роль педагога як керівника самостійної роботи - вироблення позитивної мотивації виховання, попередньою ак­туалізацією опорних знань, інструктивні дії, опосередкована допомога, етапний контроль і оцінювання результатів.

Ефективним засобом формування вмінь і навичок майбутніх фахівців є комплексно-варіативне застосування різних методів і прийомів самостійного навчання, зокрема коли, під час організації самостійної роботи студентів, викладач не зупиняється на використанні лише одного (вибраного з певних причин) методу, застосовує декілька.

Існує ціла низка методів та прийомів формування у студентів практичних умінь і навичок під час організації процесу самостійної навчально-пізнавальної діяльності.

У своїх дослідженнях автори А.Воротнікова та Т.Кремнєва виділяють такі методи [21, С. 46]:

1. Метод обміну інформації та вільного спілкування з навчальних питань, які пропонує викладач;

2. Домашня стінгазета — для розвитку та закріплення творчих навичок студентів;

3. Знаковий диктант — перевірка міцності засвоєння знань, здобутих під час самостійного опрацювання першоджерел;

4. Дидактична гра ( ігрова ситуація) — моделювання життєвих та професійних ситуацій. Коли засвоєння матеріалу полегшується яскравою емоційністю і підвищеною мотиваційністю;

5. Карика ідей — складання картотеки, у якій занотовуються головні ідеї обробленого матеріалу;

6. Колоквіум — співбесіда як метод контролю знань студентів;

7.Тренінг — груповий метод формування вмінь і навичок самопізнання, спілкування , взаємодії в групі;

8.Самостійний пошук — виконання творчих пошукових завдань;

9. Конкурс творчих робіт;

10. Навчальний кросворд;

11. «Мозковий штурм»;

12. Опорний конспект;

13. Тестування та ін. [21, С. 46].

У навчальному процесі крім методів використовують і різні форми навчання, які здатні прищепити спроможність майбутніх фахівців до самоосвіти і до самостійного навчання, набувають все більшого значення.

Серед багатьох форм організації самостійної роботи студентів, можна назвати дискусійні клуби, експрес-конференції, міждисциплінарні конференції, які виступають проміжною ланкою між семінарами, колоквіумами, конкурсами проектів тощт. Головною метою таких форм є формування навичок науково-дослідної самостійної роботи студентів з метою набуття нових знань та здатності вирішувати проблемні завдання, які не передбачені навчальною програмою дисципліни, але сприяють професійній придатності майбутніх фахівців та демонструють зв'язок теорії з практикою .

Завдання , на нашу думку, повинні виконувати такі функції, які відображені на рис.3.

Ф У Н К Ц І Ї С А М О С Т І Й Н О Ї Р О Б О Т И

Т Е Х Н О Л О Г І Ч Н А

Д І А Г Н О С Т И Ч Н А

С В І Т О Г Л Я Д Н А

В И Х О В Н А

С П О Н У К А Л Ь Н О – А К Т И В Н А

Н А В Ч А Л Ь Н О – Р О З В И В А Л Ь Н А

П І З Н А В А Л Ь Н О – П Р А К Т И Ч Н А

Рис.3. Основні функції самостійної роботи [21, С. 48]

Цікаве трактування вибору виду діяльності у Н.Є. Куркова. Він гово­рить, що діяльність матиме успіх у разі усвідомлення на її початку:

1. розуміння того, що добре і що погано;
   
2. усвідомлення способу дії в ситуації вибору;
   
3. усвідомлення власних неусвідомлених бажань;
   
4. усвідомлення реальних можливостей;
   
5. усвідомлення наслідків;
   
6. поєднання усвідомлення з бажанням діяти [20, С.76].
   

Лейтмотивом всієї діяльності виступає її величність «усвідомлена мо­тивація».

Вчені Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Ака­демії педагогічних наук Н.Г. Ничкало, C.O. Сисоєва, С.У. Гончаренко та інші бачать активізацію самостійної роботи суб'єкта, який навчається, че­рез широке впровадження особистісно орієнтованих педагогічних техно­логій .

На початок нового тисячоліття викристалізувалась необхідність фор­мування фахівця будь-якого рівня та фаху в школах, училищах, техні­кумах, інститутах, академіях, університетах на основі принципу «вчи­ти вчитись». Реалізація цього принципу можлива через використання різних педагогічних технологій - вальдорфської педагогіки, методики Марії Монтессорі, групової форми навчання, системи розвивального навчання, методів навчальних проектів, колективного творчого вихо­вання, технології «створення ситуації успіху» тощо. Наріжним каме­нем через всі визначені О.М. Пєхотою технології проходить генеральна ідея - навчальний процес необхідно будувати на особистісно орієнтова­них підходах [31, С.83].

На сьогодні найбільш перспективними є ті педагогічні технології, в основу яких закладено концепцію самостійної діяльності суб'єкта навчання студента, за якої відпрацьовуються два аспекти - отримання знання, уміння та навичок, і, головне, відпрацьо­вується механізм, система, методика самостійного індивідуального ви­вчення матеріалу сьогодні, завтра в майбутньому. Вважаємо, що найкра­ще відповідають цим вимогам педагогічні технології:

• неперервної професійної освіти;
  
• технологія особистісної орієнтації на учня;
  
• технологія навчальних проектів.
  

Пєхота О.М. вважає, що найпростішою, але мабуть основною лан­кою, яка визначає характер особистісно орієнтованих технологій, є особистісно орієнтована педагогічна ситуація, тобто створення такої атмо­сфери в діалозі між вчителям та учнем, щоб у свідомості останнього всі подальші дії планувалися з огляду на те, що він знає, для чого це по­трібно і де можна ці знання застосувати [31, С.82].

Солдатенко М.М. розглядає навчально-пізнавальну діяльність як засіб забезпечення неперервності освіти. Він вважає, що орієнтація на непе­рервність в освіті передбачає удосконалення усіх ділянок у роботі сучас­ної школи, перегляд деяких традиційних уявлень на функцію вимог, ха­рактеру взаємодії учнів та вчителів. «...В учнів необхідно виробити на­вички самостійної творчої роботи, як умови продовження освіти, поєднан­ня трудової діяльності із самоосвітою і самовихованням». [35, С. 145].

Серед найрізноманітніших особистісно орієнтованих технологій най­ближче за своєю суттю, на думку М.О. Пєхоти. є такі:

• Вальдорфська педагогіка;
  
• методика Марії Монтессорі;
  
• групова форма навчальної діяльності;
  
• система розвивального навчання;
  
• робота над навчальними проектами;
  
• технологія «створення ситуації успіху»;
  
• «сегустивна технологія». [8, С.18].
  

Ничкало Н.Г. конкретизує існуючі педагогічні технології щодо їх адек­ватності, щодо вирішення проблем творчого розвитку особистості і на­зиває такі:

• навчання в співробітництві;
  
• метод проектів;
  
• індивідуальний і диференційований підхід до навчання [8, С.18].
  

Вона вбачає в них відображення потенційних можливостей вписати­ся в реальний навчальний процес, легше реагувати на особливості еко­номіки, політики, культури XXI століття.

Створенню і удосконаленню особистісно орієнтованих технологій присвячені безпосередньо чи через координацію в інших наукових і на­вчальних закладах наукові дослідження вчених Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих I.A. Зязюна, Н.Г. Ничкало, C.O. Сисоєвої, С.У. Гончаренка, О.М. Пехоти .

Зязюн I.A. вважає, що настала епоха, коли «..Людина включена в освітній процес на всіх стадіях її розвитку із врахуванням спадковості під час переходу з одного ступеня до другого». Тому необхідно міняти формулу «освіта на все життя» на «освіту через все життя» [20, С.49].

Сисоєва С.О. на основі аналізу історичного розвитку особистості у процесі професійної підготовки наводить основні аспекти американсь­ких активнодіючих технологій навчання, прогнозує необхідні якості ви­пускників сучасних шкіл, які працюватимуть у постіндустріальному суспільстві XXI століття, виділяє пріоритетні «базові» їх підсистеми; ви­значає основні принципи гуманістичної психології в педагогічних діях, виділяє бажаний характер реформування освіти: еволюційний, з посту­повою зміною пріоритетів відповідно до вимог часу, а саме переходу із технології засвоєння готових знань до процесу формування самостійної активної пізнавальної діяльності кожного учня із врахуванням його особ­ливостей і здатностей

[33, С.75].

Гончаренко С.У. застерігає, щоб індивідуальний підхід паралельно із системами гуманістичної орієнтації не використовувався системами ав­торитарного типу, які прагнуть усіх зробити однаковими, тому індиві­дуальний підхід повинен бути особистісним, який вбачає «розвиток осо­бистості, а не пригнічення» [14, С. 45].

У цьому плані символічний приклад з організації навчального проце­су в школах щодо обов'язкового введення нових дисциплін релігійного спрямування. Не відкидаючи їх гуманістичного характеру, С.У. Гончарен­ко на Міжнародній педагогічній конференції в Хмельницькому національ­ному університеті сказав: «Якщо хочете завалити ідею (прекрасною за своєю суттю), введіть декілька заліків, рефератів і іспитів…»[15, С.4].

Із всієї гами педагогічних особистісно орієнтованих технологій знач­на когорта вчених педагогів виділяє як домінуючий метод навчальних проектів як концентроване оцінювання самостійної роботи.

Гончаренко С.У. виділяє найбільш характерні «для молодшої школи» види самостійної діяльності учнів. Це - робота над підручниками, на­вчальними посібниками, дидактичними матеріалами, персональними комп'ютерними системами, розв'язання задач, виконання вправ, напи­сання рефератів і творів, самостійні спостереження, лабораторні роботи, дослідницька діяльність, конструювання, виконання трудових завдань.

Для «вищої школи» перелік доповнюється більш складними видами -описові, домашні, реферативні, розрахункові, графічні, поточно-рубіжні, курсові роботи і проекти та генеральні кінцеві - кваліфікаційні - дип­ломні роботи і проекти [13, С.185].

Практично всі види самостійної роботи, які використовуються у вищій школі, відповідають вимогам технології «методу навчальних проектів».

Сьогодні ми постійно отримуємо «шок» від майбутнього. Фахівцю XXI століття недостатньо отримати один раз освіту - він вимушений підви­щувати свою кваліфікацію, перенавчатися протягом всього життя.

Тому сучасне суспільство ставить перед освітянами завдання підго­товки майбутнього фахівця компетентного, який думає, уміє самостійно добувати і застосовувати знання на практиці.

У зв'язку з цим у сучасній освіті проводиться пошук змісту; форм, методів, засобів навчання, які б забезпечували на практиці більш широкі можливості самоактивізації, саморозвитку і самореалізації особистості.

Виходячи із цього, проблема формування умінь самостійної навчаль­ної роботи є однією із основних навчальних задач.