Geum.ru

Перелік умовних скорочень

Вид материалаДокументы
5.3. Провадження у справах про адміністративні делікти
5.4. Адміністративно-позовне провадження
Висновок до розділу 5
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

5.3. Провадження у справах про адміністративні делікти


Будучи специфічним різновидом конфліктних проваджень, провадження у справах про адміністративні проступки (провадження у справах про адміністративні делікти [Error: Reference source not found]) являє собою, на думку одних вчених, «регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність державних органів, спрямовану на розгляд справ про адміністративні проступки та застосування в необхідних випадках адміністративних стягнень» [Error: Reference source not found, с. 5–6]; на думку інших – «сукупність здійснюваних компетентними суб’єктами на основі закону процесуальних дій щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення» [91, с. 59].

Втім, незважаючи на наявні розбіжності позицій різних вчених-адміністративістів щодо юридичної природи, суті та дефініції поняття «провадження в справах про адміністративні проступки», їх погляди збігаються в одному – названий вид адміністративного процесу складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну [92, с. 210–212], тобто – стадій. Деякі вчені-адміністративісти виділяють п’ять стадій провадження в справах про адміністративні проступки: 1) порушення справи та попереднє адміністративне розслідування; 2) розгляд справи про адміністративний проступок; 3) винесення рішення по справі; 4) оскарження або опротестування рішення у справі і його перегляд; 5) виконання постанови у справі [93, с. 83].

В. Б. Авер’янов, М. М. Тищенко, Ю. П. Битяк та В. В. Богуцький вказують на чотири стадії провадження в справах про адміністративні проступки. 1. Порушення справи про адміністративне правопорушення. 2. Розгляд справи про адміністративне правопорушення та прийняття рішення. 3. Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення. 4. Виконання рішення, застосування адміністративного стягнення [Error: Reference source not found, c. 519; Error: Reference source not found, с. 202; Error: Reference source not found, с. 166]. Виділити попереднє адміністративне розслідування у самостійну, а відтак – додаткову, стадію провадження в справах про адміністративні проступки, пропонують І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський та Н. Золотарьова [94, с. 27]. В. А. Юсупов виділяє сім стадій: 1) порушення справи; 2) збір і вивчення потрібної інформації; 3) попереднє вивчення матеріалів справи; 4) вибір норм права, що підлягають застосуванню; 5) розгляд справи органами, що правомочні приймати рішення; 6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення; 7) виконання рішення у справі [95, с. 34–35]. І, навпаки, лише дві стадії адміністративно-деліктного провадження вирізняє російський правник А. Б. Агапов [96, с. 233].

З викладеного можна зробити висновок, що відмінності у поглядах на стадії адміністративного процесу не мають принципового характеру, їх можна збільшувати, можна подрібнити на окремі дії, визначати основними чи допоміжними, по-різному називати тощо. Принципово важливим є те, що стадії мають повно і точно відображати саму процедуру провадження, ті окремі дії чи операції, що здійснюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм. Аналіз нормативного матеріалу, практики діяльності суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукових досліджень дозволяє окреслити цю систему стадій та етапів провадження в справах про адміністративні проступки:

1. Адміністративне розслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за пiдвiдомчiстю.

2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду i заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На заключному етапі стадії розгляду справи про адміністративний проступок (доведення постанови до відома) уповноважений суб’єкт адміністративної юрисдикції доводить зміст постанови до відома зацікавлених осіб шляхом оголошення. Про прийняте рішення повідомляється адміністрації або громадській організації за місцем роботи, навчання чи проживання правопорушника, вносяться пропозиції щодо ліквідації причин та умов правопорушень.

Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, у справі якої вона винесена. Аналогічна копія може бути видана потерпілому на його прохання.

3. Перегляд постанови у справі про адміністративний проступок. Важливою гарантією законності та обґрунтованості застосування адміністративних стягнень є наявність стадії перегляду постанов. Під переглядом розуміють розгляд справ органами, на які покладено контроль за законністю постанов по справах про адміністративні правопорушення.

Перегляд – це новий розгляд справи суб’єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишити прийняту постанову без змін. Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який проводиться у тому разі, якщо прийняту раніше постанову скасовано і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова по справі, законність та обґрунтованість якої перевіряється, у другому – стару постанову скасовано і по справі необхідно прийняти нову постанову.

Стадія перегляду є факультативною, необов’язковою. Лише невелика кількість справ розглядається у порядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості має велике превентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення.

4. Виконання постанови у справі про адміністративний проступок ( див. Додаток М. Табл. 5.1). Виконання постанови у справі є завершальною стадією адміністративно-деліктного провадження. Суть означеної стадії полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику юрисдикційним органом (посадовою особою). У процесі виконання постанови особа, винна у вчиненні адміністративного проступку зазнає відповідних нестатків та обмеження особистого, морального або матеріального характеру.

Відповідно до ст. 299 КУпАП, постанова у справі про адміністративний проступок підлягає виконанню з моменту її винесення. На відміну від вироків судів, які за загальними правилами підлягають виконанню лише після закінчення строку касаційного оскарження, постанови про накладення стягнень є актами управління i набирають чинності негайно.

Повноваженнями по виконанню постанов про адміністративну відповідальність володіють два види органів. По-перше, це органи, які звертають постанову до виконання. Так, згідно із ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), що винесла постанову, тобто це органи адміністративної юрисдикції. Зміст діяльності по зверненню постанови до виконання становлять: своєчасне направлення постанови органу-виконавцю, здійснення контролю за правильним виконанням постанови, вирішення всіх питань, які пов’язані з виконанням постанови, або припинення виконання постанови на основі підстав, передбачених ст. 302 КУпАП.

Другим видом суб’єктів виконання постанов в справах про адміністративні проступки, є державні органи, котрі, не будучи наділеними юрисдикційними повноваженнями, здійснюють безпосередню реалізацію адміністративних стягнень. Стаття 300 КУпАП детермінує їх, як «спеціально уповноважені органи держави». Так, постанови про конфіскацію грошей, речей уповноважені виконувати судові виконавці, а також представники фінансових органів, органів рибоохорони, мисливського господарства тощо. Діяльність державних органів зі здійснення виконання направлених їм постанов має на меті реалізацію адміністративних стягнень. Вона здійснюється діями, які завдають покараному відповідних втрат і правообмежень у встановлених постановою межах.

В окремих справах про адміністративні правопорушення безпосереднє виконання постанов про накладення стягнення покладається на орган, що виніс постанову.


5.4. Адміністративно-позовне провадження


Доцільність формування в загальних судах спеціальних колегій по розгляду адміністративних спорів або ж створення спеціалізованих адміністративних судів, здійснюючих правосуддя по адміністративних справах, що виникають з конфлікту між особою і публічною владою, визнається практично всіма вітчизняними та російськими адміністративістами. До основних чинників, що обумовлюють необхідність створення спеціального судового органу по розгляду справ, що витікають з адміністративних правовідносин, відносять: недостатньо високий якісний рівень розгляду адміністративних справ уповноваженими органами, а також брак об’єктивності останніх (Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук); закріплення в Конституції України принципу спеціалізації та територіальності судів (В. Б. Авер’янов); адміністративно-правовий характер матеріальних та процесуальних відносин, покладених в соснову конфлікту між особою та органом публічної влади (І. П. Голосніченко, М. Ф. Стахурський); перевантаженість адміністративними справами судів загальної юрисдикції (В. С. Стефанюк); необхідність приведення державної судової системи у відповідність до міжнародних правових стандартів; відсутність в адміністративному конфлікті відносин майнового характеру (Ю. М. Старілов); наявність історичних передумов (Ю. А. Тихомиров); незалежність спеціалізованого суду від інших гілок влади, відсутності відомчої зацікавленості, наявності всебічних гарантій, детальної процесуальної регламентації розгляду (Л. С. Анохіна) тощо [Error: Reference source not found, с. 198; Error: Reference source not found, с. 394; Error: Reference source not found, с. 34–35; 97, с. 5–13; 98, с. 500; Error: Reference source not found, с. 3–18; 99, с. 16]. Цей перелік є далеко не вичерпним. Проте й наведені аргументи достатньо переконливо свідчать про назрілість та актуальність питання реформування системи вітчизняного судочинства у частині регламентації суспільних відносин публічної сфери.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Як відомо, попередній розгляд справи також відбувається на судовому засіданні, в його ході приймаються судові рішення, котрі знаходять своє відображення у належних процесуальних документах. Та й сам законодавець для позначення стадії попереднього розгляду справи нерідко використовує термін «провадження» (достатньо лише згадати назви Глави 2 Розділу ІІІ, статей 112, 113 КАСУ та ін.). Викладене з повним правом дозволяє іменувати попередній розгляд справи «судовим». Підготовчий характер процесуальних дій, які здійснюються на цій стадії провадження, тут мало що змінює.

Таким чином, назва Глави 3 Розділу ІІІ видається дещо неконкретною. Вона не зовсім адекватно відображає суть регламентованої нею стадії судового провадження. Більш придатними у цьому відношенні видаються такі варіанти назв, як: «Глава 3. Вирішення адміністративної справи» або «Глава 3. Остаточний розгляд справи» тощо.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАСУ, судовий розгляд адміністративної справи здійснюється у судовому засіданні з обов’язковим викликом осіб, які беруть участь у справі. Втім, це не позбавляє учасника справи права заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Судове засідання у розгляді справи може проводитись як у відкритій, так і в закритій формі. Остання має місце, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої охоронюваної законом таємниці. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні присутні лише учасники судового процесу, а в разі необхідності – експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.

У зв’язку з цим дещо зайвою видається закріплена у частині 4 статті 12 КАСУ ремарка про те, що: «Розгляд справи в закритому судовому засіданні провадиться з додержанням усіх правил судочинства». Адже – це положення цілком підпадає під дію Статті 5 КАСУ, якою визначається чинність адміністративного процесуального закону в часі та просторі. Нагадаємо, що згідно з положеннями цієї статті, судове провадження в адміністративних справах (незалежно від того, є воно закритим чи ні) здійснюється відповідно до норм Конституції України, КАСУ та ратифікованих Україною міжнародних договорів, чинних на час проведення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Процесуальні дії, що здійснюються на стадії судового розгляду адміністративної справи умовно можна згрупувати у кілька етапів. Перший етап являє собою підготовчу частину і починається з того, що у призначений для розгляду час головуючий у судовому засіданні (суддя, який здійснював попередній розгляд справи) відкриває судове засідання й оголошує, яка справа розглядатиметься.

Секретар судового засідання повідомляє дані про явку учасників провадження (називаються особи, які прибули за викликом, особи, які не з’явились, та причини неявки останніх), після чого суд встановлює особи присутніх, а також перевіряє повноваження посадових чи службових осіб і представників.

Наслідком неявки сторін провадження або їх представників може бути відкладення розгляду справи на певний строк; залишення позову без задоволення; прийняття рішення на підставі наявних у ній даних чи доказів. У разі неявки на засідання свідка, експерта чи спеціаліста суд заслуховує думку сторін (їх представників) щодо можливості розгляду справи за відсутності названих учасників процесу. Залежно від позиції зацікавлених сторін провадження, суд приймає рішення про продовження судового розгляду або ж оголошує перерву. Одночасно суд може вирішити питання про прихід свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули, та ініціювати питання про їх юридичну відповідальність.

У цьому аспекті варто підкреслити таке. Згідно з прийнятим КАСУ, за завідомо неправдиві показання або за необґрунтовану відмову від виконання своїх обов’язків свідок (ч. 8 ст. 65), експерт (ч. 13 ст. 66) та перекладач (ч. 5 ст. 68) несуть кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність за такі дії учасників провадження наступає за статтями 384 та 385 КК України.

Одночасно в КАСУ не визначається відповідальність учасників провадження, котрі злісно ухиляються від явки в суд. А між тим, такі дії свідка, експерта або перекладача очевидно є проявом неповаги до суду, відповідальність за яку передбачена статтею 185-3 КУпАП. У зв’язку з цим доцільно доповнити статті 65, 66, 68 КАСУ окремими нормами, які б передбачали притягнення до адміністративної відповідальності за злісну неявку до суду свідка (ч. 1 ст. 185-3 КУпАП), експерта і перекладача (ч. 2 ст. 185-3 КУпАП).

До речі, КАСУ взагалі не встановлює наслідків неявки на судове засідання такої особи, як перекладач. Подібний підхід не є достатньо виправданим, адже перекладач (у разі потреби в застосуванні його спеціальних знань) є однією з ключових фігур, без якої здійснення об’єктивного та всебічного розгляду справи неможливе. На наш погляд, ця обставина також має знайти обов’язкове відображення у змісті Кодексу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

За винятковими обставинами оскаржуються:

– судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку;

– рішення суду касаційної інстанції;

– рішення Верховного Суду України в адміністративних справах, якщо вони оскаржені на підставі, встановленій пунктом 2 статті 237 цього Кодексу.

Випадки, які можуть бути підставою для подання повторної касації повинні мати винятковий характер і принципово визначити позицію Верховного Суду України у найскладніших ситуаціях з точки зору права [Error: Reference source not found, с. 129]. Згідно із статтею 237 КАСУ, підставами для повторного касаційного оскарження судових рішень є: 1) неоднакове застосування судами законодавства України; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, факту порушення судовим рішенням існуючих міжнародних зобов’язань.

Скарга за винятковими обставинами подається безпосередньо до Верховного Суду України протягом одного місяця від дня настання обставин, які можуть бути підставою для провадження у порядку повторної касації. Одночасно зі скаргою подається документ про сплату судового збору (крім випадків, передбачених частиною 2 статті 237 КАСУ).

Протягом п’ятнадцяти днів після надходження скарги колегія у складі семи суддів вирішує питання про допуск скарги до провадження за винятковими обставинами. Скарга вважається допущеною до провадження за винятковими обставинами, якщо про необхідність цього висловилось хоча б три судді. Відповідне рішення колегії оформлюється ухвалою, яку не може бути оскаржено.

Справа в порядку провадження за винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менш як двох третин її складу. Якщо предметом оскарження є неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.

Провадження за винятковими обставинами здійснюється відповідно до правил касаційного провадження. За результатами розгляду справи більшістю голосів членів колегії Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приймається постанова про задоволення скарги (повне чи часткове) або ж постанова про відмову в задоволенні скарги. Постанова Верховного Суду України набирає законної сили негайно після проголошення. Вона є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 цього Кодексу.

Завершальною стадією адміністративно-позовного провадження виступає звернення судових рішень до виконання. Норми, якими регламентується здійснення процесуальних дій на цій стадії, містяться в Розділі V КАСУ. Згідно з положеннями цього розділу, постанова або ухвала суду виконується після набрання ними законної сили на підставі виконавчого листа, виданого судом, котрий ухвалив рішення у справі.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Рішення судів другої інстанції набирають законної сили з моменту проголошення. Так само з моменту проголошення набувають законної сили ті ухвали суду, які відповідно до КАСУ не можуть бути оскаржені. Суд може призначити окремий строк для виконання рішення суду, який обчислюється від дня набрання рішенням чи ухвалою законної сили.

Негайному виконанню підлягають рішення суду про виплату бюджетних або позабюджетних періодичних платежів громадянам; поновлення на посаді у публічній службі; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; про реалізацію права на мирні зібрання.

Крім того, суд вправі за клопотанням учасників судового процесу або за власною ініціативою звернути до негайного виконання рішення: про стягнення одноразового бюджетного або позабюджетного платежу; про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; про примусовий розпуск об’єднання громадян; про депортацію іноземця чи особи без громадянства.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Завершуючи аналіз адміністративно-позовного провадження, не можна не відзначити деякі нюанси термінології, використаної законодавцем при формулюванні окремих положень КАСУ. Так, відповідно до ряду статей цього Кодексу, рішення суду «ухвалюються» (статті 190, 196, 202, 205 та ін.), а ухвали «постановляються» (статті 186, 189, 190, 194…). Згідно з частиною 2 статті 31 КАСУ судові ухвали можуть ще й «вирішуватись». Алогізм подібного «комбінування» наведених термінів є достатньо помітним. З нашої точки зору, у даному аспекті доречно вести мову про прийняття рішень та винесення ухвал, що й мало б знайти своє відображення у змісті статей КАСУ.


Висновок до розділу 5


Проблематика конфліктних проваджень адміністративних проваджень є складною та багатогранною. Не зважаючи на те, що більша частина адміністративних проваджень є спрямованою на вирішення так званих «позитивних» справ, що виникають у сфері функціонування публічної влади, конфліктні провадження вирізняються особливою соціальною гостротою. Адже у даному випадку завжди має місце зіткнення інтересів суб’єктів соціальних відносин, досконалість механізму подолання якого є мірилом визначення будь–якої державі як істинно правової.
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
  • назва Глави 3 Розділу ІІІ не зовсім адекватно відображає суть регламентованої нею стадії судового провадження. Більш придатними у цьому відношенні видаються такі варіанти назв, як: «Глава 3. Вирішення адміністративної справи» або «Глава 3. Остаточний розгляд справи» тощо.
  • зайвою видається закріплена у частині 4 статті 12 КАСУ ремарка про те, що: «Розгляд справи в закритому судовому засіданні провадиться з додержанням усіх правил судочинства». Адже – це положення цілком підпадає під дію Статті 5 КАСУ, якою визначається чинність адміністративного процесуального закону в часі та просторі;
  • статті 65, 66, 68 КАСУ запропоновано доповнити окремими нормами, які б передбачали притягнення до адміністративної відповідальності за злісну неявку до суду свідка (ч. 1 ст. 185-3 КУпАП), експерта і перекладача (ч. 2 ст. 185-3 КУпАП);
  • пропонується викласти абзац 1 частини 1 статті 136 КАСУ в такій редакції: «Протягом судового розгляду справи по суті позивач може повністю або частково відмовитися від адміністративного позову, а відповідач – повністю або частково визнати адміністративний позов, зробивши усну заяву»;
  • доцільно доповнити Кодекс окремою нормою, згідно з якою особа, діюча на захист прав та свобод учасника процесу, завжди виступає першою. Такий крок сприятиме подальшому вдосконаленню нормативної регламентації порядку проведення судових дебатів. Відповідних змін має зазнати стаття 152 «Судові дебати» КАСУ.