Партнери для програми фінансової стабілізації Успівпраці з Організацією із економічного співробітництва та розвитку The

Вид материала

Содержание

Вказівки щодо захисту прав учасників і одержувачів виплат у професійних пенсійних планах
ПЕРЕГЛЯНУТИЙ ПРОЕКТ: ВКАЗІВКИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ І ОДЕРЖУВАЧІВ ВИПЛАТ У ПРОФЕСІЙНИХ ПЕНСІЙНИХ ПЛАНАХ Вступ
I. Можливість участі у пенсійному плані, рівні умови участі і отримання права на виплати за пенсійним планом
II. Право на накопичені виплати і набуті права
III. Переміщення пенсійних коштів і права осіб, які дострокового припиняють участь у пенсійному плані
IV. Оприлюднення і наявність інформації
V. Додаткові права для професійних планів, управління якими здійснюється учасниками
VI. Порядок надання права і право на відшкодування
ОРГАН, ЯКИЙ НАДІСЛАВ ЗВІТ: Спільно Міністерство фінансів та Наглядовий орган у сфері фінансів
Законодавча база
Б. загальна структура
Внески: Працівник – 4% Роботодавець – 2% Оподаткування
Доходи фондів
Виплати: здійснення платежів
Оподаткування виплат
II. i. РЕГУЛЯТИВНА БАЗА ДЛЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЕРСОНАЛЬНИХ ПЕНСІЙНИХ ПЛАНІВ
Доступ до пенсійних схем
Оприлюднення інформації учасникам
Ліцензуваеея і реєстрація
Фінансові вимоги
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

Партнери для програми фінансової стабілізації

У співпраці з

Організацією із економічного співробітництва та розвитку

The

INPRS

МІЖНАРОДНОЮ МЕРЕЖЕЮ ОРГАНІВ З РЕГУЛЮВАННЯ І НАГЛЯДУ У СФЕРІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

та

Агентством з нагляду за діяльністю у сфері пенсійного забезпечення і страхування Хорватії

ВКАЗІВКИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ І ОДЕРЖУВАЧІВ ВИПЛАТ У ПРОФЕСІЙНИХ ПЕНСІЙНИХ ПЛАНАХ

27-28 травня 2003 р.

Загреб, Хорватія

ПЕРЕГЛЯНУТИЙ ПРОЕКТ:

ВКАЗІВКИ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ І ОДЕРЖУВАЧІВ ВИПЛАТ У ПРОФЕСІЙНИХ ПЕНСІЙНИХ ПЛАНАХ

Вступ

Основним завданням робочої програми Робочої групи ОЕСР з питань приватного пенсійного забезпечення була розробка принципів регулювання і нагляду, а також відповідних положень про функціонування і контроль за діяльністю приватних пенсійних планів і фондів. Ця робота виконувалась спільно з Міжнародною мережею органів з регулювання і нагляду у сфері пенсійного забезпечення (INPRS). Нижченаведені вказівки безпосередньо стосуються прав учасників і одержувачів виплат, що є надзвичайно важливим аспектом пенсійної програми. Попередньо у 2000 р. Робоча група розробила і видала загальні принципи, застосовні для приватних професійних планів, під назвою “П’ятнадцять принципів регулювання приватних пенсійних схем”^¹, які були також схвалені INPRS, а у 2002 р. - “Вказівки щодо управління пенсійними фондами” ^². Документ, який має назву “П’ятнадцять принципів регулювання приватних професійних пенсійних схем”, містить третій і четвертий принципи - “Права одержувачів виплат” і “Адекватність пенсійних схем”. Дані “Вказівки щодо захисту прав учасників і одержувачів виплат у професійних пенсійних планах” містять шість вказівок, які побудовані на основі цих принципів, а також розширюють і доповнюють їх. У вказівках враховані належні стандарти і зразки практичної діяльності, погоджені 30 країнами – членами ОЕСР, які брали участь у діяльності Робочої групи, а також членами INPRS, які брали участь у розробці даного документу. Як зазначається у різних анотаціях до вказівок, їх фактичне запровадження може відрізнятись залежно від певної країни за умови дотримання основоположних завдань кожної вказівки.

Як і попередньо розроблені принципи і вказівки, дані вказівки мають застосовуватись до професійних приватних пенсійних планів, що передбачають участь у них фізичних осіб на основі трудових відносин, незалежно від того, чи ці плани є добровільними, чи обов’язковими (як з боку роботодавців, так і працівників), а також від того, чи є вони основним, чи додатковим засобом створення пенсійного доходу. У більшості країн професійні пенсійні плани є добровільними і засновуються роботодавцями, хоча у деяких випадках участь працівників може бути обов’язковою. Вимога до роботодавців засновувати пенсійні плани для своїх працівників існує у меншій кількості країн. Не зважаючи на те, що в даних вказівках увага зосереджена на професійних, а не персональних пенсійних планах, більшість викладених у них стандартів можуть бути рівнозначно використані у контексті персонального пенсійного плану.

Дані вказівки встановлюють основні права і засоби захисту учасників і одержувачів виплат з пенсійних планів, які загалом мають бути запроваджені і контролюватись органами з регулювання і нагляду у сфері пенсійного забезпечення. Однак, ми визнаємо, що залежно від природи конкретної пенсійної системи встановлення відповідних прав і засобів захисту може бути більш доречним за допомогою інших механізмів. Наприклад, у деяких країнах виконанням або наглядом за певними правами і засобами захисту, визначеними цими вказівками, можуть займатись відповідні органи, які не визначені конкретно як ті, що несуть відповідальність за сферу пенсійного забезпечення. Так може відбуватись у випадку, коли особливий інвестиційний продукт, який використовується для фінансування пенсійних планів (наприклад, страховий контракт або об’єднаний інвестиційний механізм), є суб’єктом регулювання іншого органу. Може також бути схожа ситуація, коли законодавство про зайнятість є достатньо широким за змістом і охоплює певні питання. У такому разі органам, відповідальним за пенсійне забезпечення, мабуть буде непотрібно встановлювати зайві нормативи регулювання. До того ж, багато професійних пенсійних програм є об’єктом колективного договірного процесу, у результаті якого встановлюються права і засоби захисту учасників і одержувачів виплат.

Також потрібно відзначити, що, окрім регулятивних і наглядових органів, роботодавців і профспілок, до керівництва і управління пенсійними планами можуть залучатись багато осіб, таких як: довірителі, депозитарії, адміністратори планів та фінансові установи, які також можуть регулярно взаємодіяти з учасниками і одержувачами виплат. Відповідно, ці вказівки можуть виявитись доречними для застосування до цих суб’єктів. Зрештою, ці вказівки призначені для визначення конкретного механізму або особи для реалізації прав і засобів захисту, які містяться у них, в той час як форма механізму або особи може змінюватись залежно від певної країни. Зважаючи на це, хоча у різних місцях вказівки посилаються на “орган з регулювання”, цей термін частково використовується для полегшення їх розробки. Зрозуміло, різні особи, які не відносяться до органів з пенсійного забезпечення, можуть бути більш доречними для встановлення різних прав учасників або контролю за ними. Разом з цим, також потрібно пам’ятати, що урядові установи мають бути готовими втрутитись і встановити базові стандарти, які забезпечують учасників і одержувачів виплат відповідними правами і засобами захисту, якщо інші механізми і установи не змогли цього зробити.

Вказівки встановлюють відмінність між “учасниками” і “одержувачами виплат”. Термін “учасники” означає як активних учасників, які є працівниками, що активно накопичують кошти для виплат у пенсійному плані, а також відстрочених учасників, які є колишніми працівниками, що мають законні накопичені кошти. Термін “одержувачі виплат” відноситься до учасників, які одержують або у даний час набули право одержувати виплату, а також треті сторони, такі як: чоловік чи дружина або колишні чоловік чи дружина, що можуть набувати певних прав за пенсійним планом, звичайно внаслідок смерті учасника плану.

Зважаючи на те, що вказівки розроблялись для того, щоб бути цілісним документом, у них вміщені і адаптовані інші принципи, схвалені Робочою групою ОЕСР з питань пенсійного забезпечення.^³ Не зважаючи на намагання зробити їх об’єктом цього регулювання і завдяки тому, що у цих вказівках головна увага приділена персональним або індивідуальним правам суб’єктів пенсійного плану, є багато інших положень, які не віднесені до них, але мають істотний вплив на учасників і одержувачів виплат. Наприклад, одне таке положення стосується управління. Робоча група ОЕСР з питань приватного пенсійного забезпечення вже розробила Вказівки для управління пенсійним фондом і, таким чином, врахувала питання, які стосуються суті ефективного керівництва пенсійним фондом. Можливо це ствердження очевидного, коли відзначається, що учасники і одержувачі виплат з професійних пенсійних планів цілком виправдано очікують, що управління їх пенсійним фондом здійснюватиметься в їх інтересах відповідно до таких Вказівок та регулятивного і наглядового режиму, які це забезпечують. Таким же чином, вочевидь учасники і одержувачі виплат з пенсійних планів цілком розсудливо очікують, що їх пенсійні плани будуть адекватно фінансуватись, щоб забезпечити обіцяні виплати, але таке очікування не відповідає природі “прав”, визначених цими Вказівками.

Не зважаючи на відмінність умов, за якими роботодавці пропонують пенсійний план своїм працівникам, у цьому документі робиться намагання встановити фундаментальний стандарт, який міг би застосовуватись до всіх професійних пенсійних планів. Однак, розробляючи вказівки для захисту прав учасників професійних пенсійних планів, кожен повинен зважати на те, що обсяг певних прав буде змінюватись залежно від умов, за яких створюється конкретний пенсійний фонд. Основні відмінності між пенсійними програмами, які можуть впливати на фактичний зміст і обсяг прав та засобів захисту, виникають, по-перше, залежно від того, чи є пенсійна програма обов’язковою, чи добровільною, по-друге – чи створюється вона для того, щоб бути основним, чи додатковим джерелом пенсійного доходу, по-третє – чи субсидується пенсійна програмам державою і в якому обсязі. У тому випадку, коли пенсійні плани засновуються роботодавцями добровільно для своїх працівників, ми повинні враховувати компенсаційні обмеження ринку праці, у тому числі роль колективного договірного процесу, а також ступінь, до якого певні права можуть викликати додаткові витрати або необґрунтований тиск на роботодавців. Точніше кажучи, існує ризик, що надміру заборонні права і захисні засоби можуть призвести до зменшення кількості пенсійних планів або непорозумінь під час обговорення цих питань у колективному договорі. Ці зауваження повинні враховуватись і збалансовуватись відповідно до потреби у відповідних правах і засобах захисту. У даних вказівках таким питанням приділена відповідна увага в анотаціях у тих випадках, коли це доречно.

Окрім вищезазначених відмінностей, потрібно відрізняти істотні і процедурні права, хоча не завжди можна знайти чітке розмежування між ними. Серед інших положень, істотні права можуть означати певні фундаментальні права на безперешкодний доступ, участь і фінансування за пенсійним планом роботодавця, а також права на накопичення коштів та їх отримання. До тієї міри, до якої право характеризується як істотне, суть пенсійного плану (добровільний/обов’язковий, основний/додатковий тощо) буде відображатись відповідно до розширеного або обмеженого змісту встановленого права. На противагу, процедурні права є більш універсальними за характером, менш залежними від суті пенсійного плану, а отже ймовірність їх зміни залежно від ступеня і якості застосування є менш суттєвою. Наприклад, до процедурних прав мають відноситись певні юридичні права, такі як право на прозорий і справедливий процес подання скарг учасниками і одержувачами виплат, вчасного прийняття і розгляду скарг і отримання відповідного відшкодування.

Як зазначалось вище, вихідним пунктом для розробки нами вказівок для цієї сфери діяльності є “П’ятнадцять принципів регулювання приватних професійний пенсійних схем”, які були схвалені Робочою групою ОЕСР з питань приватного пенсійного забезпечення і Міжнародною мережею органів з регулювання і нагляду у сфері пенсійного забезпечення. Зокрема, третій принцип “Права одержувачів пенсій” визначає, що:

“доступ до приватних пенсійних схем не повинен бути об’єктом дискримінації. Метою регулювання має бути попередження винятків, які стосуються віку, заробітної плати, статі, тривалості трудового стажу, умов зайнятості, неповної зайнятості та цивільного статусу. Також воно має забезпечувати захист здобутих прав і належний порядок набуття прав, що стосується внесків як працівників, так і роботодавців. Істотним є забезпечення переміщення пенсійних прав у разі підтримки професійної мобільності. Потрібно застосовувати механізми захисту одержувачів виплат у разі раннього припинення участі у пенсійному плані, особливо коли така участь не є добровільною”.

Більш того, ми врахували четвертий принцип “Адекватність пенсійних схем”. Він передбачає, що:

“необхідно сприяти проведенню належної оцінки адекватності приватних схем (ризик, величина виплат, критерій участі), особливо коли такі схеми відіграють суспільну роль, шляхом заміни або надання державним пенсійним схемам істотних комплементарних функцій, і коли вони є обов’язковими. Оцінку адекватності потрібно проводити з урахуванням різних видів джерел пенсійного доходу (солідарної системи, накопичувальної системи, приватних пенсійних схем).

Виходячи головним чином з цих принципів, права учасника і одержувача стосуються таких питань:

Можливість участі у пенсійному плані, рівні умови участі і отримання права на виплати за пенсійним планом;
Право на одержання накопичених коштів і законно набуті права;
Переміщення пенсії і права осіб, що виходять на пенсію раніше;
Оприлюднення і доступність інформації;
Додаткові права у разі коли професійний фонд управляється учасниками,
Порядок набуття прав на виплати і право компенсації.

I. Можливість участі у пенсійному плані, рівні умови участі і отримання права на виплати за пенсійним планом

1.1 Працівникам потрібно надати безперешкодний доступ до приватного пенсійного плану, який засновує їх роботодавець. Зокрема, регулювання має у всіх випадках бути спрямованим на попередження винятків в умовах участі у пенсійних планах, які не мають економічних критеріїв, таких як: вік, стать, сімейний статус чи національність. У тому разі, коли пенсійні плани є обов’язковими і є першочерговими засобами для забезпечення пенсійного доходу, а також коли такі плани значним чином субсидуються державою, регулювання також повинне спрямовуватись на попередження інших необґрунтованих винятків для участі у них, у тому числі винятків, які стосуються величини заробітку, тривалості стажу і умов зайнятості (наприклад, розрізнення працівників з повною і неповною зайнятістю або тих працівників, які зайняті на невстановлений або на фіксований термін). Регулювання добровільних і додаткових пенсійних планів також повинне забезпечувати схожий широкий доступ, хоча рівень такого доступу має враховувати фактори, що стосуються добровільного характеру пенсійного фонду, специфічні потреби роботодавця у заснуванні пенсійного плану, а також адекватність інших пенсійних виплат.
1.2 Працівники мають перебувати у рівноправних умовах за пенсійним планом, які стосуються прав переміщення, вимог до оприлюднення інформації, управління планом і механізму компенсації, а також інших прав, пов’язаних з участю у пенсійному плані.
1.3 При встановленні правил для визначення рівня виплат і величини коефіцієнту заміщення та ставки внеску, органи з регулювання мають враховувати рівень взаємодії професійних планів та інших державних або обов’язкових джерел пенсійного доходу, а також адекватність сукупності виплат.
1.4 Працівники мають бути захищені від репресивних дій і погроз вчинити репресії з боку роботодавця або представників пенсійного плану, що стосуються пенсійних виплат і реалізації прав, набутих під час участі у пенсійному плані. Наприклад, вони мають бути захищені від звільнення, метою якого э позбавлення права на накопичені кошти, здобутого за умовами пенсійного плану. Таким же чином, особи, які реалізують свої права за пенсійним планом, у тому числі право на подання скарги чи апеляції або порушення адміністративної чи судової справи, мають бути захищені від репресивних дій, таких як: звільнення, призупинення зайнятості, штраф або інших видів дискримінації.

Обговорення. Право працівника на участь у професійному пенсійному плані залежатиме від характеру пенсійної програми і особливостей пенсійної системи кожної країни (або відповідного законодавчого простору). Однак, щонайменше визнається, що регулювання має бути спрямоване на гарантування того, що працівники необґрунтовано не позбавлені права участі у пенсійному плані. У тому випадку, коли участь працівника у пенсійному плані є добровільною з його боку, право доступу має стосуватись надання роботодавцем можливості вибору щодо участі у пенсійному плані.

Певні види обмежень щодо участі у пенсійному плані, такі як: вік, стать, сімейний статус і національність є особливо шкідливими, і з точки зору громадської політики здається, що їх уникнення є дуже важливим.^⁴ Інші обмеження, встановлені на основі більш раціональних економічних критеріїв, можна дозволяти, але вони мають бути ретельно перевірені органами з регулювання. Наприклад, потрібно настійливо відраджувати від встановлення обмежень, які стосуються величини заробітку і встановлюють право участі у пенсійному плані лише для працівників, які отримують певний заробіток. Таким же чином не потрібно рекомендувати обмеження участі у пенсійному плані, яке встановлюється залежно від повної чи неповної зайнятості працівника або трудових відносин на основі контракту з фіксованим чи невстановленим терміном. З іншого боку, інші категорії винятків можуть бути менш проблематичними, якщо вони є поміркованими і доречними для характеру пенсійної програми, а їх розробники знайшли відповідний баланс між потребою в участі у професійних пенсійних планах і вимогами ринку праці. Якщо надання пенсійного забезпечення є добровільним для роботодавців, їм потрібно дозволити залишати за собою певний ступінь контролю за тими категоріями працівників, які мають доступ до їх пенсійних планів. Наприклад, положення про тривалість стажу, яке встановлює вимогу до працівника відпрацювати визначений період або кількість годин до моменту вступу до пенсійного плану чи відпрацювати певну кількість годин на рік, щоб залишатись його учасником, можна дозволити встановлювати роботодавцем (або колективним договором) за певних обставин, якщо вони не є необгрунтовно виключними. Таким же чином, за певних обставин потрібно дозволити роботодавцям встановлювати диференціацію між різними групами працівників, особливо на основі зустрічної трудової угоди. Саме політикам і регулятивному органу потрібно приймати рішення про те, чи такі обмеження або винятки порушують правильний баланс між правом участі у пенсійному плані та іншими політичними питаннями, а також встановлювати зовнішні обмеження для заходів, у межах яких роботодавцям дозволяється встановлювати винятки для участі у пенсійних планах. Всі обмеження та винятки для участі у пенсійному плані мають чітко відображатись у письмовому вигляді у відповідних документах пенсійного плану.

При прийнятті рішень повинне розглядатись питання про адекватність пенсійного доходу, тобто, обсяг прав на участь у пенсійному плані, який забезпечується регулятивною системою, повинен враховувати характер існуючої державної пенсійної програми і очікувані результати від діяльності приватних професійних планів, спрямованої на забезпечення адекватного рівня пенсійного доходу. Так, наприклад, у країнах, де професійні плани створюються лише як додаткові до державних пенсійних систем (або інших джерел пенсійного доходу), універсальний доступ до пенсійного плану для всіх працівників мабуть не матиме великого значення, оскільки він має забезпечувати лише невелику частку пенсійного доходу особи. Однак, навіть у таких випадках, регулятивні органи повинні враховувати часто суттєві державні дотації (податкові пільги тощо) для професійних планів і, зважаючи на такого роду субсидування, намагатися забезпечити якнайширший можливий доступ до членства і участі у пенсійному плані.

Беручи участь у пенсійному плані, особи мають перебувати у ньому на рівних умовах, хоча як же зазначалось вище, це правило повинне застосовуватись з огляду на ситуацію, у якій такий пенсійний план функціонує. Зрештою, після набуття права на участь пенсійному плані і одержання з нього виплат, особи повинні бути захищені від репресивних дій, які можуть унеможливити реалізацію цих прав. Такий захист може мати форму регулятивних заходів або положень договору, які безпосередньо встановлюють заборону репресивних дій стосовно пенсійного забезпечення, або може мати вигляд складової ширшої законодавчої бази, яка захищає працівників більш загально від несправедливого звільнення або різноманітних репресивних дій з боку їх роботодавців.

II. Право на накопичені виплати і набуті права

2.1Регулювання має сприяти захисту пенсійних виплат, накопичених працівником упродовж періоду участі у професійному пенсійному плані, попереджувати зворотне зменшення вартості коштів, попередньо накопичених у ньому, і забезпечувати вчасне отримання учасниками плану повідомлення про будь-яке зменшення у розмірі майбутніх коштів, накопичених у пенсійному плані.
2.2 Право на накопичені кошти має набуватись відразу або після періоду, відпрацьованого у роботодавця, який вважається прийнятним з огляду на середню тривалість перебування на посаді. Право на виплати, які походять від внесків учасника до пенсійного плану, має набуватись відразу.
2.3 Не можна дозволяти застосовувати види практичних заходів, які значно підривають або позбавляють змісту права на накопичені кошти і набуті права.
2.4 Набуте право на виплати, яке мають працівники після припинення трудових відносин з роботодавцем, має бути захищеним і не може бути об’єктом конфіскації, незалежно від причин припинення трудових відносин, за винятком обмеженого числа випадків звільнення внаслідок грубих зловживань, характер яких є чітко визначеним.
2.5 Набуте право на виплати має бути захищене, принаймні юридичним розмежуванням активів плану, у разі зміни статусу його засновника, у тому числі змін у праві власності внаслідок злиття, придбання або інших корпоративних операцій, а також банкрутства роботодавця чи фінансової установи або іншої особи, яка здійснює управління пенсійним планом або пенсійними активами, або виконує функції депозитарія активів пенсійного фонду, пов’язаного з пенсійним планом. У такому ж порядку потрібно вирішувати питання про рівень захисту набутих прав на виплати від кредиторів окремих учасників і одержувачів виплат з пенсійного плану.

Обговорення. Виплати учасника плану починають накопичуватись після його вступу до цього плану. У деяких пенсійних планах і відповідно до порядку регулювання певних країн право на накопичені виплати набувається відразу. Проте в інших – таке право може набуватись після визначеного періоду часу, тривалість якого пов’язана з кількістю років, відпрацьованих на роботодавця, що фінансує план. Незалежно від того, чи набувається право на накопичені виплати, працівники, які беруть участь у професійних пенсійних планах, мають бути захищеними від зворотного зменшення вартості виплат, що вже були накопиченими^⁵. Отже, зміни у формулах виплати або внеску мають загалом впливати лише на рівень майбутніх накопичених виплат. Учасникам пенсійного плану потрібно належним чином повідомляти про зменшення рівня майбутньої накопиченої виплати у результаті внесення змін у формули виплати з і внеску до пенсійного плану (див. також Вказівку 4.8). При цьому, фактичний порядок поширення цих захисних заходів буде змінюватись залежно від країни. Захисні засоби мають застосуватись як у схемах з визначеними виплатами, так і у схемах з визначеними внесками, хоча певні практичні дії, які мають бути перевірені регулятивними органами (наприклад, “надмірне відстрочення, про яке йдеться у Пункті 18), можуть бути більш характерними для пенсійних планів з визначеними виплатами.

Право на накопичені виплати вважається “набутим” після того, як учасник придбав безпосереднє закріплене право на сьогоднішнє або майбутнє одержання своїх накопичених виплат. У більшості країн працівники, охоплені пенсійним планом компанії, мають набуті права, що відображають безповоротне зобов’язання роботодавця і забезпечують учасникам плану отримання виплат, які відносяться до їх минулих років стажу (припускаючи відповідне фінансування плану). Порядок набуття пра має розроблятись таким чином, щоб забезпечити набуття права на накопичені виплати після прийнятного періоду часу, відпрацьованого у роботодавця, який пропонує участь у пенсійному плані. Прийнятність періоду для набуття права має визначатись залежно від середньої тривалості перебування працівника на посаді, щоб набуття права було загалом досяжним для працівників. За відповідних обставин, особливо у разі укладання колективної угоди, можливо встановлювати різні графіки набуття прав для різних категорій працівників. У практичній діяльності рівень набутих прав, як і правил, що стосуються захисту накопичених виплат, істотно змінюється залежно від країни. Загалом період для набуття прав може тривати відразу від початку участі до 5 років, хоча у певних випадках він може бути довшим. Тривалість (кількість років) і побудова періодів для набуття прав (у формі скелі – тобто, “все або нічого” на противагу графікам поступового набуття прав) можуть змінюватись залежно від конкретних умов ринку праці певної країни і потреби у збалансованості між витратами роботодавців, пов’язаними з коротшими періодами для набуття прав, і бажанням скоротити період “прикріплення до робочого місця”, який пов’язаний з довшими періодами^⁶. Якщо роботодавець фінансує або робить внески до пенсійного плану, коротші періоди для набуття прав є більш витратними для нього, тому що завдяки їм збільшуються потреби у фінансуванні (якщо роботодавець не зменшує рівень виплат). Також, коротші періоди для набуття прав зменшують здатність пенсійного плану відігравати роль засобу для утримання працівника. Довші періоди набуття прав можуть відображати законне бажання роботодавців утримувати працівників упродовж певного періоду часу, зважаючи на кошти, інвестовані у їх навчання. З точки зору лише адекватності пенсійного доходу, бажано заохочувати до негайного набуття права на накопичені виплати, хоча у практичній діяльності це зробити важко, оскільки такий порядок вимагає витрат з боку роботодавців, особливо тоді, коли пенсійні плани є добровільними. Загалом, право на внески кожного учасника до пенсійних програм має набуватись негайно, як відображено у Вказівці 2.2. Однак, можуть виникати виняткові ситуації, коли ставка внеску (і виплати, які походять від нього), за яким відбувається набуття прав, може бути об’єктом колективної угоди.

Хоча у багатьох законодавчих просторах фактична побудова формул для виплат і внесків у професійних пенсійних планах – особливо у добровільно заснованих планах – залишається на розсуд роботодавця і/або об’єктом колективної угоди, потрібно уникати певних практичних дій, тому що вони, як вже зазначалось у Вказівці 2.3, можуть значно підривати або позбавляти змісту набуті права на накопичені виплати. Такі практичні дії можуть, наприклад, означати надмірну відстрочку накопичених виплат^⁷ або використання надміру тривалого періоду для набуття прав (особливо у поєднанні із “скелястим”, а не поступовим графіком набуття прав). Однак, відстрочка пенсійних накопичень, подібно до набуття прав, може відображати законне бажання роботодавця утримати працівників і винагородити старших, довше працюючих, осіб. Політики і регулятивні органами несуть відповідальність за досягнення відповідного балансу між захистом виплат і діями роботодавця у межах вирішення цих питань і гарантування того, що відповідно до Вказівки 2.3 побудова пенсійного плану та інші дії, які дозволяється вжити, не підривають, на їх розсуд, значним чином права на накопичені виплати і набуті права.

Особам, які припинили трудові відносини добровільно, за взаємною згодою або за бажанням роботодавця, має бути гарантовано, що принаймні номінальна вартість виплат, на які вони набули право у пенсійному плані, є захищеною.^⁸ У пенсійних планах з визначеними внесками номінальна вартість коштів на рахунку учасника плану може залежати від результатів інвестування цих коштів, навіть після припинення його трудових відносин з роботодавцем. Здатність звільненого працівника “забирати з собою” активи на рахунку або приведену вартість накопичених виплат (для плану з визначеними виплатами) може виявитись важливим додатковим засобом захисту набутого права на виплати, що вимагається за цією вказівкою (див. нижче Вказівку III, яка регулює питання переміщення пенсії і прав для осіб, які раніше припиняють участь у пенсійному плані).

Для засобів захисту набутих прав можуть існувати певні обмежені винятки. Наприклад, у разі звільнення осіб роботодавцем за грубі зловживання, особливо коли це стосується пенсійного плану чи фонду, позбавлення права, набутого на накопичені виплати, може бути обгрунтованим. Проте, такі винятки потрібно розробляти у жорстких межах, і вони, загалом, не повинні враховувати будь-які суми, пов’язані власними внесками особи до пенсійного плану. (Кошти, які відносяться до втрачених виплат, мають загалом залишатись у пенсійному плані, а не привласнюватись роботодавцем).

Регулятивні органи мають докласти зусиль, щоб права, набуті на виплати, були захищені у тих випадках, коли право власності роботодавця, який фінансує пенсійний план, змінюється внаслідок злиття, придбання або продажу, і існувало чітке визначення осіб, які несуть відповідальність за пенсійний план за таких обставин. Таким же чином, коли роботодавець або інші особи, які здійснюють управління або зберігання, оголошуються банкрутами, регулятивні норми мають захищати права, набуті на виплати. У багатьох випадках такі питання також можуть врегульовуватись законодавством про корпоративні відносини, банкрутство та ін. У цьому разі регулятивні органи мають забезпечити узгодженість закону і регулятивних норм, які стосуються пенсійного плану, а також обсягу відповідних зобов’язань засновника. Встановлення вимоги щодо юридичного розмежування активів пенсійного плану значно допоможе захистити пенсійні кошти у разі банкрутства або змін у праві власності, але не зможе вирішити це питання у повному обсязі^⁹. У разі зміни корпоративних обставин, регулятивні норми також мають забезпечувати чітке визначення відповідальності за ведення обліку, який відноситься до пенсійного плану, у тому числі операцій, компенсацій і внесків, які визначають вартість накопичених виплат, а також рівень прав, набутих учасниками пенсійного плану. Окрім цього, у випадку з пенсійними планами з визначеним виплатами може виникати дефіцит фінансових коштів внаслідок характеру правил фінансування, що унеможливлюють виплату планом всіх виплат, на які вже були набуті права. Для вирішення цього питання деякі країни використовують додаткові страхові програми.^¹⁰

III. Переміщення пенсійних коштів і права осіб, які дострокового припиняють участь у пенсійному плані

3.1Особи, які змінюють місце роботи, повинні мати можливість за вимогою переміщувати накопичені виплати, на які вони набули права (плани з визначеними виплатами), або набутий залишок коштів на рахунку (плани з визначеними внесками) з колишнього пенсійного плану до плану їх теперішнього роботодавця (якщо це дозволено) чи у подібні, пільгові податкові умови, які забезпечуються альтернативним фінансових інструментом або установою. При цьому, запровадження загальногалузевих та інших видів фондів за участю кількох роботодавців може зменшити потребу в індивідуальних правах на переміщення коштів.
3.2 Потрібно, щоб особи мали право на вчасне виконання вимоги щодо переміщення вартості їх накопичених виплат, на які вони набули право.
3.3Стовно виплат із планів з визначеними виплатами, припущення для актуарних розрахунків і відсоткових ставок доходів, які використовуються для оцінки прав особи, набутих на накопичені виплати, що мають бути переміщені, повинні бути справедливими і доцільними. Ці припущення мають бути підготовлені і наявними для особи, яка збирається перемістити вартість своїх накопичених виплат.
3.4 Права на переміщення мають бути наявними для учасників пенсійного плану у момент припинення ними трудових відносин з роботодавцем, незалежно від того, чи це припинення було добровільним, недобровільним або за взаємною згодою.
3.5Наданню права на переміщення не можна перешкоджати шляхом оцінки необґрунтованих нарахувань або плати, таких як: надмірні ставки комісійних за операції з коштами або надмірна плата за припинення участь у пенсійному плані. Принаймні учасники і одержувачі виплат мають отримувати інформацію про наявність будь-яких комісійних винагород.
3.6 Не можна вимагати від особи реалізовувати свої права на переміщення. Загалом, потрібно дозволяти залишати виплати, на які набуті права, у пенсійному плані колишнього роботодавця.

Обговорення. Як і набуті права, права на переміщення, як політичне питання, часто пов’язані з мобільністю трудових ресурсів. Неможливість переміщення набутих виплат від одного роботодавця до іншого може перешкоджати особам, які мають бажання змінити роботу. Часто, це бажана мета політиків – уникнути таких перешкод без створення непотрібних витрат для роботодавців.

Таким же чином, права переміщення можуть допомагати особам в управлінні власними пенсійними коштами упродовж трудового життя, оскільки з’являється можливість їх консолідації. Консолідація пенсійних активів дозволяє зробити процес накопичення пенсійних коштів (а також рівень їх адекватності) значно прозорішим. Особливо це, мабуть, стосується пенсійних планів з визначеними виплатами, які перетворюються на одноразові виплати з метою переміщення.^¹¹ Окрім цього, у багатьох пенсійних планах з визначеними виплатами не проводиться індексація сум виплат, на які набуті права, для осіб, які припиняють у них участь. За таких обставин, можливо буде вигідним дозволити колишнім учасникам плану переміщувати свої накопичені виплати у будь-яке інше місце.

У вказівках права на переміщення врегульовуються лише у контексті зміни робочого місця ^¹². Однак, мабуть буде бажаним забезпечити надання прав на переміщення працівникам, які беруть участь в пенсійних планах, якими управляють учасники, щоб вони могли вибрати участь персональному пенсійному плані, а не участь у пенсійному плані, який фінансується роботодавцем. Наприклад, це може бути бажаним, якщо учасники плану мають лише обмежений вибір напрямків інвестування у пенсійному плані роботодавця. Бажання розширити можливість для набуття прав переміщення залежить від багатьох факторів. До них відносяться рівень конкуренції між установами, які надають фінансові послуги, рівень фінансової освіченості працюючого населення, вартість інвестицій на індивідуальній основі порівняно з їх вартістю у пенсійних планах, де використовується економія на масштабах, а також вартість операцій, пов’язаних з переміщенням рахунків. Розширення прав переміщення для сьогоднішніх працівників також може призвести до неприйнятного адміністративного тягаря або зашкодити перевагам економії на масштабах, які вони можуть використовувати у своїх пенсійних планах. Ці фактори потрібно розглянути до моменту прийняття рішення щодо розширення можливості надання прав на переміщення сьогоднішнім працівникам.

Важливо, щоб особи мали відповідне розуміння своїх прав на переміщення та їх потенційного впливу на пенсійні виплати. Зокрема, потрібно забезпечити особам надання достатнього обсягу інформації, щоб вони (та їх фінансові радники) могли зрозуміти суть своїх пенсійних виплат, а також витрат і вигоди, пов’язаних з переміщенням сум виплат, на які набуті права (див. також Вказівку 4.5). При прийнятті рішення про переміщення особи повинні мати право на переміщення належним чином розрахованої суми, на безпосередній доступ до економічних припущень, на основі яких проводився розрахунок (для пенсійного плану в визначеною виплатою), а також вчасне виконання вимоги щодо переміщення.

Обсяг прав на переміщення, окрім врахування потреб учасників пенсійних планів, повинен також враховувати потенційні адміністративні витрати для роботодавців, пов’язані із зобов’язаннями щодо переміщення. У певних умовах витрати на окремі механізми переміщення можуть виявитись неприйнятно високими. За таких обставин можна дозволити новому роботодавцю, але не вимагати від нього, прийняти пенсійні активи від колишнього роботодавця. Таким же чином, права особи на переміщення можна обмежити до права переміщення суми, на яку набуті права, до персонального пенсійного плану або індивідуального рахунку у фінансовій установі. Окрім цього, як визначається у Вказівці 3.1, мабуть менш необхідним може бути встановлення значних механізмів переміщення у пенсійних системах, організованих за загальногалузевим принципом або за участю кількох роботодавців, оскільки особи ймовірно залишатимуться у одному пенсійному плані, коли змінюватимуть місце роботи. Зрештою, можуть виникати витрати, пов’язані з випадками, коли колишні працівники залишають пенсійні виплати, на які вони набули права, у колишньому пенсійному плані і не виявляють бажання реалізувати право на переміщення (Вказівка 3.6). Особливо це стосується працівників, які мають короткі трудові відносини і невеликі суми коштів на рахунках, на які вони набули права. Регулятивним органам потрібно розглянути питання про обґрунтованість невеликого винятку до загальних правил, встановленого у Вказівці 3.6, з огляду на витрати, пов’язані з веденням обліку залишених у них мінімальних пенсійних коштів колишніх працівників.

Потрібно заохочувати регулятивні органи до вирішення інших питань, пов’язаних з правом переміщення, які конкретно не визначені власне у вказівках, у тому числі тих, які виникають у разі зміни працівником робочого місця у межах одного роботодавця. Така зміна роботи може призводити до виходу працівника з одного пенсійного плану і приєднання до іншого плану, який пропонується роботодавцем. Політики і регулятивні органи мають бути дуже уважними до можливих адміністративних ускладнень для роботодавців і непотрібної плутанини для працівників, що можуть виникнути за таких обставин, і повинні забезпечити такі правила і положення, які зменшують ускладнення при наданні права переміщення. До того ж, у Вказівці III увага приділяється праву на переміщення лише у межах однієї країни, тому регулятивні органи мають також врегулювати питання права на переміщення на міжнародному рівні, оскільки зростає чисельність працівників, які переходять від одного роботодавця до іншого або з одного робочого місця на інше у межах однієї фірми і при цьому перетинають кордони. Однак, визнається, що у зв’язку з цим виникає багато складних питань.

IV. Оприлюднення і наявність інформації

4.1 Потрібно, щоб учасники і одержувачі виплат з пенсійного плану мали юридичне право на безпосередній доступ до базової інформації про пенсійний план, у тому числі відповідної інформації про їх право на участь у плані, очікувану ставку внеску і/або величину коефіцієнту страхового стажу, графік набуття прав на виплати, інші права і обов’язки, імена і порядок звернення до осіб, відповідальних за керівництво і управління пенсійним планом, а також порядок подання скарг.
4.2 Документи, які відносяться до пенсійного плану, річна звітність про стан рахунків, річна фінансова і актуарна звітність, якщо вона не оприлюднюється автоматично, має надаватись відразу учасникам і одержувачам виплат з пенсійного плану для копіювання за плату, що не перевищую прийнятних ставок.
4.3 Учасники і одержувачі виплат мають отримувати інформацію, яка підтверджує сплату роботодавцем і учасниками всіх обов’язкових внесків.
4.4 У встановлений термін кожний учасник (і одержувачі виплат якщо це доречно) мають отримувати індивідуальний звіт про стан пенсійних коштів. Періодичність і вид інформації, яка міститься у звіті про стан пенсійних коштів, буде залежати від виду пенсійного плану. Ця інформація має надати учаснику плану можливість визначити суму накопичених виплат або залишок коштів на рахунку, а також рівень набуття прав на ці кошти. У пенсійних планах з індивідуальними рахунками така інформація має відображати дату і величину внесків, перерахованих на рахунок, результати від інвестування коштів, прибуток і/або збитки. Окрім цього, у пенсійних планах, управління якими здійснюється учасниками, надається звіт про всі операції (з придбання і реалізації), які проводяться з коштами на рахунку у відповідний звітний період. Ця інформація та інші подібні персональні дані мають обліковуватись і надаватись таким чином, щоб дотримувалась повна конфіденційність.
4.5 Особам має надаватись відповідна інформація про правила, пов’язані з наданням права на переміщення накопичених виплат, на які вже набуті права, особливо у випадку, коли переміщення цих коштів може призвести до втрати певної суми виплат або прав, які відносяться до пенсійного плану, з якого походять ці виплати.
4.6 Матеріали, що оприлюднюються, мають бути оформлені таким чином, щоб бути цілком зрозумілими для учасників і одержувачів виплат, яким вони надаються.
4.7 Потрібно розглянути відповідні форми надання і оприлюднення матеріалів, у тому числі поштою, шляхом доставки на робоче місце, електронною поштою або через веб-сайт.
4.8 Зміни чи доповнення до пенсійного плану, які матимуть істотно зачіпають інтереси учасників і одержувачів виплат, їх права та величину виплат, повинні вчасно оприлюднюватись у порядку, який є цілком зрозумілим учасниками і одержувачам виплат.

Обговорення. Права втрачають своє значення, якщо вони не оприлюднюються належним чином і залишаються незрозумілими. Отже, важливо, щоб учасникам і одержувачам виплат з плану вчасно надавалась достатня, цілком зрозуміла інформація про нього. Окрім цього, таким же чином потрібно оприлюднювати будь-які значні зміни у правах, правилах і зобов’язаннях.

Потрібно встановити вимогу до оприлюднення певної інформації кожній особі до початку участі у пенсійному плані, а також після початку участі за вимогою. Обов’язковою для оприлюднення має бути така інформація: 1) дані про керівний орган пенсійного плану; 2) роз’яснення характеру обіцяної пенсійної виплати (у тому числі визначення ризиків і можливої індексації відповідно рівня інфляції); 3) інформація про наслідки у разі дострокового припинення участі у пенсійному плані; і 4) інформація про інвестиційну політику, якої дотримується пенсійний план. Також, існує певна інформація, оприлюднення якої має бути регулярним, така як: 1) інформація про результати інвестиційної діяльності; і 2) інформація про величину накопиченої пенсії або залишку на рахунку. Регулятивним органам слід розглянути питання, чи потрібно, залежно від характеру конкретної пенсійної програми, застосовувати різні правила до колишніх працівників, які припинили активно накопичувати виплати у плані, і одержувачів виплат. У багатьох випадках існуватиме невелика виправдана відмінність.

Окрім допомоги у реалізації основних і процедурних прав учасників і одержувачів виплат, відповідне оприлюднення інформації може також сприяти більш ефективному керівництву пенсійного плану, оскільки учасникам надається можливість контролю за певними аспектами його управління.

Може виникати потреба у додаткових видах і періодичності оприлюднення інформації у випадку, коли управління пенсійним планом здійснюють його учасники, тому що це вимагає від учасників розробляти і контролювати власну інвестиційну політику, внаслідок чого на них покладається додаткова відповідальність і ризик. Якщо учасники плану мають право керувати інвестуванням коштів на своїх індивідуальних рахунках, порядок оприлюднення має забезпечувати відповідну інформацію, зважаючи на яку кожен учасник плану може прийняти розсудливе рішення щодо інвестування. Зокрема, учасники плану мають бути поінформовані про фактичний характер фінансових інструментів, у тому числі про результати інвестування і відповідний ризик.

У зв’язку з вищезазначеним, також може бути важливим, щоб учасники мали відповідне розуміння суті пенсійних планів, пов’язаного з ними інвестиційного ризику, а також рівня їх відповідальності за управління інвестиціями або вибір управляючого активами плану. Регулятивні органи і роботодавці заохочуються до розгляду шляхів поліпшення рівня розуміння і знання учасниками вищезазначеним питань, а також шляхів забезпечення їм відповідної допомоги у прийнятті рішень щодо інвестування коштів пенсійного плану. Потрібно чітко визначити осіб, відповідальних за забезпечення оприлюднення інформації, освітню роботу і допомогу учасникам плану. Відповідно до своїх прав і рівня відповідальності до осіб, які можуть виконувати функцію освітніх установ для учасників пенсійних планів, особливо у планах, які знаходяться в управлінні учасників, можуть відноситись урядові установи, школи і професійні спілки, а також роботодавці та інші засновники планів, довірителі планів, фінансові установи та інші особи, які надають послуги пенсійному плану. Конкретний вибір значною мірою залежатиме від характеру пенсійної програми (див. також Вказівку V нижче).

V. Додаткові права для професійних планів, управління якими здійснюється учасниками

5.1 Якщо учасники плану здійснюють самостійне керівництво інвестиціями пенсійних коштів плану, вони мають право встановлювати кількість і диверсифікацію напрямків інвестування, які є достатніми для того, щоб вони могли сформувати відповідний інвестиційний портфель з огляду на їх індивідуальні обставини і особливості пенсійної програми.
5.2 Учасникам пенсійного плану має надаватись вичерпна інформація про напрямки інвестування у стандартизованому вигляді і з порівняльним аналізом. Щонайменше ця інформація має містити дані про всі ставки комісійних, різних видів оплати і величину витрат, пов’язаних з кожним напрямком інвестування, а також інформацію про результати інвестиційної діяльності за минулі роки.
5.3 Учасники пенсійного плану, які самостійно управляють своїми рахунками, мають право на своєчасне і належне виконання своїх рішень щодо інвестування, а також на отримання письмово підтвердження результатів цих операцій. Встановлення неприйнятно високих ставок комісійних не може перешкоджати реалізації права (або відповідальності) приймати і виконувати рішення щодо інвестування.
5.4 Учасникам і одержувачам виплат з пенсійного плану, які зобов’язані управляти власними індивідуальними рахунками, має надаватись достатня можливість оволодівати фінансовими навичками або освітою, а також отримувати іншу допомогу, яка потрібна їм для того, щоб приймати відповідні рішення щодо інвестування коштів пенсійного плану.

Обговорення. Особи, які беруть участь у пенсійних планах, керівництво якими здійснюють учасники, тобто планах, де учасники самостійно управляють інвестиціями коштів або обирають управляючого інвестиціями, мають бути забезпечені відповідними правами і засобами захисту, щоб врахувати обсяг відповідальності, який їм делегований. У першу чергу особи, які беруть участь у планах, керівництво якими здійснюється учасниками, повинні мати відповідну кількість напрямків інвестування, щоб мати можливість вибору. Цей набір напрямків інвестування ймовірно буде складатись з інвестиційних об’єктів з високим і низьким рівнями ризику, а також напрямків, які підходять для типового учасника плану. Проте, вибір напрямку інвестування буде різним залежно від характеру пенсійного плану, ситуації на відповідному ринку цінних паперів, ролі, яку відіграє цей пенсійний план у складі загальної пенсійної системи конкретної країни, а також інших подібних факторів. Для того, щоб гарантувати учасникам достатню кількість і рівень диверсифікації напрямків інвестування, може бути доречним розглянути питання про їх обмеження у випадках, коли учасники можуть бути перевантаженими надмірною кількістю напрямків. Можуть існувати різноманітні методи обмеження вибору напрямків інвестування, такі як: встановлення спеціального обмеження на кількість і/або вид наявних інвестиційних об’єктів або встановлення законодавчого зобов’язання для засновників плану чи довірених осіб розглянути це питання з огляду на особливості пенсійного плану і складу його учасників. Рішення щодо обмеження вибору напрямків інвестування має бути прийматись відповідно до потреби забезпечити достатню диверсифікацію цих напрямків і конкуренцію на ринку.

Особи, які беруть участь у пенсійних планах, керівництво якими здійснюють учасники, можуть бути відповідальними за оцінку і вибір стратегії розподілу активів, прийняття конкретних рішень щодо інвестування, контроль за їх виконанням, придбання і реалізацію цінних паперів (або перехід від одного об’єкту інвестування або управляючої компанії до інших). Відповідно, їм потрібна адекватна інформація, у тому числі всебічна і порівняльна інформація щодо ризиків, комісійних винагород і результатів інвестиційної діяльності, щоб мати можливість ефективно виконувати вищезазначені завдання. У зв’язку з цим, права на оприлюднення інформації, визначені і обговорені у Вказівці 5.2 (і Вказівці IV), мають особливе значення для планів, керівництво якими здійснюють учасники.

Також важливо, як зазначено у Вказівці 5.4, щоб учасникам і одержувачам виплат з планів, керівництво якими здійснюють учасники, надавалась достатня можливість для оволодіння фінансовими навиками, а також отримання іншої допомоги, потрібної для прийняття рішень щодо інвестування. Отже, регулятивні органи і політики мають розглянути потреби їх конкретних пенсійних систем у порядку, у якому ці потреби можна задовольнити найкращим чином. Відповідні заходи можуть мати різноманітні форми, у тому числі залучення державних програм до підвищення рівня фінансової грамотності, участь роботодавців та інших засновників пенсійних планів, профспілок та інших соціальних партнерів, а також установ, що надають фінансові послуги, та інших осіб, які залучені до адміністрування, управління та інвестиційної діяльності пенсійного плану.

Особи, які беруть участь у пенсійних планах, керівництво якими здійснюють учасники, також повинні мати можливість вчасно виконувати свої рішення у відповідності до власних потреб у сфері планування пенсійного забезпечення, переваг щодо рівня ризику, встановлених термінів, змін ситуації на ринку, на основі власних оцінок результатів від конкретних видів інвестиційної діяльності і тенденцій у економіці та на ринку цінних паперів. Регулятивні органи повинні вжити заходів, щоб забезпечити достатньо міцне управління пенсійним планом з метою вчасного і точного здійснення вищезазначених операцій.

Зрештою, регулятивні органи мають потурбуватись про те, щоб ставки комісійних, пов’язаних з функціонуванням програм, керівництво якими здійснюють учасники, істотно не перешкоджали ефективній діяльності цих програм за рахунок неприйнятного подорожчання інвестиційних операцій (наприклад, порівняно з величиною комісійних і витрат, пов’язаних з подібними роздрібними інвестиційними продуктами на відповідних ринках) або встановлення таких витрат на операції, які істотно перешкоджають учасникам плану ефективно здійснювати інвестиційну стратегію. До витрат, пов’язаних з операціями, які можуть бути розглянуті регулятивними органами, відносяться, наприклад, одноразова плата за адміністрування або надання послуг, початкова або відстрочена плата, яка справляється за придбання або реалізацію конкретного інвестиційного продукту.

VI. Порядок надання права і право на відшкодування

6.1 Потрібно, щоб учасники і одержувачі виплат (а також особи, які заявляють про своє право бути визнаними учасниками або одержувачами виплат за пенсійним планом) мали можливість заявляти і обстоювати свої права і виплати відповідно до справедливого порядку.
6.2. Порядок або процес подання заяв має бути доцільним і прозорим. Також, він має бути легко зрозумілим, і за нього потрібно справляти прийнятну плату або він має бути безкоштовним для кожного заявника.
6.3. Цей процес має передбачати незалежне адміністративне або юридичне право регресу, якщо початкова заява про права або виплати є відхиленою адміністратором пенсійного плану, довіреною особою або роботодавцем. Він також повинен забезпечувати адекватні виправні заходи для відшкодування шкоди за втрачені права або виплати, завданої учаснику або одержувачу виплат, чиї заяви були визнані дійсними.

Обговорення. Фундаментальним правом для учасників і одержувачів виплат є право на справедливий і прозорий порядок розгляду, за яким вони можуть обстоювати свої заяви проти пенсійного плану. Потрібно, щоб особи за прийнятну плату мали можливість порушувати і розглядати заяву про право на участь у пенсійному плані, на накопичення виплат і набуття права власності на них за встановленими ставками, а також на одержання виплат у порядку, визначеному регуляторними положеннями або документацією чи контрактом за пенсійним планом. Таке право має бути оприлюднене відповідно до Вказівки 4.1. Існують численні шляхи встановлення порядку розгляду заяв, у тому числі шляхом встановлення порядку внутрішнього вирішення спірних питань. Належне практичне втілення порядку також має передбачати залучення незалежного третейського судді або ради чи суду, які можуть мати у складі представників учасників плану. Також, особам має надаватись доступ до механізму незалежного оскарження, що може бути особливо обґрунтованим, якщо спочатку заяви розглядаються внутрішньо відповідальними особами або органами пенсійного плану або засновника роботодавця. Потрібно розглянути підходи до примирення під час вирішення спорів і неформальні процедури, які є менш складними і затратними для учасників і одержувачів виплат. Окрім цього, має бути розглянуте питання про омбудсмена з питань пенсійного забезпечення.

Окрім цього, процес подання заяв втратив би своє значення, якби не призводив до вагомих відшкодувань. Отже, він має передбачати ефективний шлях оцінки і здійснення контролю за виконанням відповідних виправних заходів^¹³. Отже, відповідно до Вказівки 1.4 роботодавці і представники пенсійного плану не повинні мати можливість перешкоджати або підривати право особи на реалізацію зазначених прав шляхом вжиття репресивних дій (або погроз вжиття репресивних дій).

Програма партнерства
на забезпечення фінансової стабільності

Спільно з

Організацією економічного співробітництва та розвитку

Organisation de Coopération et de Développement Économiques

The

INPRS

Міжнародна мережа органів регулювання та нагляду в сфері пенсійного забезпечення

Семінар з недержавного
пенсійного забезпечення

Організатор:

Комісія з нагляду за діяльністю пенсійних фондів і страхових компаній Хорватії

27-28 травня 2003 р.

Загреб, Хорватія

Звіт про останні зміни у країні

Естонія

ЗВІТ

Про останні зміни у країні

У зв’язку з проведенням Четвертого Регіонального семінару з питань приватного пенсійного забезпечення для країн Центральної і Східної Європи ми продовжуємо отримувати і обмінюватись інформацією про приватні пенсійні системи у країнах-членах INPRS.

Ми зацікавлені у ознайомленні з останніми змінами у пенсійних системах з моменту встановлення першої версії Регулятивної бази даних INPRS-ISSA. Зокрема, будь-ласка вкажіть будь-які зміни і нові положення з регулювання, введені у дію у період з 01.01.2001 р. до 01.01.2003 р., а також будь-які заплановані і майбутні зміни, які знаходяться на етапі обговорення.

- ? -

КРАЇНА: Естонія

Blog