План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание 6. Рецепція римського права. Форми рецепції римського права Види і типи рецепції римського права 7. Римське право в незалежній Україні 1.2. Джерела римського права Agere — керівництво процесуальними діями justitia Jus — право Jus civile Juris praecepta sunt haec: honeste vivere, neminem laedere, suит cuique tribuere Lex prospicit, поп respicit Pater est quem nuptiae demonstrant Prior tempore - potior jute Publicum jus pactis privatorum mutari non potest Antiqua custuma Constat jura populi Romani ex legibus, plebiscitis, senatus consultis, constitutionibus principum, edictis eorum, qui jus edicen Praetor jus facere non potest Senatus consultum Viva vox juris civilis Центуріатні коміції Казус - випадок. Імператорські конституції Періодизація римського права. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
• Робоча навчальна програма з дисципліни Порівняльне кримінальне право Загальна та особлива, 1940.23kb.
• Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
• Основи цивільного права загальна характеристика цивільного права України, 443.74kb.
• Окремі галузі законодавства України, 2520.66kb.
• Програм а вступного іспиту з основ держави І права для вступників до магістратури, 94.78kb.
• 7. система права та система законодавства поняття та класифікація системи права. Поняття, 84.21kb.
• План: Вступ Поняття та ознаки твору. Види об’єктів авторського права та їх загальна, 1729.04kb.
• Тема 1: Цивільне право в системі галузей права України, 1126.62kb.
• Практикум з цивільного права (частина, 1819.31kb.

6. Рецепція римського права.


Розпочинаючи вивчення питань рецепції римського права, насамперед необхідно з'ясувати, що таке «рецепція» та в чо­му полягають характерні ознаки цього явища.

Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культу­рі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного куль­турного явища, однієї культури очима іншої.

Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкрес­люючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси.

Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на пер­ший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням біль­шою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну «рецеп­ція» за наявності таких категорій, як «аккультурація», «рес­таврація», «запозичення», що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення і розмежування зазначених понять.

За основу може бути взяте визначення рецепції як віднов­лення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку.

Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке є елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступ­ників.

Отже, насамперед, рецепція — це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Визначення рецепції права як складового елементу загаль­ного процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї по­ширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикла­дом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, «евокація мертвої або застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивіліза­ції — це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторю­ються у процесі розвитку і самовдосконалення людства.

Отже, й рецепція (римського чи іншого) права є явищем повторюваним, і слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище.

Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певно­му етапі її розвитку в контексті загального процесу цикліч­них ренесансів.

Слід мати на увазі, що поняття «рецепція» досить близьке до категорії «правова аккультурація», під якою розуміють щеплення однієї правової системи до іншої. Однак на відмі­ну від аккультурації, яка могла обмежуватися якимось од­ним інститутом або навіть нормою, рецепція є глобальним явищем. У разі рецепції в певну культуру інтегрується право­ва система в цілому, як елемент іншої, більш давньої куль­тури.

Рецепцію також слід відрізняти від реставрації. Останнє поняття, яке означає відновлення чогось у первісному вигля­ді, зокрема, творів мистецтва, пам'яток культури тощо, зовні дуже близьке до категорії «рецепція», однак має істотні від­мінності.

Мета і кінцевий результат рецепції — створення на існу­ючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запози­чення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому вит­ку спіралі суспільного розвитку.

Що ж стосується реставрації, то вона має на меті віднов­лення чогось у первісному вигляді саме без змін та допов­нень, або, принаймні, без таких доповнень, що могли б зміни­ти первісний стан, вигляд вихідного матеріалу.

Розглядаючи питання про чинник» рецепції римського права, слід зазначити таке. Головним, чинником рецепції пра­ва є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями.

Загалом суспільство розвивається синхронно, що забезпе­чує рух суперциклів по висхідній. Тому людство просуваєть­ся вперед у часі, у цілому, як єдина система, послідовно ми­наючи такі світові цивілізації, як неоліт, рання рабовласниць­ка, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустрі-альна. Оскільки йдеться про розвиток цивілізацій-культур, то кожний новий етап вбирає в себе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщо цивілізація за­гинула або відійшла в минуле котрась з її гілок).

Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації в ці­лому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неодна­ковий, позаяк кожна цивілізація має свою тривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вони неодночасно. Крім того, швидкість розвитку в епіцентрі та окремої локаль­ної цивілізації можуть істотно не збігатися. Наприклад, за розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200—300 років.

Якщо поглянемо на історію людства під таким кутом зору, то цілком логічним виглядає і повторюваність відроджень, і неодночасність (незбіг у ритмах) цього явища. Повторюва­ність відроджень обумовлюється спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня неодночасність — неоднаковим ритмом роз­витку локальних цивілізацій у межах цивілізації світової.

Тепер залишається відповісти на запитання: чому частіше йдеться про рецепцію саме римського і саме приватного пра­ва? У пошуках відповіді на нього треба врахувати такі чинники.

По-перше, рецепція, як елемент загального процесу від­родження минулої високої цивілізації, полягає у впливі пра­ва, як її елементу, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси не поодинокі, найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимось унікаль­ним — досить хоча б пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення за допомогою її відомих Законів XII таблиць (Д. 1.2.2.4). Однак саме римське приват­не право виявилось вперше вищою фазою розвитку право­вої системи, що регулює відносини на підґрунті приват­ної власності Встановлення суверенітету особи-власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних мо­ментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму.

Саме тому римське приватне право стало предметом не­одноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право — лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби то­го чи іншого державницького устрою, форми правління то­що. При цьому слід зазначити, що, на відміну від рецепції приватного права, коли нова цивілізація сприймала дух та засади останнього, з публічного права звичайно запози­чували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо.

Слід також взяти до уваги, що крім головних чинників ре­цепції, згаданих вище, на її перебіг та характер в окремих кра­їнах можуть впливати різні обставини (геополітичне поло­ження, ступінь економічного розвитку, світогляд, менталь­ність тощо), що прискорюють або уповільнюють процес ре­цепції.

Форми рецепції римського права

Тепер можемо перейти до з'ясування форм рецепції рим­ського приватного права» Наприклад, це може бути вивчення, коментування та засвоєння положень римського права або використання його як взірця при створенні кодифікованих актів законодавства. Крім того, рецепція можлива й у формі вивчення та усвідомлення юристами, котрі застосовують пра­во, або потенційними законодавцями головних засад римського права. При цьому спеціальні кодифікаційні акти мо­жуть не прийматись, але дух, ідеї реципованої системи права глибоко проникав у правову систему яка сприймає.

Підсумовуючи, виокремимо такі форми рецепції римського права:

— вивчення в навчальних закладах як юридичної загально­освітньої дисципліни з метою формування світогляду май­бутніх правників;

— вивчення римського права як надбання культури;

— дослідження, аналіз та коментування юридичних дже­рел;

— безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного права;

— використання норм позитивного права як взірця при створенні нормативних актів (особливо при реалізації коди­фікаційних проектів);

— використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування;

— сприйняття та використання головних засад, ідей та ка­тегорій, накопичених попередніми системами права.

При цьому слід мати на увазі, що реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше має місце сполучення кількох форм з переважанням якоїсь з них.

Види і типи рецепції римського права

Рецепція права може бути різних видів.По-перше, слід розрізняти прямі (первинні) та похідні, (вторинні) рецепції. Це пов'язане з тим, що рецепція не обовязково є прямим, безпосереднім контактом у часі Ідеї римського права, окремі його положення, правничі рішення досить часто реципуються опосередковано, наприклад, шля­хом запозичення ідей з правничої системи або законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторин­на» або «похідна» рецепція). Типовий приклад — запозичен­ня багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Ні­мецького цивільного кодексу (хоч, власне, й вони є результа­том вторинної рецепції — проміжною ланкою для них були кодифікаційні акти, створені за Юстиніана).

По-друге, рецепція також може бути не лише явною, а й латентною (прихованою). Це відбувається, наприклад, у тих випадках, якщо запозичення певних ідей або якихось засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі право-творення фактично на підґрунті вже відомої раніше системи права, але з проголошенням (офіційно, напівофіційно тощо) принципово іншого підходу. З таким видом рецепції зустрі­чаємось, наприклад, коли йдеться про правотворення у ра­дянській державі, або. в інших країнах, де панувала чи панує соціалістична концепція цивільного права, що відкидає у ці­лому чи у визначенні засадних принципів суть та головні Ідеї приватного права взагалі та права римського зокрема. У такому разі запозичення, як правило, все ж таки відбуваєть­ся, але офіційно проголошується відмова від «застарілих» принципів.

Завершуючи розгляд загальних положень рецепції рим­ського права, слід також проаналізувати можливі її типи.

З певною мірою узагальнення можна виокремити східноєвропейський (візантійський) та західноєвропейський типи рецепції римського проба.

Східноєвропейський (візантійський) тип рецепції має такі риси:

— грунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі;

— не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

— провадиться «за ініціативою зверху», не обов'язково бу­дучи зумовленою потребами суспільства або навіть не відпо­відаючи його потребам;

— обмежується декількома видами форм рецепції, Найчас­тіше — обранням зразків для наслідування.

Західноєвропейський тип рецепції:

— ґрунтується на плюралізмі політичних та правових думок;

— має надійне методологічне підґрунтя (теоретичну базу);

— є компромісом дії різних політичних, економічних, соці­альних сил;

- відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація соціальних, культурних, економічних та інших потреб).

Оскільки особливості кожного з цих типів рецепції істот­но впливають на її перебіг надалі вивчення питань ре­цепції римського права слід узгоджувати з цими катего­ріями.

7. Римське право в незалежній Україні


Римське право та юриспруденція незалежної України пе­ребувають, так би мовити, у нестійкому динамічному зв'язку, який почав формуватися ще в СРСР у період так званої «пе­ребудови» 80-х років.

Сутність змін, що намітилися в той час, полягає у визнанні існування і навіть пріоритету так званих загальнолюдських цінностей, в тому числі суверенітету особи, можливості мати приватну власність, вільно укладати угоди, що не суперечать моральності та не порушують Права інших суб'єктів, права вимагати від держави виконання нею зобов'язань перед гро­мадянами тощо.

Перші ознаки такого підходу намітилися вже у зміні ра­дянської правової доктрини наприкінці 80-х років і знайшли відображення в проекті Основ цивільного законодавства 1991 р. Однак повною мірою вони проявилися в Україні вже після проголошення незалежності.

Непростий процес правотворення робить особливо акту­альною проблему визначення місця римського права в Украї­ні XXI ст. Адже, як згадувалося вище, римське право є од­нією з підвалин сучасної європейської цивілізації. Отже, від того, наскільки великим буде вплив його ідей в Україні, знач­ною мірою залежить готовність нашої держави до Інтеграції в європейську спільноту.

Враховуючи ці обставини, спробуємо визначити місце рим-ського права в концепції права України взагалі та приватного права зокрема.

Вплив римського права може проявлятися нині в націо­нальних системах права, головним чином, у таких:

— вплив на філософію права;

— вплив на правотворення;

— вплив на формування правосвідомості;

— вплив на формування загальної правової культури прав-ника (особливо у галузі приватного права).

Можна стверджувати, що на межі тисячоліть українське право відображає всі ці тенденції.

По-перше, як зазначалося, наприкінці XX ст. було визнано вплив римського права на філософію права, що намітився в останні роки століття. Римське право починає все більше привертати увагу дослідників, захищається кілька кандидат­ських та докторських дисертацій з питань рецепції римського права в Україні, здійснюються спроби усвідомити особливос­ті цього процесу.

По-друге, в результаті розширення методологічної бази мі­няються підходи до правотворення у галузі приватного (ци­вільного) права. Створюється Цивільний кодекс України, який справедливо оцінюють як Кодекс приватного права.

По-третє, хоч і повільно, але відбуваються зрушення у правосвідомості громадян. Було б невиправданим оптиміз­мом стверджувати, що повага до закону є моральним імпера­тивом сьогодення, однак принаймні з'являється впевненість, що захист прав через суд є ефективнішим, ніж адміністративні шляхи до справедливості.

По-четверте, певні зрушення намітилися в усвідомленні значення римського права для формування загальної культу­ри правника. Римське приватне право є обов'язковою дис­ципліною практично в усіх солідних вищих навчальних закла­дах України, а в деяких з них є до того ж спецкурси, присвя­чені окремим аспектам римського права, його рецепції, впли­ву на окремі галузі законодавства тощо.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що римське право в Україні має непогане майбутнє, сподіваємося, що у XXI ст. йтиметься не лише про цивільне право України, а й про Українське Римське право.


1.2. Джерела римського права

1. Періодизація римського права.
   
2. Поняття і види джерел римського права
   
3. Джерела виникнення і змісту римського приватного права
   
4. Джерела правоутворення в Стародавньому Римі
   
5. Джерела пізнання римського приватного права
   
6. Кодифікація Юстиніана
   

Найуживаніші поняття і вислови з правових питань


Agere — керівництво процесуальними діями

justitia — правосуддя

lex, leges — закон, закони

Fiat justitia — хай торжествує правосуддя

senatusconsultum — постанова сенату

mores maiorum — звичаї предків

commentarii pontificum — коментарі священнослужителів

commentarii magistratuum — коментарі магістратів

consuetudo — звичай

honor — честь

jus dicere — проголошувати право (творити суд)

praetor jus facere non potest — претор творити право не може

imperium et potestas — влада і могутність

fon omnis publici privatique juris — Закони XII таблиць є джерелом всього публічного і приватного права

imperium — влада

viva vox juris civilis — голос приватного права

camera — консультації з питання укладення договорів

respondere — поради з спірних питань

agere — керівництво процесуальними діями

jus publici respondere — офіційні консультації

constituo — установлення, указ

Regulae — збірники правил

Sententiae — збірники міркувань

Justitia est fundamentum regni — правосуддя — фундамент держави

Gains est pater historiae juris Romani — Гай — батько історії рим­ського права

Jus — право

Jus civile — цивільне право

Jus praetorium — преторське правo

Jus gentium — право народів

Jus publicum - публічне право

Jus privatum — приватйе право

Jus est ars Ьопі et aequi — право є мистецтво добра і справедливості

Juris praecepta sunt haec: honeste vivere, neminem laedere, suит cuique tribuere- приписи права такі чесно жити, нікому не шкодити, віддавати кожному належне

Lex est, quod populus jubet atque constituit - закон - це те, що на-род наказує і постановляє

Lex prospicit, поп respicit - закон не має зворотної сили

Lex semper certa est — закон завжди точний

Pacem cum hominibus, bellum cum vitiis habe-- з людьми живи в злагоді, а вадами борися

Pater familias — домовладика, глава сімейства

Pater est quem nuptiae demonstrant— батько є той на кого покаже шлюб

Populus Romanus partim suo propriо, partim communі omnium hominum jure utitur - римський народ користується частково своїм власним правом, частково загальним правом всіх народів

Prior tempore - potior jute - перший в часі - сильніший в праві

Periculum est in mora — ризик випадкової загибелі (речі) несе сто­рона, що припустилася прострочки

Publicum jus est, quod ad statum rei Romanae sреctat privatum, quod ad singulorum иnititatem - публічне право тереси держави, приватне право — окремих осіб

Publicum jus pactis privatorum mutari non potest— приватні угоди не можуть змінювати приписи публічного права

Praetor jus facere non potest — претор творити право не може

Respondere — поради зі спірних питань

De lege lata — з точки зору чинного закону

De lege ferenda — з точки зору майбутнього закону

Dura lex, sed lex — суворий закон, але це закон

Agere — керівництво процесуальними діями

Antiqua custuma — давній звичай

Arrogatio legis — відміна закону

Jus publici respondere - офіційні консультації

Corpus juris civilis — звід цивільних,законів

Constat jura populi Romani ex legibus, plebiscitis, senatus consultis, constitutionibus principum, edictis eorum, qui jus edicendi habent, responsis prudentium- правопорядок римської держдви спира­ється на закони, рішення наррдних зборів, постанови сенату, укази імператорів, едикти тих, хто має право їх видавати, на ви­сновки юристів .

Praetor jus facere non potest — претор творити право не може

Regulae— збірники правил Respondere — поради зі спірних питань

Respondere, cavere, agere — давати висновки, складати документи,

виступати в суді (три види діяльності юристів)

Senatus consultum — постанова сенату

Sententiae — збірники міркувань

Scire leges non hoc est verba earum tenere, sed vim ас potestatem —знання законів не в тому, аби пам'ятати їх слова, а в тому, щобзрозуміти їх зміст

Viva vox juris civilis — голос приватного права


Словник маловідомих термінів та понять


Позаекономічний примус - форма експлуатації, яка полягала у застосуванні примусової, підневільної праці.

Можновладці - правляча, панівна еліта суспільства.

Центуріатні коміції - вид народних зборів у Римі, які передбачали зібрання воїнів по центуріях (сот­нях), на яких кожна центурія була представлена од­ним голосом.

Казус - випадок.

Імператорські конституції - (від лат. constituo -установляю) - постанови та ухвали імператора.

Дефініції - визначення, характеристики.

Lex (leges) - законодавчі акти, прийняті народними зборами.

1. Періодизація римського права.
   

Оскільки формування та розвиток римського права відбу­валися протягом майже тисячоліття, доцільно виокремити визначальні етапи розвитку Римської держави та права.

Визначаючи періодизацію розвитку Риму як держави, можна додержуватися поширеного поділу історії Риму на три періоди:

1. Архаїчний (період рексів) — 753—509 pp. до н. е.

2. Республіканський — 509—30 pp. до н. е.

3. Період імперії — 30 р. до н. е. — 476 р. н. е.

Втім, останній період у свою чергу часто поділяють на ран­ню імперію (принципат) — 30 р. до н. е.—285 р. н. е. — і пізню імперію (домінат) — 285—476 pp. Тому можна говорити та­кож і про чотири періоди розвитку римської історії.

Оскільки критерієм періодизації історії Риму тут є форма державного устрою, то згаданим трьом (чотирьом) періодам римської історії відповідають певні етапи розвитку римської держави: 1) Рим доби рексів; 2) республіка; 3) принципат; 4) домінат.

Однак, взявши за основу такий поділ розвитку римської держави, слід зважати, що періодизація розвитку римською права має певні нюанси залежно від того, чи йдеться про римське право в цілому, чи про розвиток римського приват­ного та римського публічного права.

Погляди, що існують з цього питання, можна узагальнити, виокремивши два основних підходи, які умовно можна по­значити як «поступально-хронологічний» та «домінантний».

У першому випадку визначаються етапи розвитку римсько­го права в системі природної течії часу (хронологічна версія). У другому періодизація ґрунтується на врахуванні домінанти, пріоритетності характеру права на певному відтинку часу (домінантна версія).

Розглядаючи ці підходи, варто звернути увагу на такі об­ставини.

На ранніх етапах розвитку Римської держави відносини між жителями Риму регламентувалися нормами jus Quiritium (jus civile) — права квіритів (права цивільного), тобто націо­нального римського права. До нього пізніше додалися норми jus gentium. Поділу права на публічне і приватне ще не було. Однак помітне переважання норм публічно-правового харак­теру, що визначають основи публічного правопорядку,

структуру та діяльність державних інституцій, взаємин між державою (громадою) і громадянином. Можна сказати, що вже у цей час існує і розвивається публічне право, як продов­ження публічної влади. Що стосується приватного права як галузі, сукупності принципів, правил і норм, що визначають статус приватної особи, то його ідея ще тільки формується.

Лише у період пізньої республіки та принципату відбува­ється осмислення характеру взаємин громадянина та держа­ви, громадян між собою, усувається значна кількість непо­трібних обмежень прав приватних осіб, формується ідеологія приватного та публічного права.

На початку домінату приватне і публічне право, як галузі, що підлягають вивченню та аналізу, фактично сформували­ся — далі пішов процес доопрацювання норм, поновлення за­конодавства, кодифікації тощо.

Враховуючи ці обставини, слід визнати, що вести мову про існування приватного і публічного права, як галузей, впро­довж всієї історії існування Риму не можна, тому і застосу­вання для його періодизації «хронологічної концепції» є не­коректним.

Остання виникла як підхід до періодизації римського пра­ва в цілому. Щодо нього, справді, можна виділити архаїчний, докласичний, класичний та післякласичний періоди.

Екстраполяція такого підходу до права приватного або публічного може призвести до викривлення розуміння сут­ності та специфіки останніх. Тому, коли йдеться про регулю­вання відносин між окремими особами, тобто про приватне право, або про регламентацію стосунків між громадянином і державою, тобто про право публічне, більш прийнятною, очевидно, є «домінантна» система.

З урахуванням цих положень можна виокремити такі пе­ріоди розвитку римського права:

1. Дія норм jus civile (VII— IV ст. до н. е.).

2. Вдосконалення jus civile, формування специфічних засад приватного права і публічного права (IV— І ст. до н. е.).

3. Завершення формування ідеї розрізнення приватного і публічного права (І ст. до н. е. — II ст. н. е.).

4. Вдосконалення знайдених рішень, кодифікації (II—V ст.). Для зручності ці періоди можна згрупувати таким чином:

а) І—II ст. — період домінування jus civile;

б) III—IV ст. — період формування приватного і публічно­го права Стародавнього Риму, як галузей знань про право.

Отже, можна вважати, що приватне право, як сукупність ідей, принципів і правових норм, що регулюють відносини між юридично рівними суб'єктами, і публічне право, як су­купність норм, що регламентують стосунки громадянина і держави, сформувалися лише за доби принципату.

З цього часу jus privatum існує як своєрідна ідеологічна ан­титеза jus publicum, категорія, поява якої пов'язана з необ­хідністю регулювання відносин між окремими особами всереди­ні суспільства, при тому, що jus publicum зміцнює своє зна­чення як галузі, що визначає основи правопорядку у державі.

2. Поняття і види джерел римського права
   

Насамперед звернемося до деяких правових понять, інститут права (інститут правовий) — розділ галузі права, регулюючий невелике коло однорідних суспільних відно­син (наприклад, право власності, зобов'язальне право, право спадкування); інститути права, що регулюють од­норідні суспільні відносини, об'єднані загальними озна­ками, складають галузь права (цивільне право, кримінальне право, конституційне право тощо); галузі права, які в су­купності складають систему права (право України, право Франції).

Правова система Стародавнього Риму мала розгалужену та різноманітну за значенням мережу джерел права (мал. 1). Це поняття має далеко не однозначний зміст. Слово «дже­рело» означає місце, фунт чи умови, з яких щось випливає, витікає, походить. Можна назвати це і витоками права. В одному випадку це матеріальні умови, з яких народжується право, фунт, на якому воно проростає; в другому — різно­манітні умови, що впливають на зміст права; в третьому — форми, в яких воно реалізується, виникає і живе; врешті-решт це й пам'ятки правової культури, звідки дістаємо знання про існування в ті чи інші часи відповідного права, відо­мості про його зміст тощо.

Давньоримські юристи по-своєму пояснювали походжен­ня права, його характер, зміст та ін. їхні міркування були зумовлені рабовласницьким способом виробництва. Відомий давньоримський історик Тіт Лівій (59 р. до н.е. — 17 р. н.е.) назвав Закони XII таблиць fons omnis publici privatique juris — витоком всього публічного і приватного права, особливо не вникаючи в те, що Закони XII таблиць — продукт певно­го суспільного розвитку, вираз чиєїсь волі та інтересів. Відо­мий давньоримський юрист Ульпіан зазначав, що право (jus) походить від правосудця (justitia). Інший юрист Цельс виз­начив право як науку про добро і справедливість — jus est ars boni et aequi (Д.1.1.1). Не можна погодитися з міркуваннями видатного давньоримського юриста Папініана, який ствер­джував, що цивільне право походить від законів, плебісцитів, сенатус-консультів, декретів принцепсів, думок мудреців (Д. 1.1.7). Проте вони є лише формами утворення права, формами його вираження, тобто наслідком права, а не нав­паки.

Римське приватне право просякнуто ідеєю, що рабство справедливе, воно є природним станом невільної людини, а раб — це тільки річ. Справжня суть римського права — в захисті вищої несправедливості — рабства. Це його наріжний камінь. Ульпіан зазначав: «...з точки зору приватного права раби вважаються нічим» (Д.50.17.32). Давньоримський юрист II ст. Гай писав, що «...наше становище може стати кращим за допомогою раба, але не може стати гіршим» (Д.50.17.133). За римським приватним правом, вищий пра­вовий поділ суб'єктів полягає в тому, що всі люди або вільні, або раби, а раби є речами. Римське право, в тому числі і римське приватне право, захищає рабовласницький лад, виправдовуючи рабоволодіння, відповідно всі його інсти­тути виходять із загального положення про те, що раб є ніщо.