Олег Гуцуляк сонячна керигма української нації

Вид материалаДокументы

Содержание


Хай гряде хельгі аватара останніх сурм!
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6
апокаліптичність”, слід памятати слова М. Бердяєва, що вона легко переходить у нігілізм, може виявитися нігілістичною у стосункові до найбільших цінностей земного історичного життя, до всієї культури [Бердяев Н.А. Духи русской революции // Из глубині: Сб.стт. о русской революции / С.А. Аскольдов, Н.А. Бердяев, С.А. Булгаков и др.М.: Изд-во МГУ; СП «Ост-Вест Корпорейшен», 1990.С.64; заг.С.55-89]. В українській історіософії даний нігілізм визначається як “…Дух Руїни, дух степу, який покутує в психічному укладі нашого народу від княжої доби … аж по сьогоднішній день. Це той дух, який дав нам в історії Тетерю, Брюховецького, Сірка, Пушкаря, які бунтувалися проти власних гетьманів і змовлялися зі сусідами…, виступали з ними проти власного народу й гетьманів… Це є ті Махни, які не признавали і не признають нікого поза собою і над собою, які самі собі панами були” [Ольжич О. Дух Руїни // Ольжич О. Незнаному Воякові: Заповідане живим / Упоряд., післямова і прим. Л. Череватенка. – К.: Фундація імені О. Ольжича; Редакція журналу “Дніпро”, 1994. – С.30; заг. –С.307-312]. “…Візантійська традиція віроломства, лизоблюдства та підсиджування, інтриг та зрад в українській ментальності – мов підводна частина в айсбергові” [Капелюшный Л. Византийский синдром: Украинский менталитет как зеркало оппозиции // Литературная газета.Москва, 2001. -28, 11-17 июля.С.12].

Домінанта Духу Руїни розглядається як наслідок нехтування Божим покровительством — звернення під руку царя, короля чи султана: ”Через те, що ти оперся на сирійського царя, а не сперся на Господа Бога свого … відтепер будуть у тебе війни” (Хр. 16:7-9). Безуспішні війни за Україну тривали в 1490 – 1775, 1914 – 1920-х та 1939 – 1950-х рр. Лише Богдан Хмельницький зміг здобути перемогу, бо виступив з благословенням ієрусалимського патріарха, який зустрів його в київських Золотих Воротах як оборонця (євр. “каган”) православної віри, із гаслом “Бог і Україна!”, бо Святим Письмом сказано: “Зо мною Господь — не боюся нікого, що зробить людина мені? Господь серед тих, що мені помагають — і побачу загибель своїх ненависників. Краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на людину, краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельможних! Всі народи мене оточили, — я ж Господнім Ім'ям їх понищив! Оточили мене й обступили мене, — я ж Господнім ім'ям їх понищив! Оточили мене немов бджоли та погасли вони, як терновий огонь, — я бо Господнім Ім'ям їх понищив!” (Пс. 118 : 6-12). Але як тільки підпав під руку царя, історія України зазнала знову жахливих катаклізмів. Бо жодна скінчена особа (навіть цар) не може замінити Бога: “… Тільки Бог вгамовує спрагу душі, а не насолоди, почесті, багатства і всякі інші такого роду блага, покірні перемінам долі”, — писав у 1737 р. професор Києво-Могилянської Академії С. Кулябка [Памятники этической мысли Киево-Могилянской Академии.К., 1989.С.348].

Вірність (цареві чи комусь іншому), любов до об'єкта (грошей, маєтку чи статку) є, вчить святий Августин Блаженний, “безладною”, душа стає серйозно деформованю, починає грузнути у злобі, скупості, заздрості, хитрості та обмані, паніці та неспокої. “… І за короткий час безладна любов породжує безладну людину, а безладні люди утворюють безладне суспільство… Подібно до цього, ми можемо правильно любити себе тільки тоді, коли ми підкоряємо себе Богу, бо немає іншого шляху, щоб перемогти руйнівну силу гордості, окрім усунення самої гордості” [Стампф С. Християнська філософія святого Августина / З англ. // Мандрівець. – Тернопіль, 1995. - №2 (5). – С.50-51]. Тобто, за словами представників когнітивної соціопсихології, дедалі більшою стає т.зв. “ментальна ентропія” — “…міра відхилення душевного складу (менталітету) людини, етносу, соціуму від певного еталонного (оптимального) стану, який визначається експертним шляхом… за критерієм рівня свідомості (ступеня знань – здорового глузду, інтелекту — у функціонуванні душі) … Соціальна ентропія – міра, що характеризує саме внутрішній стан людини або соціуму” [Канигін Ю. Душа та менталітет // Вісник НАНУ. – 1994. - №5. – С.51-52].

Тому ментальність українців епохи Руїни прийняла на себе місію Малоросії, тобто покірного змаління (кенозису)” — долю Івана Предтечі. Іродіадою для України стала її власна старшина, яка покинула свого “чоловіка” — український народ та “одружилася” з його “братом” — Московщиною. В цій перспективі "лях" (поляк), як вказує Т. Деренська, — це образ брата, котрий піддався спокусі підлого обману, розірвав братські стосунки, став ворогом і катом, але в есхатологічній перспективі є тим, з ким буде відновлено "спільний рай", відновлено вічну Правду, Любов і Справедливість аренська Т.В. Український образ світу в ключових символах поетичної творчості Тараса Шевченка: Автореф. дис. ... канд.філос.наук. — К.: КНУ, 2002. — С13].

Але разом з тим — доля України в тому, щоб радіти і втішатися (звідси її народно-спудейська культура ХІХ ст.), бо найменший у Божому царстві — той більший за Хрестителя, більшого між народженими від жінок (Лк. 7:28), бо, за св. Іоанном Золотоустим, цей менший успадкує престол Царя і Господа. Закриває цю сторінку України як Малоросії маніфест Кирило-Мефодіївського братства: “…істий слов'янин, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати єдиного Бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею” [Костомаров М. “Закон Божий” (Книга буття українського народу). – К.: Либідь, 1991. – С.28], — усвідомивши, що саме в керигмі Ісуса Христа — "Сонця Правди" перебуває поняття як людського існування, так і існування української нації як "наріжного каменя, що був раніше відкинутий будівничими".

ХАЙ ГРЯДЕ ХЕЛЬГІ АВАТАРА ОСТАННІХ СУРМ!

16.01.2006, Івано-Франківськ

ссылка скрыта

ссылка скрыта


1 На думку В. Осипчука, Шеломянь — це київська Батиєва гора із Соломенським и Байковим кладовищами на ній. Співвіднесення імені Рюрик (Hraerekr) "сокіл" з угорським solyom "сокіл" і на цій основе вважати назву "Шеломянь" як "гора Рюриковичів" (пор. з урочищем Угорським та історичним побутуванням угрів Арпада в Києві) залишається гіпотетичним.