План Термін та його ознаки. Термінологія як система. Історія І сучасні проблеми української термінології

Вид материала

Лекція

Содержание 2. Історія і сучасні проблеми української термінології. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Нейтральність термінології та емоційно-експресивне за­барвлення професіоналізмів

Подобный материал:

• Л. В. Хомич зовнішня трудова міграція населення україни: масштаби, сучасні ознаки, 125.25kb.
• Програма з української літератури для бакалаврів спеціальності "українська мова І література", 149.75kb.
• 2 Європейська історія жанру та його основні ознаки…, 839.07kb.
• І. Баркова О. Електронні ресурси як об'єкт каталогізації: історія питання, термінологія,, 338.01kb.
• План. Поняття підприємства, його завдання І основні ознаки. Характерні ознаки І властивості, 96.62kb.
• Програма навчальної дисципліни історія української культури напряму підготовки 040102, 264.69kb.
• Тема: Граматична система мови, 35.79kb.
• Сучасні напрямки досліджень І персональний склад Дніпропетровської наукової школи досліджень, 122.69kb.
• Бібліотека Довідково-бібліографічний відділ Сучасні проблеми світлотехніки (2003 2009), 337.06kb.
• Перелік екзаменаційних питань з курсу «історія української культури», 26.74kb.

Лекція 7


ТЕРМІНОЛОГІЯ В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННЮ

План

1. Термін та його ознаки. Термінологія як система.
   
2. Історія і сучасні проблеми української термінології.
   
3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
   
4. Способи творення термінів.
   
5. Термінологічні словники.
   

1. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

Мова нації — універсальна система, яка є національною ду­шею кожного народу, його світом, духовністю. Актуальним сьогодні є розширення сфер функціонування української мови, адже це засіб не лише спілкування, а й формування нових ви­робничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, який допомагає людині жити, має велике значення для всіх. Оскільки мова не лише ак­тивно використовується у сфері духовної культури, а й пов'яза­на з виробництвом, його галузями та процесами, з соціальними відносинами, отже, вона – елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функ­ціонування мови. Основними критеріями професіональності є знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, зокрема комп'ютеризація усіх галузей науки й техніки, перебудова соціально-економічної й політичної систем в Україні насичують мову сучасними понят­тями, термінами, зумовлюють динаміку творення нових влас­не українських слів і запозичення іншомовних, здебільшого англійських. Разом із зростанням рівня фахових знань пред­ставників різних професій підвищуються й вимоги до їхньої

мови.

У зв'язку з поширенням використання української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, соціально-політичною лексикою.

Знати мову своєї професії — вільно володіти, послуговува­тися лексикою свого фаху. Знання мови — один із основних компонентів професійної підготовки. Оскільки вона виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильного профе­сійного спілкування людина вчиться все своє життя. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх науко­вих і ділових контактах.

Розглянемо деякі лексичні та морфологічні особливості мови професійного спрямування.

Одним із найголовніших лексичних масивів професійної мови є термінологія. Слова "термін, термінологія" походять від імені латинського божества меж і кордонів — Термінуса. Термін — це слово чи словосполучення, що вживається для точного вираження поняття у різноманітних галузях знань.


2. Історія і сучасні проблеми української термінології.

Термінологія є надзвичайно динамічним шаром лексики, 90 % нових слів становлять терміни. За статистичними дани­ми мовознавців, лише в хімії використовують 2 млн термінів. Створюються терміни засобами власної мови, запозичують­ся або конструюються з власне українських та іншомовних складників. Так, наприклад, від загальновживаних слів стіл, шафа, ваги шляхом додавання прикметників із термінологіч­ним значенням утворюються нові поняття лабораторний стіл, сушильна шафа, аналітичні ваги.


Характеризуються терміни такими ознаками:

• системністю (кожен термін належить до певної терміносистеми або коли входить до кількох терміносистем, то в кож­ній з них має своє значення);

• наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

• відсутністю експресивного забарвлення, суб'єктивно-офі­ційних відтінків значення;

• стилістичною нейтральністю.

3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.
   

Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що станов­лять суть термінологічної системи певної науки. У складі тер­мінологічної лексики маємо такий поділ термінів:

1. Загальнонаукові, тобто ті, що використовуються в різних галузях науки й належать до наукового стилю в цілому. На­приклад: еквівалент, експеримент, проблема, прогресувати, теорія.

2. Спеціальні, тобто закріплені за певними науковими дис­циплінами. Серед них розрізняють:

• історичні (палеоліт, середньовіччя, нова історія, епоха тоталітаризму);

• мовознавчі (крапка, іменник, лексика, синтаксис);

• літературознавчі (ямб, хорей, роман, драма, епітет, ме­тафора);

• філософські (апейрон, діалектика, буття, свідомість, екзистенціалізм);

• математичні (плюс, знаменник, сума, прямокутник, гі­потенуза);

• ботанічні (хлорофіл, цитрусові, розоцвіті);

• медичні (ін'єкція, аспірин, бронхіт, ефералган, фтизіа­трія) тощо.

3. Технічні (наприклад, конвеєр, статор, самоскид, метро­політен, відвантажувач).

В українській мові є багато термінів, які в різних галузях науки позначають різні поняття. Наприклад, термін "гіпербола" в математиці означає "графік функції у , а у літературознавстві — стилістичну фігуру перебільшення ("Я тобі тися­чу разів казав!"). Це потрібно враховувати під час написання наукової праці, щоб забезпечити однозначність і точність ви­слову.

Тому до вживання термінів ставляться такі вимоги:


1. Терміни повинні вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі.

2. Кожен термін має лише одне значення у певній науці.

3. Використовуючи той чи інший термін, фахівець повинен дотримуватися правил утворення похідних від нього форм. Так, наприклад, не можна від терміна "кабель" утворити діє­слово "кабелювати"; слід говорити "прокладати кабель".

4. Якщо певний термін, ужитий у тексті документа або на­укової праці, викликає сумнів, то слід перевірити його напи­сання чи тлумачення за словником.

Отже, головне правило, якого потрібно дотримуватися при вживанні термінів: використовувати у тексті лише ті тер­міни, значення яких можете впевнено пояснити.


У неофіційному професійному мовленні можливо також вживати професіоналізми.

Професіоналізми — слова та сло­восполучення, характерні для мови людей певних професій. Оскільки їх використовують на позначення спеціальних по­нять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Про­фесіоналізми є неофіційними (а отже, експресивно забарвле­ними) синонімами до термінів.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи.

Професіоналізми широко використовуються літераторами з метою створення професійного колориту, відтворення певного професійного середовища у своїх творах.

У межах одного колективу, підприємства, відомства може виникати безліч нових професіоналізмів, які творяться шля­хом словоскладання, префіксації та суфіксації.

Найпопулярнішими префіксами є:

до- (доукомплектувати, дообладнати);

недо- (недопромисел, недовнесок);

над-, серед- (надбудова, середвідомчий);

за- (задебетувати, заорганізувати).

Найбільш продуктивні суфікси:

-ість (пливучість, в'язкість, стійкість);

-ат (ректорат, деканат, преципітат);

-ація (абревіація, фіксація);

-аж, -ент (монтаж, кілометраж, фактаж).

Такі професіоналізми з'являються здебільшого в усному мовленні. На письмі, зокрема діловому, вживання таких слів небажане. Проте вони суттєво поширені в художній творчості, де їх використовують з метою мовної характеристики персона­жів, відтворення мовного колориту різних професійних груп, емоційного увиразнення мовлення.

Нейтральність термінології та емоційно-експресивне за­барвлення професіоналізмів — межа, яка відокремлює ці лексич­ні масиви наукової (ділової) та художньої (розмовної) лексики.

Стилі мови, які поєднуються в межах професійного спілку­вання, характеризуються домінуванням одних частин мови й меншим використанням інших. Як уже було зазначено рані­ше, для наукового стилю властиве поширене використання іменників і прикметників, меншою мірою застосовуються діє­слівні форми. Однак у мові офіційно-ділового стилю прикмет­ник не є переважаючою частиною мови, а натомість посилю­ється роль дієслова як засобу забезпечення лаконізму викладу та вираження дій, які треба виконати згідно з документом.

У мові професійного писемного спілкування, зокрема в на­уковому стилі, велике значення мають іменники зі значення.

речовинності, застосовувані для називання речовини, яка не підлягає обрахунку, її можна лише виміряти, а потім пораху­вати одиниці виміру (хліб, картопля, шовк, пшениця, нафта).

Родові форми іменників у професійному мовленні також різняться залежно від стилю, в якому їх ужито. Особливо це стосується назв осіб за професією та родом занять. Офіційно назви посад, професій — це іменники чоловічого роду, тому в наукових працях (у дослідженнях персоналій) та ділових папе­рах слід уживати саме їх. Застосування форм жіночого роду — ознака текстів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Наприклад: учитель — учителька, касир — касирка, лаборант — лаборантка, лікар — лікарка, фізик — фізичка, працівник — працівниця, викладач — викладачка, артист — артистка. Залежні від назв професій слова узгоджуються у формі чоловічого роду.

Специфіка вживання прикметників у професійному мов­ленні передбачає усвідомлене використання правильних форм утворення ступенів порівняння (вищого та найвищого), пра­вильне написання складних прикметників і узгодження в од­ному реченні прикметників різних розрядів — якісних, від­носних і присвійних.

Ні в науковому, ні в офіційно-діловому стилі мовлення не можна обійтися без числівника. Ця частина мови потребує спе­ціального оформлення в текстах обох стилів. Наприклад, одно­значні числа, які не мають посилань на одиниці виміру, зазви­чай записуються словами. Наприклад: середня довжина дефі­ніції терміна дорівнює семи словам; Кафедра іноземних мов планує закупити сорок відеофільмів англійською мовою. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно записується цифрами: до святкового столу було закупле­но 10 пляшок шампанського, ЗО пакетів фруктового соку. Про­біг 10 метрів. Період обертання Землі навколо своєї осі стано­вить 24 години.

У професійному спілкуванні надається перевага викорис­танню різних форм і розрядів займенників множини, зокрема особових: ми запланували, ми підписали; вони використали; нам повідомили.


Науковий стиль професійного мовлення оперує дієсловами, які виражають напрямок руху або час дії. Схематично їх мож­на зобразити так:

(об'єкт, що)	входить	куди, до складу чого
	виходить	звідки
	підходить	до чого
	несе	що, куди
	іде	звідки, куди
	переходить	у що
	відходить	від чого, куди
	розходиться	від чого, в різні боки
	надходить	звідки, куди

Із часових форм найбільш усталеною для наукового стилю є форма минулого часу: Вивчення іноземної мови провадилося з використанням новітніх технічних засобів; для офіційно-ділового — неозначена (інфінітив): Прошу звільнити мене з роботи за власним бажанням; Наказую зарахувати Симонен ка П. Р. на посаду старшого інженера. Часто форму інфінітива змінюють на віддієслівний іменник: паління шкідливе для здоров'я, вживання червоного вина в помірних дозах підвищує імунітет.