Олег Гуцуляк сонячна керигма української нації

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6


Проте нема підстав не погодитися з М. Еліаде: “… Що не викликає жодних сумнівів, так це практично універсальне вірування у небесну божественну істоту, котра створила світ і котра забезпечила родючість землі (посилаючи на неї дощ). Ця істота наділена даром безмежного передбачення та мудрості; саме вона, коли зходить на землю, встановила моральні закони, а де-не-де – племінні ритуали; вона слідкує за тим, щоб цих законів дотримувалися, всіх тих, хто їх порушує, вражає блискавка… Майже для всіх небесних богів характерна відсутність культу і перш за все відсутність якого-небудь календаря сезонних ритуалів… Люди згадують про Небо і про Верховне божество, тільки коли їм безпосередньо загрожує небезпека з Неба; в інший час їх набожність йде у повсякденні потреби, а релігійні дії та поклоніння спрямовані на ті сили, котрі цими потребами володіють… У Південній Індії Верховне небесне Божество майже не має жодного значення, а релігійне життя повністю пов'язане з пошануванням місцевих жіночих божеств grāma-devatā (Чи не символізують східнослов'янські “Род і Рожаниці” земну заклопотаність наших пращурів, в той час як християнин-апологетик у ієрархії вірувань язичників ставить їх на перше, тобто вище місце? — О.Г.)… Можна сказати, що ми спостерігаємо за “поступовим пониженням сакрального до рівня конкретного”… Віра у мана, оренда, вакан і т.д., анімізм, тотемізм, пошанування духів померлих та місцевих божеств і багато іншого ставлять людину у принципово інше становище, ніж віра у Верховну небесну істоту… Загальне правило таке, що Верховна істота віддає своє місце або деміургові, котрого воно саме створило, … або Богові Сонця… Беззаперечне одне: у загальному і цілому небесна ієрофанія та віра у Верховну небесну істоту поступилася місцем іншим релігійним концепціям… У іранців таким був Верховний Бог Неба… Божество, котре ми знаходимо у Авесті…, носило ім'я Ахура Мазда – “Господар Мудрості”, “Всезнаючий”… Слід також звернути увагу на до-зороастрійське уявлення про Ахура-Мазду як про deus otiosus (“бог віддалений”, — О.Г.)… ця тенденція була припинена реформою Заратустри — багато релігійних реформаторів (наприклад, Мойсей, пророки, Мухаммед) поввертали до життя давніх давніх верховних богів Неба, котрі, перетворившись у dei otiosi, у релігійному житті були витіснені конкретними та демонічними фігурами (як от у індусів бог Дьяус – богом Варуною, у греків бог Уран — Кроносом, - О.Г.)”[Элиаде М. Избранные сочинения: Очерки сравнительного религиоведения / Пер. с англ. Отв.ред. , автор послесл. И коммент. В.Я. Петрухин. Автор предисл. Ж. Дюмезиль.М.: Ладомир, 1999.C. 50; 57; 60; 61; 63; 64; 79; 81- 82].

Іранський теонім небесного Ахура Мазди відповідає слов'янському теоніму Дажьбог і, за В. Шаяном, теоніму Сварог: “… А це слово “АГУРА – МАЗДА” означає – Блаженне Світло, Найвище Світло, Найвище Щастя, Найвище Добро. Найвищого Бога – Єдиного Бога, Джерело – Праджерело Світла і Світу як Ласкавости… Любови, як Щастя – Добра. Одним словом, це те саме поняття, що ми його знайшли – у нашому рідному слові – праслові, яке звучало СВАРОГ” [Шаян В. Віра предків наших.Луцьк: ОУРВ, 1998.Т.1.С. 30-31], а ім'я вождя буйних девів Ахрімана (Ангро-Манью) – імені “діда вітрів” Стрибога. Надалі ця система збереглася у богумильській єресі як уявлення про Білобога та Чорнобога.

Але іранський дуалізм не отримав остаточної перемоги і був витіснений християнством. Йдучи слідом за О. Шпенглером [Шпенглер О. Закат Европы. – Минск: Попурри, 1999. - Т.2. – С.71], можна так пояснити дане явище: не ірансько – маніхейський дуалізм мігрував на Русь, а частина спадку уявлень іранських дуалістів була сприйнята давніми русичами певного типу світовідчуття і стала новим видом релігійного прояву, маючи значення виключно для руських дуалістів. Надалі “… магічна людина зі всієї глибини свого дуалістичного світогляду розвинула (не без впливу германців–готів, — О.Г.) мову свого релігійного чування” [Шпенглер О. Закат Европы. – Минск: Попурри, 1999. - Т.2. – С.73], близького до християнства, а отже, не дивно, що вона й засвоїла християнські слова, формули та звичаї (аналогічно дещо раніше тюркомовні уйгури–маніхеї прийняли християнство у формі вчення Несторія).

Тому не повинно дивувати, що сонцепоклонники–слов'яни (за Прокопієм з Кесарії) з релігій обирають саме ту, в якій Бог “є світло” (1 Іо 1:5), у якій “неприступне світло” є місцем “замешкання” Бога (1 Тим. 6:16), чий суд “як сонце, що сходить” (Ос. 6:5), у якій говориться: “… прийміть Дух Святий, так, як від сонця і сонячний промінь і світло, бо саме воно є джерело сонячного променя і світла; і через сонячний промінь нам повідомляється, і цей є освячуючий нас і той, що сприймається нами” (Іоанн Дамаскін) [Цит.за: Поснов М.Э. История христианской церкви (До разделения Церквей – 1054 г.). – Брюссель: Жизнь с Богом, 1964. – С.469]; “… і всі ті, хто носить у собі Духа Божого, світоносні, а світоносці зодягнені у Христа” [Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. – К.: Путь к Истине, 1991. – С.75]. Для християнина Ісус Христос — Сонце його духовного життя, Його внутрішнє (або, у традиційних термінах церковнослов'янської словесності, “розумне”) Сонце” [Рашковский С. С высоты Востока// Наука и религия.Москва, 1999. -1.С.2].

Давні слов'яни обирають також християнство тому, що у красі обряду набували те, чого не мала