Олег Гуцуляк сонячна керигма української нації
| Вид материала | Документы |
- О. Б. Гуцуляк Автори вступної статті, 642.69kb.
- Гуцуляк Олег Борисович, 9870.46kb.
- Деякі питання української історії, 654.22kb.
- Високий шлях Миколи Лукаша, 307.04kb.
- Реферат з української, 121.08kb.
- Правова оцінка, 562.15kb.
- 1. Передумови та тенденції консолідації української нації у складі Російської ї імперії, 2845.52kb.
- Самоосвіти вчителя, 42.53kb.
- План Термін та його ознаки. Термінологія як система. Історія І сучасні проблеми української, 84.15kb.
- "Український визвольний рух в контексті міжблокового воєнно-політичного протистояння, 160.14kb.
Син Божий як представник Отця Небесного був цілком зрозумілий давнім слов'янам, у яких місце Сонця–Царя (Дажьбога) вночі заступав Місяць–Князь (Ксьонжець), а на землі — князі (ксьондзи). Як Місяць “вмирає” і знову “відроджується” у вигляді молодого Місяця саме через три дні після “смерті”, так було зрозумілим для слов'ян і воскресіння Ісуса Христа на третій день після смерті. Швидше за все, християнські книжники–катехізатори Русі (так, як святий Патрик у Ірландії) просто пояснили охрещеним, що ті лише невірно шанували як богів саме ангелів сьомого неба, тобто херувимів–сторожів, пов'язаних зі стихією вогню та прославлення Бога (аналогічно чинять і сучасні католицькі місіонери в Індії, вказуючи, що неоведантизм Шанкари проголошує абсолютний монотеїзм — вчення у Небесного Єдиного Творця (Брахму), а всі ті сутності, які індусами називаються "богами-девами", "гарудами", "марічі" тощо є лише визнані християнством сутності "світу невидимого", які, як правило, називаються "ангелами", "архангелами" та "духами" різних чинів).
Також, як вважає О. Дугін, православний християнський календар сприймався новонаверненими слов'янами саме як повернення до більш давніх та відпочаткових “райських” часів своєї власної священної традиції [Дугин А. Абсолютная Родина: Пути Абсолюта. Метафизика Благой Вести. Мистерии Евразии. – М.: Арктогея – Центр, 1999. – С.349]. Календар грецької церкви цілком вкладався у цикли господарювання давніх русичів, і чи не найголовнішою причиною закликання чужоземних, “неавтохтонних” молільників (греків) та оборонців (варягів), на думку В. Скуратівського, було те, що “трудове осердя спільноти” прагнуло в умовах антагонізму між представниками язичницького жрецького (волхви) та військового (бояри) станів зберегти стабільність, спокійні умови для “пастухування й орання”, устійнити продуктивні сили Подніпров'я [Скуратовський В.Л. Київ крізь віки // Філософська і соціологічна думка. – Київ, 1991. - №4. – С.78 – 79]. Згідно з літописами, цю можливість спершу відкрили новгородські словени, а вже потім вона поширилася усією Руссю, що з часом стає самозрозумілим:
- Літопис 1050 р.: “…И от тех варяг, находник тех, прозвашася варягы. И суть новъгородьстии людие до дьньшьняго дьне от рода варяжьска”;
- Літопис 1116 р.(Друга редакція “Повісті врем'яних літ”): “…И от тех варяг прозъвася Русьская земля Новгород. Ти суть людие новъгородьстии от рода варяжьска, прежде бо беша словене”;
- Літопис 1118 р. (Третя редакція “Повісті врем'яних літ”) : “…И от тех варяг прозъвася Русьская земля” [Цит.за: Орлова И.Б. Евразийская цивилизацмя: Социально – историческая ретроспектива и перспектива. – М.: Норма, 1998. – С.139; заг. – 275 с.].
Проте, як на нас, відіграло свою роль не лишень бажання "спокійного рільництва й пастухування". Виламавшись із Хазаро-іудейського каганату, слов'яни повинні були або відтворити імперську структуру на власному рівні, або знайти собі нового "пана-господаря", не говорячи вже про реальну можливість деградації, що легко досягається зусиллями трайбалістських (племінних) радикалів та імперських консерваторів. Слов'яни пішли шляхом творення імперії (Київської Русі), котра, власне утверджуючись як імперія, несе у собі відмінності трайбів з їх цінностями, проголошуючи вищою, саме імперською цінністю, слідування членами цих трайбів одним і тим же нормам — "Русській правді" і православ'ю.
Імперія мислиться саме як соціальне відображення космічного творення, імперська експансія законодавчого простору божественної влади у варварський всесвіт, а сам монарх обожнюється. Скандінавське ім'я Олег (Хельгі, "святий, священний") є еквівалентом слов'янських імен Святослав і Святополк та іудейської назви хазарської столиці Ithiel ("Священний"). Герой "Слова о полку Ігоревім", іменований "сонцем", Ігор Святославич, внук Олега, котрий є внуком Дажьбога (за поглядом славіста А. Робінсона), здійснює експансію у варварський світ (Половецьке поле), що тотожний з космічним хаосом. Ігор-князь у "Слові..." названий "сонцем", бо діє як сонце: збирає до себе суще, проникаючи в хаос ("за Шеломянь"), гармонізуючи його (розширюючи Руську землю до Дону Великого). Але одночасно, будучи досконалим сам по собі космос (Імперія) вміщує в собі хаотичні залишки. Він цей "свій хаос" гармонізує і, відштовхуючись від нього, спрямовується до утвердження ще більш досконалішого ладу. "Своїм хаосом" у "Слові..." є міжусобиця, що породжує жах, страх, розпач, тобто емоції, котрі породжує і темрява (затемнення сонця), і відчуття відсутності надійних кордонів між людиною і хаосом (постійна загроза половецьких набігів).
Власне "Слово...", на відміну від літописів, настоює на тому, що князь-сонце є утішитель ("розраджувач", дв.-євр. nahum) і стримуючий хаос, а гарантом його харизми виступає гора1 як символ почуття трайбализму імперотворчого племені (полян). Шеломянь — це тотем, знак об'єднання, символ племені полян, а потім клану русів, він дає можливість кожному його спадкоємцю-русичу усвідомити, що він в одній і тій же моральній спільності і "сродний" (natio) з нею. Аналог виявляємо у французькій імперській ранньосередньовічній традиції — легендарне знамено "Оріфлама" (auri flamma) — "золоте полум'я" є образом сонця та харизми над військами Карла Великого (Шарлемана). У мирнму часі він зберігався в абатстві Сен-Дені, звідки походить клич Карла "Монджой!" (Mont Joie — "Пагорби Юпитера" на півдні Франції; але франц. joie "радість, весілля", а св. Дені — це трансформований античний бог буйства і веселощів Діоніс). Древній бойовий клич, священе знамено або хоругва, которі пов'язані з назвою якихось священних гір, — всі вони надихали воїна, надавили йому сили та хоробрості. На Русі відомі свої інсигнії: біла хоругва, черлена чьолка (бунчук), клич "За землю Русскую!", за певного представникая правлячої династії Рюриковичів, іменовання битви як "весілля" і т.д. Можливо, що з прийняттям християнства поняття Шеломянь внаслідок фонологічної тотожності і глибин ностратичного походження асоціювало в собі біблійне shlm (шалом) "стан цілісності, здоров'я, благоденства, миру", один з епітетів Яхве (Суд. 6:19-24) та майбутнього Месії (Ісайя 9:1-6; Міхей 5:1-4). Місце культу Шалома — Ієрусалим (Бут. 14:18; Пс. 96:3). Вже "Задонщина" рефрен, которий присутній у "Слові ..." як "О Русская земля! Уже за Шеломянем еси" замінено на "Русская земля, это с тобой так, будто бы за Соломоном-царем побывала" (ім'я Соломон містить корінь "шолом"), маючи на увазі час відступництва Соломона в кінці життя від єдинобожжя. Можливо, що поняття Шеломянь є новотвором саме кінця ХІІ ст., намаганням поєднати ветхозавітну традицію з імперською, бо у Римі відома етруського походження богиня Салюс ("Здоров'я") як втілення благоустрою та процвітання імператорської родини, римського народу і армії. Богиню Салюс шанували на одній з вершин пагорбу Квіринал — Салютаре.
Іншими словами, у прийнятті слов'янами християнства наявний той же феномен, який наводить К.Г. Юнг стосовно до германців: “… Якщо християнство, історично чуже природі германських племен, не було б їм до вподоби, вони легко його відкинули б, особливо тоді, коли престиж римських легіонів підупав. Але християнство залишилося на новому для нього грунті, оскільки відповідало архетипному взірцеві” [Романець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття. – К.: Либідь, 1998. – С.403]. Побіжно слід зауважити, що неприйняття саме вогнепоклонниками–іранцями християнства (і пізніше прийняття ісламу у формі шиїзму з його обрядом тортур в пам'ять шейха Хусейна — “шахсей-вахсей”) пояснюється, як на нашу думку, на основі встановленого Г. Башляром “психоаналізу вогню”: певний тип людей (як от поет і філософ Новаліс) “… живе більш концентрованим (тілесним, - О.Г.) теплом, ніж променистим сяянням світла. У нього на перше місце, передуючи гетевському світлу, виступає ласкаве темне тепло, що пронизує собою усі фібри буття” [Романець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття. – К.: Либідь, 1998. – С.445].
Тому ненауковими, а суто суб'єктивними, є твердження, що у примусовій відмові від попередньої (язичницької) світоуяви і у насильницькому утвердженні нового (християнського) світобачення слід вбачати глобальну причину подальшої стагнації українців: “… Проте у Київській Русі прийняття християнства супроводжувалося кров'ю, страхом, знищенням… Це не був шлях місіонерства, проповідництва, добровільного переосмислення сутності й складності макро- і мікросвіту людини. Це був шлях до Бога через зло над самою людиною, сили понад розумом, творення … добра реально свідомою жорстокістю… “ [Ященко В., Ковальчук Т. Пошук філософічних і етнопсихологічних сутностей українця // Мандрівець. – Тернопіль, 1995. - №2(5). – С.107].
Як на наш погляд, саме термін