1. Поняття, завдання та значення кримінального процесу. Кримінально-процесуальне законодавство України > Загальні поняття та історичні форми кримінального процесу
| Вид материала | Закон |
- Поняття І завдання кримінального процесу в період формування правової держави в Україні, 43.76kb.
- Навчальний курс: „Кримінальний процес України Система курсу: Тема Поняття, завдання, 630.41kb.
- Одеська Національна Юридична Академія Миколаївський Навчальний Центр Прокурорсько-слідчий, 842.88kb.
- Лекція №1. Поняття І сутність кримінального процесу., 4192.56kb.
- Кримінальне процесуальне право України, 2089.49kb.
- Цивільне процесуальне право України, 797.43kb.
- Методичні рекомендації з питань вивчення кримінального права для вчителів які викладають, 564.86kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Робоча навчальна програма на 2011-2012 н р. Кримінальний процес, 1266.74kb.
- 1. Предмет, основні поняття І завдання кримінального процесу України, 38.65kb.
136. Підсудність кримінальних справ
Законом передбачено такий процесуальний інститут, як підсудність, який служить для розмежування повноважень судів у розгляді кримінальних справ.
"Підсудність" суду необхідно відрізняти від його "компетенції". Компетенція охоплює сукупність всіх прав суду як державного органа судової влади, який покликаний здійснювати правосуддя. Це поняття використовується для розмежування прав суду першої інстанції і вищестоящих судових інстанцій - апеляційної і наглядної, а також для розмежування прав суду першої інстанції та інших державних органів.
Під підсудністю розуміється сукупність ознак кримінальної справи, залежно від яких закон відносить її до відання того чи іншого суду першої інстанції.
Аналіз кримінально-процесуального законодавства дозволяє виділити такі ознаки (види) підсудності: предметна (родова), територіальна або місцева, спеціальна, персональна, альтернативна, за зв'язком справ.
Предметна (родова) ознака підсудності визначається характером вчиненого злочину і відображена в його кваліфікації.
Вона дозволяє розмежувати повноваження кожної судової системи як суду першої інстанції, так би мовити, по вертикалі.
Районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи, крім справ підсудних вищестоящим судам і військовим судам (ст. 33 КПК).
Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні такі кримінальні справи:
1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені ст.ст. 109-114 КК України;
2) про злочини, за вчинення яких Кримінальний Кодекс України передбачає покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК).
Особливо складними є справи, вироки у яких неодноразово скасовувались вищестоящими судами.
Особливо важливими можна вважати справи, що за своїм значенням виходять за межі території, яку обслуговує районний (міський) суд, наприклад, про злочини, вчинені на території декількох районів або особами, які проживають у різних районах.
У виняткових випадках у разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-Морських Сил (ч. 3 ст. 232 КПК). Територіальна або місцева ознака підсудності визначається місцем вчинення злочину. Залежно від цього вирішується питання, якому конкретно однойменному судові підсудна певна справа, так би мовити, по горизонталі.
Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити не можливо, то справу має розглянути суд у районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство у даній справі (ст. 37 КПК).
Спеціальна ознака підсудності визначається особливостями суб'єкта злочину або місцем вчинення злочину.
У межах спеціальної підсудності виділяється персональна підсудність, яка визначається виключно особливостями суб'єкта вчинення злочину.
Персональна підсудність встановлена стосовно військовослужбовців (з урахуванням займаної посади та військового звання), суддів усіх систем судів та народних депутатів України.
Відповідно до ст. 36 КПК військовим судам гарнізонів як судові першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.
Військовим судам регіонів Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:
1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана першого рангу і вище;
2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля першого рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;
3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу закон передбачає можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Кримінальну справу щодо суді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядає у першій інстанції апеляційний суд. Підсудність справи визначає Голова Верховного Суду України або його заступник. При цьому справу не може розглядати той суд, у якому обвинувачений працював суддею (п.п. 5,6 ст. 13 Закону України "Про статус суддів").
Альтернативна підсудність передбачена у ст. 39 КПК, у разі об'єднання в одному проваджені кримінальних справ, обвинуваченням декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам", справу розглядає той суд, у районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання.
Підсудність за зв'язком справ зумовлюється можливістю об'єднання в одному провадженні справ за обвинуваченням однієї особи або групи осіб у вчиненні одного чи декількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною чи родовою ознакою різним судам - як однойменним, так і різнойменним.
Підсудність кримінальних справ спочатку визначає прокурор, який направляє справу до суду (ст. 232 КПК), а остаточно - суддя на стадії попереднього розгляду справи (п. 4 ч. 1 ст. 244 КПК), а іноді н на стадії судового розгляду (ст. 41 КПК).
137. Визначення підсудності справ, які належать до компетенції декількох однойменних або різнойменних судів.
Однойменними є суди, які мають однакову родову (предметну) підсудність:
а) міжрайонні (окружні суди);
б) апеляційний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди;
в) військові суди регіонів і Військово-Морських Сил;
г) військові суди гарнізонів.
У разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ за обвинуваченням декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, у районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство чи дізнання (ст. 39 КК).
Питання про те якому саме з двох або декількох суді» направити справу, вирішує прокурор або його заступник, який
затвердив обвинувальний висновок, враховуючи те, в районі діяльності якого суду проживає більшість обвинувачених, потерпілих та свідків.
Різнойменними є суди, які мають різну родову (предметну) підсудність: наприклад, районний (міський) і апеляційний суд.
Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справу розглядає вищестоящий суд.
Якщо одна особа або група осіб обвинувачується у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд.
При обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, ідо не є військовими злочинами, якщо справа хоча б одного з обвинувачених підсудна загальному суду, справу щодо всіх обвинувачених розглядає загальний суд (ст. 40 КПК).
Правила про передачу справи на розгляд вищестоящого суду або військового суду мають на меті не допустити виділення справ, що може завдати шкоди всебічному, повному та об'єктивному їх дослідженню и вирішенню, а також не допустити розгляду справ з перевищенням компетенції суду за ознаками родової (предметної) чи спеціальної підсудності.
138. Направлення справи за підсудністю
При попередньому розгляді справи суддею, він насамперед визначає, чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла від прокурора або з іншого суду (ч. 3 ст. 249 КПК).
Питання про передачу справи в інший суд може виникнути у двох випадках:
1) якщо кримінальна справа непідсудна даному суду,
2) якщо її доцільно розглянута в іншому суді, якому вона як правило, не підсудна.
Суддя при попередньому розгляді справи, встановивши, що кримінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю, про що виносить постанову.
Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася на судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може зашкодити повноті та об'єктивності дослідження обставин справи. Коли ж цього не можна забезпечити суд надсилає справу за підсудністю, про що суддя виносить постанову, а суд - ухвалу. У випадку, виявлення в судовому засіданні, що справа підсудна вищестоящому суду, а не військовому суду, надсилає її за підсудністю.
Передача до нижчестоящого суду, справи початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається (ст. 41 КПК).
Передача кримінальної справи від одного суду, якому вона підсудна, до іншого однойменного суду допускається до початку її розгляду на судовому засіданні також за мотивами доцільності. Така передача допускається з метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також виховного впливу судового розгляду. Це можливе тоді, коли більшість свідків у справі знаходиться на території діяльності іншого однойменного суду або коли там проживає чи працює обвинувачений (ч. 1 ст. 38 КПК).
Необхідність передачі справи в інший однойменний суд може виникнути і в інших випадках, а саме:
1) якщо у справі заявлено відвід або самовідвід від головуючого чи іншого судді і можливості замінити їх іншим суддею немає;
2) коли головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, а можливостей сформувати новий склад суду після скасування вироку у даного суду немає;
3) якщо суд, якому підсудна справа, малочисельний і зайнятий розглядом іншої справи протягом тривалого часу.
Питання про передачу справи з одного районного (міського), міжрайонного (окружного) суду до іншого чи одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Морських Сил вирішує голова відповідно Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил.
Питання про передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласному суду або військового суду іншого регіону вирішує Голова Верховного Суду України чи його заступник (ст. 38 КПК).
Спори про підсудність між судами не допускається. Кримінальну справу надіслану з одного суду до іншого останній повинен прийняти до свого провадження, якщо при цьому не перевищується його компетенція.
ТЕМА 15. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
139. Суть, значення та завдання стадії судового розгляду. Загальні положення судового розгляду кримінальних справ
Судовий розгляд - одна зі стадій кримінального процесу, яку прийнято називати центральною. Попередні стадії - порушення кримінальної справи, досудове розслідування, попередній розгляд справи суддею - це стадії, коли відбувається збір матеріалів, підготовка судового розгляду. Саме в результаті судового розгляду вирішується переважна більшість кримінальних справ.
В умовах гласності суд досліджує докази за участю державного обвинувача, підсудного, його захисника, а також потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників.
Судовий розгляд повинен забезпечити всебічне, повне й об'єктивне дослідження кримінальної справи. Тільки в результаті судового розгляду суд може визнати особу винуватою у вчиненні злочину і призначити їй покарання. Судовий розгляд завершується постановлянням вироку від імені держави. Судовий розгляд, який відбувається на відкритих судових засіданнях, має велике виховне значення, дозволяє виявляти причини й умови, що сприяли вчиненню злочину і вживати заходів до їх усунення.
Всі наступні за судовим розглядом стадії мають своїм завданням перевірити законність і обґрунтованість вироку, його виконання. Під час розгляд)' справи у вищестоящих судах діє правило, яке забороняє "поворот до гіршого", тобто не допускається прийняття рішення, що погіршує становище підсудного (засудженого), без нового судового розгляду, у цих випадках скасування вироку, крім закриття кримінальної справи, питання про визнання підсудного винуватим і про призначенні йому покарання можна вирішити тільки шляхом проведенні нового судового розгляду щодо даної справи.
Судовий розгляд кримінальних справ відбувається на судовому засіданні суду першої інстанції і складається з п'яти взаємопов'язаних і послідовно змінюючих одна одну частин:
1) підготовчої частини судового засідання;
2) судового слідства;
3) судових дебатів;
4) останнього слова підсудного;
5) постановлення і проголошення вироку.
Кожна частина судового розгляду має свій зміст і призначення, кожній притаманні певні кримінально-процесуальні дії, послідовність проведення яких створює необхідні умови для постановлення судом законного обґрунтованого і справедливого вироку.
Загальні положення судового розгляду - це такі вимога кримінально-процесуального закону, які виражають найважливіші і типові властивості цієї стадії і проявляються протягом усього періоду її реалізації. До них належать незмінність складу суду при розгляді справи, безпосередність і усність судового розгляду, рівність прав сторін судового розгляду, наслідки їх неявки до суду, межі судового розгляду тощо.
140. Незмінність складу суду, безпосередність, усність судового розгляду і рівність прав його сторін
Незмінність складу суду при розгляді справи означає, що кожну справу необхідно розглядати в одному й тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із суддів позбавлений можливості продовжувати брати участь у засіданні, його слід замінити іншим суддею. Тоді розгляд справи розпочинається з початку. Якщо в залі судового засідання з початку розгляду справи перебуває запасний народний засідатель, він замінює вибулого народного засідателя, і розгляд справи продовжується, якщо він не вимагає відновлення судових дій із початку (ст. 259 КПК). Якщо з складу суду вибуває головуючий, розгляд справи відкладається.
Обставини, які позбавляють суддю можливості продовжувати участь у розгляді справи і призводять до заміни його іншим суддею, можуть бути різними: тяжке або інше тривале захворювання, смерть судці, закінчення строку його повноважень, взяття суддю під варту у зв'язку з підозрою або обвинуваченням у вчиненні злочину, обставини, що виключають учать судді в розгляді справи (ст.ст. 54,55 КПК).
Порушення вимоги закону про незмінність складу суду є безумовною підставою для скасування судового вироку (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).
Безпосередність і усність судового розгляду означає, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи. Це зобов'язує суддів формулювати свої висновки не на підставі матеріалів досудового розслідування, а на підставі того, що кожний із них безпосередньо почує, побачить, з'ясує під час судового розгляду.
З правила про безпосередність дослідження доказів є винятки: дозволяється оголосити на судовому засіданні показання підсудного, потерпілого чи свідка, які вони дали під час дізнання, досудового слідства або в суді за наявності істотних суперечностей між показаннями, які вони дали в суді і під час провадження досудового розслідування чи судового розгляду, коли підсудний відмовився давати показання на судовому слідстві або справа розглядається за його відсутності (ст. 301 КПК), коли явка свідка чи потерпілого на судове засідання неможлива з поважних причин, коли справа розглядається у відсутності свідка (ст. 306 КПК).
У виняткових випадках суд може звільнити свідка, потерпілого, щодо яких вжито заходів безпеки, від обов'язку з'явитися на судове засідання. У такому випадку вони мають дати письмове підтвердження показань, які дали раніше (ч. 2 ст. 290, ч. 2 ст. 292 КПК).
Усність судового розгляду справи означає вимогу закону додержувати на судовому засіданні усної форми спілкування суду і учасників процесу, усного давання показань підсудними свідками, потерпілими, експертами та обговорення всіх обставин справи і доказів. Не суперечить усності судового розгляду ; користування свідком нотатками, коли показання стосуються розрахунків чи інших даних, які важко тримати у пам'яті (ч. 2 ст. 305 КПК), бо і в цьому разі показання даються усно.
Учасників судового розгляду, які мають протилежні процесуальні інтереси у даній справі, на судовому засіданні прийнято називати сторонами.
Стороною обвинувачення є державний обвинувач (прокурор), приватний обвинувач (у справах приватного обвинувачення), а також потерпілий і цивільний позивач та ц представники, стороною захисту - підсудний і його захисник, законний представник неповнолітнього підсудного, цивільний відповідач і його представник.
Рівність прав сторін судового розгляду полягає в тому, що сторона обвинувачення і сторона захисту користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь у їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступі в судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду (ст. 261 КПК).
Рівність прав є основною юридичною передумовою реального існування і дії принципу змагальності та диспозитивності судового розгляду, який дозволяє сторонам судового розгляду користуватися рівними правами та свободою в наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, що дає можливість судові всебічно, повно у об'єктивно дослідити всі обставини справи, що виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність або ж виключають провадження у справі і є підставою для її закриття, а отже, винести законне, обґрунтоване і справедливе рішення.
Враховуючи ці обставини, законодавець закріпив у Конституції України змагальність сторін та свободу в наданні ними судові своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості як одну з основних засад судочинства (п. 4 ст. 129).
141. Наслідки неявки до суду учасників судового
розгляду
Участь підсудного в засіданні суду першої інстанції с обов'язковою. Розгляд справи за відсутності підсудного допускається лише у виняткових випадках:
1) коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду;
2) коли справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути за його відсутності. Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов'язковою (ст. 262 КПК).
Факт перебування підсудного за межами України і ухилення від явки до суду має бути підтверджений, зокрема, повідомленнями правоохоронних органів чи дипломатичного представництва України у тій державі, де перебуває підсудний, а також заявою останнього.
Судовий розгляд справи можна відкласти на час вирішення питання про видачу підсудного Україні державою, з якою вона має угоду про правову допомогу у кримінальних справах, а також на час стихійного лиха, що унеможливлює його своєчасну явку до суду в Україні.
Ініціатива і прохання про розгляд справи за відсутності підсудного можуть виходити тільки від нього. Суддя одноособово під час попереднього розгляду справи або у підготовчій частині судового засідання виносить постанову про відмову в задоволенні клопотання підсудного про розгляд справи за його відсутності і зобов'язує підсудного своєчасно з'явитися на судове засідання.
Неявка підсудного на судове засідання без поважних причин дає судові право застосувати до нього привід або змінити запобіжний захід на більш суворий чи обрати запобіжний захід, якщо такий не був застосований.
Розгляд справи за відсутності підсудного в тих випадках, коли за законом його присутність обов'язкова, є безумовною підставою для скасування судового вироку (п. 6 ч. 2 ст. 370 КПК).
Закон передбачає також інші випадки можливого розгляду справи за відсутності підсудного незалежно від того, яке покарання може бути призначене за злочин, що він вчинив. У випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека підсудного, за мотивованою постановою судді, ухвали суду. Допит одного з підсудних може бути проведений у судовому засіданні за відсутності іншого підсудного (ч. 2 ст. 300 КПК). Після повернення останнього до залу суду суддя (головуючий) ознайомлює його з показаннями, даними за його відсутності. Так само за мотивованою ухвалою (постановою) суд має право видалити неповнолітнього підсудного із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути щ нього (ст. 444 КПК).
Участь захисника у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підсудного від захисту, про що суд виносить ухвалу, а суддя. постанову (ч. 1 ст. 45, ч. 2 ст. 46 КПК).
Захисник сприяє підсудному в реалізації його прав і захисті його законних інтересів. Захисник має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдовують підсудного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає судові думку про клопотання інших учасників судового розгляду.
Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи судові свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання.
Неявка захисника призводить до відкладення розгляд) справи, якщо неможливо замінити його іншим, зробивши для цього перерву. У разі неявки на судове засідання захисника, обраного підсудним, суд повинен запропонувати підсудному запросити іншого захисника. Заміна обраного підсудним захисника, який не з'явився, допускається тільки за неможливості участі даного захисника у справі протягом тривалого часу (понад 72 години).
У разі неможливості задоволення прохання підсудного про надання йому захисника за вибором суд або суддя одноособово зобов'язаний забезпечити участь у справі іншого захисника через адвокатське об'єднання. Про неявку на судове засідання адвоката суд повідомляє відповідне адвокатське об'єднання, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури. Захисникові, який вперше вступив в справу, суд зобов'язаний надати час,
необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки для участі на судовому засідання (ст. 289 КПК).
Участь прокурора у судовому засіданні с обов'язковою, крім випадків:
1) коли розглядаються справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 27 КПК;
2) коли він відмовився від підтримання державного обвинувачення (ч. 1 ст. 264 КІ1К).
Прокурор підтримує державне обвинувачення, бере участь у дослідженні доказів, викладає судові свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Прокурор, підтримуючи обвинувачення, керується вимогами закону і внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин справи .
Коли в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови.
Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов'язку розглядати справу далі і вирішувати її на загальних підставах.
Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян.
Оскільки підтримання державного обвинувачення в суді, змагальність сторін і забезпечення доведеності вини є, за ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства, то, як визначив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови № 9 від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", суди мають визнавати участь прокурора в усіх справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, обов'язковою.
Неявка прокурора на судове засідання призводить до відкладення слухання справи, якщо його неможливо замінити іншим прокурором. Прокуророві, який вперше вступає в справу, суд зобов'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні (ст. 289 КПК). Про неявку прокурора на судове засідання без поважних причин суд повідомляє вищестоящого прокурора.
Участь у судовому розгляді потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників дає щ можливість реалізовувати свої права і відстоювати власний інтерес у справі.
Потерпілий є рівноправним учасником судового розгляду справи, який виконує функцію обвинувачення.
Потерпілий під час судового розгляду має право: давати показання, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи подавати докази, ставити запитання свідкам, експертові спеціалістові і підсудним, брати участь в огляді місця вчиненні злочину, речових доказів, документів, а в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, - підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах (ст. 267 КПК).
У справах про злочини, внаслідок яких настала смерть потерпілого, права потерпілого мають його близькі родичі, яких належить визнати потерпілими.
У справах, у яких потерпілими визнано неповнолітніх або недієздатних внаслідок душевної хвороби чи недоумства, суд чи суддя повинен забезпечити участь їх законних представників, а за відсутності осіб, які можуть бути законними представниками, - представників з числа інших осіб.
Якщо на судове засідання не з'явиться потерпілий, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його залежно від того, чи можливо за відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси. До потерпілого, який не з'явився без поважних причин, суд може застосувати привід, відповідно до ст. 72 КПК. За злісне ухилення від явки до суду потерпілий несе адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суду виняткових випадках може звільнити потерпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися на судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, які він дав раніше (ст. 290 КПК).
Цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники мають право: бути присутніми при розгляді справи в суді, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати
пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведення вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків.
Якщо до судового розгляду цивільний позов не було заявлено і слідчий не виконав вимог ч. 2 ст. 122 КПК, то суддя чи суд повинен роз'яснити громадянинові, підприємству, установі, організації чи іншій громадській організації, які зазнали матеріальних збитків від злочину, їх право до початку судового слідства пред'явити цивільний позов до обвинуваченого (підсудного) або до осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями останнього. У таких випадках заінтересованій у відшкодуванні шкоди особі надсилається письмове повідомлення (п. 4 постанови № З Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна"). Громадянинові це право може бути роз'яснено також у підготовчій частині судового засідання із зазначенням про це в його протоколі. З часу визнання громадянина цивільним позивачем він користується одночасно процесуальними правами потерпілого і цивільного позивача.
У рамках цивільного позову цивільний позивач і цивільний відповідач захищають свої протилежні інтереси. Цивільний позивач самостійно або через свого представника доводить наявність події злочину, яким заподіяно матеріальну шкоду, винуватість певної особи у вчиненні цього злочину, розмір заподіяної шкоди, своє право одержати відшкодування зазнаних збитків, а цивільний відповідач особисто або через свого представника має змогу доводити відсутність події злочину, яким могли бути завдані матеріальні збитки, невинуватість або меншу винуватість підсудного у вчиненні цього злочину, вчинення злочину іншою особою, відсутність або менший розмір шкоди, завданої діями підсудного, відсутність підстав для покладення на нього обов'язку відшкодувати збитки, завдані злочинними діями підсудного.
Неявка на судове засідання без поважних причин цивільного позивача або його представника призводить до залишення цивільного позову без розгляду, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства. За клопотанням цивільного позивача суд може розглянути цивільний позов за його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або коли позов заявили підприємство установа чи організація, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника (ст. 291 КПК).
Наслідки неявки на судове засідання цивільного відповідача у КПК не врегульовані. Проте, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 від ЗІ березня 1989 р. "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна", при розі ляді цивільного позову у кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК, суд може керуватися відповідними нормами цивільно-процесуального кодексу. Ст. 173 цього Кодексу надає право судові розглядати позов у разі неявки відповідача на судове засідання без поважних причин на підставі наявних матеріалів.
Участь перекладача в судовому розгляді необхідна для того, щоб усі суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності незалежно від того, чи володіють вони мовою, якою ведеться судочинство, могли вільно спілкуватися, розуміти і реалізувати свої процесуальні права і виконувати свої процесуальні обов'язки в суді.
Незабезпечення участі у справі перекладача, коли мовою, якою ведеться судочинство, не володіють підсудний, його захисник, законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, є грубим порушенням їх права на захист своїх законних інтересів і як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону є підставою для скасування вироку (ч. 1 ст. 370 КПК). Розгляд справи без участі перекладача у тих випадках, коли підсудний не володіє мовою, якою провадилося судочинство, є безумовною підставою для скасування вироку (п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК).
Питання про участь перекладача у судовому розгляді справи вирішується заздалегідь, після ретельного вивчення матеріалів справи, в порядку підготовки справи до розгляду на судовому засідання (п. 8 ст. 253 КПК).
Під час судового розгляду справи головуючий має вести засідання в такому темпі, щоб у перекладача була реальна можливість повного і точного перекладу. Він повинен акцентувати увагу перекладача на необхідності дослівного перекладу даних про обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Розглянуті положення поширюються на особу, яка розуміє знаки німого або глухого і допомагає судові й учасникам судового розгляду спілкуватися з ними під час допиту. Якщо глухий чи німий не знає спеціальних знаків, то для здійснення перекладу під час допиту такої особи можуть бути запрошені її близькі родичі, які знають спосіб спілкування з нею.
У необхідних випадках на судове засідання може бути викликаний спеціаліст, який бере участь у судовому слідстві і сприяє суду в дослідженні доказів, звертає його увагу на характер обставин, дає пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають під час судового слідства, в межах своєї компетенції з дозволу суду бере участь у допитах, може робити заяви.
За загальним правилом, суд або суддя, який одноособово розглядає справу, викликає спеціаліста тоді, коли визнає за необхідне використати його спеціальні знання і навики. Як виняток, закон передбачає обов'язкову присутність спеціаліста при допиті неповнолітнього свідка віком до 14 років (а на розсуд суду - до 16 років): має бути присутнім педагог, а в разі необхідності - лікар (ч. 1 ст. 307 КПК).
Пленум Верховного Суду України вказав судам на необхідність розрізняти процесуальне становище спеціаліста і експерта. У разі виклику на судове засідання спеціаліста для використання його спеціальних знань і навиків, відповідно до ст.ст. 1281, 2701 КПК, суд повинен переконатися у його компетентності, роз'яснити його права та обов'язки. Про кримінальну відповідальність за відмову від дачі пояснень і за дачу завідомо неправдивих пояснень спеціаліст не попереджається. Його пояснення і заяви заносяться до протоколу судового засідання, але в силу ч. 2 ст. 65 КПК не є джерелом доказів, і суд на них у вироку посилатися не має права (п. 16 постанови № 11 від 27 грудня 1985 р. "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ").
142. Межі судового розгляду. Зміна обвинувачення в
суді
Розгляд справи у суді провадиться тільки щодо підсудних і тільки в межах пред'явленого обвинувачення, і в разі необхідності доповнити чи змінити пред'явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу за новим обвинуваченням чи щодо нових осіб суд додержується встановлених законом правил (ст. 275 КПК).
Предметом судового розгляду с сукупність обставин, що підлягають з'ясуванню у конкретній кримінальній справі (ст.ст. 23,64,433 КПК).
Дослідження цих обставин обмежене певним колом підсудних і пред'явленим їм обвинуваченням.
Засудження підсудного за обвинуваченням, яке йому не було пред'явлене, є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що гарантують обвинуваченому права на захист, і є підставою для скасування вироку (ч. 1 ст. 370 КПК). Разом з тим, закон передбачає можливість зміни обвинувачення під час судового розгляду.
Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор має право змінити пред'явлене особі обвинувачення.
Зміна обвинувачення не допускається, якщо цим будуть порушені правила про підсудність чи обов'язковість проведення досудового слідства. У цьому випадку за наявності для того підстав прокурор заявляє клопотання про повернення справи на додаткове розслідування.
Переконавшись, що пред'явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Прокурор оголошує постанову і вручає її копії підсудному, його захисникові і законному представникові, потерпілому, позивачу, відповідачу і їх представникам. Постанова долучається до справи.
Якщо у постанові прокурора ставиться питання про застосування кримінального закону, який передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення, то суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.
Якщо потерпілий та його представник відмовились підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі, а також у всіх інших випадках, суд роз'яснює підсудному, що той буде захищатися на судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд справи не менш ніж „а три доби для надання підсудному, його захисникові і законному представникові можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням підсудного цей строк може бути скорочений. Після закінчення цього строку розгляд справи продовжується (ст. 277 КПК).
143. Вирішення питання про нове обвинувачення, притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи, за завідомо неправдиві показання, неправильний переклад і неправдивий висновок
Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, за яким обвинувачення не було йому пред'явлено, суд, за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника, не зупиняючи розгляд справи, виносить ухвалу, а суддя - постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляють прокурора.
У тих випадках, коли нове обвинувачення тісно зв'язане і початковим і окремий розгляд їх неможливий, уся справа повертається для додаткового розслідування. У зв'язку з новим обвинуваченням суд може змінити або обрати запобіжний захід щодо підсудного. Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.
На ухвалу, постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається за першою інстанцією апеляційним судом - касаційні подання чи скаргу до касаційного суду (ст. 276 КПК).
Вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи можливе у випадках:
1) встановлення під час судового слідства, що злочин вчинила особа, яка не притягнута до кримінальної відповідальності;
2) встановлення факту дачі свідком і потерпілим завідомо неправдивих показань, експертом - завідомо неправдивого висновку, перекладачем - завідомо неправильного перекладу.
Встановивши під час судового слідства, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності за клопотанням прокурора, потерпілого або Його представника суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляє прокурора або направляє все провадження у справі для проведення додаткового слідства чи дізнання (ст. 278 КПК).
Одночасно з постановленням вироку сул своєю ухвалою, в суддя постановою мають право поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання] висновок чи неправильний переклад (ст. 279 КПК).
144. Відкладення, зупинення справи. Направлення справи на додаткове розслідування
Судовий розгляд справ відбувається, як правило! безперервно і завершується постановленням вироку. Проте підчас розгляду справи можуть виникнути або будуть встановлені обставини, які є перешкодою для подальшого її розгляду. В таких випадках слухання справи може бути відкладене, зупинене, справа може бути направлена на додаткове розслідування або взагалі закрита.
Відкладення розгляду справи має місце, коли вона не може бути розглянута в даному судовому розгляді у зв'язку з неявкою кого-небудь із викликаних осіб або у зв'язку і необхідністю витребувати нові докази. У таких випадках суд відкладає розгляд справи і вживає заходів для виклику осіб, які не з'явилися на судове засідання, або для витребування нових доказів (ч. 1 ст. 280 КПК).
Про відкладення розгляду справи суд виносить ухвалу, а суддя - постанову, вказуючи в ній час нового судового засідання. В разі прийняття рішення про відкладення розгляду справи суд може допитати свідків, експерта, потерпілого, заслухати думку спеціаліста та пояснення цивільного позивача і цивільного відповідача або їх представників, які з'явилися. Якщо після відкладення справу розглядає суд у тому ж складі, повторний виклик зазначених осіб на судове засідання проводиться лише в необхідних випадках (ст. 292і КПК).
Відкладаючи розгляд справи, суд зобов'язаний до закриття судового засідання вислухати всі клопотання учасників судового розгляд) і розв'язати їх (ч. 3 ст. 280 КПК).
Відкладення розгляду справи не слід ототожнювати з перервою у судовому засіданні, що оголошується, як правило, на короткий строк, після чого продовжується розгляд справи з тієї судової дії, на якій засідання було перерване.
Зупинення розгляду справи здійснюється на тих же підставах, що і на стадії попереднього розгляду справи суддею:
1) коли підсудний ухилився від суду;
2) коли він захворів на психічну або іншу тяжку хворобу, яка виключає розгляд справи (ч. 2 ст. 280 КПК).
У першому випадку провадження у справі зупиняється до розшуку підсудного, у другому - до його видужання, після чого ухвалою суду чи постановою судді судовий розгляд справи відновляється.
Зупиняючи провадження у справі у зв'язку з ухиленням підсудного від суду, суд чи суддя, який розглядає справу одноособово, своїм рішенням одночасно оголошує розшук підсудного і обирає запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Зупиняючи розгляд справи у зв'язку з психічною або іншою тяжкою хворобою, суд повинен переконатись, що підсудний справді хворий і ця хвороба перешкоджає його участі у розгляді справи. Необґрунтована відмова судом чи суддею у задоволенні клопотання підсудного чи його захисника про відкладення слухання справи до одужання підсудного, позбавленого через хворобу можливості здійснювати своє право на захист у суді першої інстанції, тягне скасування вироку. Наявність тяжкої хвороби необхідно засвідчити довідкою лікуючого лікаря або висновком судово-медичної експертизи.
Психічна хвороба встановлюється за висновком судово-психіатричної експертизи, хвороба не має бути хронічною
Якщо у справі до відповідальності притягнуто двох або декількох осіб, а підстави для зупинення провадження є тільки щодо однієї з них, то суддя чи суд виділяє і зупиняє провадження щодо цього підсудного, а стосовно інших продовжує розгляд справи.
Направлення справи на додаткове розслідування на стадії судового розгляду допускається з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства можливе лише тоді, коли цю неповноту або неправильність не можна усунути на судовому засіданні. В разі виявлення під час судового розгляду неповноти або неправильності досудового слідства суд повинен вжити необхідних заходів щодо їх усунення, а саме: детальніше допитати підсудних, потерпілих, свідків, експертів про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, викликати додаткових свідків, витребувати документи та інші докази, оглянути місце події і провести інші процесуальні дії.
Такою, що не можна усунути на судовому засіданні, може бути визнана неповнота, для усунення якої потрібно проводити слідчі дії або інші процесуальні дії, спрямовані на збирання нових доказів чи проведення дій у такому обсязі, виконання яках неможливе із додержанням особливостей процесуальної форми судового розгляду.
Недопустимим є повернення на додаткове розслідування у випадках, коли відсутні докази, які підтверджували б обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд чи суддя повинен прийняти остаточне рішення і постановити, згідно з ч. 4 ст. 327 КПК, виправдувальний вирок (п. 22 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справи на додаткове розслідування").
Питання про повернення справи на додаткове розслідування може виникнути на будь-якому етапі судового розгляду: у підготовчій частині судового засідання, під час судового слідства, під час судових дебатів, з урахуванням нових даних, які може повідомити підсудний в останньому слові, у нарадчій кімнаті при постановленні вироку.
Якщо виникає питання про повернення справи на додаткове розслідування, суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і вирішує це питання мотивованою ухвалою (постановою), яка виноситься в нарадчій кімнаті (ч. 2 ст. 281 КПК). В ухвалі (постанові) про повернення справи на додаткове розслідування недопустимо вирішувати наперед питання про формулювання і обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчиненого, достовірність того чи іншого доказу, а також вважати встановленими обставини, які підлягають перевірці під час додаткового розслідування.
Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.
На ухвалу, постанову протягом семи діб із дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається за першою інстанцією апеляційним судом - касаційні подання чи скарги до касаційного суду (ст. 281 КПК).
145. Закриття кримінальної справи судом
Закриття справи під час її розгляду, згідно зі ст. 282 КПК, можливе, коли суд встановить, що:
1) підсудний на момент вчинення суспільно-небезпечного діяння не досяг одинадцятирічного віку (п. 5ч. 2 ст. 6 КПК);
2) відбулося примирення потерпілого з підсудним у справах приватного обвинувачення, крім випадків, коли таке примирення не може бути прийняте судом (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК);
3) потерпілий або його представник у справах приватного обвинувачення не з'явився на судове засідання без поважних причин, а підсудний не заявляє клопотання про розгляд справи по суті за відсутності потерпілого (ст. 290 КПК);
4) відсутня скарга потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 27 КПК (п. 7 ч. 1 ст. 6 КПК);
5) настала смерть підсудного, за винятком випадків, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами (п. 8 ч.1 ст. 6 КПК);
6) щодо підсудного вже є вирок з того ж обвинувачення, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи на цій же підставі (п .9 ч. 1ст. 6 КПК),
7) щодо підсудного вже є не скасована постанова органу дізнання, слідчого чи прокурора про закриття кримінальної справи з того ж обвинувачення (п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК);
8) щодо підсудного вже є не скасована постанова органу дізнання, слідчого прокурора про відмову в порушення справи за тим же фактом (п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК).
Суд має право звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи у суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпеку або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ч. 1 ст. 7 КПК). Під зміною обстановки, внаслідок якої вчинене діяння втрачає характер суспільно небезпечною, треба розуміти зміну політичних та економічних умов, що мають значення для всієї країни, а також зміну конкретної обстановки на даній місцевості. Під впливом цих змін у результаті сприятливої обстановки, в якій винний безпосередньо перебував до і після вчинення діяння, особа може перестати бути суспільно небезпечною.
Провадження у кримінальній справі суд може закрити у зв'язку:
1) дійовим каяттям;
2) примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;
3) застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;
4) передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;
5) закінченням строків давності (ч. 1 ст. 71 КПК).
За наявності підстав, зазначених у ст. 45 КК, у справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком щодо осіб, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості і після вчинення злочину щиро покаялися, активно сприяли розкрито злочину, повністю відшкодували завдані ними збитки або усунули заподіяну шкоду, суд на судовому засіданні виносить постанову про закриття справи (ч. 2 ст. 72 КПК).
У справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, за наявності підстав, зазначених у ст. 46 КК (особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду), суд на судовому засіданні виносить постанову про закриття кримінальної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК суд на судовому засіданні виносить постанову про закриття справи щодо неповнолітнього за наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 97 КК (неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, його виправлення можливе без застосування покарання). У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені у ч. 2 ст. 105 КК.
За наявності підстав, зазначених у ст. 47 КК (особа вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро покаялася, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на Поруки за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів І впливу та не порушуватиме громадського порядку), суду справах, що надійшли з обвинувальним висновком, на судовому засіданні виносить постанову про закриття кримінальної справи і повідомляє колектив про передачу їм особи на поруки (ч.ч. 3,4 ст. 10 КПК).
Суд на судовому засіданні за наявності підстав, передбачених у ч.1 ст.49 КК, закриває кримінальну справу у зв'язку із закінченням строків давності у випадках, якщо справа надійшла до суду з обвинувальним висновком, коли минуло:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який, згідно із законом, може бути призначене довічне позбавлення волі, вирішує суд. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначене і заміняється позбавленням волі на певний строк (ч. 4 ст. 11і КПК). Строк давності не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства (ч. 5 ст. 49 КК).
В ухвалі або постанові судді про закриття справи, яка виноситься у нарадчій кімнаті, необхідно навести підстави закриття справи, а також рішення, які стосуються скасування запобіжного заходу щодо підсудного, цивільного позову і можливої конфіскації майна, судових витрат тощо.
При вирішенні питання про закриття кримінальної справи суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку (ст. 12 КПК).
146. Розпорядок судового засідання
Розпорядок судового засідання визначений у законі (ст. 271 КПК) так, щоб забезпечити всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи, керівну роль суду, рівність прав учасників судового розгляду.
При вході суддів у зал судового засідання присутні, встають. Всі учасники судового розгляду звертаються до суду, дають показання і роблять заяви стоячи. Відступати від цього правила можна тільки з дозволу головуючого (ч. 3 ст. 271 КПК).
Підтримання порядку під час судового засідання покладається на головуючого.
Особи, молодші за шістнадцять років, коли вони не с підсудними, потерпілими, свідками у справі, не допускаються до залу суду.
Потерпілі та свідки, які не досягли 16-річного віку, після допиту, як правило, видаляються із залу судового засідання (ст.ст. 307, 308 КПК). У справах про злочини осіб, які не досягли 16- річного віку, за мотивованою ухвалою суду чи постановою судді допускається закритий судовий розгляд (ст. 20 КПК).
Всі учасники судового розгляду, а також всі присутні в залі судового засідання повинні беззаперечно виконувати розпорядження головуючого про додержання порядку на судовому засіданні. За порушення порядку засідання і невиконання розпоряджень головуючого до них можуть бути застосовані заходи примусу.
Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням головуючого, останній попереджав підсудного про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено із залу засідання. При повторному порушенні порядку судового засідання підсудного за ухвалою суду можна видалити із залу засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи. У цьому випадку вирок після його винесення негайно оголошується підсудному.
Якщо розпорядження головуючого не виконає прокурор чи захисник, головуючий робить їм попередження. При подальшій непокорі будь-якої із зазначених осіб розпорядженням головуючого розгляд справи за ухвалою суду може бути відкладено, якщо неможливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночасно суд повідомляє про це, відповідно, вищестоящого прокурора. Міністерство юстиції, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
За непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за ч. 1 ст. 185 Кодексу про адміністративні правопорушення.